Ухвала від 17.02.2026 по справі 532/308/15-к

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/235/26 Справа № 532/308/15-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретарів

судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 ,

обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 ,

захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

представника потерпілих ОСОБА_17 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , потерпілих ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , захисників обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_10 - адвокатів ОСОБА_14 та ОСОБА_13 та захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_15 на вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 03 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014170110000192 стосовно

ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Манулівка Козельщинського району Полтавської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, працюючого директором ПП « ОСОБА_23 », інваліда II групи, учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС І категорії, учасника бойових дій, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК),

ОСОБА_11 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Кременчук Полтавської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні дружину інваліда, пенсіонера ОВС, працюючого інструктором школи ДОСААФ, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК та

ОСОБА_12 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Христинівка Черкаської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК,

ВСТАНОВИЛА:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Вироком ІНФОРМАЦІЯ_4 під 03 травня 2024 року ОСОБА_10 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) за ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 377 КК у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Цим же вироком ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015) зараховано ОСОБА_10 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 04.09.2014 по 12.07.2017 включно та з 20.07.2017 по 03.05.2024 включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та визнано ОСОБА_10 таким, що повністю відбув призначене за даним вироком основне покарання.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано та звільнено ОСОБА_10 з-під варти в залі суду.

До набрання вироком законної сили застосовано до обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді особистого зобов'язання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК.

ОСОБА_11 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 377 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Цим же вироком ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015) зараховано ОСОБА_11 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 02.09.2014 по 12.07.2017 включно та з 20.07.2017 по 03.05.2024 включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та визнано ОСОБА_11 таким, що повністю відбув призначене за даним вироком основне покарання.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано та звільнено ОСОБА_11 з-під варти в залі суду.

До набрання вироком законної сили застосовано до обвинуваченого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді особистого зобов'язання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК.

ОСОБА_12 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК..

Цим же вироком ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України Хо Я38-УІП від 26.11.2015) зараховано ОСОБА_12 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 02.09.2014 по 03.05.2024 включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та визнано ОСОБА_12 таким, що повністю відбув призначене за даним вироком основне покарання.

До набрання вироком законної сили застосовано до обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у виді особистого зобов'язання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК.

Цивільні позови ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_20 до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про відшкодування шкоди, завданої злочином залишено без розгляду на підставі ч. 3 ст. 129 КПК.

Цивільний позов ОСОБА_18 до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_18 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000 (три мільйона) гривень.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_18 - відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_19 до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином - задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_19 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000 (три мільйона) гривень.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_25 - відмовлено.

Як встановлено вироком суду першої інстанції, ОСОБА_10 обвинувачувався у тому, що в січні 2014 року, діючи на реалізацію свого наміру, спрямованого на усунення судді ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_26 від можливого подальшого розгляду цивільних справ за позовом ОСОБА_27 (справа №524/2793/13-ц) та КП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (справа №524/11669/13-ц), усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень судді у зв'язку з діяльністю останнього, пов'язаною із здійсненням правосуддя, та бажаючи їх настання, виступаючи замовником (підбурювачем), звернувся до ОСОБА_11 , якому довіряв, з пропозицією за матеріальну винагороду відшукати осіб, які б заподіяли судді тілесні ушкодження.

При цьому, ОСОБА_10 сказав, що необхідно суддю ОСОБА_26 у кінці січня або у першій декаді лютого 2014 року відправити на довгостроковий лікарняний, щоб останній не зміг розглядати вищевказані цивільні справи, а за це ОСОБА_10 надасть грошову винагороду.

ОСОБА_11 , керуючись корисливим мотивом, бажаючи допомогти ОСОБА_10 у вирішенні важливих для нього питань, погодився на пропозицію ОСОБА_10 .

У подальшому (точної дати встановити не вдалося) ОСОБА_11 запропонував чоловіку його небоги ОСОБА_28 (особа, матеріали відносно якої виділено 10.09.2019 в окреме провадження) знайти особу, яка заподіє тілесні ушкодження певному чоловіку за грошову винагороду, щоб останній потрапив на довгий строк до лікарні.

ОСОБА_28 (особа, матеріали відносно якої виділено 10.09.2019 в окреме провадження), діючи на виконання досягнутої домовленості з ОСОБА_11 запропонував своєму знайомому ОСОБА_12 вчинити зазначені протиправні дії.

Діючи за попередньою змовою. ОСОБА_28 (особа, матеріали відносно якої виділено 10.09.2019 в окреме провадження) та ОСОБА_12 11.02.2014 зустрілись біля магазину " ІНФОРМАЦІЯ_7 », розташованого по АДРЕСА_4 , куди ОСОБА_12 приїхав на автомобілі «Мітсубісі Паджеро» сріблястого кольору.

Біля 18 години вони виїхали в напрямку місця проживання ОСОБА_26 .

Близько 18 години 30 хвилин ОСОБА_12 та ОСОБА_28 (особа, матеріали відносно якої виділено 10.09.2019 в окреме провадження) прийшли за адресою: будинок АДРЕСА_5 , попередньо залишивши автомобіль у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_6 .

ОСОБА_28 (особа, матеріали відносно якої виділено 10.09.2019 в окреме провадження) та ОСОБА_12 залишились чекати на ОСОБА_26 при в'їзді до двору будинку за місцем його проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_5 .

Через деякий час до двору зазначеного будинку з дамби повернув автомобіль марки «Део- ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , чорного кольору, під керуванням ОСОБА_26 , який одразу заїхав на територію автостоянки.

ОСОБА_26 залишив автомобіль на стоянці та почав рухатись до першого під'їзду. ОСОБА_12 , рухаючись позаду ОСОБА_26 , дістав обріз та виконав два постріли у його напрямку, після чого підбіг до ОСОБА_28 (особа, матеріали відносно якої виділено 10.09.2019 в окреме провадження) та вони разом залишили місце події.

ОСОБА_26 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_8 , де помер від отриманих вогнепальних поранень.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №114 від 12.02.2014 смерть ОСОБА_26 настала в результаті вогнепального сліпого шротового проникаючого поранення спини з ушкодженням внутрішніх органів та кісток тулуба, яке ускладнилося гострою масивною крововтратою, геморагічним та посттравматичним шоком тяжкого ступеню.

Крім цього, згідно вказаної експертизи на трупі ОСОБА_26 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: частково наскрізного порання лівого та правого стегна з ушкодженням шкіри, підшкірно-жирової клітковини та м'яких тканин, з крововиливами в місцях ушкоджень, які утворилися від одномоментно!' ударно-пробивної дії тупих твердих предметів, з обмеженою к ! онтактуючою поверхнею (компактної дії шроту), яким була надана висока швидкість і велика кінетична енергія, за рахунок одиночного вогнепального пострілу з гладкоствольної зброї, та за ступенем тяжкості, відносно живої людини, мають ознаки легкого тілесного ушкодження, що могло б спричинити короткочасний розлад здоров'я.

У подальшому ОСОБА_10 передав ОСОБА_11 грошову винагороду у сумі 10 000 доларів США, які були розподілені між ОСОБА_11 , ОСОБА_28 (особа, матеріали відносно якої виділено 10.09.2019 в окреме провадження) та ОСОБА_12 .

Дії ОСОБА_10 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 4 ст. 27 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, дії ОСОБА_11 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 3 ст. 27 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, дії ОСОБА_12 органом досудового розслідування кваліфіковано за п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Ухвалюючи виправдувальний вирок в цій частині, суд першої інстанції зазначив про відсутність належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження на вчинення обвинуваченими ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 інкримінованого їм кримінального правопорушення.

Зокрема, суд послався на неможливість врахування показів свідка ОСОБА_28 , які є суперечливими та неузгодженими з іншими доказами, поданими стороною обвинувачення, з огляду на наявність привілеїв вказаного свідка та зменшення обсягу обвинувачення останнього в обмін на надання викривальних показів, а також їх неузгодженість з показами інших свідків.

Крім того, суд першої інстанції врахував здійснення незадокументового затримання обвинувачених та здійснення на них впливу, в тому числі отримання позасудових показань, зафіксованих в протоколі проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_11 .

Врахував суд першої інстанції й недоведеність стороною обвинувачення мотиву вчинення кримінального правопорушення, а також, що вбивство судді пов'язане із здійсненням ним правосуддя.

Також, зазначеним вироком ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 визнано винуватими у тому, що ОСОБА_10 , будучи депутатом ІНФОРМАЦІЯ_9 , познайомився з ОСОБА_29 , який також був депутатом ІНФОРМАЦІЯ_10 у 1999 - 2006 роках та головою правління ВАТ « ІНФОРМАЦІЯ_11 ».

Після знайомства ОСОБА_10 та ОСОБА_29 спілкувались як у службових справах, так і поза їх межами.

У 2010 році ОСОБА_29 балотувався на пост мера міста Кременчука.

Телеканал « ІНФОРМАЦІЯ_12 » висвітлював передвиборчу компанію ОСОБА_29 , якого у подальшому було обрано на вказану посаду.

У 2012 році відносини між ОСОБА_10 та ОСОБА_29 зіпсувались внаслідок обставин, що були пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності ОСОБА_30 (дружиною ОСОБА_10 ) на території комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_13 » у місті Кременчуці.

В середині 2012 року ОСОБА_10 як директор ПП « ОСОБА_31 » відмовився безкоштовно транслювати офіційні телепередачі міськвиконкому « ІНФОРМАЦІЯ_14 » та прямі ефіри мера, що стало причиною виникнення конфлікту.

Після виникнення всередині 2012 року конфлікту між ОСОБА_10 та ОСОБА_29 , телеканал « ІНФОРМАЦІЯ_12 » почав активно висвітлювати діяльність міської влади під керівництвом ОСОБА_29 з негативного боку.

У жовтні 2013 року, виступаючи на апаратній нараді, мер ОСОБА_29 висловив журналісту ПП ПТК « ІНФОРМАЦІЯ_12 » Курило обурення з приводу негативного висвітлення на телеканалі сюжету з нагоди святкування 29.09.2013 70 річниці визволення міста Кременчука від фашистських загарбників. Також на вказаній апаратній нараді ОСОБА_29 висловлював образи в бік ОСОБА_10 та його дружини, запевняючи присутніх, що скоро телеканал ПП ПТК « ІНФОРМАЦІЯ_12 » перейде у комунальну власність.

При цьому ОСОБА_29 надав вказівку працівникам ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_32 та ОСОБА_33 вивчити питання щодо законності перетворення МКП « ІНФОРМАЦІЯ_12 » в ПП « ОСОБА_31 », користування земельними ділянками ОСОБА_34 під об'єктом торгівлі на території КП « ІНФОРМАЦІЯ_13 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 », заснований родиною Мельників та розташований на березі річки Дніпро у місті Кременчуці.

За результатами проведеної роботи з вивчення зазначеного питання за ініціативи ОСОБА_29 рішенням XXVI сесії ІНФОРМАЦІЯ_9 VI скликання від 27.11.2012 розірвано в односторонньому порядку наступні договори: договір оренди землі, укладений 24.12.2010 між ІНФОРМАЦІЯ_9 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_34 , на підставі якого в останньої перебувала в користуванні на умовах оренди земельна ділянка площею 1027 кв.м. для експлуатації та обслуговування стаціонарних малих архітектурних форм - комплексу торгівельних павільйонів для реалізації промислових товарів по АДРЕСА_7 ; договір оренди землі, укладений 07.02.2012 між ІНФОРМАЦІЯ_9 та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 », на підставі якого у користуванні останнього на умовах оренди перебувала земельна ділянка площею 4,3 га для розташування яхт-клубу по АДРЕСА_7 .

Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_16 від 12.02.2013, залишеним без змін 04.04.2013 постановою ІНФОРМАЦІЯ_17 , у справі за позовом ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » визнано частково недійсним рішення XXVI сесії ІНФОРМАЦІЯ_9 VI скликання від 27.11.2012.

Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_16 від 14.03.2013, залишеним без змін 15.03.2013 постановою ІНФОРМАЦІЯ_17 , у справі за позовом ФОП ОСОБА_34 визнано частково недійсним рішення XXVI сесії ІНФОРМАЦІЯ_9 VI скликання від 27.11.2012.

Попри зазначені судові рішення за ініціативи ОСОБА_29 рішенням XXXIV сесії ІНФОРМАЦІЯ_9 VI скликання від 30.07.2013, проведеної під його головуванням, повторно розірвано в односторонньому порядку зазначені договори оренди.

Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_16 від 10.09.2013 у справі за позовом ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » також визнано частково недійсним рішення XXXIV сесії ІНФОРМАЦІЯ_9 VI скликання від 30.07.2013, а 16.09.2013 зазначеним судом винесено окрему ухвалу, якою доведено до відома ІНФОРМАЦІЯ_9 про необхідність усунення недоліків в роботі щодо прийняття подібних рішень.

Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_16 від 17.09.2013 у справі за позовом ФОП ОСОБА_34 також визнано частково недійсним рішення XXXIV сесії ІНФОРМАЦІЯ_9 VI скликання від 30.07.2013.

У цей же день зазначеним судом винесено окрему ухвалу, якою доведено до відома ІНФОРМАЦІЯ_9 про необхідність усунення недоліків в роботі щодо прийняття подібних рішень.

За ініціативи ОСОБА_29 20.12.2012 ІНФОРМАЦІЯ_9 прийняв рішення № 1329 «Про організаційні заходи щодо прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука майна та майнових прав юридичних осіб, що припиняються».

Із посиланням на вищезазначене рішення виконавчого комітету 25.12.2012 ІНФОРМАЦІЯ_18 на XXVII сесії VI скликання прийняла рішення «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука майнових прав юридичної особи та затвердження змін до статуту комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

При цьому ІНФОРМАЦІЯ_18 вирішила прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука майнові права колективного підприємства Кременчуцький техно - торгівельний центр « ІНФОРМАЦІЯ_19 та зарахувати їх на баланс комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

Зазначеним рішенням затверджені зміни до Статуту комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 », доповнено п.1.3 Статуту наступного змісту «У зв'язку з передачею майнових прав колективного підприємства Кременчуцький техно - торговельний центр «Електрон» підприємство є також правонаступником майнових прав комунального підприємства Кременчуцький техно - торгівельний центр « ІНФОРМАЦІЯ_19 .

Як правонаступник КТТЦ « ІНФОРМАЦІЯ_19 », діючи за дорученням ОСОБА_29 комунальне підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_6 » 05.04.2013 звернулось до ІНФОРМАЦІЯ_5 з позовом від імені директора ОСОБА_35 до ПП « ОСОБА_31 », ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_20 про повернення кабельного телебачення у власність територіальної громади міста Кременчука.

Рішенням від 19.09.2013 Автозаводського районного суду міста Кременчука позов комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 » задоволено частково, а саме: визнано недійсним розпорядження № 611-Р ІНФОРМАЦІЯ_9 «Про перереєстрацію малого колективного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_12 » від 27.06.1995 в частині; визнано недійсним з моменту прийняття (затвердження) Статут Приватного підприємства « ОСОБА_36 », затверджений засновником ОСОБА_10 20.03.1995; визнано недійсним Статут Приватного підприємства « ОСОБА_36 » (нова редакція), зареєстрований державним реєстратором ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_37 , номер запису 15851070004001799, дата реєстрації 26.10.2007; вирішено провести зміни у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців шляхом внесення записів про скасування реєстраційних дій щодо Приватного підприємства « ОСОБА_36 » (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ); визнано за комунальним підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_6 » право власності на 100,00% (сто відсотків) корпоративних прав малого колективного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_12 »; визнано комунальне підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_6 », як власника майнових прав Кременчуцького техно- торгового центру « ІНФОРМАЦІЯ_19 , єдиним засновником (учасником) малого колективного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_12 »; вирішено вчинити архівні дії щодо включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців малого колективного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та реєстраційні дії щодо здійснення державної реєстрації зміни складу засновників (учасників) Малого колективного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_12 » у зв'язку із визнанням комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 » єдиним засновником (учасником) Малого колективного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_12 ».

В іншій частині позову відмовлено.

На вказане рішення відповідачами подано апеляційну скаргу з вимогою його скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_21 від 25.11.2013 рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19.09.2013 скасовано в частині зобов'язання вчинити реєстраційні та архівні дії, у зв'язку із тим, що прийняттям такого рішення суд втручається у дискреційні повноваження державних органів. В іншій частині залишено без змін.

Виконуючи вказівку ОСОБА_29 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_9 також було досліджено законність набуття права власності на об'єкти нерухомості, які використовувались сім'єю ОСОБА_38 у статутній діяльності заснованих ними засобів масової інформації.

Після вивчення всіх матеріалів 30.07.2013 ІНФОРМАЦІЯ_18 за ініціативи ОСОБА_29 на пленарному засіданні прийняла рішення «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука частки в спільній частковій власності», яким прийняла безоплатно від ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_22 » в особі філії « ІНФОРМАЦІЯ_23 » до комунальної власності в особі ІНФОРМАЦІЯ_9 частки вартістю 2302246грн (розмір частки - 50%) у праві спільної часткової власності, яка належить ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_22 » в особі філії « ІНФОРМАЦІЯ_23 » і була набута відповідно до договору від 12.07.1995 про спільну діяльність.

У подальшому ІНФОРМАЦІЯ_9 за актом приймання-передачі від 27.10.2013 прийнято від ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_22 » всі права та обов'язки власника частки у праві спільної часткової власності, а також права та обов'язки учасника спільної діяльності по договору від 12.07.1995 про спільну діяльність, рішенням ІНФОРМАЦІЯ_9 від 29.10.2013 зазначену частку передано на баланс комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на праві повного господарського відання.

З урахуванням того, що на виконання рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19.09.2013 (залишеним без змін в цій частині рішенням ІНФОРМАЦІЯ_21 від 25.11.2013) скасовано державну реєстрацію ПП « ОСОБА_31 » та поновлено в реєстрації МКП « ІНФОРМАЦІЯ_12 », КП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » 25.12.2013 звернулось до ІНФОРМАЦІЯ_5 з позовом від імені директора КП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ОСОБА_39 до ОСОБА_10 , ОСОБА_34 , МКП « ІНФОРМАЦІЯ_12 » про визнання правочину недійсним, визнання права власності на майно та стягнення грошових коштів.

Крім цього, 25.12.2013 КП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » разом із позовом подало заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, а також на рухоме та нерухоме майно, корпоративні права юридичних осіб, а також грошові кошти ОСОБА_34 в межах ціни позову на суму 4000000грн.

Ухвалою від 25.12.2013 ІНФОРМАЦІЯ_5 задоволено заяву КП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » про забезпечення позову та накладено арешт на: телевежу у 3-му планувальному районі АДРЕСА_7 та складається з будівлі телевежі-радіопередавальної станції літ «А-2, а, аг, агі» з цокольними приміщеннями та ганками загальною площею 895,0кв.м. та телевізійної вежі, яка є невід'ємною частиною будівлі телевежі-радіопередавальної станції, будівлі боксу пересувної телевізійної станції літ «Б» загальною площею 277,5кв.м., будівлі трансформаторної підстанції літ «В» загальною площею 59,9кв.м., огорожі металевої в металевих стовпах площею 1381,3кв.м., замощення асфальтобетонне площею 1620кв.м., а також усіх приналежностей до вказаного майна та їх складових частин, що знаходяться всередині будівель та на земельній ділянці по АДРЕСА_7 ; рухоме та нерухоме майно, корпоративні права юридичних осіб, а також грошові кошти ОСОБА_34 в межах ціни позову на суму 4000000грн.

Після усвідомлення того, що ОСОБА_29 не зупиниться, доки не досягне своєї мети, у ОСОБА_10 виник злочинний умисел на позбавлення ОСОБА_29 життя.

У середині лютого 2014 року (точної дати органом досудового розслідування встановити не виявилось можливим) ОСОБА_10 , діючи з корисливих мотивів, які полягали у прагненні зберегти можливість фактичного володіння отриманими у власність його сім'єю підприємствами, виступаючи замовником, висловив пропозицію ОСОБА_11 , з яким був знайомий досить тривалий час та якому з 2012 року допомагав висвітлювати на каналі ПП ПТК « ІНФОРМАЦІЯ_12 » результати громадської діяльності ОСОБА_11 щодо протидії корупції в місті, у зв'язку з чим вони періодично зустрічались та мали дружні стосунки, вбити мера ОСОБА_40 за грошову винагороду.

ОСОБА_11 , діючи з корисливих мотивів, які полягали у прагненні отримати грошову винагороду від ОСОБА_10 , погодився знайти осіб, які безпосередньо виконають замовлення, та координувати їх дії.

На початку березня 2014 року (точної дати органом досудового розслідування встановити не виявилось можливим) ОСОБА_10 , зустрівшись з ОСОБА_11 , продовжуючи діяти на реалізацію свого злочинного наміру, передав останньому грошові кошти в сумі 20000 доларів США з метою придбання знаряддя злочину, засобів мобільного зв'язку, автомобіля для слідкування маршруту ОСОБА_29 .

У березні місяці 2014 року (точної дати органом досудового розслідування встановити не виявилось можливим) ОСОБА_11 , продовжуючи реалізовувати єдиний злочинний намір, спрямований на вбивство ОСОБА_29 , виступаючи організатором, вступив у попередню змову з ОСОБА_28 (особа, матеріали відносно якої 10.09.2019 виділено в окреме провадження і відносно якої за фактом вбивства мера ОСОБА_29 ІНФОРМАЦІЯ_24 16.10.2019 ухвалено вирок - далі ОСОБА_28 ), який раніше судимий, щодо вчинення вбивства ОСОБА_29 .

В подальшому ОСОБА_28 запропонував своєму близькому другові (куму) ОСОБА_41 , який також раніше судимий, за винагороду прийняти участь у вчиненні вбивства ОСОБА_29 , на що останній погодився.

У подальшому (точної дати органом досудового розслідування встановити не виявилось можливим) ОСОБА_11 передав ОСОБА_28 18000 доларів США для підготовки до злочину.

Згідно з розподіленими в процесі підготовки до вчинення злочину ролями ОСОБА_28 та ОСОБА_42 повинні були відстежити щоденний графік руху ОСОБА_29 , придбати для спілкування між собою засоби мобільного зв'язку та автомобіль для пересування.

03 березня 2014 року, близько 16 години 50 хвилин, у процесі підготовки до вчинення злочину, ОСОБА_28 в магазині «Мобіопт» ПП « ОСОБА_43 », розташованому в місті Кременчук Полтавської області, для спілкування з ОСОБА_44 придбав два стартові пакети оператора мобільного зв'язку « ІНФОРМАЦІЯ_25 » та мобільний телефон «Alkatel 1010D».

Надалі, за допомогою мережі «Інтернет» на одному з сайтів продажу автомобілів, в селищі Велика Багачка Полтавської області ОСОБА_28 віднайшов автомобіль ВАЗ 2108, д.н.з НОМЕР_3 , який продавав ОСОБА_45 , та, зателефонувавши 01.04.2014, домовився про купівлю автомобіля.

02 квітня 2014 року за попередньою домовленістю, в період з 10 години до 14 години, знайомий ОСОБА_46 та ОСОБА_28 - ОСОБА_47 на прохання останніх купити вищевказаний автомобіль, зустрівся в селищі Велика Багачка Полтавської області з ОСОБА_48 , придбавши автомобіль ВАЗ 2108, д.н.з НОМЕР_3 , за 18000 гривень без оформлення будь-яких документів, які б засвідчували факт продажу. Вказаний автомобіль ОСОБА_49 відігнав за місцем свого проживання до міста Умані Черкаської області з метою вчинення ремонтних робіт для покращення роботи його механізмів.

У середині травня 2014 року ОСОБА_42 пригнав зазначений автомобіль до міста Кременчука, де останній був залишений у дворах неподалік місця проживання ОСОБА_28 за адресою: АДРЕСА_8 .

ОСОБА_11 , відповідаючи перед ОСОБА_10 за організацію його замовлення, постійно цікавився у ОСОБА_50 ходом підготовки до вчинення злочину.

У подальшому до моменту вчинення вбивства ОСОБА_29 , ОСОБА_28 , ОСОБА_42 у червні 2014 року та ОСОБА_11 19.07.2014 використовували автомобіль ВАЗ 2108, д.н.з НОМЕР_3 , для слідкування за автомобілем «Мерседес S 500», д.н.з. НОМЕР_4 , на якому щоденно пересувався ОСОБА_29 , з метою встановлення та вивчення маршрутів його пересування.

26 липня 2014 року, близько 9 години 40 хвилин, ОСОБА_28 та ОСОБА_42 , діючи за попередньою змовою групою осіб, на автомобілі ВАЗ 2108, д.н.з. НОМЕР_3 , відстежили місце перебування ОСОБА_29 . В зазначений час останній знаходився поблизу сміттєвих баків поруч з будинком АДРЕСА_9 , і підходив до дверей водія автомобіля марки «Мерседес S 500», д.н.з. НОМЕР_4 .

У цей час ОСОБА_28 , керуючи вищевказаним автомобілем, під'їхав до ОСОБА_29 і, з метою вбивства останнього, зупинився. ОСОБА_42 , у свою чергу, знаходячись ззаду на пасажирському сидінні автомобіля у відчинене праве переднє скло дверей, з гладкоствольної вогнепальної зброї «Сайга 20С» здійснив три постріли у спину ОСОБА_29 , після чого разом з ОСОБА_28 на зазначеному автомобілі зникли з місця події. Від отриманих вогнепальних поранень ОСОБА_29 помер на місці.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №467 від 26.07.2014 смерть ОСОБА_29 настала внаслідок вогнепальних поранень грудної клітини та черева з пошкодженням внутрішніх органів, що викликали гостру зовнішню та внутрішню крововтрату.

У період часу з 29.07.2014 по 30.07.2014 ОСОБА_10 запросив ОСОБА_11 для зустрічі. При зустрічі ОСОБА_10 , виступаючи в ролі підбурювача, виконуючи обіцянку перед ОСОБА_11 про оплату за виконання вбивства ОСОБА_29 , передав ОСОБА_11 для нього та безпосередніх виконавців 10000 доларів США та пообіцяв у кінці кожного послідуючого місяця передавати їм по 10000 доларів США за вбивство ОСОБА_29 до виплати повної суми 60000 доларів США.

На початку серпня 2014 року ОСОБА_28 передав ОСОБА_11 зброю, з якої вбили ОСОБА_29 , щоб останній її знищив. Після чого ОСОБА_11 в лісосмузі поблизу с.Ракітне, закопав вказану зброю.

Наприкінці серпня 2014 року ОСОБА_10 , виконуючи обіцянку про оплату вчинення вбивства ОСОБА_29 , передав ОСОБА_11 10000 доларів США за вбивство ОСОБА_29 .

Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які її подали.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.05.2024 року скасувати та ухвалити новий вирок яким, визнати ОСОБА_12 винуватим у вчиненні злочину, передбаченою ч. 1 ст. 115 КК та призначити йому покарання у виді 15 років позбавлення волі. Визнати ОСОБА_12 винуватим у вчинені злочину передбаченого п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК і призначити йому покарання у виді довічного позбавлення волі із кофінскацією всього майна, яке є в його власності.

На підставі ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання призначити у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Визнати ОСОБА_11 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 377 КК і призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Визнати ОСОБА_11 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27 п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК і призначити йому покарання у виді довічного позбавлення волі з я конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 377 КК та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27 п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК і призначити покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинувачених внаслідок його м'якості.

Так, зокрема прокурор вказує, що судом першої інстанції не було належним чином дотримано вимог ст. 94 КПК, оскільки провина обвинувачених повністю доводиться сукупністю непрямих доказів, які володіють ознаками системи та у своєму взаємозв'язку разом з прямими доказами доводять обставини які є предметом доказування, зокрема, вину обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Зазначаючи про те, що про те, що підставою виправдання ОСОБА_10 за епізодом злочину відносно ОСОБА_26 є недоведеність з якою подією була пов'язана необхідність усунути суддю, починаючи саме з кінця січня - першої декади лютого 2014 року, суд не надав оцінку фактичним даним, які свідчать про те, що метою ОСОБА_10 було недопущення розгляду зазначених в обвинувальному акті цивільних справ суддею ОСОБА_26 у майбутньому, тому напад мав бути здійснений до прийняття рішення апеляційним судом за результатами розгляду апеляційних скарг.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показам свідка ОСОБА_28 , який повідомив суд про те, що ОСОБА_11 звернувся до нього з пропозицією підшукати осіб, які можуть спричинити тілесні ушкодження іншій особі за матеріальну вигоду, що він погодився на цю пропозицію та залучив до вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_12 , а також й про те, що вказана діяльність фінансувалась ОСОБА_10 , як замовником вбивства. При цьому, суд, вказуючи на невідповідність показів свідка ОСОБА_28 показам інших свідків не зазначив, в якій саме частині вони суперечать один одному, обмежившись посиланням на їх невідповідність.

Також, на переконання прокурора, суд першої інстанції не надав належної оцінки й даним, наданих операторами мобільного зв'язку, з яких видно, що свідок ОСОБА_28 та обвинувачений ОСОБА_51 одночасно тривалий час не користувались своїми мобільними телефонами в період часу, коли було вчинено вбивство судді ОСОБА_26 , що підтверджує покази свідка в тій частині, що перед вчинення кримінального правопорушення вони з обвинуваченим залишили свої мобільні телефони в автомобілі свідка.

Вказав прокурор й на істотні суперечності при ухваленні оскарженого вироку, оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_11 , проте не визнав зазначений доказ недопустимим та допустив відомості, що містять у ньому для доведення винуватості останнього у вчиненні вбивства ОСОБА_29 .

Вказана невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на переконання прокурора, істотно вплинула на вирішення питання про винуватість обвинувачених, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, та в результаті - на визначення міри покарання.

Так, прокурор зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання не враховано, що злочин було вчинено проти відомої публічної особи міського голови шляхом застосування вогнепальної зброї, майже в центрі міста та на очах у багатьох людей, те що злочин обвинувачені скоїли з корисливою метою, свідчить про їх зневагу до людського життя, зневагу до загально прийнятих цивілізованих норм, зневагу до закону, ці обставини підтверджуються і фактичною демонстрацією вбивства, яке скоєне вдень, показово для інших громадян, що є безумовним свідченням підвищеної суспільної небезпеки обвинувачених.

В апеляційних скаргах потерпілі ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_20 , зміст яких є ідентичним, просять вирок суду першої інстанції в частині виправдання обвинувачених та в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати обвинувачених винними за всіма епізодами інкримінованих їм кримінальних правопорушень та призначити покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить на праві власності обвинувачених.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилаються на невідповідність суду фактичним обставинам справи та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень внаслідок його м'якості.

Зазначають, що суд першої інстанції не у повному обсязі дотримався вимог ст. 94 КПК, безпідставно не врахував у вироку покази свідка ОСОБА_28 , не врахував взаємозв'язок кримінальних правопорушень вчинених стосовно потерпілого ОСОБА_26 та потерпілого ОСОБА_29 , на що вказує спосіб, мотиви та засоби вбивства потерпілих.

В апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , з урахуванням доповнень представника ОСОБА_17 , просять вирок суду першої інстанції в частині виправдання обвинувачених, в частині призначення покарання та в частині вирішення цивільного позову скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати обвинувачених винними за всіма епізодами інкримінованих їм кримінальних правопорушень та призначити покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить на праві власності обвинувачених та задовольнити цивільні позови потерпілих ОСОБА_18 та ОСОБА_19 про відшкодування моральної шкоди у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги представник потерпілих посилається на незаконність та несправедливість судового рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам обвинувачених внаслідок його м'якості, а також несправедливість рішення суду щодо вирішення цивільних позовів потерпілих.

Зазначає, що суд першої інстанції неналежним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченими злочинів, які є особливо тяжкими, дані про особи обвинувачених та інші обставини, які впливають на призначення покарання, формально вказав на врахування обставин, які впливають на призначене покарання, але фактично не всі їх врахував. При цьому судом не враховано підвищений ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим злочину, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення.

Так, на переконання представника потерпілих, суд належним чином не врахував, що обвинувачені свою провину у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень не визнали у повному обсязі, не виказали каяття або жалю з приводу скоєного, не відшкодували збитків, завданих кримінальним правопорушенням, в результаті застосування положень ч. 5 ст. 72 КК (в ред. Закону №838-VIII від 26.11.2015) відбули менше 10 років позбавлення волі та зухвало на очах розгублених потерпілих залишили залу судового засідання, що свідчить про очевидну недостатність призначеного покарання.

Крім цього, посилається й на те, що суд першої інстанції, без будь-якого належного обґрунтування, зменшив суму відшкодування моральної шкоди потерпілим, не дивлячись на те, що вони були заявлені ще 2014 році та протягом цього тривалого часу, не дивлячись на інфляцію, розмір заявлених позовних вимог не змінювали.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_15 просить вирок суду в частині визнання обвинуваченого винуватим за ч.3 ст. 27 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст.115 КК скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 виправдати у пред'явленому обвинуваченні.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що суд першої інстанції допустив істотні порушення норм КПК, що перешкодли суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, що не підлягає застосуванню.

Захисник зазначає, що органом досудового розслідування було грубо порушено право обвинуваченого ОСОБА_11 на захист внаслідок його незаконного затримання, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, орган досудового розслідування не мав будь-яких правових підстав, передбачених ст. 208 КПК для затримання обвинуваченого 02 вересня 2014 року. На переконання захисника, визнавши таке затримання незаконним, суд першої інстанції безпідставно не застосував правову доктрину «плодів отруйного дерева» до інших доказів, отриманих внаслідок незаконного затримання, обмежившись виключно доказами, які були отримані під час особистого обшуку затриманої особи. Більше того, під час затримання ОСОБА_11 останній власноруч зазначив у протоколі, що бажає, щоб його інтереси захищав адвокат ОСОБА_15 , однак орган досудового розслідування не забезпечив можливості зв'язатись з обраним ним захисником та йому було призначено адвоката з центру безоплатної правової допомоги ОСОБА_52 , яка фактично не мала правових підстав для здійснення захисту ОСОБА_11 , проте лише 01 жовтня 2014 року до кримінального провадження було допущено обраного захисника, що свідчить про недопустимість зібраних доказів у вказаний період через істотне порушення права на захист.

Крім того, захисник звертає увагу й на підтверджене позапроцесуальне спілкування працівників міліції та прокурора з обвинуваченим ОСОБА_11 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_26 без присутності захисника, під час якого до обвинуваченого було застосовано насильниці дії та погрози, що призвело до дачі ним неправдивих свідчень під час проведення слідчих експериментів від 05.09.2014 та від 09.09.2014 в ході яких було виявлено ряд речових доказів, які судом було визнано допустимими та зафіксовано позасудові показання, які були покладені основу оскарженого судового рішення.

Серед іншого, захисник посилається й на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки відсутності будь-яких доказів на підтвердження корисливого мотиву інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, оскільки жодних доказів, які б свідчили про попереднє замовлення злочину, передачу для готування, підшукання знаряддя та передачу грошових коштів за виконання замовлення матеріали кримінального провадження не містять. Не підтверджується зміна матеріального стану ОСОБА_11 та його родини, жодних придбань з боку ОСОБА_11 вчинено не було. Під час обшуку грошових коштів вилучено не було.

Окрім зазначеного, на переконання захисника, матеріали кримінального провадження не містять, а в оскарженому судовому рішенні не наведено будь-яких даних, які б підтверджували, що ОСОБА_11 був організатором замовного вбивства ОСОБА_29 , а пред'явлене йому обвинувачення ґрунтується виключно на абстрактних припущеннях. Навіть наявність будь-якого взаємозв'язку чи спілкування між ОСОБА_10 , як замовником та ОСОБА_11 як організатором замовлення органом досудового розслідування не доведено.

Вказує захисник й на істотні суперечності у висновках суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_29 , які здебільшого ґрунтуються на показах свідка ОСОБА_28 , який мав певні переваги від органу досудового розслідування, в той час, як до показів зазначеного свідка суд віднісся критично та не врахував їх за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_26 . Зазначає, що свідок ОСОБА_28 будучи допитаним в різні часи в різних місцях не лише не забував окремі деталі, а навпаки наповнював свої покази новими та у такий спосіб намагаючись усунути протиріччя.

Зазначає, що протокол проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_11 від 05.09.2014 не може визнаватись належним та допустимим доказом з огляду на ту обставину, що вказану слідчу дію було проведено з грубим порушенням права на захист ОСОБА_11 , оскільки під час проведення цієї слідчої дії приймали участь оперативні співробітники, які не входять до складу слідчо-оперативної групи та на передодні слідчого експерименту незаконно, у позапроцесуальний спосіб, відвідували ОСОБА_11 в ізоляторі тимчасового тримання та здійснювали на нього фізичний та психологічний тиск з метою змусити надати викривальні покази.

В апеляційній скарзі захисник обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_13 просить вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_12 та ОСОБА_10 винуватими та в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_18 та ОСОБА_19 скасувати, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, а цивільні позови залишити без розгляду.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на істотне порушення норм КПК, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та не підтвердження їх доказами, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, захисник зазначає, що в супереч правової позиції щодо застосування норм процесуального права, викладеного у постанові ОП ККС ВС від 24.05.2021 у справі №640/5023/19, досудове розслідування даного кримінального провадження проводилось неуповноваженими на це особами, оскільки дане кримінальне провадження не було підслідне СУ УМВС України в Полтавській області, а постанова прокурора Полтавської області від 06.08.2014 про доручення здійснення досудового розслідування невмотивована неефективністю досудового розслідування іншого органу та не містить юридичних обґрунтувань для зміни підслідності даного кримінального провадження. При цьому, захисник посилається й на те, що після передачі даного кримінального провадження до СУ УМВС України в Полтавській області керівником цього органу не було належним чином визначено групу слідчих у даному кримінальному провадженні, оскільки така постанова не внесена до ЄРДР, що вказує на недотримання належної правової процедури та, як наслідок, про очевидну недопустимість усіх зібраних у справі доказів. Більше того, зазначає, що прокурори ОСОБА_53 незаконно, без передбачених для цього підстав, не маючи на це відповідних повноважень, виніс постанову про об'єднання матеріалів досудових розслідувань кримінальних проваджень №12014170090002195 та №12014170140000531, які розслідувались різними органами досудового розслідування, оскільки не входив до складу групи прокурорів та не був керівником відповідної прокуратури, що, на думку захисника, вказує про недопустимість усіх доказів, зібраних органом досудового розслідування після об'єднання вищевказаних кримінальних проваджень.

З цих же підстав, вказує й на незаконність постанови прокурора ОСОБА_54 від 10.09.2014 про об'єднання кримінальних проваджень №12014170090002195 та №1201417011000192.

Зазначає й про безпідставність передачі для проведення досудового розслідування кримінального провадження №1201417011000192 до ІНФОРМАЦІЯ_27 на підставі постанови в.о. прокурора Полтавської області від 12.09.2014, оскільки вказане кримінальне провадження підслідне органам внутрішніх справ та не могло бути передано до прокуратури для проведення досудового розслідування.

Крім цього, зазначає, що слідчі ОСОБА_55 та ОСОБА_56 не входили до складу слідчої групи для проведення досудового розслідування кримінального провадження №12014170090002195, оскільки в матеріалах кримінального провадження та у відомостях з ЄРДР відсутні будь-які дані про включення вказаних слідчих до слідчої групи.

Вказує, що органом досудового розслідування фактично знищено, спотворено або приховано від сторони захисту низку документів, письмових та речових доказів у 106 томах, які не були відкриті захисникам під час виконання вимог ст. 290 КПК, які вказували на невинуватість обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих їм злочинів та одночасно вказували на причетність інших осіб до вбивства судді та мера міста, які мали для цього відповідні мотиви, що, на переконання захисника, вказує про очевидну фальсифікацію матеріалів кримінального провадження з метою безпідставного притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності.

Крім зазначеного, посилається й на те, що під час досудового розслідування було грубо порушено право на захист обвинувачених, оскільки обвинувачених ОСОБА_12 був незаконно, без передбачених КПК підстав затриманий 02.09.2014 у м. Глобине, на нього одразу ж наділи кайданки, застосували фізичне насильство, протокол його затримання не складався, йому не були роз'яснені підстави затримання, права та обов'язки, а також у вчиненні якого злочину він підозрюється. Також, ОСОБА_12 не мав можливості залучити захисника для захисту своїх інтересів та не був забезпечений захисником за призначенням, в той час, як участь захисника є обов'язковою, з ним було проведено слідчі дії за відсутності будь-яких захисників та в цей час до нього було застосовано психологічне та фізичне насильство.

Обвинуваченого ОСОБА_10 було незаконно затримано 04.09.2014, повідомлено про підозру неуповноваженою особою ОСОБА_57 , до першого конфіденційного побачення захисником було допитано в період часу з 11:40 до 12:40 годин неуповноваженою особою ОСОБА_56 у присутності захисника ОСОБА_58 , в той час, як постановою ОСОБА_59 від 04.09.2014 його було залучено у якості захисника ОСОБА_10 .

Повідомлення про підозру обвинуваченим ОСОБА_12 та ОСОБА_10 було повідомлено неуповноваженою особою - ОСОБА_56 , а тому, на переконання захисника, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 не набули статусу підозрюваних та, відповідно, й статусу обвинувачених. З огляду на зазначене та у зв'язку з істотним порушенням права на захист обвинувачених, незабезпечення їм можливості користуватись послугами обраного захисника, вважає, що всі зібрані у справі докази є недопустимими.

В контексті порушення права на захист обвинувачених, захисник посилається й на наявність доручення ОСОБА_59 від 03.09.2014 та від 04.09.2014 про дозвіл на відвідування ІНФОРМАЦІЯ_28 ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 та ОСОБА_64 та на проведення цими співробітниками незаконних оперативних заходів в умовах ІТТ з обвинуваченими. Під час відвідування вказаними працівниками ІТТ останні, в порушення права на захист, зокрема права не свідчити проти себе, примушували давати показання, оговорювати себе та інших обвинувачених, відмовитись від обраного захисника, підтверджувати неправдиві покази під час проведення процесуальних дій, в тому числі й приймати участь у проведенні слідчого експерименту, який відбувався за сценарієм вказаних співробітників.

Визнавши такі дії органу досудового розслідування очевидно незаконними, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність впливу таких дій на загальну справедливість кримінального провадження в цілому, оскільки питома вага важливих доказів зібрані саме в період незаконного затримання обвинувачених, які судом було покладено в основу обвинувального вироку.

Вказує захисник й на порушення права на захист обвинувачених під час складання, вручення, направлення до суду та зміну обвинувального акта прокурорами. Зокрема зазначає, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_12 , який було затверджено 12.02.2015 містив одні обставини, які прокурор вважав встановленими, а вже у зміненому обвинувальному акті від 28.07.2022 прокурором фактично було висунуто додаткове обвинувачення, яке не було предметом судового розгляду та від якого обвинувачений не захищався. Більше того, прокурор змінив у повному обсязі формулювання обвинувачення, переклавши його з ОСОБА_28 та ОСОБА_12 , що є істотним порушення права на захист обвинуваченого. Також зазначає й про порушення процесуального порядку зміни обвинувачення, оскільки обвинувальний акт від 12.02.2015 був затверджений першим заступником керівника ІНФОРМАЦІЯ_29 , в той час, як зміни до обвинувального акту були погоджені керівником обласної прокуратури, чим порушено положення ст. 341 КПК.

На переконання захисника, суд першої інстанції залишив також й поза своєю увагою те, що в обвинувальному акті від 12.02.2015 було зазначено, що ОСОБА_28 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК за фактом вчинення опору працівникові правоохоронного органу шляхом нанесення удару кулаком в обличчя потерпілому ОСОБА_65 , проте після зміни прокурором обвинувачення, вчинення вищевказаного кримінального правопорушення не було інкриміновано жодній особі, потерпілого ОСОБА_66 не зазначено у якості потерпілого у зміненому обвинувальному акті, не було викликано та допитано в судовому засіданні, що призвело до порушення права потерпілого ОСОБА_67 підтримувати раніше пред'явлене обвинувачення стосовно ОСОБА_28 , що свідчить про істотне порушення норм КПК, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Посилається захисник й на грубе порушення судом першої інстанції положень ст. 94 КПК та не здійснення цим судом належної оцінки доказів, зокрема в частині встановлення мотиву кримінального правопорушення за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_29 . Так, захисник зазначає, що судом в оскарженому судовому рішенні не наведено мотивів та не підтверджено доказами, що між обвинуваченим ОСОБА_68 та ОСОБА_11 була домовленість, доручення або угода на вбивство потерпілого, доказів місця, часу та способу висловлювання такої пропозиції, доказів наявності у обвинуваченого ОСОБА_10 грошових ресурсів для замовлення вбивства, зустрічі обвинувачених та передачі грошових коштів на виконання такого замовлення. При цьому, судом першої інстанції було очевидно проігноровано та не надано належної оцінки доказам сторони захисту, зокрема протоколам НСРД відносно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_28 та ОСОБА_12 в яких не було встановлено будь-яких даних, які б свідчили про причетність останніх до інкримінованого їм кримінального правопорушення. Вказані негласні слідчі дії проводились як в період після вбивства потерпілого ОСОБА_26 та і після вбивства мера ОСОБА_29 , проте жодної інформації, яка б вказувала на обвинувачених, як на осіб, причетних до вчинення кримінальних правопорушень, органом досудового розслідування отримано не було.

Вказує, що усі перелічені судом першої інстанції у розділі Х вироку докази ні прямо, ні опосередковано не вказують та не підтверджують, що ОСОБА_10 замовив вбивство потерпілого ОСОБА_29 та фінансово його забезпечив, запропонував здійснити організацію його вчинення обвинуваченому ОСОБА_11 , який, діючи, як організатор залучив до вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_12 та ОСОБА_28 , а останні, за попередньою змовою групою осіб вчинили це кримінальне правопорушення та отримали грошову винагороду. При цьому, кожен, покладений судом в основу обвинувального вироку доказ або взагалі не містить інформації, яка входить в предмет доказування у даному кримінальному провадженні, або отримані з грубим порушенням норм КПК під час їх збирання, або з порушенням права на захист обвинуваченого та ні кожен окремо, ані в сукупності один з одним, не давала суду підстав вважати обвинувачених винними у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень за стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Також захисник посилається на неповноту судового розгляду та порушення принципу змагальності сторін кримінального провадження з огляду на ту обставину, що судом першої інстанції відмовлялось в задоволенні низки клопотань сторони захисту, в тому числі й про призначення експертиз, про надання доручення на проведення слідчих та ін. В той же час, суд задовольняв клопотання сторони обвинувачення та фактично, під час судового розгляду, здобував нові фактичні дані та докази, які не були отримані органом досудового розслідування. Про зазначену обставину свідчить той факт, що ухвалою суду від 13.08.2019 за клопотанням сторони обвинувачення було проведено огляд місцевості та слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_28 , який почав співпрацювати з правоохоронними органами та який отримав від останніх певні привілеї, зокрема його обвинувачення було виділено в окреме провадження, а в подальшому його дії перекваліфіковано з особливо тяжкого злочину на нетяжкий. При цьому, обвинувачені ОСОБА_12 та ОСОБА_10 не були залучені до проведення цих процесуальних дій та не могли висловлювати свої заперечення та зауваження, що вплинуло на правильність висновків суду при прийнятті та оцінці таких доказів.

Захисник звертає увагу апеляційного суду й на наявність обґрунтованого сумніву щодо допустимості та достовірності відомостей, викладених у висновках експертів. Зокрема зазначає, що на масках, які були вилучені під час незаконного проведення слідчого експерименту з ОСОБА_11 виявлено зразки біологічного матеріалу, які належать обвинуваченим ОСОБА_12 та свідку ОСОБА_28 . В той же час, ОСОБА_12 повідомляв суд про те, що після його незаконного затримання під погрозою його змушували надягати якусь маску, що він і зробив. Більше цього, про наявність таких масок ОСОБА_11 не повідомляв до проведення з ним слідчого експерименту, а тому яким чином зазначені маски опинились в пакеті та ще й з біологічними слідами обвинувачених органом досудового розслідування не встановлено. Також, захисник акцентує увагу на суперечності які містяться у висновках судово-медичних експертиз, протоколах огляду та висновках трасологічної та балістичної експертиз, зокрема щодо походження кулі, яка начебто була вилучена під час огляду трупа ОСОБА_29 , в той час, як з тіла трупа останнього було вилучено пиж-контейнер, а саме куля знаходилась у ньому, що унеможливлює її деформацію та утворення слідів від каналу ствола, в той час, як з іншого висновку експерта видно, що виявлена куля має сліди проходження каналу ствола, тобто ці висновки прямо суперечать один одному. Допитані в судовому засіданні експерти, кожен окремо, підтвердили свої висновки.

Обґрунтований сумнів у захисника викликає й виявлені, вилучені та досліджені судовими експертами та безпосередньо судом залишки автомобіля ВАЗ 2108 невідомого походження, оскільки допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_69 повідомив суд, що не можливо встановити номерне позначення та колір автомобіля та не підтвердив, що автомобіль, який він досліджував та який оглядав під час судового розгляду є одним й тим самим автомобілем. При цьому суд відмовив в задоволенні клопотання про призначення експертизи з метою усунення будь-яких протирічь та з огляду на покази обвинуваченого ОСОБА_12 , який заперечував, що судом оглядався саме той автомобіль, який ним придбавався, з огляду на іншу коробку передач та особливості окремих кузовних вузлів, яке було відхилено судом.

Зазначає й про недостовірність показів свідка ОСОБА_28 та протиріччя, які допустив суд в оскарженому судовому рішенні, оскільки за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_26 суд поставився критично до показів вказаного свідка з огляду на наявність у нього привілеїв, а за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_29 прийняв такі покази та докази, отримані за результатами проведення слідчих дій за участю вказаного свідка. Більше того, показання свідка ОСОБА_28 , який має очевидні привілеї від органу досудового розслідування спростовуються показами свідків ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 та ОСОБА_74 , чому суд першої інстанції не надав належної оцінки. При цьому, залишилось поза увагою суду й та обставина, що на вилучених у обвинуваченого ОСОБА_12 речах, взутті відсутні сліди мастильних матеріалів та продукти пострілу, а на вилученій зброї не виявлено і не вилучено слідів пальців рук та слідів клітин належних ОСОБА_12 , що, з урахуванням інших доказів, вказує на його непричетність до інкримінованого йому кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі захисник обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_14 просить вирок суду першої інстанції в частині засудження обвинувачених та в частині вирішення цивільного позову скасувати, кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, а цивільні позови потерпілих залишити без розгляду.

В обґрунтування своїх апеляційних вимоги посилається на очевидну незаконність та необґрунтованість оскарженого судового рішення через істотне порушення вимог КПК, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

За своїм змістом апеляційні скарги захисника ОСОБА_14 , в більшій своїй частині, містять доводи, які є аналогічними апеляційним скаргам захисника ОСОБА_13 , а тому колегія суддів не вважає за доцільне повторно їх відтворювати в цій ухвалі. В той же час, апеляційний суд, в доповнення вищевикладених доводів апеляційних скарг захисника ОСОБА_13 , вважає за необхідне зазначити доводи, які заслуговують на увагу суду та окрема оцінка яким буде надана у цьому судовому рішення та які не зазначались в апеляційних скаргах іншого захисника.

Так захисник вказує на те, що судовий розгляд у даному кримінальному провадженні здійснювався упереджено, несправедливо та з порушенням принципу змагальності сторін через зовнішнє втручання та тиск на суд з боку Верховної Ради України та публічні заяви керівників вищих органів влади, підконтрольність складу суду присяжних, надання переваги стороні обвинувачення та безпідставне відхилення клопотань і не врахування доводів сторони захисту.

Зазначає, що сформований суд присяжних у своїй більшості був підконтрольний ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_30 », власником якого був ОСОБА_75 , який був депутатом ІНФОРМАЦІЯ_31 від партії ОПЗЖ, а в період з 2015-2019 роки був депутатом ІНФОРМАЦІЯ_32 , в той час як заступником голови цієї ради був свідок ОСОБА_76 та які, за версією захисника, були особисто зацікавлені у наслідках розгляду даного кримінального провадження, проте суд першої інстанції не врахував цих доводів сторони захисту та відмовив у задоволенні відводу суду присяжних.

Вказує, що в порушення положень ст. 62 Конституції України суд першої інстанції в оскарженому судовому рішенні зазначив про те, що обвинувачені не надали суду переконливих даних про очевидну непричетність до події та не спростували надані стороною обвинувачення докази, а тому суд не прийняв до уваги їх показання, надані в судовому засіданні та розцінив їх, як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення, що об'єктивно не узгоджується з основними принципами кримінального процесуального законодавства та усталеною практикою ЄСПЛ.

Також, захисник зазначає також й про здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження неуповноваженими на те особами, що призвело до недотримання належної правової процедури та, як наслідок, про недопустимість усіх доказів, отриманих з грубим порушенням норм КПК. Доповнив захисник такі доводи й тим, що постанова про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні від 04.09.2014 складена за підписом ОСОБА_77 не відповідає вимогам ст. 110 КПК, оскільки у наданому стороною захисту висновку спеціаліста зазначається про те, що підпис від імені ОСОБА_77 нанесений ймовірно за допомогою знакодрукуючого пристрою струменевим способом друку, що може вказувати на фальсифікацією цієї постанови, однак в задоволенні клопотання сторони захисту про призначення експертизи цього документу було відмовлено, а вказаний документ було прийнято судом з посиланням на його відповідність вимогам КПК та визнав вказаний висновок спеціаліста таким, що не спростовує факту підписання цієї постанови саме зазначеним прокурором.

Також посилається й на те, що безпідставна зміна органа досудового розслідування та передача цього кримінального провадження до прокуратури Полтавської області не лише спричинила порушення вимог ст. 216 КПК, а й надало можливість маніпулювати матеріалами кримінального провадження та наявними в них доказами, а й приховувати від сторони захисту докази, які вказують на непричетність обвинувачених до вчинення інкримінованого їм кримінального правопорушення. Така зміна підслідності кримінального провадження сприяла поверхневому розгляду скарг обвинувачених на застосування недозволених методів досудового розслідування, оскільки підслідність цих скарг за відсутності сформованого на той час ДБР визначалась саме за прокуратурою.

Висновки суду першої інстанції про законність повідомлення про підозру обвинуваченим неуповноваженими на те слідчими прямо суперечить висновкам щодо застосування норм процесуального права, викладеним у постанові ОП ККС ВС від 04.10.2021 у справі №724/86/20, а відхилення таких доводів сторони захисту з посиланням на недоцільність ретроспективного застосуванням вказаних висновків не ґрунтується на вимогах КПК, які в цій частині не зазнавали змін.

Зазначає, що здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження саме прокуратурою Полтавської області вплинуло на ставлення свідка ОСОБА_28 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, який у повному обсязі заперечував свою причетність до них, однак, в подальшому, змінив свої покази в обмін на негайне отримання свободи, зменшення обсягу обвинувачення та надання інших привілеїв перед іншими обвинуваченими. Захисник звертає увагу на те, що після зміни обвинувачення з обвинувачення ОСОБА_28 зникло 2 раніше інкримінованих йому кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 263 КК та виключено у повному обсязі обвинувачення у вбивстві судді ОСОБА_26 .

Звертає увагу апеляційного суду й на ту обставину, що оскаржене судове рішення містить істотні суперечності, оскільки фактично різні частини вироку, за різними епізодами інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень при однакових обставинах та аналогічних доказах суперечать однак одній та до них застосовано різний підхід оцінки доказів.

Вважає, що більшість поданих стороною захисту доказів, які прямо чи опосередковано вказували на непричетність обвинувачених до інкримінованих їм кримінальних правопорушень не долучалась до матеріалів кримінального провадження з посиланням на їх неналежність, а інша частина, хоча і долучена до справи, однак таким доказам не надано змістовної оцінки. Вказані дії суду призвели до неповного з'ясування усіх обставин справи, сприяли приховуванні стороною обвинувачення 106 томів матеріалів досудового розслідування, які не були відкриті стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК.

Посилається захисник й на протиріччя, наявні у вироку суду щодо тієї обставини, що повідомлення про підозру обвинуваченим ОСОБА_12 та свідку ОСОБА_28 без присутності їх захисників не свідчить про порушення права на захист, при тому, що оцінюючи законність повідомлення про підозру ОСОБА_78 та ОСОБА_10 та відхиляючи аналогічні доводи сторони захисту в цій частині, суд послався на те, що останні були забезпечені захисниками. В цьому контексті захисник звертає увагу й на протиріччя у вироку суду щодо тієї обставини, що з одного боку суд визнав затримання обвинувачених та їх відвідування працівниками оперативних підрозділів, в тому числі й проведення з ними у позапроцесуальний спосіб слідчих дій незаконними, а з іншого боку суд послався на відсутність будь-якого впливу таких дій на загальну справедливість кримінального провадження, з огляду на наявність інших доказів їх винуватості, проте саме яких доказів, судом в оскарженому вироку не зазначено.

Звертає увагу захисник й на неналежну перевірку судом першої інстанції доводів сторони захисту про застосування незаконних методів ведення досудового розслідування за заявами обвинувачених, оскільки суд обмежився виключно дослідженням постанов про закриття кримінальних проваджень та в дійсності не переконався, що вказані постанови або ухвали слідчих суддів про відмову в задоволенні скарги вручались обвинуваченим або їх захисникам, що обвинувачені визнавались потерпілими у цих кримінальних провадженнях, що їх хоча б допитували в межах поданих ними заяв. Поза увагою суду залишилась і та обставина, що кримінальне провадження за фактом застосування незаконних методів ведення досудового розслідування за заявою ОСОБА_10 досі триває та будь-яке остаточне процесуальне рішення на час ухвалення вироку матеріали кримінального провадження не містять.

Посилається захисник й на безпідставне прийняття судом у якості доказу обвинувачення протоколу проведення слідчого експерименту від 05.09.2014 за участю обвинуваченого ОСОБА_11 , який, під психологічним та фізичним впливом працівників оперативного підрозділу, змінив власні свідчення надані 03.09.2014 та повідомив про місце приховування ним зброї, про що раніше не заявляв. Більше того, обставини, які повідомив ОСОБА_11 на початку цієї слідчої дії, щодо моделі зброї, їх кількості та способу упакування, суттєво відрізняється від обставин, які були фактично виявлені, оскільки ОСОБА_11 не повідомляв про наявність патронів до рушниці та пістолету, про наявність масок та про наявність 2 окремих мішків та поліетиленових пакетів, чому суд першої інстанції не надав належної оцінки, обмежившись посиланням на відповідність цього протоколу положенням ст. 240 КПК. При цьому, суд першої інстанції не зважив й на те, що проведенню цієї слідчої дії стало незаконне спілкування працівників оперативних підрозділів з ОСОБА_11 та викладення останніми йому своєї версії розвитку подій, які останній підтвердив під погрозами.

Також захисник посилається й на наявність протирічь у вироку суду щодо походження кулі «Диаболо», оскільки в одній частині вироку суд зазначає, що вказана куля була вилучена з тіла потерпілого ОСОБА_29 , що суперечить дослідженим судом висновкам експерта, а в іншій частині вироку вказує, що така куля випала з одягу потерпілого ОСОБА_29 , коли його тіло привезли з рентген кабінету та санітари почали його роздягати. При цьому, твердження сторони захисту, що у випадку вилучення кулі з трупу людини на ній мають залишитись сліди біологічного матеріалу, що підтвердив допитаний в судовому засіданні експерт, залишились без належної оцінки, обмежившись посиланням на те, що такі твердження є припущенням.

Звертає увагу апеляційного суду захисник й на ту обставину, що судом першої інстанції безпідставно прийнято у якості речового доказу автомобіль ВАЗ 2108, оскільки досліджені в судовому засіданні його решти не підтверджують того факту, що вони належать саме автомобілю, який оглядався свідками ОСОБА_79 та ОСОБА_80 , оскільки мають певні технічні відмінності, зокрема різні коробки передач та на цих рештках відсутні характерні ознаки, за якими вказані свідків й впізнали автомобіль.

Посилається, що досліджені судом протоколи огляду відеозаписів з камер зовнішнього спостереження є неналежними доказами та отриманими в позапроцесуальний спосіб, оскільки не містять інформації, що входить в предмет доказування у даній справі. Зазначає, що на вказаних відеозаписах у різний час та у різних місцях було зафіксовано автомобіль Мерседес Бенз та ВАЗ 2108 білого кольору, однак ці транспортні засоби не були ідентифіковані як такі, що належать потерпілому ОСОБА_29 або були придбані обвинуваченим ОСОБА_12 , з огляду також й на те, що станом на липень 2014 року на обліку у м. Кременчук перебувало 270 білих ВАЗ 2108.

Зазначає про безпідставне врахування даних протоколів огляду місцевості та слідчого експерименту, проведеним з ОСОБА_28 в період з 20 по 22 серпня 2019 року та отримання нових фактичних даних та доказів через 5 років після закінчення досудового розслідування, в результаті отримання переваг останнім від органу досудового розслідування. При цьому зазначає, що джерелом отримання цих доказів стала ухвала суду присяжних про надання доручення в порядку ст. 333 КПК, яка не була предметом дослідження судом першої інстанції.

Акцентує увагу захисник й на безпідставне врахування у якості доказу судом першої інстанції узагальнення прокурора ОСОБА_7 щодо моніторингу телефонних з'єднань, оскільки зазначений документ фактично створений стороною обвинувачення на підставі довідок та аналітичних опрацювань працівників оперативних підрозділів, які, на свою користь інтерпретують певні відомості, отримані під час досудового розслідування та мають можливість вносити зміни в першоджерела доказів. Більше того, матеріали кримінального провадження не містять даних, які б поза розумним сумнівом підтверджували факт належності мобільних терміналів саме обвинуваченим, а висновки суду в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.

Безпідставно, на переконання захисника, суд першої інстанції врахував у якості доказу товарний звіт від 03.03.2014, оскільки дані, викладені у ньому щодо придбання конкретного мобільного терміналу ОСОБА_28 з встановлений ІМЕІ спростовані показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_81 , який працював в магазині та повідомив суд, що облік даних про ІМЕІ проданого телефону та номерів телефону стартових пакетів в магазині не вівся, а відомості, зазначені у даному товарному звіті зазначені ним на прохання власника магазину - свідка Прядунця.

Також захисник посилається на неповноту судового розгляду судом першої інстанції, яка полягла у численних невмотивованих відмовах в задоволенні клопотань сторони захисту про призначення експертиз, зокрема зброї, транспортного засобу, проведенні слідчий дій, зокрема слідчих експериментів за участю свідка ОСОБА_28 , який неодноразово протягом судового розгляду, будучи під присягою змінював власні покази, які суперечили один одному, у відмовах у виклику та допиту свідків, які могли підтвердити або спростувати обставини на які посилається сторона обвинувачення, що на переконання захисника, свідчить про очевидну упередженість суду під час розгляду даного кримінального провадження.

Зазначає захисник й про абстрактне викладення своїх висновків судом, який обмежився викладенням формулюванням обвинувачення, викладенням показів допитаних осіб, переліком доказів сторони обвинувачення та захисту та узагальненої оцінки винуватості обвинувачених, без зазначення якими саме доказами підтверджується кожен елемент, який входить в предмет доказування у даній справі. При цьому, захисник наголошує на тому, що суд не надав жодної аргументованої оцінки поданим стороною захисту доказам в контексті їх співставлення з доказами обвинувачення, обмежившись висновками про їх неприйнятність. Більше того, сформулювавши обвинувачення, яке начебто визнано судом доведеним, суд першої інстанції встановив обставини, які взагалі не підтверджуються будь-якими безпосередньо дослідженими судом доказами, зокрема щодо наявності вказівок та ініціатив ОСОБА_29 про позбавлення засобів існування сім'ї ОСОБА_38 , наявності конфлікту ОСОБА_10 та ОСОБА_29 щодо « ОСОБА_82 », наявність довірчих стосунків між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , передачі свідком ОСОБА_28 обвинуваченому ОСОБА_11 зброї, з якої було вбито потерпілого ОСОБА_29 , перебування ОСОБА_12 та ОСОБА_28 на місці злочину 26.07.2014 та інших обставин, які жодним дослідженим судом доказом не підтверджені та ґрунтуються виключно на припущеннях раніше сформованої версії досудового розслідування, з якою погодився суд першої інстанції безвідносно до наявності доказів цих фактів.

Акцентує увагу захисник й на суперечливу оцінку судом подібних або взаємопов'язаних обставин за різними епізодами інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, оскільки за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_26 суд визнав нелогічною та непослідовною версію сторони обвинувачення щодо причетності обвинувачених та мотивів вбивства судді, в той час, як за епізодом вбивства ОСОБА_29 визнав таку версію подій правдоподібною, відкинув докази сторони обвинувачення за одним епізодом, однак врахував аналогічні докази за іншим, визнав суперечливими, непослідовними показання свідка ОСОБА_28 в одній частині оскарженого судового рішення та прийняв такі покази на доведеність винуватості в іншій частині цього ж вироку, виснувавши про недоведеність часу, місця, способу, мотиву, попередньої змови, організації, спілкування та факту передачі грошових коштів за епізодом вбивства судді за аналогічних обставин, без підтвердження належними доказами визнав такі обставини встановленими за епізодом вбивства ОСОБА_29 , визнав недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту з ОСОБА_11 від 09.09.2014, оскільки останній не підтвердив такі показання під час судового розгляду та прийняв вказаний доказ на підтвердження провини обвинувачених за іншим епізодом. Відтак, на переконання захисника, суд першої інстанції допустив в оскарженому судовому рішенні істотні суперечності, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора адвокат ОСОБА_13 посилається на її безпідставність, незаконність та необґрунтованість, а доводи, викладені у ній вважає припущенням та версією сторони обвинувачення, яка не підтверджується жодним дослідженим судом першої інстанції доказом, у зв'язку з чим просив відмовити в її задоволенні у повному обсязі.

Також, захисник ОСОБА_13 просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг потерпілих, оскільки обвинувачені у повному обсязі заперечують свою причетність у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, а тому підстав для покладення на них обов'язку з відшкодування шкоди не має.

З аналогічних підстав, у своїх запереченнях адвокат ОСОБА_14 також просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг прокурора та потерпілих.

Позиції учасників судового провадження.

Сторона обвинувачення підтримала подану прокурором апеляційну скаргу та з підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, вирок суду першої інстанції в частині виправдання обвинувачених скасувати та ухвалити новий вирок в цій частині, яким обвинувачених визнати винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень та призначити покарання за сукупністю злочинів у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить обвинуваченим на праві приватної власності. При цьому, прокурор підтримав апеляційні скарги потерпілих та заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту.

Потерпілі та їх представники підтримали подані ними апеляційні скарги та просили їх задовольнити у повному обсязі, скасувати вирок суду першої інстанції в частині виправдання обвинувачених та в частині вирішення цивільних позовів та ухвалити новий вирок в цій частині.

Захисники обвинувачених та самі обвинувачені підтримали подані апеляційні скарги захисників та з підстав, викладених у них просили вирок суду в частині засудження обвинувачених та в частині вирішення цивільних позовів скасувати, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі ст. 284 КПК, цивільні позови потерпілих залишити без розгляду. При цьому заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілих.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стороною обвинувачення та захисту було заявлено ряд клопотань про повторне дослідження доказів під час апеляційного перегляду, які мотивовано тим, що такі докази не були належним чином досліджені та оцінені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

В той же час, суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.

Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Аналогічні висновки викладені у Постанові ККС ВС від 05 жовтня 2021 року у справі №589/5015/19.

Наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов'язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права міститься в постанові ККС ВС від 27.09.2022 у справі №554/675/20.

Колегія суддів, перевіривши доводи заявлених клопотань та вимоги апеляційних скарг, не знайшла підстав для здійснення повторного дослідження доказів під час апеляційного перегляду справи та надання їм іншої оцінки, ніж суд першої інстанції з підстав, які будуть детально зазначені в цій ухвалі.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 410 КПК, неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо: судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

За змістом ст. 411 КПК судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Вирок підлягає скасуванню із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів, перевіривши обґрунтованість доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення, захисту та потерпілих, доходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які, у даному випадку, є підставою для скасування судового рішення з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, з огляду на таке.

Щодо істотного порушення вимог КПК, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 338 КПК, з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Суд роз'яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, на розгляд до суду першої інстанції надійшов обвинувальний акт від 12.02.2015 у кримінальному провадженні №12014170110000192 за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, ОСОБА_28 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 379, п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК та ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 377, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

В подальшому, відповідно до обвинувального акта від 28.07.2022, прокурором було змінено обвинувачення щодо ОСОБА_28 та перекваліфіковано його дії зі ст. 379, п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 122, п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Вироком на підставі угоди про визнання винуватості ІНФОРМАЦІЯ_33 від 16.10.2019 ОСОБА_28 було визнано винним у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень та призначено покарання, з урахуванням ст. 69, 70 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років та звільнено в залі суду у зв'язку з повним відбуттям призначеного покарання.

Під час розгляду даного кримінального провадження, стороною захисту зверталась увага суду першої інстанції на те, що у зміненому обвинувальному акті стосовно ОСОБА_28 відсутній епізод раніше інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК за фактом вчинення опору працівникові правоохоронного органу, в межах якого ОСОБА_66 було визнано потерпілим та після зміни обвинувачення, суд, всупереч в положень ч. 3 ст. 338 КПК не викликав у судове засіданні вказаного потерпілого, не роз'яснив йому право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, виділив обвинувачення стосовно ОСОБА_28 в окреме провадження та ухвалив вирок на підставі угоди, чим обмежив коло осіб, які можуть його оскаржити.

Крім вказаного, звертали увагу захисники й на недотримання процесуального порядку затвердження зміни обвинувачення, оскільки, в порушення ст. 341 КПК обвинувальний акт від 12.02.2015 затверджував перший заступник прокурора області, а змінений обвинувальний акт затвердив прокурор області.

Аналізуючи вказані доводи сторони захисту, суд першої інстанції їх відхилив, як неспроможні, посилаючись на ту обставину, що обвинувачення стосовно ОСОБА_28 не було предметом розгляду цим складом суду, оскільки судом розглядався обвинувальний акт від 28.07.2022, а також, оскільки державне обвинувачення у даному кримінальному провадженні підтримував прокурор відділу 31 Полтавської обласної прокуратури, який приймав участь в судових засіданнях, суд вважав правомірним погодження змін до обвинувального акта керівником ІНФОРМАЦІЯ_34 .

Однак, апеляційний суд не може погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції в цій частині та вважає їх такими, що ґрунтуються на власному, хибному тлумаченні положень КПК з огляду на таке.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Суд до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи не уповноважений перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг, повертати за наслідками підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення під час направлення обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора..

В той же час, відповідно до правових позиції щодо застосування норм процесуального права, викладених у постанова ККС ВС від 07.05.2024 у справі №306/1322/21 та від 14.01.2025 у справі №308/12144/15, кримінальний процесуальний закон покладає саме на суд функцію роз'яснення потерпілому права на підтримання обвинувачення у первинному обсязі. Таке роз'яснення є гарантією забезпечення прав потерпілого у кримінальному провадженні і забезпечення того, щоб останній був почутий судом. У разі якщо потерпілий прийме рішення підтримувати обвинувачення у первинному обсязі, тобто наполягатиме на притягненні особи до кримінальної відповідальності за вчинення більш тяжкого злочину, вочевидь матиме місце різниця у позиції прокурора та потерпілого щодо кримінально-правової оцінки вчиненого.

Саме з тих міркувань, що позиція потерпілого, який може висловити бажання про необхідність підтримання обвинувачення у більшому обсязі, порівняно зі зміненою кваліфікацією, яку підтримує прокурор, може не співпадати, закон покладає саме на суд, а не на прокурора обов'язок роз'яснити потерпілому його право, передбачене ч. 3 ст. 338 КПК.

На переконання апеляційного суду, у цьому провадженні суд не вжив достатніх заходів для роз'яснення потерпілому положень ч. 3 ст. 338 КПК, і це призвело до неналежного забезпечення дотримання прав потерпілого, які визначені кримінальним процесуальним законом.

Так, матеріали даного кримінального провадження не містять будь-яких доказів того, що ІНФОРМАЦІЯ_24 належним чином виконав вимоги ч. 3 ст. 338 КПК, повідомив потерпілого ОСОБА_66 про дату, час та місце судового засідання, вручив йому змінений обвинувальний акт та роз'яснив право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Колегія суддів вважає, що після надходження обвинувального акта, в тому числі й зміненого, до ІНФОРМАЦІЯ_4 , цей суд, у відповідності до положень ст. 338 КПК мав би забезпечити участь потерпілого ОСОБА_67 у підготовчому судовому засіданні, вручити йому змінений обвинувальний акт, надати можливість ознайомитись з підставами, які слугували для зміни обвинувачення, роз'яснити право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, належним чином з'ясувати його думку з цього приводу та, у разі відмови цього потерпілого від підтримання обвинувачення за ч. 2 ст. 342 КК проводити судовий розгляд виключно за обвинувальним актом від 28.07.2022.

Однак, суд першої інстанції, в порушення вищевказаних вимог Закону не забезпечив участь потерпілого ОСОБА_67 у судовому засіданні, не виконав дій, передбачених ч. 3 ст. 338 КПК, не сприяв забезпеченню дотримання прав потерпілого, які визначені кримінальним процесуальним законом, та обмежившись посиланням на положення ч. 1 ст. 337 КПК, відхилив обґрунтовані доводи сторони захисту в цій частині, чим допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачене п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України.

Крім зазначеного, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо належної особи, яка затвердила змінений обвинувальний акт з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КПК, якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім випадку, коли ним є Генеральний прокурор, дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення або розпочати провадження щодо юридичної особи, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

За змістом п. 2, 4 абз. 3 ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про прокуратуру», прокурором вищого рівня є: для прокурорів, керівників та заступників керівників підрозділів обласної прокуратури - керівник обласної прокуратури чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов'язків; для керівника обласної прокуратури, його першого заступника та заступників, керівника та заступника керівника підрозділу, прокурора ІНФОРМАЦІЯ_35 прокурор чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов'язків.

Як видно з матеріалів даного кримінального провадження, первісний обвинувальний акт від 12.02.2015 був затверджений першим заступником прокурора Полтавської області ОСОБА_83 . В той же час, змінене обвинувачення від 28.07.2022 було затверджено керівником ІНФОРМАЦІЯ_29 , який, в розумінні положень ст. 341 КПК, ст. 17 ЗУ «Про прокуратуру» не є прокурором вищого рівня.

Посилання суду першої інстанції на те, що змінене обвинувачення повинен погодити той прокурор, який приймав участь в судовому розгляді та дійшов переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення, з прокурором вищого рівня по відношенню до себе, а не той, який затверджував первісний обвинувальний акт, але участі в судовому розгляді не приймав, суперечить вищевикладеним нормам кримінального процесуального Закону та є власним тлумаченням суду положень процесуального Закону, що суперечить його точному змісту, а тому, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові ККС ВС від 22.02.2018 року у справі № 743/587/15-к, апеляційний суд вважає такі порушення істотними, тобто такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Під час розгляду даного кримінального провадження сторона захисту посилалась на недотримання органом досудового розслідування належної правової процедури у зв'язку з здійсненням досудового розслідування неуповноваженими на те особами.

Так, сторона захисту посилалась на невмотивованість постанов про надання доручення на проведення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, на безпідставність та відсутність повноважень для об'єднання матеріалів кримінальних проваджень, на порушення правил підслідності у зв'язку з проведенням досудового розслідування даного кримінального провадження слідчими прокуратури, а також на відсутність процесуальних підстав для здійснення досудового розслідування слідчими ОСОБА_56 та ОСОБА_84 .

Відхиляючи такі доводи сторони захисту, суд першої інстанції виходив з того, що невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність, оскільки для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

Узагальнено, суд першої інстанції зазначив про те, що допущені органом досудового розслідування порушення не вплинули на справедливість даного кримінального провадження в цілому, оскільки жодним чином не вплинули на реалізацію стороною захисту та обвинуваченими своїх процесуальних прав, не призвели до істотного порушення норм КПК, що вплинуло б на фундаментальні права осіб. Крім того, суд послався й на те, що постанови, про незаконність яких стверджує захист, є документом, а тому не можуть бути визнані недопустимими.

Апеляційний суд, в контексті зазначених доводів сторони захисту та висновків суду першої інстанції в цій частині, не надаючи іншу оцінку зазначеним постановам, які не були предметом безпосереднього дослідженням під час апеляційного розгляду справи, вважає, що твердження суду першої інстанції про відсутність впливу допущених органом досудового розслідування на загальну справедливість даного кримінального провадження є необґрунтованим з огляду на таке.

Так, на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції безпідставно не враховано обґрунтовані посилання сторони захисту на висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені у постанові ОП ККС ВС від 04 жовтня 2021 року у справі №724/86/20, відповідно до яких, за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов'язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.

Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.09.2020 у справі №563/1118/16-к, згідно зі ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, у тому числі шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Крім вказаного, відповідно до висновків, щодо застосування норм процесуального права, викладених в постанові ОП ККС ВС від 24.05.2021 у справі №640/5023/19, які послідовно підтримувались Верховним Судом, зокрема в постановах від 10.06.2021 у справі №532/1240/16-к, від 29.09.2022 у справі №748/2075/19, від 09.05.2024 у справі №496/5125/15-к та ін., у разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матиме місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК та порушення вимог статей 214, 216 КПК. Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.

Вищевказані висновки Верховного Суду, в контексті доводів сторони захисту про очевидну незаконність прийнятих під час досудового розслідування постанов залишились без належної правової оцінки. Так, на переконання апеляційного суду, недостатнім є узагальнене обґрунтування судом першої інстанції відсутності впливу таких порушень на загальну справедливість даного кримінального провадження, з огляду на встановлення самим же судом, відсутність певних постанов про доручення проведення органу досудового розслідування певній слідчій групі, відсутність процесуальних підстав для об'єднання кримінальних проваджень, порушення правил предметної підслідності даного кримінального провадження.

В цьому контексті, на переконання колегії суддів, заслуговують на увагу й доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо неуповноважених суб'єктів, які повідомляли про підозру обвинуваченим та які залишись поза увагою суду першої інстанції.

Крім зазначеного, захист неодноразово наголошував на тому, що передача даного кримінального провадження для проведення досудового розслідування слідчим прокуратури Полтавської області не лише порушувало положення ст. 216 КПК, а й мало істотний вплив на реалізацію стороною захисту своїх процесуальних прав, зокрема права на неупереджене та об'єктивне розслідування скарг обвинувачених про застосування до них недозволених методів ведення досудового розслідування, яке здійснювалось тим саме органом, що й дане кримінальне провадження, чому суд першої інстанції також не надав належної оцінки, обмежившись посиланням на те, що сторона захисту не ставила під сумнів повноваження слідчих прокуратури, оскільки такі заперечення відсутні в протоколі про відкриття матеріалів досудового розслідування.

Зазначені порушення, на переконання сторони захисту призвели до безпідставного закриття кримінальних проваджень за численними скаргами обвинувачених про застосування до них недозволених методів ведення досудового розслідування, ненадання для ознайомлення та не направлення вказаних постанов стороні захисту, формальне проведення досудового розслідування за цими скаргами та, як наслідок, про скасування низки таких постанов слідчими суддями, що також залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Більше того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження загалом.

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень гарантованих статтями 27, 28 Конституції України прав людини є обов'язковим. Перевірка доводів засудженого щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим. (Постанова ККС ВС від 13.04.2021 у справі № 752/6631/18-к).

Виходячи із положень ст. 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень.

Так, суд першої інстанції, перевіряючи доводи сторони захисту про застосування до обвинувачених недозволених методів ведення досудового розслідування, обмежився дослідженням постанов органів досудового розслідування про закриття кримінальних проваджень за скаргами обвинувачених, не надавши належної оцінки їх змісту, повноті проведення досудового розслідування, інформації сторони захисту про невручення таких постанов скаржникам, їх подальше оскарження та скасування. Більше того, суд першої інстанції в оскарженому вироку зазначив й про те, що кримінальне провадження №42014170000000242 від 11.09.2014 за ч. 1 ст. 373 КК триває.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один з основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Відтак, суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність остаточного процесуального рішення у кримінальному провадженні №42014170000000242 від 11.09.2014 за ч. 1 ст. 373 КК про застосування до обвинуваченого недозволених методів ведення досудового розслідування, тобто ухвалив судове рішення з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Сторона захисту також зазначала й про істотні порушення фундаментальних прав та свобод обвинувачених, зокрема права на вільний вибір захисника, незаконне затримання обвинувачених, отримання позапроцесуальних показів від вказаних осіб, повідомлення про підозру, проведення слідчих дій та обрання запобіжних заходів без захисників обвинувачених.

Суд першої інстанції в оскарженому вироку вважав встановленим та доведеним, що обвинувачені були затримані незаконно, тобто за відсутності передбачених для цього КПК підстав, з ними вчинялись незаконні дії з боку співробітників оперативних підрозділів, які примушували останніх до дачі неправдивих показань та примушували до участі в процесуальних діях, які відбувалися під наглядом і за сценарієм цих оперативних працівників.

В цей же час, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що таке спілкування не мало певного впливу на загальну справедливість провадження, оскільки питома вага важливих доказів була зібрана органом досудового розслідування до затримання вказаних осіб, а обвинувачені були забезпечені захисниками за призначенням та не повідомляли про тиск на них.

З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать власним висновкам суду з огляду на таке.

Як встановлено колегією суддів, під час незаконного затримання обвинувачених та протягом перебування їх в умовах ІТТ, на підставі дозволу слідчого ОСОБА_59 відбулось відвідування обвинувачених та спілкування з ними працівників оперативного підрозділу. Наслідком такого спілкування стало проведення допитів з обвинуваченими та слідчих дій з їх участю. Зокрема свідка ОСОБА_28 було затримано 02.09.2014 та проведено обшук його автомобіля, з обвинуваченим ОСОБА_11 05.09.2014 та 09.09.2014 було проведено слідчі експерименти за результатами проведення яких було виявлено рушницю, набої та маски, які суд першої інстанції визнав належними та допустимими доказами та поклав їх в основу свого обвинувального вироку, з обвинуваченим ОСОБА_12 09.09.2014 також було проведено слідчий експеримент.

Суд першої інстанції залишив поза своєю увагою вищевказані обставини, а саме те, що такі дії були проведені очевидно з грубим порушення права на захист обвинувачених, з порушенням права не свідчити проти себе, з застосуванням психологічного та фізичного насильства, про що неодноразово вказувала сторона захисту як під час судового розгляду даної справи так і в скаргах про застосування недозволених методів ведення досудового розслідування та призвело до отримання нових доказів для органа досудового розслідування, про наявність яких останнім не було відомо до цих дій.

За правовою доктриною «неминучого виявлення» (inevitable discovery), яка є винятком із правила про «плоди отруйного дерева», докази, отримані незаконним шляхом (з порушенням прав), можуть бути визнані допустимими, якщо суд переконаний, що вони все одно були б виявлені правоохоронцями згодом у законний спосіб.

У даному випадку, суд першої інстанції, визнавши незаконним затримання обвинувачених, проведення з ними позапроцесуальних бесід та спілкувань, дійшов висновку про відсутність їх впливу на загальну справедливість кримінального провадження, однак не навів в судовому рішенні достатньо переконливих мотивів того, що докази, які були отримані органом досудового розслідування з очевидним порушенням прав обвинувачених, а саме, як зазначалось вище, ймовірне знаряддя вчиненого кримінального правопорушення, маски зі слідами біологічного середовища та ін., були б неминуче виявлені цим органом без змушування обвинувачених надати показів.

Більше того, як слушно зазначає сторона захисту, суд першої інстанції вказуючи про відсутність впливу таких порушень належним чином не деталізував, яка саме низка доказів, зібраних органом досудового розслідування, давала підстави останнім для затримання обвинувачених та їх підозри у вчиненні вбивства потерпілих ОСОБА_26 та ОСОБА_29 , при тому, що суд самостійно встановив очевидну незаконність їх затримання.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів. Вимога визнати докази, отримані з порушеннями, недопустимими спрямована на те, щоб сторона, що допустила порушення, не могла скористатися його результатами. Використання цих правил на шкоду стороні, яка жодним чином не відповідальна за порушення процесуальних правил, суперечить їх меті (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).

Стосовно можливості застосування асиметричних правових наслідків в питанні визнання доказів недопустимими колегія суддів виходить з такого: (1) обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях (частина 3 статті 62 Конституції України), з чого випливає, що недопустимими повинні визнаватися докази, здобуті з порушенням закону, що можуть бути покладені в основу саме обвинувачення; (2) визнання доказу недопустимим є проявом процесуальної відповідальності для сторони, яка допустила порушення, що призвело до недопустимості доказу; (3) сторона захисту має право на використання доказів, при збиранні яких вимоги законодавства були порушені з вини сторони обвинувачення, адже обвинувачений не має нести негативні процесуальні наслідки через некомпетентність, недобросовісність чи порушення сторони обвинувачення.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність впливу порушення права на захист обвинувачених на загальну справедливість кримінального провадження в цілому є недостатньо аргументовані, належним чином не мотивовані, суперечливими та є очевидно передчасними, що свідчить вказує на істотні порушення вимог КПК. Суд першої інстанції, встановивши незаконність затримання обвинувачених, проведення з ними у позапроцесуальний спосіб спілкування та слідчих дій мав би застосувати асиметричний підхід в питанні визнання доказів недопустимими та врахувати, на користь захисту, обставини, при яких органом досудового розслідування були здобуті докази, детально перевірити заяви обвинувачених про змушування їх надавати покази та іншим доводам сторони захисту про порушення прав обвинувачених.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було допущено істотні порушення вимог КПК, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є самодостатньою підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого новому складу суду необхідно врахувати висновки апеляційного суду, викладені в цій ухвалі та ретельно перевірити інші доводи сторони захисту щодо істотних порушень вимог КПК з наданням їм обґрунтованої оцінки.

Щодо неповноти судового розгляду.

Сторона захисту в своїх апеляційних скаргах неодноразово посилалась на упередженість складу суду, через порушення принципу змагальності, надання очевидної переваги стороні обвинувачення та ігнорування доводів сторони захисту, не врахування судом першої інстанції окремих мотивів та доказів, які могли б суттєво вплинути на висновки суду.

З такими твердженнями сторони захисту погоджується й апеляційний суд з огляду на таке.

Відповідно до ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до п. 1, 2, 13, 15, 19 ч. 1 ст. 7 КПК, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, диспозитивність.

За змістом ч. 1 ст. 8 КПК, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 9 КПК, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Частинами 1, 2 статті 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Частиною 1 статті 26 КПК передбачено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Як видно з матеріалів даного кримінального провадження, протягом всього розгляду справи судом, стороною захисту заявлялись клопотання про допит свідків та експертів, зокрема працівників та власників станцій технічного обслуговування, де нібито здійснював ремонт автомобілю ВАЗ 2108, а саме здійснювалась заміна коробки передач, призначенні експертизи вищевказаного транспортного засобу, призначенні експертизи зброїв та набоїв, в проведенні слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_28 , в долученні та безпосередньому дослідженні ряду доказів, наданих стороною захисту, а також прихованих доказів сторони обвинувачення.

В задоволенні цих та інших клопотань сторони захисту було відмовлено з посиланням на недоцільність виклику та допиту свідків, надання доручень на проведення слідчих дій, на призначення експертиз.

Натомість, за клопотанням сторони обвинувачення, фактично більше ніж чим через 5 років після завершення досудового розслідування даного кримінального провадження, на підставі відповідної ухвали суду першої інстанції було доручено органу досудового розслідування проведення слідчого експерименту та огляду місцевості за участю свідка ОСОБА_28 , під час якого фактично зібрано нові докази винуватості обвинувачених, які покладені судом в основу оскарженого вироку. Ставлячи під сумнів результати цього слідчого експерименту, з метою спростування даних, викладених у ньому, а також належності доказів, виявлених в ході його проведення до цього кримінального провадження, стороною захисту заявлялось клопотання про проведення слідчих дій з вказаним свідком, проте в задоволенні цього клопотання стороні захисту також було відмовлено.

Крім зазначеного, ряд доказів, поданих стороною захисту в суді першої інстанції взагалі залишився без будь-якої належної правової оцінки з посиланням суду на їх неналежність, непереконливість, а також що такі докази були враховані судом для виправдання обвинувачених.

На переконання апеляційного суду, зазначені дії та процесуальні рішення суду першої інстанції не у повному обсязі сприяли дотримання принципу змагальності сторін, враховуючи, що сторона обвинувачення має значні переваги у збиранні доказів, оскільки наділена правом проводити слідчі (розшукові) дії (обшуки, допити, експертизи) та негласні слідчі дії (НСРД), застосування примусових заходів (обшук, затримання), використання оперативних підрозділів, витребування документів через тимчасовий доступ, на відміну від сторони захисту, яка обмежена витребуванням документів або залученням експертів.

Крім того, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження, стороною захисту було заявлено ряд клопотань про долучення до справи та дослідження доказів та документів, які свідчать про невинуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, у долученні та дослідженні яких судом першої інстанції було відмовлено. Протокольними ухвалами колегії суддів, вказані клопотання сторони захисту були частково задоволені, долучено до матеріалів кримінального провадження ряд документів та доказів. Водночас, з огляду на ту обставину, що вказані документи та докази не були предметом оцінки суду першої інстанції, враховуючи особливості апеляційного перегляду справи, в задоволенні клопотання сторони захисту про їх дослідження було відмовлено.

Приймаючи вказані рішення, на переконання апеляційного суду, долучені стороною захисту документи та докази містять інформацію, яка може спростувати висновки суду першої інстанції щодо причетності обвинувачених до вчинення інкримінованого їм кримінального правопорушення, а тому вони підлягають ретельному дослідженню та оцінці під час нового судового розгляду.

Щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

Аналогічні висновки викладені у постанові ККС ВС від 21 січня 2020 року у справі №754/17019/17.

Так, судом першої інстанції, узагальнено, було встановлено такі обставини.

11.02.2014 близько 19 год за місцем проживання потерпілого біля під'їзду будинку був скоєний напад із застосуванням зброї на суддю Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_26 , який був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_8 , де останній помер від отриманих вогнепальних поранень.

Крім того, судом встановлено, що у ОСОБА_10 виник злочинний умисел на позбавлення ОСОБА_29 життя. У середині лютого 2014 року (точної дати органом досудового розслідування встановити не виявилось можливим) ОСОБА_10 , діючи з корисливих мотивів, які полягали у прагненні зберегти можливість фактичного володіння отриманими у власність його сім'єю підприємствами, виступаючи замовником, висловив пропозицію ОСОБА_11 , з яким був знайомий досить тривалий час та якому з 2012 року допомагав висвітлювати на каналі ПП ПТК « ІНФОРМАЦІЯ_12 » результати громадської діяльності ОСОБА_11 щодо протидії корупції в місті, у зв'язку з чим вони періодично зустрічались та мали дружні стосунки, вбити мера ОСОБА_40 за грошову винагороду.

В подальшому ОСОБА_28 запропонував своєму близькому другові (куму) ОСОБА_12 , який також раніше судимий, за винагороду прийняти участь у вчиненні вбивства ОСОБА_29 , на що останній погодився.

Згідно з розподіленими в процесі підготовки до вчинення злочину ролями ОСОБА_28 та ОСОБА_12 повинні були відстежити щоденний графік руху ОСОБА_29 , придбати для спілкування між собою засоби мобільного зв'язку та автомобіль для пересування.

03 березня 2014 року, близько 16 години 50 хвилин, у процесі підготовки до вчинення злочину, ОСОБА_28 в магазині «Мобіопт» ПП « ОСОБА_43 », для спілкування з ОСОБА_12 придбав два стартові пакети оператора мобільного зв'язку « ІНФОРМАЦІЯ_25 » та мобільний телефон «Alkatel 1010D».

Надалі, за допомогою мережі «Інтернет» на одному з сайтів продажу автомобілів, в селищі Велика Багачка Полтавської області ОСОБА_85 віднайшов автомобіль ВАЗ 2108, д.н.з НОМЕР_5 , який продавав ОСОБА_45 , та, зателефонувавши 01.04.2014, домовився про купівлю автомобіля.

02 квітня 2014 року за попередньою домовленістю, в період з 10 години до 14 години, знайомий ОСОБА_12 та ОСОБА_28 - ОСОБА_47 на прохання останніх купити вищевказаний автомобіль, зустрівся в селищі Велика Багачка Полтавської області з ОСОБА_48 , придбавши автомобіль ВАЗ 2108, д.н.з НОМЕР_6 , за 18000 гривень без оформлення будь-яких документів, які б засвідчували факт продажу. Вказаний автомобіль ОСОБА_47 відігнав за місцем свого проживання до міста Умані Черкаської області з метою вчинення ремонтних робіт для покращення роботи його механізмів.

У середині травня 2014 року ОСОБА_47 пригнав зазначений автомобіль до міста Кременчука, де останній був залишений у дворах неподалік місця проживання ОСОБА_29

ОСОБА_11 , відповідаючи перед ОСОБА_10 за організацію його замовлення, постійно цікавився у ОСОБА_28 ходом підготовки до вчинення злочину.

У подальшому до моменту вчинення вбивства ОСОБА_29 , ОСОБА_28 , ОСОБА_12 у червні 2014 року та ОСОБА_11 19.07.2014 використовували автомобіль ВАЗ 2108, д.н.з НОМЕР_6 , для слідкування за автомобілем «Мерседес S 500», на якому щоденно пересувався ОСОБА_29 , з метою встановлення та вивчення маршрутів його пересування.

26 липня 2014 року, близько 9 години 40 хвилин, ОСОБА_28 та ОСОБА_12 , діючи за попередньою змовою групою осіб, на автомобілі ВАЗ 2108, д.н.з. НОМЕР_6 , відстежили місце перебування ОСОБА_29 . В зазначений час останній знаходився поблизу сміттєвих баків і підходив до дверей водія автомобіля марки «Мерседес S 500».

У цей час ОСОБА_28 , керуючи вищевказаним автомобілем, під'їхав до ОСОБА_29 і, з метою вбивства останнього, зупинився. ОСОБА_12 , у свою чергу, знаходячись ззаду на пасажирському сидінні автомобіля у відчинене праве переднє скло дверей, з гладкоствольної вогнепальної зброї «Сайга 20С» здійснив три постріли у спину ОСОБА_29 , після чого разом з ОСОБА_28 на зазначеному автомобілі зникли з місця події. Від отриманих вогнепальних поранень ОСОБА_29 помер на місці.

Смерть ОСОБА_29 настала внаслідок вогнепальних поранень грудної клітини та черева з пошкодженням внутрішніх органів, що викликали гостру зовнішню та внутрішню крововтрату.

На початку серпня 2014 року ОСОБА_28 передав ОСОБА_11 зброю, з якої вбили ОСОБА_29 , щоб останній її знищив. Після чого ОСОБА_86 в лісосмузі поблизу с. Ракітне, закопав вказану зброю.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Так, суд вважав встановленим та доведеним стороною обвинувачення, що обвинувачений ОСОБА_10 , діючи з корисливих мотивів та маючи намір на вбивство потерпілого ОСОБА_29 , виступаючи замовником, запропонував раніше знайомому ОСОБА_11 організувати вбивство потерпілого.

В оскарженому судовому рішенні зазначено про те, що обвинувачений ОСОБА_10 дійшов висновку про необхідність вбивства потерпілого ОСОБА_29 через ряд судових позовів ініційованих останнім проти ОСОБА_10 та членів його сім'ї, маючи на меті позбавити наявного бізнесу та засобів для існування.

В підтвердження цих обставин, суд, як на докази, послався на наявність ряду цивільних справ, на матеріалами оперативних нарад виконкому ІНФОРМАЦІЯ_10 та на покази свідків.

На переконання апеляційного суду зазначені докази не підтверджують як факту існування між ОСОБА_10 та ОСОБА_29 будь-якого конфлікту, який би виходив у поза юридичну площину, так і ту обставину, що саме з причин подання міською радою позовів, у ОСОБА_10 виник умисел та корисливий мотив на вбивство потерпілого. Так, в оскарженому судовому рішення не аргументовано, яким чином смерть потерпілого ОСОБА_29 могла б вплинути чи вплинула на подальший розгляд зазначених цивільних справ та які переваги у зв'язку зі смертю останнього отримав би ОСОБА_10 в суді, а тому, колегія суддів розцінює такі висновки суду першої інстанції, як версія органа досудового розслідування, підтримана судом, яка ґрунтується на припущеннях.

В підтвердження наявності довірливих відносин між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд послався на те, що останній за допомогою ТРК « ІНФОРМАЦІЯ_12 » висвітлював свою антикорупційну діяльність, в тому числі й щодо дій мера ОСОБА_29 , неодноразово подавав оголошення про набір в автошколу, що на переконання суду підтверджується показами свідків та дослідженими судом доказами.

В той же час, матеріали даного кримінального провадження не місять, а судом не досліджувались та не надавалась оцінка доказам, які б підтверджували хоча б спілкування обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 між собою, наявність між ними міцних дружніх стосунків, проведення спільного дозвілля або відпочинку, спільних інтересів такої міри, що давало б змогу ОСОБА_10 запропонувати ОСОБА_11 організувати вбивство людини. Не підтверджується жодним доказом й той факт, що обвинувачений ОСОБА_10 мав фінансову можливість замовити вбивство потерпілого ОСОБА_29 , оскільки його реальне фінансове становище на момент інкримінованих йому подій не перевірялось.

Як слушно зазначає сторона захисту в своїх апеляційних скаргах, суд першої інстанції не надав належної оцінки матеріалам негласних слідчих дій, які здійснювались відносно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та які будь-якого доказового значення для даного кримінального провадження не мають і на яких не зафіксовано спілкування останніх щодо вбивства потерпілого ОСОБА_29 , а тому, на переконання апеляційного суду, такі висновки суду першої інстанції є передчасними.

Аналогічно вказаному, матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що обвинувачений ОСОБА_10 передавав ОСОБА_11 грошові кошти, як для організації вчинення кримінального правопорушення, а саме підшукування осіб, придбання знаряддя, стеження та ін., так і після його вчинення у якості винагороди, оскільки будь-яких грошових коштів в обвинувачених не вилучалось, органом досудового розслідування не перевірявся їх матеріальний стан або зміна способу життя, а тому колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 корисливого мотиву.

Суд першої інстанції також вважає встановленим та доведеним, що ОСОБА_11 , як організатор вчинення кримінального правопорушення залучив до своєї протиправної діяльності ОСОБА_28 , передав йому грошові кошти для підготовки вчинення кримінального правопорушення, придбання знаряддя вчинення злочину, засобів спілкування між учасниками та автомобілю, постійно цікавився про хід підготовки до вчинення злочину, а в подальшому отримав винагороду від ОСОБА_10 та сховав зброю, з якої було вбито ОСОБА_29 .

Такі висновки суду першої інстанції в переважній більшості ґрунтуються на показах свідка ОСОБА_28 , оцінка яким буде надана в окремому розділі цієї ухвали. Крім того, суд врахував у якості належного та допустимого доказу на підтвердження зазначених обставин, протокол проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_11 від 05.09.2014 та від 09.09.2014 року.

Апеляційний суд вже наголошував на передчасність висновків суду та врахування позасудових показань ОСОБА_11 , отриманих під час його незаконного затримання та неодноразового спілкування працівників оперативних підрозділів у не передбачений КПК спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Відтак, виходячи з буквального тлумачення вищевказаного положення кримінального процесуального Закону, передумовою для проведення слідчого експерименту є отримання органом досудового розслідування відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

У даному випадку такі відомості могли бути отримані органом досудового розслідування під час допиту ОСОБА_11 , який відбувався 03.09.2014, однак в ході цього допиту останній повідомив про свою непричетність до вчинення вбивства ОСОБА_29 та відсутність будь-якої відомої йому інформації про місце зберігання зброї.

Водночас, вже 05 вересня 2014 року слідчим проведено слідчий експеримент за участі останнього де він показує місце схованки зброї, з якої було вбито ОСОБА_29 , розказує про вміст прихованого та спосіб його пакування.

При цьому, зміст цієї слідчої дії, детально розкритий в оскарженому судовому рішенні, ставить під обґрунтований сумнів достовірність зафіксованої інформації та її походження саме від обвинуваченого ОСОБА_11 , а не за сценарієм працівників оперативного підрозділу, як про це зазначає сторона захисту. Апеляційний суд не може залишити поза своєю увагою розбіжності між попереднім описом ОСОБА_11 місця схованки, її вмісту та способу пакування та тим, що було виявлено та вилучено під час проведення цієї слідчої дії, які мають істотні розбіжності.

Інших доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_11 у вчиненні організації вбивства потерпілого ОСОБА_29 матеріали кримінального провадження не місять та судом першої інстанції не досліджувались. В цьому контексті, апеляційний суд додатково зазначає про наявність матеріалів НСРД, в тому числі й щодо ОСОБА_11 , які не місять будь-якої інформації щодо причетності останнього до організації вбивства потерпілого, спілкування з іншими обвинуваченими, отримання винагороди та щодо інших обставин, визнаних судом доведеними.

Відтак, під час нового судового розгляду, суду першої інстанції слід ретельно перевірити доводи сторони захисту щодо постановочного формату слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_11 , щодо наявності протиріч між його показами та даними, зафіксованими у цій слідчій дії та щодо допустимості цього доказу в цілому.

Суд першої інстанції, з посиланням на покази свідка та письмові докази, зокрема на товарний звіт від 03.03.2014, вважав також встановленим й те, що свідок ОСОБА_28 в магазині «Мобіопт» ПП « ОСОБА_43 » придбавав мобільний телефон «Alkatel 1010D» з сім-картами оператора мобільного зв'язку « ІНФОРМАЦІЯ_25 ».

Проте, ставлячи під сумнів достовірність показів свідків та товарного звіту сторона захисту вказувала на те, що суд безпосередньо не допитував свідка ОСОБА_87 , оскільки останній виїхав за межі державного кордону України та суд в дійсності не переконався чи вівся облік ІМЕІ проданих мобільних телефонів та номери проданих стартових пакетів операторів мобільного зв'язку. Крім цього, сторона захисту звертала увагу й на покази свідка ОСОБА_81 , який на той час будучи продавцем у вказаному магазині зазначив, що при продажі мобільних телефонів до бази даних вносилась інформація виключно щодо його моделі та кольору, а при продажі стартових пакетів вносилась інформація про його вид. Цей же свідок повідомив суд, що особисто він, на прохання Прядунця здійснив напис номеру ІМЕІ мобільного телефону у товарному звіті.

Проте, всупереч викладеним обставинам, суд першої інстанції інакше інтерпретував покази зазначеного свідка та поклав їх в основу обвинувального вироку, відхиливши обґрунтовані доводи сторони захисту в цій частині, а тому суду першої інстанції під час нового судового розгляду слід детально з'ясувати обставини придбання свідком ОСОБА_28 мобільного телефону, наявності в магазині «Мобіопт» відповідної бази даних та реєстрацію ІМЕІ пристроїв зв'язку при їх продажу.

Судом першої інстанції встановлено факт придбання автомобіля ВАЗ 2108, реєстраційний номер НОМЕР_6 обвинуваченим ОСОБА_12 та свідками ОСОБА_28 та ОСОБА_88 , його технічне переобладнання, використання, як засобу вчинення кримінального правопорушення та подальше знищення шляхом підпалу.

До таких висновків суд першої інстанції прийшов з огляду на покази обвинуваченого ОСОБА_12 , який не заперечував факт придбання транспортного засобу, свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_73 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , судових експертів, дослідженими судом першої інстанції письмовими та речовими доказами.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо тієї обставини, що транспортний засіб, а саме автомобіль ВАЗ 2108, реєстраційний номер НОМЕР_6 , який був придбаний свідком ОСОБА_88 у свідків ОСОБА_89 та ОСОБА_90 , на прохання обвинуваченого ОСОБА_12 є саме тим автомобілем, на якому переміщувались особи, причетні до вбивства потерпілого ОСОБА_29 , а також тим автомобілем, рештки якого оглядались в судовому засіданні, а висновки суду першої інстанції містять істотні суперечності, з огляду на таке.

Так, суд першої інстанції вважав встановленим той факт, що свідок ОСОБА_47 після придбання вказаного автомобіля відігнав його за місцем свого проживання до міста Умані Черкаської області та здійснював ремонтні роботи для покращення роботи його механізмів.

Судом відхилено, як необґрунтовану, непослідовну та нелогічну версію сторони захисту щодо тієї обставини, що даний автомобіль придбавався ОСОБА_12 , як подарунок своєму батькову, а ОСОБА_73 було залучено до придбання даного автомобіля, як технічного спеціаліста, який займається ремонтом та обслуговуванням аналогічних транспортних засобів.

В той же час, відхиляючи вказану версію сторони захисту, суд не надав розумного та логічного пояснення меті придбання комплекту зимової резини для даного автомобіля, що підтверджується показами обвинуваченого ОСОБА_12 та свідків ОСОБА_73 , ОСОБА_28 та ОСОБА_89 для автомобіля, який невдовзі було знищений, пославшись на те, що вказана обставина не спростовує мети придбання цього автомобіля.

Крім того, суд не надав належної оцінки й відомостям, наданими в судовому засіданні стороною захисту щодо наявності облікових даних, згідно яких власником автомобіля ВАЗ 2108, реєстраційний номер НОМЕР_5 , станом на серпень 2014 року є ОСОБА_93 , не забезпечив допит вказаного свідка у судовому засіданні, а також не надав жодної оцінки інформації з обліковими даними автомобілів ВАЗ 2108, де значаться автомобілі з номерним позначенням кузова з останніми цифрами « НОМЕР_7 » або з номерним позначенням двигуна з останніми цифрами «589», що ставить під обґрунтований сумнів висновки суду першої інстанції про ідентичність оглянутих судом першої інстанції залишків спаленого автомобіля та автомобіля, придбаного свідком ОСОБА_94 .

До таких висновків апеляційний суд доходить також з огляду на висновок експерта ОСОБА_95 №52 від 07.08.2014 та покази цього експерта в судовому засіданні, який під час свого допиту повідомив, що не встановлював колір автомобіля, який був предметом дослідження та не встановив ідентифікаційний номер кузова (VIN) та норм двигуна, що могло б однозначно ідентифікувати даний транспортний засіб, як той, що був проданий свідком ОСОБА_96 .

Також, обґрунтовані сумніви у тому, що рештки спаленого автомобіля є тим самим автомобілем, що був придбаний свідком ОСОБА_88 викликає й наявність на цьому автомобілі 4-х ступнева коробка передач, в той час, як свідок ОСОБА_45 повідомляв, що на момент відчуження свого транспортного засобу у ньому стояла 5-ти ступенева механічна коробка. Більше того, під час досудового розслідування даного кримінального провадження свідок ОСОБА_45 , під час проведення огляду автомобіля впізнав його за особливими ознаками, а саме за залишками слідів проведених ним ремонтних робіт, однак в ході огляду залишків автомобіля ВАЗ 2108 таких ознак виявлено не було.

Окремо, апеляційний суд звертає увагу й на протиріччя, які суд першої інстанції допустив в своїх висновках в цій частині, оскільки за змістом вироку видно, що автомобіль ВАЗ 2108 після його придбання забрав до себе додому свідок ОСОБА_47 для його технічного обслуговування, однак судом встановлено, що свідок ОСОБА_28 начебто змінив коробку передач на 4-х ступеневу та прийняв покази цього свідка, як достовірні. При цьому, сторона захисту наголошувала на необхідності перевірки цих показів зазначеного свідка шляхом встановлення та допиту осіб, які здійснювали заміну трансмісії, призначення повторної експертизи транспортного засобу з метою встановлення його ідентифікуючих ознак, однак в задоволенні таких клопотань судом було відмовлено.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи в цій частині, оскільки висновки суду ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені достатніми, з точки зору стандарту доказування «поза розумним сумнівом», доказами.

Не підтверджуються жодними доказами й висновки суду в тій частині, що обвинувачений ОСОБА_12 разом зі свідком ОСОБА_28 стежили за переміщенням потерпілого ОСОБА_29 , вивчали його розклад та маршрут, визначали зручний для себе час та місце для здійснення його вбивства.

Судом першої інстанції також встановлено, що потерпілого ОСОБА_29 було вбито обвинуваченим ОСОБА_12 шляхом застосування гладкоствольної вогнепальної зброї «Сайга 20С», яку було виявлено та вилучено під час проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_11 .

Такі висновки судом зроблені на підставі показань свідка ОСОБА_28 , протоколу проведення слідчого експерименту з ОСОБА_11 від 05.09.2014, відомостями, що стосуються з'єднаннями номеру телефону, яким користувався ОСОБА_97 31.07.2014, висновку експерта №828 від 13.10.2014, речовими доказами. При цьому суд зазначив, що відсутність у матеріалах кримінального провадження відомостей про походження зброї не виключає факт її використання обвинуваченим ОСОБА_12 під час вчинення злочину.

Апеляційний суд вже зазначав про необхідність перевірки показань обвинуваченого ОСОБА_11 та даних, отриманих в ході проведення слідчого експерименту з цим обвинуваченим, в ході якого було виявлено та вилучено вищевказану зброю, на предмет їх допустимості та достовірності.

Крім того, колегія суддів не може залишити поза своєю увагою доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі, щодо невідповідності висновку експерта №828 від 13.10.2014 фактичним обставинам справи у зв'язку з її технічною неспроможністю, з огляду на таке.

Вказаним висновком експерта встановлено, що надана на дослідження рушниця являється мисливською гладкоствольною вогнепальною зброєю карабіном «Сайга 20С» 20 калібру, виготовлений промисловим способом, з самостійним знищенням номерних позначень. Даний карабін придатний для проведення пострілів мисливськими патронами 20 калібру. Надані на дослідження три пижі, до категорії бойових припасів не відноситься, а являються: один пиж частиною бойового припасу стріляним пижом мисливського патрона 20 калібру, два пижа - частинами бойових припасів - стріляними пиж-контейнерами мисливських патронів 20 калібру. Надана на дослідження куля до категорії бойових припасів не відноситься, а являється частиною бойового припасу мисливського патрона 20 калібру, кулею «Диаболо» до мисливського патрона 20 калібру. Надана на дослідження куля, яка вилучена 26.07.2014 під час розтину з тіла трупа ОСОБА_29 , відстріляна з наданого на дослідження карабіна «Сайга-20С» 20 калібру.

В спростування таких висновків, сторона захисту посилалась на показання допитаного в судовому засіданні експерта ОСОБА_98 та на висновок експертного дослідження зброї № НОМЕР_8 від 08.10.2019 експерта ОСОБА_99 , відповідно до яких, при спорядженні кулі «Диаболо» в пиж-контейнер вона не контактує з каналом ствола, а тому на ній не могли утворитись трасові сліди від її контакту з внутрішньою поверхнею ствола карабіну «Сайга-20С».

Суд першої інстанції не прийняв до уваги такі доводи сторони захисту, пославшись на те, що твердження захисту, що куля «Діабло» знаходилася в пиж-контейнері є ніщо інше як припущення, а тому дійшов висновку, що надані стороною захисту висновки експертів є неспроможними.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх суперечливими, а доводи сторони захисту в цій частині є достатньо обґрунтовані та вмотивовані з огляду на таке.

Як встановлено вироком суду першої інстанції, потерпілого ОСОБА_29 було вбито з застосуванням гладкоствольної рушниці «Сайга-20С» зі складеним прикладом, номер частково вирізаний, присутні перші дві цифри: 98, яка була споряджена 2 пиж-контейнерами, які були вилучені з трупа ОСОБА_29 .. Крім того, як зазначалось вище, судом також встановлено, що з трупа ОСОБА_29 було вилучено кулю «Диабло», яка за вищевказаним висновком експерта відстріляна з наданого на дослідження карабіна «Сайга-20С» 20 калібру, з огляду на наявність на її поверхні цієї кулі слідів проходження каналу ствола.

Висновком судово-балістичної експертизи №254 від 02.04.2014 встановлено, що на наданих на дослідження (вилучених 11.02.2014 під час огляду місця події) двох пижах-контейнерах мисливських патронів 20 калібру є сліди деформації матеріалу у вигляді вдавлень корпусу, надривів, сліди термічного впливу та відсутність фрагментів матеріалу, сліди на наданих на дослідження двох пижах-контейнерах для ідентифікації зброї з якої були відстріляні не придатні.

Таким чином, судом першої інстанції фактично встановлено, що потерпілого ОСОБА_29 було вбито з застосування рушниці «Сайга-20С», споряджену двома пиж-контейнерами мисливських патронів 20 калібру та які споряджені кулею «Диаболо» 20 калібру, що, з технічної точки зору є можливим.

В той же час, у разі спорядження такої кулі у пиж-контейнер відповідного калібру, контейнер приймає на себе контакт зі стволом, куля ізольована від сталі та на ній можуть залишитись сліди від сегментів контейнера, деформація від проходження через чок, у разі його наявності, оскільки така куля відділяється від контейнера після виходу з каналу ствола. Враховуючи ту обставину, що рушниці «Сайга-20С» є гладкоствольною зброєю, навіть у випадку часткового пошкодження контейнеру у стволі, на кулі залишились би незначні мікроподряпини, локальні вм'ятини та поздовжні смуги, а тому куля в контейнерному варіанті дає обмежену кількість індивідуальних ознак.

Відтак, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою доводи сторони захисту в цій частині, не встановив належним чином, з посиланням на відповідні докази, яким саме чином була споряджена рушниця «Сайга-20С», у зв'язку з чим, за наявності вилучених з трупа ОСОБА_29 двох пиж-контейнерів, на кулі залишились сліди проходження каналу ствола, чим допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам справи, а тому такі доводи сторони захисту та висновки апеляційного суду в цій частині підлягають ретельній перевірці під час нового розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК, до загальних засад кримінального провадження належить, зокрема, безпосередність дослідження показань, речей і документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 КПК, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, суд першої інстанції, у якості належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження винуватості обвинувачених прийняв надані стороною обвинувачення аналітичні опрацюванням інформації про зв'язок кінцевих обладнань споживачів телекомунікаційних послуг операторів мобільного зв'язку « ІНФОРМАЦІЯ_36 », « ІНФОРМАЦІЯ_37 », « ІНФОРМАЦІЯ_38 », дані оператора мобільного зв'язку щодо з'єднань мобільних терміналів, якими користувався ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_28 , узагальнення прокурора ОСОБА_7 , а саме документи: «Фіксація Пасічного», «Фіксація Куника», «Фіксація ІНФОРМАЦІЯ_39 », «Фіксація Крижановського 2».

Сторона захисту під час розгляду даного кримінального провадження наголошувала на тому, що такі узагальнення прокурора є його особистим трактуванням певних фактів, які він вважає встановленими.

Спростовуючи такі твердження, суд першої інстанції зазначив, що аналіз телефонних роздруківок є діяльністю співробітників правоохоронних органів з використання системного підходу щодо збору відповідної інформації, аналітичного вивчення певних характеристик, тенденцій з метою встановлення взаємозв'язків між фактами, подіями, явищами, суб'єктами та об'єктами. Суд вважав, що фактичні дані, які містяться в цих документах на підставі аналізу інформації, отриманої від операторів мобільного зв'язку, моніторингів телефонних розмов операторів зв'язку, якими встановлені абонентські номери закритої групи, які використовувалися особами при підготовці до та під час вчинення злочину, є доказами у відповідності до ст. 99 КПК України та були зібрані в порядку, встановленому КПК України. Узагальнення прокурора по суті є узагальнюючим аналітичним документом, який базується на результатах моніторингу телефонних з'єднань, викладених у цих довідках, а також на інших доказах, які були також одержані в кримінальному провадженні.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони суперечать загальним засадам кримінального процесуального Закону та не ґрунтуються на безпосередньо досліджених судом першої інстанції доказах.

Як видно з змісту вироку, судом першої інстанції було досліджено ряд протоколів тимчасового доступу до речей і документів, в тому числі й про вилучення у операторів мобільного зв'язку « ІНФОРМАЦІЯ_36 », « ІНФОРМАЦІЯ_37 », « ІНФОРМАЦІЯ_38 » інформації щодо прив'язки певних номерів мобільних телефонів до відповідних базових станцій.

Водночас, в порушення принципу безпосередності дослідження доказів, суд першої інстанції не досліджував, не аналізував та не надавав обґрунтовану оцінку додаткам до цих протоколів, які сформовані в таблиці формату exel та знаходяться на технічних носіях інформації, обмежившись дослідженням узагальнень, створених органом досудового розслідування. Відтак, суд не перевірив належним чином, у передбачений КПК спосіб відповідність інформації, яка міститься в аналітичних опрацювань, інформації, яка була надана операторами мобільного зв'язку та дійшов передчасного висновку про допустимість і достовірність вищевказаних доказів.

Крім цього, як слушно зазначає сторона захисту, матеріали даного кримінального провадження, окрім показів ОСОБА_28 не містять будь-яких доказів щодо наявності мобільний номерів «закритої групи», якими користувались обвинувачені, тобто належність встановлених органом досудового розслідування номерів мобільних телефонів, по яким проводилось аналітичне опрацювання саме обвинуваченим, а вирок суду першої інстанції в цій частині ґрунтується виключно на припущеннях, що підлягає ретельній перевірці під час нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Щодо істотних суперечностей, які допустив суд під час ухвалення вироку.

Оцінюючи покази, неодноразово допитаного в судовому засіданні, свідка ОСОБА_28 , апеляційний суд не може залишити поза своєю увагою істотні суперечності, допущені судом першої інстанції при ухваленні оскарженого вироку з огляду на наступне.

Так, обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та свідку ОСОБА_28 було інкриміновано вчинення двох окремих кримінальних правопорушень, в різний період часу за епізодами вбивства судді ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_26 та мера м. Кременчуг ОСОБА_29 .

Вказані епізоди злочинної діяльності, на переконання органа досудового розслідування, були вчинені одними особами, схожим між собою способом та знаряддям, зі схожих мотивів, що й стало, в подальшому, підставою для об'єднання цих кримінальних проваджень, під час судового розслідування, в одне провадження.

Первісний обвинувальний акт, який надійшов до суду, інкримінував обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та на той час обвинуваченому ОСОБА_28 замовне вбивство судді ОСОБА_26 , яке замовив ОСОБА_10 , організував ОСОБА_11 та виконали ОСОБА_12 з ОСОБА_28 .

В ході розгляду цього кримінального провадження, обвинувачення стосовно ОСОБА_28 було змінено виділено в окреме провадження, у зв'язку з визнанням ОСОБА_28 своєї провини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та укладення угоди про визнання винуватості, наслідком чого стало ухвалення вироку на підставі угоди ІНФОРМАЦІЯ_24 від 16.10.2019.

З цього часу, процесуальний статус обвинуваченого ОСОБА_28 змінився на процесуальний статус ключового свідка у справі, який надав викривальні покази щодо інших осіб. Крім того, наслідком виділення обвинувачення стосовно ОСОБА_28 в окреме провадження стало й отримання органом досудового розслідування нових доказів, зокрема, на підставі ухвали суду від 13.08.2019 за участю обвинуваченого ОСОБА_28 проведений слідчий експеримент та огляд місцевості, в ході яких останній розказав та показав час, місце спосіб вбивств судді ОСОБА_26 та мера ОСОБА_29 , а також в ході яких було виявлено та вилучено, в тому числі й фрагменти номерних знаків. Крім цього, наслідком виділення обвинувачення стосовно ОСОБА_28 в окреме провадження стало подання прокурором до суду зміненого обвинувального акту, в якому, за епізодом вбивства судді ОСОБА_26 , єдиним його виконавцем залишився ОСОБА_12 , оскільки дії ОСОБА_28 фактично були перекваліфіковані на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 122 КК України, як пособництво в нанесенні потерпілому ОСОБА_26 тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за особою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину).

В подальшому, суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження за обома епізодами обвинувачення, визнав обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 невинуватими у вчиненні вбивства потерпілого ОСОБА_26 та виправдавши їх на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим та засудив вказаних обвинувачених за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_29 .

Так, як на підставу для виправдання обвинувачених за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_26 суд першої інстанції послався, в тому числі й на сумнівних характер показань свідка ОСОБА_28 , наданих ним після отримання ним переваги від обвинувачення та на відсутність преюдиції для даного кримінального провадження, вироку ІНФОРМАЦІЯ_33 від 16.10.2019.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ККС ВС від 30 липня 2024 року у справі №552/6085/23, вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження стосовно інших осіб та не є доказом винуватості цих осіб (статті 84, 90 КПК). Аналогічні висновки викладені в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справах № 991/2288/21, № 554/8321/23, № 991/6004/21, № 686/26679/19.

Не спростовуючи правильність висновків суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів вважає, що судом було залишено поза увагою суттєві обставини, які прямо вплинули на правильність висновків суду з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що обставини, за яких ОСОБА_28 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 122 є ідентичні обставинам, які ставились в провину обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та яких було виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченими. Натомість, за одних й тих же обставин, ОСОБА_28 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було визнано винуватими у вчиненні вбивства потерпілого ОСОБА_29 .

При цьому приймаючи рішення про невинуватість обвинувачених за одним епізодом інкримінованого їм кримінального правопорушення визнав показання свідка та докази, отримані в результаті проведення слідчих дій з вказаним свідком непереконливими, нелогічними та недопустимим, внаслідок отримання таких показів та доказів внаслідок угоди з обвинуваченням, а вже за іншим епізодом інкримінованих дій у повному обсязі визнав допустимими, логічними та послідовними покази цього ж свідка.

Так, суд першої інстанції визнав нелогічними показання свідка ОСОБА_28 під час проведення з ним слідчого експерименту від 22.08.2019 щодо тієї обставини, що останній погодився на пропозицію ОСОБА_11 спричинити каліцтво невідомій особі та його показання щодо механізму вбивства потерпілого ОСОБА_26 обвинуваченим ОСОБА_12 та виправдав вказаних осіб у зв'язку з їх непричетністю.

В той же час, суд прийняв показання цього свідка, зафіксовані у цій слідчій дії та докази, отримані в результаті його проведення під час ухвалення обвинувального вироку за епізодом вбивства ОСОБА_29 .

Відтак, якщо показання даного свідка, на переконання суду першої інстанції є правдивими та суд приймає їх у якості доказу відомості, зафіксовані у протоколі проведення слідчого експерименту, під час якого, в тому числі, ОСОБА_28 вказує на ОСОБА_12 , як на особу, яка вбила потерпілого ОСОБА_26 , висновки суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_12 за непричетністю до вбивства потерпілого ОСОБА_26 є суперечливими, тобто суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Таким чином, з точки зору незалежного спостерігача, з огляду на зміст оскарженого вироку, незрозумілими є висновки суду щодо тієї обставини, чому в одній частині вироку суд першої інстанції визнає покази ключового свідка та докази, отримані в результаті проведення з ним слідчих дій недопустимими, а в іншій частині допускає його показання та докази у якості належних і достовірних та на їх підставі приймає рішення про засудження обвинувачених.

Аналогічно зазначеному, за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_26 суд першої інстанції визнає недопустимими відомості, зафіксовані в протоколі проведення слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_11 від 09.09.2014, мотивуючи це тим, що вказаний обвинувачений не підтвердив ці обставини під час судового розгляду даного кримінального провадження, а в частині засудження обвинувачених за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_29 вже допускає такі відомості, як належні та допустимі докази.

Такі та інші суперечності, про які наголошувала як сторона обвинувачення так і сторона захисту, на переконання апеляційного суду перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є підставою для його скасування.

Щодо надання оцінки показам свідка ОСОБА_28 .

Сторона захисту, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в своїх апеляційних скаргах, неодноразово вказувала на нелогічність, непослідовність та недостовірність показів свідка ОСОБА_28 , який особисто зацікавлений в наслідках розгляду даного кримінального провадження, оскільки отримав перевагу від сторони обвинувачення та фактично був звільнений з під варти у зв'язку з пом'якшенням обвинувачення.

Проте вказані доводи сторони захисту, на переконання апеляційного суду, залишились без належної оцінки суду першої інстанції, а висновки суду щодо достовірності його показів є передчасними з огляду на таке.

Колегія суддів звертає увагу, що свідок ОСОБА_28 , з самого початку даного кримінального провадження, активно заперечував проти своєю винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, скаржився на своє незаконне затримання, на застосування до нього незаконних методів ведення досудового розслідування, катування, погрози та примушування його надавати викривальні покази щодо себе та обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , звертався з заявою до ЄСПЛ та отримав відповідну сатисфакцію за наслідками ухвалення цим Судом рішення у справі «Левченко та інші проти України» від 11.04.2019, у зв'язку з встановленим порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції, тобто займав активну позицію захисту від пред'явленого йому обвинувачення.

В подальшому, під час розгляду даного кримінального провадження ІНФОРМАЦІЯ_24 обвинуваченому, на той час, ОСОБА_28 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який і вже невдовзі після цього, у судовому засіданні ОСОБА_28 повідомив суд про те, що визнає свою провину у повному обсязі, що стало наслідком виділення обвинувачення щодо нього в окреме провадження, проведення з ним слідчого експерименту та огляду місцевості та, як наслідок, здобуття «нових» доказів стороною обвинувачення в обмін на пом'якшення відповідальності самим ОСОБА_28 .

Сторона захисту звертала увагу суду першої інстанції, що ОСОБА_28 , будучи неодноразово допитаним, не лише не забував обставини вчинення інкримінованих йому та іншим обвинуваченим злочинів, а навпаки такі обставини ним доповнювались з кожним новим допитом чи проведення з ним слідчих дій, що є очевидно не типовими когнітивними закономірностями запам'ятовування подій людиною та, на переконання сторони захисту, свідчило про намагання останнього усунути допущені ним суперечності на користь сторони обвинувачення.

Проте, вказані доводи сторони захисту залишились без належної оцінки судом першої інстанції, який, з посиланням на принцип безпосередності дослідження доказів, обмежився оцінкою його показів, наданих безпосередньо цьому складу суду.

Крім цього, стороною захисту, з метою дискредитації даного свідка, в судовому засіданні заявлялись клопотання про дослідження і надання оцінки його показам, в тому числі й відомостям, зафіксованим в результаті проведення з ним слідчих дій, наданих під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження іншим складом суду, про долучення та дослідження групи доказів на доведення недостовірності його показів.

Як приклад, сторона захисту звертала увагу суду першої інстанції на непослідовність показів даного свідка, наданих ним під час досудового розслідування кримінального провадження в частині способу та місця знищення ним номерних знаків та тих саме показів під час проведення з ним слідчого експерименту на підставі ухвалі суду, оскільки вони містили істотні суперечності, у зв'язку з чим, з метою перевірки його показань та усунення невідповідностей, просили суд призначити з вказаним свідком слідчий експеримент.

Проте, суд першої інстанції відхилив це та інші клопотання сторони захисту, не надав належної, обґрунтованої та вмотивованої оцінки розбіжності в показаннях свідка ОСОБА_28 та дійшов передчасного висновку про достовірність його показів та, як наслідок, про їх допустимість у якості доказу винуватості ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Відтак, під час нового розгляду суду першої інстанції слід повторно допитати свідка ОСОБА_28 , повно та всебічно розглянути клопотання сторони захисту, які спрямовані на дискредитацію цього свідка та за наслідками їх розгляду надати вмотивовану оцінку показанням цього свідка на предмет їх переконливості та достовірності, оцінюючи їх в сукупності з іншими доказами.

Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За наслідками розгляду апеляційних скарг сторони обвинувачення, потерпілих та сторони захисту, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції було допущено неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню за епізодом вчинення вбивства потерпілого ОСОБА_26 та застосування закону, який не підлягав застосуванню за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_29 , а тому вказані порушення мають бути усунуті під час нового судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням доводів апеляційних скарг сторін в цій частині.

Щодо застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК, при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Відповідно до правового висновку щодо застосування норм процесуального права, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного Кримінального Суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 року у справі №728/2724/16-к, якщо в рішенні апеляційного суду відсутнє посилання на необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, то навіть у разі встановлення істотних порушень кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції це виключає можливість постановлення вироку, яким погіршується становище особи, під час нового розгляду в суді першої інстанції.

У кримінальному процесі діє принцип заборони повороту до гіршого (reformatio in pejus), закріплений статтях 416, 421, 437, 439 КПК, який означає, що ніяке наступне судове рішення не може погіршувати становище засудженого у порівнянні з попереднім рішенням, якщо воно не було скасовано у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.

Посилення покарання за результатами нового розгляду справи допускається виключно при існуванні двох умов: оскарження попереднього вироку в апеляційному порядку прокурором, потерпілим або його представником через обрання занадто м'якого заходу примусу та прийняття апеляційним судом рішення про скасування вироку саме за вказаними доводами. Якщо ж вирок було скасовано в апеляційному порядку на інших підставах, власне факт оскарження його через м'якість покарання учасниками процесу зі сторони обвинувачення не усуває процесуальних обмежень, установлених ч. 2 ст. 416 КПК. (Постанова ККС ВС від 31.10.2018 у справі №137/2191/15-к).

Частина 2 ст. 416 КПК визначає вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, а саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити виключення з указаного правила. У разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, 416 ч. 2 КПК він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведе до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції. Перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен також указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання, як на додаткову підставу для скасування судового рішення. При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало би достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку.

В цьому аспекті апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції було ухвалено вирок стосовно обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за двома окремими епізодами злочинної діяльності, в результаті чого обвинувачені були виправдані за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_26 та засуджені за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_29 до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

В апеляційних скаргах сторони обвинувачення та потерпілих ставиться питання про застосування до обвинувачених закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання, а саме про засудження їх за епізодом вбивства потерпілого ОСОБА_26 та призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді довічного позбавлення волі.

Так, відповідно до вимог ст. 50, 65 КК, покарання має забезпечувати досягнення мети кримінальної відповідальності, бути справедливим, співмірним тяжкості кримінального правопорушення та особі винного, а також необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Кримінальне правопорушення, передбачене п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК, що інкримінуються обвинуваченим посягає на найвищу соціальну цінність гарантовану Конституцією України, таку як життя людини, у зв'язку з цим при призначенні покарання за такий злочин суд зобов'язаний надати посилену мотивацію та обґрунтування щодо можливості застосування менш суворого розміру покарання аніж передбачено максимальною межею санкції статті.

Сталою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду задекларовано, що призначення явно м'якого покарання за особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, є неприпустимим, якщо таке покарання не відображає винятковість пом'якшуючих обставин та не містить належного обґрунтування їх переважаючого значення над тяжкістю вчиненого.

Судом першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченим за п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, не надано належної оцінки характеру умислу та способу позбавлення життя потерпілого, обставинам, за яких було вчинено злочин, та поведінці обвинувачених після його вчинення, цинічному та усвідомленому характеру їх дій, корисливому мотиву, повну зневагу до найвищої соціальної цінності - людського життя, тяжкості та незворотності наслідків у вигляді смерті потерпілого.

Колегія суддів звертає увагу, що за сталою практикою Верховного Суду, звичайні пом'якшуючі обставини (відсутність судимостей, позитивні характеристики, наявність сім'ї, тощо) не можуть визнаватися такими, що істотно знижують ступінь тяжкості умисного вбивства за обтяжуючих обставин, якщо вони не мають саме виняткового характеру.

В той же час, суд першої інстанції повинен навести переконливі мотивів, з яких дійшов висновку, що призначене покарання у вигляді 15 років позбавлення волі є достатнім для виправлення обвинувачених та забезпечення загальної і спеціальної превенції, з огляду на особливу тяжкість кримінального правопорушення та підвищений рівень суспільної небезпечності особи винних.

Призначене покарання повинно враховувати підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння та забезпечувати справедливий баланс інтересів між тяжкістю вчиненого злочину та мірою кримінально-правового впливу, а також нівелювати значення обтяжуючих ознак, передбачених диспозицією ч. 2 ст. 115 КК.

Як встановлено в судовій практиці ІНФОРМАЦІЯ_40 , має бути належне та достатнє обґрунтування судом першої інстанції щодо необхідності застосування саме такого виду та розміру покарання з урахуванням усіх обставин справи. Суд повинен оцінювати не лише наявність пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, але й те, чи вони дійсно компенсують тяжкість, суспільну небезпечність діяння і не обезцінюють функцію превенції та справедливості покарання.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що суди, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, настали, тощо).

Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, матеріальний стан. тощо.

Так, суд першої інстанції під час призначення покарання, повинен врахувати тяжкість вчиненого злочину, спосіб вчинення злочину, який є небезпечний для оточуючих, використання обвинуваченими вогнепальної зброї та площу її ураження, публічне місце вчинення злочину, резонанс позбавлення життя представника влади - мера міста Кременчука, та вирішити питання під час призначення покарання з огляду на вимоги як прокурора так і потерпілих щодо можливості призначення обвинуваченим покарання у виді довічного позбавлення волі, а у разі доведення винуватості обвинувачених і у вчиненні вбивства судді місцевого суду м. Кременчука, покарання у виді позбавлення волі на певний строк колегія суддів вважає занадто м'яким.

Відповідно до правової позиції щодо застосування норм матеріального права, викладеної в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного від 02.12.2019 у справі №664/425/16-к, при призначенні покарання за злочини, санкція яких передбачає альтернативно строк і довічне позбавлення волі, суд повинен враховувати, що найбільш суворий вид покарання - довічне позбавлення волі - є крім іншого запорукою реалізації принципу співмірності та загальної превенції, і навіть правило про обмеження строку у такому разі не застосовується з огляду на тяжкість злочину та суспільну небезпечність, що прямо випливає з аналізу санкції ч. 2 ст. 115 КК України та практики Верховного Суду щодо застосування ст. 68 КК України.

Враховуючи наведене, призначене обвинуваченим покарання фактично не відображає підвищений ступінь суспільної небезпечності умисного вбивства за п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК та не забезпечує реалізації засад справедливості, співмірності та превентивної функції кримінальної відповідальності.

З огляду на вказані вимоги апеляційних скарг та висновки апеляційного суду, викладені в цій ухвалі щодо наявності істотних суперечності в оскарженому вироку та передчасності виправдання обвинувачених за епізодом вбивства судді ОСОБА_26 , колегія суддів вважає, що у разі встановлення та доведення обсягу пред'явленого обвинувачення, суд першої інстанції, у відповідності до ст. 50, 65, 70 КК, з урахуванням фактичних обставин даного кримінального провадження та його суспільного резонансу, зобов'язаний розглянути можливість застосування максимальної міри покарання у виді довічного позбавлення волі, тобто застосувати Закон про більш тяжке кримінальне правопорушення, оскільки призначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк, на переконання апеляційного суду, є занадто м'яким.

Висновки апеляційного суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Ураховуючи, що чинним КПК України, з одного боку, чітко визначені повноваження апеляційного суду, до яких не входить дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження та доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції - без клопотання учасників судового провадження, що покладено кримінальним процесуальним законом на суд першої інстанції, який цих вимог належним чином не дотримався, з другого боку, в перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК України не входять зазначені порушення вимог чинного законодавства, однак, виходячи з вимог ст. 7 КПК України, суд апеляційної інстанції в даному випадку позбавлений можливості винести остаточне рішення у кримінальному провадженні, а тому вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 415 КПК, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало б достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку (аналогічний підхід, зокрема, застосовується у практиці ККС ВС з метою дотримання положень ч. 3 ст. 439 КПК, як наприклад, у справі № 242/1697/17).

При новому судовому розгляді необхідно усунути порушення, зазначені у цій ухвалі, з дотриманням встановленого законом порядку повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, з неухильним дотриманням положень КПК безпосередньо дослідити докази, в тому числі й показання свідків та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам кримінального і кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд не входить в обговорення інших доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення, потерпілих та сторони захисту, оскільки у даному випадку вони не мають вирішального значення для правильного вирішення кримінального провадження, а визначення питання щодо розміру стягнення шкоди має вирішуватись судом першої інстанції в залежності від встановлення провини обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Колегія суддів враховує положення ст. 28 КПК, відповідно до яких під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 28 КПК, критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, які є джерелом права в Україні сформував критерії розумності строку розгляду справи. Зокрема, ЄСПЛ не визначає конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними.

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується, що право на розгляд справи упродовж розумного строку має на меті забезпечити, щоб обвинувачений не залишався занадто довго під тягарем обвинувачення, обґрунтованість якого має бути доведена (Карт проти Туреччини [ВП] 2009 року п. 68).

При визначенні того, чи була тривалість розгляду справи розумною, ЄСПЛ з'ясовує такі два питання: 1) який період слід оцінювати (правила визначення моменту початку відліку строку та його закінчення); 2) чи відповідає цей період вимозі розумності в контексті положень п. 1 ст. 6 ЄКПЛ.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ перебіг строків припиняється, коли приймається остаточне рішення у справі з врахуванням його оскарження в апеляційній та касаційній інстанції («Кьоніг проти Німеччини» 1978 рік, п. 98) [17]. Зокрема, у рішенні в справі «Меріт проти України» 2004 року вказано, що період, передбачений п. 1 ст. 6 Конвенції, включає все провадження у справі, у тому числі процес апеляції (п. 70).

ЄСПЛ постійно наголошує, що обґрунтованість тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та напрацьованих практикою таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів (рішення у справах «Вергельський проти України» 2009 року (п. 116), «Федько проти України» 2008 року (п. 24)).

Складність кримінального провадження визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо.

Складність кримінального провадження визначається також з урахуванням кількості потерпілих, свідків; правової кваліфікації кримінального правопорушення; наявності на момент початку досудового розслідування відомостей щодо конкретної особи, яка ймовірно вчинила кримінальне правопорушення; характеру обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні; меж доказування; обсягу матеріалів досудових розслідувань, що об'єднані в одному провадженні; необхідності призначення експертиз, їх складності; обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для всебічного та повного дослідження обставин кримінального правопорушення.

При оцінці впливу поведінки заявника на тривалість провадження ЄСПЛ притримується таких правил: держава не відповідає за тривалі процедури кримінального провадження, обумовлені його поведінкою чи зловживанням процесуальними правами; підозрюваний, обвинувачений не зобов'язаний активно співпрацювати з судовими органами; не є затягуванням строків кримінального провадження використання всіх засобів правового захисту.

У справі «Іванов проти України» 2006 року (п. 62), «Беньямінсон проти України» 2007 року (п.101) Суд нагадує, що, оцінюючи розумність тривалості проваджень у справі, потрібно брати до уваги особливі обставини справи та критерії, викладені в практиці Суду, зокрема складність справи, поведінку заявника та відповідних органів, а також важливість справи для заявника.

Отже, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє стверджувати, що «важливість справи для заявника» є одним із критеріїв оцінки розумності строків. При цьому, розумність строків не повинна впливати на загальну справедливість провадження, оскільки справедливість процедури є первинною, субстантивною характеристикою, тоді як швидкість є характеристикою вторинною, процедурною.

Апеляційний суд зважає на ту обставину, що дане кримінальне провадження триває з 2014 року, обвинувачені утримувались під вартою досить тривалий час, отримували справедливу сатисфакцію за надмірну тривалість застосованого запобіжного заходу та тривалість кримінального провадження.

Водночас, враховуючи вищевикладені критерії розумності строків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розгляд даного кримінального провадження проводився судом першої інстанції майже 10 років, вказане кримінальне провадження, у зв'язку з відводами та самовідводами передавалось на розгляд інших судів, де його розгляд здійснювався з самого початку, після ухвалення вироку у справі, дане кримінальне провадження було передано до Верховного Суду для визначення його підсудності після самовідводів суддів Полтавського апеляційного суду та лише у вересні 2024 року надійшло на розгляд ІНФОРМАЦІЯ_41 .

При цьому, дане кримінальне провадження викликало об'єктивний суспільній інтерес у зв'язку із вбивством судді та мера міста, складається більше ніж з 250 томів матеріалів досудового розслідування та низки томів судового провадження, в яких, зокрема містяться й обґрунтовані клопотання сторони захисту, які підлягають ретельній перевірці під час його розгляду.

Суд не може залишити поза своєю увагою особливу важливість даного кримінального провадження для самих обвинувачених, які стверджують про свою непричетність до інкримінованих їм кримінальних правопорушень, реалізують свої процесуальні права, що об'єктивно потребує більш значного часу для розгляду даної справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду даної справи було дотримано розумних строків розгляду даного кримінального провадження, однак, у зв'язку з наявністю істотних порушень норм КПК України, суттєвих протиріч, які містить оскаржене судове рішення та недоліків, які були допущені судом першої інстанції, апеляційний суд не має процесуальної можливості постановити своє рішення та вимушений, у даному випадку, прийняти рішення про скасування вироку суду з призначенням нового судового розгляду, що, безумовно, з одного боку вплине на розумність строків розгляду цього кримінального провадження в цілому, однак, з іншого боку, забезпечить можливість обвинуваченим у повному обсязі реалізувати своє право на захист та отримати справедливе судове рішення.

Таким чином, доводи апеляційних скарг прокурора, потерпілих та захисників підлягають частковому задоволенню, а вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись ст. 404, 407, 409 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , потерпілих ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , захисників обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_10 - адвокатів ОСОБА_14 та ОСОБА_13 та захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_15 - задовольнити частково.

Вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 03 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014170110000192 стосовно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_11 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та ОСОБА_12 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Попередній документ

134409292

Наступний документ

134409294

Інформація про рішення:

№ рішення:	134409293
№ справи:	532/308/15-к
Дата рішення:	17.02.2026
Дата публікації:	02.03.2026
Форма документу:	Ухвала
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Дніпровський апеляційний суд
Категорія справи:	Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(07.10.2024)
Результат розгляду:	Приєднано до провадження
Дата надходження:	07.10.2024

Розклад засідань:

Минулі засідання (581)

22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
22.05.2026 22:11	Полтавський апеляційний суд
20.01.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
21.01.2020 00:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
22.01.2020 00:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
23.01.2020 00:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
04.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
05.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
06.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
06.02.2020 11:30	Харківський апеляційний суд
06.02.2020 11:45	Харківський апеляційний суд
11.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
11.02.2020 15:00	Харківський апеляційний суд
12.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
13.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
14.02.2020 13:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
18.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
18.02.2020 15:00	Харківський апеляційний суд
19.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
19.02.2020 12:00	Харківський апеляційний суд
20.02.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
24.02.2020 15:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
24.02.2020 15:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
06.03.2020 10:30	Харківський апеляційний суд
06.03.2020 10:45	Харківський апеляційний суд
10.03.2020 11:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
11.03.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
11.03.2020 12:00	Харківський апеляційний суд
12.03.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
17.03.2020 11:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
18.03.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
19.03.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
19.03.2020 12:00	Харківський апеляційний суд
23.03.2020 11:00	Харківський апеляційний суд
24.03.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
25.03.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
26.03.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
31.03.2020 14:00	Харківський апеляційний суд
06.04.2020 11:30	Харківський апеляційний суд
06.04.2020 12:30	Харківський апеляційний суд
07.04.2020 14:00	Харківський апеляційний суд
08.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
09.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
13.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
13.04.2020 12:30	Харківський апеляційний суд
14.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
15.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
15.04.2020 12:00	Харківський апеляційний суд
15.04.2020 12:15	Харківський апеляційний суд
16.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
22.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
22.04.2020 12:30	Харківський апеляційний суд
22.04.2020 13:00	Харківський апеляційний суд
23.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
28.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
29.04.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
29.04.2020 12:00	Харківський апеляційний суд
14.05.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
19.05.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
20.05.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
21.05.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
25.05.2020 10:00	Харківський апеляційний суд
25.05.2020 11:00	Харківський апеляційний суд
26.05.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
27.05.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
28.05.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
02.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
03.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
04.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
04.06.2020 12:00	Харківський апеляційний суд
09.06.2020 10:00	Харківський апеляційний суд
10.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
11.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
16.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
16.06.2020 14:00	Харківський апеляційний суд
16.06.2020 14:15	Харківський апеляційний суд
17.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
18.06.2020 10:00	Харківський апеляційний суд
18.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
23.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
24.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
25.06.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
06.07.2020 15:00	Харківський апеляційний суд
14.07.2020 10:00	Харківський апеляційний суд
14.07.2020 13:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
15.07.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
16.07.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
20.07.2020 10:00	Харківський апеляційний суд
21.07.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
21.07.2020 15:30	Полтавський апеляційний суд
22.07.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
23.07.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
28.07.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
29.07.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
30.07.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
03.08.2020 10:30	Харківський апеляційний суд
04.08.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
05.08.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
06.08.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
06.08.2020 12:00	Харківський апеляційний суд
10.08.2020 12:00	Харківський апеляційний суд
10.08.2020 14:00	Харківський апеляційний суд
11.08.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
12.08.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
13.08.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
09.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
10.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
15.09.2020 11:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
16.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
17.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
22.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
23.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
24.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
29.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
30.09.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
01.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
02.10.2020 10:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
06.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
07.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
08.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
13.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
20.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
21.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
29.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
30.10.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
03.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
04.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
05.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
10.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
11.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
12.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
18.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
19.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
20.11.2020 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
13.01.2021 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
13.01.2021 14:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
14.01.2021 09:20	Полтавський апеляційний суд
14.01.2021 14:30	Дніпровський апеляційний суд
14.01.2021 14:40	Дніпровський апеляційний суд
14.01.2021 14:50	Дніпровський апеляційний суд
14.01.2021 15:10	Дніпровський апеляційний суд
14.01.2021 16:20	Гадяцький районний суд Полтавської області
15.01.2021 08:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
16.01.2021 09:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
16.01.2021 11:00	Дніпровський апеляційний суд
18.01.2021 15:30	Сумський апеляційний суд
20.01.2021 11:00	Дніпровський апеляційний суд
20.01.2021 11:15	Дніпровський апеляційний суд
20.01.2021 11:30	Дніпровський апеляційний суд
20.01.2021 11:45	Дніпровський апеляційний суд
20.01.2021 12:00	Дніпровський апеляційний суд
22.01.2021 10:00	Полтавський апеляційний суд
01.02.2021 14:30	Полтавський апеляційний суд
04.02.2021 13:00	Сумський апеляційний суд
04.02.2021 13:30	Сумський апеляційний суд
09.02.2021 15:00	Полтавський апеляційний суд
09.02.2021 16:00	Полтавський апеляційний суд
10.02.2021 11:00	Гадяцький районний суд Полтавської області
11.02.2021 10:30	Гадяцький районний суд Полтавської області
11.02.2021 16:00	Сумський апеляційний суд
16.02.2021 14:00	Сумський апеляційний суд
16.02.2021 15:10	Полтавський апеляційний суд
17.02.2021 16:00	Сумський апеляційний суд
18.02.2021 11:00	Сумський апеляційний суд
18.02.2021 16:00	Сумський апеляційний суд
22.02.2021 11:00	Ленінський районний суд м.Полтави
22.02.2021 16:30	Полтавський апеляційний суд
23.02.2021 11:00	Сумський апеляційний суд
02.03.2021 09:30	Полтавський апеляційний суд
03.03.2021 10:30	Ленінський районний суд м.Полтави
04.03.2021 11:00	Ленінський районний суд м.Полтави
05.03.2021 10:30	Ленінський районний суд м.Полтави
09.03.2021 10:30	Ленінський районний суд м.Полтави
10.03.2021 14:30	Ленінський районний суд м.Полтави
19.03.2021 10:30	Сумський апеляційний суд
19.03.2021 14:30	Сумський апеляційний суд
22.03.2021 16:00	Сумський апеляційний суд
24.03.2021 11:10	Полтавський апеляційний суд
26.03.2021 15:30	Сумський апеляційний суд
31.03.2021 15:30	Сумський апеляційний суд
01.04.2021 16:30	Полтавський апеляційний суд
06.04.2021 13:00	Полтавський апеляційний суд
06.04.2021 15:00	Полтавський апеляційний суд
08.04.2021 13:00	Полтавський апеляційний суд
08.04.2021 16:30	Полтавський апеляційний суд
12.04.2021 10:00	Полтавський апеляційний суд
13.04.2021 11:45	Сумський апеляційний суд
13.04.2021 13:00	Полтавський апеляційний суд
13.04.2021 16:00	Полтавський апеляційний суд
14.04.2021 10:30	Сумський апеляційний суд
14.04.2021 11:30	Сумський апеляційний суд
15.04.2021 10:30	Сумський апеляційний суд
23.04.2021 10:30	Сумський апеляційний суд
29.04.2021 13:15	Полтавський апеляційний суд
07.05.2021 15:30	Сумський апеляційний суд
14.05.2021 10:10	Крюківський районний суд м.Кременчука
14.05.2021 11:00	Дніпровський апеляційний суд
17.05.2021 16:00	Сумський апеляційний суд
24.05.2021 14:30	Сумський апеляційний суд
24.05.2021 15:30	Полтавський апеляційний суд
26.05.2021 15:30	Полтавський апеляційний суд
31.05.2021 15:30	Сумський апеляційний суд
02.06.2021 10:00	Шишацький районний суд Полтавської області
04.06.2021 10:00	Полтавський апеляційний суд
08.06.2021 11:00	Полтавський районний суд Полтавської області
09.06.2021 09:30	Полтавський районний суд Полтавської області
09.06.2021 11:00	Дніпровський апеляційний суд
10.06.2021 09:30	Полтавський апеляційний суд
10.06.2021 16:00	Кобеляцький районний суд Полтавської області
11.06.2021 09:00	Кобеляцький районний суд Полтавської області
15.06.2021 09:00	Кобеляцький районний суд Полтавської області
16.06.2021 15:35	Полтавський апеляційний суд
18.06.2021 10:00	Дніпровський апеляційний суд
22.06.2021 09:00	Полтавський апеляційний суд
22.06.2021 10:05	Полтавський апеляційний суд
06.07.2021 14:05	Полтавський апеляційний суд
08.07.2021 10:30	Київський районний суд м. Полтави
12.07.2021 14:30	Сумський апеляційний суд
13.07.2021 16:30	Полтавський апеляційний суд
14.07.2021 14:30	Київський районний суд м. Полтави
15.07.2021 10:30	Полтавський апеляційний суд
15.07.2021 14:30	Київський районний суд м. Полтави
16.07.2021 10:30	Київський районний суд м. Полтави
20.07.2021 10:30	Київський районний суд м. Полтави
23.07.2021 10:30	Київський районний суд м. Полтави
26.07.2021 10:00	Сумський апеляційний суд
02.08.2021 11:00	Полтавський апеляційний суд
12.08.2021 14:15	Полтавський апеляційний суд
19.08.2021 10:30	Київський районний суд м. Полтави
27.08.2021 11:00	Полтавський апеляційний суд
14.09.2021 14:00	Полтавський апеляційний суд
17.09.2021 11:15	Новосанжарський районний суд Полтавської області
21.09.2021 09:45	Полтавський апеляційний суд
22.09.2021 13:00	Хорольський районний суд Полтавської області
23.09.2021 10:30	Хорольський районний суд Полтавської області
13.10.2021 11:30	Полтавський апеляційний суд
18.10.2021 10:00	Хорольський районний суд Полтавської області
19.10.2021 10:00	Хорольський районний суд Полтавської області
20.10.2021 10:00	Хорольський районний суд Полтавської області
21.10.2021 10:00	Хорольський районний суд Полтавської області
01.11.2021 10:00	Хорольський районний суд Полтавської області
02.11.2021 10:00	Хорольський районний суд Полтавської області
03.11.2021 14:00	Хорольський районний суд Полтавської області
11.11.2021 10:00	Хорольський районний суд Полтавської області
15.11.2021 10:00	Полтавський апеляційний суд
17.11.2021 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.11.2021 09:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.11.2021 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.11.2021 09:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
01.12.2021 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
02.12.2021 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.12.2021 09:30	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.12.2021 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
07.12.2021 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.12.2021 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
09.12.2021 10:30	Полтавський апеляційний суд
16.12.2021 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
23.12.2021 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.01.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
12.01.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.01.2022 14:00	Полтавський апеляційний суд
21.01.2022 15:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
02.02.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
14.02.2022 15:30	Полтавський апеляційний суд
15.02.2022 14:00	Полтавський апеляційний суд
21.02.2022 09:30	Полтавський апеляційний суд
21.02.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.02.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
23.02.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
24.02.2022 10:30	Полтавський апеляційний суд
15.08.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
16.08.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.08.2022 14:00	Полтавський апеляційний суд
22.08.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
29.08.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
30.08.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
31.08.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
31.08.2022 13:00	Полтавський апеляційний суд
12.09.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
14.09.2022 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.09.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.09.2022 14:00	Полтавський апеляційний суд
20.09.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
21.09.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
26.09.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
27.09.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
28.09.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
05.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
10.10.2022 09:30	Полтавський апеляційний суд
10.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
11.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
11.10.2022 15:10	Полтавський апеляційний суд
12.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
13.10.2022 16:00	Полтавський апеляційний суд
17.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.10.2022 14:00	Полтавський апеляційний суд
24.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
25.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
26.10.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.11.2022 16:00	Полтавський апеляційний суд
03.11.2022 16:10	Полтавський апеляційний суд
08.11.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.11.2022 12:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
14.11.2022 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
15.11.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
15.11.2022 13:00	Полтавський апеляційний суд
16.11.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
16.11.2022 15:30	Полтавський апеляційний суд
19.11.2022 13:00	Полтавський апеляційний суд
21.11.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.11.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
23.11.2022 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
28.11.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
29.11.2022 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
30.11.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
30.11.2022 14:30	Полтавський апеляційний суд
02.12.2022 10:30	Полтавський апеляційний суд
05.12.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
05.12.2022 15:30	Полтавський апеляційний суд
06.12.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
07.12.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
09.12.2022 09:30	Полтавський апеляційний суд
09.12.2022 14:00	Полтавський апеляційний суд
12.12.2022 08:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
13.12.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
14.12.2022 08:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
16.12.2022 14:00	Полтавський апеляційний суд
19.12.2022 09:30	Полтавський апеляційний суд
19.12.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.12.2022 10:45	Полтавський апеляційний суд
22.12.2022 16:00	Полтавський апеляційний суд
26.12.2022 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
09.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
10.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
11.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
12.01.2023 15:00	Полтавський апеляційний суд
12.01.2023 15:30	Полтавський апеляційний суд
16.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
17.01.2023 08:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.01.2023 15:30	Полтавський апеляційний суд
20.01.2023 10:00	Полтавський апеляційний суд
20.01.2023 10:30	Полтавський апеляційний суд
20.01.2023 11:45	Полтавський апеляційний суд
23.01.2023 09:57	Пирятинський районний суд Полтавської області
23.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
24.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
25.01.2023 11:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
25.01.2023 14:45	Полтавський апеляційний суд
27.01.2023 09:30	Полтавський апеляційний суд
30.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
31.01.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
01.02.2023 08:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.02.2023 10:00	Полтавський апеляційний суд
06.02.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
07.02.2023 08:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
07.02.2023 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.02.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.02.2023 15:30	Полтавський апеляційний суд
20.02.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
21.02.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.02.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.02.2023 16:30	Полтавський апеляційний суд
23.02.2023 09:30	Полтавський апеляційний суд
27.02.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
28.02.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
01.03.2023 08:15	Полтавський апеляційний суд
01.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
07.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
13.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
14.03.2023 09:00	Полтавський апеляційний суд
14.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
15.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
20.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
21.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
21.03.2023 11:45	Полтавський апеляційний суд
22.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
23.03.2023 16:00	Полтавський апеляційний суд
27.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
28.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
28.03.2023 16:05	Полтавський апеляційний суд
29.03.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.04.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
04.04.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
05.04.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
10.04.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
13.04.2023 13:30	Полтавський апеляційний суд
17.04.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.04.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.04.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
01.05.2023 11:00	Полтавський апеляційний суд
08.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
09.05.2023 09:30	Полтавський апеляційний суд
09.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
10.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
15.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
16.05.2023 10:00	Полтавський апеляційний суд
16.05.2023 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
17.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
17.05.2023 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.05.2023 11:30	Полтавський апеляційний суд
22.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.05.2023 13:30	Пирятинський районний суд Полтавської області
23.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
24.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
29.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
30.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
31.05.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
05.06.2023 11:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
07.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
12.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
13.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
20.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
21.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
26.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
28.06.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.07.2023 15:15	Полтавський апеляційний суд
13.07.2023 10:20	Полтавський апеляційний суд
17.07.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
20.07.2023 13:05	Полтавський апеляційний суд
24.07.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
25.07.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
26.07.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
27.07.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
27.07.2023 15:30	Полтавський апеляційний суд
31.07.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
01.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
02.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.08.2023 13:15	Полтавський апеляційний суд
07.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.08.2023 16:15	Полтавський апеляційний суд
14.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
15.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
16.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
21.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
22.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
23.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
28.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
29.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
30.08.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
04.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
05.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
11.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
12.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
13.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
20.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
25.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
26.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
27.09.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
02.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
04.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
09.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
10.10.2023 10:10	Пирятинський районний суд Полтавської області
10.10.2023 10:15	Полтавський апеляційний суд
11.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
16.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
17.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
23.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
24.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
25.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
30.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
31.10.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
01.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
01.11.2023 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.11.2023 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
07.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
07.11.2023 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
09.11.2023 11:45	Полтавський апеляційний суд
13.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
14.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
15.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
15.11.2023 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
16.11.2023 13:45	Полтавський апеляційний суд
24.11.2023 10:30	Полтавський апеляційний суд
24.11.2023 10:45	Полтавський апеляційний суд
27.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
28.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
29.11.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
04.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
05.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
11.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
12.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
13.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
20.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
25.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
26.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
27.12.2023 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.01.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
15.01.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.01.2024 16:15	Полтавський апеляційний суд
23.01.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
24.01.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
24.01.2024 16:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
29.01.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
31.01.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
05.02.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
13.02.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.02.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
21.02.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
26.02.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
04.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
05.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
06.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
18.03.2024 09:30	Полтавський апеляційний суд
18.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
19.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
20.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
21.03.2024 10:35	Полтавський апеляційний суд
25.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
26.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
27.03.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
01.04.2024 10:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
03.04.2024 10:35	Полтавський апеляційний суд
03.05.2024 13:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
08.05.2024 15:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
27.05.2024 11:00	Пирятинський районний суд Полтавської області
24.12.2024 10:00	Дніпровський апеляційний суд
18.02.2025 10:00	Дніпровський апеляційний суд
25.03.2025 10:00	Дніпровський апеляційний суд
17.06.2025 10:30	Дніпровський апеляційний суд
22.07.2025 10:30	Дніпровський апеляційний суд
29.07.2025 10:30	Дніпровський апеляційний суд
30.09.2025 11:00	Дніпровський апеляційний суд
11.11.2025 11:00	Дніпровський апеляційний суд
09.12.2025 11:00	Дніпровський апеляційний суд
13.01.2026 11:00	Дніпровський апеляційний суд
20.01.2026 11:00	Дніпровський апеляційний суд
17.02.2026 11:00	Дніпровський апеляційний суд