17 лютого 2026 року місто Київ
справа № 372/3978/19
апеляційне провадження № 22-ц/824/5417/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу садівничого товариства "Ветеран", подану представником Колісником Андрієм Івановичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Потабенко Л.В. від 3 листопада 2025 року у справі за позовом садівничого товариства "Ветеран" до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року садівниче товариство "Ветеран" (далі - СТ "Ветеран") звернулося до суду з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що 16 вересня 2009 року відбулася 28 сесія 5 скликання Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, на якій прийнято рішення № 40/96 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для рекреаційних цілей", розмір земельної ділянки - 0,1168 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3223155400:03:002:0111, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, в районі СТ "Ветеран".
10 березня 2010 року між Козинською селищною радою Обухівського району Київської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. та зареєстрований в реєстрі за № 529; 15 квітня 2010 року внесений запис до Державного реєстру земель.
Позивач вважає, що надання ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки в оренду відбулося з грубим порушенням законодавства, оскільки вказана земельна ділянка безпосередньо межує з урізом води та розташована у прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро.
Також при укладенні договору оренди земельної ділянки не враховано інтереси громади та СТ "Ветеран"; оспорюваним рішенням Козинська селищна рада Обухівського району Київської області обмежила загальне водокористування членів СТ "Ветеран", оскільки частина спірної земельної ділянки відноситься до прибережної захисної смуги та є рекреаційною зоною.
Крім того, зазначає, що у грудні 2016 року ОСОБА_1 розпочала незаконні роботи по встановленню капітального паркану на орендованій земельній ділянці в прибережній захисній смузі, не врахувавши при цьому рішення правління СТ "Ветеран" від 8 грудня 2016 року та від 10 червня 2017 року щодо недопустимості будь-яких робіт на орендованій земельній ділянці до вирішення питання на загальних зборах садівничого товариства. На загальних зборах СТ "Ветеран" від 25 червня 2017 року прийняті рішення про розірвання договору оренди, однак ОСОБА_1 , яка являється членом садівничого товариства, вказане рішення загальних зборів проігноровано.
Вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення та при укладенні договору оренди землі селищною радою було порушено положення статті 198 ЗК України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".
Посилаючись на викладене, СТ "Ветеран" просило визнати недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 40/96 28 сесії 5 скликання від 16 вересня 2009 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для рекреаційних цілей"; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 0,1168 га, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0111, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Козинська селищна рада, в районі СТ "Ветеран", цільове призначення земельної ділянки - для рекреаційних цілей, укладений 10 березня 2010 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 3 листопада 2025 року у задоволенні позову СТ "Ветеран" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його прав оспорюваними рішенням селищної ради та договором оренди земельної ділянки, як і не доведено того, що спірну земельну ділянку селищною радою відведено, а договір оренди укладено з порушенням чинного на той час законодавства. Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник СТ "Ветеран" - Колісник А.І., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Скаржник зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги всі доводи позовної заяви, а обмежився лише двома підставами: СТ "Ветеран" не має права власності чи права постійного користування спірною земельною ділянкою; не порушено право спеціального та загального водокористування.
Зауважує, що позивач у позовній заяві не вказував про те, що він має відповідні права власності чи користування на спірну земельну ділянку, а посилався на те, що ОСОБА_1 незаконно зайняла не тільки землі водного фонду, але й землі загального, постійного користування СТ "Ветеран", збудувавши там капітальний паркан, укріпивши берегову лінію автомобільними шинами та засипавши яму, яка утворилася, будівельним сміттям, тоді як умовами договору оренди заборонено будівництво будь-яких споруд. Після перепланування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки остання втратила свою функцію водозахисної дамби.
Судом не надано правової оцінки доводам позивача про те, що при прийнятті оспорюваного рішення та при укладенні договору оренди землі було порушено положення статті 198 ЗК України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".
Також зазначає, що судом не враховано відсутність документації, яка б надавала право Козинській селищній раді передати ОСОБА_1 в оренду спірну земельну ділянку, яка розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради в районі СТ "Ветеран", для рекреаційних цілей.
На думку скаржника, затвердження Козинською селищною радою проекту землеустрою та передачею у користування спірної земельної ділянки для рекреаційних цілей було порушено порядок визначення, встановлення та зміни її цільового призначення, тоді як проектів землеустрою зі зміни цільового призначення ділянки не замовлялось, не виготовлялось та не затверджувалось; спірна земельна ділянка обтяжена гідротехнічною захисною спорудою.
Вказує, що судом безпідставно не взято до уваги висновок експерта від 30 травня 2024 року № 18/24, у якому зазначено, що штучно створений прохід на спірній земельній ділянці не надає технічної можливості здійснення права загального користування, а також вільного доступу (проходу) до води.
Укладення між відповідачами договору оренди земельної ділянки на підставі незаконного рішення Козинської селищної ради було порушено не права однієї із сторін договору оренди, а законні інтереси СТ "Ветеран", порушено конституційні права і свободи, як кожної людини, так і всієї громади СТ "Ветеран" у цілому; у результаті прийняття оспорюваного рішення та укладення договору оренди існуюче становище населення щодо користування пляжами і прибережною захисною смугою безпідставно і неприпустимо погіршено.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не подали.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представники СТ "Ветеран" - Колісник А.І., Мельник А.Д. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що на підставі рішення Козинської селищної ради народних депутатів № 4 від 25 травня 1994 року СТ "Ветеран" отримало у постійне користування земельну ділянку, площею 5,9977 га, для організації колективного садівництва, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, який зареєстровано у книзі записів державних актів за № 16.
Рішенням Козинської селищної ради народних депутатів № 4 від 26 лютого 1998 року затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок СТ "Ветеран" та передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки членам СТ "Ветеран" згідно з додатком.
23 липня 2006 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0,0470 га, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0095, розташовану за адресою АДРЕСА_1 та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 672588.
6 лютого 2008 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0,0100 га, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0101, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 346391.
Рішенням Козинської селищної ради № 40/93 від 16 вересня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , площею 0,1168 га, для рекреаційних цілей, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, в районі СТ "Ветеран-1", строком на 49 років.
10 березня 2010 року між Козинською селищною радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку, площею 0,1168 га, для рекреаційних цілей, що розташована в смт Козин, в районі СТ "Ветеран-1" Обухівського району Київської області, кадастровий номер; 3223155400:03:002:0111, терміном на 49 років.
10 березня 2010 року Козинська селищна рада за актом приймання-передачі передала спірну земельну ділянку у користування ОСОБА_1
7 червня 2011 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року.
25 червня 2017 року на загальних зборах членів СТ "Ветеран" прийнято рішення про звернення до Козинської селищної ради для скасування незаконного договору оренди 10 березня 2010 року.
Згідно акту земельної комісії Козинської селищної ради від 21 липня 2017 року, встановлено відсутність законних підстав для припинення договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року з ОСОБА_1 ; рекомендовано СТ "Ветеран" вирішити питання розірвання договору у судовому порядку.
Рішенням Козинської селищної ради № 32/14 від 10 листопада 2017 року зобов'язано орендаря земельної ділянки, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0111 ОСОБА_1 встановити паркан (огорожу) по межі земельної ділянки, площею 0,1168 га, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0111, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, орендованої згідно договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року; зобов'язано ОСОБА_1 провести благоустрій та очистку орендованої земельної ділянки від сміття та приведення її у належний санітарний стан з правом відшкодування витрат на такі роботи з винних в утворенні стихійного сміттєзвалища осіб (у випадку їх встановлення в установленому законом порядку); зобов'язано ОСОБА_1 неухильно дотримуватися договору оренди та вимог Земельного та Водного кодексів України щодо використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2019 року у справі № 372/165/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Громадської організації "Стоп Свавіллю", СТ "Ветеран" про відшкодування майнової та моральної шкоди, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. Рішення набрало законної сили.
Висновком експерта № 29939/21-41 від 17 серпня 2022 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, встановлено, що відстані між урізом води та фактичними межами земельної ділянки з кадастровим номером: 3223155400:03:002:0111 з північного заходу та північного сходу становлять від 2.07 м до 4,92 м, а відстані між урізом води та юридичними межами земельної ділянки з північного заходу та північного сходу становлять від 2,06 м до 3,36 м. Орендована земельна ділянка не перешкоджає доступу (проходу) до води або можливості здійснення права загального користування, оскільки відстані між урізом води і фактичними межами (визначеними проведеними топографо-геодезичними роботами на місцевості) та юридичними (визначені відповідною документацією із землеустрою та за даними бази Державного земельного кадастру) становлять від 2,07 м до 4,92 м та від 2,06 м до 3,36 м відповідно. Місце розташування орендованої земельної ділянки з кадастровим номером: 3223155400:03:002:0111 не порушує вимоги законодавства щодо улаштування пожежних проїздів згідно наявних в матеріалах цивільної справи № 372/3978/19 "схеми пожежного проїзду СТ "Ветеран"", та зведеного плану земельних ділянок СТ "Ветеран", оскільки відстані від вищевказаних під'їздів до місць для забору води пожежними автомобілями та північно-західною межею земельної ділянки становлять близько 64 м та близько 41 м до південно-східної межі.
У висновку експерта № 18/24 від 30 травня 2024 року зазначено, що межі орендованої земельної ділянки з кадастровим номером: 3223155400:03:002:0111 в натурі на місцевості проходять по межі СТ "Ветеран". Відстані між урізом води та межами (згідно даних НКС та фактичною) орендованої земельної ділянки станом на час проведення огляду надано в додатку № 4 до висновку експерта. Орендована земельна ділянка не надає технічної можливості здійснення права загального користування, а також вільного доступу (проходу) до води.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 червня 2020 року в справі № 922/2529/19).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/21 зазначив, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, з огляду на положення процесуального закону, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Відповідно до положень частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2); визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10).
Згідно з приписами частини 1 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).
Таким чином, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 387/515/18).
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Водночас, недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17).
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Звертаючись до суду з позовом, СТ "Ветеран", окрім іншого вказувало, що виділення Козинською селищною радою ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та укладення договору оренди цієї земельної ділянки відбулося з порушенням чинного законодавства та без урахування інтересів СТ "Ветеран" і громади за місцем проживання. Зокрема діями селищної ради щодо надання в оренду спірної земельної ділянки незаконно обмежено загальне водокористування в прибережній захисній смузі громади СТ "Ветеран", а саме право на прохід та можливість доступу до води і пляжу.
Дійсно, згідно відомостей з Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка, площею 0,1168 га, що була передана ОСОБА_1 в оренду для рекреаційних цілей має зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки, а саме прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм і на островах, та відноситься до земель водного фонду.
Отже, з матеріалів справи убачається, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі і у відповідності до вимог закону діють обмеження у способах використання такої земельної ділянки.
Відповідно до частин 2-4 статті 47 Водного кодексу України в редакції, яка діяла на станом на день укладення договору оренди землі, з метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території. Місцеві ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду. Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.
Законом України № 233-IX від 29 жовтня 2019 року частину 2 ВК України доповнено реченням такого змісту: "Забороняється обмеження загального водокористування, у тому числі обмеження купання та плавання на човнах, любительського і спортивного рибальства, причалювання до берега у світлу пору доби у зв'язку з перебуванням земельних ділянок прибережних захисних смуг (пляжної зони) у користуванні юридичних або фізичних осіб, крім випадків, передбачених законом".
З наведеного вбачається, що законодавство не забороняє передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг в користування фізичним або юридичним особам, але покладає на таких землекористувачів обов'язок не перешкоджати здійсненню іншими особами права загального користування, крім випадків передбачених законом.
Крім того, системний аналіз статей 59, 60, 84 ЗК України та статей 47, 88 ВК України дає підстави для висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних прибережних захисних смуг, установлених статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України, а також орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до визначеного законом порядку.
Як правильно установлено судом першої інстанції, позивачем не надано належних доказів того, що діями селищної ради щодо надання в оренду спірної земельної ділянки незаконно обмежено загальне водокористування СТ "Ветеран" в прибережній захисній смузі, а саме право на прохід та можливість доступу до води і пляжу.
Наявні у матеріалах справи висновки судових експертів від 17 серпня 2022 року та від 30 травня 2024 року фіксують наявність певних відстаней між урізом води та межами спірної земельної ділянки та поруч з цим не містять обґрунтованих висновків з питання чи перешкоджає спірна земельна ділянка доступу до води і здійснення права загального водокористування. До того ж, дані висновки судової земельно-технічної експертизи суперечать один одному.
Так, у висновку судового експерта КНДІСЕ від 17 серпня 2022 року № 29939/21-41 зроблено висновок, що спірна земельна ділянка не перешкоджає доступу до води та здійсненню права загального водокористування і не порушує вимог законодавства щодо улаштування пожежних проїздів.
У висновку судового експерта ТОВ "СЕРБ" від 30 травня 2024 року № 18/24 зроблено висновок, що спірна земельна ділянка не надає технічної можливості здійснення права загального водокористування та вільного доступу (проходу) до води.
Допитані у судовому засіданні експерти, які проводили вищевказані експертизи, надаючи відповіді на питання чи перешкоджає користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою доступу до води та здійсненню права загального водокористування, зазначили, що виходили із своїх суб'єктивних оцінок достатності чи недостатності існуючої відстані для цих цілей.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтованого зазначив, що вказані висновки експертів є необґрунтованими та такими, що викликають сумніви у їх правильності. При цьому, суд наголосив на тому, що від проведення додаткової чи повторної експертизи сторони категорично відмовилися.
Крім цього, матеріалами справи підтверджується, що на орендованій ОСОБА_1 земельній ділянці нема виходу до урізу води та відсутні будь-які споруди (огорожі), що перешкоджають загальному водокористуванню.
Так, огорожа (паркан), яка була зведена ОСОБА_1 у грудні 2016 року та про яку вказує позивач, на день подання позову вже була відсутня на спірній земельній ділянці. Дані обставини встановлені рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2019 року в справі № 372/165/18, у якій приймали участь СТ "Ветеран" та ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами порушення його права на загальне водокористування спірною земельною ділянкою.
Статтею 61 ЗК України (у редакції, чинній на день укладення оспорюваного договору) було визначено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
Аналогічні обмеження наведено у статті 89 ВК України.
Як убачається зі змісту оспорюваного договору оренди землі від 10 березня 2010 року, спірна земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_1 для рекреаційних цілей, що не порушує обмежень у її використанні, які передбачені статтею 61 ЗК України та статтею 89 ВК України.
Частинами 1, 2 статті 48 ВК України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Статтею 49 ВК України передбачено, що спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Проте, як правильно установлено судом першої інстанції, позивачем не надано доказів того, що СТ "Ветеран" має відповідний дозвіл та здійснює спеціальне водокористування, а відведення спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 не створює перешкоди для здійснення такого водокористування.
Крім цього, колегія суддів зауважує, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач за своїм юридичним статусом є обслуговуючим кооперативом, основним видом діяльності якого є комплексне обслуговування об'єктів, тому у відповідності до вимог закону не має повноважень від свого імені звертатися до суду за захистом інтересів громади смт Козин, членів СТ "Ветеран" або інтересів будь-яких інших третіх осіб.
Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, доводи скаржника про те, що оспорюване рішення селищної ради позбавило доступ до загального водокористування членів СТ "Ветеран"; під час укладення договору оренди земельної ділянки не враховано інтереси громади та СТ "Ветеран"; оскільки земельна ділянка межує з урізом води та розташована в прибережній, то виділення ОСОБА_1 такої земельної ділянки відбулося з грубим порушенням законодавства.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів оспорюваними рішенням селищної ради від 16 вересня 2009 року та договором оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року, як і не доведено того, що останні суперечать законодавству, яке діяло на момент їх прийняття і укладення.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, що при ухваленні рішення судом не враховано обґрунтування позивача про те, що при прийнятті оспорюваного рішення та при укладенні договору оренди землі було порушено положення статті 198 ЗК України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".
Доводи скаржника про те, що судом не взято до уваги висновок експерта від 30 травня 2024 року також є безпідставними, оскільки як убачається зі змісту оскаржуваного рішення суд першої інстанції надав правову оцінку такому висновку та навів мотиви відхилення даного доказу. Незгода з наданою судом оцінкою доказам у справі не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до частини 1 статті 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що на спірній земельній ділянці відсутні будь-які огорожі (паркани) колегія суддів вважає неспроможними доводи скаржника, що ОСОБА_1 збудувала капітальний паркан, внаслідок чого земельна ділянка втратила свою функцію водозахисної дамби.
Посилання скаржника на те, що земельна ділянка захаращена сміттям колегія суддів приймає до уваги, однак такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не свідчать про прийняття та укладення оспорюваних рішення і договору оренди з порушенням вимог законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки зводяться до особистого тлумачення позивачем норм законодавства, які регулюють дані правовідносини, та необхідності переоцінки доказів.
При цьому, колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ? від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу садівничого товариства "Ветеран", подану представником Колісником Андрієм Івановичем, залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: