03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/11919/2025
20 жовтня 2025 року м. Київ
Справа № 367/4162/25
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Слив'юк С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 квітня 2025 року, постановлену у складі судді Шестопалової Я.В.,
у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Альянс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування,
встановив:
У квітні 2025 року позивач АТ «Банк Альянс» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування обєктів нерухомого майна від 14 вересня 2023 року та від 18 вересня 2023 року : квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 , та нежитлового приміщення 135 за адресою: АДРЕСА_3 .
Також представник позивача звернулась із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані об'єкти нерухомого майна.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 квітня 2025 року заяву представника позивача АТ «Банк Альянс» про забезпечення позову - задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову АТ «Банк Альянс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, а саме до набрання рішенням законної сили в справі № 367/4162/25, накладено арешт на:
- квартиру за АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1344033332109;
- квартиру за АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1343919732109;
- нежитлове приміщення 135 за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1343848232109.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні заяви.
Звертає увагу на те, що суд зазначає, що предметом позовних вимог є визнання недійсним договорів дарування двох квартир, але в той же час ухвалою накладено арешт не лише на квартири, але й на нежитлове приміщення, не обґрунтовуючи таке рішення, не зазначивши як нежитлове приміщення пов'язане з позовними вимогами, та як арешт на таке нежитлове приміщення сприятиме ефективному захисту інтересів позивача у справі про визнання недійсними договорів дарування квартир.
Крім того, судом не вказується розмір матеріальних вимог позивача, вартість нерухомого майна, щодо якого позивач просив вжити заходи забезпечення позову та співмірність між розміром вимог та вартістю майна. За зазначених обставин не можна вважати оскаржувану ухвалу такою, що прийнята із врахуванням збалансованості інтересів всіх сторін та принципу співмірності.
Також, судом не враховано те, що з позовною заявою та заявою про забезпечення позову звернулася особа, якій не належить майно, що було предметом оспорюваного правочину. Спір не стосується стягнення заборгованості, визнання права власності на спірне майно чи повернення спірного майна позивачу, а тому застосований вид забезпечення позову не перебуває у безпосередньому зв'язку із заявленим позовом.
Беручи до уваги те, що майнові вимоги у цій справі не заявлялися, і позивач не був та не є власником майна за оскаржуваними правочинами, вважає, що обраний судом вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, а тим більше на нерухоме майно, що на момент розгляду заяви вже було зареєстровано на праві власності за відповідачем-2, не є співмірним із заявленими позовними вимогами.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Банк Альянс» - Вергелес Ю.О. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду - залишити без змін.
Вважає, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами, оскільки згідно договорів дарування, вартість квартири за №87 за домовленості сторін складає 1 мільйон грн (п.3 договору дарування), вартість квартири за №88 за домовленості сторін складає 800 тисяч грн (п.3 договору дарування), вартість нежитлового приміщення за домовленості сторін складає 100 тисяч грн (п.3 договору дарування). Таким чином, сукупна вартість всіх трьох об'єктів нерухомості не перевищує розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у ній підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають фактичним обставинам і нормам процесуального права, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 наголошено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 р. у справі № 754/5683/22 зауважено, що серед передумов забезпечення позову законодавець визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, тому можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на майно, не завжди може бути доречним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише в сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішення немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Таким чином, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.
З виділених матеріалів справи вбачається, що 14 квітня 2025 року позивач звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, в якому просив:
- визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 14 вересня 2023 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Лєтнєвою О.В. і зареєстрований в реєстрі за № 281, предметом дарування за яким є квартира АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 18 вересня 2023 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Лєтнєвою О.В. і зареєстрований в реєстрі за № 284, предметом дарування за яким є квартира АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, укладений 18 вересня 2023 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Лєтнєвою О.В. і зареєстрований в реєстрі за № 285, предметом дарування за яким є нежитлове приміщення 135 за адресою: АДРЕСА_3 .
В обґрунтування позову зазначив, що 19.08.2021 був укладений договір поруки № 10568-21/П/2 між АТ «Банк Альянс», як банком, та ОСОБА_1 , як поручителем, відповідно до предмету якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, поручитель, поручається перед банком за виконання ТОВ «БУДДУЕС» зобов'язань за договором про надання гарантії №10568-21 від 19.08.2021.
03.11.2023 позивач АТ «Банк Альянс» звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 1030/23 від 30.10.2023, в якій просив суд стягнути солідарно з ТОВ «БУДДУЕС», ТОВ «ВАЛДПРО» , ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Альянс» в порядку регресу заборгованість в розмірі 2 730 931,31 грн. станом на 03.10.2023, з яких: сума відшкодування по сплаченій вимозі - 2 715 308,98 грн; сума заборгованості за процентами - 15 622,33 грн
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03 липня 2024 року у справі № 915/1704/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2024 року, позов задоволено частково, зокрема, стягнуто солідарно з ТОВ «Буддуес», ТОВ «ВАЛДПРО», ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Альянс» в порядку регресу суму відшкодування по сплаченій вимозі 2 683 418,44 грн. і суму заборгованості за відсотками в розмірі 4 463,53 грн.; в іншій частині позову - відмовлено.
Разом з тим, ОСОБА_1 набувши у лютому 2017 право власності на три об'єкти нерухомості за адресою АДРЕСА_3 , а саме квартири №87 , №88 та нежитлове приміщення 135, подарував усі об'єкти у вересні 2023 своєму синові, при цьому він ОСОБА_1 , особа з якою він спільно проживає але не перебуває у шлюбі - ОСОБА_4 , та їх спільна малолітня дочка - ОСОБА_5 , зареєстрували своє місце проживання у вказаних квартирах та проживають у них, тобто продовжує фактично користуватись нерухомим майном, яке відчужив.
Позивач вважає, що ОСОБА_1 (дарувальник), який відчужує нерухоме майно на підставі безоплатного договору на користь свого сина ОСОБА_3 (обдаровуваного) під час досудового врегулювання спору щодо виконання договірних зобов'язань, за якими він виступає поручителем, та за місяць до пред'явлення до нього позову про солідарне стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорювані договори направлено на недопущення звернення стягнення на нерухоме майно належне йому, отже договори дарування об'єктів нерухомості є фраудаторним (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам), фіктивними (стаття 234 ЦК України) та такими, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).
Вважаючи вищезазначені договори недійсними, позивач звернувся до суду першої інстанції з метою захисту своїх прав та інтересів.
15 квітня 2025 року позивач АТ «Банк Альянс» звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на:
- квартиру за АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1344033332109;
- квартиру за АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1343919732109;
- нежитлове приміщення 135 за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1343848232109.
Заяву обґрунтовано тим, що АТ «Банк Альянс» подано позов про визнання недійсними договори дарування нерухомого майна, за умовами яких відповідач ОСОБА_1 подарував своєму сину відповідачу ОСОБА_3 квартири за АДРЕСА_7 .
Підставою позову слугувало те, що спірні правочини за правовою природою є фраудаторними, оскільки спрямовані на уникнення відповідачем ОСОБА_1 від виконання зобов'язань, в рамках яких він виступає поручителем, відчужуючи під час досудового врегулювання спору на користь свого сина відповідача ОСОБА_3 нерухоме майно на підставі безоплатного договору дарування за місяць до пред'явлення до нього позову про солідарне стягнення заборгованості, що на думку позивача вказує на очевидну недобросовісність і зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорювані договори направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Отже, відповідач ОСОБА_1 може вчинити дії з відчуження спірного майна його сином або вчинення інших дій направлених на ускладнення виконання рішення суду у цій справі.
Таким чином, з виділених матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір стосовно дійсності договорів дарування від 14 вересня 2023 року № 281, від 18 вересня 2023 року № 284 і від 18 вересня 2023 року № 285, які, на думку позивача, є фраудаторними, укладеними з метою уникнення відповідачем зобов'язання за договором поруки від 19.08.2021 № 10568-21/П/2, укладеного між АТ «Банк Альянс» та ОСОБА_1 , як поручителем, відповідно до предмету якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, поручитель, поручається перед банком за виконання ТОВ «БУДДУЕС» зобов'язань за договором про надання гарантії №10568-21 від 19.08.2021. В подальшому такі зобов'язання підтверджені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03 липня 2024 року у справі № 915/1704/23.
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір щодо дійсності договорів дарування нерухомого майна, укладених між відповідачами, з підстав наявності ознак фраудаторності, на підставі яких з власності ОСОБА_1 вибуло майно, інтерес у поверненні якого до його власності має позивач АТ «Банк Альянс», а новий власник - відповідач ОСОБА_3 не обмежений у відчуженні спірного майна, позивач обґрунтовано навів припущення про те, що відчуження відповідачем майна, яке на даний час йому належить, ускладнить або взагалі виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду в разі ухвалення судом рішення на користь позивача. Захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на дане майно відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову в даній справі.
Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву АТ «Банк Альянс», дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на квартири АДРЕСА_8 та нежитлове приміщення АДРЕСА_9 , які є предметами оспорюваних договорів дарування.
Такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки визнання недійсними правочинів, які є безпосередньою підставою для зміни власника об'єктів нерухомого майна, вплине на подальший правовий режим цього майна. Крім того, такий вид забезпечення позову не порушує право володіння та користування майном.
Правильним є висновок суду про те, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач.
Тоді як доводи апеляційної скарги про те, що не вжиття заходів забезпечення позову не може утруднити виконання рішення суду про визнання договорів недійсними не спростовують висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачем спірних квартир та нежитлового приміщення об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорювані у цій справі правочини не будуть підставою для наступної зміни власника об'єктів нерухомого майна, а тому визнання договорів недійсними не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме його до ініціювання нових судових спорів.
Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до вирішення спору по суті, що не допускається на стадії вирішення заяви про забезпечення позову, адже при розгляді заяви про забезпечення позову розглядається лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі.
Посилання представника відповідача на те, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено розмір матеріальних вимог позивача, вартість нерухомого майна, щодо якого позивач просив вжити заходи забезпечення позову, - колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у даному випадку предметом позову є не стягнення коштів, а визнання недійсними договорів дарування об'єктів нерухомого майна, тоді як співмірність заходів забезпечення позову визначається відповідно до предмета позову, а розмір майнових вимог позивача до відповідача ОСОБА_1 , виходячи із підстав позову, стосується вирішення спору по суті.
Питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Доводи апеляційної скарги відповідача про безпідставне накладення арешту на нежитлове приміщення, оскільки предметом спору є визнання недійсними договорів дарування квартир, колегія суддів відхиляє, оскільки зі змісту позовної заяви АТ «Банк Альянс» вбачається, що позивач просить визнати недійсними три договори дарування : двох квартир та нежитлового приміщення, укладені між відповідачами 14 вересня 2023 року за реєстровим № 281, 18 вересня 2023 року за реєстровими № 284 та № 285.
Посилання представника відповідача на те, що вжиті заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими немайновими вимогами позивача, та що рішення у такій справі не підлягає примусовому виконанню, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, тому вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 р. у справі № 754/5683/22 « та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.»
Зважаючи на встановлені обставини справи, що мають значення для питання про вжиття заходів забезпечення позову, накладення арешту на нерухоме майно призведе до заборони його можливого подальшого відчуження, проте, арешт майна не позбавлятиме відповідача користуватися спірним майно на час провадження у цій справі. Тож, з однієї сторони, вжиття заходів забезпечення позову гарантуватиме практичну реалізацію судового рішення, яке може бути ухвалене на користь позивача за результатами вирішення цього юридичного спору, а з іншої сторони, не порушує законні права та інтереси власника майна, який матиме змогу користуватися спірним майном.
Таким чином, вживаючи захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини, що мають значення при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, і дотримав норми процесуального права, оскільки встановив, що між сторонами дійсно існує спір, а обраний позивачем захід забезпечення позову буде пропорційним та співмірним, зважаючи на предмет і підстави позову.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять обґрунтувань з посиланням на фактичні дані, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам і нормам процесуального права, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції - відсутні, а отже в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13 березня 2026 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.