09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 234/11860/21
провадження № 51-397ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 12021052390001056 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.
Також місцевий суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, речових доказів та відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Як встановив суд у вироку, 12 червня 2021 року ОСОБА_5 приблизно о 10:00, перебуваючи поряд із житловим будинком, розташованим на вул. Героїв України, 12 в м. Краматорськ, підібрав пачку з-під цигарок, всередині якої виявив 11 полімерних згортків із наркотичним засобом - метадон (вагою 4,1104 г), тим самим незаконно, для особистого вживання, умисно, без мети збуту придбав та почав зберігати наркотичний засіб у великому розмірі до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції в той же день в період з 12:21 до 12:35.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 25 листопада 2025 року задовольнив апеляційну скаргу захисника та частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2024 року в частині призначеного покарання. Вказав вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та звільнив від відбування цього покарання на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, а також істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги, прокурор вказує, що апеляційний суд не врахував вид та вагу наркотичного засобу, що в сукупності з обставинами кримінального правопорушення свідчать про ступінь суспільної небезпеки вчиненого та характеризує особу ОСОБА_5 .
Зазначає також, що виявлення та вилучення працівниками поліції наркотичного засобу попередило настання тяжких наслідків від дій засудженого, який самостійно жодних заходів, спрямованих на добровільну видачу наркотичного засобу, не вчинив.
Крім того, зауважує, що апеляційний суд під час врахування особи засудженого послався на встановленні місцевим судом відомості стосовно ОСОБА_5 , однак переконливих висновків про те, яким чином вони впливають на можливість застосування до засудженого приписів ст. 75 КК, не навів.
Указує, на недостатнє врахування судом апеляційної інстанції наявності непогашених судимостей у ОСОБА_5 за кримінальні правопорушення, скоєнні у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, що, за твердженням прокурора, свідчить про його небажання стати на шлях виправлення.
Як зазначає касатор, апеляційний суд не навів переконливого обґрунтування, яким чином звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням забезпечить досягнення мети превенції та виправлення.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 309 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки прокурор не оскаржує законності й обґрунтованості судового рішення у цій частині.
Стосовно тверджень скаржника про наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, для скасування ухвали апеляційного суду, то вони, на переконання колегії суддів Верховного Суду, не є слушними з огляду на таке.
Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
За змістом приписів ст. 75 КК якщо суд, крім випадків, визначених цим Кодексом, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Як убачається з долученої до касаційної скарги копії судового рішення, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції згідно з указаними нормами закону врахував: ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є нетяжким злочином; відомості про особу засудженого, який неодружений, утриманців не має, працює не на постійній основі, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, однак згідно з листом КНП «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» від 18 січня 2024 року на той час перебував під спостереженням лікаря нарколога і отримував підтримувальну терапію метадоном; наявність обставини, яка пом'якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, що його обтяжують.
З урахуванням принципу індивідуалізації покарання та особи засудженого місцевий суд вважав за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 309 КК у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про суворість призначеного його підзахисному покарання та просив застосувати приписи ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням).
Також апеляційну скаргу подав прокурор, у якій вказав про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність. За твердженням сторони обвинувачення, місцевий суд під час призначення покарання не врахував приписів ст. 69-1 КК, оскільки, встановивши, що ОСОБА_5 визнав свою вину та щиро розкаявся, призначив засудженому покарання, що перевищує дві третини максимального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 309 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_5 , перевірив доводи, викладені у скаргах, та, на переконання колегії суддів Верховного Суду, дійшов аргументованого висновку, зокрема щодо необхідності звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Аргументуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд хоча і послався у вироку, проте не врахував в повній мірі обставини визнання ОСОБА_5 своєї вини та його щирого каяття, у зв'язку з чим дійшов висновку про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Зазначені висновки апеляційного суду є обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався суд, ухвалюючи рішення.
На переконання Верховного Суду, викладене вище свідчить, що Дніпровський апеляційний суд за результатами розгляду апеляційних скарг дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності зміни вироку місцевого суду в частині призначеного покарання.
З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про можливість виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Призначене засудженому покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про неврахування виду й ваги наркотичного засобу, а також поведінки засудженого, який не вжив заходів щодо його добровільної видачі, тоді як дії працівників поліції попередили настання тяжких наслідків, Суд зауважує таке.
Як установили суди попередніх інстанцій, маса метадону у вилученому в засудженого наркотичному засобі, обіг якого обмежено, становить 4,1104 г. Така маса згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я від 01 серпня 2000 року № 188 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», хоча і належить до великого розміру (від 1,6 г до 20 г), проте є близькою до його мінімальної межі, а тому зазначені обставини не свідчать про м'якість призначеного засудженому покарання.
Неспроможними є й посилання на те, що вилучення наркотичного засобу працівниками поліції нібито запобігло настанню тяжких наслідків, оскільки такі твердження є лише припущенням. Крім того, відсутність добровільної видачі наркотичного засобу само собою не свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння.
Не є переконливими і доводи прокурора про те, що попередні непогашені судимості засудженого за вироками Краматорського міського суду Донецької області від 21 березня 2005 року за ч. 1 ст. 309 та ч. 2 ст. 307 КК, а також Дергачівського районного суду Харківської області від 16 липня 2013 року за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 305 КК свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, з огляду на час, що минув з моменту постановлення вироків та відбуття призначеного покарання у виді позбавлення волі.
Безпідставними є посилання скаржника на притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК, оскільки судимість за це кримінальне правопорушення, як зазначає прокурор, погашена. Тому, з урахуванням приписів ст. 88 КК, за якими нівелюються кримінально правові наслідки у разі погашення судимості, всупереч твердження касатора, зазначена обставина не може бути врахована такою, що негативно характеризує засудженого.
Крім того, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, урахував відомості про його особу, встановлені судом першої інстанції. Висновок апеляційного суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбування покарання ґрунтується на оцінці всіх обставин справи та даних про його особу і не суперечить меті покарання. З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги практично зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції встановлених обставин та не ставлять під сумнів обґрунтованість висновку щодо можливості застосування до засудженого положень ст. 75 КК.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року. З огляду на зазначене відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3