Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1851/2026
18 лютого 2026року місто Київ
справа № 376/3732/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ловінської С.С., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У грудні 2024 року позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернувся до Сквирського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №485341-КС-001 про надання кредиту від 03 січня 2024 року, що становить 76919,80 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 25030,71 грн; суми прострочених платежів по процентах - 51889,09 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 03 січня 2024 року ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями уклала з ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» договір №485341-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Вказував, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 03 січня 2024 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №485341-КС-001 про надання кредиту та відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення вказаного договору на умовах визначених офертою.
Зазначав, що позивач надав позичальнику грошові кошти у розмірі 27000грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
Посилався на те, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» належним чином виконавсвій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, проте відповідачсвоїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач і просить стягнути з останньої.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 червня 2025 року позов ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором №485341-КС-001 про надання кредиту від 03 січня 2024 року в розмірі 76919,80 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просиларішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи договір позики (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа.
Вказувала, що вона не укладала договір кредиту, який долучав представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджувала процентну ставку та інші умови кредитування.
Зазначала, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 51889,09 грн. не є співрозмірною тілу кредиту в розмірі 25030,71 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності.
Посилалася на те, що суд першої інстанції помилково не застосував до даних правовідносин Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року.
Вказувала, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування суми позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо).
11 листопада 2025 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції злишити без змін. Вказував на те, що позивачем надана до суду цілісна структура дій сторін щодо укладання правочину, яку відповідач ніяк не контраргументувала. Примірник кредитного договору наданий позивачем до суду має силу оригіналу, а безпосередньо сам договір укладався сторонами шляхом процедури прийняття пропозиції, яка вчиняється акцептуванням позичальником оферти кредитодавця шляхом використання одноразового пароля ідентифікатора, тобто без обопільного використання сторонами електронного цифрового підпису, а тому наявність підпису одноразовим ідентифікатором є свідченням прийняття позичальником оферти позивача, що напряму вказує про укладеність договору.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 2 ст.638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію банку відповідач підписом у анкеті-заяві підтвердила укладення між нею та банком договору, на умовах викладених в публічній пропозиції.
За змістом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матерілів справи, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 03 січня 2024 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №485341-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма).
Відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №485341-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою шляхом її підписання одноразовим ідентифікатором UA-3805.
03 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №485341-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит, електронна форма) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.2.1 вказаного договору про надання кредиту, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 27000 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА».
Строк, на який надається кредит: 24 тижні (пункт 2.3 договору).
Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,00000000 фіксована;
Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15012963 фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку (пункт 2.4 договору).
Термін дії договору: до 19 червня 2024 року (пункт 2.7 договору).
На підтвердження укладення договору ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надало Візуальну форму послідовності дій клієнта, з якої вбачається повна хронологія дій, що були вчинені позичальником при укладенні кредитного договору.
Оскільки договір укладений на сайті позикодавця та відповідач підписала його одноразовими ідентифікаторами UA-3805, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайті товариства такий договір не був би укладений.
Таким чином, позивачем доведено факт укладення 03 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 договору №485341-КС-001 про надання кредиту.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Підписавши вказаний договір відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов'язання.
Відповідно до інформаційної довідки №1317/11 від 28 листопада 2024 року ТОВ «Платежі онлайн», ТОВ «Бізнес Позика» перераховано грошові кошти в розмірі 27000,00 грн., номер платіжної карти - НОМЕР_1 , опис - Перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №485341-КС-001 від 03.01.2024 без ПДВ.
На виконання вимог ухвали Сквирського районного суду Київської області від 29 травня 2025 року, АТ «ПУМБ» надало інформацію №КНО-07.8.5/7623БТ від 11 червня 2025 року про те, що на ім'я ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна карта НОМЕР_3 та відповідно до інформації про рух коштів на карту 03 січня 2024року о 15:08:45 надійшли кошти в розмірі 27000 грн.
Вказаний номер картки також зазначено ОСОБА_1 у договорі №485341-КС-001 від 03 січня 2024 року.
А відтак, посилання в апеляційній скарзі на те, що не підтверджено позивачем укладення товариством та ОСОБА_1 кредитного договору, погодження нею умов кредитування та надання відповідачу грошових коштів, спростовуються доказами, які наявні в матеріалах справи.
Доказів на спростування отримання коштів по вищезазначеному договору, відповідач не надала.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №485341-КС-001 ОСОБА_1 здійснила часткову оплату на загальну суму 23097,48 грн., з яких 1969,29 грн. за кредитом, 17078,19 грн. по відсотках, 4050 грн. по комісії. Станом на 26 листопада 2024 року у відповідача наявна заборгованість за договором про надання кредиту від 03 січня 2024 року в розмірі 76919,80 грн., яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 25030,71 грн., суми прострочених платежів по процентах - 51889,09 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 25030,71 грн. суми по тілу кредиту за кредитним договором №485341-КС-001, у зв'язку з невиконанням зобов'язань ОСОБА_1 .
Стягуючи з відповідача на користь позивача 51889,09 грн. заборгованості по відсоткам, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для їх стягнення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Даним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, ст.8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Таким чином положення пункту 2 розділу II та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» застосовуються до кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, якщо строк їх дії було продовжено після цієї дати. До кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року, підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1%, розрахованих згідно з частиною четвертою цієї ж статті.
Оскільки договір №485341-КС-001 про надання кредиту був укладений 03 січня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальна денна процентна ставка за кредитом для відповідача не могла перевищувати 1%.
При цьому, положення ч.5 ст.8 Закону України №1734-VIII «Про споживче кредитування», внесені згідно із Законом України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, не вказують на недійсність або нікчемність умов договору про надання споживчого кредиту, яким передбачаються умови про нарахування кредитором процентів за користування кредитом в розмірі, що перевищує максимальний розмір денної процентної ставки (1%). Вказаною нормою установлено обмеження щодо розміру процентів за користування кредитом, який може нараховуватися кредитором за договором про споживчий кредит, з метою захисту прав споживача від надмірного фінансового навантаження.
Згідно з ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка (далі - ДПС) розраховується у процентах за формулою, що наведена у частині четвертій статті 8 Закону, а саме:
ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t *100%, де:
ДПС - денна процентна ставка;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;
ЗРК - загальний розмір кредиту;
t - строк кредитування у днях.
Отже, для цілей обчислення ДПС, як і для цілей обчислення реальної річної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону).
Таким чином законодавець прямо вказує на необхідність розрахунку ДПС саме в залежності від розміру наданого тіла кредиту, при чому включає в це процентне значення не тільки відсотки за користування кредитними коштами, але й комісії та інші платежі. У той час «процентна ставка у день», яку кредитодавці часто зазначають у своїх договорах означає який відсоток від конкретно несплаченого тіла кредиту має нараховуватись відповідачу у якості відсотків за користування кредитними коштами у певний день/період.
Фактично законодавець зазначає, що денна процентна ставка це всі загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом , які виражаються у відсотках від наданого тіла кредиту, і вводить законодавчі обмеження на розмір цього проценту, тобто вводить обмеження на суму яку позичальник має сплачувати щодня за користування кредитними коштами, у прямій залежності від тіла наданого йому кредиту.
Орієнтовна загальна вартість кредиту за договором про надання №485341-КС-001 складає 70200 грн. та включають у себе усі витрати споживача, а не суму яку кредитор зазначив у п.2.1 кредитного договору - 27000 грн.
Беручи до уваги формулу розрахунку денної процентної ставки (ДПС) наведену у ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів приходить до висновку, що застосований позивачем розмір стандартної та зниженої процентної ставки для розрахунку процентів по кредиту не перевищує максимальний розмір (1%) денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».
Розрахунок: ЗВСК 70200/ ЗРК 27000/ t 168 днів *100% =0,0154761905.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково не застосував до даних правовідносин Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року спростовуються вищевикладеним.
Доводи апеляційної скарги про те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 51889,09 грн. не є співрозмірною тілу кредиту в розмірі 25030,71 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності колегія суддів відхиляє, оскільки сам факт того, що нарахування відсотків згідно умов кредитного договору значно перевищує тіло кредиту не є підставою для відмови в позові.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частині 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: