"05" березня 2026 р. Справа №5010/1133/2012-Б-26/30
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді МАТУЩАКА О.І.
суддів ОРИЩИН Г.В.
СКРИПЧУК О.С.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
За участю представників учасників справи:
від апелянта: Мізунський А.І. (адвокат);
арбітражний керуючий Оберемко Р.А.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Імексбанк» (вх.ЗАГС 01-05/ 3679/25 від 10.12.2025)
на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2025 (суддя Неверовська Л.М.)
у справі №5010/1133/2012-Б-26/30
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус", с. Угринів, Тисменицький район, Івано- Франківська область
В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області на стадії ліквідаційної процедури перебувала справа № 5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство ТОВ «Бонус».
Ухвалою від 26.03.2013, суд затвердив реєстр вимог кредиторів боржника, до якого включив грошові вимоги кредиторів, а саме: ПАТ "Імексбанк" в розмірі 2 477 350, 43 грн, з яких: 2 428 315,80 грн - вимоги першої черги, які забезпечені заставою та 49 034, 54 грн - вимоги шостої черги; ДПІ в м. Івано-Франківську в розмірі 24 423, 97 грн, з яких: 24 420, 04 грн - вимоги третьої черги та 3, 93 грн - вимоги шостої черги.
Ухвалою суду від 10.11.2025 затверджено звіт ліквідатора ТОВ "Бонус" арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича за підсумками ліквідаційної процедури ТОВ "Бонус" та ліквідаційний баланс банкрута - ТОВ "Бонус". Ліквідовано ТОВ "Бонус", закрито провадження у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про банкрутство. Затверджено звіт про нарахування основної грошової винагороди арбітражному керуючому Оберемку Р.А. за виконання функцій ліквідатора боржника за період з 06.06.2023 по 06.11.2023 на загальну суму 120 600, 00 грн.
13.11.2025 від арбітражного керуючого Оберемка Р. А. до суду надійшло клопотання про стягнення винагороди за виконання функцій ліквідатора у цій справі, в якому просив суд стягнути суму винагороди за виконання функцій ліквідатора у цій справі на його користь з ГУ Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області у сумі 1 809, 00 грн та з ПАТ "Імексбанк" у сумі 118 791, 00 грн.
Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 03.12.2025 клопотання арбітражного керуючого Оберемка Р.А. про стягнення винагороди за виконання функцій ліквідатора у справі № 5010/1133/2012-Б-26/30 задовольнив; стягнув на користь арбітражного керуючого Оберемка Р.А. з ПАТ «Імексбанк» 118 791, 00 грн та з ГУ Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області 1 809, 00 грн основної грошової винагороди у справі про банкрутство ТОВ "Бонус" за період виконання повноважень ліквідатора.
Ухвала суду в частині стягнення грошової винагороди з ПАТ «Імексбанк» мотивована тим, що оплата послуг арбітражного керуючого у справі про банкрутство за відсутності коштів боржника здійснюється за рахунок кредиторів пропорційно розміру їх визнаних грошових вимог. Суд встановив, що ПАТ «Імексбанк» є кредитором у справі з найбільшою часткою вимог (98,5 %), а процесуальна заміна кредитора після відступлення права вимоги не була здійснена. Крім того, банк перебуває лише у процедурі ліквідації, але не припинений як юридична особа, що не перешкоджає стягненню коштів. З огляду на це, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ПАТ «Імексбанк» 118 791, 00 грн основної грошової винагороди арбітражного керуючого пропорційно розміру його вимог у реєстрі кредиторів.
ПАТ «Імексбанк» подало апеляційну скаргу, в якій скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2025 у справі № 5010/1133/2012-Б-26/30 в частині стягнення з ПАТ «Імексбанк» на користь арбітражного керуючого Оберемка Р.А. 118 791, 00 грн основної грошової винагороди у справі про банкрутство ТОВ «Бонус» та відмовити в задоволенні відповідного клопотання арбітражного керуючого.
Покликається на те, що оскаржувана ухвала суду в частині стягнення з ПАТ «Імексбанк» 118 791, 00 грн основної грошової винагороди арбітражного керуючого постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вказує, що ПАТ «Імексбанк» перебуває у процедурі ліквідації, розпочатій на підставі постанови Правління НБУ від 21.05.2015 №330 та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.05.2015 №105. При цьому, 17.05.2022 рішенням виконавчої дирекції Фонду №341 затверджено ліквідаційний баланс та звіт про виконання ліквідаційної процедури банку, а відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу.
Також скаржник зазначає, що під час ліквідаційної процедури банку право вимоги за кредитним договором №95, укладеним між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Бонус», було реалізовано на відкритих торгах 30.04.2020, переможцем яких стало ТОВ «ІСАГІС». На підставі результатів аукціону, 24.07.2020 між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «ІСАГІС» укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким банк передав новому кредитору весь обсяг прав за вказаним кредитним договором та договорами забезпечення.
На думку апелянта, після укладення договору відступлення права вимоги ПАТ «Імексбанк» перестало бути кредитором ТОВ «Бонус», а тому не може нести витрати, пов'язані з оплатою винагороди ліквідатора у справі про банкрутство цього товариства. Крім того, основна грошова винагорода ліквідатора була нарахована за період з 06.06.2023 по 06.11.2023, тобто після відступлення банком прав вимоги за кредитним договором.
У відзиві на апеляційну скаргу арбітражний керуючий просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2025 постановлена з дотриманням вимог чинного законодавства.
Зокрема, вважає, що твердження апелянта про завершення процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк» не відповідає дійсності. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань банк перебуває у стані ліквідації з 21.05.2015, а завершальним етапом ліквідації юридичної особи є внесення державним реєстратором запису про її припинення. Такий запис щодо ПАТ «Імексбанк» відсутній, а отже, юридична особа не припинена.
Заявник звертає увагу, що сам факт подання апеляційної скарги представником банку на підставі довіреності свідчить про те, що юридична особа не припинена, оскільки у разі припинення юридичної особи представництво за довіреністю припиняється.
Також зазначає, що апелянтом не надано належних доказів відступлення прав вимоги за кредитним договором №95. При цьому, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2010 у справі №21/65-3/103 з ТОВ «Бонус» стягнуто заборгованість на користь ПАТ «Імексбанк», а ухвалою суду від 25.03.2013 у справі про банкрутство затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого включено грошові вимоги ПАТ «Імексбанк».
Окрім цього, вказує, що кредитний договір №95 було розірвано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2010, а тому, на його думку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не міг відступити права вимоги за таким договором новому кредитору. Водночас навіть у разі переходу права вимоги до іншої особи це не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки у такому випадку може відбутися лише заміна сторони у зобов'язанні або у процесі. При цьому, законодавство не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг арбітражного керуючого у залежність від майнового стану чи правового статусу кредитора.
Інших додаткових заяв чи клопотань, в порядку ст. 207 ГПК України, учасники справи не подавали.
05.03.2026 в судовому засіданні взяли участь представник апелянта та арбітражний керуючий, які навели свої доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції в частині стягнення грошової винагороди арбітражного керуючого, суд апеляційної інстанції перевіряє дотримання судом першої інстанції норм процесуального та правильне застосування норм матеріального права лише у цій частині.
Судом першої інстанції встановлено та перевірено апеляційним господарським судом, що арбітражний керуючий Оберемко Р.А. виконував повноваження ліквідатора боржника у період із 06.06.2023 по 06.11.2023.
Так, Конституцією України (ч. 4, 7 ст. 43) визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 КУзПБ арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 30 КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.
Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень.
З огляду на зазначене, надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №918/454/18).
Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у процедурі банкрутства фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у процедурі банкрутства юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором.
Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, реструктуризації заборгованості, погашення боргів подається арбітражним керуючим до господарського суду за п'ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.
При цьому, необхідно врахувати, що положення ч. 5 ст. 30 КУзПБ надають суду право за заявою кредитора зменшити розмір грошової винагороди арбітражного керуючого у випадку надмірного перевищення середньомісячної заробітної плати керівника боржника порівняно з мінімальним розміром заробітної плати, однак не встановлюють випадків позбавлення арбітражного керуючого права на оплату його послуг у мінімально визначеному цим Кодексом розмірі.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі № 910/32824/15 відзначив, що ініціюючи провадження у справі про банкрутство кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.
Не виявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника інших його активів чи грошових коштів, жодним чином не має впливати на оплату його послуг та відшкодування витрат.
У постановах від 26.02.2020 у справі №11/Б-921/1448/2013, від 30.01.2019 у справі №910/32824/15 та 13.02.2019 у справі № 910/22696/15, Верховний Суд зауважив, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відмова ж від оплати винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10 серпня 1956 року, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05 жовтня 2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 5011-15/2551-2012).
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 за відсутності у боржника будь-яких майнових активів, покладення оплати основної грошової винагороди арбітражного керуючого та його витрат у справі на кредиторів боржника є правильним, як у разі створення ними фонду для авансування таких витрат відповідно до ч. 5 ст. 30 КУзПБ, так і за ухвалою суду пропорційно сумам визнаних вимог, адже залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів ст.43 Конституції України та ст. 30 КУзПБ.
Відповідно до затвердженого у справі реєстру вимог кредиторів, загальний розмір визнаних судом грошових вимог кредиторів до боржника становить 1 743 296,01 грн. Зазначений реєстр включає вимоги ПАТ «Імексбанк» у сумі 1 718 875,97 грн та вимоги ДПІ у м. Івано-Франківську у сумі 24 420,04 грн.
Арбітражним керуючим заявлено до стягнення основну грошову винагороду за виконання повноважень ліквідатора у розмірі 120 600,00 грн.
З огляду на відсутність у боржника коштів, достатніх для оплати послуг арбітражного керуючого, суд першої інстанції правомірно виходив із принципу пропорційного розподілу витрат між кредиторами відповідно до розміру їх визнаних вимог.
Так, частка вимог ГУ ДФС у Івано-Франківській області у загальному обсязі реєстру становить 1,5 %, що відповідає сумі 1 809, 00 грн грошової винагороди арбітражного керуючого.
Водночас частка вимог ПАТ «Імексбанк» становить 98,5 %, що відповідає сумі 118 791, 00 грн.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм законодавства та того, що виконання повноважень арбітражним керуючим здійснюється на платній основі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з кредиторів ТОВ «Бонус» на користь арбітражного керуючого Оберемка Р. А. 120 600,00 грн основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 за період з 06.06.2023 по 06.11.2023.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта про неможливість стягнення з нього коштів на оплату грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень ліквідатора у цій справі з огляду на відступлення права вимоги та припинення банку як юридичної особи.
Так, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій станом на 03.12.2025, ПАТ "Імексбанк" (ідентифікаційний код 20971504) - «перебуває в стані припинення, 05.06.2015, 15561780110000226, Внесення рішення державного органу про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації». Запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутній.
Відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність в Україні» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Тобто процедура ліквідації банку здійснюється відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Водночас у ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність в Україні» встановлено, що процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк як юридична особа ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на яку посилається представник апелянта - ПАТ "Імексбанк", ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У частинах 4 та 5 вказаної статті встановлено, що у день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фонд надсилає Національному банку України звіт про виконання ліквідаційної процедури та ліквідаційний баланс. Не пізніше наступного робочого дня після затвердження ліквідаційного балансу банку та/або внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення банку Фонд оприлюднює на офіційному веб-сайті Фонду інформацію про завершення ліквідаційної процедури банку та затвердження ліквідаційного балансу банку та/або припинення банку як юридичної особи.
Згідно інформації розміщеної на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо банку ПАТ "Імексбанк", 17.05.2022 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) № 341 затверджено ліквідаційний баланс та звіт про виконання ліквідаційної процедури ПАТ "Імексбанк". Проте, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.03.2025 № 278 погоджено продовження процедури задоволення вимог кредитора третьої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Імексбанк".
При цьому, відповідні записи щодо завершення ліквідаційної процедури ПАТ "Імексбанк" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - відсутні. Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що ліквідаційна процедура банку - ПАТ "Імексбанк" не завершена.
Можливість стягнення грошових коштів з банку, який перебуває в процедурі ліквідації, підтверджується правовими висновками Верховного Суду, зокрема, додатковими постановами від 06.10.2021 у справі №904/5139/20, від 30.07.2020 у справі №910/14838/18, від 19.05.2021 у справі №754/12116/18, постановою від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 24.06.2021 у справі №761/14537/15-ц тощо. Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №381/622/17 відступлено від правового висновку щодо неможливості стягнення коштів з банку, що перебуває в процедурі ліквідації, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/23398/16.
Витрати з оплати послуг арбітражного керуючого у справах про банкрутство, кредитором у яких є банк, що ліквідується, не можуть розглядатись як додаткові зобов'язання банку, в тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) в розумінні ч. 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки обов'язок оплати таких послуг у цьому випадку виникає в банку лише на підставі відповідного судового рішення (ухвали) у справі про банкрутство, а не з договорів чи інших правочинів банку, укладених до моменту відкликання банківської ліцензії, чи з обов'язку сплати податків і зборів, встановленого законом.
Окрім цього, апелянт покликається на те, що 24.07.2020 між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ «ІСАГІС» було укладено договір про відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором №95, укладеним між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Бонус» та договорами забезпечення, тому вважає, що після передачі своїх прав із 24.07.2020 ПАТ «Імексбанк» не є кредитором ТОВ "Бонус".
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 52 ГПК України - у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Колегія суддів зазначає, що процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов'язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідношенні, коли новий суб'єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попередника.
Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.
При цьому, суд має встановити обсяг дійсних переданих правонаступнику прав вимоги до боржника. При цьому, оцінюючи обсяг переданих прав, слід врахувати загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам (аналогічний висновок зазначено у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100), від 02.03.2021 у справі №910/12257/13).
Відповідно до ч. 1 ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як правомірно встановив суд першої інстанції, у цій справі, після укладення договору про відступлення прав вимоги від 24.07.2020, ні ПАТ «Імексбанк», ні ТОВ «ІСАГІС» не зверталися до суду з заявою про заміну кредитора у справі про банкрутство ТОВ «Бонус», тобто у межах цієї справи процесуальне правонаступництво кредитора здійснено не було.
Більше того, беручи до уваги, що ухвалою суду від 10.11.2025 ліквідовано ТОВ "Бонус" та закрито провадження у справі №5010/1133/2012-Б-26/30 про його банкрутство, процесуальна заміна ПАТ "Імексбанк" новим кредитором є неможливою.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 24.07.2020 ПАТ «Імексбанк» передало ТОВ «ІСАГІС» права вимоги, у тому числі за кредитним договором №95, укладеним між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Бонус», щодо заборгованості, яка обліковувалася на балансі банку станом на 24.07.2020 у сумі 8 081 757,48 грн.
Водночас ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.03.2013 у справі про банкрутство затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, до якого включено грошові вимоги ПАТ «Імексбанк» у сумі 2 477 350,43 грн, з яких 2 428 315,80 грн - вимоги першої черги як забезпечені заставою, та 49 034,54 грн - вимоги шостої черги, а також вимоги ДПІ у м. Івано-Франківську у сумі 24 423,97 грн.
Відповідно до протоколу №4 зборів кредиторів ТОВ «Бонус» від 09.12.2013 та платіжного доручення №25602 від 12.12.2013 на користь заставного кредитора ПАТ «Імексбанк» було перераховано 758 478,30 грн у рахунок погашення вимог першої черги, забезпечених заставою.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи апелянта щодо відсутності підстав для покладення на ПАТ «Імексбанк» обов'язку зі сплати основної грошової винагороди ліквідатора та відшкодування витрат арбітражного керуючого у справі про банкрутство ТОВ «Бонус» є необґрунтованими.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то ухвала суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 11, 74, 129, 269 - 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2025 у справі № 5010/1133/2012-Б-26/30 в оскаржуваній частині - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок оскарження постанови встановлено Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Повна постанова складена та підписана 10.03.2026.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Г.В. ОРИЩИН
О.С. СКРИПЧУК