Справа № 569/18/26
1-кс/569/1785/26
02 березня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференцзв'язку клопотання заступника керівника Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України, -
Прокурор, у рамках кримінального провадження № 62026240030000076 від 03.01.2026 за підозрою ОСОБА_4 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України, звернувся до суду із вказаним клопотанням, про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
Своє клопотання обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 наказом начальника Рівненського управління поліції охорони в Рівненській області Департаменту поліції охорони Національної поліції України призначений на посаду поліцейського взводу охорони об'єктів та публічної безпеки Рівненського управління поліції охорони в Рівненській області, у зв'язку з чим є працівником правоохоронного органу.
02.01.2026 близько 21 години 40 хвилин ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням Городище - Рівне - Старокостянтинів у напрямку міста Сарни зі сторони міста Дубровиця в межах села Орв'яниця Сарненського району Рівненської області, порушуючи вимоги пункту 1.5, підпункту «б» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9 та пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, з моменту виникнення небезпеки для руху, яку об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, допустив зіткнення з електровелосипедом марки «FADA» під керуванням ОСОБА_7 , яка рухалася попереду у попутному напрямку.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримала численні тілесні ушкодження, які за ознакою небезпеки для життя в момент їх спричинення відносяться до категорії тяжких, унаслідок чого вона була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження та перебувала у безпорадному, небезпечному для життя стані.
Після вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 усвідомлював факт зіткнення з електровелосипедом, характер заподіяних потерпілій тілесних ушкоджень, її критичний стан, а також покладений на нього як на водія транспортного засобу та працівника правоохоронного органу обов'язок негайно надати потерпілій необхідну медичну допомогу, викликати бригаду екстреної медичної допомоги, повідомити органи поліції або доставити потерпілу до найближчого лікувального закладу.
Незважаючи на це, ОСОБА_4 умисно не вжив жодних заходів для надання допомоги потерпілій, не викликав швидку медичну допомогу, не повідомив органи поліції, не доставив потерпілу до лікувального закладу, а, усвідомлюючи, що саме його дії поставили ОСОБА_7 у небезпечний для життя стан та що вона позбавлена реальної можливості до самозбереження, умисно залишив її без допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Після цього ОСОБА_4 умисно залишив місце події та зник, не виконавши обов'язків, передбачених пунктом 2.10 Правил дорожнього руху України, та в подальшому переховувався від правоохоронних органів з метою уникнення кримінальної відповідальності до моменту його виявлення та затримання 03 січня 2026 року.
Унаслідок отриманих у дорожньо-транспортній пригоді тілесних ушкоджень ОСОБА_7 померла на місці події. Між порушеннями ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України, спричиненням потерпілій тяжких тілесних ушкоджень та настанням її смерті існує прямий безпосередній причинно-наслідковий зв'язок.
Таким чином, своїми діями ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1 КК України,- порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілої, а також ч. 1 ст. 135 КК України,- завідоме залишення без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо винний сам поставив потерпілу у такий стан.
03.01.2026 ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
03.01.2026 ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованих правопорушень.
Викладені обставини щодо суті повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень в повній мірі обґрунтовуються отриманими органом досудового розслідування в порядку, визначеному КПК України, доказами, які, серед іншого, відображені у наступних матеріалах досудового розслідування:
- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03.01.2026;
- протоколи допиту свідків?
- лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_7 ;
- іншими матеріали кримінального провадження в їх сукупності.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задоволити з підстав викладених у ньому та продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 без визначення розміру застави у межах строку досудового розслідування.
Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання слідчого та просили застосувати домашній арешт, а у разі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що Третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62026240030000076 від 03.01.2026 за підозрою ОСОБА_4 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України.
За вищевказаних обставин, 03.01.2026 ОСОБА_4 повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України.
Розумність підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантій від безпідставного арешту й затримання, закріпленої у статті 5 параграфу 1 (с) Конвенції." Відповідно до практики Європейського суду "розумна підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 параграфу 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо вчинила злочин".
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05.01.2026 підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів без визначення розміру застави до 03.03.2026.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Так, вище вказані докази вказують на обґрунтованість та розумність оголошеної підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Враховуючи, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, слід взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 , п. 32, Series A, №182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 ).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також, не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
В своїх рішеннях ЄСПЛ за скаргою № 40107/02 від «10» лютого 2011 року по справі «Харченко проти України», п. 80; за скаргою № 20808/02 від 04.03.2010 р. у справі «Шалімов проти України», суд визнає порушенням Конвенції продовження/обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за умови, якщо національні суди «…не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів…».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Як встановлено в ході розгляду клопотання, заявлені стороною обвинувачення ризики на даний час не зменшились та є актуальними.
Метою та підставами продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідність забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому останній підозрюється, тобто ризикам, передбачених п. п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вказані ризики існують та вони не зменшилися за період застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу та продовжують бути актуальними, оскільки на цей час у зазначеному провадженні не встановлено всіх фактичних обставин.
Зокрема, необхідність у продовженні строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 зумовлена унеможливленням перешкоджати досудовому розслідуванню.
Так, переховування від органів досудового розслідування та/або суду підозрюваним ОСОБА_4 можливе з урахуванням усвідомлення останнім призначення йому покарання у виді позбавлення волі. Тому, у разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, підозрюваний ОСОБА_4 задля уникнення від кримінальної відповідальності матиме реальну можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Реальність такого ризику підтверджується фактичною поведінкою підозрюваного безпосередньо після вчинення дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема, ОСОБА_4 , усвідомлюючи факт наїзду на потерпілу, характер спричинених їй тілесних ушкоджень та небезпечність її стану для життя, умисно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не виконав покладені на нього обов'язки, та зник з місця події, залишивши потерпілу у небезпечному для життя стані, що свідчить про його схильність до ухилення від відповідальності та уникнення правових наслідків своїх дій.
Крім того, після залишення місця події ОСОБА_4 упродовж певного часу переховувався від органів досудового розслідування та був затриманий лише 03.01.2026, що об'єктивно підтверджує наявність у нього наміру уникнути кримінальної відповідальності та реальну можливість для цього.
Також ризик переховування зумовлюється особою підозрюваного та його індивідуальними характеристиками. ОСОБА_4 є особою працездатного віку, не має обмежень за станом здоров'я, які б унеможливлювали зміну місця проживання або тривале перебування поза місцем постійного проживання. Його соціальні зв'язки, коло спілкування, службовий статус, а також наявний майновий стан створюють реальні умови та можливості для переховування від органів досудового розслідування і суду, у тому числі шляхом зміни місця проживання, тимчасового виїзду або приховування свого місцеперебування.
З огляду на викладене, з урахуванням тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, суворості можливого покарання, поведінки підозрюваного після їх вчинення, факту залишення місця дорожньо-транспортної пригоди та подальшого переховування від органу досудового розслідування до моменту затримання, існує обґрунтований і реальний ризик того, що у разі застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, він може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Разом з тим, досудове розслідування у кримінальному провадженні триває та всі докази, у тому числі речові, ще не зібрано (відшукано) і відповідно не досліджено. Тому, у разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, підозрюваний ОСОБА_4 матиме реальну можливість вчиняти дії, спрямовані на знищення, приховання або спотворення речей чи документів, що мають важливе значення для досудового розслідування, оскільки відомості, які у них містяться, можуть бути доказами під час судового розгляду.
Разом з тим, у ході досудового розслідування у даному кримінальному провадженні допитано як свідка ОСОБА_9 щодо обставин вчинення дорожньо-транспортної пригоди за участю підозрюваного ОСОБА_4 , в чході якого встановлено, що свідок ОСОБА_9 перебуває у близьких особистих стосунках із підозрюваним, є його товаришем, що свідчить про наявність між ними сталих соціальних і побутових зв'язків, довіри та можливості безперешкодного спілкування.
За таких обставин існує реальний та обґрунтований ризик того, що у разі незастосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу, пов'язаного з його ізоляцією або істотним обмеженням контактів, останній, перебуваючи на волі, матиме можливість незаконно впливати на свідків, у тому числі на ОСОБА_9 , шляхом умовлянь, психологічного тиску, використання близьких особистих стосунків, узгодження позицій, а також вчинення інших дій, спрямованих на зміну або коригування показань щодо обставин кримінального провадження.
Крім того, на даний час підозрюваний ОСОБА_4 , користуючись правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, відмовляється надавати показання щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, що є його конституційним правом. Водночас у сукупності з іншими встановленими обставинами кримінального провадження така поведінка свідчить про відсутність з його боку будь-якого сприяння у всебічному, повному та швидкому досудовому розслідуванні.
Також встановлено, що після появи підозрюваного ОСОБА_4 до органу досудового розслідування він відмовився добровільно надати біологічні зразки крові для проведення відповідних експертних досліджень, а також відмовився від проходження освідування на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку, що ускладнило фіксацію обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження.
Зазначена процесуальна поведінка підозрюваного у своїй сукупності свідчить не про разову реалізацію окремих процесуальних прав, а про сформовану лінію поведінки, спрямовану на уникнення кримінальної відповідальності, ускладнення збору доказів та перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, суворості можливого покарання, близьких зв'язків підозрюваного зі свідками, а також його попередньої поведінки після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, перебування на волі ОСОБА_4 дасть йому реальну можливість вільно контактувати зі свідками та іншими особами, координувати їхні дії, впливати на їхню процесуальну поведінку, у тому числі шляхом схиляння до зміни показань, а також вчиняти інші дії, спрямовані на приховування слідів вчиненого кримінального правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Таким чином, наявні реальні та обґрунтовані ризики незаконного впливу підозрюваного на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, які не можуть бути усунуті шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою.
Такий ризик зумовлюється характером і способом вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, зокрема тим, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи заборону керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та небезпечність такої поведінки, свідомо порушив вимоги Правил дорожнього руху України, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, допустив дорожньо-транспортну пригоду з летальним наслідком, а після цього залишив місце події та ухилявся від відповідальності.
Зазначені обставини свідчать про сформовану зневажливу та безвідповідальну модель поведінки підозрюваного щодо дотримання правил безпеки дорожнього руху, ігнорування вимог закону та підвищену суспільну небезпечність його дій. За відсутності належних обмежень та контролю з боку держави підозрюваний, перебуваючи на волі, матиме можливість знову керувати транспортними засобами та вчиняти дії, які створюють реальну загрозу життю і здоров'ю інших учасників дорожнього руху.
Крім того, з урахуванням того, що підозрюваний є особою працездатного віку, не має об'єктивних обмежень за станом здоров'я, має доступ до транспортних засобів, а також з огляду на попередній характер його поведінки, існують обґрунтовані підстави вважати, що у разі застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, він не утримається від вчинення нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Таким чином, ризик вчинення ОСОБА_4 нового кримінального правопорушення є реальним, обґрунтованим та таким, що не може бути усунений без ізоляції підозрюваного від суспільства.
З огляду на характер інкримінованих кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпечність, наслідки у вигляді смерті потерпілої, поведінку підозрюваного після вчинення злочину, факти залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, ухилення від органів досудового розслідування, а також його процесуальну поведінку під час розслідування, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти доведеним ризикам та забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків.
Крім того, застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить та не сприятиме всебічному, повному і неупередженому дослідженню обставин вчинення кримінальних правопорушень, своєчасному збиранню та збереженню доказів, а також прийняттю законного та обґрунтованого кінцевого процесуального рішення у кримінальному провадженні.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, що виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним продовжити щодо підозрюваного винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 2, 3, 4 ст. 177 КПК України та гарантувати його належну процесуальну поведінку.
Даних, які б вказували на неможливість застосування до ОСОБА_4 вказаного запобіжного заходу, не встановлено.
У зв'язку із складністю кримінального провадження строк досудового розслідування, ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 02.03.2025, продовжено до чотирьох місяців, тобто до 03.05.2026, включно.
Відповідно до ч. 3 ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Тому, враховуючи суспільну небезпечність особи підозрюваного ОСОБА_4 , який вчинив тяжкий злочин, є необхідним продовжити відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, що на думку слідчого судді, є справедливим, здатний забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст. ст. 131-132, 176, 177, 182, 183, 194, 196, 199, 205 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задоволити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк 60 днів без визначення розміру застави, тобто до 01.05.2026.
Утримувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Державній установі "Рівненський слідчий ізолятор" - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити учасникам судового розгляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя -