26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 930/2610/22
провадження № 51-3646км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022020070000283 від 18 листопада 2022 року, стосовно
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Могилів-Подільського Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки та покладено обов'язки, передбачені статтею 76 КК.
Задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до ОСОБА_7 . Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 133 000 грн та 1740 євро завданої матеріальної шкоди та 2 500 грн витрат на правничу допомогу.
Судовий розгляд здійснювався в порядку частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Згідно з вироком ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що у зв'язку з військовою агресією РФ проти України у державі введено воєнний стан, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна та звернення його на свою користь, 17 листопада 2022 року, здійснюючи перевезення вантажу на автомобілі марки «MAN» моделі «TGX 18.480» д.н.з. НОМЕР_1 із прикріпленим до нього напівпричепом марки «CHEREAU» моделі «SR-34 GN» д.н.з. НОМЕР_2 з м. Дніпро до м. Вінниця, приблизно о 17 год здійснив зупинку біля стаціонарного посту поліції по вул. Горького у м. Немирів Вінницького району Вінницької області та, реалізуючи свій злочинний умисел, переконавшись, що за його діями не спостерігають сторонні особи, діючи таємно, умисно, з корисливим мотивом, перебуваючи у салоні вищевказаного вантажного автомобіля, шляхом вільного доступу, взяв грошові кошти у сумі 133 000 грн та 1740 євро готівкою, які помістив до ранцю чорного кольору, після чого покинув салон вантажного автомобіля, викравши таким чином вказані грошові кошти належні ФОП ОСОБА_8 та розпорядившись викраденими коштами на власний розсуд.
Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинив ФОП ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 133 000 грн та 1740 євро.
Вироком Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року скасовано в частині призначення покарання та стягнення процесуальних витрат. Ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 покарання за частиною 4 статті 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з дня фактичного його затримання на виконання вироку суду. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 витрати на правничу допомогу в розмірі 39 900 грн. В іншій частині вирок залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та застосувати до нього положення статті 75 КК.
Погоджується з місцевим судом, який дійшов висновку, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Зазначає, що намагався вибачитись перед потерпілим та відшкодувати заподіяну шкоду, чого не зміг зробити через втрату роботи, хворобу та наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Указує на те, що вину визнав повністю та щиро розкаявся, а потерпілий не наполягав на призначенні покарання, пов'язаного з позбавленням волі.
Також засуджений зазначає, що суд апеляційної інстанції з'ясував те, що він є інвалідом ІІ групи, але не прийняв це до уваги, проте це є суттєвою обставиною, яка вказує на негативний стан його здоров'я.
На касаційну скаргу засудженого до Суду надійшли заперечення від представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 , в яких він просить оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просила залишити без задоволення касаційну скаргу, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні просив залишити без задоволення касаційну скаргу засудженого, а оскаржуване рішення - без зміни.
Від засудженого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 до суду надійшли заяви про проведення касаційного розгляду без їх участі.
Від потерпілого ОСОБА_8 до суду надійшла заява про здійснення касаційного розгляду без його участі, за участі його представника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та представника потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки про доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 у касаційній скарзі не оспорюються, а тому Судом не перевіряються.
Водночас засуджений у касаційній скарзі стверджує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та про наявність підстав для застосування статті 75 КК.
Колегія суддів вважає безпідставними такі доводи касаційної скарги засудженого з огляду на таке.
Відповідно до статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Санкція частини 4 статі 185 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року ОСОБА_7 призначено покарання за частиною 4 статті 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки та покладено обов'язки, передбачені статтею 76 КК.
Переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами сторін обвинувачення та потерпілого, які в апеляційних скаргах, зокрема, ставили питання про безпідставне застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування призначеного покарання, суд апеляційної інстанції ухвалив вирок, яким призначив останньому покарання за частиною 4 статті 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання. Відповідно до частини 1 статті 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності, а під час обрання такої форми її реалізації, як призначення покарання з його реальним відбуванням вимагає від суду вмотивованої оцінки всіх конкретних обставин справи, а також обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, особи винного.
Згідно з приписами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є не тільки карою за вчинений злочин, а й заходом примусу, необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За приписами статті 75 КК, якщо суд, крім випадків визначених у ній, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини його вчинення, умисну форму вини, особу винного, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, 2008 року народження, 2015 року народження, позитивно характеризується, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, обставини, які пом'якшують покарання, а саме активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих покарання обставин, на підставі чого дійшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, місцевий суд в достатній мірі не врахував конкретні обставини провадження та його наслідки, та необґрунтовано застосував до ОСОБА_7 положення статті 75 КК.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких злочинів, наслідки якого він не виправив, шкоду потерпілому не відшкодував, навіть не намагався відшкодувати шкоду, вибачення не просив. Часу на вчинення таких дій було достатньо, при умові, що ОСОБА_7 заявляє про наміри відшкодування шкоди, разом із тим, на протязі трьох років, як повідомив представник потерпілого, шкоди не відшкодував.
Колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 положень статті 75 КК є правильним, а призначене йому покарання таким, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Не підтверджуються матеріалами кримінального провадження доводи касаційної скарги стосовно позиції потерпілого щодо призначеного засудженому покарання.
У кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_8 подано цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 у сумі 133 000 грн та 1740 євро.
Як убачається з вироку, представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 у суді першої інстанції зазначив, що ОСОБА_7 за весь час досудового розслідування і розгляду справи судом, не вибачився перед потерпілим, не відшкодував завдану йому шкоду, що свідчить про відсутність такої обставини, яка пом'якшує покарання - щире каяття. Зазначені обставини просив врахувати при призначенні покарання, яке, на його переконання, необхідно призначити у виді позбавлення волі на строк 6 років, стягнувши з нього завдану потерпілому шкоду та витрати на правничу допомогу.
Крім того, апеляційний перегляд вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 проведений, в тому числі, і за апеляційною скаргою потерпілого, який вважав помилковим висновок суду першої інстанції, що виправлення засудженого можливе без реального позбавлення волі.
Зазначене свідчить про те, що під час судового та апеляційного розгляду потерпілий висловлював однозначну позицію стосовно необхідності призначення ОСОБА_7 покарання, яке необхідно відбувати реально.
Наявність у засудженого 2 групи інвалідності не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень статті 75 КК.
Також у касаційній скарзі не наведено належного обґрунтування до спростування висновку апеляційного суду про неправильне застосування місцевим судом положень статті 75 КК.
Оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам, визначеним приписами статей 370, 374, 420 КПК.
За наслідками касаційного розгляду колегією суддів не встановлено підстав, для скасування або зміни оскарженого судового рішення, а тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
Вирок Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3