Справа: № 18/27(2а-11470) Головуючий у 1-й інстанції: Бачун О.В.
Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
"13" січня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Земляної Г.В., Петрика І.Й.,
при секретарі судового засідання Тарнаруцькій Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України за участю третьої особи -Головного управління юстиції в Одеській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
В жовтні 2009 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції, на підставі яких прийняте оскаржуване рішення, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім цього, апелянт зазначає, що Окружним адміністративним судом м. Києва було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанова суду -без змін, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
В червні 1992 р. позивача призначено на посаду начальника Одеського обласного управління юстиції, а з 2007 року -на посаду начальника Головного управління юстиції в Одеській області.
14.10.2006 року ОСОБА_2 досяг граничного віку перебування на державній службі.
По досягненні позивачем граничного віку перебування на державній службі наказом Міністерства юстиції України від 09.10.06 р. №1190/к за погодженням з Головним управлінням державної служби України від 02.10.06 р. позивачу подовжено термін перебування на посаді до 14.10.07 р.
Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.07 р. №1492/к позивача звільнено з посади з 18.10.07 р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з досягненням граничного терміну перебування на державній службі. Позивач вважає вказаний наказ незаконним, просить його скасувати з тих підстав, що на час його видання позивач перебував на лікарняному, і звільнення його з посади в цей період суперечить ч. 3 ст. 40 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував в стані тимчасової непрацездатності в період з 17.10.07 р. до 01.03.08 р., що підтверджується листками непрацездатності.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.07.08 р. позивач особисто в касі Головного управління отримав грошову компенсацію за період перебування на лікарняному. Від здійснення підпису про ознайомлення з наказом про звільнення від 18 жовтня 2007 року останній відмовився, про що заступником начальника Головного управління юстиції, начальником відділу кадрової роботи та державної служби за присутності двох працівників управління було складено акт від 30.07.2008 року про ознайомлення ОСОБА_2 з наказом про звільнення з роботи.
В процесі розгляду справи по суті відповідач та третя особа посилаючись на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, просили відмовити в задоволенні позову з цих підстав.
Суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 100 КАС України дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Крім цього, суд першої інстанції в процесі розгляду справи встановив, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем в межах повноважень та відповідно до законодавства, а тому останній не може бути скасований так, як законним та обґрунтованим.
В обґрунтування свої вимог про скасування наказу апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ч. 3 п. 8 ст. 40 КЗпП України державний службовець не може бути звільнений з посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі в період його тимчасової непрацездатності. Крім цього, позивач вважає, що виконання ним посадових обов'язків в період після закінчення граничного терміну перебування на державній службі в період з 15.10.2007 р. по 17.10.2007 р. свідчить про наявність в цей період трудових відносин з відповідачем та є підставою для застосування наслідків, передбачених ст. 39-1 КЗпП України, згідно з якою якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Зазначене твердження позивача колегія суддів вважає помилковим, оскільки воно спростовується наступним.
Відносини, пов'язані з прийняттям та звільненням з роботи врегульовані законодавством України про працю та Законом України «Про державну службу».
В преамбулі Закону України «Про державну службу»визначено, що цей закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»державна служба припиняється із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених даною статтею.
Як вбачається з оскаржуваного наказу, позивача звільнено на підставі п. 3 ч.1 ст. 30 вказаного закону, тобто у зв'язку з досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби.
Ч. 3 ст. 22 КЗпП України встановлено, що вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну службу»граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері державної служби може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років.
На державних службовців дія законодавства України про працю поширюється з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про державну службу».
Закон України «Про державну службу»не містить обмежень щодо неможливості звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також не встановлює можливості продовження трудового договору, як помилково вважає апелянт, на невизначений строк. У зв'язку з тим, що норми КзпП України в даному випадку не підлягають застосуванню, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу відповідача є законним та обґрунтованим.
Стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого зазначеним Кодексом або іншими законами.
Оскільки спеціальним законом не встановлено строки звернення до суду, в даному випадку слід застосовувати строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли вони зазначені питання не врегульовують, слід виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
У справах про звільнення з публічної служби особа може звернутись до суду у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За правилом частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Зважаючи на те, що акт про відмову позивача здійснити напис про ознайомлення з наказом про звільнення складений 30.07.08 р., строк на звернення до суду закінчується 30.08.08 р.
Оскільки позивач вказаний строк пропустив, а сторони просили відмовити в задоволенні адміністративного позову з цих підстав, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим так, як ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених доказами, що були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.
Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України
Головуючий суддя
Судді