13 березня 2026 року справа № 580/143/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу №580/143/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, постановив ухвалу.
І. ПРОЦЕДУРА / ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
06.01.2026 вх.№678/26 позивач у позовній заяві просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 18.03.2022 до 12.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2022 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 2022- 2023 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 18.03.2022 до 12.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 2022-2023 роки станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою суду від 12.01.2026 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків шляхом надання: окресленням змісту і характеру порушеного права, надання обгрунтованого клопотання про поновлення строків з доказами підтвердження поважності причин пропуску з повідомленням: з якою саме датою пов'язує початок перебігу строку звернення до суду із даним позовом; обгрунтування щодо статусу відповідача як податкового агента у спірний період; власне звернення від 22.12.2025 до обраного Позивача у спірних правовідносинах; власний розрахунок деструктивних відхилень за отриманої довідки про грошове забезпечення з 18.02.2022 до 12.05.2023.
На виконання ухвали суду позивач надав за вх.№1939/26 до суду клопотання про поновлення строків звернення до суду, де зазначив, що позивач проходить безперервну військову службу та не мав можливості відлучатися від виконання службових завдань.
Суворе застосування адміністративними судами під час воєнного стану процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (висновки Верховного Суду у справі №500/1912/22 від 29.09.2022).
23.01.2026 згідно із ухвалою суд під час дії режиму воєнного стану визнав причини пропуску строку для звернення до суду за захистом поважними, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.258 КАС України). Відповідно до ч. 2. ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 ст. 12 КАС України. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі під час розгляду справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.4 ст.229 КАС України).
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтуванні позову зазначено, що з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету Міністрів України №704, проте за спірний період розмір посадового окладу позивача розрахований шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що призвело до обчислення грошової (матеріальної) допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань під час звільнення у зменшеному розмірі.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач позов не визнав. 09.02.2026 вх. № 6464/26 надав до суду відзив та зазначив, що усі суб'єкти владних повноважень були зобов'язані призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих публічних службовців згідно з постановою КМУ від 30.08.2017 №704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи 1762 грн, жодних інших бюджетних призначень для оплати грошового забезпечення військовослужбовців, обчисленого із прожиткового мінімуму для працездатної особи понад 1762 грн у Державному бюджеті України за 2020-2022 роки на поточні бюджетні періоди не передбачено.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . У заяві до командира військової частини НОМЕР_2 від 20.12.2025, що зареєстрована 22.12.2025 вх.№П-94 відповідно до Закону України «Про звернення громадян» позивач просив надати інформацію: чи здійснено нарахування та виплата грошового забезпечення (основних та додаткових видів) за період з 18.03.2022 до 12.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, також просив надати довідку про всі нараховані та виплачені види грошового забезпечення з яких було сплачено ЄСВ (включаючи додаткові та одноразові види грошового забезпечення) помісячно за період з 18.03.2022 до 12.05.2023, а у разі не застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року здійснити нарахування і виплату.
Позивач не зазначає про наявність трудового спору під час проходження публічної служби та незгоду з нарахованим і отриманим грошовим забезпеченням з 18.03.2022 до 12.05.2023, результат розгляду роботодавцем, податковим агентом і страхувальником рапортів про допомогу у межах кожного бюджетного року.
Згідно із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 08.12.2025 №364 позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення з 08.12.2025.
31.12.2025 листом відповідач повідомив позивача за адресою реєстрації, що під час розрахунку грошового забезпечення позивача застосований розмір прожиткового мінімуму відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, проте без покликання на висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах.
Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить до часткового задоволення з огляду на таке.
V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.12 Закону України від 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».
Відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 р. № 2073-IX (далі - Закон № 2073) адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція) (ч.1 ст.21 Закону № 2073).
Закон України Про адміністративну процедуру від 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), дія якого відповідно до частини другої статті 1 та пункту 3 Розділу IX Прикінцеві та перехідні положення (до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить принципам цього Закону) поширюється на правовідносини у сфері захисту соціальних прав, в частині адміністративної процедури. Одним із принципів адміністративної процедури є принцип обґрунтованості (стаття 8), суть якого полягає в тому, що обґрунтування адміністративного акта дозволяє особі зрозуміти, чому адміністративний акт є саме таким, а також допомагає вирішити питання про те, чи варто використати засоби правового захисту. Також обґрунтованість діяльності адміністративних органів та результатів цієї діяльності (адміністративних актів) сприяють реалізації інших принципів загальної адміністративної процедури як концепту верховенства права загалом, так і принципів законності, пропорційності тощо зокрема. Серед принципів адміністративної процедури згідно положення Закону №2073-IX, є принцип гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні (стаття 17 цього Закону), особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи (частина перша статті 17); адміністративний орган зобов'язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов'язків (частина друга статті 17).
Відповідно до ч.2 ст.1 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів під поняттям офіційні документи розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів. Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів передбачає, що державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ (ч.1 ст.5).
Велика Палата у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 вказала, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 20 жовтня 2025 року у справі № 600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25 дійшов висновку, що з враховуючи положення статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі. Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані.
Не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в п. 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)», що виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, що застосовується з 01.10.2020: примітки за своїм змістом та призначенням є такими, що лише роз'яснюють механізм (формулу) обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до абзацу другого п. 1 частини першої ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є підприємства, які використовують працю фізичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464 базою нарахування єдиного внеску роботодавцями є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат. Суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток у розмірах, передбачених законодавством, є базою для нарахування єдиного внеску.
Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частини 2, 3 статті 9 Закону №2011).
Відповідно до пунктів 2, 3 Розділу 1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 (далі Інструкція №558) грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством, складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія). Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Відповідно до п.1 Розділу 2 Інструкції №558 розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), якою встановлено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2 (далі Постанова №704). Відповідно до пункту 2 Постанови №704, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Згідно з пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/18584/23 ЄДРСР 118463112 висновує у п.18 постанови: станом на 29.01.2020, 01.02.2021, 01.02.2022, 01.02.2023 рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 Міністерства оборони України або про введення для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій, не приймалося. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118463112).
Відповідно до п.1, 2, 6 розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» наказу від 07.06.2018 № 260 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - наказ №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (№800/426/17) під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень варто розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 у справі №826/2426/16 (ЄДРСР 83104634) зазначив, що листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Верховний Суд у справі № 640/11938/20 зазначає: порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого поданий позов.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються у порядку, встановленому зазначеним Законом України.
У науково-практичному коментарі до Закону України «Про адміністративну процедуру» зазначено: принципи добросовісності та розсудливості корелюються насамперед з п.5 та п.6 частини 2 ст.2 КАС України як критеріями для оцінки правомірності рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отримавши від Позивача заяву з покликанням на Закон України «Про звернення громадян», Відповідач усупереч вимог ст.12 Закону України «Про звернення громадян» не ухвалив у межах адміністративної процедури рішення з дотриманням принципів належного врядування, чим допустив протиправну бездіяльність.
У період військової служби позивача відповідач нарахував позивачу грошове забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у сумі 1762 грн, проте на підтвердження позиції не надав докази на підтвердження здійсненого нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення і на вирішення соціально-побутових питань у межах бюджетних асигнувань у 2022, 2023 роках з покликанням на використання кошторисних призначень.
Надаючи оцінку позовній вимозі щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за період з 18 березня 2022 року до 12 травня 2023 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахування виплачених сум належить відмовити як передчасній в контексті відсутності здійсненого перерахунку, позаяк немає протиправної бездіяльності у невиплаті ненарахованої суми (докази обліку заборгованості не надані).
Надаючи оцінку позовній вимозі про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, суд зазначає таке. Беручи до уваги, що допомога для оздоровлення обчислюється у розмірі місячного грошового забезпечення, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів звернення у 2022, 2023 про нарахування чи перерахунок з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного бюджетного року.
Верховний Суд у справі №826/16958/17 ЄДРСР 77537724 зазначив: якщо від наявності доказу залежить визначення предмета спору та підтримання позивачем відповідних вимог, позивач не може перекладати на суд власний обов'язок визначитися з предметом спору.
Запит на інформацію Позивача від 20.12.2025 до колишнього роботодавця не містить вимоги про обчислення грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2022 роки у контексті бюджетних асигнувань у відповідний бюджетних рік.
У задоволенні вимоги щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 провести виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 18.03.2022 до 12.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 належить відмовити як передчасній в контексті відсутності копій рапортів, здійсненого перерахунку та власних розрахунків позивача щодо недоплаченої суми у відповідний рік.
Верховний Суд (постанова від 04.12.2019 у справі №825/742/16 ЄДРСР 86239374) зазначає: п.31 незгода працівника з розміром належних до виплати під час звільнення сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум під час звільнення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження протиправного втручання відповідачем у право на повагу мирно володіти майном позивача, немає відомостей про використання публічних коштів згідно із кошторисом у відповідні бюджетні роки (2022, 2023) непропорційно/неспівмірно щодо фінансового інтересу позивача порівняно з іншими військовослужбовцями у контексті використання фонду оплати праці роботодавцем та виконанням обовязків страхувальника, податкового агента.
Суд зазначає, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не залежить від грошового забезпечення військовослужбовця та встановлюється окремим рішенням Міністра оборони України, тому дійшов висновку про відсутність підстав для перерахунку позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у контексті вимоги зобов'язального характеру.
Недостатність бюджетних асигнувань для виплати матеріальної допомоги є підставою для відмови в її виплаті. Відповідну позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №620/17864/21.
Про відсутність нарахування грошового забезпечення за спірні періоди позивач міг дізнатися отримуючи щомісячно заробітну плату або ж встановити неповноту щорічно у спірних періодах з огляду на оприлюднені Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у зв'язку із забезпеченням обороноздатності і суверенітету.
Оскільки адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення порушеного права особи (на переконання суду) бути почутим і отримати мотивоване рішення у межах адміністративної процедури з метою моделювання подальшої поведінки, то вправі обрати найбільш ефективний спосіб захисту такого права, що відповідає характеру порушення з урахуванням обставин конкретної справи за встановленої протиправної бездіяльності відповідача, ураховуючи зміст ч.4 ст.245 КАС України.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Надаючи оцінку доказам і доводам сторін за відсутності окреслення позивачем змісту і характеру порушеного права, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності дій під час розгляду звернення позивача від 22.12.2025 без урахування і без покликання на Закон України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням ст.12 Закону України «Про звернення громадян» у контексті не складання індивідуального акта у формі рішення та не надання до відзиву на позовну заяву, тому адміністративний позов належить задовольнити частково: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 22.12.2025 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.12.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, відмовивши в іншій частині вимог як передчасним.
VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1.ч.1 ст.5, п.12 ч.1, п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (посвідчення УБД), підстави для розподілу судового збору відсутні.
Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позову задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.12.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.15.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати не належать розподілу.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21.
Копію рішення направити сторонам справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];
відповідач: Військова частина НОМЕР_2 [ АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].
Рішення суду складене 13.03.2026.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА