Справа: № 2а-9353/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І.
Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.
Іменем України
"23" грудня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Лічевецького І.О., суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі -Погорілій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2010 р. адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,
ТОВ «Фактор Ексім»звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001712307/2 від 28.07.2009 р. в частині визначення зобов'язання із сплати податку на прибуток в розмірі 208 400 грн., в тому числі 160 308 грн. за основним платежем та 48 092 грн. за штрафною санкцією.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2010 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
В апеляційній сказі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи та на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове про задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 22.12.2008 р. по 06.02.2009 р. посадовцями ДПІ у Печерському районі проведено планову перевірку ТОВ «Фактор Ексім»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2008р.
Результати перевірки оформлено актом № 86/23-7/143533025 від 16.02.2009 р.
Цим актом зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (надалі за текстом -«Закон № 334/94-ВР») внаслідок віднесення в ІІ кварталі 2008 р. до складу валових доходів 20 832 000 грн., отриманих від продажу майна, залученого на підставі договору доручення та збільшення валових витрат на суму 21 473 232 грн. за рахунок придбання цього майна, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 160 308 грн. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що 26.03.2008 р. між ТОВ «Фактор Ексім»та ТОВ «Ексімлізинг»укладено договір № 26/03/08 за умовами якого позивач зобов'язався від свого імені та за рахунок іншої сторони придбати дизельне пальне в кількості 4 800, 000 метричних тон за ціною не більше 5 208 грн., в т.ч. ПДВ за 1 метричну тону і з цією метою укласти відповідний договір, а ТОВ «Ексімлізинг» - відшкодувати позивачеві понесені витрати та сплатити винагороду в розмірі 0,8 грн. за кожну тону палива. Дизельне паливо було отримане ТОВ «Фактор Ексім»від компанії OP EXIMENERGO LIMITED та передано ТОВ «Ексімлізинг»за актом від 30.04.2008 р.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, та за результатами адміністративного оскарження ДПІ у Печерському районі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001712307/2 від 28.07.2009 р. яким визначено зобов'язання ТОВ «Фактор Ексім»із сплати податку на прибуток в сумі 2 340 470 грн., в тому числі 1 215 166 грн. за основним платежем та 1 125 304 грн. за штрафними санкціями.
Згадане рішення включає в себе і донарахування податку на прибуток в сумі 160 308 грн. внаслідок неправильного відображення в податковій декларації операцій з майном, залученим на підставі договору доручення та 48 092 грн. штрафних санкцій за донарахування цього податку.
Відповідно до абзацу 4 підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.
Підпунктом 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР встановлено, що не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі.
Згідно підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 р. № 2181-III (надалі за текстом -«Закон № 2181-III») контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Відповідно до підпункту 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Аналізуючи наведені вище норми та фактичні обставини справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи і правильно застосував до них норми матеріального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Твердження скаржника про те, що при оцінці вибуття запасів податковим органом необґрунтовано застосовано метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів, в той час як на підприємстві оцінка убутку нафтопродуктів здійснюється за методом середньозваженої собівартості, що призвело до неправильного розрахунку валових витрат судова колегія знаходить помилковим.
За змістом пункту 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246 при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з п'яти методів.
При цьому відповідно до пункту 17 названого Положення запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю.
Пунктом 5.9 Закону № 334/94-ВР визначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
З огляду на викладене судова колегія зазначає, що оскільки під час проведення перевірки здійснювалась оцінка дизельного пального яке відпускалось за спеціальним замовленням (договором доручення) і витрати на придбання цього товару не включаються до складу валових витрат, ДПІ у Печерському районі м. Києві при оцінці вибуття запасів обґрунтовано застосувала метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів.
Не приймається як доказ судом апеляційної інстанції і твердження скаржника щодо недоведеності обставин, що мають значення для справи.
Згідно зі статтею 20 Закону № 334/94-ВР відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом.
Відповідно до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.
За даними акта перевірки під час її проведення відповідачем були використані первинні документи (договір, контракт, акт приймання-передачі, вантажна митна декларація) та дані бухгалтерського обліку.
В той же час позивачем не надано жодного документу, який би свідчив про помилковість висновків, викладених в акті перевірки.
Насамкінець, колегія суддів наголошує, що пунктом 2.8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.03.2001 за № 268/5459 (із змінами та доповненнями), визначено, що недоплата - це заниження суми податкового зобов'язання за відповідні базові податкові (звітні) періоди.
Приймаючи до уваги, що внаслідок документальної перевірки встановлено заниження ТОВ «Фактор Ексім»суми податкового зобов'язання за ІІ квартал 2008 р. і за змістом підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III податковий орган у такому випадку зобов'язаний самостійно визначити суму такого податкового зобов'язання, посилання скаржника на дані податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 р., в якій відображено від'ємне значення цього податку, є помилковим.
З огляду на викладене колегія суддів визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду -без змін.
Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2010 р. -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя Т.М.Грищенко
суддя В.Е.Мацедонська
Ухвала складена в повному обсязі 28 грудня 2010 р.