Апеляційний суд міста Києва
Справа № 11-а-2181/10 Головуючий у суді першої інстанції - Федюк О. О.
Категорія - ч.2 ст. 185 КК України Доповідач Єфімова О.І.
15 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - Британчука В. В.,
суддів - Єфімової О.І., Стрижко С. І.,
за участю прокурора - Карпука Ю. А.,
захисника - ОСОБА_2,
засудженого - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2010 року,
Вироком суду
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, судимого
26 травня 2006 року вироком Білоцерківського районного суду Київської області за ч. 1 ст. 185; ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі;
14 вересня 2006 року вироком Шевченківського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки 2 місяці позбавлення волі, звільненого 06 вересня 2007 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 11 місяців 28 днів
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_3 залишено без змін - тримання під вартою в Київському СІЗО ДДУ ПВП.
Згідно вироку ОСОБА_3, маючи не зняті і непогашені судимості, 24 грудня 2009 року близько о 16 год. 30 хв, перебуваючи в магазині «Майстер Клас», який знаходиться в ТЦ «Метрополіс», що по вул. Малиновського, 12 в м. Києві, скориставшись, що за його діями ніхто не спостерігає, повторно, таємно викрав мобільний телефон «Нокіа», вартістю 1 000 грн., з сім-карткою мобільного оператора «МТС»вартістю 25 грн. Після чого, ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_4 матеріальної шкоди на загальну суму 1 025 грн.
Крім цього, ОСОБА_3, 11 січня 2010 року близько о17 год. 40 хв., перебуваючи на зупинці громадського транспорту «Готель «Дружба» в м. Києві, сів у маршрутне таксі № 422, яке прямувало в напрямку Ленінградської площі. В подальшому, ОСОБА_3 знаходячись в салоні маршрутного таксі № 422, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, просунув руку до кишені куртки ОСОБА_5, звідки повторно, таємно викрав майно останнього, а саме: мобільний телефон «Нокіа», вартістю 220 грн., з сім-карткою мобільного оператора «Лайф» вартістю 15 грн., на рахунку якої були кошти в сумі 5 грн. Після цього, ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 240 грн.
В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, кваліфікацію дій засудженого, просить вирок суду в частині призначення міри покарання скасувати, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 за ст. 185 ч. 2 КК України 3 роки 6 місяців, оскільки вважає, що при призначенні покарання судом не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, не в повній мірі враховано обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочинів та особу засудженого, який раніше судимий за злочини проти власності, перебуває на обліку у лікаря-нарколога.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляцію та просив її задовольнити, пояснення захисника ОСОБА_2, яка просила апеляцію прокурора залишити без задоволення, а вирок суду - без змін, пояснення засудженого ОСОБА_3, який просив залишити апеляцію прокурора без задоволення, а вирок суду без змін, при цьому зазначив, що у вчиненому він щиро розкаявся, шкода потерпілим відшкодована, просив врахувати стан його здоров»я, оскільки в даний час він є ВІЛ-інфікованою особою, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Висновок суду першої інстанції щодо зазначених обставин вчинення злочинів ОСОБА_3 не перевіряється, оскільки, як вбачається з протоколу судового засідання, обставини вчинення злочину не оспорювались самим засудженим, іншими учасниками судового розгляду, тому докази за їх згодою відповідно до вимог ст. 299 ч. 1 КПК України, не досліджувались.
Дії ОСОБА_3 як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, судом правильно кваліфіковані за ст. 185 ч. 2 КК України.
Доводи апеляції прокурора про те, що збільшення призначеного судом строку відбування покарання у вигляді позбавлення волі є більш достатнім для виправлення ОСОБА_3, слід визнати непереконливими.
Суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_3 покарання згідно ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середнього ступеню тяжкості та особу засудженого, який раніше неодноразово судимий, разом з тим, позитивно характеризується за місцем проживання, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, як встановлено в засіданні суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 є інфікованим на ВІЛ; мобільні телефони, викрадені ним у потерпілих, повернуті останнім.
З урахуванням наведеного, колегія суддів підстав для призначення більш суворого покарання ОСОБА_3, не знаходить.
Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2010 року щодо ОСОБА_3 - залишити без змін, апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.
Судді:
Британчук В. В. Єфімова О. І. Стрижко С. І.