Іменем України
27 лютого 2026 року
м. Київ
Справа № 727/10851/25
Провадження № 61-15062ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), від імені якого діє адвокат Якобишена Тетяна Дмитрівна (адвокат),
на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2025 року
у справі за заявою скаржниці про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та стягнення грошової компенсації і
1. У серпні 2025 року адвокат в інтересах скаржниці подала до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви.
2. 28 серпня 2025 рокуШевченківський районний суд міста Чернівців постановив ухвалу, згідно з якою заяву задовольнив:
(1) наклав арешт на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 7310136300:17:004:0127, що належить ОСОБА_3 (далі - земельна ділянка);
(2) наклав арешт на житловий будинок літ. А загальною площею 298,7 кв. м, житловою площею 67,6 кв. м, що належить ОСОБА_2 ;
(3) наклав арешт на належну ОСОБА_2 нежитлову будівлю, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 136,6 кв. м, який складається з таких приміщень: торгового залу 1-1 пл. 9,30 кв. м, вбиральні 1-2 пл. 4,20 кв. м, торгового залу 1-3 пл. 44,10 кв. м, технічного приміщення 1-4 пл. 4,20 кв. м, торгового залу 1-5 пл. 49,90 кв. м, приміщення 1-6 пл. 24,90 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 ;
(4) заборонив будь-яким фізичним та юридичним особам здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на земельній ділянці;
(5) заборонив Державній інспекції архітектури та містобудування України і її територіальним структурним підрозділам реєструвати дозвільні документи щодо проведення підготовчих робіт, будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці.
3. Мотивував ухвалу так:
(1) згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має: з урахуванням наданих позивачем доказів пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір і реально є загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані відповідача, а також оцінити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, позовним вимогам;
(2) адекватність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю (співмірністю) вимогам, для забезпечення яких він вживається. Оцінює таку відповідність суд, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке він вимагає накласти арешт, або майновими наслідками заборони вчиняти певні дії;
(3) предмет можливого позову стосуватиметься нерухомого майна, режим якого може змінитись у разі задоволення позовних вимог. Невжиття заходів забезпечення позову може зумовити вчинення нової реєстраційної дії щодо цього майна, що унеможливить виконання рішення суду та захист прав й інтересів позивача у разі задоволення позову.
4. 29 серпня 2025 року суд постановив ухвалу, згідно з якою виправив описку в його ухвалі від 28 серпня 2025 року, а саме вказав у п'ятому абзаці її резолютивної частини по батькові ОСОБА_4 » замість « ОСОБА_5 ».
5. 12 листопада 2025 року Чернівецький апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково:
- скасував ухвалу суду першої інстанції в частині заборони будь-яким фізичним та юридичним особам здійснювати будь-які підготовчі чи будівельні роботи на земельній ділянці і заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України і її територіальним структурним підрозділам реєструвати дозвільні документи щодо проведення підготовчих робіт, будівництва об'єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці;
- ухвалити у частині вказаних вимог нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову;
- в іншій частині залишив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
6. Мотивував ухвалу так:
(1) обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язане вирішення заяви про таке забезпечення. Особа, яка подала відповідну заяву, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову;
(2) вид (спосіб) забезпечення позову має узгоджуватися насамперед із предметом і підставами позову, а також бути співмірним із заявленими вимогами у разі його доцільності, необхідності та доказовості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 квітня 2023 року у справі № 907/268/22);
(3) забезпечення позову є тимчасовим обмеженням для захисту законних інтересів позивача на випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно, або коли невжиття заходів забезпечення позову може зумовити неможливість виконання судового рішення. Інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (зокрема, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову), імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку з ужиттям цих заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками судового процесу.
Адекватність застосованого заходу забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він уживається. Оцінює таку відповідність суд, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, інтересів сторін та інших учасників судового процесу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23);
(4) скаржниця вказувала, що претендує на частку спірного майна та надалі звертатиметься до суду з позовом про його поділ, бо воно, на її думку, є об'єктом спільного майна подружжя. Суд першої інстанції наклав арешт на спірні земельну ділянку, житловий будинок і нежитлові приміщення, що сукупно надають змогу забезпечити виконання можливого рішення суду;
(5) в ухвалі суду першої інстанції немає належного обґрунтування забезпечення позову забороною здійснювати будь-які дії. У її мотивувальній частині суд вказав підставою забезпечення те, що предметом можливого позову є нерухоме майно, а невжиття заходів забезпечення призведе до вчинення нової реєстраційної дії щодо спірної нерухомості та нових позовів, що унеможливить виконання рішення суду у цій справі. Мотивів заборони діяльності на арештованій земельній ділянці, пояснення, як така діяльність порушуватиме права скаржниці немає. Зазначена заборона суперечить суті інституту забезпечення позову, метою якого є обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах виконання у майбутньому актів правосуддя. Така заборона є втручанням у господарську діяльність і зумовить збитки, що неспівмірно із вимогами та доводами скаржниці.
7. 27 листопада 2025 року адвокат, яка діє в інтересах скаржниці, подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Просила скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви й ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення заяви. Мотивувала так:
(1) апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 про те, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, які надав позивач пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно виник спір, та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення, а також з'ясувати обсяг позовних вимог, дані відповідача й оцінити відповідність виду забезпечення позову, про який просить заявник, позовним вимогам; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвіднести негативні наслідки від ужиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів; необхідність застосування останніх зумовлюється обставинами справи, які дають підстави вважати, що незастосування цього заходу утруднить чи унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову;
(2) апеляційний суд не врахував, що позовні вимоги матимуть майновий характер. До відзиву на апеляційну скаргу скаржниця додала позовну заяву, в якій однією із позовних вимог є визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки, а на ній уже розпочалось будівництво багатоповерхового будинку; таке зведення у разі задоволення позову надалі унеможливить користування скаржницею земельною ділянкою;
(3) апеляційний суд безпідставно відмовив у долученні доказів, які доводили те, що ОСОБА_3 або інші особи у вересні-жовтні 2025 року здійснювали будівництво багатоповерхового будинку на земельній ділянці, а саме: адвокатського запиту № 501 від 28 жовтня 2025 року; відповідь ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області № 125496-2025 від 6 листопада 2025 року, витяг з ЄРДР від 9 жовтня 2025 року, копію заяви скаржниці від 13 жовтня 2025 року. Ці докази вона не долучила раніше, бо виявила порушення 13 жовтня 2025 року й отримала докази після подання апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу;
(4) ОСОБА_3 не довів, що він на земельній ділянці веде господарську діяльність й отримує від неї прибутки.
8. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
8.1. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову (частина перша статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
8.2. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яке забезпечить судовий захист прав, свобод та законних інтересів вказаних осіб.
Для забезпечення позову важливим є об'єктивне існування таких ризиків, а також дійсна необхідність застосування відповідних заходів, так що без їхнього вжиття права, свободи та законні інтереси заявника будуть порушені, на підтвердження чого є відповідні докази. Важливо, щоб особа, яка заявила клопотання про забезпечення позову, мала метою не зловживання процесуальними правами, не порушення права іншого учасника процесу, до якого мають бути застосовані зазначені заходи, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, використовуючи механізм забезпечення позову, учасники спору мають: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу у конкретній справі; зазначити обставини, які підтверджують, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними та допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
8.3. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
8.4. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від ужиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок їхнього невжиття, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, яке він просить арештувати, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову вживають для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовувати лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, які надав позивач: пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно є спір, й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також оцінити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвіднести негативні наслідки від ужиття відповідних заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок їхнього невжиття.
Необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлена обставинами справи, які підтверджують, що незастосування цього заходу утруднить чи унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
8.5. Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
8.6. Арешт майна - це накладення заборони на право ним розпоряджатися з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19).
8.7. За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. У разі вжиття такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування майном і не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачам, не позбавить їх конституційних прав на володіння та користування відповідним майном, на здійснення господарської діяльності, на отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21).
8.8. Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21).
8.9. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23 (пункт 80)).
8.10. Апеляційний суд встановив такі факти:
(1) 22 вересня 1990 року скаржниця уклала шлюб із ОСОБА_2 , а 24 лютого 2010 року шлюб був розірваний;
(2) 20 липня 1995 року ОСОБА_6 уклав договір купівлі-продажу із чоловіком скаржниці, за яким останній придбав житловий будинок на АДРЕСА_2 ;
(3) згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 4199048 від 20 липня 2004 року за чоловіком скаржниці було зареєстроване право власності на вказаний будинок;
(4) надалі була проведена його реконструкція, що підтверджує декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 26 липня 2012 року, витяг із рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 28 серпня 2012 року № 547/17 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2012 року на ім'я колишнього чоловіка скаржниці;
(5) він також був власником земельної ділянки на підставі рішення Чернівецької міської ради № 130 від 14 квітня 2011 року, що підтверджує копія державного акта на право власності на земельну ділянку;
(6) у матеріалах справи є висновок про знищення/знесення майна № 23-06-2025 від 23 червня 2025 року, а саме вищевказаного житлового будинку;
(7) 25 червня 2025 року колишній чоловік скаржниці подав заяву про реєстрацію припинення права власності на цей будинок;
(8) за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 9 липня 2025 року;
(9) за колишнім чоловіком скаржниці зареєстроване право власності на: земельну ділянку площею 0,0924 га з кадастровим номером 7324582000:01:001:1394 на підставі договору купівлі-продажу від 4 червня 2025 року; житловий будинок загальною площею 298,7 кв. м, що розташований на АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 4 червня 2025 року; нежитлову будівлю загальною площею 136,6 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 ;
(10) у матеріалах справи є довідки про оціночну вартість житлових будинків на АДРЕСА_2 і на АДРЕСА_3 , а також на нежитлову нерухомість на АДРЕСА_1 .
8.11. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що накладення арешту на спірні земельну ділянку, житловий будинок і нежитлові приміщення надає змогу забезпечити виконання рішення суду за можливим позовом скаржниці. Апеляційний суд перевіряв законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції на час її постановлення. У цій ухвалі немає належних мотивів накладення поряд із арештом майна заборон, про які просила скаржниця. Тому правильним є висновок про відмову у забезпеченні майбутнього позову шляхом накладення відповідних заборон.
8.12. Із заявою про забезпечення позову скаржниця не надала суду докази, які б зумовлювали необхідність ужиття саме на той час додаткових до арешту майна заходів такого забезпечення. У касаційній скарзі немає аргументів про те, що скаржниця надала апеляційному суду підтвердження неможливості подання доказів потреби у забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій до суду першої інстанції з причин, які об'єктивно не залежали від неї, а апеляційний суд на це не звернув увагу.Те, що скаржниця виявила дані, які могли зумовлювати вжиття відповідних заборон, пізніше, ніж суд першої інстанції постановив ухвалу про забезпечення позову, не впливає на висновок про необхідність подання доказів необхідності вжиття заходів такого забезпечення саме до того суду, який їх вживає. Крім того, під час розгляду суті спору за наявності підстав суд може замінити вжитий захід забезпечення позову іншим (стаття 156 ЦПК України) або вжити додаткові заходи.
8.13. Необґрунтованими є доводи скаржниці щодо неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/2, оскільки оскаржена постанова апеляційного суду цим висновкам не суперечить. За їхнім змістом в апеляційного суду не було обов'язку залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
8.14. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
8.15. Беручи до уваги наведені висновки, застосування процесуальних норм судом апеляційної інстанції є вочевидь правильним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення приписів, зокрема, статті 150 ЦПК України. Тому касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання права власності та стягнення грошової компенсації.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко