ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1017/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;
Від ОСОБА_1 - Кочуров А.О.;
Від Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича - Реу Г.В., Бернацька А.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича
на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 (повний текст складено та підписано 03.11.2025) суддя Бездоля Ю.С.
по справі № 916/1017/25
за позовом ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича
про стягнення 448 665,44 грн,
(суддя першої інстанції Бездоля Ю.С., дата та місце ухвалення рішення: 24.10.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
У березні 2025 року Балабан Андрій Іванович (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича (далі - Відповідач), в якому просив суд стягнути з Відповідача суму завданої шкоди внаслідок неналежної експлуатації нерухомого майна у розмірі 420126 грн, а також суму орендної плати за землю за період тимчасового володіння майном, що на ній розташоване у розмірі 28539,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач вказував, що в період тимчасового володіння Відповідачем нерухомим майном Позивача з 10.09.2021 по 22.08.2024, Відповідачем було завдано Позивачу шкоду у загальному розмірі 448665,44 грн, де 420126 грн - сума шкоди, завданої внаслідок неналежної експлуатації його нерухомого майна, 28539,44 грн - сума орендної плати, яка сплачена в період коли фактичним володільцем майна був Відповідач ФОП Павлов І.В., але не сплачував таку орендну плату за використання землі, на якій розташоване майно.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 у даній справі позовні вимоги Балабан Андрія Івановича задоволено в повному обсязі; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича на користь ОСОБА_1 28539,44 грн сплаченої орендної плати за землю за період тимчасового володіння майном, що на ній розташоване, 420126 грн завданої шкоди внаслідок неналежної експлуатації нерухомого майна та 5212,78 грн судового збору за подання позовної заяви; повернуто з Державного бюджету України на користь Балабан Андрія Івановича 171,21 грн судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією №9372-9468-1853-0071 від 18.03.2025 на загальну суму 5383,99 грн, яка міститься в матеріалах справи №916/1017/25.
Суд першої інстанції, врахувавши встановлені обставини справи, доводи Позивача, а також визнання Відповідачем позовних вимог у частині стягнення 28 539,44 грн сплаченої орендної плати за землю, розмір якої підтверджується матеріалами справи, дійшов висновку, що позовні вимоги Балабана Андрія Івановича до Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича про стягнення 28 539,44 грн є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Суд також зазначив, що докази, надані Позивачем на підтвердження позовних вимог щодо доведеності складу цивільного правопорушення (шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою) є більш вірогідними, ніж докази, надані Відповідачем на спростування таких вимог та спростування презумпцію вини, а тому господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог Балабан Андрія Івановича про стягнення з Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича 420126,00 грн завданої шкоди.
Частково не погоджуючись з таким рішенням, Фізична особа-підприємець Павлов Ігор Вікторович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1017/25 частково та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову Балабана Андрія Івановича в частині стягнення 420 126,00 грн завданої шкоди внаслідок неналежної експлуатації нерухомого майна, а також стягнути з Позивача на користь Апелянта суму сплаченого судового збору.
Апелянт вважає рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Павлова І. В. на користь Балабан А.І. 420 126,00 грн завданої шкоди внаслідок неналежної експлуатації нерухомого майна незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, а також без належної оцінки доказів у справі.
На переконання Апелянта, суд при ухваленні рішення неправильно застосував положення ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. 74, 86 Господарського процесуального кодексу України, не з'ясував усіх істотних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, та безпідставно поклав на Відповідача відповідальність.
Посилаючись на ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої обов'язок відшкодувати шкоду настає за наявності сукупності елементів: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку та вини, Апелянт стверджує, що Позивач не довів жодного з них.
Як стверджує Апелянт, Позивач у своїй позовній заяві покладає доведеність відсутності вини завданої шкоди на Відповідача, однак, фактичних доказів вини Відповідача щодо такої шкоди до суду не надав (наприклад, звернення Позивача до правоохоронних органів з відповідними заявами щодо пошкодження, відсутності майна, інші належним чином зафіксовані факти з цього ж приводу).
Апелянт вважає, що Позивачем не надано належних доказів того, що Відповідачу було передано повний комплекс споруд. Також, посилаючись на Акт приймання-передачі від 22.08.2024, Апелянт зазначає, що державний виконавець зафіксував відсутність воріт і пошкодження огорожі, однак зробив це без технічного огляду, без фотофіксації і без визначення часу, характеру чи причин пошкодження. Крім того, незрозуміло на яких підставах державний виконавець стверджує взагалі про існування або наявність чотирьох воріт при складані зазначеного акту.
У своїй скарзі Апелянт звертає увагу, що судом не враховано право власності Відповідача у спірний період.
Так з 10.09.2021 до 22.08.2024 ОСОБА_2 був законним власником майна. Постановою Одеського апеляційного суду від 15.07.2021 у володіння Павлова І.В. повернуто нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою. Право власності Позивача Балабана А.І. відновлене лише рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2024.
Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України, власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Отже, навіть у випадку зміни технічного стану будівлі - це не може кваліфікуватися як завдання шкоди чужому майну, оскільки у зазначений період воно було власністю Павлова І.В.
У зазначений період Павлов І.В. розпоряджався своїм майном (майже три роки) і не мав здогадок, що у 2024 році рішенням суду воно буде витребувано із чужого незаконного володіння на користь Балабана А.І., та навмисно не псував своє майно в такий період.
Апелянт зазначає, що суд не навів обґрунтованих висновків, які саме дії (бездіяльність) Відповідача призвели до завдання шкоди Позивачу. Натомість у рішенні зазначено, що не подано жодних доказів виконання будь-яких дій із утримання чи використання спірного майна. Тобто, сам суд встановив відсутність складу цивільного правопорушення, однак безпідставно поклав на Відповідача відповідальність за завдану шкоду.
На переконання Відповідача, висновок суду першої інстанції, що Відповідачем не спростовано презумпцію вини заподіювача шкоди, передбачену ст. 1166 Цивільного кодексу України - є передчасним і помилковим, оскільки суд не з'ясував наявність усіх обов'язкових елементів цивільно-правової відповідальності - факту шкоди, протиправності дій, причинного зв'язку та вини.
Апелянт переконаний, що позиція суду в даному випадку є неприпустимою, оскільки не можна вимагати від Відповідача доведення того, що він не порушував закон, якщо Позивач не довів самого факту порушення.
Крім того, Апелянт зазначає, що експертний висновок наявний в матеріалах справи, не доводить вини Павлова І.В. та не може бути належним доказом для стягнення шкоди. Тому Відповідачем або його представниками при розгляді позовної заяви не заявлялось клопотання про повторне/додаткову експертизу з причин того, що факт наявності таких воріт видуманий Позивачем в якості помсти за те, що майно в певний період часу, за рішенням суду понад три роки, знаходилось у власності Відповідача Павлова І.В.
З огляду на зазначене, Апелянт вважає, що надані Позивачем на підтвердження вини Відповідача докази спростовані вище та не мають ніякої доказової бази. Суд першої інстанції зробив передчасні висновки, не дослідивши повно і всебічно обставини справи, неправильно оцінив докази, а також порушив норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є незаконним і підлягає скасуванню в частині стягнення 420 126 грн, як бездоказово встановленої шкоди.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст.258 Господарського процесуального кодексу України, та роз'яснено, що у випадку не усунення Скаржником вказаних недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто Апелянту.
24.11.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича надійшла заява про усунення недоліків, допущених при зверненні з апеляційною скаргою, в якій Апелянт надав докази надсилання Позивачу копії апеляційної скарги і доданих до неї документів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1017/25; призначено розгляд справи на 19.01.2026 року об 11-00 год.
При цьому, в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 не було вирішено питання щодо витребування справи №916/1017/25 з суду першої інстанції, а тому листом від 01.12.2025 №916/1017/25/13/2025 було витребувано з суму першої інстанції матеріали справи №916/1017/25.
Крім того, 28.11.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича надійшла заява про зупинення провадження у справі.
04.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1017/25.
05.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Балабан Андрія Івановича надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Позивач заперечує проти доводів апеляційної скарга, вважає її необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Позивач вважає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, а також неналежної оцінки доказів у справі є необґрунтованими, оскільки Відповідач не оскаржує рішення суду в частині стягнення з нього суми орендної плати за землю за період тимчасового володіння майном, що на ній розташована, у розмірі 28539,44 грн.
Визнання цієї позовної вимоги Відповідач ФОП Павлов І.В. ще на стадії судового розгляду ніяк не обґрунтовував, але суд в оскаржуваному рішенні взяв до уваги таке визнання Відповідачем, як підтвердження фактичного користування ФОП Павловим І.В. нерухомим майном Позивача Балабана А.І. у період з 10.09.2021 по 22.08.2024.
На переконання Позивача, з цього випливає необґрунтованість заперечення Відповідача проти стягнення з нього суми компенсації внаслідок неналежної експлуатації цим нерухомим майном.
Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.12.2019 у справі №686/11256/16-ц, Позивач зазначає, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та положень Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди, саме на Відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
При цьому, в свій апеляційній скарзі Апелянт, фактично, заперечує проти презумпції вини в деліктних зобов'язаннях, не погоджуючись з нормами цивільного законодавства, що є неприпустимим.
Позивач вважає, що Апелянт намагається ввести суд апеляційної інстанції в оману, перекручуючи на свою користь відомості, які зазначені в актах державного виконавця від 10.09.2021 та від 22.08.2024, зауважуючи, що нібито, у нежитлового приміщення і не було ніколи таких елементів (зокрема, воріт чи огорож). Однак, такі припущення Апелянта спростовуються матеріалами справи, дослідженими судом першої інстанції: технічний паспорт на об'єкт.
За таких обставин, на думку Позивача, Господарський суд Одеської області обґрунтовано не прийняв до уваги посилань Відповідача на те, що Позивачем не надано жодних доказів до позовної заяви, які б могли підтвердити, що саме Відповідач пошкодив та зруйнував майно, оскільки спірне майно перебувало у володінні Відповідача та саме на Відповідача був покладений обов'язок зі збереження такого майна, а наданими Позивачем доказами підтверджений факт завданні цьому майну шкоди у визначеному розмірі.
Позивач у своєму відзиві також звертає увагу, що суд першої інстанції не покладав обов'язку на Відповідача доводити власну добросовісність, або факт належного утримання ним майна, тому такі твердження Апелянта не заслуговують на увагу судової колегії апеляційної інстанції.
Крім того, Позивач заперечуючи проти доводів апеляційної скарги стосовно неналежності такого доказу, як висновок експерту, оскільки експерт не повинен був встановлювати причинно-наслідкового зв'язку між діями ФОП Павлова І.В. та пошкодженнями. Натомість Апелянт у своїй скарзі зазначає, що експерт повинен був встановити у своїй експертизі означений елемент правопорушення.
З урахуванням наведеного, Позивач вважає, що ухвалене рішення від 24.10.2025 у даній справі є законним, обґрунтованим, прийнятим без порушень процесуального права, та з вірним застосуванням норм матеріального права, а тому скасуванню та (або) зміні не підлягає.
05.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Балабана Андрія Івановича надійшла заява про повернення матеріалів справи №916/1017/25 до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення за заявою Позивача Балабана Андрія Івановича.
Крім того, 05.12.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Балабана Андрія Івановича надійшли заперечення на заяву про зупинення апеляційного провадження.
Позивач вважає, що позиція Апелянта ФОП Павлова І.В. про існування правових підстав для зупинення провадження у справі №916/1017/25 до моменту вирішення Господарським судом Одеської області позову про визнання права власності на 1/2 частку нежитлової будівлі авто майстерні, є помилковою.
На переконання Позивача, Апелянт за весь час дійсного судового розгляду намагається нібито через реалізацію своїх процесуальних прав затягнути судовий процес, однак при цьому очевидно зловживає наданими йому правами.
Як стверджує Позивач, Апелянт не наводить жодного обґрунтування тотожності предмету спору в зазначених ним справах, не подає тексту свого позову у справі №916/4635/25. Сторона Позивача вважає, що Відповідач умисно створює умови для затягування судового процесу, не маючи достатніх і допустимих доказів на підтвердження власних переконань про створення преюдиційного факту.
З огляду на зазначене, Позивач просить відхилити заяву ФОП Павлова І.В. про зупинення апеляційного провадження, та продовжити розгляд справи.
12.01.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про участь у судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 задоволено заяву Балабана Андрія Івановича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
19.01.2026 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явилися представники Позивача та Відповідача.
У судовому засіданні було розглянуто заяву Відповідача про зупинення провадження у справі.
Представник Відповідача підтримав задоволення зазначеної заяви, представник Позивача заперечував проти задоволення зазначеної заяви.
Судова колегія порадившись на місці ухвалила відмовити в задоволенні заяви представника Відповідача про зупинення провадження у справі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України серед основних завдань господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд зазначав, що дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23).
У господарському процесі підстави зупинення провадження регламентовані ст. 227, 228 Господарського процесуального кодексу України. Так, законодавець у ст. 227 Господарського процесуального кодексу України закріпив норму, відповідно до якої суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Здійснюючи аналіз п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд неодноразово формував висновок щодо його застосування, а саме такий: під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (див. постанови Верховного Суду від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, від 22.03.2024 у справі № 917/227/23, від 06.04.2023 у справі № 921/704/20, від 05.03.2025 у справі № 910/3334/21 та інші); за приписами вказаного п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (див. п. 38 постанови Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 920/481/23).
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку (див. постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18, від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18).
Як зазначає Відповідач у своєму клопотанні, ним було подано позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання права власності ФОП Павлова Ігоря Вікторовича на 1/2 частки нежитлової будівлі автомайстерні з автомийкою, загальною площею 138,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування з чужого незаконного володіння громадянина Балабана Андрія Івановича 1/2 частки нежитлової будівлі автомайстерні з автомийкою, загальною площею 138,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 74606551 від 15.08.2024 про право власності Балабана Андрія Івановича на нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою за адресою АДРЕСА_1 , за яким 24.11.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області відкрите провадження у справі №916/4635/25.
На думку Апелянта, предметом оскарження апеляційної скарги у Південно- західному апеляційному господарському суді є нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою, що також є предметом спору у вищезазначеній господарській справі №916/4635/25, а тому результат розгляду зазначеного позову від 17.11.2025 безпосередньо впливатиме на розгляд скарги у даній справі, оскільки встановлення (чи не встановлення) права власності на 1/2 частку спірного майна є преюдиційним фактом, що має значення для розгляду апеляційної скарги.
На переконання Відповідача, означене є перешкодою для розгляду його апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 року у справі № 916/1017/25, а тому просить зупинити апеляційне провадження у справі №916/1017/25 до набрання законної сили рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/4635/25 про визнання права власності на 1/2 частку нежитлової будівлі (автомайстерні), що є предметом спору апеляційної скарги.
Судова колегія зауважує, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
Так, у даній справі Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Відповідача, в якому просив суд стягнути з Відповідача суму завданої шкоди внаслідок неналежної експлуатації нерухомого майна у розмірі 420126 грн, а також суму орендної плати за землю за період тимчасового володіння майном, що на ній розташоване у розмірі 28539,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач вказував, що в період тимчасового володіння Відповідачем нерухомим майном Позивача з 10.09.2021 по 22.08.2024, Відповідачем було завдано Позивачу шкоду у загальному розмірі 448665,44 грн, де 420126 грн - сума шкоди, завданої внаслідок неналежної експлуатації його нерухомого майна.
Судова колегія зазначає, що у заяві про зупинення провадження у справі заявник повинен надати чітке обґрунтування, у чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
Однак, заява Відповідача про зупинення провадження у справі не містить будь-яких мотивів на обґрунтування висновку про неможливість суду самостійно встановити та оцінити коло обставин, які входять до предмета судового розгляду саме в цій справі.
Судова колегія вважає, що матеріали справи №916/1017/25 містять усі необхідні документи для встановлення обставин, що мають значення для даної справи та можуть бути в повному обсязі самостійно встановлені судом у даній справі.
Колегія суддів звертає увагу, що очікування правової позиції чи встановлення певних обставин в іншій справі, не є визначеною процесуальним законом підставою для зупинення провадження у справі.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку позитивного вирішення розгляду справи № 916/4635/25, вказані обставини можуть стати виключно підставою для можливого перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у даній справі № 916/1017/25.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, заява Відповідача про зупинення провадження у справі є необґрунтованою та безпідставною, відтак колегія суддів відмовляє в її задоволенні.
Судова колегія зазначає, що 23.02.2026 Відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у даній справі.
Враховуючи аналогічний зміст зазначеного клопотання та раніше розглянутої заяви про зупинення провадження, поданої представником Відповідача 28.11.2025, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила відмовити у його задоволенні з підстав, які були наведені при відмові у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі від 28.11.2025.
Крім того, у судовому засіданні було розглянуто клопотання представника Позивача про повернення справи до суду першої інстанції з метою ухвалення додаткового рішення.
Судова колегія, порадившись на місці, відмовила у задоволенні цього клопотання, посилаючись на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Господарського процесуального кодексу України якщо під час вивчення матеріалів справи суд виявить нерозглянуті зауваження на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами, нерозглянуті письмові зауваження щодо повноти чи правильності протоколу судового засідання, невирішене питання про ухвалення додаткового рішення, суд постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.
Судовою колегією було встановлено, що 06.11.2025 за вх.№2-1731/25 до Господарського суду Одеської області від Позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2025 заяву ОСОБА_1 від 06.11.2025 про ухвалення додаткового рішення прийнято до розгляду; вирішено розгляд заяви здійснити без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами; запропоновано Відповідачу надати до суду пояснення та/або заперечення щодо поданої заяви з доказами направлення Позивачу - протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.12.2025 зупинено розгляд заяви ОСОБА_1 від 06.11.2025 про ухвалення додаткового рішення, поданої у справі №916/1017/25 до повернення матеріалів справи №916/1017/25 до Господарського суду Одеської області, у зв'язку з надходженням запиту Південно-західного апеляційного господарського суду, яким витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1017/25.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що питання про ухвалення додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 було невирішене саме через витребування матеріалів справи судом апеляційної інстанції, а не з інших підстав.
Таким чином, клопотання Позивача про повернення матеріалів справи суду першої інстанції не підлягає задоволенню.
19.01.2026 у судовому засіданні протокольною ухвалою відкладено розгляд справи до 23.02.2026 о 13-30 год.
17.02.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначено на 23.02.2026 о 13-30 год. у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 задоволено заяву представника Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича про участь у судовому засіданні, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
23.02.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
23.02.2026 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явився представники Позивача та Відповідача, які підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
У матеріалах справи міститься Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний № 45359783 від 08.10.2015) щодо реєстрації права приватної власності Балабана Андрія Івановича (ІПН НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою загальною площею 138,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний № об'єкта 74594735124, кадастровий номер земельної ділянки 5120410100:03:003:0844).
Право власності зареєстровано 28.09.2015 державним реєстратором Михайловим О.А. на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 08.10.2015, виданого Арцизьким районним управлінням юстиції Одеської області, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний № 25087198 від 06.10.2015). Розмір частки - 1 (повна власність).
Також у матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 08.10.2015, відповідно до якого Балабан Андрій Іванович (ІПН НОМЕР_1 ) є власником нежитлової будівлі автомайстерні з автомийкою загальною площею 138,2 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , форма власності - приватна, розмір частки - 1, а також технічний паспорт на зазначену будівлю за цією ж адресою, виготовлений 12.03.2014 ПП "Топ.Проект", який містить план та експлікацію земельної ділянки (літ. А, №№ 1, 2 - нежитлова будівля та огорожі), поверховий план будівлі літ. А, експлікацію приміщень і характеристику будівель та споруд: літ. А - нежитлова будівля 2006 року побудови; №1 - огорожа (камінь-черепашник); №2 - огорожа (залізобетонні плити).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження, право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 745947351204) належить ОСОБА_2 . Право власності зареєстроване як приватна власність у повному обсязі (частка 1) 01.11.2021 державним реєстратором Сідлецькою Ольгою Миколаївною на підставі рішення суду (постанова №22-ц/813/4908/21 від 15.07.2021, Одеський апеляційний суд; ухвала №6/492/20/20 від 02.07.2020, Арцизький районний суд Одеської області).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі № 916/4408/23 позов ОСОБА_1 до ФОП Павлова Ігоря Вікторовича задоволено повністю: визнано недійсним і скасовано рішення державного реєстратора Сідлецької О.М. (Арцизька міська рада Одеської області) індексний № 61364971 від 04.11.2021 про державну реєстрацію переходу права власності на нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою площею 138,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_1 до Павлова І.В., а також витребувано зазначене майно з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Балабана А.І.
Суд установив, що у 2015 році ОСОБА_1 звернувся до Арцизького районного суду Одеської області з позовом про витребування цього майна, посилаючись на належність йому права власності на підставі свідоцтва від 08.10.2015 та безпідставне володіння майном Павловим І.В. Рішенням від 04.10.2016 у справі № 492/1519/15-ц позов задоволено; ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.07.2017 рішення залишено без змін. У межах виконавчого провадження майно 09.10.2017 передано представнику Балабана А.І., провадження закінчено у зв'язку з повним виконанням.
Надалі за касаційною скаргою Павлова І.В. справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка постановою від 15.01.2020 скасувала рішення судів та закрила провадження, вказавши на господарську юрисдикцію спору з огляду на суб'єктний склад і характер правовідносин.
Ухвалою Арцизького районного суду від 02.07.2020 частково задоволено заяву Павлова І.В. про поворот виконання рішення та повернуто йому спірну будівлю; постановою Одеського апеляційного суду від 15.07.2021 ухвалу залишено без змін. У межах виконавчого провадження № 62562557 актом від 10.09.2021 майно передано Павлову І.В.
Велика Палата Верховного Суду при цьому не встановила неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності та не зробила висновку про набуття Павловим І.В. права власності чи спільної часткової власності на спірне майно за договором про спільну діяльність від 10.03.2006; відсутні також дані про державну реєстрацію такого права за Відповідачем.
01.11.2021 державним реєстратором Сідлецькою О.М. на підставі заяви Павлова І.В. та судових рішень здійснено державну реєстрацію права приватної власності (частка 1) за ним на вказаний об'єкт (реєстраційний № 745947351204).
В матеріалах справи наявний Акт державного виконавця від 10.09.2021 щодо примусового виконання виконавчого листа №492/1519/15-ц, яким встановлено, що в ході проведення виконавчих дій передано у володіння Павлову І.В. нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У постанові про закінчення виконавчого провадження від 14.09.2021 ВП №62562557 (ухвала №492/1519/15 від 02.07.2020) встановлено, що нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , повернута у володіння Павлову І.В.
24.06.2024 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі №916/4408/23, що набрало законної сили 24.06.2024 були видані відповідні накази.
У витягу з Державного реєстру речових прав від 15.08.2024 щодо об'єкта нерухомого майна (745947351204), за адресою: АДРЕСА_1 відображена наступна інформація: тип права: право власності; дата державної реєстрації: 12.08.2024; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 74606551 від 15.08.2024; документи подані для державної реєстрації: рішення Господарського суду Одеської області №916/4408/23 від 29.04.2024; власник: Балабан Андрій Іванович (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ).
В Акті державного виконавця від 22.08.2024 при примусовому виконанні наказу №916/4408/23 від 24.06.2024 встановлено наступне: 22.08.2024 в присутності працівників Відділення поліції №1 Болградського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, представника стягувача, адвоката - Кочурова Андрія Олександровича витребувано у боржника Павлова Ігора Вікторовича на користь Балабан Андрія Івановича нежитлової будівлі автомайстерні з автомийкою, загальною площею 138,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; зауваження щодо витребування та передачі майна: у витребуваному об'єкті нерухомого майна відсутні чотири комплекти металевих воріт, розмірами 3*3 метри, зруйновані огорожі №1 та №2 згідно технічного паспорту від 12.03.2014; на вказаному акті міститься зауваження Павлова І.В. наступного змісту: “повідомляю, що металеві ворота я не брав і огорожу не руйнував».
Також в матеріалах справи наявний Акт прийому-передачі нежитлової будівлі автомайстерні з автомийкою, загальною площею 138,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 від 22.08.2024.
У постанові про закінчення виконавчого провадження від 22.08.2024 ВП №75638523 (наказ №916/4408/23 від 24.06.2024) встановлено, що вимоги виконавчого документа виконано в повному обсязі, Павлов І.В. передав, а Балабан А.І. прийняв нежитлові будівлі автомайстерні з автомийкою, загальною площею 138,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
В матеріалах справи наявний висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи №27/24 від 27.12.2024, що виконана для подання до Господарського суду Одеської області за заявою адвоката Кочурова А.О. від 23.08.2024, виконаний судовим експертом Рапач К.В., із попередженням про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, в якому зроблені наступні висновки:
- у відповідності до табл. 4.1 Методичних рекомендацій з визначення фізичного зносу нежитлових будівель, об'єкт нерухомого майна за адресою: Одеська область, Арцизький район, м. Арциз, вул. 28 Червня, будинок 59 “Б» характеризується фізичним зносом до 60% та відповідає технічному стану “незадовільний» при якому: експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту; згідно проведеного дослідження встановлено, що враховуючи наявний технічний стан будівлі, подальше її використання будівлі за призначенням, без проведення ремонтно-відновлювальних робіт не можливе; згідно проведеного обстеження, враховуючи характер пошкоджень об'єкту нерухомого майна за адресою: Одеська область, Арцизький район, м. Арциз, вул. 28 Червня, будинок 59 “Б» зроблено висновок, що вони є наслідком неналежної експлуатації;
- експертом згідно з наказом Мінрегіону “Про затвердження кошторисних норм України в будівництві» від 01.11.2011 №281, на програмному комплексі АВК-5, ред.3.8.3 розраховано вартість ремонтно-відновлювальних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень приміщення нежитлової будівлі автомайстерні з автомийкою, загальною площею 138,2 кв.м, за адресою: Одеська область, Арцизький район, м. Арциз, вул. 28 Червня, будинок 59 “Б», спричинених неналежним користуванням, складає 420126 грн.;
- до вказаного висновку додано: фототаблиці та розрахунок кошторисної вартості.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Судова колегія зазначає, що предметом розгляду апеляційної скарги Відповідача, є вимоги Позивача до Відповідача в частині стягнення суми завданої шкоди внаслідок неналежної експлуатації нерухомого майна.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх шкода з боржника не стягується. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. Відшкодуванню підлягають тільки збитки, які є об'єктивним наслідком протиправної поведінки, тобто між протиправною поведінкою і шкодою повинен бути причинний зв'язок, який полягає в тому, що протиправна поведінка за часом передує шкоді і породжує шкоду. Обов'язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб'єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода- наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Загальною умовою застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків є необхідність доведення Позивачем суду всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Як було встановлено судовою колегією, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№ 45359783 від 08.10.2015), за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності (частка 1) на нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою площею 138,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності зареєстровано 28.09.2015 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 08.10.2015.
У матеріалах справи також наявні зазначене свідоцтво та технічний паспорт на будівлю, виготовлений 12.03.2014 ПП "Топ.Проект".
Пізніше, зазначений об'єкт нерухомого майна був зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
Державну реєстрацію проведено 01.11.2021 о 15:15:44 державним реєстратором Сідлецькою О.М., Арцизька міська рада Одеської області, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 61364971 від 04.11.2021, прийнятого на виконання постанови Одеського апеляційного суду від 15.07.2021 у справі № 22-ц/813/4908/21 та ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 02.07.2020 у справі № 6/492/20/20.
За Актом державного виконавця від 10.09.2021 щодо примусового виконання виконавчого листа №492/1519/15-ц, передано у володіння ОСОБА_2 нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що спірне нерухоме майно - нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою за адресою: АДРЕСА_1 , з 10.09.2021 фактично перебувало у володінні Відповідача - ОСОБА_2 .
Зазначене підтверджується Актом державного виконавця від 10.09.2021, складеним у межах виконавчого провадження № 62562557, яким засвідчено передачу об'єкта нерухомого майна у володіння Відповідача та фактичне здійснення ним на той час прав користування і розпорядження цим майном, а також тим, що 01.11.2021 у встановленому законом порядку було проведено державну реєстрацію права власності на зазначений об'єкт, Відповідачем зазначена обставина не оспорюється.
Також апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі № 916/4408/23 позов ОСОБА_1 до ФОП Павлова І.В. задоволено повністю: скасовано державну реєстрацію переходу права власності на нежитлову будівлю автомайстерні площею 138,2 кв.м за адресою АДРЕСА_1 та витребувано майно з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Балабана А.І.
На виконання наказу № 916/4408/23 від 24.06.2024, виданого за рішенням Господарського суду Одеської області, у примусовому порядку, за участю поліції, представника стягувача та адвоката Кочурова А.О., витребувано у ОСОБА_2 на користь Балабана Андрія Івановича нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою площею 138,2 кв.м за адресою АДРЕСА_1 про що було складено відповідний акт державного виконавця від 22.08.2024.
В зазначеному акті також було зазначено про відсутність чотирьох металевих воріт (3Ч3 м) та зруйновані огорожі №1 і №2; ОСОБА_2 зауважив, що ворота не брав і огорожу не руйнував.
З наведеного випливає, що реєстрація права власності за Відповідачем та фактичне передання йому спірного нерухомого майна (згідно з актом державного виконавця від 10.09.2021 за виконавчим листом № 492/1519/15-ц) порушували право Позивача на володіння майном, яке було остаточно відновлено рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі № 916/4408/23, що набрало законної сили.
Як було зазначено, під час витребування у Павлова І.В. спірного об'єкту нерухомого майна, було встановлено наявність певних недоліків, а саме відсутність чотирьох металевих воріт (3Ч3 м) та зруйновані огорожі №1 і №2, про що було зазначено, в акті державного виконавця.
У зв'язку з цим Позивач ініціював проведення судово-будівельної технічної експертизи для визначення характеру завданої шкоди. Експертиза встановила, що нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою за адресою: АДРЕСА_1 має фізичний знос до 60% та незадовільний технічний стан, при якому експлуатація можлива лише після ремонтних робіт. Пошкодження будівлі є наслідком неналежної експлуатації. Вартість необхідних ремонтно-відновлювальних робіт, розрахована на програмному комплексі АВК-5 (наказ Мінрегіону № 281 від 01.11.2011), становить 420 126 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Позивача щодо стягнення завданої шкоди, виснував, що докази, надані Позивачем щодо наявності цивільного правопорушення (шкоди, протиправної поведінки та причинного зв'язку між ними), є більш вірогідними, ніж докази Відповідача, який намагався спростувати ці вимоги та презумпцію вини.
Судова колегія погоджується з зазначеними висновками місцевого господарського суду та зазначає наступне.
Чинним законодавством України передбачено, що обов'язок доведення факту наявності порушення Відповідача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на Позивача.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. Доведення факту заподіяння збитків, розмір зазначених збитків, протиправність діяння Відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та заподіяними збитками покладено на зацікавлену особу.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Як встановлено з наявного в матеріалах справи технічного паспорту на нежитлову будівлю від 12.03.20214, відповідно до характеристики будівель та споруд, до складу об'єкта нерухомого майна входили додаткові конструктивні елементи, зокрема №1 - огорожа з каменю-черепашника, та №2 - огорожа зі залізобетонних плит. Ці елементи, відповідно до технічного паспорту, є частиною комплексу будівлі і відображають її фактичну конструктивну характеристику.
Крім того, з акту державного виконавця від 10.09.2021 випливає, що у володіння Павлову Ігорю Вікторовичу була передана нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою за адресою: АДРЕСА_2 . У акті не зазначено жодних недоліків майна або невідповідностей його складу технічному паспорту, а Відповідач підписавши зазначений акт, також не висловлював жодних зауважень щодо стану витребуваного нерухомого майна.
З наведеного вбачається, що Відповідач прийняв зазначений об'єкт нерухомого майна у стані, який відповідав наявним документам та технічному паспорту, без зауважень щодо складу або дефектів майна.
Як уже зазначалося, з 10.09.2021 по 22.08.2024 володіння зазначеним об'єктом нерухомого майна здійснював Відповідач, що свідчить про фактичне користування Відповідачем будівлею та повне розпорядження нею до моменту витребування майна Позивачем 22.08.2024.
Заявлені Позивачем недоліки майна були виявлені лише 22.08.2024 під час фактичного прийому-передачі об'єкта, що свідчить про зміну стану майна в період його фактичного володіння Відповідачем.
Відповідно до висновку судово-будівельної технічної експертизи вбачається, що на момент проведення експертизи об'єкт нерухомого майна дійсно мав ряд недоліків і ушкоджень. Зокрема, були відсутні металеві ворота, а також виявлено інші пошкодження елементів об'єкта, включно з руйнуванням огорож №1 та №2.
З наведеного вбачається, що шкода об'єкту нерухомого майна була завдана саме неналежною експлуатацією під час фактичного перебування майна у володінні Відповідача. На момент передачі майна Відповідачу об'єкт перебував у належному стані, без зауважень щодо його складу та конструкцій, протилежного суду Відповідачем не було доведено. Проте під час експлуатації Відповідачем та при поверненні майна були виявлені відсутність металевих воріт, пошкодження огорож та інші дефекти, що підтверджується наведеними вище доказами.
Зазначене спростовує доводи Апелянта щодо нібито невстановлення конкретних дій, які призвели до завдання шкоди. Із наведеного вище вбачається, що саме поведінка та неналежна експлуатація об'єкта з боку Відповідача спричинили погіршення його технічного стану. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість доводів Апелянта в цій частині.
При цьому судова колегія зазначає, що Позивачем доведено розмір завданих збитків та причинно-наслідковий зв'язок між діями Відповідача і погіршенням стану об'єкта, що підтверджується матеріалами справи та висновком судово-будівельної експертизи.
Будь-яких доказів, спростовуючих висновок експерта та акт дежавного виконавця, Відповідачем до суду не подано і матеріали справи не містять.
Крім того, судова колегія звертає увагу, що відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування лише у разі доведення, що шкода була завдана не з її вини. Отже, доказ такого факту покладається саме на Відповідача.
Апеляційний господарський суд зауважує, що Відповідачем для спростування позиції Позивача про наявність його вини не було надано жодних доказів. Зокрема, не надано документи, які б підтверджували, що зазначений об'єкт нерухомого майна він отримав у 2021 році в стані, що відповідав би відсутності зазначених конструкцій, таких як огорожі та ворота.
Щодо доводів Апелянта, що судом першої інстанції не враховано право власності на Відповідача у спірний період, судова колегія зазначає наступне.
Як уже неодноразово зазначалося, право власності на спірний об'єкт нерухомого майна було зареєстровано за Позивачем 01.11.2021 на підставі судових рішень: постанова №22-ц/813/4908/21 від 15.07.2021 (Одеський апеляційний суд) та ухвала №6/492/20/20 (Арцизький районний суд Одеської області).
Однак, як встановив Господарський суд Одеської області у рішенні від 29.04.2024 у справі №916/4408/23, ці рішення не містили підстав для набуття ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою площею 138,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому державний реєстратор, приймаючи рішення про реєстрацію, не провів аналізу змісту судових рішень, тому підстав для державної реєстрації права власності Відповідача не було.
Відтак державна реєстрація права власності за Павловим Ігорем Вікторовичем була здійснена без належних правових підстав, у зв'язку з чим право власності на спірний об'єкт нерухомого майна у Відповідача не виникло.
З огляду на викладене, судова колегія не погоджується з доводами Апелянта в цій частині.
Щодо доводів Відповідача в частині того, що наданий експертний висновок наявний в матеріалах справи, не доводить вини ОСОБА_2 та не може бути належним доказом для стягнення шкоди судова колегія зазначає таке.
Одним із видів доказів, згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є висновки експертів.
Відповідно до статей 98, 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Судова колегія акцентує увагу, що наведений висновок експерта підтверджує факт фізичного зносу та незадовільний технічний стан об'єкта нерухомого майна, а також встановлює, що пошкодження будівлі є наслідком неналежної експлуатації. Крім того, у висновку чітко визначено розмір завданих збитків.
Зазначений висновок не встановлює безпосередньо вини Відповідача, проте є належним доказом для визначення судом складу правопорушення, оскільки саме під час перебування об'єкту в користуванні Відповідача він зазнав зазначених пошкоджень, при цьому останній не надав належних і допустимих доказів на підтвердження протилежного.
У зв'язку з цим судова колегія вважає доводи Відповідача в цій частині необґрунтованими.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що всі істотні обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, з огляду на що рішення суду першої інстанції скасування або зміни не потребує.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи Скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції Скаржником не доведено.
У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1017/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1017/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на Скаржника.
Керуючись ст. 129,269,270,275,276,281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Павлова Ігоря Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1017/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/1017/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 03.03.2026 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош