26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 229/5210/24
провадження № 51-2584км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (у режимі
відеоконференції),
представника потерпілих ОСОБА_10 ,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката ОСОБА_10 - представника потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року у об'єднаному кримінальному провадженні № 12024052150000536, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 26 квітня 2024 року та № 12024052150000939 від 29 липня 2024 року, стосовно
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 115 та частиною 4 статті 410 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 115 КК та частиною 4 статті 410 КК, та призначено покарання:
- за частиною 1 статті 115 КК у виді позбавлення волі на строк 11 років;
- за частиною 4 статті 410 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі частини 1 статі 70 КК визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Цивільні позови ОСОБА_9 та ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_8 моральну шкоду заподіяну злочином у сумі 150 000 грн кожному.
Вирішено питання заходів забезпечення кримінального провадження, зарахування попереднього ув'язнення, процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком солдат ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 року приблизно о 12 год, перебуваючи у підвальному приміщені приватного домоволодіння, точна адреса в ході досудового розслідування не встановлена, який розташований у м. Сіверськ Бахмутського району Донецької області, діючи з прямим умислом, із корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, передбачаючи, що внаслідок цих дій державі буде завдано шкоду, будучи обізнаним, що автомат АК-74 № НОМЕР_1 , 1986 р. в., вартість якого складає 4579,61 грн не закріплений за ним, а ввірений для службового користування військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 , солдату ОСОБА_11 згідно «Книги видачі зброї та боєприпасів 1 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 », викрав автомат АК-74 № НОМЕР_1 , 1986 р. в., та розпорядився вказаною зброєю на власний розсуд.
Таким чином, солдат ОСОБА_6 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 410 КК - викрадення військовослужбовцем зброї, вчинене в умовах воєнного стану.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_4 року, приблизно о 14 год 45 хв, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, солдат ОСОБА_6 перебував на території покинутого приватного будинку без номеру, який розташований по АДРЕСА_2 (координати ІНФОРМАЦІЯ_3 ), разом з солдатом ОСОБА_12 , з яким у останнього виник словесний конфлікт з приводу того, що солдат ОСОБА_6 ображав свою троюрідну сестру ОСОБА_13 , з якою у солдата ОСОБА_12 були близькі відносини.
В ході словесної перепалки солдат ОСОБА_12 почав образливо висловлюватись та погрожувати солдату ОСОБА_6 фізичною розправою, внаслідок чого у солдата ОСОБА_6 виник умисел на заподіяння смерті солдату ОСОБА_12 .
Реалізуючи свій кримінальний протиправний намір, спрямований на вбивство солдата ОСОБА_12 , солдат ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 року, приблизно о 15 год, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території покинутого приватного будинку без номеру, який розташований по АДРЕСА_2 (координати ІНФОРМАЦІЯ_3 ), на ґрунті раніше сформованих неприязних відносин, будучи обуреним поведінкою стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який образливо висловлювався в його адресу та погрожував фізичної розправою, він ( ОСОБА_6 ), діючи з прямим умислом, маючи намір на умисне протиправне заподіяння смерті солдату ОСОБА_12 , тримаючи в руках бойову нарізну вогнепальну зброю - 5,45 мм автомат Калашникова (АК-74) № НОМЕР_1 , 1986 р.в., з приєднаним магазином з бойовими припасами, який перебував у бойовій готовності в положенні автоматичної стрільбі, знявши з запобіжника та здійснив з відстані близько двох метрів, не менше п'яти пострілів в область грудної клітки у стоячого навпроти нього солдата ОСОБА_12 , в результаті чого спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді трьох вогнепальних наскрізних поранень грудної клітки з ушкодженням нижньої долі правої легені, печінки, 9 та 10 ребер, 9 та 10 грудних хребців, двох вогнепальних наскрізних кульових поранень правого плеча, передпліччя з ушкодженням правої плечової кістки, від яких солдат ОСОБА_12 помер на місці події.
Таким чином, солдат ОСОБА_6 , скоїв умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (вбивство), тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 115 КК.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року вирок Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня 2024 року залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілих, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, представник потерпілого не погоджується з тим, що у кримінальному провадженні визнали обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття. Зазначає, що ОСОБА_6 не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, лише формально визнав себе винуватим, виправдовував свої дії поведінкою загиблого, втік з місця кримінального правопорушення, не проявляв щирого жалю та осуду своєї поведінки, шкоди не відшкодував ні потерпілим, ні батькам загиблого.
Вважає, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.
Крім того, указує на те, що не відповідає засадам розумності, справедливості та виваженості розмір задоволених цивільних позовів на суму по 150000 грн кожному потерпілому.
На переконання представника потерпілих, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), адже не містить належного реагування на доводи апеляційної скарги, в ній не зазначені підстави, з яких скаргу залишено без задоволення.
Від захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 до Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу представника потерпілих, у яких він зазначає про законність судового рішення та безпідставність касаційної скарги.
Крім того, захисник у запереченнях на касаційну скаргу указує дані, що позитивно характеризують ОСОБА_6 , такі як: знаходження у лавах Збройних Сил України з 2022 року, відсутність даних про стягнення та догани, наявність грамоти за сумлінне виконання службових обов'язків, дотримання правил внутрішнього розпорядку під час перебування на гауптвахті та колонії, відсутність судимостей, неодноразові звернення до керівництва колонії з заявою про бажання проходити військову службу.
Позиції учасників судового провадження
Представник потерпілих - адвокат ОСОБА_10 , потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні частково підтримав касаційну скаргу представника потерпілих в частині цивільного позову.
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні просили залишити без задоволення касаційну скаргу, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого не оспорюються, а тому Судом не перевіряються.
У касаційній скарзі представник потерпілих не погоджується з наявністю у поведінці ОСОБА_6 встановленого судами попередніх інстанцій щирого каяття, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через м'якість.
З такими доводами колегія суддів не погоджується.
Так, відповідно до обвинувального акта, органом досудового розслідування щире каяття зазначено як обставина, яка пом'якшує покарання (т. 1, а. п. 3 - 10).
Наявність щирого каяття, як обставини, яка пом'якшує покарання, визнали як суд першої, так і суд апеляційної інстанції.
Відповідно до записів судових засідань, як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 визнавав себе винуватим, просив вибачення у потерпілих.
Колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
За вироком суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, ОСОБА_6 призначено покарання за частиною 1 статті 115 КК у виді позбавлення волі на строк 11 років; за частиною 4 статті 410 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років. На підставі частини 1 статі 70 КК визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 11 років.
При цьому судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватого, який не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки та обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що відповідно до частини 2 статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
За приписами частини 2 статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
За правилами статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення в контексті статті 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, беручи до уваги, зокрема, його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість і кількість наслідків тощо.
В аспекті застосування приписів статті 414 КПК явної несправедливості призначеного ОСОБА_6 покарання через м'якість касаційним судом не встановлено. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру призначеного покарання, представник потерпілих у касаційній скарзі не зазначає, і таких даних у матеріалах кримінального провадження за наслідками касаційного розгляду колегією суддів не встановлено.
Призначене ОСОБА_6 покарання за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових кримінальних правопорушень, покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК і його не можна вважати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.
Проте, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про невідповідність засадам розумності, справедливості та виваженості розміру моральної шкоди визначеної судом.
Так, відповідно до статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (частина 2 статті 23 ЦК).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Абзац 2 частини 3 статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Цих вимог у частині стягнення з ОСОБА_6 на користь потерпілих грошей у рахунок відшкодування моральної шкоди суди в повній мірі не дотримались.
Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі по 150000 грн кожному потерпілому, суд першої інстанції не погодився з поясненнями позивачів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , що внаслідок умисного вбивства ОСОБА_6 їх брата ОСОБА_12 їм заподіяні моральні страждання. При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував характер та обсяг заподіяних позивачам моральних страждань, вину відповідача, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках потерпілих. При цьому, суд взяв до уваги, що сам факт умисного вбивства ОСОБА_12 , який є рідним братом потерпілих, є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів, та те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
З таким розміром стягненої моральної шкоди погодився і суд апеляційної інстанції.
На переконання Верховного Суду, під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, суди повною мірою не врахували саме глибину моральних страждань потерпілих, пов'язану з загибеллю рідного брата, розмір стягнення моральної шкоди не узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості.
Так, у своїх позовних вимогах потерпілі просили стягнути з ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди по 5 000 000 грн кожному.
Однак, колегія суддів враховує, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до статті 436 КПК суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення.
Враховуючи викладене, касаційна скарга представника потерпілих підлягає частковому задоволенню, ухвала Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року та в порядку частини 2 статті 433 КПК - вирок Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_6 потрібно змінити, збільшити розмір відшкодування моральної шкоди до 450 000 грн кожному потерпілому.
На переконання колегії суддів, зазначена сума з огляду на приписи статті 23 ЦК є обґрунтованою, співмірною і відповідатиме характеру, обсягу та тривалості страждань, яких зазнали потерпілі.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_10 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року та в порядку частини 2 статті 433 КПК - вирок Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_6 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 змінити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_8 по 450 000 грн відшкодування моральної шкоди кожному.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3