Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у задоволенні заяви про заміну способу та порядку виконання рішення суду
13 березня 2026 року Справа №200/1132/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в письмовому провадженні заяву Покровського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про заміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за позовом
ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
орган примусового виконання (заявник): Покровський відділ державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не проведення нарахування грошового забезпечення: з 23.03.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 25.09.2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , нарахувати та виплатити грошове забезпечення: з 23.03.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
27 березня 2025 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1132/25 адміністративний позов задоволено.
Рішення суду набрало законної сили 30.07.2025 року, виконавчий лист на виконання рішення суду видано 04.08.2025 року.
23 лютого 2026 року від Покровського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява про заміну способу та порядку виконання рішення суду, яка обґрунтована тим, що на підставі зазначеного рішення 14.10.2025 Покровський відділом державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 79339499. У наданий строк боржником рішення суду не виконано, державним виконавцем відповідно до вимог ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанови про накладення штрафу, якою зобов'язано боржника, протягом 10 днів виконати рішення суду та попереджено про притягнення до кримінальної відповідальність за статтею 382 КК України. Боржником згідно письмового повідомлення № 09/02/1404 від 15.10.2025 були нараховані кошти, згідно рішення суду у сумі 201199,36 грн та подано заявку на фінансування для виплати коштів, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 не є розпорядником коштів 2 ступеню, заявка на фінансування направлена до забезпечуючого фінансового органу від 08.09.2025 року за вих. №09/02/1241, та надсилається щомісячно повторно. Остання заявка направлена від 21.01.2026 року № 09/02/150, тому виплата буде проведена після цільового фінансування. З моменту набрання законної сили рішенням минуло понад 10 місяців, і добровільне виконання боржником не відбулося.
23 лютого 2026 року ухвалою суду прийнято до розгляду заяву позивача про заміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 200/1132/25, призначено розгляд заяви на 10 год 00 хв 13 березня 2026 року; запропоновано сторонам надати до суду додаткові письмові пояснення та докази (за наявності) по суті заяви в строк до 10 год 00 хв 13 березня 2026 року з врахуванням часу необхідного на пересилання поштової (електронної) кореспонденції.
27 лютого 2026 року від позивача (стягувача) до суду надійшли додаткові пояснення у справі, згідно яких останній повністю підтримує заяву Покровського відділу державної виконавчої служби про зміну способу та порядку виконання судового рішення, просить суд її задовольнити.
10 березня 2026 року від відповідача (боржника) до суду надійшли додаткові письмові пояснення, у яких відповідач зазначив, що заперечує проти задоволення вказаної заяви, оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється виключно за рахунок бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою, і ТЦК та СП не має повноважень самостійно розпоряджатися коштами поза встановленим порядком. ІНФОРМАЦІЯ_3 кожного місяця подається заявка на виплату зазначених коштів, остання заявка була подана 06.03.2026 року №09/02/384 де під №798 зазначений ОСОБА_1 . Позивач не надав доказів, що ІНФОРМАЦІЯ_3 умисно ухиляється від виконання або що існують перешкоди, які роблять виконання неможливим. Дії відповідача спрямовані на повне виконання рішення, і зміна способу виконання на пряме стягнення є передчасною та необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям, встановленим ст. 378 КАС України. Грошове забезпечення колишнього військовослужбовцю не належать до переліку соціальних виплат, визначених у частині 3 статті 378 КАС України. Зміна способу виконання можлива лише за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання або роблять його неможливим, але без зміни змісту резолютивної частини рішення та без створення нових зобов'язань.
13 березня 2026 року від позивача до суду надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача, у яких позивач зазначив, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу для невиконання судового рішення. Позивач вказує на те, що частина 1 статті 378 КАС України не обмежує можливість зміни способу виконання виключно соціальними виплатами. Критерієм для застосування цієї норми є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, що у даному випадку має місце, що підтверджується: тривалим невиконанням рішення суду відповідачем (станом на дату подання цієї заяви рішення суду не виконано протягом майже року); відсутністю фактичної виплати присуджених коштів; формальним вчиненням дій відповідачем без досягнення результату виконання рішення. Сам по собі факт вчинення відповідачем певних дій не свідчить про належне виконання рішення, якщо результатом цих дій не є фактичне отримання позивачем присуджених сум.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Враховуючи суть порушеного питання, а також відсутність необхідності витребування у сторін додаткових документів та пояснень, суд застосовуючи приписи Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України, задля забезпечення безпеки учасників судового процесу вважає за можливе розглянути заяву в письмовому провадженні без виклику сторін.
Дослідивши доводи сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Зміна способу і порядку виконання судового рішення це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів суд може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 800/203/17 і від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18.
Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті».
Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Суд встановив, що рішення Донецького окружного адміністративного суду у цій справі має зобов'язальний характер.
Слід також зазначити, що грошове забезпечення, нарахування і виплата якого є предметом позову у цій справі, не відноситься до зазначених у нормі ч. 3 ст. 378 КАС України виплат (пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг), невиконання судових рішень щодо яких протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили є самостійною підставою для зміни способу і порядку його виконання.
Водночас, суд при розгляді вказаної справи не вирішував позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів, і, як наслідок, не перевіряв правильність нарахування заборгованості з виплати позивачу грошового забезпечення у спірний період, відтак розрахунок належної позивачу заборгованості при розгляді справи суд не здійснював.
Отже, змінивши спосіб виконання рішення суду, суд фактично змінить рішення по суті з виходом за межі позовних вимог та вирішенням питань, що не були предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченого грошового забезпечення не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд дійшов висновку щодо неможливості зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить орган ДВС сторона позивача, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 200/1132/25.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 28 квітня 2025 року у справі №200/7257/23.
Аналогічної позиції з цього питання також дотримуються Другий апеляційний адміністративний суд у постановах від 01 серпня 2025 року у справі № 440/8762/24, від 31 липня 2025 року у справі № 520/9748/22, від 12 травня 2025 року у справі № 520/27518/24, П'ятий апеляційний адміністративний суд у постановах від 19 травня 2025 року у справі № 400/4471/22, від 29 квітня 2025 року у справі № 400/6248/21, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 25 квітня 2025 року у справі № 140/7684/22.
Виходячи з системного аналізу приписів наведених норм, суд дійшов висновку, що заява про заміну способу та порядку виконання судового рішення у справі задоволенню не підлягає.
Решта доводів та заперечень учасників справи, а також наданих ними доказів, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
На підставі викладеного, керуючись статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні заяви Покровського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про заміну способу та порядку виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі № 200/1132/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 297 КАС України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко