28.01.2026 Справа № 756/13490/25
Справа № 756/13490/25
Провадження № 2/756/1087/26
28 січня 2026 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Тихої О.О.,
за участю секретаря судового засідання Косянчук Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») звернулося до суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2051117, згідно з яким відповідач отримала кредит у сумі 15 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредитуза кожен день строку користування кредитом.
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання за договором виконало, разом з тим, відповідач у порушення умов договору свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого у останньої утворилась заборгованість за Договором про споживчий кредит № 2051117 від 15.09.2020 у сумі 42 958,26 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 451,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 34 857,26 грн. та заборгованості за комісіями - 1 650,00 грн.
16.12.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 16/12-2021-43, відповідно до умов якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020.
10.03.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до умов якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020.
З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Договором про споживчий кредит № 2051117 від 15.09.2020 у розмірі 42 958,26 грн., а також понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 12.09.2025 по справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
29.09.2025 на адресу суду надійшов відзив представника відповідача, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що позивачем не надано доказів укладання кредитного договору з відповідачем в електронному вигляді, зокрема: в матеріалах відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, тощо. При цьому, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Крім того, сторона відповідача вказує на те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача (факт укладення договору кредиту) та наявність заборгованості на момент звернення до суду з позовом. Крім того, сторона відповідача не погоджується з розрахунком заборгованості, оскільки відсотки за користування кредитом нараховані позивачем поза строком кредитування, а умови кредитного договору щодо встановлення плати за послуги з надання кредиту і відповідно сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 1650,00 грн., на думку останнього, є нікчемними, а тому вимога щодо стягнення такої комісії не підлягає задоволенню. Просив стягнути на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
27.10.2025 на адресу суду надійшли письмові пояснення представника позивача.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив здійснювати розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
Враховуючи, що у судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Даний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Судом встановлено, що 15.09.2020 о 04:44:42 год. на сайті miloan.ua позичальником з IP адреси: НОМЕР_1 була оформлена Анкета-заява на кредит № 2051117, яка містить докладну інформацію щодо особи відповідача, зокрема: П.І.Б., ідентифікаційний код; дату народження; стать; серію та номер паспорту громадянина України; адресу реєстрації, а також номер мобільного телефону та електронну адресу. Крім того, з вказаної заяви вбачається процес її оформлення та розгляду, прийняття рішення по заяві та погоджені умови кредитування.
На підставі вказаної заяви 15.09.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 2051117 (далі - Договір), відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу (позичальнику) грошові кошти у сумі 15 000,00 грн. шляхом їх переказу на картковий рахунок, строком користування на 30 днів, з 15.09.2020, з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 15.10.2020.
При цьому, суд враховує, що процедура укладання договору передбачає такий алгоритм дій особи, яка бажає отримати кредит, відповідно до якого потенційний клієнт на сайті за посиланням https://miloan.ua/ надає свій номер мобільного телефону, на який приходить код реєстрації на сайті, після чого позичальник проходить ідентифікацію за допомогою BankID.
Ідентифікація відповідача при укладанні вказаного договору підтверджується довідкою про ідентифікацію, наданою ТОВ «Мілоан», при цьому відповідачем не надано будь-яких доказів того, щ його персональні дані були неправомірно використані третіми особами.
Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту складає 1 650,00 грн., яка нараховується за ставкою 11,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Проценти за користування кредитом: 6 750,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. (п. 1.5.2. Договору).
У п. 1.6. Договору зазначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору.
За змістом п. 6.1., п. 7.1 кредитного договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та набуває чинності з моменту його укладання в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.
Укладання ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п.6.4 кредитного договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5 кредитного договору).
Довідкою б/н, виданою ТОВ «Мілоан», підтверджується ідентифікація ОСОБА_1 .
Як вбачається з Довідки від 27.03.2025, виданої ТОВ «Елаєнс», 15.09.2020 грошові кошти у сумі 15 000,00 грн., відповідно до умов Договору про надання споживчого кредиту № 2051117, були перераховані на банківську картку № НОМЕР_2 .
З листа АТ «Ощадбанк» № 46/1211/161226/2025/БТ від 16.12.2025 вбачається, що платіжна картка № НОМЕР_3 була емітована на ім'я ОСОБА_1 та 17.09.2020 мало місце зарахування грошових коштів у сумі 15 000,00 грн., що підтверджується випискою з вказаного карткового рахунку.
Крім того, відповідно до вказаного листа фінансовий номер телефону, який прив'язаний до платіжної картки № НОМЕР_3 , відповідає номеру телефону, зазначеному відповідачем під час реєстрації на сайті позивача: НОМЕР_4 , та на який в подальшому ТОВ «Мілоан» був направлений одноразовий ідентифікатор - S72155, що використовувався для підписання кредитного договору.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частинами 12, 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, відповідно до якої «укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Таким чином, підписання відповідачем договору, шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.
Договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 15.09.2020 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Доказів протилежного матеріали справи не містять, ОСОБА_1 таких не надала, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
16.12.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 16/12-2021-43, відповідно до умов якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020.
10.03.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до умов якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020.
Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги до відповідача відповідно до договорів факторингу.
Вказані договори у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавалися недійсними.
Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За змістом ст. 509, ч. 3 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст. 598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
З розрахунку заборгованості наданих позивачем вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020 становить 42 958,26 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 451,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 34 857,26 грн. та заборгованості за комісіями - 1 650,00 грн.
Умовами Договору про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , між сторонами погоджено строк користування кредитом до 15.10.2020.
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що нарахування відсотків за Договором про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020 здійснювалось після визначеного договором строку кредитування.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з правовою позицією Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 р. у справі № 924/532/19 право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, у п. 2.2.3 Договору зазначено, що сторони домовились, що якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 Договору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами після спливу визначеного договором строку кредитування та процентів за порушення грошового зобов'язання, нарахованих відповідно до п. 2.2.3 Договору, підлягають задоволенню.
Щодо нарахування комісії суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).
Таким чином, законом передбачено, що до витрат споживача за кредитним договором відносяться витрати, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи комісії, а тому нарахування таких витрат кредитором не є несправедливим.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2021 у справі № 201/10403/19.
Згідно із ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Постановою Правління Національного банку України від 08.06.2017 № 49 затверджені Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які розроблено відповідно до законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про споживче кредитування», з метою встановлення для банків України методики розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит.
Згідно з п. 4 Правил № 49, банк розраховує загальну вартість кредиту для споживача у грошовому виразі згідно з методикою, наведеною в додатку 1 до цих Правил. Зазначена методика передбачає, що загальна вартість кредиту складається із загального розміру кредиту (суми коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит) та загальних витрат за споживчим кредитом (витрат споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту).
Відповідно до п. 6 Правил № 49 та додатку 3 до них, до розрахунку реальної річної процентної ставки включаються платежі в погашення основного боргу за споживчим кредитом, проценти за користування ним, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються відповідно до умов отриманого кредиту та пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Вказані вимоги додержані позивачем при укладанні Договору про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020 у розмірі 42 958,26 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 451,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 34 857,26 грн. та заборгованості за комісіями - 1 650,00 грн.
Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу представником позивача надано наступні докази: копію Договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024; заявку на надання юридичної допомоги № 1087 від 01.07.2025; Витяг з Акту № 12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025.
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
Зважаючи на викладене, ураховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг проведеної роботи представником позивача, ціну позову та розмір фактично задоволених вимог, керуючись критерієм розумності розміру витрат на правничу допомогу з урахуванням складності справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., що буде відповідати принципам розумності та співмірності.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 2051117 від 15.09.2020, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , у розмірі 42 958 (сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 26 копійок; витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок; витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ - 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306,
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О. Тиха