04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 761/16902/24
провадження № 61-5259св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просили:
визнати незаконним та скасувати рішення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 березня 2024 року, оформлене протоколом № 5, про розгляд питання зміни договору найму на квартиру АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_1 після закінчення дії воєнного стану в Україні;
визнати незаконним та скасувати розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 08 грудня 2023 року № 865 про відмову ОСОБА_2 у зміні договору найму на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наймачами квартири АДРЕСА_1 ;
зобов'язати Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію змінити договір найму та переоформити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом видачі відповідного розпорядження.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 квітня 1979 року ОСОБА_4 та членам його сім'ї видано ордер № 019214 на квартиру АДРЕСА_1 .
Вказаний ордер також був виписаний на його дружину ОСОБА_5 та доньок ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 померли. Однак сестра позивачки ОСОБА_6 за життя стала матір'ю ОСОБА_7 , який є племінником позивачки і до квітня 2023 року був зареєстрований та проживав у квартирі разом із позивачкою.
11 лютого 2022 року позивачка одружилася з ОСОБА_2 , який за згодою ОСОБА_7 був зареєстрований у квартирі разом із позивачкою. Крім того, діти ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані у вищевказаній квартирі, а тому станом на початок повномасштабної агресії у вказаній квартирі були зареєстровані донька наймача - ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_2 , племінник позивачки - ОСОБА_7 та його малолітні діти: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Внаслідок ракетних обстрілів взимку 2022 року та влучання у сусідній будинок безпілотного літального апарату shahed-136, в будинку, де знаходиться квартира позивачів, було суттєво пошкоджено дах, в квартирі були вибиті вікна, пошкоджено міжкімнатні перегородки та завдано інших руйнувань. Позивачі неодноразово зверталися до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з проханням перекрити дах, оскільки їх квартира знаходиться на останньому поверсі і сніг та вода через дірки потрапляють прямо на горище, а звідти - в квартиру.
На замовлення позивача ОСОБА_2 експертом ОСОБА_10 складено звіт від 10 серпня 2023 року № ТО-476 про виконання обстеження і визначення шкоди та збитків, завданих квартирі АДРЕСА_1 . Враховуючи воєнний стан, пошкодження будинку та квартири, за допомогою ОСОБА_2 , сім'я ОСОБА_11 виїхала до Німечинни. За наданою ОСОБА_7 , інформацією станом на 2023 рік його сім'я оформила місце проживання в Німеччині та в подальшому планують отримати її громадянство. Враховуючи фактичне непроживання в квартирі, бажання отримати громадянство Німечинни та необхідність дотримання українського і німецького законодавства, на початку 2023 року ОСОБА_7 та його дружина приїхали до України та знялися із зареєстрованого місця проживання разом з дітьми. Тобто, на час звернення до суду з позовом у вказаній квартирі зареєстровані позивачка ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 .
Враховуючи необхідність приведення документів в належний стан та здійснення в майбутньому суттєвих грошових вливань в ремонт квартири, позивачі прийняли рішення переоформити договір найму на своє ім'я. У жовтні 2023 року ОСОБА_2 за погодженням зі своєю дружиною та за згодою ОСОБА_7 звернувся до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про зміну договору найму квартири. Однак розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 08 грудня 2023 року № 865 ОСОБА_2 відмовлено у зміні договору найму квартири, оскільки він нібито не проживав з родиною наймача і не ніс відповідні обов'язки.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про зміну договору найму на її ім'я.
22 березня 2024 року громадською комісією з житлових питань при Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації ухвалено рішення, оформлене протоколом № 5, яким розгляд питання зміни договору найму на ім'я ОСОБА_1 вирішено відкласти до закінчення дії воєнного стану в Україні.
Вказане рішення позивачі вважають незаконним і необґрунтованими, у зв'язку з чим звернулися до суду за захистом своїх порушених прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року у складі судді Сіромашенко Н. В. позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 березня 2024 року, оформлене протоколом № 5, про розгляд питання зміни договору найму на квартиру АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_1 після закінчення дії воєнного стану в Україні.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 08 грудня 2023 року № 865 про відмову ОСОБА_2 у зміні договору найму на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наймачами квартири АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію змінити договір найму та переоформити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом видачі відповідного розпорядження.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції вважав об'єктивно доведеною правомірність набуття позивачами рівного з наймачем права користування жилим приміщенням, оскільки ОСОБА_1 була зареєстрована як донька наймача у спірній квартирі, постійно мешкала разом із наймачем і була пов'язана спільним побутом з основним наймачем, зазначеною житловою площею вона відкрито і безперервно користувалась зі згоди наймача протягом усього часу спільного з ним проживання до дня смерті ОСОБА_4 , позивачка зареєстрована в цьому приміщенні, продовжує мешкати на спірній житловій площі.
ОСОБА_2 , який є чоловіком ОСОБА_1 , також зареєстрований в цьому житловому приміщенні, мешкає на спірній житловій площі разом із дружиною.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційні скарги Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та ОСОБА_7 , - особи, яка не брала участі у справі, задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на наявність у ОСОБА_7 рівного з ОСОБА_1 права вимагати визнати його наймачем спірної квартири, у зв'язку з чим ухвалив рішення щодо житлових прав цього апелянта, незалучивши його до участі у справі.
Крім того, на час звернення ОСОБА_2 до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою від 27 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 не була визнана наймачем спірної квартири, сам позивач був зареєстрований у спірній квартирі з 22 червня 2022 року, тобто після смерті наймача ОСОБА_4 . Крім того, судом першої інстанції не встановлено, чи була спірна квартира саме постійним місцем проживання ОСОБА_2 .
Також суд першої інстанції не врахував, що у спірній квартирі зареєстровані малолітні сини апелянта ОСОБА_7 : ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з 04 вересня 2020 року) та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (з 22 серпня 2022 року). Оскільки ОСОБА_7 є членом сім'ї наймача ОСОБА_4 , а малолітні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 фактично з народження були зареєстровані у спірній квартирі, а наразі не проживають за місцем реєстрації з волі батьків (вимушений переїзд до Німеччини у зв'язку з військовою агресією), оскаржуваним рішенням районний суд позбавив малолітніх дітей апелянта ОСОБА_7 їх особистих житлових прав чим не забезпечив їх найкращі інтереси.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У квітні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , через підсистему «Електроний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 754/14628/17-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 30 травня 2022 року у справі № 366/1285/20, та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що предметом позову у цій справі є відмова відповідача у визнанні позивачів наймачами, така відмова не стосується ОСОБА_7 та не вплине на його та його дітей права щодо вказаного житла.
Крім того, ОСОБА_7 самостійно змінив своє та дітей місце реєстрації, але орган, який здійснював реєстрацію, самостійно, без участі ОСОБА_7 скасував реєстраційну дію. Заявник вважає, що ОСОБА_7 ситуативно вирішив скористатися такими діями органу реєстрації та подав відповідну апеляційну скаргу.
Більше того, ОСОБА_7 звертався із нотаріально завіреною заявою, згідно з якою він не заперечував проти визнання позивачів наймачами, тобто його поточні дії суперечать попереднім заявам, що підпадає під доктрину заборони суперечливої поведінки.
Вважає суперечливим висновок апеляційного суду про недотримання ОСОБА_2 порядку вселення у житлове приміщення, оскільки у ОСОБА_1 в силу положень статей 64, 65 Житлового кодексу України виникли всі права та обов'язки за договором найму, відповідно ОСОБА_2 , як її чоловік, набув аналогічних прав та обов'язків наймача від своєї дружини.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 від інших учасників не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 квітня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 761/16902/24 із Шевченківського районного суду міста Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 761/16902/24.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року справу № 761/16902/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 20 серпня 1976 року серії НОМЕР_1 .
09 квітня 1979 року рішенням виконкому Залізничної районної ради народних депутатів батьку позивачки - ОСОБА_4 надано в користування трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі ордера № 019214, серія Б, виданого 16 квітня 1979 року Виконавчим комітетом Залізничної районної ради народних депутатів міста Києва, ОСОБА_4 , його дружина ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_12 та дочка ОСОБА_1 фактично були заселені в спірну квартиру та надалі використовували її для свого проживання.
Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_12 позивачка ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі.
Крім того, в цій квартирі зареєстрований племінник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та його діти - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
11 лютого 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 54, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_2 .
За згодою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 місце проживання ОСОБА_2 було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .
27 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, в якій просив змінити договір найму та переоформити особистий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 , на його ім'я, у зв'язку зі смертю основного наймача квартири, батька його дружини - ОСОБА_4 .
Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 08 грудня 2023 року № 865 відмовлено ОСОБА_2 у зміні договору найму на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 з померлого батька дружини ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не проживав разом з родиною наймача, не користувався рівними з наймачем усіма правами і не ніс усіх обов'язків, що випливають з договору найму жилого приміщення, а отже, не може бути визнаний членом родини наймача.
07 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, в якій просила змінити договір найму та переоформити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_4 , на її ім'я, у зв'язку зі смертю основного наймача квартири, батька ОСОБА_4 .
Рішенням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, яке оформлене протоколом № 5, враховуючи, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан, рекомендовано Шевченківський районній в місті Києві державній адміністрації повернутися до розгляду порушеного питання після закінчення дії воєнного стану в Україні, з метою недопущення порушення прав малолітніх дітей ( ОСОБА_13 , 2016 року народження, та ОСОБА_14 , 2019 року народження).
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У цій справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просили визнати незаконним та скасувати рішення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 березня 2024 року про розгляд питання зміни договору найму на квартиру АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_1 після закінчення дії воєнного стану в Україні; визнати незаконним та скасувати розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 08 грудня 2023 року № 865 про відмову ОСОБА_2 у зміні договору найму на квартиру; визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наймачами квартири АДРЕСА_1 ; зобов'язати Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію змінити договір найму та переоформити особовий рахунок на спірну квартиру.
Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що позивачами доведено правомірність набуття ними рівного з наймачем права користування жилим приміщенням, оскільки ОСОБА_1 була зареєстрована як донька наймача у спірній квартирі, постійно мешкала разом із наймачем і була пов'язана спільним побутом з основним наймачем, зазначеною житловою площею вона відкрито і безперервно користувалась зі згоди наймача протягом усього часу спільного з ним проживання до дня смерті ОСОБА_4 , позивачка зареєстрована в цьому приміщенні, продовжує мешкати на спірній житловій площі. Водночас ОСОБА_2 , який є чоловіком ОСОБА_1 , зареєстрований в цьому житловому приміщенні, мешкає на спірній житловій площі разом із дружиною.
Скасовуючи зазначене судове рішення та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на наявність у ОСОБА_7 рівного з ОСОБА_1 права вимагати визнати його наймачем спірної квартири, у зв'язку з чим ухвалив рішення щодо житлових прав цього апелянта, незалучивши його до участі у справі. Крім того, на час звернення ОСОБА_2 до начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою від 27 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 не була визнана наймачем спірної квартири, сам позивач був зареєстрований у спірній квартирі з 22 червня 2022 року, тобто після смерті наймача ОСОБА_4 . Крім того, судом першої інстанції не встановлено, чи була спірна квартира саме постійним місцем проживання ОСОБА_2 .
Також суд першої інстанції не врахував, що у спірній квартирі зареєстровані малолітні сини апелянта ОСОБА_7 : ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з 04 вересня 2020 року) та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (з 22 серпня 2022 року). Оскільки ОСОБА_7 є членом сім'ї наймача ОСОБА_4 , а малолітні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 фактично з народження були зареєстровані у спірній квартирі, але наразі не проживають за місцем реєстрації з волі батьків (вимушений переїзд до Німеччини у зв'язку з військовою агресією), оскаржуваним рішенням районний суд позбавив малолітніх дітей апелянта ОСОБА_7 їх особистих житлових прав, чим не забезпечив їх найкращі інтереси.
Разом з тим колегія суддів Верховного Суду не може повністю погодитись із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову не до всіх належних відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача.
Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову
є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18),
від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18),
від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18),
від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18),
від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування є юридичними особами
і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, у тому числі на житловий фонд. Районні та обласні ради здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад від імені територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції України, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.
Рішеннями Київської міської державної адміністрації від 15 грудня 2011 року № 844/7080 «Про впорядкування прийняття майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передачі його у володіння та користування, передачі до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, закріплення майна на праві господарського відання або оперативного управління» та від 28 жовтня 2010 року № 183/4995 «Про окремі питання організації управління районами в м. Києві» надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва і передачу до сфери управління відповідних районних в місті Києві державних адміністрацій або у володіння та користування суб'єктам господарювання, або закріплення на праві господарського відання чи оперативного управління за юридичними особами комунальної форми власності територіальної громади міста Києва об'єктів житлового фонду, у тому числі: гуртожитків, одноквартирних будинків, квартир у багатоквартирних будинках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, житлових приміщень
у гуртожитках (житлових кімнат, житлових блоків (секцій)) тощо разом
з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, службового житла, майна житлово-експлуатаційних організацій та комунальних підприємств, які обслуговували цей фонд, тощо.
Майно, що приймається з державної власності у комунальну власність територіальної громади міста Києва, Київська міська рада зобов'язується використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність.
Згідно з цими ж рішеннями у разі державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Києва документ (лист-довідку), що підтверджує факт перебування об'єкта нерухомого майна у комунальній власності, видає Департамент комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації, яка є виконавчим органом Київської міської ради.
Тобто районні в місті Києві державні адміністрації з питань управління майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва, підпорядковуються Київській міській раді.
Спірна квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесена до сфери управління Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації.
Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розміщені в Шевченківському районі (додаток № 10 до рішення Київради
від 02 грудня 2010 року № 284/5096), містить житловий будинок на вул. Жилянській, 104/24 у м. Києві (пункт 441 Таблиці 6).
Отже, визначена позивачами як відповідач Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація лише здійснює управління цією квартирою як об'єктом належного територіальній громаді нерухомого майна і не є належним відповідачем у цій справі; відповідачем має бути територіальна громада, у власності якої перебуває майно, тобто територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах
від 20 липня 2022 року у справі № 755/15066/19 (провадження № 61-21235св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 755/16395/21 (провадження № 61-757св23) та від 05 листопада 2025 року у справі № 755/10901/22 (провадження № 61-1444св25).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Оскільки вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з підстав неналежного складу відповідачів, то суд касаційної інстанції не надає правову оцінку іншим доводам касаційної скарги щодо суті спору.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини першої статті 412 ЦПК України відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції у частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови, в іншій частині постанову залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного розгляду справи касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, однак рішення про відмову у задоволенні позову змінено у частині мотивів, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2025 рокузмінити у частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк