Справа № 2-797-1/10
2-3727-1/09
8 грудня 2010 р. Святошинський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Кириленко Т.В.
при секретарі Слободі Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерія», третя особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить поновити її на роботі на посаді перукаря ТОВ «Валерія», стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 25000грн., посилаючись на те що 23.10.2009р. на зборах трудового колективу третя особа ОСОБА_2, яка є директором перукарні, поставила питання про звільнення її та ще двох працівниць без жодних пояснень. З наказом про звільнення її ознайомлено не було. В подальшому вона дізналась, що була звільнена у зв'язку з тим, що залишила своє робоче місце без пояснень та попереджень, що не відповідає дійсності. Після звільнення вона залишилася без засобів для існування, а також постійно знаходиться у депресивному стані та морально страждає. Тому просить поновити її на посаді перукаря ТОВ «Валерія», стягнути з ТОВ «Валерія» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.10.2009року по день поновлення на роботі та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити. Пояснила, що є майстром високого рівня і протягом 13 років роботи в ТОВ «Валерія» жодного разу не порушила трудову дисципліну, не з'являлась у нетверезому вигляді, завжди вчасно приходила на роботу. Вважає, що саме таким шляхом директор, яка є третьою особою по справі, ОСОБА_2 вирішила усунути людей, які висловлювали зауваження та заперечення з приводу її роботи, адже як і решта колективу позивачка є засновником ТОВ «Валерія» і має право шляхом голосування впливати на діяльність підприємства, через що вже виникали конфлікти. Всі складені проти неї документи підроблені за вказівкою ОСОБА_2 Інші працівники, які виступають свідками від відповідача та складали документи, на підставі яких позивачка була звільнена, слідують вказівкам ОСОБА_2, оскільки бояться втратити роботу.
Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечує, посилаючись на те, що порушення трудової дисципліни з боку позивачки носили системний характер, що зафіксовано в наказах, актах, скаргах, доповідній, табелях обліку робочого часу. Звільнення позивачки відбулося без порушень чинного законодавства. Підписувати накази та внутрішні документи, з якими намагалися ознайомити позивачку, вона відмовлялася.
Третя особа ОСОБА_2 проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачка була звільнення за неодноразове порушення трудової дисципліни, що фіксувалося в наказах.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Із статутних документів ТОВ «Валерія» вбачається, що статутний фонд підприємства сформований його працівниками, у тому числі є пайовий внесок і ОСОБА_1, який рівнозначний пайовим внескам інших 14 учасників. Крім того, вищим органом управління товариства є збори учасників /ас 23-44/.
Предметом спору є звільнення позивачки, що не зачіпає її корпоративних прав.
Як встановлено в судовому засідання, ОСОБА_1 наказом № 1 від 1.08.1996р. зарахована на посаду перукаря в ТОВ «Валерія» /ас 5/.
Наказом № 13 від 23.10.2009р. ОСОБА_1 була звільнена з посади жіночого майстра по ст. 40 п. 3 КЗпП України на підставі Акта комісії від 19.10.2009р., доповідної та пояснювальної записок майстра ОСОБА_4 від 19.10.2009р. /ас 19/.
У пояснювальних та доповідних записках майстра ОСОБА_4 19.10.2009р. зазначено, що вона стала свідком того, як ОСОБА_1 разом з двома майстрами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 о 16-30 год. 19.10.2009р. покинула робоче місце без пояснень і попереджень, через що багато клієнтів залишилися без обслуговування /ас 20-21/.
Відповідно до Акту комісії у складі ОСОБА_2, майстрів ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в присутності майстрів ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 заслухали доповідну записку ОСОБА_4 /ас 22/.
Свідок ОСОБА_9, яка є постійним клієнтом позивачки, пояснила суду, що дуже давно користується перукарськими послугами позивачки і 19.10.2009р. о 17-00год. приходила до неї на стрижку. Запам'ятала цей день, оскільки це був понеділок, а вона відвідує перукарню по понеділках. Як і завжди, в цей день вона отримала перукарські послуги. До теперішнього часу продовжує користуватися послугами позивачки.
Свідок ОСОБА_10, яка більше 25років є клієнткою позивачки, пояснила, що була записана на 19 жовтня 2009р. на 16.00год. на укладку, прийшла та отримала вказані послуги. Вважає позивачку гарним спеціалістом та уважною людиною, жодного разу в нетверезому стані її не бачила. Продовжує користуватись послугами позивачки, хоча вона змінила місце роботи.
Свідок ОСОБА_3 пояснила, що 19.10.2009р. близько 18.00год. робила зачіску у ОСОБА_1 Вона приблизно 20 років користується послугами ОСОБА_1
Допитані як свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_2, які працювали разом із позивачкою, повідомили, що вона вела себе завжди грубо та зверхньо з колегами. Всі акти, складені та підписані числом, зазначеним у них. Однак свідкам ОСОБА_11 та ОСОБА_13 не відомо, чи притягувалась позивачка до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір з власної ініціативи у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору у тому числі за п. 3 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим органом передбачені ст.ст. 147?, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
В матеріалах справи відсутні письмові пояснення позивачки з приводу подій 19.10.2009р. чи акт, що засвідчив би відмову позивачки від надання письмових пояснень, на підставі чого суд робить висновок про недодержання відповідачем при звільненні норм ст. 149 КЗпП України.
Як вбачається із змісту наказу № 13 від 23.10.2009р. відповідач зазначає лише одну підставу звільнення позивача - самовільне залишення робочого місця до кінця робочого дня 19.10.2009 р. та не вказує обов'язкових підстав звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, що засвідчували б наявність фактів притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку
При цьому суд ставить під сумнів належність таких доказів по справі як Акт комісії від 19.10.2009р., доповідну та пояснювальну записки майстра ОСОБА_4 від 19.10.2009р., оскільки в них викладені суперечливі факти. Так, доповідна та пояснювальні записки ОСОБА_4 написані нею 19.10.2009р. по факту залишення ОСОБА_1 місця роботи, а у Акті комісії, складеної цього ж числа на підставі розгляду доповідної записки ОСОБА_4, ОСОБА_1 зазначена як присутня, що суперечить інформації про залишення ОСОБА_1 місця роботи. Крім того, ОСОБА_4 до суду не з'явилась та не підтвердила викладені в доповідній записці факти. Таким чином дані документи не можна вважати такими, що містять інформацію щодо обставин залишення ОСОБА_1 місця роботи до кінця робочого дня, тому суд не приймає їх до уваги. Суд також не приймає до уваги показання свідків щодо подій, які відбувалися 19.10.2009р., оскільки свідки надали суперечливу інформацію, з'ясування достовірності якої виявилося неможливим.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За відсутності інших доказів, суд вважає обставину щодо залишення позивачкою робочого місця до закінчення робочого дня не доведеною.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Тому суд не приймає до уваги в якості доказів правомірності звільнення позивачки надані у подальшому відповідачем в судових засіданнях наказ № 21 від 6.10.2009р. про винесення догани за запізнення без поважних причин на 3год. 30хв. /ас 80/, наказ № 10 від 15.06.2009р. про оголошення догани за самовільне залишення робочого місця /ас 90/, наказ № 21 від 29.12.2008р. про оголошення догани за залишення робочого місця /ас 94/, наказ № 14 від 13.07.2009р. про оголошення догани за появу в нетверезому стані /ас 98/, з огляду на те, що вказані накази не зазначені підставами звільнення позивачки у наказі № 13 від 23.10.2009р., не є доказами обставин, які входять до предмету доказування по даній справі та фактично містять в собі інші окремі підстави для звільнення, передбачені п. п. 4,7 ст. 40 КЗпП України.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивачки за самовільне залишення робочого місця до кінця робочого дня на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, а тому вона підлягає поновленню на роботі.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Виходячи з розміру середньомісячного заробітку позивачки, який згідно довідки ТОВ «Валерія» складає 691грн.13коп., а також враховуючи той факт, що позивачка з березня 2010р. працює як суб'єкт підприємницької діяльності, проте не надала суду даних щодо розміру свого заробітку, суд вважає можливим частково задовольнити вимоги позивачки та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23.10.2009р. по 1.03.2010р., що складає 2 925грн. 73коп.
Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають з таких підстав.
Відповідно до ст.ст. 16, 23 Цивільного кодексу України відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів в суді. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізувати, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди тощо. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
У своїй позовній заяві позивачка зазначила, що її моральна шкода полягає у тому, що вона залишилася без засобів для існування, була ображена, збентежена, обурена, пропав апетит, відбувалися запаморочення та відчула себе викинутою із нормального життя.
Суд не приймає до уваги доводи позивачки про те, що вона залишилася без засобів до існування, оскільки в судовому засіданні позивачка повідомила про наявність у неї іншої роботи. Суд також не приймає до уваги доводи про вплив звільнення на здоров'я позивачки, оскільки остання не надала жодного доказу на підтвердження своїх слів. Крім того позивачка не пояснила з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди в 50 000грн.
Таким чином суд відмовляє у задоволені позовної вимоги про стягнення моральної шкоди з огляду на необґрунтованість таких вимог.
Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст.ст. 40, 147?, 148, 149 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215, 218, 292 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на роботі жіночого майстра в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Валерія» (ідентифікаційний код 19496392).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерія» (ідентифікаційний код 19496392) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 925грн. 73коп.
В решті позову - відмовити.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць вимушеного прогулу в розмірі 691,13грн. підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерія» (ідентифікаційний код 19496392) на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня його проголошення.
Суддя