Справа № 583/6152/25
2/583/375/26
27 лютого 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі :
головуючого-судді Сидоренка Р.В.,
при секретарі Вербі Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 у м. Охтирці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Охтирської міської ради, про надання дозволу на виїзд за межі України без згоди батька дитини, -
23.12.2025 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що З 2017 року по 2021 рік, ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народився син ОСОБА_3 . 22 лютого 2021 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області прийняв рішення про розірвання шлюбу між сторонами. Відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2022 року з відповідача ОСОБА_2 реєстраційний облікової картки платників податків НОМЕР_1 стягнуто на користь ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) заробітку (доходу) на дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 24.08.2022 року і до досягнення дитиною повноліття. З моменту розлучення і по сьогоднішній день, маючи реальну можливість приймати участь у вихованні та забезпеченні дитини, відповідач з власної ініціативи самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не спілкується з дитиною, участі у житті сина свідомо не приймає. Станом на зараз дитина проживає разом з матір'ю в Греції, що підтверджується карткою тимчасового захисту серії НОМЕР_3 . Позивачка самостійно несе усі витрати по утриманню сина, при цьому неодноразово в усній формі зверталась до відповідача з проханням прийняти участь в утриманні їх спільного сина, однак звернення позивача залишено відповідачем без задоволення. Позивач має намір забезпечити повноцінний відпочинок сину ОСОБА_2 в країні Австрія, за для підвищення рівня світогляду дитини, покращення стану його здоров'я, фізичного, духовного та морального розвитку, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків. Крім того, у позивачки та у її сина немає можливості вільно подорожувати країнами Шенгенської зони, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не мають біометричні закордонні паспорти, отже органи влади на кордоні країн Шенгенської візи під час першого в'їзду вимагають дозвіл батька відповідача по справі на виїзд дитини за кордон. З огляду на приведене виникла необхідність отримати рішення суду про виїзд дитини за кордон без згоди батька, який відмовляється його надавати. Це дозволить подорожувати до країни призначення ЄС, щоб користуватися правами, пов'язаними з тимчасовим захистом. Позивач неодноразово зверталась в усній формі, а також з допомогою електронної пошти до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд сина ОСОБА_3 , проте останній відмовляється його надати. Станом на зараз відповідач відмовляється надавати дозвіл на виїзд дитини, та рекомендує дитині після того, як виросте побачити світ, а лікуватись можна на території України.
З огляду на викладене прохає:
Надати позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 дозвіл, на виїзд сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в країни Шенгенської зони на лікування без дозволу (без згоди) та супроводу батька дитини ОСОБА_2 на строк 6 місяців.
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.01.2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 26.01.2026 р. о 10:00 год.. Також відповідачу визначено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Позивач та її представник до суду не з'явились будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи. він представника позивача надійшла заява із проханням провести заочний розгляд справи без участі сторони позивача, позов підтримують.
Відповідач до суду не з'явився повторно, будучи неодноразово повідомленим про час судових засідань, про причини неявки до суду не повідомляв, правом на подання відзиву не скористався.
Представник третьої особи до суду не з'явилась. Від третьої особи на адресу суду надійшла заява із проханням розглянути спір по суті без участі представника та прийняти рішення на підставі поданих сторонами доказів.
Приймаючи до уваги згоду позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі доказів, наявних у справі, відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився ОСОБА_3 , батьками якого є сторони по справі, що підтверджується свідоцтвом підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 від 30 березня 2022 року.
Відповідно до судового наказу постановленого Рівненським міським судом Рівненської області від 03 жовтня 2022 року, справа №569/12164/22, з відповідача ОСОБА_2 реєстраційний облікової картки платників податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 стягнуті аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) заробітку (доходу) на дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 24.08.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Станом на зараз дитина проживає разом з матір'ю в Греції, що підтверджується карткою тимчасового захисту серії НОМЕР_3 .
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
В ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до положень ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно із ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Згідно з вимогами частини 2 та 3 статті 157 Сімейного кодексу України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати териорію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Разом з тим за змістом положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, дозвіл на тимчасові виїзди дітей за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18).
Вирішуючи питання щодо найкращих інтересів дитини, суд звертає увагу на те, що дитина проживає з матір'ю, яка забезпечує їй рівень життя необхідний для повноцінного розвитку. Позивач потребує виїзду разом з дитиною в країни Шенгенської зони.
Відповідач же жодних доказів того, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без його згоди буде суперечити інтересам сина, чи буде порушувати його права, не надав.
Враховуючи, що при розгляді даної справи судом не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють конкретний одноразовий виїзд дитини за межі України, з визначенням його початку й закінчення, для тимчасового перебування за кордоном з метою повноцінного відпочинку та оздоровлення, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем, а саме: 1211 грн. 20 коп. на сплату судового збору за подання позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 58-60, 88, 141, 209, 212, 214-215, 218, 264, 265, 273, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Надати позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 дозвіл, на виїзд сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в країни Шенгенської зони на лікування без дозволу (без згоди) та супроводу батька дитини ОСОБА_2 на строк 6 місяців.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення виготовлений 27.02.2026 р.
Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко