25 лютого 2026 року м. Харків Справа № 913/366/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Тихий П.В.,
за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,
за участю представників:
прокурора - не з'явився;
позивача - не з'явився;
1-го відповідача - не з'явився;
2-го відповідача - Молинь Р.П. - на підставі ордеру серії ВО №1064514 від 20.11.2023,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№806Л/2) на рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024, ухвалене у приміщенні господарського суду Луганської області суддею Секірським А.В., повний текст рішення складено - 29.02.2024, та на додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024, ухвалене у приміщенні господарського суду Луганської області суддею Секірським А.В., повний текст додаткового рішення складено - 11.03.2024, у справі №913/366/23
за позовом: Заступника керівника Луганської обласної прокуратури, м. Сєвєродонецьк Луганської області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації, м. Сєвєродонецьк Луганської області, Північно-східного офісу Держаудислужби, м. Харків,
до 1-го відповідача: Комунального некомерційного підприємства Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня", м. Лисичанськ Луганської області,
до 2-го відповідача: фізичної особи-підпрємця Бухонько Ліни Анатоліївни, м. Сєвєродонецьк Луганської області,
про визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору про закупівлю та застосування наслідків відповідної недійсності,
Заступник керівника Луганської обласної прокуратури звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації, Північно-східного офісу Держаудитслужби до Комунального некомерційного підприємства Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" та фізичної особи-підприємця Бухонько Л.А. з вимогами:
- визнати недійсним рішення тендерного комітету Луганської обласної дитячої клінічної лікарні, оформлене протоколом розгляду тендерних пропозицій від 10.07.2017 №147, про визначення фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни переможцем відкритих торгів на закупівлю ДК 021:2015 код 15110000-2 М'ясо (М'ясо яловичини у відрубах І категорії (без кісток));
- визнати недійсним договір про закупівлю від 26.07.2017 №201, укладений між Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею та фізичною особою-підприємцем Бухонько Ліною Анатоліївною;
- стягнути з Бухонько Л.А. на користь Комунального некомерційного підприємства Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" 257 634, 24грн, а з Комунального некомерційного підприємства Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" одержані ним за рішенням суду 257 634, 24грн стягнути в дохід держави.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням фізичною особою-підприємцем Бухонько Ліною Анатоліївною законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею тендеру, що не сумісне з основними засадами цивільного законодавства.
За твердженням прокурора, у діях фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення тендера та недобросовісне отримання права на укладення договору. Завідомо суперечлива мета дій 2-го відповідача полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.
Прокурор з посиланням на приписи ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України вважає рішення тендерного комітету недійсним та просить застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з ФОП Бухонько Л.А. на користь Комунального некомерційного підприємства Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" (правонаступника Луганської обласної дитячої клінічної лікарні), Комунального некомерційного підприємства Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" (правонаступника Луганської обласної дитячої клінічної лікарні), як іншої сторони договору, а отримані останнім за рішенням суду кошти - стягнути в дохід держави.
Рішенням господарського суду Луганської області від 20.02.2024 у справі №913/366/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимога прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету Луганської обласної дитячою клінічної лікарні, оформленого протоколом розгляду тендерних пропозицій від 10.07.2017 № 147, про визначення фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни переможцем відкритих торгів є неефективним способом захисту порушеного права, адже саме по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, не призведе до захисту інтересів держави і повернення отриманих на виконання договору коштів.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором належними та допустимими доказами доведено наявність підстав для визнання договору поставки від 26.07.2017 № 201 недійсним з підстав, викладених у частині 3 статті 228 ЦК України, однак з огляду на сплив строку для застосування адміністративно-господарських санкцій, повного виконання умов договору сторонами, визнання вказаного договору недійсним не призведе до відновлення прав держави, в інтересах якої прокурором подано позов.
22.02.2024 2-им відповідачем подано до господарського суду Луганської області заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, яка фактично є заявою про ухвалення додаткового рішення (вх.№132124), в якій просив суд стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь Бухонько Л.А. 29600,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.
27.02.2024 прокурором подано до господарського суду Луганської області заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення (вх.№235/24), в яких зазначав, що заявником не доведено перелік та обсяг наданих послуг, а також не надано документів на підтвердження оплати послуг адвоката, а отже, і понесені витрати Бухонько Л.А. в рамках договору від 14.11.2023 № 03/321. Враховуючи викладене, прокурор просив суд відмовити в задоволенні заяви представника 2-го відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Додатковим рішенням господарського суду Луганської області від 04.03.2024 №913/366/23 заяву Бухонько Л.А. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено; стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь Бухонько Л.А. витрати на професійну правничу допомогу в сумі 29 600,00грн.
Додаткове рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що ФОП Бухонько Л.А. доведено обставини надання йому Адвокатським об'єднанням "ЛМК" відповідних послуг професійної правничої допомоги при розгляді справи №913/366/23 у Господарському суді Луганської області та належним чином обґрунтовано заявлений до стягнення розмір оплати цих послуг. За оцінкою суду, визначений сторонами у договорі про надання правової допомоги від 01.10.2023 №221 та підтверджений сторонами у акті від 15.15.2023 №2 розмір витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу Адвокатського об'єднання "ЛМК" у справі №913/318/23 у сумі 26 000 грн 00 коп., з огляду на вжиті ним заходи для захисту прав та інтересів відповідача-2 відповідає складності даної справи та виконаній адвокатом роботі; часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенню справи для відповідача-2.
Харківська обласна прокуратура з рішенням та додатковим рішенням місцевого господарського суду не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Також просить суд скасувати додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Бухонько Л.А. про відшкодування судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що застосовуючи до спірних правовідносин положення ст. ст. 238, 250 Господарського кодексу України судом безпідставно та необґрунтовано було ототожнено поняття адміністративно-господарських санкцій та наслідків недійсності правочину.
Правові наслідки визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не є адміністративно-господарськими санкціями, які згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України застосовуються за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, та до них не може бути застосовано положення ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України щодо річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій;
В даному випадку прокурором заявлено не тільки вимогу про визнання недійсним рішення тендерного комітету, але й визнання недійсним договору за результатами закупівлі, а також застосування наслідків такої недійсності. Отже, за наведених обставин, на думку прокурора наявні правові підстави для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 та на додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у справі №913/366/23; призначено справу до розгляду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 зупинено провадження у справі №913/366/23 з розгляду апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 та на додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у справі №913/366/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21 та оприлюднення повного тексту постанови.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2024, у зв'язку з відставкою судді Фоміної В.О., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В, суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.09.2024 у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення апеляційного провадження у справі, поновлено провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 та на додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у справі №913/366/23 та призначено справу до розгляду на 23.10.2024 о 14:30 годині.
22.10.2024 прокурором подано до апеляційного господарського суду додаткові письмові пояснення у справі (вх.№13504).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.11.2024 об 11:00 годині.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024, у зв'язку з відпусткою судді Лакізи В.В., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Однак, судове засідання Східного апеляційного господарського суду 20.11.2024 не відбулось у зв'язку з відпусткою головуючого судді Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 повідомлено учасників справи, що її розгляд відбудеться 11.12.2024 об 11:00 годині.
06.12.2024 2-им відповідачем подано до апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту такої постанови (вх.№15769).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 задоволено клопотання ОСОБА_1 про зупинення апеляційного провадження; зупинено провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 та на додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у справі №913/366/23 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Верховного Суду справи №922/3456/23 та оприлюднення повного тексту постанови; зобов'язано сторін повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025, у зв'язку з відставкою судді Здоровко Л.М., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.О., суддя Тихий П.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 поновлено апеляційне провадження у справі № 913/366/23; запропоновано учасникам справи у строк до 20.02.2026 надати апеляційному суду письмові пояснення із викладенням своєї правової позиції у справі з урахуванням висновків Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23; розгляд справи призначено на 25.02.2026 о 12:30 годині.
12.02.2026 2-им відповідачем подано до апеляційного господарського суду додаткові письмові пояснення (вх.№1777), в яких просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури, рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 та додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у справі №913/366/23 залишити без змін.
19.02.2026 прокурором подано до апеляційного господарського суду додаткові письмові пояснення (вх.№2039), в яких просить суд
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 25.02.2026 представник 2-го відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 та додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у справі №913/366/23 залишити без змін.
Інші сторони своїм правом на участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 25.02.2026 не скористались, їх представники не з'явились, були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, неявка представників сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду скарги, про що учасники справи були повідомлені ухвалами Східного апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях доводи прокурора та доводи 1-го відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.06.2017 Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею через авторизований електронний майданчик на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (https://prozorro.gov.ua) розміщено оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю товару за кодом ДК 021:2015:15110000-2 - м'ясо (м'ясо яловичини у відрубах І категорії (без кісток)); ідентифікатор закупівлі: UA-2017-06-13-001064-b. Очікувана вартість предмета закупівлі - 300 000 грн 00 коп. Кінцевий строк подання тендерних пропозицій 03.07.2017 11:00 (т.1 а.с.45-46).
Згідно з реєстром отриманих тендерних пропозицій було подано чотири тендерні пропозиції такими учасниками: 1) фізичною особою-підприємцем Бухонько Ліною Анатоліївною; 2) фізичною особою-підприємцем Пономаренко Наталією Миколаївною; 3) фізичною особою-підприємцем Колесник Тамарою Миколаївною; 4) фізичною особою-підприємцем Танцюрою Валентиною Миколаївною (т.1 а.с.47).
Первинна тендерна пропозиція фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни становила 293160,00грн., фізичної особи-підприємця Пономаренко Наталії Миколаївни - 296800,00грн.; фізичної особи-підприємця Колесник Тамари Миколаївни - 298200,00грн.; фізичної особи-підприємця Танцюри Валентини Миколаївни - 299600,00грн.
Остаточна тендерна пропозиція фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни становила 293160,00грн., фізичної особи-підприємця Пономаренко Наталії Миколаївни - 296800,00грн.; фізичної особи-підприємця Колесник Тамари Миколаївни - 298200,00грн.; фізичної особи-підприємця Танцюри Валентини Миколаївни - 299600,00грн.
За результатами автоматичної оцінки електронною системою закупівель вказаних тендерних пропозицій, пропозиція фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни визнана найбільш економічно вигідною, що підтверджується протоколом розкриття тендерних пропозицій (т.1 а.с.48).
10.07.2017 відбулося засідання тендерного комітету Луганської обласної дитячої клінічної лікарні, оформлене протоколом розгляду тендерних пропозицій № 147, на якому прийнято рішення про визначення переможцем відкритих торгів фізичну особу-підприємця Бухонько Ліну Анатоліївну та надіслання повідомлення про намір укласти договір фізичній особі-підприємцю Бухонько Ліні Анатоліївні (т.1 а.с.49).
10.07.2017 в електронній системі публічних закупівель опубліковано повідомлення про намір укласти договір з переможцем процедури закупівлі (т.1 а.с.50).
26.07.2017 між Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею (надалі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Бухонько Ліною Анатоліївною (надалі -учасник) було укладено договір № 201 та підписано Специфікацію (т.1 а.с.53-57).
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору учасник зобов'язується протягом 2017 року поставити замовникові товари, зазначені в п. 1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити такі товару.
Згідно з пунктом 1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент) товару: 15110000-2 М'ясо (м'ясо яловичини у відрубах І категорії (без кісток)). Кількість товарів: 2800 кг.
За умовами пункту 1.3 договору обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Відповідно до пункту 3.1 договору ціна договору становить: 293 160 грн 00 коп. без ПДВ.
Договір набирає чинності з 26.07.2017 і діє до 31.12.2017 в частині розрахунків до повного виконання договірних зобов'язань (пункт 10.1 договору).
Додатковими угодами від 01.12.2017 №1 та від 19.12.2017 №2 сторони змінювали ціну договору, у зв'язку з чим ціна договору, узгоджена сторонами в останній редакції, склала: 218823,00грн. (т.1 а.с.58-61).
Додатковою угодою від 28.12.2017 № 3 строк дії договору продовжено на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2018 року, та визначена ціна додаткової угоди, яка складає 43764,60грн. без ПДВ, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі (т.1 а.с.62-63).
Додатковою угодою від 16.01.2018 № 4 внесені зміни до розділу "Місцезнаходження та банківські реквізити" у зв'язку зі зміною банківських реквізитів замовника (т.1 а.с.64).
15.02.2018 в електронній системі публічних закупівель опубліковано звіт про виконання договору про закупівлю від 26.07.2017 № 201, зз якого вбачається, що фізичною особою-підприємцем Бухонько Ліною Анатоліївною договір виконано та замовником сплачено суму в розмірі 254493,24грн. (за інформацією, оприлюдненою в електронній системі публічних закупівель).
Відповідно до інформації Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанську Луганської області, викладеної у листі від 10.08.2023 № 02-42-08/454, сума сплачених Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею коштів за договором від 26.07.2017 № 201 становить 257634,21грн. (т.1 а.с.191-193).
Вказане підтверджується інформацією, розміщеною в Єдиному вебпорталі використання публічних коштів (https://spending.gov.ua (т.1 а.с.66-110).
Отже, в результаті публічних закупівель між фізичною особою-підприємцем Бухонько Ліною Анатоліївною та Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею укладено договір, який виконаний в повному обсязі та Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею сплачено на користь фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни 257634,24грн. за поставлений товар.
В подальшому, рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.07.2021 у справі № 6/01-146-20, визнано, що ФОП Танцюра В.М. та ФОП Бухонько Л.А. вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6, Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антикорупційних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів під час підготовки та участі у відкритих торгах з використанням електронної системи закупівель "Prozorro", проведених Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею на закупівлю: "ДК 021-2015 код 15110000-2 м'ясо м'ясо яловичини у відрубах І категорії (без кісток))", ідентифікатор закупівлі в системі "ProZorro": UA-2017-06-13-001064-b) (т.1 а.с.111-159).
Рішення обґрунтоване встановленням наявності наступних фактів при поданні тендерних пропозицій ФОП Танцюрою В.М. та ФОП Бухонько Л.А.: використанні одного електронного майданчика та однієї і тієї ж точки доступу до мережі Інтернет; синхронності дій під час переказу коштів на рахунок оператора електронного майданчика; синхронності входу з однієї ІР-адреси до електронних кабінетів; зазначенні одних номерів телефону; уповноваженні однієї особи в банках; відсутності конкурентної боротьби під час аукціону; однаковому дефекті зображення в документах (використання одного технічного обладнання (пристрою) під час виготовлення документів); завантаженні у складі своїх тендерних пропозицій файлів формату "jpg", проте як відповідно до документації повинні бути файли формату PDF або Word або Excel, файли формату "jpg" стосуються однакових питань документу, що завантажили учасники.
Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції під час підготовки та участі у торгах, відповідачі тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результат проведених торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективних для них результатів, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України "Про захист економічної конкуренції".
Разом з тим, оскільки фізична особа-підприємець Бухонько Ліна Анатоліївна припинила підприємницьку діяльність, про що 19.03.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 2003830060007007259, вона не є суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", тому на неї штраф не накладався.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Рішення Адміністративної колегії було оскаржено фізичною особою-підприємцем Танцюрою Валентиною Миколаївною в судовому порядку.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.02.2022 у справі №922/5047/21, яке набрало законної сили 18.05.2022, у задоволенні позову фізичної особи-підприємця Танцюри Валентини Миколаївни до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.07.2021 № 70/66-р/к у справі № 6/01-146-20 відмовлено (т.1 а.с.160-165).
Суд встановив, що Східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України правомірно встановлено у діях фізичної особи-підприємця Танцюри Валентини Миколаївни і фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.
Матеріали справи в сукупності свідчать про те, що узгодження пропозицій усунуло конкуренцію та змагальність між учасниками, чим порушило право замовників на отримання найбільш ефективного для них результату, який досягається у зв'язку з наявністю лише справжньої конкуренції. Аргументи позивача, наведені в позовній заяві, не спростовують встановлених фактів, оскільки не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та фактичних обставинах справи, а по суті являють собою їх довільне тлумачення, спрямоване на виправдання ухилення від виконання вимог закону.
Прокурор посилаючись на той факт, що рішення тендерного комітету Луганської обласної дитячої клінічної лікарні, оформлене протоколом розгляду тендерних пропозицій від 10.07.2017 № 147, та договір, укладений за результатами процедури закупівлі, результати якої спотворено антиконкуреними узгодженими діями його учасників, підлягають визнанню недійсними, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони - фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни, тому одержані нею 257634,24грн. за цим правочином повинні бути повернуті Комунальному некомерційному підприємству Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" (правонаступнику Луганської обласної дитячої клінічної лікарні), як іншій стороні договору, а отримані останнім за рішенням суду кошти повинні бути стягнуті в дохід держави, звернувся до суду з відповідним позовом (т.1 а.с.1-233).
Рішенням господарського суду Луганської області від 20.02.2024 у справі даній в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав викладених вище (т.2 а.с.214-231).
Щодо підстав представництва прокурора у даній справі, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Прокурор обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави зазначав, що вказаний позов має на меті комплексний захист інтересів держави, порушених внаслідок прийняття рішення тендерного комітету Луганської обласної дитячої клінічної лікарні, оформленого протоколом розгляду тендерних пропозицій від 10.07.2017 № 147, та укладення спірного договору про закупівлю від 26.07.20174 № 201.
Як вказував прокурор, обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність вказаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб'єктів господарювання.
Пунктом 6 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Прокурор зазначав, що в свою чергу практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.
Так, відповідно до підпунктів 1, 2 частини 1 статті 5 цього Закону закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції серед учасників і максимальної економії, ефективності та пропорційності.
Проте порушення вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", спрямованого на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, учасниками закупівель нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.
Тому пред'явлення позову прокурором в такому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення фізичною особою-підприємцем Бухонько Ліною Анатоліївною порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання послуг за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції між учасниками торгів та при формальному створенні ними її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з відповідним позовом, прокурор стверджував, що Луганською обласною державною адміністрацією - Луганською обласною військовою адміністрацією та Північно-східним офісом Держаудитслужби, органами наділеними повноваженнями щодо здійснення контролю за ефективним використанням бюджетних коштів за укладеними господарськими договорами, не вживались належні заходи щодо усунення виявлених порушень - не пред'явлено до суду позов про визнання недійсним рішення тендерного комітету та договору про закупівлю як таких, що суперечать інтересам держави з умислу фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни, і застосування наслідків недійсності договору.
Згідно з частиною 1 статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Частинами 6, 7 статті 118 Конституції України передбачено, що місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Відповідно до підпунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів.
В статті 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують підготовку та схвалення прогнозів відповідних бюджетів, підготовку та виконання відповідних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів та програм.
За приписами статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, бюджету, фінансів та обліку, науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та дітей.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеві адміністрації" для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Місцева державна адміністрація складає, схвалює і подає на розгляд ради прогноз відповідного бюджету, складає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання, подає в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про зміни складу об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню, баланс фінансових ресурсів для врахування їх при визначенні розмірів субвенцій, а також для бюджетного вирівнювання виходячи із забезпеченості мінімальних соціальних потреб, здійснює фінансування підприємств, установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення, переданих у встановленому законом порядку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами державної та виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також заходів, пов'язаних із розвитком житлово-комунального господарства, благоустроєм та шляховим будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством, визначає і встановлює норми споживання у сфері житлово-комунальних послуг, здійснює контроль за їх дотриманням (стаття 18 Закону України "Про місцеві адміністрації").
Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі, здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.
Пунктом 18 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзаці 3 пункту 7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до Указу Президента України від 05.03.2015 № 123/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій" утворено Луганську обласну військово-цивільну адміністрацію. У зв'язку із цим Луганська обласна державна адміністрація набула статусу Луганської обласної військово-цивільної адміністрації.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичиої операції можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації.
Пунктом 1.1 Статуту Комунального некомерційного підприємства Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня", затвердженого розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 03.01.2020 № 10 визначено, що Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" (далі за текстом - підприємство) є комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги дитячому населенню у порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом.
Відповідно до пункту 1.2 Статуту підприємство є закладом охорони здоров'я та правонаступником усіх майнових, немайнових прав і зобов'язань Луганської обласної дитячої клінічної лікарні, реорганізованої відповідно до розпорядження голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 27.09.2019 № 764 "Про припинення юридичної особи - Луганської обласної дитячої клінічної лікарні в результаті реорганізації (перетворення)" шляхом перетворення у підприємство.
Пунктом 1.4 Статуту визначено, що засновником та власником підприємства є територіальні громади сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради (далі за текстом - засновник), органом управління - обласна рада. Протягом строку дії Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" та на його підставі Луганська обласна державна адміністрація - обласна військово-цивільна адміністрація, утворена Указом Президента України від 05.03.2015 № 123/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій", здійснює повноваження засновника та власника підприємства (крім вирішення питань відчуження, у тому числі шляхом приватизації). Підприємство підпорядковане, підзвітне та підконтрольне засновнику.
Відповідно до пункту 4.4 Статуту джерелами формування майна та коштів підприємства, зокрема, є грошові та матеріальні внески засновника; дотації з бюджетів.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні". Вказаний указ неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
Згідно з частини 8 статті 4 вказаного Закону військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.
У разі утворення районних, обласних військових адміністрацій у день набрання чинності актом Президента України про їх утворення припиняються повноваження відповідних районних, обласних військово-цивільних адміністрацій (частини 9 статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 утворено Луганську обласну військову адміністрацію. У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Тобто, набуття Луганською обласною державною адміністрацією - обласною військово-цивільною адміністрацією статусу Луганської обласної військової адміністрації відбулось без утворення нової чи реорганізації існуючої юридичної особи.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до підпунктів 1, 4 частини 6 статті 15 вказаного Закону начальник військової адміністрації забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; є розпорядником бюджетних коштів.
Таким чином, засновник в особі Луганської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації є органом який здійснює функції контролю за використанням бюджетних коштів Комунальним некомерційним підприємством Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня", забезпеченням дотримання вимог чинного законодавства під час використання бюджетних коштів.
Тобто, органом, уповноваженим державою на здійснення повноважень у спірних правовідносинах є Луганська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація.
Луганська обласна прокуратура листом від 31.07.2023 № 24-665вих-23 повідомила Луганську обласну державну адміністрацію - обласну військову адміністрацію про встановлені порушення вимог законодавства, що полягали у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій учасниками закупівлі, проведеною Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею на закупівлю "М'ясо яловичини у відрубах І категорії (без кісток)", ідентифікатор закупівлі в системи "Prozorro": UA-2017-06-13-001064-b. Також надано розумний строк для вжиття самостійних заходів на захист інтересів держави (т.1 а.с.194-200).
На вказаний лист була отримана відповідь від 16.08.2023 № 1/01.01-13-34651, в якій Луганська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація повідомила, що Комунальне некомерційне підприємство Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" є самостійною юридичною особою, яка діє на підставі відповідного Статуту, тому за роз'ясненнями та копіями документів необхідно звертатися до підприємства (т.1 а.с.205).
Враховуючи зазначене, Луганська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація не вживала заходів до захисту інтересів держави у спірних відносинах та не зверталася до суду з відповідною позовною заявою.
Вищенаведене свідчить про відсутність наміру Луганської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації звертатись до суду з позовом про визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору про закупівлю як таких, що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності.
Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Луганською обласною державною адміністрацією - Луганською обласною військовою адміністрацією, факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний суб'єкт владних повноважень не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Згідно з положеннями частини 2 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із, зокрема, складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету; управління закладами освіти, установами освіти, закладами охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, надавачами соціальних послуг, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними, підлітковими закладами за місцем проживання; організації їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організації надання ними послуг, у тому числі соціальних.
За приписами підпунктів 4-6 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", начальник військової адміністрації є розпорядником бюджетних коштів; представляє відповідну військову адміністрацію та територіальну громаду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами; звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Моніторинг процедури закупівлі, згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (частина 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").
При цьому, на підставі пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку право охоронюваним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Відповідно до наказу Державної аудиторської служби України від 02.06.2016 №23 "Про затвердження положень про офіси Держаудитслужби та їх підрозділи" Північно-східний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Отже, Північно-східний офіс Держаудитслужби також міг самостійно звернутися до суду з заявленими позовними вимогами.
Луганська обласна прокуратура листом від 31.07.2023 № 24-663вих-23 повідомила Північно-східний офіс Держаудитслужби про встановлені порушення вимог законодавства, що полягали у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій учасниками закупівлі, проведеною Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею на закупівлю "М'ясо яловичини у відрубах І категорії (без кісток)", ідентифікатор закупівлі в системи "Prozorro": UA-2017-06-13-001064-b. Також надано розумний строк для вжиття самостійних заходів на захист інтересів держави (т.1 а.с.180-184).
Відповідь на зазначений лист від Північно-східного офісу Держаудитслужби не надходила.
Разом з тим, на вказаний лист надана відповідь Управлінням Північно-східного офісу Держаудитслужби в Луганській області від 10.08.2023 № 201231-17/843-2023, в якій вказано, що у зв'язку із оприлюдненням в електронній системі публічних закупівель звіту про виконання оскаржуваного договору, в нього немає правових підстав для здійснення моніторингу закупівлі, проведеної Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею. Крім того, зазначено, що у зв'язку із непроведенням станом на 10.08.2023 заходів державного фінансового контролю в Луганській обласній дитячій клінічній лікарні стосовно процедури закупівлі за номером UA-2017-06-13-001064-b, потреба у зверненні до суду з позовною заявою в Управління відсутня (т.1 а.с.185-187).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (пункт 6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим, у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Вказані обставини, відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.
Таким чином, прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації та Північно-східного офісу Держаудитслужби для захисту порушених інтересів держави.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
За наслідками задоволення позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Така правова позиція викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04 2021 в справі № 910/10011/19.
У постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначено, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 104 постанови від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 виснувала про те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.
Отже, саме по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, не призведе до захисту інтересів держави і повернення отриманих на виконання договору коштів, а тому є неефективним способом захист порушеного права.
Відтак, вимога прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету Луганської обласної дитячої клінічної лікарні, оформлене протоколом розгляду тендерних пропозицій від 10.07.2017 №147, про визначення фізичної особи-підприємця Бухонько Ліни Анатоліївни переможцем відкритих торгів на закупівлю ДК 021:2015 код 15110000-2 м'ясо (м'ясо яловичини у відрубах І категорії (без кісток)); є неефективним способом захисту порушеного права, а тому є підставою для відмови у її задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору.
Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 215 Цивільного кодексу України викладені у численних постановах, зокрема у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц, а також у постановах від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20, та є усталеними.
Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності спірного у цій справі договору прокурор визначив положення частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатом закупівлі, проведення якої відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України "Про публічні закупівлі" принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що підтверджується рішенням Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 08.09.2020 №70/91-р/к у справі №6/01-102-20.
Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Норми чинного законодавства не містять визначення понять "інтерес" загалом та "інтерес держави і суспільства" зокрема. Законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.
Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року).
Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі №922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23, аналіз частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції при розгляді цієї справи дійшов висновку, що положення частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України за своїм змістом є аналогічними положенням частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, а тому підлягають однаковому застосуванню до спірних правовідносин. Встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто з дня виконання правочину.
Застосовуючи викладене до правовідносин сторін у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що, виходячи з встановленої обставини щодо виконання сторонами оспорюваного правочину 20.02.2018 (остаточна оплата замовником поставленого ФОП Бухонько Л.В. товару), прокурор звернувся до суду з порушенням строків застосування адміністративно-господарських (17.10.2023), передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, що виключає можливість задоволення позовних вимог прокурора в цій частині.
Колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.
При цьому, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Отже, для застосування положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, прокурор мав довести, що спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Однак, як встановив суд першої інстанції, прокурор в позовній заяві в обґрунтування недійсності спірного договору на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України послався на те, що спірний договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників.
Тобто, фактично доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, а не до того, що безпосередньо сам укладений договір порушує інтереси держави та суспільства.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 уточнила попередні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, які, зокрема містилися у постановах від 13 листопада 2024 року у справі № 911/934/23, від 17 жовтня 2024 року у справі №914/1507/23 та в інших постановах. Згідно з уточненими висновками Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України ця норма права передбачає санкції конфіскаційного характеру, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду розглядається Європейським судом з прав людини як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
З огляду на конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі договору, судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор не було надано доказів, які б підтвердили завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства.
При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.
Прокурор в обґрунтування позову послався лише на рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.07.2021 у справі № 6/01-146-20.
Крім того, як було зазначено вище, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб'єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що обставини допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема відповідачем-2, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави та суспільства.
Прокурор не надав доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, доказів того, що товар за спірним договором був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів, а також доказів невідповідності кількості, вартості або якості поставленого 2-им відповідачем товару розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю.
Судова колегія також враховує, що прокурор не посилався на відповідні обставини та на обставини того, що внаслідок укладення оспорюваного договору держава понесла майнову шкоду.
Предметом закупівлі було м'ясо (м'ясо яловичини у відрубах І категорії (без кісток), тобто за рахунок виконання 2-им відповідачем оспорюваного договору 1-ий відповідач задовольнив свої потреби у поставці товару. Спірний договір є виконаним його сторонами у повному обсязі, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю, сформованим 15.02.2018 року.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства.
Висновки суду щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у сукупності зі статтями 203, 216 Цивільного кодексу України повністю узгоджуються з останніми висновками Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23.
З огляду на неправильне застосування судом першої інстанції зазначеної норми права при вирішенні спору у даній справі, рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 у справі №913/366/23 слід змінити та відмовити в задоволенні позову заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації, Північно-східного офісу Держаудитслужби до Комунального некомерційного підприємства Луганської обласної ради "Луганська обласна дитяча клінічна лікарня" та Бухонько Л.А. про визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору про закупівлю за державні кошти та застосування наслідків відповідної недійсності відмовити з підстав, викладених вище.
Така правова позиція також відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 20.01.2026 у справі №910/7385/23, від 04.02.2026 у справі №913/330/23, від 05.02.2026 у справі №904/1499/23, від 20.01.2026 у справі №907/178/24, від 05.02.2026 у справі №922/4420/23, постанови в яких ухвалено Верховним Судом після ухвалення постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.
Щодо додаткового рішенням господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у даній справі, який було задоволено заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 29600,00грн., судова колегія зазначає наступне.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):
- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.02.2024 2-им відповідачем подано до господарського суду Луганської області заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, яка фактично є заявою про ухвалення додаткового рішення (вх.№132124), в якій просив суд стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь Бухонько Л.А. 29600,00грн. витрат на професійну правничу допомогу (т.3 а.с.1-19).
Таким чином, з заявою про покладення на Луганську обласну прокуратуру судових витрат на професійну правничу допомогу в господарському суді першої інстанції та доказами їх понесення позивач звернувся в межах процесуального строку встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні засади регулювання та принципи будь-якого договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Верховний Суд у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21 зробив висновок про те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.
Так як до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Зазначені висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Матеріалами справи підтверджується, що 14.11.2023 між Адвокатським об'єднанням "Цулаія, Горбатенко та партнери" в особі партнера - адвоката Горбатенка Я.О. (надалі за текстом - АО " ЦУЛАІЯ, ГОРБАТЕНКО ТА ПАРТНЕРИ" ) та Бухонько Ліною Анатоліївною (надалі - клієнт) було укладено договір про надання правничої допомоги № 03/321 (т.3 а.с.7-9), відповідно до пункту 1.1 якого клієнт доручає, а АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" приймає на себе зобов'язання надавати необхідну правничу (правову) допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Клієнт зобов'язується виплатити АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" гонорар за надання правничої (правової) допомоги, передбаченої в п. 1.2. цього договору та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання даного договору.
Сторони в пункті 1.2 договору визначили, яку правничу (правову) допомогу надає АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" клієнту:
- здійснювати представництво клієнта для забезпечення реалізації його прав і обов'язків: в цивільному, сімейному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення; а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; прав та інтересів, що стосуються дитини клієнта;
- надавати клієнту правничу допомогу у виді: участі при проведенні слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, що обмежують права, свободи та законні інтереси клієнта, в тому числі при проведенні його допиту або процесуальних дій в житлі та/або іншому володінні клієнта, незалежно від правового статусу клієнта у кримінальному провадження; захист клієнта під час розгляду справ про адміністративні правопорушення; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, складання та подання до органів державної влади заяв та повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень;
- здійснювати захист прав, свобод і законних інтересів клієнта, як підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, використовуючи всі процесуальні і професійні права та засоби захисту, передбачені КПК України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України;
В розділі 2 договору сторони визначили права та обов'язки сторін.
Так, відповідно до пункту 2.4 договору за власною ініціативою, без попередньої та/або наступної згоди клієнта, залучати до виконання цього договору інших адвокатів на договірних засадах.
За надання правової допомоги клієнт (або особа, якій доручено клієнтом здійснити оплату правових послуг) зобов'язується виплатити АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" гонорар протягом 90 днів з моменту набрання законної сили рішення суду у справі № 913/366/23. Гонорар є формою винагороди АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту та поверненню не підлягає. Розмір гонорару визначено за спільною домовленістю АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" та клієнта в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.1 договору).
Згідно з пунктом 6.1 договору, останній укладений на строк до 01.12.2025.
В додатку від 14.11.2023 № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.11.2023 № 03/321 сторонами визначено, що за надання правової допомоги, а саме, за представництво в Господарському суді Луганської області у справі № 913/366/23, клієнт зобов'язується виплатити АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" гонорар. Гонорар є формою винагороди АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту на підставі договору № 03/321 та поверненню не підлягає. Розмір гонорару визначено в фіксованій сумі 29 600 грн 00 коп. за розгляд справи в сумі першої інстанції, за спільною домовленість АО " Цулаія, Горбатенко та партнери" та клієнта незалежно від об'єму виконаної роботи. Гонорар сплачується протягом 90 днів з моменту набрання законної сили рішення суду у справі № 913/366/23 (т.3 а.с.10).
Адвокатським об'єднанням "Цулаія, Горбатенко та партнери" до виконання договору про надання правничої допомоги від 14.11.2023 № 03/321 було залучено адвоката Молиня Романа Петровича на договірних засадах.
25.05.2023 між Адвокатським об'єднанням "Цулаія, Горбатенко та партнери" в особі партнера - адвоката Горбатенка Я.О. (надалі - замовник) та адвокатом Молинем Романом Петровичем (надалі - виконавець) було укладено договір до залучення адвоката на договірних засадах для надання правової допомоги № 25/05 (т.3 а.с.14-15), відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання за дорученням замовника надати послуги з надання правової допомоги особам, з якими замовником укладено договір про надання правової допомоги, а саме:
- здійснювати представництво інтересів клієнта замовника в будь-яких, без виключення органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, податкових органах, поліції, судових органах усіх рівнів, у Міжнародному комерційному арбітражному суді про Торгово-промисловій палаті України, органах суддівського врядування, органах місцевого самоврядування, органах управління установ, організацій, підприємств та їх об'єднань незалежно від форми власності, керівних органах об'єднань громадян;
- здійснювати захист прав, свобод і законних інтересів клієнта замовника, його працівників та службових осіб, як підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених, виправданих, осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, використовуючи всі процесуальні і професійні права та засоби захисту, передбачені КПК України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України;
- надавати клієнту замовника, його працівникам та службовим особам правову допомогу у виді: участі при проведенні слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, що проводяться у володінні (житлі чи нежитловому приміщенні) клієнта замовника, або які іншим чином обмежують права, свободи та законні інтереси клієнта замовника незалежно від правового статусу клієнта замовника у кримінальному провадження; надання клієнту замовника правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, складання та подання до органів державної влади заяв та повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень;
- здійснювати представництво клієнта замовника в цивільному, господарському, адміністративному, конституційному та кримінальному судочинстві, в судах загальної юрисдикції, у виконавчому провадженні без обмеження повноважень та в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (п. 1.1 договору) .
Виконавець зобов'язується надати послуги до закінчення строку дії цього договору з передачею результатів за формою, встановленою цим договором. Обсяг послуг, що замовляються, може бути зменшений замовником залежно від реальної потреби в них (пункт 1.3 договору).
В розділі 2 договору сторони визначили права та обов'язки сторін.
Так, в пункті 2.2.5 договору визначено, що у разі залучення виконавця до виконання укладених замовником договорів про надання правової допомоги, виконавець має право самостійно видавати ордер, який посвідчуватиме повноваження виконавця на надання правової допомоги клієнту замовника.
Відповідно до пунктом 3.3 договору здача, приймання результатів наданих послуг здійснюється сторонами за актом наданих послуг. Акт наданих послуг підписується сторонами та надається виконавцем після виконання всього обсягу замовлених послуг в межах строків їх надання, визначених в п. 1.1 цього договору.
Згідно з пунктом 6.1 договору, останній укладений на строк до 01.01.2024, у зв'язку з чим 02.01.2024 між Адвокатським об'єднанням "Цулаія, Горбатенко та партнери" в особі партнера - адвоката Горбатенка Я.О. та адвокатом Молинем Романом Петровичем укладено договір до залучення адвоката на договірних засадах для надання правової допомоги № 01/346 аналогічного змісту (т.3 а.с.11-12), що і договір від 25.05.2023 № 23/05, зі строком дії до 01.01.2025.
21.02.2024 між 2-им відповідачем та Адвокатським об'єднанням "Цулаія, Горбатенко та партнери" був складений та підписаний акт надання послуг № б/н, за змістом якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): представництво інтересів Бухонько Л.А. в господарському суді Луганської області у справі №913/366/23, загальна вартість яких складає 29600,00грн. (т.3 а.с.6).
Згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Судова колегія зазначає, що загальне правило щодо розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №906/598/19, додатковій постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №915/324/20.
У постанові Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №907/746/17 зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, в тому числі подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, встановленого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначено також частинами 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст.41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
27.02.2024 прокурором подано до господарського суду Луганської області заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення (вх.№235/24), в яких зазначав, що заявником не доведено перелік та обсяг наданих послуг, а також не надано документів на підтвердження оплати послуг адвоката, а отже, і понесені витрати Бухонько Л.А. в рамках договору від 14.11.2023 № 03/321. Враховуючи викладене, прокурор просив суд відмовити в задоволенні заяви представника 2-го відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу (т.3 а.с.32-36).
Щодо доводів прокурора щодо переліку та обсягу наданих послуг, а також підтвердження понесених Бухонько Л.А. витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія, що згідно з ордером про надання правничої (правової) допомоги від 20.11.2023 серії ВО № 1064514 надання такої допомоги Бухонько Л.А. в господарському суді Луганської області здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги від 14.11.2023 № 03/321 адвокатом Молинем Р.П.
До заяви від 22.02.2024 представника ОСОБА_1 адвоката Молиня Р.П. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу додані копії договору про надання правничої допомоги від 14.11.2023 № 03/321, додатку від 14.11.2023 № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.11.2023 № 03/321, договорів про залучення адвоката на договірних засадах для надання правової допомоги від 25.05.2023 № 25/05 та від 02.01.2024 № 01/346, акту надання послуг від 21.02.2024 № б/н.
Відповідно до додатку від 14.11.2023 № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.11.2023 № 03/321 розмір гонорару визначено сторонами у фіксованій сумі незалежно від об'єму виконаної роботи.
Отже, як вірно зазначено місцевим господарським судом, оскільки розмір винагороди за надання правової допомоги визначений сторонами у вигляді фіксованої суми, тому він не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Судова колегія зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в статті 627 Цивільного кодексу України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Прокурор в запереченнях проти відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу також акцентував свою увагу на відсутності в акті переліку та обсягу наданих послуг, зокрема, переліку виконаних послуг адвокатом, кількість годин часу витраченого на послуги.
Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Проте, вказана норма конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зробила висновок, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Крім того, правова норма частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України запроваджена "для визначення розміру витрат", тоді як сума гонорару адвокату встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником 2-го відповідача часу, а отже, розмір витрат є визначеним.
При визначенні фіксованого розміру витрат для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуги клієнту.
Оскільки сума гонорару встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі - 29600,00грн., який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником 2-го відповідача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, тому суд дійшов висновку, що надання детального опису робіт (надання послуг) в даному випадку не є обов'язковим.
Враховуючи викладене, Бухонько Л.А. згідно з приписами статей 74, 126 Господарського процесуального кодексу України доведено обставини надання їй Адвокатським об'єднанням "Цулаія, Горбатенко та партнери" відповідних послуг професійної правничої допомоги під час розгляду справи № 913/366/23 в господарському суді Луганської області та належним чином обґрунтовано заявлений до стягнення розмір оплати цих послуг.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та додаткових постановах Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 874/15/22 та від 07.08.2023 у справі № 910/14262/21.
Сторони в пункті 3.1 договору про надання правничої допомоги від 14.11.2023 № 03/321 та додатку від 14.11.2023 № 1 до вказаного договору передбачили, що гонорар за надання правової допомоги виплачується протягом 90 днів з моменту набрання рішенням суду у справі № 913/366/23 законної сили, яке на момент вирішення судом питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу ще не набрало законної сили.
Таким чином, доводи прокурора про відсутність доказів на підтвердження понесених Бухонько Л.А. витрат на професійну правничу допомогу також є необґрунтованими.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Суд враховує, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Прокурор вважає, що витрати на правничу допомогу в сумі 29600,00грн. не є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (надання послуг), за відсутності доказів витраченого часу адвокатом на виконання робіт (надання послуг).
Судова колегія звертає увагу на те, що у даній справі Бухонько Л.А. та Адвокатське об'єднання "Цулаія, Горбатенко та партнери" визначили фіксовану плату за надання правничої допомоги в господарському суді Луганської області - 29600,00грн., а тому з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, прокурор мав доводити неспівмірність суми гонорару в цілому, а не вказувати про неспівмірність надання окремих послуг.
Крім того, судова колегія приймає до уваги, що предметом спору у даній справі є визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору про закупівлю за державні кошти та застосування наслідків відповідної недійсності.
За змістом абзацу 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 24.10.2023 у даній справі судом ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Врахувавши предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин учасників справи, ціну позову, суд дійшов до висновку, що дана справа належить до складних, в тому сенсі, що її вирішення потребувало значних зусиль і затрат процесуальних ресурсів як з боку суду, так і з боку інших учасників судового розгляду, зокрема і від Бухонько Л.А., як ІІ відповідача за заявленими позовними вимогами.
Отже, за наведених обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розмір витрат Бухонько Л.А. на оплату вартості послуг адвоката за надану професійну правничу допомогу в сумі 29600,00грн. є пропорційним до ціни та предмета спору і відповідає критерію розумності.
Проаналізувавши подані представником 2-го відповідача докази, а саме: договір про надання правничої допомоги від 14.11.2023 № 03/321, додаток від 14.11.2023 № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.11.2023 № 03/321, договори про залучення адвоката на договірних засадах для надання правової допомоги від 25.05.2023 № 25/05 та від 02.01.2024 № 01/346, акт надання послуг від 21.02.2024 № б/н, яким погоджено обсяги послуг та їх вартість, колегія суддів вважає, що визначений сторонами в додатку від 14.11.2023 № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.11.2023 № 03/321 та підтверджений сторонами у акті надання послуг від 21.02.2024 № б/н розмір витрат 2-го відповідача на професійну правничу допомогу Адвокатського об'єднання "Цулаія, Горбатенко та партнери" у справі № 913/366/23 в розмірі 29600,00грн., з огляду на вжиті ним заходи для захисту прав та інтересів ІІ відповідача, відповідає складності даної справи та виконаній адвокатом роботі (підготовка та подання відзиву, заперечень на відповідь на відзив, додаткових пояснень, участь у режимі відеоконференції у 4 судових засіданнях у справі); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт; значенню справи для 2-го відповідача.
Отже, приймаючи до уваги надані представником 2-го відповідача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи, врахувавши відсутність в матеріалах справи належних доказів неспівмірності цих витрат та обґрунтованого клопотання про їх зменшення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати 2-го відповідача є доведеними та обґрунтованими, а тому заява щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню, а доводи прокурора щодо неспівмірності розміру заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката судом відхиляються.
За приписами пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати (у даному випадку - витрати на професійну правничу допомогу) покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
В контексті спірних правовідносин, судова колегія також враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частини 4 цієї статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Водночас частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав представництва.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб'єктом звернення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).
Частиною 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
За приписами частини 1 статті 55 Господарського процесуального кодексу України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).
Частини 1 та 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України містять переліки прав та обов'язків учасників справи, які не є вичерпними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові 05.10.2022 у справі № 923/199/21 вказала на те, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
З урахуванням наведеного, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що в даному випадку саме на прокурора мають бути покладені витрати 2-го відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 29600,00грн., що свідчить про відсутність правових підстав для скасування додаткового рішення господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №913/366/23.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, отже апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 4 статті 275 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Під час апеляційного провадження судова колегія встановила помилковість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, з тих підстав, що прокурор звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, що виключає можливість застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, та стягнення коштів, а також огляду на те, що визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без застосування наслідків його недійсності не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 у справі №913/366/23 підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови.
При цьому, зазначене не вплинуло на правильність ухваленого місцевим господарським рішення, а саме - відмову у задоволенні позовних вимог, тому в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у справі №913/366/23 також підлягає залишенню без змін.
З огляду на висновок апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір, сплачений заявником за звернення зі скаргою, покладається на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, ч.4 ст.275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суду,
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 у справі №913/366/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 20.02.2024 у справі № 913/366/23 залишити без змін.
Додаткове рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2024 у справі №913/366/23 залишити без змін.
Повна постанова складена 27.02.2026.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя П.В. Тихий