12 березня 2026 року
м. Київ
справа № 202/6436/21
провадження № 61-3050ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,
в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 29 вересня 2006 року № DNHDGK00000346, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , у загальному розмірі - 34 425,07 доларів США, що складається: 8 045,56 доларів США - заборгованість за кредитом;
8 688,53 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1 470,00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;
16 220,98 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2025 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 05 травня 2025 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з проведенням експертизи, у розмірі 18 174,80 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2025 року залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня
2025 року залишено без змін.
Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2025 року задоволено. Додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 05 травня 2025 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, пов'язаних з проведенням економічної експертизи
у розмірі 18 174,80 грн відмовлено.
У березні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, в якій просила скасувати оскаржувану постанову в частині скасування додаткового рішення та відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, пов'язаних з проведенням економічної експертизи в сумі 18 174,80 грн, в іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року просила залишити без змін.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Заявник у касаційній скарзі посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 141 ЦПК України, зокрема щодо повернення стороні спору грошових коштів, сплачених за проведення судової експертизи, яка не була проведена (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Верховний Суд звертає увагу, що якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, він повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.
Про необхідність формування правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Формування Верховним судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Водночас, подана касаційна скарга не містить обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не зазначено обґрунтування необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми статті 141 ЦПК України у спірних правовідносинах, а також не наведено чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів правильного застосування певної норми, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Узагальнюючи наведене, оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості вважати неподаною та повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков