Справа: № 2а-4344/10/2370 Головуючий у 1-й інстанції: Гриньковська Н.Ю.
Суддя-доповідач: Сауляк Ю.В.
"13" січня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сауляка Ю.В.,
суддів Беспалова О.О., Губської О.А.,
при секретарі Кочума О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Прокуратури Черкаської області на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Черкаської області про визнання дій протиправними та стягнення недоплачених при звільненні коштів, -
У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Черкаської області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо розрахунку і виплати грошової допомоги в зв'язку з виходом на пенсію у розмірі місячного заробітку, з якого первинно обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи на прокурорських посадах на день первинного призначення пенсії, визнати за ним право на отримання передбаченої ч. 15 ст. 501 Закону України «Про прокуратуру»грошової допомоги без сплати податку у розмірі місячного заробітку 6126,58 грн. на час звільнення з роботи у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років за кожні 36 повних років роботи на прокурорсько-слідчих посадах -17 вересня 2007 року, у розмірі 220556,88 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача суму недоплаченої грошової допомоги у розмірі 191294,43 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб, як різницю між загальним розміром грошової допомоги, обчисленої з місячного заробітку -6126,58 грн. на час звільнення з роботи у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років та фактично нарахованої і виплаченої прокуратурою області грошової допомоги.
Також позивачем у жовтні 2010 року було подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
До суду апеляційної інстанції представник відповідача не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.
Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який з'явився в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач з 10 серпня 1970 року по 17 вересня 2007 року працював на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України.
З 01.04.2002 року позивачу за його заявою було призначено пенсію за вислугу років, що підтверджується копіями відповідної довідки Управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси від 12.09.2007 року №612/06 (а.с. 21) та пенсійного посвідчення (а.с. 08).
17 вересня 2007 року позивача було звільнено з роботи, яку він продовжував після виходу на пенсію 01.04.2002 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП, що підтверджується Наказом про звільнення ОСОБА_3 від 17.09.2007 року (а.с. 15).
Вперше спеціальним законом питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих було врегульовано ст. 501 Закону України «Про прокуратуру»(в редакції Закону від 26.11.93 N 3662-12). Законом України від 12.07.2001 N 2663-III до ст. 501 Закону України «Про прокуратуру»були внесені зміни.
Відповідно до ч. 15 ст. 501 Закону України «Про прокуратуру», яка набула чинності з 26.07.2001, прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачується грошова допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково-навчальних закладах прокуратури.
Визначальним питанням для вирішення даної справи є визначення моменту виходу позивача на пенсію за вислугою років.
Як вбачається із матеріалів справи, обчислення пенсії позивача за вислугу років відбулось на підставі даних, які містились в Довідці від 02.04.2002 року №18-Ф/1 (а.с. 19), яка була подана ним до пенсійних органів з метою оформлення та отримання пенсії за вислугою років, тобто, фактично позивач скористався своїм право на вихід на пенсію саме в 2002 році і з цього часу почав отримувати пенсію та продовжував отримувати заробітну плату, як працюючий пенсіонер.
Посилання позивача на те, що він має право на отримання зазначеної допомоги без сплати податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів також вважає безпідставним.
Частиною третьою статті 1 Закону України «Про систему оподаткування»встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Дану норму Закону підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 05.04.2001 р. у справі № 1-16/2001 за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(справа про податки).
Положеннями Закону України «Про прокуратуру»закріплено, що цим Законом визначені повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури, і він не є законом про оподаткування.
В той же час, пунктом 22.2 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено, що у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону пріоритет мають норми цього Закону, тобто Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Так, з 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року № 889-IV, яким запроваджено податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 року належить до загальнодержавних податків і зборів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших Законів України про оподаткування.
Пунктом 22.7 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Отже, колегія суддів погоджується з твердженнями апелянта, що аналіз зазначеної норми ніяким чином не стосується осіб, які працювали на прокурорсько-слідчих посадах.
Даним Законом або іншими законами норм, які б звільняли зазначених осіб, а зокрема, позивача, від сплати податку з доходів фізичних осіб або передбачали компенсацію втрат доходів від сплати прибуткового податку не передбачено.
Зазначений податок сплачений позивачем в межах податкових відносин на користь Державного бюджету України і відповідно до ст. 50 Бюджетного кодексу та ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»може бути повернутий (стягнений) з Державного бюджету у разі помилкової та/або надмірної сплати, за правилами бюджетного та податкового законодавства.
Відповідно до п. 16.1 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає перерахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України та на підставі ст. 50 Бюджетного кодексу України зараховується безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України. Даний рахунок є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року № 122, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 594/6882 18.07.2002р.
Посилання позивача та суду першої інстанції на норми Закону України «Про прокуратуру»колегія суддів вважає безпідставними, оскільки приймаючи до уваги прийняття Верховною Радою України Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що регулює спірні правовідносини, який є нормативно-правовим актом, який прийнятий у часі пізніше, ніж наведений Закон, яким керувався суд при постановленні оскаржуваного рішення по справі.
Отже, наведені норми спростовують обґрунтування позивача щодо безпідставності стягнення з нього податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошової допомоги.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, Постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 року постановлена судом з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення по справі.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст. 2, 71, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача Прокуратури Черкаської області на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 року -задовольнити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 року -скасувати.
Постановити по справі нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Прокуратури Черкаської області про визнання дій протиправними та стягнення недоплачених при звільненні коштів -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Ю.В. Сауляк
Судді О.О. Беспалов
О.А. Губська
(Повний текст Постанови складено 18.01.2011 року.)