П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5945/25
Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Дата складання повного тексту:07.11.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України у Київській області, ГУПФ України в Миколаївській області, ГУПФ України в Житомирській області про:
- визнання протиправними та скасування рішень ГУПФ України в Житомирській області від 17 квітня 2025 року №143250022795 та рішення ГУПФ України у Київській області від 13 травня 2025 року №143250022795 про відмову у призначені пенсі за віком у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу;
- зобов'язання ГУПФ України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу усі періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25 серпня 1982 року з 30 серпня 1982 року по 01 вересня 2002 року включно та період підприємницької діяльності з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2003 року включно;
- зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком.
Відповідачі позов не визнали, вказуючи, що оскільки на день звернення із заявою про призначення пенсії страховий стаж позивача складав 22 роки 10 місяців 9 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Миколаївській області, ГУПФ України у Київській області, ГУПФ України в Житомирській області задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення від 17 квітня 2025 року №143250022795, від 13 травня 2025 року №143250022795 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 30 серпня 1982 року по 01 вересня 2002 року.
Зобов'язання ГУПФ України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 30 серпня 1982 року по 01 вересня 2002 року, з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2003 року та розглянути заяву про призначення пенсії від 06 травня 2025 року.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 302,80 грн., сплачений платіжною інструкцією №КР67-НК3А-3ССС-8РН2 від 06 червня 2025 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 302,80 грн., сплачений платіжною інструкцією №КР67-НК3А-3ССС-8РН2 від 06 червня 2025 року.
В апеляційній скарзі ГУПФ України у Київській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги:
- страховий стаж становить 22 роки 10 місяців 9 днів, стаж для визначення права з урахуванням підприємницької діяльності - 27 років 10 місяців 24 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: за записами трудової книжки, оскільки по батькові у свідоцтві про одруження та трудовій книжці не відповідає паспортним даним; - підприємницької діяльності з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2003 року, відсутні відомості про сплату внесків. Отже, керуючись викладеним, призначити пенсію позивачу немає правових підстав, оскільки не набутий страховий стаж, визначений ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV);
- призначенню пенсії передує ряд процесуальних дій: звернення пенсіонера в управління з заявою про призначення пенсії та відповідними документами, що передбачені Порядком, встановлення та перевірка паспортних даних заявника, розгляд спеціалістами заяви та документів на відповідність законодавству, перевірка достовірності та обґрунтованості видачі довідок, що подаються для призначення пенсії, підрахунок стажу та віку, що в даному випадку визначає право на призначення пенсії, що належать до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду. Перебирання судом повноважень щодо призначення пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження управління га виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України у Київській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10 квітня 2025 року звернулася до ГУПФ України в Миколаївській області про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУПФ України в Житомирській області.
17 квітня 2025 року ГУПФ України в Житомирській області прийнято рішення №143250022795, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
У рішенні зазначено, що стаж для визначення права становить 22 роки 07 місяців. Страховий стаж особи становить 17 років 06 місяців 15 днів.
До страхового стажу не зараховано період підприємницької діяльності з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня довідка Пенсійного фонду України про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До страхового стажу не зараховано період підприємницької діяльності з 01 квітня 2005 року по 30 квітня 2005, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Згідно наданих документів до страхового стажу не зараховано всі періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_2 від 25 серпня 1982 року, оскільки ПІБ на титульній сторінці ( ОСОБА_2 ) та в свідоцтві про шлюб НОМЕР_3 від 24 грудня 1987 року, не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_3 ).
Згідно наданих документів до страхового стажу неможливо зарахувати період роботи з 08 вересня 1992 року по 23 вересня 2002 року відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25 серпня 1982 року, оскільки відсутня дата наказу на звільнення.
Згідно наданих документів до страхового стажу неможливо зарахувати період роботи з 01 вересня 2022 року по 23 вересня 2002 року, відповідно трудової книжки НОМЕР_2 від 25 серпня 1982 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Особа матиме право на пенсійну виплату 01 квітня 2030 року або при набутті необхідного страхового стажу.
06 травня 2025 року позивачка повторно звернулася до ГУПФ України в Миколаївській області з заявою про призначення пенсії за віком. До заяви позивачка додатково додала накази про звільнення з роботи, про призначення на посаду, довідку про перейменування підприємства.
За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута ГУПФ України у Київській області. За результатами розгляду заяви ГУПФ України у Київській області від 13 травня 2025 року було прийняте рішення про відмову у призначені пенсі №143250022795.
У рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди:
- за записами трудової книжки, оскільки по батькові у свідоцтві про одруження та трудовій книжці не відповідає паспортним даним;
- підприємницької діяльності з 01 вересня 2022 року по 31 грудня 2003, оскільки відсутні відомості про сплату внесків.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Тому відповідачі протиправно не зарахували періоди роботи позивача з 30 серпня 1982 року по 01 вересня 2002 року.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач до позову додала лист ГУ ДПС у Миколаївській області від 27 травня 2025 року, відповідно до якого з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2003 року ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування, в тому числі шляхом придбання патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян за ставкою 40,00 грн на місяць. Тому вказаний період необхідно зарахувати до страхового стажу позивача. Проте, вказаний лист позивач не надавала із заявами про призначення пенсії, тому у суду відсутні підстави для визнання протиправними рішень відповідачів щодо незарахування вказаного періоду до страхового стажу.
За таких обставин, суд першої інстанції зазначив, що позов належить задовольнити частково, визнати протиправними рішення відповідачів щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 30 серпня 1982 року по 01 вересня 2002 року. З метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача - ГУПФ України в Київській області (оскільки останнє спірне рішення прийнято саме ним) зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 30 серпня 1982 року по 01 вересня 2002 року та період здійснення підприємницької діяльності з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2003 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 06 травня 2025 року.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст.46, п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, п.п.1.1, 1.7, 4.1, 4.2, 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, п.п.1-3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній .
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 60 років. Таким чином, для призначення пенсії позивачу необхідно мати 31 рік страхового стажу. Саме відсутність 31 року страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-VI, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З оскаржуваного рішення від 13 травня 2025 року №143250022795 вбачається, що підставою для відмови в призначенні пенсії за віком стало те, що за записами трудової книжки, оскільки по батькові у свідоцтві про одруження та трудовій книжці не відповідає паспортним даним; підприємницької діяльності з 01 вересня 2022 року по 31 грудня 2003, оскільки відсутні відомості про сплату внесків.
Як вбачається, з матеріалів справи, звертаючись до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії позивачем надано трудову книжку до трудової книжки НОМЕР_1 від 25 серпня 1982 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно п.п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110.
Відповідно п.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність страхового стажу у позивача.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі №654/890/17.
Враховуючи вищенаведене, колегія судів вважає за необхідне зазначити, що формальні неточності у трудовій книжці не є виною позивача. Неналежне виконання своїх обов'язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою позивача, то спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Щодо посилань апелянта про правомірність не зарахування до страхового стажу позивача періодів підприємницької діяльності з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2003 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно п."б" ст. 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, а саме: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно ч.3-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Пунтком2.1. Розділу ІІ Порядку №22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно п.4 Порядку №637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Як вбачається з матеріалів справи позивачем разом з позовом додано лист ГУ ДПС у Миколаївській області від 27 травня 2025 року, відповідно до якого з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2003 року ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування, в тому числі шляхом придбання патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян за ставкою 40,00 грн на місяць.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів зазначає, що вищевказаний період має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищевказаний лист позивач не надавала із заявами про призначення пенсії, тому у суду відсутні підстави для визнання протиправними рішень відповідачів щодо незарахування вказаного періоду до страхового стажу.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги відносно дискреційних повноважень пенсійного органу в питанні зарахування позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та ефективного способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Пунктом 4 ч.2 ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів.
Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Колегія суддів апеляційного суду до уваги, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно приписів абз.2 ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 05 березня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.