04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 477/2313/17
провадження № 61-16525св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк»
до ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
про звернення стягнення на предмет іпотеки
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 квітня 2025 року в складі судді Козаченка Р. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року в складі колегії суддів Коломієць В. В., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т.В.
Короткий зміст доводів та вимог позову
1. У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), з урахуванням уточненої позовної заяви від 10 січня 2018 року, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Позов мотивувало тим, що 03 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 640/638-К638, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 135 000,00 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в цей же день між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:009:0160, площею 0,15 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Оскільки умови договору від 03 липня 2008 року №640/638-К638 ОСОБА_2 не виконувала, то станом на 22 вересня 2017 року в неї утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 123 112,32 дол. США та заборгованість за процентами у розмірі 149 941,45 дол. США.
4. Крім того, всупереч нормам закону та умовам іпотечного договору предмет іпотеки без відома та згоди іпотекодержателя відчужено на користь ОСОБА_1 , в зв'язку з чим 26 грудня 2016 року приватним нотаріусом Вітовського нотаріального округу Миколаївської області Реуковою Н. А. право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем у цій справі.
5. Посилаючись на те, що вказаний правочин є неправомірним та порушує його права як іпотекодержателя, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 640/638-К638 від 03 липня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:009:0160, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
6. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 квітня 2025 року позов задоволено.
Звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:009:0160, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна, в рахунок погашення заборгованості у загальному розмірі 273 053,77 дол. США за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 640/638-К638
від 03 липня 2008 року, укладеним між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_2 .
7. Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням наявності заборгованості в основного позичальника та виходячи з положень статей 526, 530, 549, 572, 1049, 1050, 1054 ЦК України та Закону України «Про іпотеку», на її погашення необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.
8. Суд також зазначив, що зміна власника майна не припиняє його статус як такого, що передано в іпотеку, та не впливає на право іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на нього.
9. Постановою від 24 листопада 2025 року Миколаївський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 квітня 2025 року в частині зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, на яку звернуто стягнення, змінив, вказавши її кадастровий номер «4823355300:07:009:0162» замість помилково вказаного «4823355300:07:009:0160».
У іншій частині рішення місцевого суду залишив без змін.
10. Погодившись з висновками місцевого суду щодо наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд зауважив, що, зазначаючи у рішенні кадастровий номер земельної ділянки, на яку звертається стягнення (4823355300:07:009:0160), суд першої інстанції не врахував, що кадастровий номер земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що була придбана відповідачем у ОСОБА_3 , якій ця ділянка належала на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 907968, насправді 4823355300:07:009:0162, а не 4823355300:07:009:0160.
11. Зокрема, суд урахував, що згідно з довідкою відділу Держгеокадастру у Жовтневому районі Миколаївської області від 23 грудня 2015 року № Б-886/0-794/6-16 в Державному земельному кадастрі кадастровий номер 4823355300:07:009:0160, який зазначений у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 907968, має задвоєння, тобто відповідний кадастровий номер присвоєно ще одній земельній ділянці. Відтак 08 грудня 2016 року відомості про земельну ділянку з площею 0,15 га за державним актом ЯАЕ № 907968 від 28 грудня 2007 року внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер 4823355300:07:009:0162.
12. Наведені обставини, за висновками апеляційного суду, є підставою для зміни судового рішення в частині зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, на яку звернено стягнення.
Доводи та вимоги особи, яка подала касаційну скаргу
13. 29 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 квітня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
14. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
15. Так, ОСОБА_1 наголошує, що судами застосовано норми права без урахування висновків:
- щодо недопустимості погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення, викладений у постанові Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 642/7544/21;
- щодо поширення позовної давності на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня
2021 року у справі № 201/15310/16;
- щодо того, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня
2018 року у справі № 758/13818/16-ц;
- щодо застосування принципу змагальності, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18;
- щодо застосування позовної давності за заявою відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 200/11343/14-ц.
Узагальнені вимоги та доводи особи, яка подає відзив на касаційну скаргу
16. 23 лютого 2026 року АТ «Сенс Банк» через підсистему «Електронний суд» подало підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судове рішення - без змін.
17. Відзив мотивує тим, що доводи касаційної скарги зводяться до тверджень відповідача щодо пропуску банком позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, проте, приймаючи участь у розгляді цієї справи в судах попередніх інстанцій, ОСОБА_1 про сплив позовної давності не заявляв.
18. Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 квітня 2025 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, а касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: доплати судового збору.
19. 23 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про усунення недоліків.
20. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
21. 23 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
22. Суди встановили, що 03 липня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 640/638-К638.
23. Відповідно до пункту 1.1 договору банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у межах максимального ліміту суми 135 000 дол. США зі сплатою 14,0 % річних за користування ним і сплатою комісії в розмірах та в порядку, визначеному у додатку 1 до договору, з кінцевим терміном повернення кредиту до 02 липня 2018 року.
24. Додатковими угодами до кредитного договору від 26 вересня 2009 року і 20 листопада 2014 року його сторонами було внесено зміни щодо розміру кредиту та строків його повернення.
25. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 640/638-К638 від 03 липня 2008 року цього ж дня сторони уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С. М., за яким ОСОБА_3 передала банку в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: п'ять земельних ділянок, зокрема й земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:009:0160, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
26. Банк свої зобов'язання з надання кредиту виконав у повному обсязі, в той час як позичальниця порушила його умови в частині своєчасної та повної сплати кредитних платежів, у зв'язку із чим станом на 22 вересня 2017 року в неї утворилася заборгованість: 123 112, 32 дол. США - за кредитом та 149 941,45 дол. США - за процентами.
27. На підставі договору купівлі продажу, посвідченого 26 грудня 2016 року приватним нотаріусом Вітовського нотаріального округу Миколаївської області Реуковою Н. А., ОСОБА_3 продала відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
28. Апеляційний суд також установив, що в Державному земельному кадастрі кадастровий номер 4823355300:07:009:0160, який зазначений у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 907968, має задвоєння, тобто відповідний кадастровий номер присвоєно ще одній земельній ділянці, що стало підставою внесення 08 грудня 2016 року відомостей про земельну ділянку за державним актом ЯАЕ № 907968 від 28 грудня 2007 року до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй кадастрового номеру 4823355300:07:009:0162.
Межі касаційного перегляду справи
29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
30. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
31. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
32. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
33. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
34. Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
35. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
36. За приписами частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
37. За змістом частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
38. У справі, що переглядається, встановивши факт неналежного виконання основного зобов'язання позичальницею за кредитним договором, а також факт переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до ОСОБА_1 , який в силу вимог статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця та несе всі його обов'язки, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову банку та звернення стягнення на предмет іпотеки.
39. У касаційній скарзі відповідач, не заперечуючи проти обґрунтованості вимог позову іпотекодержателя, посилається на неврахування судами пропуску банком позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.
40. В оцінці таких доводів касаційної скарги Верховний Суд ураховує, що згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
41. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
42. За змістом частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
43. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України).
44. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
45. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).
46. Отже, звернення кредитора до суду з позовом поза межами встановленого законом строку є підставою для відмови в задоволенні його обґрунтованих позовних вимог, проте лише за умови, що відповідач до ухвалення рішення суду першої інстанції заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
47. Аналіз матеріалів справи свідчить, що із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_1 особисто або через представника у судах першої та апеляційної інстанцій не звертався.
48. У зв'язку з цим суд не аналізує аргументи касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норм права в контексті поширення позовної давності на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки та можливості її переривання лише в межах самої позовної давності, викладених у постановах Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 та від 04 липня 2018 року у справі № 758/13818/16-ц.
49. Щодо посилання відповідача на висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі
№ 200/11343/14-ц, то Верховний Суд зазначає таке.
50. У вказаній постанові постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду зазначив, що відповідач, який не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
51. Втім, по-перше, ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи № 477/2313/17 та активно брав у ній участь через представника (зокрема, шляхом подання клопотань про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі, які місцевим судом задоволено) і, по-друге, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 також не посилався на пропуск кредитором позовної давності - апеляційна скарга була мотивована винятково добросовісністю відповідача як набувача спірного нерухомого майна.
52. Посилання в касаційній скарзі на погіршення апеляційним судом становища відповідача за його ж апеляційною скаргою Верховний Суд також відхиляє з таких мотивів.
53. Дійсно, особа, яка звернулася до суду зі скаргою (апеляційною чи касаційною), не може отримати судове рішення, що погіршує становище, якого ця особа досягла в судах попередніх інстанцій. Такий висновок ґрунтується на принципі заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
54. Такого підходу дотримується Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, що правило заборони повороту до гіршого означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
55. Подібні висновки наведені й у постанові Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 642/7544/21, на яку в касаційній скарзі посилається відповідач.
56. Однак аналіз змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду загалом та її резолютивної частини зокрема не дає підстав для висновку, що вона будь-яким чином погіршує становище відповідача, якого він досяг у суді першої інстанції.
57. Необхідно зазначити, що місцевий суд повністю задовольнив вимоги позову банку, звернувши стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:009:0160, площею 0,15 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
58. Саме такий кадастровий номер мала спірна земельна ділянка на момент її передання в іпотеку. Втім, за встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, у подальшому кадастровий номер земельної ділянки було змінено в зв'язку з його «задвоєнням» і такі зміни в грудні 2016 року внесені до Державного земельного кадастру.
59. Постановою апеляційного суду не збільшено обсяг відповідальності ОСОБА_1 перед банком, не змінено предмет іпотеки, на який судом першої інстанції звернено стягнення, а лише приведено резолютивну частину рішення місцевого суду у відповідність до актуальних відомостей Державного земельного кадастру.
60. Оскільки відповідач не заперечує, що він придбав земельну ділянку у ОСОБА_3 , якій ця ділянка належала на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 907968 і на момент передання в іпотеку мала кадастровий номер 4823355300:07:009:0160, то зміна апеляційним судом рішення місцевого суду в частині зазначення актуального (зміненого в подальшому) кадастрового номеру земельної ділянки не свідчить про погіршення становища відповідача, вимоги позову до якого судом попередньої інстанції задоволені повністю.
61. Посилання відповідача в касаційній скарзі на необхідність застосування стандартів доказування, про які йдеться у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, в контексті неналежної оцінки судами доказів (зокрема, показань свідків) суд не оцінює, оскільки свідки в цій справі судом не допитувалися.
62. Крім того, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів і, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
63. Інших аргументів щодо незаконності та/або необґрунтованості оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
64. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
65. Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують.
66. Оскільки Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 квітня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара