Провадження № 11-сс/803/400/26 Справа № 201/526/26 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 лютого 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
власника майна ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали досудового розслідування № 22025130000000233 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року про часткове задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно, -
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року було частково задоволено клопотання слідчого 3 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сіверськодонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Луганської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025130000000233 від 25.04.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 111-1 та ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Накладено арешт на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025130000000233 від 25.04.2025 на тимчасово вилучене 14.01.2026 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 майно, а саме на аркуші паперу, за зовнішніми ознаками схожі на долари США - 10575 доларів.
У задоволенні іншої частини вимог клопотання - відмовлено.
Слідчий суддя дійшов висновку, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий захід забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на вказане майно, що буде сприяти виконанню завдання арешту майна.
Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Разом з тим, відповідно до постанови слідчого 3 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сіверськодонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_9 від 15.01.2026 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025130000000233 від 25.04.2025, визначено місце зберігання вилучених в ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, будинок 18-Б, квартира Б118 речей, а відтак, слідчий суддя вважав за необхідне відмовити у задоволенні клопотання в іншій частині.
Зважаючи на викладене, оскільки вказане у клопотанні майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, могло зберегти сліди злочину, а також може бути використане слідчим як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, і для запобігання його втрати або пошкодження є доцільним накласти на нього арешт.
В апеляції:
- адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту на аркуші паперу, за зовнішніми ознаками схожі на долари США - 10575 доларів.
Вказує, що ухвала є незаконною та необгрунтованою, оскільки при її прийнятті слідчий суддя неповно та однобічно дослідив надані докази.
Зазначає, що слідчим суддею було проігноровано всі обставини справи.
На думку апелянта, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі формально послався на положення КПК України, яке регулює правовий режим речових доказів у кримінальному провадженні, без належного обґрунтування обставин, яким саме чином арештовані грошові кошти використовувалися як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Крім цього, слідчим суддею в мотивувальній частині зазначено, що арештоване майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. При цьому, у матеріалах, які додані до клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні відсутні докази, що тимчасово вилучені речі, грошові кошти, виявлені в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та у чому саме полягало набуття зазначених грошових коштів кримінально-протиправним шляхом, тобто відповідають вимогам ст. 98 КПК України, оскільки в самому клопотанні та у постанові слідчого про визнання майна речовими доказами у кримінальному провадженні відсутнє належне обґрунтування, за яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України вищезгадане майно визнано речовими доказами, що свідчить про формальність згаданої постанови.
Вказує, що постанова про визнання речовими доказами від 15.01.2026 року, якою грошові вилучені під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 зводиться лише до викладення хронології проведення досудового розслідування.
Вказує, що ОСОБА_8 після початку військового вторгнення російських військ на територію України він одразу покинув місце свого мешкання та жодного разу на окуповану територію не повертався.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_8 він звільнений з посади директора ПП «Агро Дар 2010» 08.08.2023 року на підставі рішення від 08.08.2023 року № 01/08/23.
22 серпня 2023 року ОСОБА_8 прийнятий на посаду директора Комунального підприємства «РУБІЖ ВІДНОВЛЕННЯ» Рубіжанської міської ради Луганської області на підставі Розпорядження начальника військової адміністрації від 22.08.2023 року № та був звільнений з займаної посади 25.11.2024 року згідно записів трудової книжки.
Згідно даних закордонного паспорта ОСОБА_8 він виїжджав з території України в період з 12.11.2023 року по 16.11.2023 року до Польщі перебуваючи в службовому відрядження.
Згідно даних трудової книжки та закордонного паспорта вбачається, що ОСОБА_8 не перебувати 15 січня 2024 року на тимчасово окупованій території та підписувати будь-які рішення та реєстраційні дії від імені юридичної особи ПП «Агро Дар 2010».
Згідно договору купівлі-продажу від 08.08.2023 року ОСОБА_8 продав ОСОБА_10 частку у статутному капіталі ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГРО ДАР 2010» (ЄДРПОУ 37021560, місцезнаходження: Україна, 92941, Луганська область, Сєвєродонецький район, село Михайлівка, вулиця Центральна, будинок 62, статутний капітал якого складає 442 910,00 (Чотириста сорок дві тисячі дев'ятсот десять гривень 00 копійок).
Тобто станом на 15 січня 2024 року ОСОБА_8 не виконував функції директора та власника ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГРО ДАР 2010». В наслідок чого не міг підписувати рішення № 1 єдиного учасника Приватного підприємства «Агро Дар 2010» від 15.01.2024 року.
Згідно поданого клопотання про арешт тимчасового вилученого майна не надано будь-яких доказів, що грошові кошти, які були вилучені під обшуку були здобуті злочинним шляхом.
Крім того, захисник звертає увагу, що на момент ухвалення рішення слідчим суддею сплили строки розгляду клопотання про арешт майна, оскільки грошові кошти були вилучені 14 січня 2026 року, а оскаржувана ухвала винесена 02.02.2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, адвоката ОСОБА_7 , власника майна ОСОБА_8 , які підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на їх задоволенні, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, посилаючись на її безпідставність, перевіривши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність має ґрунтуватися на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів, зокрема, арешт майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
За приписами ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна відповідно до приписів ч. 2 ст. 171 КПК України повинно бути зазначено:
1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;
2) перелік і види майна, що належить арештувати;
3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;
4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ накладення арешту на майно має бути законним, переслідувати легітимну мету та пропорційним меті, яка переслідується, а не бути надмірним обтяженням для особи.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження серед іншого є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Як вбачається з матеріалів, слідчим відділом 3 управління (з дислокацією у м. Сіверськодонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за №22025130000000233 від 25.04.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 111-1 та ч. 1 ст. 111-2 КК України.
14.01.2026 року на підставі ухвали слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, будинок 18-Б, квартира Б118 було проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 10575 доларів США.
Відповідно до протоколу огляду від 15.01.2026 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025130000000233 від 25.04.2025, проведено огляд додатку №6 до протоколу обшуку від 14.01.2026, а саме паперового конверту коричневого кольору, з биркою та пояснювальними записами, в якому знаходяться речі вилучені 14.01.2026 в ході проведення обшуку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою слідчого 3 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сіверськодонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_9 від 15.01.2026 аркуші паперу, за зовнішніми ознаками схожі на долари США - 10575 доларів визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025130000000233 від 25.04.2025.
Враховуючи вищевикладене, органом досудового розслідування вирішується питання щодо накладення арешту на вищевказане вилучене майно - речові докази, адже грошові кошти можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Власником зазначеного майна є ОСОБА_8 .
З метою збереження речових доказів є необхідність накладення арешту на вилучене майно, тому слідчий звернувся до слідчого судді з вказаним клопотанням.
Колегія суддів зауважує, що приписами до ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 10 ст. 172 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою слідчого судді Соборного районного суду м.Дніпра від 30.12.2025 р. задоволено клопотання слідчого про проведення обшуку.
Надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_11 .
14.01.2026 року проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 10575 доларів США.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що прокурором у клопотанні не наведено жодних належних та допустимих доказів того, що грошові кошти та інше вилучене майно, яке належить ОСОБА_8 , було набуте злочинним шляхом або є предметом чи знаряддям кримінального правопорушення.
Перевіривши матеріали, які надані апеляційному суду, колегія суддів зауважує, що на час розгляду клопотання слідчого про арешт майна в суді першої інстанції ОСОБА_8 не повідомлено про підозру у вказаному кримінальному провадженні.
При цьому колегія суддів зазначає, що наявність підозри сама по собі не є автоматичною підставою для арешту майна, та не звільняє сторону обвинувачення від обов'язку довести зв'язок майна з кримінальним правопорушенням.
Слідчий у клопотанні не навів жодних обставин, які б свідчили, що ОСОБА_8 брав участь у вчиненні кримінального правопорушення, знав або міг знати про можливе злочинне походження майна, набув належне йому майно внаслідок кримінально-протиправних дій.
Адвокатом ОСОБА_7 надано докази на підтвердження факту законності походження вилученого майна.
За таких обставин накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_8 , є необґрунтованим та таким, що грубо порушує принцип недоторканості права приватної власності.
Відтак, доводи представника власника майна про те, що вилучені грошові кошти, є власністю ОСОБА_8 та не має жодного відношення до зазначеного кримінального провадження, органом досудового розслідування не спростовано, а також не доведено, що вказане майно було набуте злочинним шляхом.
Колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що вилучені грошові кошти постановою слідчого від 15.01.2026 року були визнані речовими доказами, в той же час, наявність самої лише постанови про визнання майна речовим доказом не є безумовною підставою для накладення арешту та для висновку про їх відповідність критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого, фактично обмежився формальним посиланням на постанову про визнання майна речовими доказами, не перевіривши достатність та належність доказів, що підтверджують відповідність вилученого майна критеріям ст. 98 КПК України, чим порушив вимоги ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів.
Слідчий, обґрунтовуючи необхідність арешту майна, послався на п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України - з метою збереження речових доказів.
Водночас у клопотанні не зазначено яким саме чином кожен із предметів відповідає критеріям речового доказу, визначеним ст. 98 КПК України, які сліди кримінального правопорушення могли зберегтися на грошових коштах або іншому майні, які конкретні слідчі (процесуальні) дії планується провести з цим майном та яким чином вони можуть вплинути на доведення обставин кримінального провадження.
Фактично твердження сторони обвинувачення мають припущений характер і не підкріплені жодними об'єктивними даними.
Прокурором не доведено наявності реальних ризиків приховування чи відчуження майна, а також неможливості досягнення цілей кримінального провадження менш обтяжливими заходами, що свідчить про непропорційність обмеження права власності.
Таким чином, з огляду на викладені обставини, апеляційний суд не вбачає підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки накладення арешту на майно належного ОСОБА_8 не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власників майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Відповідно до п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Згідно з п. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
В свою чергу, п. 1) ч. 1 ст. 411 КПК України встановлює, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_7 , яка подана в інтересах власника майна ОСОБА_8 , підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді від 02 лютого 2026 року - скасуванню, з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого щодо накладення арешту на вилучене майно та повернення цього майна його власнику.
Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532, 615 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра від 02 лютого 2026 року про часткове задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно, - скасувати.
Постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого 3 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сіверськодонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_9 , погоджене з прокурором відділу Луганської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025130000000233 від 25.04.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 111-1, ч. 1 ст. 111-2 КК України, в частині накладення арешту на тимчасово вилучене майно 14.01.2026 року під час обшуку за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, будинок 18-Б, квартира Б118 майно, а саме на аркуші паперу, за зовнішніми ознаками схожі на долари США - 10575 доларів, - відмовити та зобов'язати слідчого повернути власнику вилучене зазначене майно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4