вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" лютого 2026 р. Справа№ 910/12137/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Євсікова О.О.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Становова Ю. В.
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв"
на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 (повне рішення складено та підписано 08.12.2025)
у справі № 910/12137/25 (суддя О. М. Спичак)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв"
про стягнення 7.239.142, 15 грн
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2025 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" (відповідач) про стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 7 239 142, 15 грн, з яких: 3 813 680, 47 грн пені; 3 425 461, 68 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 в частині дотримання строків поставки товару.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/12137/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" штраф у розмірі 3 425 461, 68 грн та судовий збір у розмірі 41 105, 54 грн В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 3 425 461,68 грн місцевий господарський суд виходив з доведеності порушення договірних зобов'язань в дотриманні строків поставки товару, відсутності обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), відсутності належних доказів для зменшення штрафних санкцій.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №910/12137/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог АТ "Українська залізниця" про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3 425 461, 68 грн та судового збору в сумі 41 105, 54 грн та прийняти нове рішення, яким в частині задоволення позову відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що:
судом першої інстанції порушено процесуальні норми щодо прийняття нових доказів;
судом проігноровано твердження відповідача щодо недоведенності отримання відповідачем рознарядок, на електронних листах відсутній електронний підпис, тому вони не є належними доказами, рознарядки оформлені не належним чином, оскільки підписані не уповноваженими особами;
судом першої інстанції не досліджено твердження відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин, оскільки сертифікат ТПП є в наявності, відповідач своєчасно повідомив позивача про неможливість здійснення поставки, у виробника товару була відсутня електроенергія;
не досліджено твердження відповідача про те, що позивач діяв недобросовісно, оскільки виписав рознарядку від 27.12.2023 вже після отримання від відповідача інформації про неможливість здійснення поставки, оскільки лист від 19.12.2023 про форс-мажорні обставини вже було отримано позивачем.
Позивачем, 26.01.2026 через систему "Електронний суд", подано до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін. Позивач зазначає, що рішення Господарського суду м. Києва від 26.11.2025 у справі № 910/12137/25 є законним та обґрунтованим, таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених наданими Сторонами доказами.
Позивач, зокрема, вказує, що сертифікат ТПП засвідчує форс-мажор для виробника товару, а не безпосередньо для Відповідача; відповідач мав повідомити про форс-мажор протягом 5 робочих днів з моменту його виникнення (з 08.12.2023), але зробив це лише 19.12.2023, що згідно з п. 10.4 Договору позбавляє його права посилатися на ці обставини.
02.02.2026 через систему "Електронний суд" скаржником подані заперечення на відзив на апеляційну скаргу в яких зазначає, що відзив не спростовує обставин викладених в апеляційній скарзі, просить задовольнити апеляційну скаргу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/12137/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківська І. П. - головуючий суддя, судді: Владимиренко С. В., Демидова А. М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/12137/25; витребувано невідкладно матеріали справи №910/12137/25 з господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/12137/25 у судовому засіданні 18.02.2026 в приміщенні Північного апеляційного господарського суду.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/596/26 від 17.02.2026 у справі № 910/12137/25, у зв'язку із перебуванням судді Владимиренко С. В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 у справі № 910/12137/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Євсіков О. О., Демидова А. М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №910/12137/25. Призначено апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 26.02.2026 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Євсіков О. О., Демидова А. М.
Присутній у судовому засіданні 26.02.2026 представник позивача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У судове засідання 26.02.2026 представник відповідача не з'явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Клопотання відповідача, яке надійшло до суду 23.02.2026, про розгляд справи без участі його представника, судом задоволено, враховуючи, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком учасника справи, яке використовується ним на власний розсуд.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
30.10.2023 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" (постачальник) укладено Договір поставки № ЦЗВ-01-0642301 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар.
Пунктом 1.2 Договору сторонами погоджено найменування товару: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Запасні частини до тепловозів серії 2ТЕ116,2М62,2ТЕ10).
Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації до цього Договору (пункт 1.3 Договору).
Згідно з п. 4.1 Договору постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця) відповідно до "ІНКОТЕРМС" у ред. 2020 р. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та Правилами "ІНКОТЕРМС" у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу.
Відповідно до п. 4.2 Договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
У п. 4.3 Договору визначено, що зі сторони покупця рознарядка підписується з урахуванням вимог Статуту покупця щонайменше двома уповноваженими особами з числа таких: - керівник (особа, що виконує його обов'язки) філії "ЦЗВ" AT "Укрзалізниця"; - заступники керівника (особи, що виконують їх обов'язки) філії "ЦЗВ" AT "Укрзалізниця"; - керівники відповідних структурних підрозділів філії "ЦЗВ" AT "Укрзалізниця". Покупець не несе відповідальності та обов'язку оплати за поставлений товар за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, посади яких визначені у цьому пункті Договору.
У п. 4.5 Договору сторони погодили, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів: - на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому Договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення); - вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому Договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Відповідно до п. 6.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації до цього Договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням цього Договору.
Відповідно до п. 6.2 Договору ціни в цьому Договорі та первинних документах вказуються в національній валюті України - гривні.
Згідно з п. 6.3 Договору загальна ціна Договору становить - 54428053,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 10 885 610, 60 грн, усього з ПДВ - 65 313 663, 60 грн. Ціна Договору включає в себе обов'язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов'язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням цього Договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціну цього Договору.
Відповідно до п. 16.1 Договору договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, в межах строків, визначених умовами цього Договору.
У Специфікації №1 до Договору сторони погодили, зокрема, найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість.
На виконання умов Договору 27.12.2023 позивач направив на електронну адресу відповідача рознарядку №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12151411,20грн. та рознарядку №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10685000,40грн. (копії вказаних рознарядок разом з роздруківкою з електронної пошти про їх направлення долучено залізницею до матеріалів справи 21.11.2025).
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної (п. 4.6 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023).
Докази виконання відповідачем обов'язку з поставки товару за рознарядкою №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12 151 411, 20 грн та рознарядкою №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10 685 000, 40 грн відсутні.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив про те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 не поставив у встановлені строки обумовлений договором товар, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції у загальному розмірі 7 239 142, 15 грн, з яких 3 813 680, 47 грн пені та 3 425 461, 68 грн штрафу.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив про існування форс-мажорних обставин, які не дали йому змоги виконати умови Договору в частині поставки товару. Крім того, умовами Договору передбачене право відповідача відмовитись від договору у випадку існування обставин форс-мажору більше 60 днів, тому оскільки такі обставини існували більше 60 днів відповідач скористався своїм правом відмовитись від зобов'язань за договором поставки № ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Як вбачається із змісту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується в частині задоволення позовних вимог АТ "Українська залізниця" про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3425461,68грн. та судового збору в сумі 41 105, 54 грн, а тому з огляду на норми частини першої статті 269 ГПК України судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині.
За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а згідно з приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Як встановлено судом першої інстанції за приписами Договору (п. 4.2), поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.
У п. 4.3 Договору визначено, що зі сторони покупця рознарядка підписується з урахуванням вимог Статуту покупця щонайменше двома уповноваженими особами з числа таких: - керівник (особа, що виконує його обов'язки) філії "ЦЗВ" AT "Укрзалізниця"; - заступники керівника (особи, що виконують їх обов'язки) філії "ЦЗВ" AT "Укрзалізниця"; - керівники відповідних структурних підрозділів філії "ЦЗВ" AT "Укрзалізниця". Покупець не несе відповідальності та обов'язку оплати за поставлений товар за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, посади яких визначені у цьому пункті Договору.
У п. 4.5 Договору поставки № ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторони погодили, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів: - на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому Договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення); - вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому Договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
27.12.2023 позивач направив на електронну адресу відповідача рознарядку №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12 151 411, 20 грн та рознарядку №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10 685 000, 40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як встановлено місцевим господарським судом відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому він визнав факт отримання ним вказаних спірних рознарядок.
Врахувавши, норми ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, та те, що відповідач визнав отримання рознарядок, суд першої інстанції прийняв доведеним факт, що 27.12.2023 позивачем направлено на електронну адресу відповідача, а відповідачем отримано рознарядку № ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12 151 411, 20 грн та рознарядку № ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10 685 000, 40 грн.
З огляду на вказане, відповідач мав поставити товар за вказаними рознарядками у строк до 26.01.2024 включно, що також не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву, проте доказів виконання відповідачем обов'язку з поставки товару за вказаними рознарядками матеріали справи не містять.
Щодо твердження відповідача про наявність форс-мажорних обставин.
Згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 05.12.2024 у справі №904/6631/23.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов'язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання, а лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 та від 06.10.2022 у справі № 911/1805/21.
Сама по собі наявність форс-мажорних обставин не є безумовною підставою ні для припинення зобов'язань, ні для звільнення від їх виконання (постанова Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 917/1175/22).
Відповідно до статті 617 ЦК України, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань. Разом із тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 911/1786/22.
У п. 10.1 Договору поставки № ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторонами погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього Договору та виникли поза волею Сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.
Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до Договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками Сторін і скріплена печатками.
Відповідно до п. 10.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторона, що не може виконати зобов'язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим Договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання Договору, то умови Договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що Сторони укладають додаткову угоду (п. 10.3 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023).
Як встановлено судом першої інстанції відповідач вказав, що раніше, отримавши рознарядки згідно з іншими договорами, укладеними з позивачем, з метою належного виконання своїх зобов'язань за спірним договором він звернувся до виробника товару - Приватного акціонерного товариства "Бериславський машинобудівний завод" із заявкою щодо відвантаження продукції на підставі Договору поставки №1 від 17 січня 2023 року, за яким ПрАТ"Бериславський машинобудівний завод" зобов'язався виготовити та поставити на користь ТОВ "Транспромрезерв" продукцію.
08.12.2023 відповідач отримав лист від ПрАТ "Бериславський машинобудівний завод" відповідно до якого стало відомо, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, російські окупанти атакували об'єкт критичної інфраструктури, в результаті чого критично пошкоджено електропідстанції, що призвело до знеструмлення всього міста. Тривалий час електропостачання не відновлюється (лист №172/01-2 від 08.12.2023).
ПрАТ "Бериславський машинобудівний завод" ініціювало запит до Бериславської МВА щодо термінів відновлення електропостачання. У відповіді від 08.12.2023 (№1646) адміністрація підтвердила критичне пошкодження підстанції 150/35/10, що призвело до повного знеструмлення міста Берислав та прилеглих населених пунктів. Крім того, за інформацією від АТ "Херсонобленерго", отриманою в ході неодноразових телефонних звернень, проведення ремонтних робіт наразі неможливе через постійні обстріли. З огляду на безстроковий характер відсутності енергоживлення, підприємство звернулося до Київської ТПП для сертифікації даних обставин як форс-мажорних.
Сертифікатом № 3000-23-4781 від 18.12.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Київська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану та неможливість виготовлення продукції для Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" через знеструмлення м. Берислав Бериславської міської територіальної громади Херсонської області, в тому числі Приватного акціонерного товариства "Бериславський машинобудівний завод" внаслідок критичного пошкодження окупаційними військами електропідстанції 150/35/10.
19.12.2023 ПрАТ "Бериславський машинобудівний завод" повідомило відповідача про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), надавши вказаний Сертифікат №3000-23- 4781 від 18.12.2023, та зазначило, що з незалежних від нього причин не може виконати умови Договору поставки №1 від 17 січня 2023 року, згідно з яким відповідач купував товар для виконання умов Договору поставки № ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Після отримання вказаного Сертифікату від заводу - виробника (ПрАТ "Бериславський машинобудівний завод") відповідач на наступний день повідомив позивача про неможливість виконання договорів, в тому числі Договору поставки № ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 листом № 603 від 19.12.2023, який було отримано позивачем 27.12.2023.
28.12.2023 відповідач повторно звернувся до позивача з листом №610 з інформацією про неможливість виконати зобов'язання за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Також, ТОВ "Транспромрезерв" звернулось до Київської торгово-промислової палати із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин і 26.01.2024 відповідачем отримано Сертифікат №3000-24-0170 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які унеможливили виконання в зазначений термін рознарядки №ЦЗВ-20/5143 та рознарядки №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 згідно з Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Копію вищезазначеного Сертифікату № 3000-24-0170 надіслано позивачу листом №25 від 29.01.2024.
За твердженнями відповідача, через об'єктивні причини, на які відповідач не мав впливу, здійснити поставку за вказаними рознарядками виявилося неможливим. Постійні обстріли та знеструмлення Берислава заблокували роботу виробника, зробивши процес виготовлення, відвантаження та подальшого транспортування товару небезпечним та технічно нездійсненним. Таким чином, сторони були позбавлені фізичної можливості виконати умови договору щодо виробництва та приймання продукції.
Відповідно до п. 10.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторона, що не може виконати зобов'язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Пунктом 10.5 Договору визначено, якщо Сторона без поважних причин не повідомила іншу Сторону у строки, визначені п. 10.2 цього Договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така Сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього Договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором.
Місцевий господарський суд, пославшись на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Сертифікат № 3000-23-4781 від 18.12.2023 наданий відповідачу заводом-виробником про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Київською торгово-промисловою палатою, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме для Приватного акціонерного товариства "Бериславський машинобудівний завод" у правовідносинах з ТОВ "Транспромрезерв" за Договором поставки №1 від 17 січня 2023 року, та не стосується спірних правовідносин за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 між АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Транспромрезерв".
Сертифікат № 3000-24-0170 від 26.01.2024 виданий Київською торгово-промисловою палатою відповідачу, засвідчує обставини форс-мажору для Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 (за рознарядкою №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12.151.411,20 грн та рознарядкою №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10.685.000,40 грн), і відповідно до його змісту початок настання форс-мажорних обставин зазначено 08.12.2023.
Проаналізувавши вищевикладене та норми п.10.2 Договору, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач повинен був повідомити позивача про виникнення форс-мажорних обставин протягом 5-ти робочих днів з моменту їх виникнення, тобто з 15.12.2023, проте відповідачем не дотримано вказаних строків повідомлення контрагента за Договором про існування форс-мажорних обставин, тому відповідно до пункту 10.2 Договору, відповідач в силу пункту 10.5 договору не має права вимагати звільнення його від відповідальності.
Судом також наголошено, що оскільки спірний договір укладено в період війни, відповідач повинен розраховувати не лише на сприятливі для нього наслідки у вигляді отримання доходу, а й об'єктивно передбачати можливість настання негативних наслідків, пов'язаних з ризиками ведення господарської діяльності у воєнний період.
Відповідно до п. 1.5 Договору Сторонами погоджено, що постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України. Умовами спірного Договору не визначено, що постачальник (відповідач) має намір в подальшому придбавати товар в іншого контрагента, а чітко вказано, що такий товар вже є у власності відповідача.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин. Суд законно відхилив зазначені заперечення, оскільки вони не доводять неможливість виконання спірного Договору та не звільняють від відповідальності за цим конкретним Договором.
Також, відповідач зазначав про розірвання спірного договору в односторонньому порядку (лист № 52 від 14.03.2024). З приводу цього, судом зазначено наступне.
Згідно з п. 10.4 Договору, тривалість обставин непереборної сили понад 60 днів надає Сторонам право ініціювати розірвання Договору. Таким чином, головною умовою для розірвання Договору є підтверджене існування форс-мажору протягом періоду, що перевищує 60 календарних днів.
Водночас, враховуючи висновок суду про недоведеність існування форс-мажорних обставин за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 взагалі, місцевий господарський суд вірно відхилив доводи відповідача про розірвання ним в односторонньому порядку вказаного договору на підставі п. 10.4 Договору поставки № ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
З огляду на вищевказане, відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 не виконав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з поставки товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 813 680, 47 грн пені та 3 425 461, 68 штрафу.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У п. 9.3.1 Договору сторони погодили, що при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовній заяві, місцевий господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість у сумі 3 425 461, 68 грн.
Здійснивши перевірку вірності нарахування позивачем пені, місцевий господарський суд, встановив що пеня в сумі 3 813 680, 47 грн нарахована за період з 11.02.2025 по 26.07.2025. Пославшись на ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та, зазначивши про відсутність в договорі інших погоджених сторонами періодів нарахування пені, суд вказав, що пеня мала бути нарахована за період з 27.01.2024 по 27.07.2024 включно, оскільки відповідач мав поставити товар до 26.01.2024. З огляду на вказане, місцевий господарський суд вказав на неправомірне (поза шестимісячний період нарахування) нарахування позивачем пені, та відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Із вищезазначеним висновком погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування позовної давності стосовно нарахованих штрафних санкцій.
Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
З огляду на те, що суд дійшов висновку відмовити у позові Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" пені у розмірі 3 813 680, 47 грн у зв'язку з необґрунтованістю, підстави для вирішення питання спливу позовної давності у вказаній частині позовних вимог, відсутні.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 3 425 461, 68 грн, судом першої інстанції зазначено, що зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується в один рік.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 №4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" виключено.
Отже, як зазначено судом, з 04.09.2025 строк позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу було поновлено.
Оскільки, позивач звернувся із вказаними вимогами до суду 29.09.2025, ним не було пропущено позовну давність, у зв'язку з чим суд вірно відхилив заперечення відповідача у вказаній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст.551 ЦК та ст.233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/17.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Як було роз'яснено Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 у постанові у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Апеляційний господарський суд зважає на те, що в апеляційній скарзі скаржник зазначає про недослідження судом першої інстанції питання неспівмірності штрафу, відсутність оцінки співвідношення штрафу з наслідками порушення, відсутністю збитків у позивача, недослідження причини невиконання зобов'язання та добросовісну поведінку відповідача стосовно вчасного повідомлення позивача про неможливість виконання зобов'язань.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, наявності будь-яких обставин, які є підставами для зменшення штрафу за прострочення поставки товару відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, зобов'язання з поставки товару відповідачем не виконано і прострочення виконання є значним (більше року). Зважаючи на викладені обставини, суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
З огляду на вказане, дослідивши матеріали справи та встановивши наявність правових підстав для задоволення позову, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, з урахуванням сукупності з'ясованих обставин, та зважаючи на відсутність виключних обставин, які пов'язують можливість зменшення розміру санкцій, також врахував не надання відповідачем документального підтвердження будь-яких обставин, які могли бути підставами для зменшення штрафу, вказав про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
За таких обставин, враховуючи той факт, що відповідачем порушено умови спірного Договору в частині здійснення своєчасної поставки товару, ненадання суду належних доказів настання форс-мажорних обставин, зважаючи на несвоєчасність повідомлення позивача про настання таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3 425 461, 68 грн.
В той же час, відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспромрезерв" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/12137/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 03.03.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді О.О. Євсіков
А.М. Демидова