04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 523/14823/16
провадження № 61-16371св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна,
про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно, усунення перешкод в користуванні власністю
та за зустрічним позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 ,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна,
про визнання заповіту дійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Сегеди С. М., Громіка Р. Д.
Короткий зміст доводів та вимог первісного позову
1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно, усунення перешкод в користуванні власністю.
2. Позов мотивувала тим, що з 02 липня 1994 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з рухомого та нерухомого майна, що належало померлому як особиста власність, так і як спільна сумісна власність, набута у період шлюбу з позивачкою.
3. Звернувшись до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав, позивачка дізналася, що 18 березня 2016 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів все своє майно ОСОБА_2 .
4. Зазначала, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу зловживав спиртними напоями, що призвело до зміни психічного стану. Вважала, що заповіт, складений її чоловіком на користь відповідачки ОСОБА_2 , є недійсним як такий, що написаний в період, коли заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Натомість переконана, що саме вона мала спадкувати майно як спадкоємиця першої черги за законом.
5. Посилалася також на те, що відповідач ОСОБА_3 чинить їй перешкоди в користуванні транспортним засобом «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 , який був об'єктом спільної сумісної власності подружжя й не підлягав спадкуванню за заповітом.
6. З урахуванням уточнень від 29 червня 2017 року ОСОБА_1 остаточно просила суд ухвалити рішення, яким:
- визнати недійсним заповіт, який посвідчений 18 березня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О. за реєстровим номером 385, згідно з яким ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_2 ,
- в порядку спадкування за законом визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку №42,1/2 41 площею 0,099 га, розташовану на території Єгорівської сільської ради в садівничому товаристві «Металург» (цільове призначення - ведення індивідуального садівництва);
- визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , квартиру АДРЕСА_5 та квартиру АДРЕСА_6 , а саме право власності на частину вказаного нерухомого майна визнати за позивачкою як за співвласником у спільній сумісній власності, а іншу частину цього майна - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 ;
- визнати за позивачкою право власності на транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», державний номерний знак НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ), а саме на 1/2 частину як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину як на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 ;
- усунути перешкоди в користуванні майном шляхом зобов'язання ОСОБА_3 передати їй транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ).
Короткий зміст доводів та вимог зустрічного позову
7. У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту дійсним.
8. Зустрічний позов мотивувала тим, що починаючи з 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перестали проживати разом, а їх шлюбні відносини фактично припинилися. Причиною припинення шлюбних відносин стало те, що позивачка вигнала ОСОБА_4 з їхнього дому та почала проживати там разом з іншим чоловіком, відібравши у нього ключі від квартири та створюючи інші перешкоди для проживання в ній. Тому ОСОБА_4 був змушений переїхати жити до дачного будинку, який розташований в с. Мале Роздільнянського району Одеської області. В цей період йому усіляко допомагали його рідний брат ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_2 (заявниця за зустрічним позовом).
9. Оскільки дачний будинок, де був змушений проживати ОСОБА_4 , не був пристосований до проживання у ньому взимку, то в грудні 2015 року ОСОБА_4 переїхав жити до свого рідного брата, який разом з дружиною піклувалися про спадкодавця та доглядали за ним.
10. Саме у зв'язку з цим ОСОБА_4 вирішив розпорядитися своїм майном на випадок смерті, склавши заповіт, яким усе своє майно заповів ОСОБА_2 , яка є дружиною його рідного брата.
11. Зауважувала, що нотаріусом при посвідченні заповіту було встановлено особу заповідача та перевірено його дієздатність. Будь-яких сумнівів з приводу дієздатності ОСОБА_4 не виникало, він розумів значення своїх дій та міг керувати ними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року в задоволені первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено та визнано дійсним заповіт, який посвідчений 18 березня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О. за реєстровим номером 385, згідно з яким ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_2 .
13. Рішення суду мотивовано тим, що в цій справі призначено комплексну посмертну судову психолого - психіатричну експертизу, проведення якої доручено Комунальній установі «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я».
Згідно з висновком судової експертизи:
«1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя будь - яким хронічним, стійким психічним розладом не страждав, виявляв клінічні ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності.
2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання та підписання оскаржуваного заповіту від 18 березня 2016 року на хронічний стійкий психічний розлад не страждав, виявляв клінічні ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, періодичне вживання, середня (друга) стадія залежності, стан нестійкої ремісії, які за глибиною та ступенем виразності не позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».
Висновок судової експертизи № 71 від 21 лютого 2017 року виданий у складі експертної комісії: голова комісії - ОСОБА_6 , члени комісії: ОСОБА_7 , психолог - ОСОБА_8 , підписи експертів засвідчено головним лікарем Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я».
14. Суд визнав зазначений висновок судової експертизи за належний і допустимий доказ та зазначив, що в матеріалах справи докази на його спростування відсутні. Іншої медичної документації щодо наявності у ОСОБА_4 психічних розладів на час написання заповіту позивачкою суду не надано. Як і не надано доказів на підтвердження того, що складання спадкодавцем заповіту не відповідало його волі в силу психічного розладу, у зв'язку із чим він не міг усвідомлювати значення своїх дій у повній мірі та керувати ними.
15. Відмовляючи в задоволенні вимог позову про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка й так є власницею частини спірного майна за відомостями державних реєстрів, а інша частина майна є предметом спору в іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визначення частки в праві спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
16. Постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним заповіт, який посвідчений 18 березня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О. за реєстровим номером 385, згідно з яким ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 на майно:
- квартиру АДРЕСА_1 ;
- квартиру АДРЕСА_7 , а саме: 1/2 частину як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину як на спадкове майно;
- земельну ділянку АДРЕСА_8 , цільове призначення - ведення індивідуального садівництва;
- квартиру АДРЕСА_9 , а саме: 1/2 частину як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину як на спадкове майно;
- квартиру АДРЕСА_6 , а саме: 1/2 частину як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину як на спадкове майно;
- квартиру АДРЕСА_10 , а саме: 1/2 частину як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину як на спадкове майно;
- квартиру АДРЕСА_11 , а саме: 1/2 частину як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину як на спадкове майно;
- квартиру АДРЕСА_12 , а саме: 1/2 частину як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину як на спадкове майно;
- транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», державний номерний знак НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ), а саме: 1/2 частину як на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину як на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Усунено перешкоди в користуванні майном шляхом зобов'язання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передати ОСОБА_1 транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», державний номерний знак НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ).
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
17. Постанова мотивовано тим, що висновок судової експертизи № 71 від 21 лютого 2017 року, складений Комунальною установою «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я», у зв'язку з позбавлення судових експертів можливості ознайомитися з повними показаннями всіх свідків, допитаних судом, є необґрунтованим і викликає сумніви в його правильності.
18. У зв'язку із необґрунтованою відмовою місцевого суду в задоволенні клопотання позивачки про проведення повторної експертизи ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2018 року таку заяву позивачки задоволено й призначено повторну посмертну судово психолого-психіатричну експертизу
19. Висновком повторної комплексної посмертної судової медико-психологічної та психіатричної експертизи № 326 від 02 серпня 2019 року, проведеної судовими експертами КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» під час розгляду справи в апеляційному порядку, встановлено, що:
«1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляв клінічні ознаки «психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності» (що відповідає діагностічним критерієм рубрики «F10.263» за «Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду».
2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання та підписання заповіту від 18 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Тетяною Олександрівною, зареєстрованого в реєстрі за №385, виявляв клінічні ознаки «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, запійна форма, декомпенсована (третя) синдрому залежності зі стійким саматоневрологічними порушеннями» (що відповідає діагностічним критерієм рубрики «F10.263» за « Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), які за глибиною та ступенем виразності емоційно-вольових та інтелектуально-мнестичних змін, абсолютно позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».
20. У подальшому апеляційний суд задовольнив заяву ОСОБА_2 та призначив у справі посмертну комісійну судову психолого-психіатричну експертизу. Витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 , яка була попереджена про негативні наслідки ухилення від проведення експертизи.
21. Однак вказана посмертна комісійна судово-психолого-психіатрична експертиза не була проведена у зв'язку із несплатою витрат за проведення експертизи.
22. З урахуванням статей 44, 109 ЦПК України колегія суддів уважала, що ОСОБА_2 недобросовісно користувалася своїми процесуальними правами та ухилилася від проведення експертизи, а також у порушення статей 10, 81 ЦПК України не надала належних та допустимих доказів на спростування висновку повторної комплексної посмертної судової медико-психологічної та психіатричної експертизи №326 від 02 серпня 2019 року.
23. Вказаний висновок експертизи колегія суддів визнала категоричним та обґрунтованим, таким що відповідає матеріалам справи та не викликає сумніву у його правильності.
24. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 довела обґрунтованість підстав свого позову, а саме, те, що її чоловік ОСОБА_4 під час складання та підписання заповіту від 18 березня 2016 року в силу психічних та поведінкових розладів здоров'я внаслідок вживання алкоголю в запійній формі абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, з огляду на що його виявлення не було вільним та не відповідало його внутрішньої волі, що є підставою для визнання заповіту недійсним.
25. Також суд зазначив, що ОСОБА_1 як спадкоємиця за законом першої черги має право на визнання за нею право власності на спадкове майно та вимагати усунення перешкод у його користування шляхом повернення спірного майна.
Доводи та вимоги особи, яка подала касаційну скаргу
26. 24 грудня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
27. У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).
28. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у:
- постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14 (про те, що у подібних спорах про визнання правочину недійсним позивач має надати належні і допустимі докази на підтвердження того, що особа на час укладення оспорюваного правочину мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними);
- постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 388/97/20, у якій суд урахував, що у висновку експертизи докладно викладено анамнез життя померлого, анамнез його хвороби, надано аналіз показанням свідків, обґрунтування та пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені та виявлені під час дослідження об'єктів експертизи і узгоджуються з показаннями свідків;
- постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 (про те, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними);
- постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13, у якій зазначено, що з урахуванням належної оцінки висновків посмертної судово-психіатричної експертизи та повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, показань свідків та пояснень експертів, які були допитані у судових засіданнях, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним;
- постанові Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, у якій зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій надана системна оцінка зібраним у справі доказам щодо психічного стану спадкодавця на момент складання заповіту, а позивач не надав суду належних та достатніх доказів, що стали б підставою для задоволення позову.
29. У касаційній скарзі відповідачка не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вона недобросовісно користувалася своїми процесуальними правами та ухилилася від проведення експертизи, не надавши належних та допустимих доказів на спростування висновку повторної комплексної посмертної судової медико-психологічної та психіатричної експертизи № 326 від 02 серпня 2019 року.
30. Зазначає, що суд позбавив її можливості скористатися правовою допомогою та не надав строк на оплату комісійної судової експертизи, незважаючи на те, що на останньому судовому засіданні, на якому вона була присутня, відповідачка повідомила суд, що змушена була розірвати договірні відносини зі своїм адвокатом, який представляв її інтереси в цій справі, внаслідок його незадовільної роботи і просила суд перенести розгляд справи на іншу дату з метою укладання угоди з новим представником, який би міг підготувати для неї клопотання про надання строку на оплату експертизи, оскільки вона не є фахівцем у галузі права і сума за проведення експертизи у розмірі 113 306,60 грн є для неї надмірною.
31. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно надав перевагу висновку судової експертизи № 326 від 02 серпня 2019 року, проте необґрунтовано відхилив доводи, викладені у висновку судової експертизи № 71 від 21 лютого 2017 року, який ґрунтувався не лише на матеріалах справи, а і на показаннях свідків, допитаних у суді першої інстанції. Вказує, що апеляційний суд не виконав передбаченого статтею 110 ЦПК України обов'язку щодо необхідності мотивування відхилення висновку експертів.
32. Зазначає також, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків, допитаних у суді першої інстанції, та натомість врахував докази, які предметом дослідження у місцевому суді не були, а саме: адміністративні матеріали, згідно з якими померлий ОСОБА_4 напередодні своєї загибелі був позбавлений водійських прав за керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, та висновок судової медичної експертизи № 372-1512/16 щодо огляду тіла ОСОБА_4 . Ці докази, на переконання заявниці, могли свідчити про стан ОСОБА_4 на момент смерті, але не на час складання заповіту.
33. Наголошує, що без надання належної оцінки висновкам судової експертизи, показанням свідків та поясненням експертів апеляційний суд не міг встановити, що в момент складання заповіту ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.
Узагальнені вимоги та доводи особи, яка подає відзив на касаційну скаргу
34. 05 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
35. Відзив мотивує тим, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди відповідачки зі здійсненою апеляційним судом оцінкою наявних у справі висновків судової експертизи. Зазначає, що апеляційний суд врахував останній висновок судових експертів, який повною мірою враховує всі наявні в матеріалах справи докази. Крім того, суд задовольнив клопотання відповідачки та призначив третю судову експертизу, яка не була проведена винятково в зв'язку з її неоплатою заявницею.
36. Вказує також, що апеляційний суд не мав підстав відкладати розгляд справи, як про це зазначає відповідачка, оскільки справа перебувала в провадженні апеляційного суду з 2018 року, а жодних доказів розірвання договору про надання правничої допомоги з адвокатом заявниця в судове засідання не надала.
37. Ухвалою від 15 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали з суду першої інстанції.
38. Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року клопотання представниці ОСОБА_1 - адвокатки Колесникової А. Є. про надання в електронному вигляді копії касаційної скарги повернено заявниці без розгляду як таке, що подане шляхом надсилання на електронну адресу суду без формування документа у підсистемі «Електронний суд».
39. Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 , поданої адвокатом Скибою Є. А., про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року.
40. 24 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
41. Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 02 липня 1994 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
42. ОСОБА_4 як до укладення шлюбу з позивачкою, так і в період перебування в шлюбі з нею набував у власність рухоме та нерухоме майно, зокрема, квартири в місті Одесі та транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 .
43. 18 березня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т. О. посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , яким він заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого не складалось, ОСОБА_2 .
44. ОСОБА_2 є дружиною рідного брата спадкодавця
45. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
46. 01 червня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Двоєнкіної Т. О. з письмовою заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , у зв'язку із чим заведено спадкову справу № 31/2016.
47. 26 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Двоєнкіної Т. О. з письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка як спадкоємиця першої черги за законом.
Межі касаційного перегляду справи
48. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
49. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
50. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
51. За змістом частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
52. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
53. Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, який за змістом статті 1233 ЦК України є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок смерті.
54. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за життя склав заповіт, яким усе своє майно заповів ОСОБА_2 (дружині свого брата).
55. Спір у цій справі ініціювала дружина спадкодавця, яка є спадкоємцем за законом першої черги, наполягаючи на тому, що складений ОСОБА_4 заповіт не відповідав його внутрішній волі, оскільки в момент його складання заповідач не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.
56. В оцінці таких доводів позовної заяви та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд виходить із того, що право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
57. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
58. Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є одним з основних принципів спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).
59. Втім, згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
60. Одним із випадків укладення правочину (у тому числі заповіту) проти власної волі є укладення його особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Такий правочин у силу приписів частини першої статті 225 ЦК України може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
61. Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
62. Правова природа правочинів, укладених дієздатною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, була предметом дослідження у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14, у якій зазначено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
63. Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним з доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
64. Підсумовуючи, об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатувала, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
65. У постанові Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 також зазначено, що в справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
66. Отже, у справі, яка переглядається, позивачка мала довести, що ОСОБА_4 на момент складення ним заповіту перебував у стані, в якому не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, і такий стан, за загальним правилом, повинен підтверджуватися медичною документацією, дослідженою експертним шляхом.
67. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
68. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
69. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
70. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).
71. З метою визначення стану, в якому заповідач перебував на момент складення заповіту, суд першої інстанції призначив комплексну посмертну судову психолого-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Комунальній установі «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я».
72. Згідно з висновком судової експертизи № 71 від 21 лютого 2017 року:
«1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя будь - яким хронічним, стійким психічним розладом не страждав, виявляв клінічні ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності.
2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання та підписання оскаржуваного заповіту від 18 березня 2016 року на хронічний стійкий психічний розлад не страждав, виявляв клінічні ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, періодичне вживання, середня (друга) стадія залежності, стан нестійкої ремісії, які за глибиною та ступенем виразності не позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».
73. Водночас апеляційний суд визнав зазначений висновок судової експертизи необґрунтованим і таким, що викликає сумніви в його правильності, оскільки судові експерти не мали доступу до всіх матеріалів справи, зокрема, показань усіх свідків, допитаних судом.
74. З огляду на викладене суд за клопотанням позивачки призначив повторну посмертну судово психолого-психіатричну експертизу.
75. Висновком повторної комплексної посмертної судової медико-психологічної та психіатричної експертизи № 326 від 02 серпня 2019 року, проведеної судовими експертами КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» під час розгляду справи в апеляційному порядку, встановлено, що:
«1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляв клінічні ознаки «психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності» (що відповідає діагностічним критерієм рубрики «F10.263» за «Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду».
2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання та підписання заповіту від 18 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Тетяною Олександрівною, зареєстрованого в реєстрі за №385, виявляв клінічні ознаки «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, запійна форма, декомпенсована (третя) синдрому залежності зі стійким саматоневрологічними порушеннями» (що відповідає діагностічним критерієм рубрики «F10.263» за « Міжнародною класифікацією хвороб» 10-го перегляду), які за глибиною та ступенем виразності емоційно-вольових та інтелектуально-мнестичних змін, абсолютно позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».
76. Вказаний висновок є чітким, категоричним і таким, що дає однозначні відповіді на поставлені судом питання.
77. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не погодилася з висновком повторної судової експертизи, посилаючись на те, що два висновки судової експертизи, які ґрунтуються на одних і тих же фактичних даних, мають абсолютно протилежні резолютивні частини.
78. Зазначені доводи відповідачки були враховані судом апеляційної інстанції, який для усунення наведених розбіжностей задовольнив заяву ОСОБА_2 та призначив у справі посмертну комісійну судову психолого-психіатричну експертизу.
79. Витрати за проведення такої експертизи покладено на ОСОБА_2 як на особу, за клопотанням якої призначена судова експертизи. Відповідачка також була попереджена про негативні наслідки ухилення від проведення експертизи.
80. Апеляційним судом установлено, що призначена за клопотанням ОСОБА_2 посмертна комісійна судово-психолого-психіатрична експертиза не була проведена у зв'язку із несплатою заявницею витрат на проведення експертизи.
81. За змістом статті 109 ЦПК України в разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
82. Оскільки висновком повторної комплексної посмертної судової медико-психологічної та психіатричної експертизи № 326 від 02 серпня 2019 року однозначно стверджується обставина перебування спадкодавця на момент складання заповіту в стані, в якому він не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, а комісійна судова експертиза не була проведена з вини ОСОБА_2 , за клопотанням якої вона була призначена, то апеляційний суд обґрунтовано визнав встановленим факт відсутності у ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними на момент посвідчення нотаріусом заповіту, яким ОСОБА_4 все своє майно заповів відповідачці.
83. Доказів, які б спростовували обставини, якими позивачка обґрунтовувала свій позов і які знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, ОСОБА_2 , за висновком апеляційного суду, не надала.
84. За таких обставин апеляційний суд вирішив спір відповідно до норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та правильно застосував висновки, сформульовані в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14 та постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, на неврахування судом яких посилалася ОСОБА_2 в касаційній скарзі.
85. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно надав перевагу висновку повторної судової експертизи № 326 від 02 серпня 2019 року, не мотивувавши відхилення висновку судової експертизи № 71 від 21 лютого 2017 року, колегія суддів відхиляє, оскільки висновок судової експертизи, на який посилається заявниця, був спростований пізніше складеним експертним висновком у цій же справі, а його відхилення обґрунтовано апеляційним судом у мотивувальній частині з посиланням на відсутність у розпорядженні експертів, якими виконано перший висновок, доступу до всіх матеріалів справи.
86. Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків, допитаних у суді першої інстанції, колегія суддів також відхиляє, оскільки в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14, на яку в касаційній скарзі посилається сама заявниця, зазначено, що будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
87. Доводи про те, що суд апеляційної інстанції врахував докази, які не були предметом дослідження у місцевому суді, а саме: адміністративні матеріали, згідно з якими померлий ОСОБА_4 напередодні своєї загибелі був позбавлений водійських прав за керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, та висновок судової медичної експертизи № 372-1512/16 щодо огляду тіла ОСОБА_4 , Верховний Суд не приймає як такі, що спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваної постанови, в якій посилання на такі документи відсутні.
88. Аргументи про те, що суд позбавив відповідачку можливості скористатися правовою допомогою та не надав строк на оплату комісійної судової експертизи, суд теж відхиляє, оскільки вибір особи представника є правом учасника справи і ОСОБА_2 не зазначила, яким саме чином дії суду перешкоджали їй своєчасно скористатися правовою допомогою після відмови від послуг першого представника, а також не пояснила, як зміна представника може вплинути на питання оплати призначеної за її клопотанням комісійної судової експертизи вже після повернення матеріалів справи з експертної установи в зв'язку з невиконанням заявницею обов'язку з оплати витрат на проведення такої експертизи.
89. Посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 388/97/20, від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13, від 02 листопада 2020 року Верховний Суд не аналізує, оскільки такі висновки стосуються фактичних обставин кожної конкретної справи та здійсненої судами їхньої оцінки.
90. Натомість Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що, зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків у кожній конкретній справі (див. постанови від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).
91. З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася.
92. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 хоча й містять посилання на неврахування апеляційним судом висновків суду касаційної інстанції, проте, по суті, зводяться до незгоди відповідачки зі здійсненою судом оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, експертних висновків.
93. Втім, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів і, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
94. Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції й не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявниця.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
95. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
96. Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильність висновків суду не спростовують.
97. Оскільки Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара