10 березня 2026 року
м. Київ
справа № 766/13430/25
провадження № 51- 640 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2025 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року,
установив:
Херсонський міський суд Херсонської області вироком від 30 вересня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудив за ст. 111-2 Кримінального кодексу України (далі - КК), із застосуванням ст. 69 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права займатися освітньою та виховною діяльністю на строк 10 років без конфіскації майна.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_4 визнано винуватою у тому, що вона, будучи громадянкою України, у невстановлений досудовим розслідуванням час та спосіб, але не пізніше 03 жовтня 2022 року, знаходячись на тимчасово окупованій території Генічеського району Херсонської області, діючи з прямим умислом, спрямованим на підтримку дій та рішень держави-агресора, окупаційної адміністрації щодо інтеграції навчальних закладів Херсонської області в освітню систему рф, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою завдання шкоди Україні, її національним інтересам в сфері освіти, підтримала дії та рішення окупаційної адміністрації, так званого «министерства образования и науки Херсонской области», та добровільно зайняла посаду «директора» незаконно створеного на тимчасово окупованій території у м. Генічеськ Генічеського району Херсонської області, на базі цілісного майнового комплексу - навчального закладу з надання додаткової художньо-естетичної освіти « Генічеський палац творчості дітей та юнацтва Генічеської міської ради», що розташований за адресою: Херсонська область, Генічеський район, м. Генічеськ, проспект Миру, 48, закладу додаткового навчання «ГБОУДО Херсонской области «Генический центр детского и юношеского творчества», та не пізніше 04 жовтня 2022 року приступила до виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на займаній посаді.
Виконуючи свої обов'язки, ОСОБА_4 , діючи умисно, як директор вищевказаного закладу, на виконання рішення окупаційної адміністрації щодо інтеграції навчальних закладів Херсонської області в освітню систему рф, не пізніше 22 грудня 2022 року, вчинила дії щодо реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб Федеральної податкової служби росії незаконно створеного на тимчасово окупованій території Херсонської області навчального закладу додаткової освіти «ГБОУДО Херсонской области «Генический центр детского и юношеского творчества», якому присвоєно основний державний реєстраційний номер 1239500001840. Крім того, не пізніше 15 березня 2023 року вчинила дії щодо реєстрації вказаного закладу додаткової освіти у т.зв. «налоговой службе Херсонской области».
Також, ОСОБА_4 , у період з жовтня 2022 по липень 2025 року, знаходячись на тимчасово окупованій території Генічеського району Херсонської області, діючи як «директор ГБОУДО Херсонской области «Генический центра детского и юношеского творчества», на виконання рішення окупаційної адміністрації щодо впровадження освіти за російським стандартом, розробила «устав ГБОУДО Херсонской области «Генический центр детского и юношеского творчества», який 21 лютого 2023 року затверджено наказом так званого «Министерства образования и науки Херсонской области» за № 52, здійснювала набір педагогічного та технічного персоналу, які погодились працювати у незаконно створеному окупаційною адміністрацією закладі, організувала зміну назви навчального закладу, української символіки на символіку держави-агресора, реалізовуючи рішення окупаційної адміністрації «Об утверждении Положения о системе оплаты труда работников государственных бюджетных образовательных организаций (учреждений) г. Херсона и Херсонской области», затвердженого «Постановлением Совета министров правительства ВГА Херсонской области» № 37-кквід 20 вересня 2022 року, забезпечувала виплату заробітної плати працівникам очолюваного нею навчального закладу у грошових одиницях рф (рублях).
Крім того, ОСОБА_4 , перебуваючи на займаній посаді, знаходячись на тимчасово окупованій території у м. Генічеськ, не пізніше 14 вересня 2023 року, більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, з метою підтримки держави-агресора та її окупаційної адміністрації надала інтерв'ю представникам проросійського засобу масової інформації«Телерадиокомпании «Таврия»», в ході якого акцентувала увагу на урочистій події «Дне открытых дверей» у підпорядкованому їй закладі додаткової освіти та основних завданнях, які покладені на неї окупаційною адміністрацією держави-агресора та незаконними органами влади, як на керівника.
Також ОСОБА_4 , діючи як «директор» вищевказаного закладу, не пізніше 19 серпня 2024року, перебуваючи на тимчасово окупованій території у м. Генічеськ, виступила із промовою, яку розміщено в мережі Інтернет на сторінці так званого «Министерства образования и науки Херсонской области», в ході якої висловлювала вдячність представникам так званого правоохоронного органу «МЧС россии по Херсонской области», а також «Фонду поддержки социально значимых проектов города москва».
Продовжуючи вчинення дій, спрямованих на підтримку держави-агресора та її окупаційної адміністрації, ОСОБА_4 , обіймаючи вищевказану посаду, не пізніше 09 квітня 2025 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території у с. Новоолексіївка Генічеського району Херсонської області, надала інтерв'ю представникам проросійського засобу масової інформації«Телерадиокомпании «Таврия», в ході якого повідомила про вжитті нею заходи з організації проведення конкурсу «Юные таланты нашего края» та нагородження переможців, на тимчасово окупованій території Генічеського району, на базі новостворених окупаційною владою закладів освіти.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 22 грудня 2025 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2025 року залишив без змін.
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості, просить змінити вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2025 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року. На підставі положень ст. 69 КК призначити ОСОБА_4 покарання за ст. 111-2 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнивши її на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк тривалістю 3 роки, та покласти на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
На обґрунтування своїх доводів захисник у скарзі зазначає про те, що:
- суд першої інстанції , порушуючи вимоги п. 4 ч. 1 ст. 91, ст. 94, п. 4 ч. 1 статей 368, 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), належним чином не обґрунтував свій вирок, призначаючи ОСОБА_4 надмірно суворе покарання, не врахував фактичних обставин, які пом'якшують покарання, конкретні обставини справи та дані про особу ОСОБА_4 у їх сукупності (вік засудженої, її незадовільний стан здоров'я), та особливо її ставлення до наслідків своїх протиправних дій, які в повній мірі давали місцевому суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання у виді позбавлення волі;
- суди попередніх інстанцій не в повній мірі дотрималися належного застосування відносно ОСОБА_4 прямих обставин, що пом'якшують покарання, а саме з'явлення з зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Також судами належно не було враховано обставину щирого жалю у ОСОБА_4 стосовно скоєного та відверте бажання у неї спокутувати свою провину, які дають конкретні підстави вважати, що ОСОБА_4 стала на шлях виправлення, а її зізнання свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Також судами було проігноровано факт надання ОСОБА_4 викривальних показань;
- судами попередніх інстанцій не було враховано того, що ОСОБА_4 , надаючи показання в судовому засіданні та визнаючи вину, зазначила, що мотивацією була саме допомога своїм учням, їх всебічний розвиток, а не потурання переконанням держави-агресора. Також ОСОБА_4 повідомила суду, що будь-яких окремих закладів освіти вона не створювала, реєстраційних та адміністративних дій на території рф не вчиняла, що, в тому числі, може додатково знижувати ступінь тяжкості її діянь. ЇЇ щире каяття не було спрямоване з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності;
- судами першої та апеляційної інстанцій не була надана оцінка тому факту, що ОСОБА_4 в першу чергу дбала про охорону дитинства, поставила інтереси дітей на окупованих територіях вище власних, а сам злочин очевидно було вчинено під примусом, а не з метою нанести пряму шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України. У матеріалах справи відсутній підтверджений факт заподіяння ОСОБА_4 будь-якої шкоди (моральної чи матеріальної), а сам злочин є формальним, що також може істотно знижувати ступінь відповідальності її дій;
- зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження стверджується, що ОСОБА_4 не залишилась на території держави-агресора рф, а сама добровільно покинула окуповані території з метою повернутися в Україну;
- місцевий суд в оскаржуваному вироку взагалі не підтвердив або не спростував можливості призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК, не навів мотивів призначення покарання у вигляді шести років позбавлення волі, формально врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину та зовсім не врахував дані про її особу (вік, стан здоров'я та інші обставини, зазначені у скарзі). Крім того, місцевий суд не обґрунтував неможливість застосування положень ч. 1 ст. 69 КК, в сукупності з положеннями ст. 75 КК;
- апеляційний суд в порушення вимог ст. ст. 91, 94, 291, 370, 404, 419 КПК не мотивував необхідність залишення без змін вироку місцевого суду, не перевірив обставини справи, дані про особу ОСОБА_4 , характер вчиненого правопорушення, не надав жодної оцінки доводам апеляційної скарги, взагалі не виклавши всіх її доводів, сприяв допущенню явної невідповідності призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. ст. 412-414 цього Кодексу.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за обставин, встановлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, та кваліфікація її дій за ст. 111-2 КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Щодо доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_5 про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, що, на переконання сторони захисту, виразилося в необґрунтованому незастосуванні до
ОСОБА_4 положень, передбачених статтями 69, 75 КК, колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. З огляду на принципи співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно із ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Системне тлумачення цієї норми кримінального закону свідчить про те, що підставами для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є дві групи чинників, котрі характеризують як учинений злочин, так і особу винного та мають ураховуватися в їх сукупності, а саме:
- наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;
- дані, які певним чином характеризують особу винного.
Як видно з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_4 вид та розмір покарання, урахував:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії особливо тяжких злочинів;
- характер вчинених обвинуваченою протиправний дій, дані про її особу, зокрема те, що ОСОБА_4 не перебуває на обліку лікаря нарколога та психіатра, вперше притягується до кримінальної відповідальності, її вік.
Обставинами, які пом'якшують ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , суд першої інстанції не встановив.
З огляду на зазначене місцевий суд дійшов переконання, що вказані обставини в своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, у зв'язку з чим призначив їй основне покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 111-2 КК.
При цьому місцевий суд, урахувавши, що вчинений ОСОБА_4 злочин не був спрямований на її особисте збагачення, вчинений внаслідок збігу тяжких особистих обставин, визнав можливим не застосовувати до обвинуваченої додаткове покарання у виді конфіскації майна, посилаючись на те, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційну скаргу захисника, урахував характер та ступінь тяжкості суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, особу обвинуваченої, яка на обліку лікаря нарколога та психіатра не перебуває, вперше притягується до кримінальної відповідальності, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відсутність обставин, які його обтяжують, вік обвинуваченої.
При цьому, зважаючи на наведені обставини, які мають значення для визначення справедливого виду та розміру покарання обвинуваченій, передбачених ст. 65 КК, а також обставин, які були визнані такими, що його пом'якшують, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що призначене судом покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК з реальним його відбуванням, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади без застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, відповідає вимогам статей 50, 65 КК та основній меті покарання - виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченою, так і іншими особами, відповідає принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу обвинуваченої.
На переконання Суду, наведені висновки судів попередніх інстанцій щодо справедливості, необхідності і достатності призначеного ОСОБА_4 покарання у цілому є законними й обґрунтованими.
Згідно зі ст. 75 КК (у редакції, яка діяла на момент вчинення ОСОБА_4 правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як зазначив у своєму рішенні суд апеляційної інстанції, вказані в апеляційній скарзі обставини не можна визнати достатніми та обґрунтованими для зміни вироку в частині призначеного покарання на його пом'якшення, як на тому наполягав захисник. Вироком суду було встановлено добровільність дій обвинуваченої щодо пособництва країні-агресору. При цьому всі обставини, на які посилався захисник в апеляційній скарзі, судом були враховані.
В апеляційній скарзі, як зазначила колегія суддів суду апеляційної інстанції, відсутнє достатнє обґрунтування, яке б вказувало на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом покаранням та вчиненим кримінальним правопорушенням.
З урахуванням фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, а також ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесене законом до особливо тяжкого, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для пом'якшення покарання ОСОБА_4 та застосування до неї положень ст. 75 КК, є обґрунтованим.
З огляду на зазначене, ураховуючи, що:
- рішення суду про призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років є належним чином вмотивованим, обґрунтованим та таким, що є достатнім для виправлення засудженої та попередження нових кримінальних правопорушень;
-зміст ст. 75 КК, якою передбачено можливість застосування її положень лише внаслідок призначення винній особі покарання, яке не перевищує 5 років позбавлення волі,
Суд зауважує, що в цьому випадку застосування до засудженої ОСОБА_4 інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням буде неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а тому відсутні підстави для задоволення вимог касаційної скарги захисника в цій частині.
Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводів касаційної скарги захисника про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК.
Так, на переконання Суду, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 доводам, ретельно їх перевірив та, належним чином мотивувавши своє рішення, обґрунтовано залишив її без задоволення. При цьому підстав для скасування чи зміни вироку, передбачених статтями 412-414 КПК, суд апеляційної інстанції не встановив.
Таким чином, на думку Суду, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є обґрунтованими і вмотивованими. Будь-яких інших обґрунтованих доводів щодо порушень вимог КПК, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у касаційній скарзі не наведено.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2025 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3