Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
03 березня 2026 року Справа №200/909/26
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Аляб'єв І.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Дяченка О.В., звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 31.08.2022; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 31.08.2022 за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2022.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою суду від 17.02.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 5-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
Постановляючи означену ухвалу суд виходив з того, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
При цьому суд керувався висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 вересня 2023 року у справі №260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, від 02 травня 2024 року у справі № 420/26754/23, від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24 та інших, у яких Верховний Суд покликаючись на постанову судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив, що ураховуючи правову природу компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Поряд із цим, у постанові від 14.12.2023 року у справі № 380/1785/21 Верховний Суд зазначив, що грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, вимоги про стягнення якої не обмежувалися будь-яким строком відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX).
В наведеній постанові Верховний Суд також наголосив, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення. Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачка повинна була бути обізнана з часу її звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.
24.02.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування заяви зазначено, що з метою отримання довідки про вартість неотриманого речового майна та зобов'язання виплатити вказану компенсацію позивач 23.11.2025 року звернувся із заявою до відповідача. У відповідь на заяву позивача відповідачем надано лист від 17.01.2026 року №06.1.4/Д-82/65 (додаток №3 до позовної заяви), яким відмовлено позивачу у наданні довідки про вартість неотриманого речового майна та виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно. Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У шестимісячний термін (10.02.2026 року) з моменту отримання листа відповідача позивач звернувся до суду щодо даного спору.
Дослідивши доводи клопотання позивача суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Верховний суд в постанові від 22.12.2021 по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
В постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.2015 по 31.08.2022 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач).
Відповідно до наказу від 31.08.2022 року №37-ОС позивача 31.08.2022 року звільнено з військової служби через сімейні обставини.
23.11.2025 позивачем направлено заяву до відповідача із проханням виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 31.08.2022 за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2022.
Листом від 17.01.2026 №06.1.4/Д-82/65 відповідачем відмовлено позивачу у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно.
Отже, між датою звільнення (31.08.2022) до дати звернення позивача до відповідача з заявою про виплату грошової компенсацію за неотримане речове майно (23.11.2025) більше ніж 3 роки і 3 місяці після того як дізналася про порушення своїх прав.
Поряд із цим, до суду позивач звернулася у 10.02.2026.
В контексті заявлених представником позивача позовних вимог визначення суми вартості неотриманого речового майна не є необхідним доказом для звернення до суду з цього питання, оскільки адміністративний позов має зобов'язальний характер та вимагає покласти на відповідача зобов'язання обчислити розмір такої компенсації.
Натомість допущені стороною позивача зволікання зі зверненням до відповідача із відповідною заявою та зі зверненням до суду нічим не виправдані. Позивач почала вживати дії спрямовані на отримання компенсації за неотримане речове майно лише через 3 роки після звільнення.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи клопотання позивача не містять об'єктивних поважних та непереборних причин, що спричинили пропуск строку звернення до суду із адміністративним позовом, а тому воно не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду адміністративним позовом відмовити.
Повернути позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки ://court.gov.ua/).
Суддя І.Г. Аляб'єв