Провадження 11-кп/824/1179/2026 Категорія: ч. 4 ст. 186 КК України
ЄУН 761/713/24 Головуючий у суді 1 інстанції - ОСОБА_1
5 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12023100120000153, внесеного до ЄРДР 7 жовтня 2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року,
Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що 7 жовтня 2023 року, приблизно о 16:00 год., в умовах воєнного стану в Україні, перебуваючи неподалік станції метро «Хрещатик» КП «Київський метрополітен» побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_10 з мобільним телефоном марки «Apple iPhone 13» в руках, який перебував неподалік від входу вказаної вище станції метро, після чого у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, а саме, мобільного телефону потерпілого ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , діючи умисно, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у виді спричинення майнової шкоди власнику і бажаючи їх настання, під впливом корисливого мотиву та з метою особистого збагачення, підійшов до потерпілого
ОСОБА_10 , з яким розпочав бесіду, в ході якої увійшов в довіру до останнього. Під час вище вказаної розмови ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, під вигаданим приводом необхідності здійснення телефонного дзвінку, попросив у ОСОБА_10 дати йому мобільний телефон, на що потерпілий, не будучи обізнаним щодо справжніх цілей отримання його телефону, погодився та передав ОСОБА_8 свій мобільний телефон марки «Apple iPhone 13» чорного кольору з ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , об'ємом 128 GB пам'яті, з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону НОМЕР_2 .
Після чого ОСОБА_8 , розуміючи те, що навколо нього знаходиться велике скупчення людей, та те, що його дії можуть бути викриті, з метою приховання своїх злочинних намірів, а також з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на відкрите викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою власного збагачення, будучи обізнаним, що з 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан, вигадав злочинний план, відповідно до якого, під вигаданим приводом запропонував потерпілому ОСОБА_10 пройти з ним до станції метро «Хрещатик» КП «Київський метрополітен» з метою спільної поїздки до станції метро «Площа Тараса Шевченка», на що останній погодився.
Так, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите заволодіння чужим майном, ОСОБА_8 ,зайшовши до вестибюлю станції метро «Хрещатик» КП «Київський метрополітен», де, користуючись довірою ОСОБА_10 , реалізуючи свій злочинний план,
ОСОБА_8 пришвидшив рух в напрямку турнікетів та перестрибнув їх, не оплативши за прохід, після чого попрямував до платформи вказаної станції метро, при цьому ОСОБА_10 , не маючи змоги пройти через турнікети, залишився у вестибюлі.
У свою чергу ОСОБА_10 , розуміючи те, що ОСОБА_8 , в якого знаходився вказаний вище мобільний телефон, не має наміру його повертати, почав наздоганяти останнього з метою повернення свого майна. Спустившись на платформу станції метро «Хрещатик» та перейшовши на платформу станції метро «Майдан Незалежності» КП «Київський метрополітен», ОСОБА_10 , побачивши, що ОСОБА_8 разом з його мобільним телефоном, зайшов до вагону електропотягу, попрямував за ним.
Так, ОСОБА_8 , перебуваючи у вагоні електропотягу на станції метро «Майдан Незалежності» КП «Київський метрополітен», зрозумівши, що його злочинні дії, спрямовані на відкрите викрадення чужого майна, були викритті потерпілим, маючи при собі мобільний телефон марки «Аpple iPhone 13» чорного кольору з ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , об'ємом 128 GB пам'яті, з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону НОМЕР_2 , який належить потерпілому ОСОБА_10 , з метою доведення до кінця свого злочинного умислу спрямованого на відкрите заволодіння чужим майном, вибіг з вагону електропотягу та покинув місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 29803 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот три) гривні 75 (сімдесят п'ять) копійок.
У подальшому 7 жовтня 2023 року приблизно о 17:30 год., перебуваючи у підземному переході між станціями «Хрещатик» та «Майдан Незалежності» КП «Київський метрополітен», ОСОБА_8 був затриманий працівниками поліції.
Вказані дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 4 ст. 186 КК України.
Цим же вироком вирішено питання судових витрат та доля речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду в частині призначеного покарання, захисник в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через суворість; визнати винуватим
ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України; на підставі ст. 69 КК України призначити ОСОБА_8 більш м'яке покарання, ніж передбачене законом, а саме у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що призначене покарання є таким, що не відповідає положенням, передбаченим ст. 65 КК України, та таким, яке є явно несправедливим, оскільки призначене покарання містить істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи ті обставини, що бралися до уваги при призначенні покарання.
На думку захисника, на підставі принципів індивідуалізації, гуманізації та справедливості покарання слід врахувати щире каяття ОСОБА_8 , яке підтверджується не лише особистим ставленням до вчиненого злочину, а й діями, які виразилися у здійсненні морального відшкодування потерпілому; стан здоров'я підзахисного, а саме те, що ОСОБА_8 має певні психічні захворювання, що підтверджується процесуальними документами, дослідженими в ході судового розгляду; молодий вік підзахисного; факт того, що ОСОБА_8 є раніше не судимою особою; здійснення благодійного внеску на користь нашої держави, що підтверджується дослідженими квитанціями; здійсненні морального відшкодування потерпілому, що підтверджується дослідженими квитанціями; наявність міцних соціальних зв'язків, що підтверджуються дослідженими процесуальними документами; наявність підтвердження з боку Громадської спілки «Міжнародна Антинаркотична Асоціація» про те, що їх філія готова взяти на проходження курсу психо-соціальної реабілітації ОСОБА_8 ; особисте відношення потерпілого до призначення покарання підзахисному, оскільки потерпілий та його представник не наполягали на призначення реальної міри покарання ОСОБА_8 .
Захисник вважає, що вищенаведена інформація може і повинна була розцінена судом, як обставини, які пом'якшують покарання і передбачені положеннями п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 та ч. 2 ст. 66 КК України.
Потерпілий та його представник, належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, до суду апеляційної інстанції не з'явились. Від представника потерпілого надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за їхньої відсутності.
Зважаючи на позицію учасників апеляційного розгляду, положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності потерпілого та його представника.
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника та обвинуваченого на підтримку доводів апеляційної скарги, прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши наявні у справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Згідно з положеннями ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції згідно з положеннями ст. 337 КПК України всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, які досліджені в судовому засіданні та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку,у зв'язку з чим дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, а тому колегія суддів вважає, що висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджується доказами, дослідженими у судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку в їх сукупності та які докладно викладені у вироку.
За встановлених судом першої інстанції обставин вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення кваліфікація дій останнього за ч.4 ст. 186 КК України, а саме як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану, є правильною.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення при обставинах, встановлених судом, та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 186 КК України в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду не оспорюються.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що за змістом оскаржуваного вироку, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому виду та розміру покарання, суд врахував, що згідно з даними, зафіксованими у довідці № 485410 від 10 жовтня 2023 року КМКЛ «Соціотерапія», обвинувачений не перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом, у вказаному закладі охорони здоров'я, водночас перебуває під наглядом лікаря психіатра з липня 2018 року, відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, ставлення обвинуваченого до вчиненого, неналежну процесуальну поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування, дані, які характеризують його особу, те, що він раніше не судимий, має певні захворювання, добровільно зробив благодійний внесок, здійснив виплату 2000 грн. законному представнику потерпілого на моральне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, вік потерпілої особи, та дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень слід призначити покарання у виді позбавлення волі у межах санкції інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України, не встановивши підстав для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
За змістом ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з ч. 2 вказаної статті особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При цьому відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й його обставин. Виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Встановлені під час судового розгляду обставини та дані щодо особи обвинуваченого, які були враховані судом першої інстанції при визначенні виду та розміру покарання обвинуваченому, на думку колегії суддів, свідчать про те, що суд першої інстанції обґрунтовано призначив обвинуваченому за ч. 4 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі.
Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, хоча і зазначив, проте неповно врахував, що ОСОБА_8 визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, що знайшло своє підтвердження і під час апеляційного розгляду, та свідчить про щире каяття обвинуваченого; відшкодування потерпілому моральну шкоду, здійснив благодійний внесок на користь нашої держави, що відповідно до положень ст. 66 КК України колегією суддів визнається обставинами, що пом'якшують покарання. Також, на думку колегії суддів, судом недостатньо врахована особа обвинуваченого, який є раніше не судимим, його молодий вік, що у своїй сукупності істотно знижують ступіньтяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
За встановлених обставин колегія суддів доходить висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання з застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, а саме нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке не є м'яким покаранням та яке обвинувачений повинен відбувати реально в умовах ізоляції від суспільства, оскільки саме таке покарання, з урахуванням всіх обставин справи та даних про особу обвинуваченого, за видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає принципам призначення покарання та сприятиме досягненню цілей покарання.
Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України.
За встановлених під час апеляційного розгляду обставин колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення частково, а вирок суду на підставі ст. 407, 408 КПК України - зміні в частині призначеного ОСОБА_8 покарання.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 рокущодо ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України - змінити в частині призначеного покарання: пом'якшити ОСОБА_8 покарання за ч. 4 ст. 186 КК України з застосуванням ст. 69 КК України до 3 років позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, обвинуваченим ОСОБА_8 , який утримується під вартою, - у той же строк з дня вручення копії ухвали.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4