Справа № 757/14804/22-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/288/2025
29 грудня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клим'юк Олени Сергіївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року (суддя Остапчук Т.В.) у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали 1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
у червні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за надані послуги в розмірі 38 540грн, інфляційної складової боргу в розмірі 8 504,85грн, три відсотки річних у розмірі 1 416,43грн, пені у розмірі 19 708,45грн та судовий збір у розмірі 2 481грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 5 квітня 2023 року замінено відповідача ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що він є господарюючим суб'єктом, що здійснює діяльність з технічного обслуговування автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач є власником паркомісця №41, секція «А» та паркомісця № НОМЕР_1 в секції «Б» у вказаному автопаркінгу.
Позивач посилався на те, що для обслуговування паркінгу, утримання його в належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), ним були укладені відповідні договори з підрядними організаціями щодо постачання електроенергії, води, теплопостачання, а також ряд інших послуг по обслуговуванню вказаної підземної автостоянки, а саме: прибирання, миття паркінгу, обслуговування систем протипожежної автоматики та димовидалення, у зв'язку із чим було складено калькуляцію вартості утримання одного машиномісця, яка складає 450грн на місяць за одне машиномісце.
Позивач стверджував, що відповідач паркінгом користується, однак договір укласти відмовляється, грошові кошти за отримані послуги не сплачує, у зв'язку з чим за період з 1 травня 2019 року по 1 травня 2022 року в нього утворилась заборгованість у розмірі 38 540грн.
Крім цього, позивач вважав, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, з нього на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню інфляційні втрати, три відсотки річних та пеня.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали» заборгованість за надані послуги у
розмірі 38 540грн, інфляційну складову боргу у розмірі 8 504,85грн, три проценти річних у розмірі 1 416,43грн, пеню у розмірі 19 708,45грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Клим'юк О.С. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне встановлення судом обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції не надав належну оцінку тому, що позивач не дотримався вимог процесуального права та не надав у строки, визначені ЦПК України, позовну заяву у новій редакції до відповідача ОСОБА_1 . Більше того, позивач на момент подачі первісного позову, мав можливість з'ясувати питання щодо належного відповідача, оскільки відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно є відкритими та загальнодоступними, однак позивач таких заходів вчасно не вжив.
Також представник відповідача зазначає, що машиномісця, зазначені у позовній заяві, не належали відповідачу ОСОБА_1 на праві власності протягом спірного періоду (з 1 травня 2019 по 30 квітня 2023 року), так як були відчужені відповідачем на користь третьої особи, однак документи (договори купівлі-продажу) неможливо надати суду, враховуючи тривалий час, що минув з продажу, а також те, що ОСОБА_1 з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, за місцем реєстрації не проживає, перебуває у різних містах України. Разом з цим, вказаний факт підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого, серед об'єктів нерухомого майна, належних ОСОБА_1 на праві власності, зазначені позивачем машиномісця не значаться.
Крім цього, представник відповідача посилається на те, що згідно з видами економічної діяльності, вказаними у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданій позивачем, відсутні відомості про повноваження позивача здійснювати будь-який вид господарської діяльності щодо утримання/обслуговування підземних автостоянок.
Представник відповідача вважає необґрунтованим посилання позивача на положення пункту 16 Правил зберігання автотранспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 «Про затвердження правил зберігання транспортних засобів на автостоянках», оскільки сфера його дії не поширюється на спірні правовідносини, тому що в контексті цієї постанови поняття «автостоянка» не є тотожним до «підземна автостоянка», місце в підземній автостоянці». Машиномісця, про які йде мова у даному позові, знаходяться в конкретно визначеному місці в підземній автостоянці, мають статус окремого індивідуально-визначеного майна, на відміну від машиномісць на автостоянках, на якій розповсюджується дія зазначених Правил.
Також, представник відповідача вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки спірні правовідносини цим Законом не регулюються, в його тексті відсутні будь-які згадки про автостоянки чи підземні автостоянки, які не є нежитловими приміщеннями у розумінні положень цього Закону.
Крім цього, представник відповідача зазначає, що позивачем не надано будь-яких доказів, в тому числі вчинення відповідачем конклюдентних дій або фактичного використання машиномісць у підземному автопаркінгу, що також свідчить про відсутність будь-яких договірних відносин між сторонами, відсутність договірної ціни, а відтак і необхідності сплати відповідачем будь-яких коштів на користь позивача. При цьому, суд першої інстанції суперечливо зазначає, що договір між сторонами укладений не був, однак у той же час, відповідач, нібито, допустив невиконання такого (неіснуючого)
договору та порушивши договірні зобов'язання.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Будсервісматеріали 1» здійснює діяльність з обслуговування підземної автостоянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , прийнятої до експлуатації на підставі розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації № 1080 від 14 серпня 2008 року (с.с.28-33 т.2).
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видом діяльності ТОВ «Будсервісматеріали 1» є надання інших індивідуальних послуг (основний), допоміжне обслуговування наземного транспорту (с.с.35 т.1).
На підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених 3 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурлаком О.В., ОСОБА_1 є власником машиномісця номер 41, площею 14,80 кв.м, в секції «А» та машиномісця номер НОМЕР_1 , площею 14,10 кв.м, в секції «Б» підземної автостоянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.65-68, 69-72 т.1).
Для обслуговування автостоянки (паркінгу) та утримання її в належному стані, ТОВ «Будсервісматеріали 1» укладені договори:
- №18/03/21/БСМ від 18.03.2021 про надання послуг з технічного обслуговування установок автоматичної пожежної сигналізації, оповіщення про пожежу та централізованого пожежного спостереження, укладений з ТОВ «Експертний технічний центр цивільного захисту та техногенної безпеки» (с.с.8-9 т.1);
- № 00323/8-06СА від 4 листопада 2021 року про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення з ПрАТ «АК «Київводоканал» (с.с.10-13 т.1);
- № 11248786 від 1 березня 2021 року про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони з ПП «Шериф-пультова безпека» (с.с.14-16 т.1);
- № 04/03/02/21 від 3 лютого 2020 року про надання послуг з перевірки ізоляції проводів, кабелів та апаратури, перевірки наявності кола між заземленими установками й елементами заземленої установки, перевірки повного опору петлі «фаза-нуль» з ФОП ОСОБА_3 (с.с.17-18 т.1);
- № 31041 від 10 жовтня 2008 року про постачання електричної енергії з АЕК «Київенерго» (с.с.19-22 т.1);
- № 12-18 від 1 травня 2020 року про надання послуг контакт-центру по прийманню заявок для обслуговування паркінгу, укладений з ФОП ОСОБА_4 (с.с.54-56 т.2);
- № 2020/99/СП про надання послуг спостереження за спрацюваннями засобів пожежної сигналізації, укладений з ТОВ «Вікінг Строй» (с.с.57-63 т.2);
- № 2020/101/ТО від 1 травня 2020 року на технічне обслуговування систем протипожежного захисту, укладений з ТОВ «Вікінг Строй» (с.с.63-69 т.2);
- № 01-08-16/ЛУ23 від 1 серпня 2016 року про надання послуг з прибирання, укладений з ФОП ОСОБА_5 (с.с.77-79 т.2);
- № 5923649 від 25 вересня 2018 року про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони, укладений з ПП «Шериф-захищати та охороняти» (с.с.80-86 т.2).
Також позивачем надані акти надання послуг з диспетчеризації, послуг з комплексного прибирання паркінгу, спостереження за засобами пожежної сигналізації, водопостачання (с.с.23-33 т.1).
Витрати по утриманню та експлуатації автостоянки розраховуються, виходячи із
фактичних витрат на її утримання, з урахуванням планового прибутку та податків, шляхом ділення на загальну кількість - 176 машиномісць.
Згідно розрахунку витрат по утриманню та експлуатації стоянки з 1 лютого 2019 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 450грн щомісячно (с.с.7 т.1)
Із наданих та досліджених доказів судом встановлено, що між сторонами не було укладено договору про надання послуг утримання автопаркінгу (машиномісця).
Згідно з наданим ТОВ «Будсервісматеріали 1» розрахунком, розмір заборгованості відповідача за період з 1 травня 2019 року по 1 травня 2022 року становить 38 540грн (с.с.3).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів того, що він не є власником машиномісця НОМЕР_2 в секції «А» та машиномісця НОМЕР_1 в секції «Б» на підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема не надав доказів відчуження ним цих машиномісць на користь третіх осіб, та не надав належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження оплати послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує.
Згідно з положеннями статті 322 ЦК Українивласник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто означена стаття встановлює презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
За змістом статті 360 ЦК Україниспіввласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні.
До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Отже, власник нерухомого майна у вигляді машиномісця у паркінгу також несе обов'язок з оплати витрат на утримання цього майна (машиномісця).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,
сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК Україниза договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчиненняпевної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статей 208, 218, 901, 903 ЦК України недодержання сторонами письмової форми угоди не позбавляє їх права у разі виникнення спору доводити наявність останньої іншими засобами доказування, до яких можуть бутивіднесені, зокрема письмові докази (розписки, чеки, платіжні доручення та ін.).
Отже, відсутність відповідного договору між споживачем експлуатаційних послуг та їх виконавцем не є підставою для не стягнення заборгованості з оплати таких послуг, оскільки згідно зі статті 11 ЦК Україницивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання споживачем (відповідачем).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та Верховного Суду від 30 травня 2019 року в справі № 759/9660/16-ц.
При цьому, посилання відповідача на відсутність підписаних між ним та позивачем угод щодо щомісячних платежів (тарифів) не спростовує висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки, незважаючи на відсутність письмових угод про надання послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна, між сторонами у справі фактично склалися саме такі зобов'язальні відносини, адже позивач надає відповідачу послуги з утримання і обслуговування машиномісць, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов'язаний їх оплачувати.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2020 року в справі № 761/48615/18.
Також, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 2 грудня 2020 року в справі № 761/48615/18, у якій касаційним судом розглянуто позов щодо стягнення заборгованості за утримання машиномісця, і згідно яких позивачем доведено фактичне надання таких послуг, які не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений у зв'язку з специфікою їх надання (освітлення паркінгу, охорона, утримання систем водопостачання його прибирання здійснюється для власників усіх паркомісць одночасно).
Колегія суддів вважає доведеним, що позивач забезпечує утримання та експлуатацію підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 та надає щомісячно експлуатаційні послуги ОСОБА_1 , який є власником машиномісця № НОМЕР_2 в секції «А» та машиномісця № НОМЕР_1 в секції «Б» підземної автостоянки, а відповідач користується вказаним нерухомим майном та споживає надані послуги, що доводить існування фактичних договірних відносин по наданню експлуатаційних послуг. Оскільки
такі послуги надавалися Товариством з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали 1», що спростовано відповідачем не було, то відповідач як власник майна, зобов'язаний їх оплатити.
Доводи апеляційної скарги, що машиномісця, зазначені у позовній заяві, не належали відповідачу ОСОБА_1 на праві власності протягом спірного періоду (з 1 травня 2019 по 30 квітня 2023 року), так як були відчужені відповідачем на користь третьої особи, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких серед об'єктів нерухомого майна, належних ОСОБА_1 на праві власності, зазначені позивачем машиномісця не значаться, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявні договори купівлі-продажу машиномісць, які посвідчені нотаріально, які підтверджують набуття ОСОБА_1 права власності на зазначене нерухоме майно.
При цьому, ні відповідачем, ні його представником суду не надано доказів відчуження зазначеного нерухомого майна на користь третіх осіб, а відсутність реєстрації права власності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не свідчить беззаперечно, що вказане нерухоме майно було відповідачем відчужено, а свідчить про нездійснення відповідачем реєстрації свого права власності на нерухоме майно після його придбання, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 5 травня 2023 року (с.с.199-200 т.1).
Разом з цим, не здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, не позбавляє ОСОБА_1 права власності на це майно.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не дотримався вимог процесуального права та не надав у строки, визначені ЦПК України, позовну заяву у новій редакції до відповідача ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявна позовна заява про стягнення заборгованості, відповідачем у якій зазначений ОСОБА_1 (с.с.23-26 т.2).
Доводи апеляційної скарги, що позивач на момент подачі первісного позову мав можливість з'ясувати питання щодо належного відповідача, оскільки відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно є відкритими та загальнодоступними, однак позивач таких заходів вчасно не вжив, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, під час судового розгляду було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , придбавши машиномісця за договорами купівлі-продажу, не здійснив реєстрацію свого права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Посилання представника відповідача на те, що згідно з видами економічної діяльності, вказаними у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданій позивачем, відсутні відомості про повноваження позивача здійснювати будь-який вид господарської діяльності щодо утримання/обслуговування підземних автостоянок, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно виписки позивач надає інші індивідуальні послуги.
Крім того, до позовної заяви додані докази, які підтверджують укладення позивачем договорів, які забезпечують утримання та обслуговування автопаркінгу, у якому знаходяться машиномісця, які належать відповідачу.
Відповідно до розрахунків витрат по утриманню та експлуатації підземної автопарковки за адресою: АДРЕСА_1 , затверджених ТОВ «Будсервісматеріали 1» в особі в.о. генерального директора ОСОБА_6 , у період за який нарахована заборгованість з 1 травня 2019 року по 1 травня 2022 року, діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 450грн щомісячно.
Згідно з наданим ТОВ «Будсервісматеріали 1» розрахунком розмір заборгованості відповідача за період з 1 травня 2019 року по 1 травня 2022 року становить 38 540грн
Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і
заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у частинах першій, другій статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що незважаючи на відсутність письмового договору про надання послуг з утримання автопаркінгу (машиномісця), між сторонами у справі фактично склалися саме такі договірні правовідносини, оскільки товариством послуги з утримання та обслуговування машиномісця, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов'язаний їх оплачувати.
Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат з таких підстав.
Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
За змістом статті 625 ЦК Українинараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, законодавець визначає обов'язок боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахування рівня інфляції за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних за увесь час прострочення,
тобто з моменту порушення грошового зобов'язання до момент його усунення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року № 206 - в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Оплата комунальних послуг відбувається за умовами відповідних договорів про надання таких послуг за виключенням вищезазначеного.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість нараховано за період з 1 травня 2019 року по 1 травня 2022 року, при цьому позивачем враховано що, законодавець на рівні акту постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановив заборону нараховувати, у тому числі інфляційні втрати та 3 % річних, починаючи з 24 лютого 2022 року і до кінця визначеного позивачем періоду, а саме до 1 травня 2022 року.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Частини 1 та 2 статті 551 ЦК України визначають, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 19 708,45грн, суд першої інстанції послався на пункт 5.3. Договору.
Разом з цим, матеріали справи не містять договору, укладеного між позивачем та відповідачем, а у позовній заяві позивач зазначив, що відповідач ігнорує вимоги позивача про укладення договору.
Заявляючи вимоги про стягнення пені, позивач у позовній заяві не навів обґрунтування, на підставі якої норми закону заявлені такі позовні вимоги.
Вищенаведені норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін, визначають, що розмір пені визначається у договорі, який укладається сторонами.
Однак, договір між сторонами не укладений, тому правових підстав для стягнення з відповідача пені немає.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є правомірними і рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Також правомірними є посилання в апеляційній скарзі на безпідставне посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки спірні правовідносини цим Законом не регулюються.
Разом з цим, зазначене не вплинуло на правомірність висновку суду першої
інстанції на обов'язок відповідача здійснювати оплату за утримання та обслуговування його нерухомого майна.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що позивачем не надано будь-яких доказів вчинення відповідачем конклюдентних дій або фактичного використання машиномісць у підземному автопаркінгу, що свідчить про відсутність будь-яких договірних відносин між сторонами, відсутність договірної ціни, а відтак і необхідності сплати відповідачем будь-яких коштів на користь позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем суду надано докази обслуговування автопаркінгу, де розміщенні машиномісця, які належать на праві власності відповідачу.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості та застосування положень статті 625 ЦК України, тому в цій частині рішення суду залишається без змін. Однак судом неправильно застосовані норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частини першої статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частина 10 статті 141 ЦПК України передбачає, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог (71,09%) та вимог апеляційної скарги (28%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 721грн 72коп.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клим'юк Олени Сергіївни задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали 1» пені у сумі 19 708,45грн скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервісматеріали 1» судового збору у розмірі 2 481грн змінити,
зменшивши зазначену суму до 721грн 72коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук