про повернення касаційної скарги
16 березня 2026 року
м. Київ
справа №200/5966/25
адміністративне провадження № К/990/4826/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року (суддя Троянова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року (колегія у складі суддів Компанієць І.Д., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г.)
у справі № 200/5966/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасування рішення від 23.07.2025 № 051330003961 про відмову у призначенні пенсії незалежно від віку відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати призначити та виплачувати з 15.07.2025 пенсію незалежно від віку відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати зарахувати період проходження військової служби в особливий період з 01.07.2022 по 12.07.2025 до пільгового стажу за провідною професією «вибійник на відбійних молотках» з повним робочим днем на підземних роботах з видобутку вугілля, що дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202;
- зобов'язати зарахувати з розрахунку один місяць служби за три місяці періоди безпосередньої участі в бойових діях з 21.03.2020 по 01.08.2020, з 16.08.2020 по 23.11.2020, з 14.09.2021 по 15.06.2023, з 22.08.2023 по 29.07.2024, з 03.12.2024 по 12.07.2025, до страхового стажу та до пільгового стажу за провідною професією «вибійник на відбійних молотках» з повним робочим днем на підземних роботах з видобутку вугілля, що дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 10.10.2025, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФ України в Харківській області від 23.07.2025 № 051330003961 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов'язав ГУ ПФ України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 15.07.2025, зарахувавши до страхового стажу період проходження військової служби з 01.06.2025 по 12.07.2025 та до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як провідні професії з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202, період проходження військової служби з 01.07.2022 по 12.07.2025. Відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог.
02.02.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій останній з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.10.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026, а натомість ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Верховний Суд ухвалою від 19.02.2026 залишив касаційну скаргу без руху відповідно до ч. 2 ст. 332 КАС України, надавши при цьому скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги.
На виконання вимог ухвали від 19.02.2026 від представника позивача надійшли заяви про уточнення змісту касаційної скарги.
Перевіркою поданої касаційної скарги (в уточненій редакції) встановлено, що підставою для касаційного оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.10.2025 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026 скаржник визначив п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України. Заявлену підставу позивач мотивує неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції норм ст. 22 і 58 Конституції України, ст. 57 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», п. 3 Порядку обчислення стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.1997 № 593, ст. 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 2.3 розд. 2 Положення про організацію роботи з обчислення вислуги років, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 348/347/17, від 30.07.2019 у справі № 346/1454/17, від 02.04.2020 у справі № 185/4140/17, від 16.06.2020 у справі № 185/7049/16-а, від 17.10.2022 у справі № 340/395/17, від 31.08.2022 у справі № 185/6919/16-а, від 18.01.2023 у справі № 1.380.2019.003739, від 21.03.2023 у справі № 160/6146/19.
Також позивач покликався на пп. «а» і «в» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача).
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника на те, що за змістом норм ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Зокрема у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов'язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Скаржник, покликаючись на перелічені вище постанови касаційного суду, при цьому не наводить переконливих аргументів щодо того, в чому полягає подібність правовідносин у справі, в якій подана касаційна скарга, зі справами, які були предметом розгляду судом касаційної інстанції.
Разом з тим, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Слід враховувати, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Зокрема у справах № 348/347/17, № 346/1454/17, № 185/4140/17, № 185/7049/16-а, № 340/395/17, № 185/6919/16-а, № 1.380.2019.003739, № 160/6146/19 позивачі зверталися до пенсійних органів для призначення пенсії до 19.02.2022, тобто до зміни правового регулювання, - а саме внесення змін до Порядку № 393 постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119, а отже не можуть вважатися релевантними до правовідносин, що розглядаються у справі № 200/5966/25.
Таким чином, на момент постановлення цієї ухвали позивач не усунув недоліків, які слугували підставою для залишення касаційної скарги без руху.
За приписами ч. 2 ст. 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За викладених обставинах, Суд вважає, що ОСОБА_1 слід повернути касаційну скаргу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025.
Керуючись ст.ст. 169, 332 КАС України, Верховний Суд,-
1. Повернути ОСОБА_1 касаційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 200/5966/25.
3. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, яка її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб