Провадження № 11-кп/803/1079/26 Справа № 178/1720/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу, з доповненнями, захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , та апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 09 січня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Дніпровського районного суду міста Кам'янського перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час підготовчого судового засідання ухвалою колегії суддів Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 09 січня 2026 року, зокрема, продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 22.00 години 06 березня 2026 року.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_9 встановлено заставу у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 832 000,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_9 застави, у відповідності до ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов'язки:
- не відлучатись із міста проживання без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування із свідками по даній кримінальній справі;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Цим же рішенням суду продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_7 до 22.00 годин 06 березня 2026 року строк дії обов'язків, визначених при застосуванні запобіжного заходу у виді застави, а саме: прибувати за кожною вимогою до слідчого та суду; не відлучатися з постійного місця проживання без дозволу слідчого, суду; повідомляти слідчого, суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну за винятком паспорта громадянина України; утримуватись від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, носити електронний засіб контролю.
В апеляційній скарзі, з доповненнями, захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю, невідповідністю висновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам справи, порушенням права на захист та недотриманням презумпції невинуватості.
Зазначає, що в судовому засіданні прокурор вчергове не зміг довести необхідність продовження застосування відносно ОСОБА_9 найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись при цьому виключно на тяжкість злочину та його кваліфікацію, як на підстави достатні для продовження строку запобіжного заходу.
Вважає, що при ухваленні судового рішення суд мав би взяти до уваги відсутність ризиків, які не можуть беззмінно існувати в просторі та часі, і повинні підтверджуватися доказами прокурора, оцінити сукупність всіх обставин, у тому числі, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків останнього в місці його постійного проживання, у тому числі, наявність у нього родини (батьків, молодшого брата), репутацію обвинуваченого, майновий стан та війну в країні, а також те, що ОСОБА_9 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, до затримання мав постійне місце проживання в Києві, був затриманий без протоколу затримання (протокол відсутній до цього часу).
Водночас зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази впливу на свідків або інших учасників справи, негласні спостереження не підтверджують фактів знищення доказів або перешкоджання слідству, не зафіксовано наміру втечі або ухилення від слідства, що вказує на необґрунтованість підозри і відсутність ризиків.
Крім того, посилаючись на сталу практику ЄСПЛ, сторона захисту вважає, що суд першої інстанції в ухвалі вказав занадто надмірний розмір застави у сумі 847 840,00 грн, що є необґрунтовано завищеним та таким, що не враховує реального майнового стану обвинуваченого і не відповідає принципу пропорційності.
В доповненнях до апеляційної скарги захисник вказує на рішення ЄСПЛ у справі “Недибалюк проти України», яким встановлено порушення судами ст.5 Конвенції про захист прав людини та виявлено недоліки проваджень щодо перегляду законності тримання під вартою.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 09 січня 2026 року та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою та можливістю внесення застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Одночасно просить поновити йому строк на апеляційне оскарження, оскільки на даний час повний текст оскаржуваної ухвали наданий не був та не оголошувався, що не дає змоги належним чином оскаржити судове рішення.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вважає, що всупереч вимог ст.ст.370, 372 КПК суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не навів будь-яких належних чи достатніх мотивів та підстав встановлених судом як щодо нього, так і щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , а також не врахував окремі докази, які були зазначені ним у запереченнях проти клопотання прокурора. Крім того ухвала суду не містить мотивів, з яких виходив суд при ухваленні судового рішення.
Вказує, що прокурор в порушення вимог ч.3 ст.184 КПК не надав ані суду, ані учасникам кримінального провадження копії матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, а тому дані клопотання неможливо вважати обґрунтованими.
Окрім того, суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався положень ч.4 ст.182 КПК в частині визначення обвинуваченому ОСОБА_9 розміру застави, який повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього, чого зроблено не було.
Враховуючи вищевикладене обвинувачений ОСОБА_7 просить апеляційний суд скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 09 січня 2026 року, клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 та про продовження відносно нього та обвинуваченого ОСОБА_11 строку дії обов'язків, визначених при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави, визнати необґрунтованими внаслідок не дотримання положень ч.3 ст.184 КПК та залишити без задоволення, змінити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на нічний домашній арешт, звільнивши останнього в залі суду та покласти певні процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника ОСОБА_8 на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою та можливістю внесення застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та не заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , вислухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримку доводів поданої ним апеляційної скарги, який просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, визнати необґрунтованими клопотання прокурора та змінити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на нічний домашній арешт, а також не заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту та просив залишити їх без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Розглянувши доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції дійшов до таких висновків.
Загальними положеннями ч.ч.1,2 ст.392 КПК передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:
-вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодекс;
-ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;
-інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Разом з цим підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом, ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Отже діючими положеннями кримінального процесуального законодавства не передбачено право учасників судового провадження на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції про продовження строку дії обов'язків, визначених при застосуванні запобіжного заходу у виді застави.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (ст. 129 ч. 1 п. 8 Конституції України).
Встановлюючи обмеження права на оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. З огляду на це Верховна Рада України у ч.1 ст.392 КПК законодавчо визначила межи доступу до правосуддя учасників кримінального провадження під час судового розгляду.
У своєму правовому висновку, викладеному у Постанові від 27 травня 2019 року справа № 766/22242/17, провадження № 51-7276 кмо 18, Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зазначила, що як неодноразово наголошував Верховний Суд, ст.129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі №494/6/18). У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Таким чином, зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 убачається, що ним подана апеляційна скарга на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені в Постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року (справа № 126/2186/17, провадження № 51-7299км18), згідно яких, якщо після відкриття апеляційного провадження буде встановлено, що воно відкрите за апеляційною скаргою на рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Цей висновок ґрунтується на тому, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Саме тому апеляційна скарга на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, не може бути розглянута по суті, а відкрите (розпочате) апеляційне провадження за такою скаргою підлягає закриттю з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 не може бути предметом розгляду апеляційним судом, а тому апеляційне провадження слід закрити.
Водночас колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 в частині зміни обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на нічний домашній арешт та визнання необґрунтованим клопотання прокурора про продовження строку дії обов'язків, визначених при застосуванні запобіжного заходу у виді застави відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , не можуть бути предметом розгляду апеляційного суду, оскільки в даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_7 не наділений процесуальним правом захисту інтересів обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Дослідивши аргументи, викладені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п.3 ч.2 ст.395 КПК апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвали слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Правило дотримання строку на оскарження ухвали слідчого судді з дня її оголошення, передбачене п.3 ч.2 ст. 395 КПК, надає потенційному заявникові достатньо часу для роздумів стосовно подачі апеляційної скарги, чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції. Це правило чітко визначає як для осіб, так і для органів влади період, після закінчення якого контрольна функція суду не здійснюється.
Процедура визначення строків для подання скарги має на меті забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності.
За змістом ч.1 ст.117 КПК строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин.
Під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати скаргу у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що подала апеляційну скаргу, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Зазначені обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
З цього питання Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 27.05.2019 (справа № 461/1434/18, провадження № 51-6470 кмо 18) зробила правовий висновок про те, що у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч.2 ст.376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали.
Натомість у випадку необізнаності у заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч.1 ст.117 КПК.
Свою правову позицію щодо тлумачення поняття поважності причин, які можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, неодноразово висловлював у своїх рішеннях Верховний Суд. Зокрема у Постанові Першої судової палати ККС ВС від 30 жовтня 2018 року (справа №299/2987/15-к провадження № 51-4594 км18) зазначено наступне.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, оскільки в кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності) (див.: рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року; рішення у справі «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine), заява №32053/13, п. 47, від 29 жовтня 2015 року).
Частиною 1 статті 117 КПК передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин. Отже, в ініційованому учасником кримінального провадження клопотанні про поновлення процесуального строку має бути наведено причини, через які цей строк пропущено.
При цьому Суд визначив, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали можливість своєчасного звернення до суду у вищезазначений законом строк.
Як убачається з матеріалів контрольного кримінального провадження розгляд клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвалення місцевим судом оскаржуваної ухвали відбулися 09 січня 2026 року. Натомість цього дня судом було оголошено лише вступну та резолютивну частину свого рішення.
Повний текст ухвали Дніпровського районного суду міста Кам'янського був оголошений 14 січня 2026 року без участі сторін. Строк подання апеляційної скарги спливав 14 січня 2026 року, що свідчить про відсутність у захисника достатнього часу для ознайомлення з мотивами прийнятого судом рішення та підготовки і подання апеляційної скарги.
Враховуючи приписи п.3 ч.2 ст.395 КПК та вищенаведені правові позиції, як Об'єднаної палата ККС ВС, так і Першої судової палати ККС ВС, суд апеляційної інстанції вважає, що у даній справі наявні поважні причини, які унеможливили захисника ОСОБА_8 своєчасно звернутися з апеляційною скаргою до суду у визначений законом строк, а тому цей строк підлягає поновленню відповідно до приписів ч.1 ст.117 КПК.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано місцевим судом.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК, які згідно ст.12 КК є особливо тяжкими злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_9 може переховуватися від суду, незаконного впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить суворість та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_9 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема, ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів враховує положення ст.28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення ще не розпочато, на даний час триває стадія підготовчого судового засідання, по справі ще не допитано обвинувачених, усіх свідків, не досліджено всіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, тобто до 06 березня 2026 року та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку тримання під вартою, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду, подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , суд першої інстанції, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК, правильно визначив розмір застави, який відповідає обставинам кримінальних правопорушень, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_9 , інших даних про його особу та встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. При цьому, апеляційний суд враховує, що оскаржуваною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_9 при продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вже зменшено заставу до 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Підстав для подальшого зменшення визначеного судом розміру застави, на чому наполягає сторона захисту, на даному етапі кримінального провадження колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається сторона захисту, не впливають на правильність прийнятого місцевим судом рішення.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 09 січня 2026 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючисьч. 6 ст. 9, ч.4 ст.392, ч.1 ст.117 та 404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 09 січня 2026 року, в частині продовження строку дії обов'язків, визначених при застосуванні запобіжного заходу у виді застави відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - закрити, та апеляційну скаргу повернути особі, яка її подала.
Клопотання захисника ОСОБА_8 - задовольнити та поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 09 січня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 09 січня 2026 року, якою, зокрема, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, тобто до 06 березня 2026 року та альтернативою внесення застави, у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 832 000,00 грн - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку, виключно, в частині закриття провадження та повернення апеляційної скарги ОСОБА_7 , а в іншій частині є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4