Справа № 636/2474/23 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/727/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: п.п. 1,12 ч. 2 ст. 115 КК України
Іменем України
04 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові апеляційні скарги захисника на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 14.01.2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , -
встановила:
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 14.01.2026 клопотання прокурора про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задоволено. Продовжено обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на шістдесят днів, а саме до 14 березня 2026 року.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинувачених адвокат ОСОБА_8 подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати Чугуївського міського суду Харківської області від 14.01.2026, змінити обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжний захід, а саме визначити розмір застави.
Доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що судом проігноровано відсутність доказової бази, яка підтверджує наявність обставин, викладених у клопотанні прокурора, та доводить факт обґрунтованості підозри, що є обов'язковою вимогою для застосування чи продовження строку запобіжних заходів.
Крім цього, суд безпідставно та незаконно проігнорував та не спростував доводи сторони захисту відносно значення наявності в обвинувачених стійких соціальних зв'язків, постійного місця проживання та інші доводи сторони захисту.
Також, судом не врахована належна процесуальна поведінка обвинувачених на протязі двох з половиною років, та не наведені нові ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які обґрунтовують необхідність продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До початку судового засідання захисник ОСОБА_8 подав заяву, якою просить розглянути апеляційну скаргу за відсутності сторони захисту, вимоги скарги підтримує в повному обсязі.
До початку судового засідання прокурор в даному провадженні подав заяву, якою просить розглянути скарги сторони захисту за його відсутності, заперечує проти задоволення апеляційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених п.1,2,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Вирішуючи питання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, враховуючи, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, суд першої інстанції вважав, що на момент розгляду клопотань прокурора встановлено наявність обґрунтованої підозри та достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені пп. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, та те, що інші більш м'які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть не забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків і їх належну поведінку, а також запобігти спробам переховування від суду, незаконного впливу на свідків у провадженні, перешкоджання судовому провадженні іншим чином, знищення, приховування чи спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та дійшов висновку про відсутність підстав для скасування, зміни запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Як слідує з матеріалів провадження, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених пп. 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків. За таких обставин колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами сторони захисту щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав. Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття слідчим суддею необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 та ОСОБА_6 злочину, свідчать про стійке неприйняття загальновизнаних у суспільстві правил поведінки та моральності та свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку, у сукупності із тяжкістю можливого покарання, що спростовує доводи апеляційної скарги їх захисника про необґрунтованість та незаконність судового рішення та про необхідність визначити обвинуваченим розмір застави.
Враховуючи характер обставин вчиненого обвинуваченими кримінального правопорушення, а саме те, що вони обвинувачуються у вчиненні злочину, який відноситься до особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я особи, вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого та наявність у цьому кримінальному провадженні суспільного інтересу, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Враховуючи, обставини справи та зміст пред'явленого обвинувачення, застосування відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді застави, з огляду на вчинення ними кримінального правопорушення із застосуванням насильства, яке спричинило загибель людей, є неможливим.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного та обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності скасування або зміні запобіжного заходу обвинуваченим.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданих апеляційних скарг.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченогопід час апеляційного розгляду не встановлено.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційні скарги захисника обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 14.01.2026 року щодо продовження дії запобіжного заходу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: