Постанова від 18.02.2026 по справі 910/1323/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2026 р. Справа№ 910/1323/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 18.02.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 (повний текст рішення складено 24.09.2025)

у справі №910/1323/25 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України,

2) Квартино-експлуатаційного відділу міста Житомир,

3) Житомирської обласної державної адміністрації - Житомирської обласної військової адміністрації,

4) Військової частини НОМЕР_1

до 1) Житомирської обласної ради,

2) Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець",

3) Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства

про скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи

Перший заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартино-експлуатаційного відділу міста Житомир, Житомирської обласної державної адміністрації - Житомирської обласної військової адміністрації, Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житомирської обласної ради, Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець", Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, у якому просить суд:

1) скасувати рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець";

2) визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" від 27.08.2019, що укладений громадською організацією "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства;

3) застосувати наслідки недійсності цього правочину шляхом зобов'язання громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" повернути за актом приймання-передачі Державі в особі військової частини НОМЕР_1 отримані під мисливські угіддя земельні ділянки площею 2 148,39 га, право на яких посвідчується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою від 16.11.2006 серії ЯЯ №076145, ЯЯ №076146, ЯЯ №076147, ЯЯ №076148, ЯЯ №076149 привівши земельну ділянку у придатний для використання за цільовим призначенням стан.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю передачі спірної земельної ділянки в користування. Зокрема, прокурор наголошував на тому, що Житомирська обласна рада всупереч положенням статей 141, 142 Земельного кодексу України вийшла за межі своїх повноважень та розпорядилася земельною ділянкою, яка належить до земель оборони та відповідно, перебуває у власності держави, тому, її відчуження здійснено без погодження Міністерства оборони України на порушення вимог закону.

Короткий зміст заперечень проти позову

Житомирська обласна рада проти заявленого позову заперечувала, посилаючись на те, що обласною радою дотримано вимоги чинного законодавства України про надання мисливських угідь у користування Громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець", а тому позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Громадська організація "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" просило у позові відмовити, вказуючи на те, що:

- Житомирською обласною радою дотримано вимоги чинного законодавства України при наданні мисливських угідь у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна Громадської організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець", що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення Житомирської обласної ради VII скликання від 01.08.2019 №1533;

- відповідно до частини 1 статті 22 вказаного закону, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок;

- в розумінні даної норми військова частина НОМЕР_1 , як користувач земельних ділянок, уповноважений на надання погодження;

- рішення обласної ради приймалось обласною радою на підставі подання Державного агентства лісових ресурсів України, погодженим з ДП "Зарічанський лісгосп", військовою частиною НОМЕР_1 , Вакуленчиківською селищною радою Чуднівського району Житомирської області, ТОВ "А.Т.К.", Краснопільською сільською радою Чуднівського району Житомирської області, Чуднівською районною державною адміністрацією.

Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства у відзиві на позов просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" відповідає вимогам чинного законодавства, відповідно вимоги про визнанян недійсним договору про умови ведення мисливського господарства Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" від 27.08.2019, що укладений громадською організацією "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства - також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 позов задоволено.

Скасовано рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець".

Визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" від 27.08.2019, що укладений громадською організацією "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" з Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Застосовано наслідки недійсності цього правочину шляхом зобов'язання громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" повернути за актом приймання-передачі Державі в особі військової частини НОМЕР_1 отримані під мисливські угіддя земельні ділянки площею 2 148,39 га, право на яких посвідчується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою від 16.11.2006 серії ЯЯ №076145, ЯЯ №076146, ЯЯ №076147, ЯЯ №076148, ЯЯ №076149 привівши земельну ділянку у придатний для використання за цільовим призначенням стан.

Стягнуто з Житомирської обласної ради, Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець", Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства на користь Житомирської спеціалізованої прокуратури судовий збір у розмірі 9 084 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- спірна земельна ділянка належить до земель оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України;

- матеріали справи не містять та сторонами спору не надано суду доказів на підтвердження зміни правового статусу та/або цільового призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку;

- лист військової частини № НОМЕР_2 від 31.01.2019 №150/232, яким командир цього військового формування, усупереч закону, погодив надання в користування на 25 років Громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" 2148,39 га лісовкритих площ військової частини не є згодою на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою або відмовою від прав на вказану земельну ділянку, оскільки за змістом Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", вирішення відповідних питань належать до компетенції безпосередньо Міністерства оборони України;

- питання щодо надання права користування земельною ділянкою земель оборони для потреб мисливського господарства необхідно погоджувати з Міністерством оборони України

рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець", прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки не було погодження такого надання з Міністерством оборони України;

- спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято щодо земельної ділянки, до складу якої входять землі державної власності - землі оборони, а, відтак, Житомирська обласна рада розпорядилася земельною ділянкою за відсутності відповідної компетенції;

- оскільки рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" підлягає скасуванню, а оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" від 27.08.2019 укладений на підставі такого рішення, вчинений з порушенням приписів ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", тому, відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсним із зобов'язанням громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" повернути за актом приймання-передачі Державі в особі військової частини НОМЕР_1 отримані під мисливські угіддя земельні ділянки площею 2 148,39 га, право на яких посвідчується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою від 16.11.2006 серії ЯЯ №076145, ЯЯ №076146, ЯЯ №076147, ЯЯ №076148, ЯЯ №076149 привівши земельну ділянку у придатний для використання за цільовим призначенням стан.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Вишнева міська рада Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Громадська організація "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" звернулася 14.10.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 14.10.2025, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/1323/25, а провадження у справі закрити. Також просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення прийняте з порушення правил юрисдикції господарських судів, що відповідно до ст. 278, 277 Господарського процесуального кодексу України, є підставами для його скасування судом апеляційної інстанції, оскільки:

- Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону зазначено, що у спірних правовідносинах уповноваженими державою органами, що визначені позивачами, є: · Міністерство оборони України, · Житомирська обласна державна адміністрація, · КЕВ м. Житомир- орган управління і контролю, обліку військового майна, тобто, суб'єкти публічного права;

- разом з цим, основна позовна вимога - скасування рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 р. № 1533 «Про надання у користування громадській організації «Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець» також заявлена до юридичної особи публічного права- Житомирської обласної ради, яка наділена дієздатністю та повноваження якої в сфері земельних правовідносин безпосередньо визначені законами України та Земельним кодексом України;

- даний спір із первинною основною вимогою про скасування Рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 р. № 1553 є публічно-правовим спором суб'єктів публічного права- суб'єктів владних повноважень з приводу дотримання або недотримання одним з них вимог законодавства при реалізації своїх повноважень у сфері управління, а відповідно, такий спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства;

- друга і третя позовні вимоги прокуратури у цій справі (визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства та застосувати наслідки недійсності цього договору), які є похідними від першої позовної вимоги щодо скасування рішення Житомирської обласної ради, безпосередньо пов'язані між собою та лежать в площині державного суспільного інтересу, а тому мають розглядатися разом в порядку адміністративного судочинства;

- Господарський суд м. Києва, прийнявши оскаржуване рішення, порушив вимоги чинного процесуального законодавства щодо предметної та суб'єктної юрисдикції, вирішивши в порядку господарського судочинства спір, який підлягав вирішенню адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства;

- наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник наголошував на тому, що судом першої інстанції необгрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про призначення у справі судової експертизи, і згідно з ч. 3 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України, заперечення відповідача-2 щодо незаконної відмови судом у призначенні судової експертизи за його клопотанням включені до апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025. При цьому, подаючи клопотання про призначення комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи, відповідач-2 мав на меті встановити вищенаведені обставини та їх дійсність, а саме фактично, на якій відстані знаходяться об'єкти відповідача-2 від Військової частини НОМЕР_1 та чи заважають хоча б якимось чином дане майно, яке ще у 2017 р. перебувало на балансі КЕВ у м. Житомирі.

Щодо суті спірних правовідносин, скаржник зазначав, що:

- Житомирською обласною радою на момент прийняття Рішення від 01.08.2019 № 1533 було дотримано усі вимоги чинного законодавства для ухвалення Рішення про надання мисливських угідь у користування громадській організації «Вакуленчуківська гарнізонна Громадської організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець», і Житомирська обласна рада була наділена повноваженнями щодо прийняттям такого рішення;

- військова частина НОМЕР_1 , як користувач земельних ділянок (відповідно до державних актів від 2006 року серії ЯЯ №№ 076145, 076146, 07147, 07148, 07149) є постійним користувачем земельних ділянок), була уповноважена на надання відповідного погодження і вона надала відповідне письмове погодження, копія якого наявна в матеріалах справи;

- з боку органів місцевого самоврядування, зокрема, відповідача-1 не надходило будь-яких претензій щодо неналежного чи нецільового використання відповідачем-2 мисливських угідь.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

05.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач-4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на наступне:

- рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 року №1533 «Про надання в користування громадській організації «Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець» порушує його права як постійного користувача земельних ділянок цільове призначення яких - землі оборони;

- оскаржуване рішення стосується надання в користування земель оборони для ведення мисливського господарства;

- в даному випадку з урахуванням характеру спірних правовідносин, спір стосується прав користування земельною ділянкою;

- у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи користування (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про майнове право;

- спірні правовідносини виникли у зв'язку з неправомірністю, набуття громадською організацією «Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець» права користування земельними ділянками військової частини на підставі спірного рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 року №1533 то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України;

- у справі, що розглядається існує спір щодо права користування землями оборони між військовою частиною та громадською організацією «Військовий мисливець», а отже, з огляду на приписи п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, спір підвідомчий господарському суду;

- позивачем при поданні клопотання про призначення судової експертизи не дотримано норм процесуального права відображеного у ст. 98, 99 Господарського процесуального кодексу України, зокрема не доведено, що обставини які він пропонує встановити мають значення для розгляду даної справи, як не доведено, що для встановлення певних обставин необхідні спеціальні знання, і що без наявності відповідних знань встановити дані обставини не можливо, а тому відмова суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи з мотивів його не обґрунтованості та безпідставності - є правомірною;

- Житомирська обласна рада не мала права передавати в користування земельні ділянки військової частини НОМЕР_1 для цілей не передбачених законом, тобто для ведення мисливського господарства, і при винесенні оскаржуваного рішення №1533 від 01.08.2019 Житомирська обласна рада не врахувала цільове призначення, переданих під мисливські угіддя земельних ділянок та приписи статті 10 Закону України «Про оборону України», а саме відсутність відповідного на те рішення Міністра оборони України;

- командир військової частини НОМЕР_1 не наділений повноваженнями, щодо надання погодження на використання ГО «Військовий мисливець» земельних ділянок військової частини, для ведення мисливського господарства;

- Командування військової частини НОМЕР_1 неодноразово надавало вимогу ГО «Військовий мисливець», щодо заборони ведення мисливського господарства та вивільнення земель оборони від встановлених нерухомих об'єктів, зокрема, надіслані вимоги від 05.12.2023 вих. №950/1940 та від 26.03.2024 вих. № 226/9 ГО «Військовий мисливець» залишились проігнорованими, без надання будь-яких відповідей, що свідчить про відсутність взаємодії між командуванням частини та ГО «Військовий мисливець»;

- проведення заходів з ведення мисливського господарства на земельних ділянках частини перешкоджають повноцінному використанню земель оборони, відповідно до поставлених перед військовою частиною завдань, а також заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, суперечать інтересам військової частини НОМЕР_1 та Збройним Силам України в цілому під час дії воєнного стану.

14.11.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Квартино-експлуатаційного відділу міста Житомир надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач-2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на наступне:

- в даній справі оскаржуються незаконність наданих дозвільних документів, неналежними установами, щодо використання земель оборони не за призначенням;

- оскільки, землі оборони несуть великий суспільний інтерес, та мають бути під особливим захистом держави з метою недопущення незаконного використання, а тому з метою з метою захисту інтересів держави в сфері оборони прокурором заявлено даний позов з дотриманням ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а спір підсудний господарському суду;

- згідно державних актів від 2006 року серії ЯЯ №№ 076145, 076146, 07147, 07148, 07149 військова частина НОМЕР_3 є постійним користувачем земельної ділянки площею 15724.8 г, яка відноситься до земель оборони;

- згідно ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» та ч. 1 ст. 77 Земельного кодексу України, визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України;

- відповідно до п. 1 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України 22 грудня 1997 року № 483 (далі - Положення № 483), землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності;

- згідно з частиною 2 статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування;

- відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій;

- відповідно до п.п.3.1, 5.14 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448, на квартирно-експлуатаційну службу військової частини покладається організація збереження та матеріальний облік, проведення інвентаризації зокрема, земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію; земельні ділянки, утримання яких фінансується за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до кошторису Міністерства оборони України на квартирно-експлуатаційне забезпечення, обліковуються у КЕВ;

- отже, посадові особи вищевказаних структурних підрозділів Збройних Сил України є органами виконавчої державної і військової влади на місцях в системі Збройних Сил України, відповідно КЕВ м. Житомир наділений повноваженнями здійснювати відповідні функції управління, обліку та контролю в тому числі погодження щодо надання у користування мисливських угідь;

- виходячи із встановлених вимог ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», надання в користування мисливських угідь на території вказаної земельної ділянки потребує погодження власника або землекористувача, проте, КЕВ м. Житомир не надавав погодження на передання у користування громадській організації «Вакуленчуківська гарнізонна громадська Організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець» вказаних земель оборони;

- спірна земельна ділянка відповідно до державних актів відноситься до земель оборони та на неї поширюється особливий режим використання земель у відповідності до ст. 115 Земельного кодексу України;

- за змістом Законів України "Про оборону України" та Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення відповідних питань належать до компетенції безпосередньо Міністерства оборони України;

- відмова суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи з мотивів його не обґрунтованості та безпідставності - є правомірною;

- земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони", проте, документально підтверджених відомостей щодо зміни категорії земельних ділянок в адміністративних межах селища Вакуленчук Житомирського району із «земель оборони» та віднесення вказаних земельних ділянок до будь-якої іншої категорії - немає та вказані земельні ділянки мають використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

18.11.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на наступне:

- судом першої інстанції вірно з'ясовано, що даний спір стосується приватноправових відносин (а не публічно-правових спорів), а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;

- при зверненні до суду з цим позовом прокурором вірно визначено позивачів, а також дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах, протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави, тобто, судом підтверджено наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах;

- рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки не було погодження такого надання з Міністерством оборони України. Відтак, Житомирська обласна рада розпорядилася земельною ділянкою за відсутності відповідної компетенції;

- спірна земельна ділянка, на якій визначено здійснювати господарську діяльність із ведення мисливського господарства, належить до земель оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України;

- цільове призначення цих земель не змінено і вони й наразі є землями оборони, а лист військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2019 №150/232, яким командир цього військового формування, усупереч закону, погодив надання в користування на 25 років ГО «Військовий мисливець» 2148,39 га лісовкритих площ військової частини не є згодою на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою або відмовою від прав на вказану земельну ділянку у розумінні вищевказаних законодавчих норм, оскільки за змістом Законів України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України", вирішення відповідних питань належать до компетенції безпосередньо Міністерства оборони України. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони»;

- рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки не було погодження щодо надання відповідчу-2 відповідних земель з Міністерством оборони України, тобто спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято щодо земельної ділянки, до складу якої входять землі державної власності - землі оборони, а, відтак, Житомирська обласна рада розпорядилася земельною ділянкою за відсутності відповідної компетенції.

Крім того, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначав, що предметом даного спору є оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, що стосується порушених прав інших осіб, а саме позивачів у сфері земельних відносин. Тобто, в даному випадку з урахуванням характеру спірних правовідносин, спір стосується права користування земельною ділянкою. Такі спірні правовідносини виникли у зв'язку з неправомірністю набуття ГО «Військовий мисливець» права користування землями оборони на підставі спірного рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 року №1533. Відтак, вони не є публічно-правовими, а такий спір має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Також, призначення експертизи у справі для з'ясування вказаних питань, що не входять до основного предмету доказування, є недоцільним та призведе лише до затягування розгляду справи по суті.

21.11.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на наступне:

- скаржник помилково зазначає про порушення правил юрисдикції, оскільки вважає, що даний спір не є спором про право, а є публічно-правовим, а тому підсудний судам адміністративного судочинства;

- судова практика, на яку посилається скаржник, не може бути застосована, адже правовідносини, розглянуті в межах згаданих скаржником справ та цієї справи, не є подібними;

- спір у даній справі виник внаслідок надання громадській організації «Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець» мисливських угідь, що було здійснено з порушенням норм чинного законодавства України;

- предметом даного спору є оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, що стосується порушених прав інших осіб, а саме позивачів у сфері земельних відносин;

- тобто в даному випадку з урахуванням характеру спірних правовідносин, спір стосується права користування земельною ділянкою, такі спірні правовідносини виникли у зв'язку з неправомірністю набуття відповідачем-2 права користування землями оборони на підставі спірного рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 року №1533; відтак, правовідносини не є публічно-правовими, а такий спір має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України.

- мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні, з певним місцем розташування, а також з визначеними щодо нього правами, порядком їх надання і користування, отже не можуть існувати окремо від земельної ділянки та/або водного простору, в межах яких провадиться діяльність із ведення мисливського господарства; порядок і підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини;

- статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (стаття 2 наведеного Закону);

- частиною другою статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування;

- за приписами частини першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення;

- отже, використання земель оборони в інших цілях, ніж ті, що визначені вказаною нормою закону, не передбачено;

- правовий статус постійних землекористувачів визначався ст.ст. 92, 95, 96 Земельного кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування;

- отже, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею.

Короткий зміст відповідей на відзиви та заперечень на відповіді на відзив

19.11.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла відповідь на відзив Військової частини НОМЕР_1 , в якій скаржник в заперечення доводів відзиву наголошував на наступному:

- у даній справі розглядається адміністративний спір (оскарження) щодо додержання або недодержання відповідачем-1 вимог законодавства при реалізації останнім владних, управлінських повноважень, делегованих йому Державою згідно із ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство», і жодним чином це не є господарським спором про майнове або речове право військової частини НОМЕР_1 на майно (землю), як зазначив позивач-4 у своєму відзиві на апеляційну скаргу;

- згідно із п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно- правових спорах, зокрема: за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління;

- оскільки прокуратурою ставиться під сумнів компетенція та дотримання Житомирською обласною радою законодавчо встановленої процедури при прийнятті акту індивідуальної дії, то відповідно до ст. 19 КАС України, цей спір належить розглядати у адміністративній юрисдикції за правилами адміністративного судочинства;

- інші заявлені позовні вимоги також стосуються публічного, а не приватно-господарського порядку користування мисливськими угіддями, є пов?язаними з первісною вимогою і мають розглядатися в площині публічно-правового спору в силу приписів ст. 21 КАС України;

- призначення незалежної судової є єдиним способом отримати об'єктивний і неупереджений доказ, який би підтвердив або спростував наявність технічних поршень та загроз, про які заявляє позивач-4;

- Міністерство оборони здійснює управління землями оборони через створення та діяльність військових частин, установ, підприємств та організацій, що належать до сфери його управління, а отже, військова частина НОМЕР_1 була уповноважена на надання погодження і вона надала відповідне письмове погодження, копія якого наявна в матеріалах справи;

- таким чином, оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 як користувачем земельних ділянок (відповідно до державних актів від 2006 року серії ЯЯ №№ 076145, 076146, 07147, 07148, 07149 на право постійного користування), було надано письмове погодження (лист від 31.01.2019 №150/232), скаржник вважає, що відповідачем -1 було прийнято спірне рішення з повним дотриманням порядку надання у користування земель для ведення мисливського господарства відповідно до ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

24.11.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла відповідь на відзив Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, в якій скаржник в заперечення доводів відзиву наголошував на наступному:

- прокуратурою ставиться під сумнів компетенція та дотримання Житомирською обласною радою законодавчо встановленої процедури при прийнятті акту індивідуальної дії - оскаржуваного рішення, то відповідно до ст. 19 КАС України, цей спір за предметом позову належить розглядати у адміністративній юрисдикції за правилами адміністративного судочинства;

- Договір про умови ведення мисливського господарства не є господарським договором між господарюючими суб'єктами в розумінні господарського законодавства;

- відмова у проведенні експертизи призвела до неповноти встановлення фактичних обставин справи, як стверджується апелянтом, оскільки судом взято до уваги тільки неперевірені доводи прокурора;

- військова частина НОМЕР_1 була уповноважена на надання погодження і вона надала відповідне письмове погодження (лист від 31.01.2019 №150/232, копія якого наявна в матеріалах справи), а чинним законодавством не встановлено жодної вимоги щодо будь-якої особливої форми такого письмового погодження від юридичної особи-землекористувача;

- оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 як користувачем земельних ділянок (відповідно до державних актів від 2006 року серії ЯЯ №№ 076145, 076146, 07147, 07148, 07149 на право постійного користування), було надано письмове погодження (лист від 31.01.2019 №150/232), скаржник вважає, що відповідачем -1 було прийнято спірне рішення з повним дотриманням порядку надання у користування земель для ведення мисливського господарства відповідно до ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»;

- судом першої інстанції зобов'язано відповідача-2 повернути земельні ділянки за актом приймання-передачі у зв'язку із визнанням Договору недійсним;

- відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

- на підставі Договору про умови ведення мисливського господарства від 27.08.2019, який був визнаний недійсним судом першої інстанції, Громадська організація «Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військовий мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець» не одержувала у приватну власність земельну ділянку, тобто відсутнє будь-яке зареєстроване право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- земельні ділянки так і продовжують перебувати у постійному користуванні Військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, необхідно наголосити, що право постійного користування не припинялось, земельна ділянка не вибувала з володіння держави чи військової частини, а в свою чергу, актів прийому-передачі стосовно передачі Громадській організації «Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військовий мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець» земельних ділянок - не складалось та не підписувалось;

- Громадська організація «Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військовий мисливців та рибалок Збройних Сил України «Військовий мисливець» отримала лише право на ведення мисливського господарства на певній території, а отже, відповідне рішення є невиконуваним у частині зобов?язання повернути земельні ділянки.

17.12.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства надійшли заперечення на відзиви на апеляційній скарги, в яких наголошується на наступному:

- прокурор неодноразово підкреслює, що у даній справі розглядається спір (оскарження) щодо додержання або недодержання відповідачем-2 вимог законодавства при реалізації останнім владних, управлінських повноважень, делегованих йому Державою згідно із ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство», а відповідно до ст. 19 Кодексу адміністративного КАС України такий спір є адміністративним спором, про що апелянт також зазначає у своїй апеляційній скарзі;

- згідно із п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 19 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління;

- оскільки Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони ставиться під сумнів компетенція та дотримання Житомирською обласною радою законодавчо встановленої процедури при прийнятті акту індивідуальної дії - оскаржуваного рішення, то відповідно до ст. 19 КАС України, цей спір за предметом позову належить розглядати у адміністративній юрисдикції за правилами адміністративного судочинства;

- оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 , як користувачем земельних ділянок (відповідно до державних актів від 2006 року серії ЯЯ №№ 076145, 076146, 07147, 07148, 07149 на право постійного користування), було надано письмове погодження (лист від 31.01.2019 №150/232), а тому оспорюване рішення відповідача-1 прийнято з повним дотриманням порядку надання у користування земель для ведення мисливського господарства відповідно до ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»;

26.12.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Квартино-експлуатаційного відділу міста Житомир надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому вказувалось на тому, що відповідний спір належить до вирішення в межах господарського судочинства, спір у цій справі виник щодо особливих земель, тобто земель оборони, яким державою, через їх характеристики надається особливий статус. Такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому у разі виявлення правопорушень при розпорядженні такими землями, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов'язані діяти невідкладно. з метою захисту реальних інтересів держави, зокрема щодо збереження активів оборонного відомства та незаконного використання земель оборони. У скаржника відсутні повноваження для здійснення господарської діяльності на землях оборони, оскільки недотримано процедуру отримання відповідних погоджень.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/1323/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.

15.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир надійшли заперечення на відкриття апеляційного провадження, сформовані в системі "Електронний суд" 15.10.2025, в яких заявник зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з отриманням норм процесуального та матеріального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою та її зміст не відповідає дійсності.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 апеляційну скаргу Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/1323/25 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, а саме надати докази реєстрації електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" та докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом розмірі шляхом подання до суду відповідної заяви.

24.10.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, яка сформоване в системі "Електронний суд" 24.10.2025, до якого долучено докази реєстрації електронного кабінету в підсистемі ЕСІТС та докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/1323/25, розгляд справи призначено на 21.01.2026.

У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 20.01.2026 у справі №910/1323/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 справу №910/1323/25 за апеляційною скаргою Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 заяву Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 розгляд справи відкладено на 18.02.2026.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 18.02.2026 з'явились: прокурор, представники позивача-1 (Міністерства оборони України), позивача-2 (Квартино-експлуатаційного відділу міста Житомир), позивача-4 (військової частини НОМЕР_1 ).

Скаржник (відповідач-2 - Громадська організація "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець"), а також позивач-3 (Житомирська обласна державна адміністрація - Житомирської обласної військової адміністрації), відповідач-1 (Житомирська обласна рада), відповідач-3 (Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) в судове засідання 18.02.2026 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ухвали суду направлені учасникам справи та їх представникам в їх електронні кабінети в системі «Електронний суд», про що сформовані відповідні довідки.

В свою чергу, 18.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача-2 (скаржника) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що представник відповідача-2 не зможе прибути до Північного апеляційного господарського суду в судове засідання, у зв?язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні у Господарському суді Дніпропетровської області по справі № 904/937/25 (904/7159/25), яке призначено на 18.02.2026 о 16:00 год.

В судовому засіданні 18.02.2026 судом поставлено на обговорення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, просили суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Представники позивача-1, позивача-2, позивача-4 заперечували проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, просили суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим, враховуючи те, що позивача належним чином було повідомлено про розгляд справи, у зв?язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні. До того ж, скаржник не надав доказів, що представник Шевченко В.В. є єдиним представником скаржника, як не надав доказів і неможливості забезпечити явку в судове засідання до суду апеляційної інстанції іншого представника.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, як необгрунтоване та безпідставне.

Прокурор в судовому засіданні 18.02.2026 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представники позивача-1, позивача-2, позивача-4 в судовому засіданні 18.02.2026 проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 надано у користування Громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" мисливські угіддя загальною площею 3248,39 га, у тому числі 2148,39 га у кварталах №№1-11, 13 (виділ 1), 14 (виділ 2), 15 (виділи 1, 2, 3), 16-25 (виділ 2), 30-47 Чуднівського лісництва ДП " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) та площею 1100 га, що перебувають в оренді ТОВ "А.Т.К." на території Краснопільської сільської ради Чуднівського району Житомирської області, терміном на 25 років.

Вказане рішення прийнято на підставі подання Держлісагенства від 14.06.2019 №03-11/4798-19, погодження Житомирської облдержадміністрації від 12.06.2019 №3575/2-19/19 та її структурного підрозділу - Управління екології та природних ресурсів від 24.06.2019 №1878/1-6/3-4-1492, погодження ДІ "Зарічанський лісгосп" від 10.06.2019 №233, погодження ТОВ "А. Т.К." від 02.01.2019 №1, а також листа військової частини № НОМЕР_2 від 31.01.2019 №150/232, яким командир цього військового формування, усупереч закону, погодив надання в користування на 25 років Громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" 2148,39 га лісовкритих площ військової частини.

Земельні ділянки, на яких погоджено Громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" ведення мисливського господарства площею 2 148,39 га, перебувають у постійному користуванні військової частини НОМЕР_1 .

Державними актами на право постійного користування земельною ділянкою від 16.11.2006, а саме: серії ЯЯ №076145 на площу 381,70 га, ЯЯ №076146 на площу 523,07 га, ЯЯ №076147 на площу 726,39 га, яя №076148 на площу 544,03 га, ЯЯ №076149 на площу 2,0 га (загальна площа згідно держактів 2177,79 га), засвідчено право постійного користування військової частини НОМЕР_1 землям, що мають цільове призначення "землі оборони", є державною власністю.

На виконання пункту 2.2 зазначеного рішення Житомирської обласної ради 27.08.2019 укладено договір умови ведення мисливського господарства між Громадською організацією "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" та Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, правонаступником якого, згідно п. 3 постанови КМУ від 07.09.2022 № 1003 "Деякі питання реформування управління лісової галузі", наразі є Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

Згідно пункту 1.1 вказаного договору, він укладений відповідно до рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533, терміном до 01.08.2044, яким надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 3248,39 га, у тому числі на лісових угіддях площею 2 135,6 га та інших угіддях площею 12,69 га.

Відповідно до п.2.1 договору Громадська організація "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" має право у встановленому порядку зводити у мисливських угіддях необхідні біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Пунктом п.2.2 договору визначені обов'язки Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець", серед яких є обов'язки: використання мисливських угідь за призначенням та умов їх надання, ведення на них мисливського господарства, здійснення полювання та охорону мисливських угідь тощо. Тобто обов'язки щодо ведення мисливського господарства нерозривно пов'язані як із доступом до земельних ділянок і створеними на них мисливськими угіддями, так і користування ними.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.5 договору, Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства здійснює контрольно-організаційні функції, у тому числі сприяє у виділенні місць для будівництва в мисливських угіддях необхідних біотехнічних споруд, вирощуванні кормових культур, створенні захисних насаджень тощо. Тобто, організаційно-контрольні функції відповідача-3 щодо ведення мисливського господарства на землях оборони також нерозривно пов'язані із доступом до земельних ділянок та створених на них мисливських угідь.

Згідно з п.3.1 договір набуває чинності з моменту його підписання.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує про порушення встановленого законом порядку передачі земельних ділянок, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та на неї поширюється особливий режим використання земель у відповідності до статті 115 Земельного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Щодо правових підстав звернення прокурора з відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частини 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частин 3, 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Отже, чинним законодавством визначено дві обов'язкові умови, за наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави; 2) нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Спір у даній справі виник внаслідок надання громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" мисливських угідь, що, на думку прокурора та позивачів у даній справі, здійснено з порушенням норм чинного законодавства України.

Звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартино-експлуатаційного відділу міста Житомир, Житомирської обласної державної адміністрації - Житомирської обласної військової адміністрації, Військової частини НОМЕР_1 , правомірно обґрунтовується тим, що позивачі належним чином не здійснюють захист своїх порушених прав та інтересів. Також, прокурор зазначав, що необхідність звернення прокурора з позовом пов'язана з тим, що внаслідок безпідставного надання у користування спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони та використовується для розміщення військового полігону, заподіяна безпосередня шкода у вигляді позбавлення можливості виконувати свої завдання за призначенням та порушені інтереси держави, як власника спірної земельної ділянки.

Також, матеріалами справи підтверджується, що прокурором листами від 18.10.2023 №33-2369 та №33-2370 повідомлено КЕВ м. Житомир та Міністерство оборони України про факт використання земель оборони для господарських цілей Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець", а також з посиланням на приписи ст. 313-1 Конституції України, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» запитано відомості стосовно обліку спірних земельних ділянок та погоджень на їх передачу Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець".

Міністерство оборони України листом від 06.11.2023 № 407/3351 у відповідь на звернення прокуратури №33-2370 від 18.10.2023, повідомлено про те, що за інформацією Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики ЗСУ в Центральному управління та у підпорядкованому йому КЕВ м.Житомир відсутня інформація та документи щодо погодження Міністерством оборони України Громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" мисливських угідь на землях оборони, що на праві постійного користування перебувають у військовій частині НОМЕР_1 . Також, у листі довідково зазначено, що на адресу Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ листом від 07.02.2028 № 11 звертався голова правління Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" щодо надання погодження на закріплення мисливських угідь площею 2142,39 га, які розташовані на лісовкритих земельних ділянках військової частини НОМЕР_1 .За результатами опрацювання зазначеного листа від 19.03.2019 № 303/6/28/458 ГКЕУ повідомив голову правління про те, що законодавством не передбачено використання земель оборони для ведення мисливського господарства та полювання.

06.03.2024 Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону направлено КЕВ м. Житомир та Міністерству оборони України повідомлення №33-724вих24 про порушення інтересів держави спірними правовідносинами та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів Держави, у тому числі шляхом пред'явлення відповідного позову.

У відповіді від 21.03.2024 №839 на повідомлення прокурора №33-724 від 06.03.2024, КЕВ м. Житомир інформувало, що не вважає себе уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах, оскільки постійним землекористувачем є Військова частина НОМЕР_1 .

Міністерство оборони України у відповіді від 11.04.2024 №220/74/674 зазначило, що вивчено вказані правовідносини, встановлено, що командир ВЧ НОМЕР_1 не виконав вимоги відповідної Інструкції про порядок дій посадових осіб Міністерства оборони України та Збройних Сил України у разі самовільного зайняття, неправомірного вилучення земель оборони. З огляду на вказане, Головним управлінням направлено запит до Управління відчуження та утилізації надлишкового військового майна щодо необхідності виконання командиром частини НОМЕР_1 вимог вказаної Інструкції. Після отримання документів, які підтверджують наявність речових прав на земельну ділянку, а також порушення таких прав, буде опрацьовано питання оскарження в судовому порядку рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533, про що буде повідомлено додатково.

Як зазначав прокурор у позові, попри те, що з часу останнього інформування Міністерства оборони України про намір опрацювати питання, сплинуло понад 9 місяців, відомості про вжиття заходів (додаткове інформування) за вказаними прокурором фактами в прокуратуру так і не надійшли, і моніторингом загальнодоступних інформаційних ресурсів (Судова влада https://court.gov.ua) на час підготовки та пред'явлення позову встановлено, що жоден із вказаних позивачів (КЕВ м. Житомир та МО України) так і не пред'явив відповідний позов задля захисту вказаних порушених інтересів держави.

А тому, прокурором розцінена така поведінка позивачів-1,-2 як нездійснення уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, що є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави в сфері її обороноздатності.

Також, з огляду на наявність інших уповноважених державою органів для вирішення спірних правовідносин, Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону 13.12.2024 за вих. №62-4660 направлено повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Житомирської облдержадміністрації, вч НОМЕР_1 , а також повторно (втретє) до Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомир про виявлені порушення закону, про необхідність вжиття заходів, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідь від 20.12.2024 №8017/2-24/31 Житомирської ОДА засвідчила, що нею заходи на захист інтересів Держави у спірних правовідносинах не вживались і не будуть вживатись.

КЕВ м. Житомир у відповіді від 27.12.2024 №3810 надало аналогічну відповідь як і від 21.03.2024 №839№33-724 про те, що не вважає себе уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах, оскільки постійним землекористувачем є ВЧ НОМЕР_1 .

Як зазначав прокурор у позові, на час подання позову, ВЧ НОМЕР_1 та Міністерство оборони України відповідь на повідомлення прокурора від 13.12.2024 за вих. №62-4660 не надало, а моніторинг загальнодоступних інформаційних ресурсів (Судова влада https://court.gov., засвідчує, що позов до суду не пред'явлено на захист вказаних порушених інтересів держави, у зв?язку з чим прокурором прийнято рішення реалізувати надані законом представницькі функції, про що, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено позивачів листом від 23.01.2025 №62-401 і з огляду на той факт, що порушення триває, розумність наданого прокурором строку є достатнім і подальше зволікання щодо захисту інтересів держави є неприпустимим, прокурор вважає такі обставини тим виключним випадком, що надає йому право на представництво інтересів держави в суді.

Прокурор вказував, що набуття відповідачем-2, усупереч закону права на ведення мисливського господарства на землях оборони потребує невідкладного реагування. А тому, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання. У даних конкретних обставинах прокурором враховано, що спір у цій справі виник щодо особливих земель, тобто земель оборони, яким державою, через їх характеристики надається особливий статус. Такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому визначення на них «мисливських» угідь та ведення на них мисливського господарства, з огляду на бездіяльність позивачів, зобов'язують прокурора діяти невідкладно.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що першим заступником керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави в особі визначених позивачів до відповідачів про скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду з відповідним позовом, обгрунтувавши порушення інтересів держави. Проте, правові підстави позову, як і їх обгрунтування, є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, і досліджуються з урахуванням наявних у справі доказів.

Щодо доводів скаржника про те, що Господарський суд м. Києва, прийнявши оскаржуване рішення, порушив вимоги чинного процесуального законодавства щодо предметної та суб'єктної юрисдикції, вирішивши в порядку господарського судочинства спір, який підлягав вирішенню адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства, а отже наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 231 Господарського процесуального кодексу України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх необгрунтованість, з огляду на наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексуУкраїни у чинній редакції господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі, суб'єктного складу правовідносин.

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

З положень ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст. 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень), діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Ураховуючи, що предметом спору у цій справі є рішення відповідача-1, яким надано в користування відповдачу-2 земельну ділянку, яка залежить на праві постійного користування позивачу-4, предметом спірного правовідношенян є відповідна земельна ділянка та дослідження прав на неї, то цей спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, у зв?язку з чим підстави для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 231 Господарського процесуального кодексу України - відсутні, а доводи скаржника в цій частині є необгрунтованими.

Щодо суті спору, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі (речення перше, друге абзацу другого пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 листопада 2004 року № 16- рп/2004).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання регулюються Законом України "Про мисливське господарство та полювання", який також спрямований на забезпечення рівних прав усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Тобто, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо неї правами та порядку надання і користування такими правами, а відтак - мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки, на якій провадиться мисливське господарство.

Таким чином, порядок та підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини та виходячи із суб'єктів розпорядження земельним фондом України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України, суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту ж) частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

В матеріалах справи містяться державні акти на право постійного користування земельною ділянкою від 16.11.2006 серії ЯЯ №076145 на площу 381,70 га, ЯЯ №076146 на площу 523,07 га, ЯЯ №076147 на площу 726,39 га, ЯЯ №076148 на площу 544,63 га, ЯЯ №076149 на площу 2,0 га, які засвідчують право постійного користування військовою частиною НОМЕР_1 землями, що мають цільове призначення "землі оборони" та перебувають в її оперативному управлінні.

Статтею 65 Земельного кодексу України визначено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно зі статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Нормами статті 10 Закону України "Про оборону України", Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

За змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та в комунальній власності. Відповідно до Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. З огляду на це залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справ, предметом спору в яких виступають землі оборони, є обов'язковим. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони". У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв'язку з чим укладені договори, об'єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи зазначені вище положення норм чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України.

В свою чергу, матеріали справи не містять та сторонами спору не надано суду доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження зміни правового статусу та/або цільового призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку.

За приписами статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 115 Земельного кодексу України, зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

За правилами статті 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Суд апеляційної інстанції враховує, що лист військової частини № НОМЕР_2 від 31.01.2019 №150/232, яким командир цього військового формування, усупереч закону, погодив надання в користування на 25 років Громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" 2148,39 га лісовкритих площ військової частини - не є згодою на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою або відмовою від прав на вказану земельну ділянку у розумінні вищевказаних законодавчих норм, оскільки за змістом Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", вирішення відповідних питань належать до компетенції безпосередньо Міністерства оборони України. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Згідно з приписами частини 1 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

З урахуванням наведених вище вимог закону, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що передумовою надання права користування земельною ділянкою земель оборони для потреб мисливського господарства є відповідне погодження уповноваженого органу, яким в контексті спірних правовідносин є Міністерство оборони України. Проте, матеріали справи не містять такого погодження надання права користування відповідачу-2 спірною земельною ділянкою земель оборони для потреб мисливського господарства.

Згідно статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту 21 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", до компетенції обласної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець", прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки не було погодження такого надання з Міністерством оборони України. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято щодо земельної ділянки, до складу якої входять землі державної власності - землі оборони, а, відтак, Житомирська обласна рада розпорядилася земельною ділянкою за відсутності визначеної законом компетенції на таке розпорядження землями оборони.

При цьому, суд апеляційної інстанції в даному контексті враховує і доводи прокурора, відповідачів 2 та 4 про те, що земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони", проте, документально підтверджених відомостей щодо зміни категорії земельних ділянок в адміністративних межах селища Вакуленчук Житомирського району із земель оборони та віднесення вказаних земельних ділянок до будь-якої іншої категорії - немає та вказані земельні ділянки мають використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони". А проведення заходів з ведення мисливського господарства на земельних ділянках частини перешкоджають повноцінному використанню земель оборони, відповідно до поставлених перед військовою частиною завдань, а заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, суперечать інтересам військової частини НОМЕР_1 та Збройним Силам України в цілому під час дії воєнного стану

В силу положень статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

В той же час, відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одними зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

В будь-якому випадку, захист права має бути співмірним і законним, не створювати загрози порушення прав інших осіб.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є співмірним і відповідає змісту порушеного права, задоволення позову призведе в сукупності до встановлення правової визначеності щодо спірної земельної ділянки в контексті спірних правовідносин учасників спору.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" суперечить положенням чинного законодавства України, а тому позовні вимоги прокурора про скасування рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 є обґрунтованими. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Також, оскільки рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" підлягає скасуванню, а оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" від 27.08.2019 укладений на підставі такого рішення, вчинений з порушенням приписів ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", тому, відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсним із зобов'язанням громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" повернути за актом приймання-передачі Державі в особі військової частини НОМЕР_1 отримані під мисливські угіддя земельні ділянки площею 2 148,39 га, право на яких посвідчується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою від 16.11.2006 серії ЯЯ №076145, ЯЯ №076146, ЯЯ №076147, ЯЯ №076148, ЯЯ №076149 привівши земельну ділянку у придатний для використання за цільовим призначенням стан. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Доводи скаржника про те, що відповідне рішення є невиконуваним у частині зобов?язання повернути земельні ділянки - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки виконання певного судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", проте, виконання рішення не ставиться в залежність від мотивів та обгрунтування його ухвалення. Крім того, саме можливість виконання вказаного рішення не входить до предмету доказування у даній справі, адже можливість або неможливість такого виконання ставиться в залежність від подальших дій учасників спору та наявності правових чинників можливості або неможливості його виконання, які будуть наявними саме на момент його виконання.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції необгрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про призначення у справі судової експертизи, оскільки подаючи клопотання про призначення комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи, відповідач-2 мав на меті встановити вищенаведені обставини та їх дійсність, а саме фактично, на якій відстані знаходяться об'єкти відповідача-2 від Військової частини НОМЕР_1 та чи заважають хоча б якимось чином дане майно, яке ще у 2017 р. перебувало на балансі КЕВ у м. Житомирі - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Так, заявлене скаржником в суді першої інстанції клопотання про призначення експертизи мотивоване тим, що предметом доказування у даній справі є, зокрема, обставини щодо знаходження на території земельної ділянки, яка закріплена за військовою частиною НОМЕР_1 на праві постійного користування згідно державного акту від 16.11.2006 серія ЯЯ № 076145 на площу 381,70 га, споруд: альтанки, каплички, погребу, господарських споруд тощо, які знаходяться на відносно близькій відстані до технічної території військової частини, чим порушують режимні вимоги військових об'єктів та свідчить про ведення мисливського господарства на землях оборони, що не відповідає цільовому призначенню використання даних земельних ділянок.

Так, на думку заявника дані обставини можуть бути встановлені лише за результатами проведеного експертом дослідження на підставі викладених ним висновків та наданих обґрунтованих відповідей на поставлені питання:

- чи знаходиться на частині земельної ділянки, яка закріплена за військовою частиною НОМЕР_1 на праві постійного користування згідно державного акту від 16.11.2006 року серія ЯЯ № 076145 на площу 381,70 га: альтанка, капличка, господарські споруди, приміщення для зберігання кормів, вольєри для птахів, кормушки для тварин, собача будка, мангал, місце для розділування тварин та облаштована зона відпочинку?

- якщо так, то чи знаходяться дані споруди на близькій відстані (приблизно 160 м) від периметру технічної території військової частини НОМЕР_1 , чим порушують режимні вимоги військових об'єктів?

- чи є новозбудовані споруди, розташовані на земельній ділянці, яка закріплена за військовою частиною НОМЕР_1 на праві постійного користування згідно державного акту від 16.11.2006 року серія ЯЯ № 076145 на площу 381,70 га, нерухомим майном?

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Водночас згідно приписів ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

За змістом ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду і використовується ним лише у разі дійсної потреби у встановленні обставин справи із застосуванням спеціальних знань, якими суд не володіє.

Висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, разом з іншими доказами, а саме письмовими, речовими і електронними доказами, показами свідків, тощо (ст. ст. 73, 104 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з'ясування обставин, що мають значення для справи, та без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Предметом спору у даній справі є рішення Житомирської обласної ради від 01.08.2019 №1533 "Про надання у користування громадській організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" та договір від 27.08.2019 укладений на підставі такого рішення.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" від 18.06.2025 про призначення експертизи, оскільки для з'ясування обставин, що мають значення для даної справи, не виникає необхідності у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право, а питання, які заявник просить поставити на розгляд експерта, не стосуються предмету доказування.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора - є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню повністю. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позов повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/1323/25, за наведених доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Вакуленчуківська гарнізонна громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України "Військовий мисливець" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/1323/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/1323/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №910/1323/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано: 04.03.2026 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Г.А. Кравчук

О.М. Сибіга

Попередній документ

134614697

Наступний документ

134614699

Інформація про рішення:

№ рішення:	134614698
№ справи:	910/1323/25
Дата рішення:	18.02.2026
Дата публікації:	09.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (17.03.2026)
Дата надходження:	11.03.2026

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

05.03.2025 12:05	Господарський суд міста Києва
16.04.2025 14:10	Господарський суд міста Києва
21.05.2025 14:40	Господарський суд міста Києва
18.06.2025 15:45	Господарський суд міста Києва
23.07.2025 14:40	Господарський суд міста Києва
10.09.2025 14:45	Господарський суд міста Києва
21.01.2026 15:00	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2026 16:00	Північний апеляційний господарський суд