10 лютого 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 372/6588/24
номер провадження: 22-ц/824/3445/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шепітка Руслана Васильовича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року у складі судді Рабчуна Р.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обухівської міської ради Київської області, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, про визнання незаконним і скасування рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, скасування державної реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Обухівської міської ради Київської області, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, про визнання незаконним і скасування рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, скасування державної реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємицею земельних ділянок у місті Обухів Київської області, право власності на які вона набула після смерті матері.
Вказувала, що межі ділянок були погоджені ще у 2002 році із сусідами, зокрема з чоловіком відповідачки ОСОБА_2 . Проте оформити спадщину та зареєструвати право власності позивачка не може, оскільки кадастровий реєстратор відмовив у реєстрації через накладання її ділянок на новоутворену земельну ділянку площею 0,0944 га (кадастровий номер 3223110100:01:047:0150), сформовану у 2021 році на підставі рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII та надану у власність ОСОБА_2 .
Позивачка вважала, що вказане рішення ради незаконним, оскільки при його прийнятті міська рада не перевірила наявність уже існуючих приватних земель у кварталі забудови, а товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий центр ДЗК» при виготовленні проекту землеустрою не врахувало її спадкові ділянки. Це призвело до накладання меж і фактичного блокування реалізації її спадкових прав.
З урахуванням наведеного, позивачка ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним та скасувати рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0944 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати державну реєстрацію у державному земельному кадастрі земельної ділянки загальною площею 0,0944 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки: 3223110100:01:047:0150, що зареєстрована за ОСОБА_2 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела наявності й порушення саме її суб'єктивного речового права або охоронюваного законом інтересу оскаржуваним рішенням Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року. Позивачка не надала належних правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку та належних і допустимих доказів накладання меж, а її вимога про скасування цього рішення вже розглянута та остаточно вирішена рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/5778/23, що набрало законної сили. Також суд виснував, що обраний позивачкою спосіб захисту (визнання незаконним і скасування рішення ради та похідне скасування кадастрової реєстрації ділянки 3223110100:01:047:0150) є таким, що не відповідає фактичним обставинам і заявленим підставам позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Шепітко Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на земельні ділянки, оскільки до матеріалів справи було подано державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 229656 від 23 липня 2003 року, рішення органу місцевого самоврядування 2002 року, а також технічну документацію, які підтверджують виникнення права власності у спадкодавця та перехід цього права до позивачки як спадкоємця.
Зазначає, що після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 прийняла спадщину, а відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України право власності на спадкове майно виникло у неї з моменту відкриття спадщини. Відсутність кадастрового номера або реєстрації у новому реєстрі не позбавляє її права власності, що прямо передбачено законом та підтверджено практикою Верховного Суду.
Наголошує, що порушення прав позивачки полягає у наявності в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0944 га з кадастровим номером 3223110100:01:047:0150, зареєстрованої за ОСОБА_2 на підставі рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VІІІ від 25 листопада 2021 року, яка накладається на земельні ділянки, що належать позивачці, внаслідок чого вона понад три роки не може оформити спадкові права та повноцінно користуватися і розпоряджатися майном.
Вказує, що накладення меж підтверджується рішеннями державного кадастрового реєстратора від 19 грудня 2022 року та 29 грудня 2022 року про відмову у внесенні відомостей до ДЗК, в яких прямо зазначено про перетин земельних ділянок, а також зведеним кадастровим планом із технічної документації. Зокрема, співпадіння площ становить 97,9393 % щодо ділянки 0,0380 га та 27,2652 % щодо ділянки 0,1000 га
Зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про неналежний спосіб захисту. Позов є негаторним і спрямований на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради є похідною від основної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК.
Також скаржник заперечує застосування судом доктрини res judicata з посиланням на рішення у справі № 372/5778/23 від 12 липня 2024 року, оскільки у попередній справі предметом спору було виключно скасування рішення органу місцевого самоврядування, тоді як у даній справі заявлено вимоги про усунення перешкод у здійсненні права, що включає і скасування державної реєстрації земельної ділянки. Тому вважає, що предмет і підстави позову не є тотожними.
Відповідач ОСОБА_2 і відповідач Обухівська міська рада Київської області, а також третя особа: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Так, відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст.89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 і, відповідно, спадкоємцем після смерті матері стала ОСОБА_1 .
У справі встановлено, що 15 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері та успадкувала житловий будинок, а щодо земельної ділянки нотаріусом було зобов'язано її виготовити технічну документацію із землеустрою для отримання кадастрового номеру на земельну ділянку покійної матері ОСОБА_4 .
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Обухівської міської ради 17 сесії восьмого скликання № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року відповідачці ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0944 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вказаного рішення Обухівської міської ради 17 сесії восьмого скликання № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року відповідачка ОСОБА_2 замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту на території Обухівської міської ради Київської області у товаристві з обмеженою відповідальністю «Виробничий центр ДЗК» (далі - ТОВ «Виробничий центр ДЗК»), яке виготовило такий проект землеустрою.
Відповідно до п.4 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» для державної реєстрації державному кадастровому реєстратору подаються, зокрема, оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки. Підставою для відмови у проведенні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Так, 06 січня 2022 року після виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та у відповідності до Закону України «Про Державний земельний кадастр» здійснено реєстрацію земельної ділянки відповідачки ОСОБА_2 у Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 3223110100:01:047:0150 (а.с. 238, т.1).
Установлено, що під час реєстрації земельної ділянки в ДЗК з кадастровим № 3223110100:01:047:0150 жодних відомостей про розташування інших ділянок, зокрема, земельної ділянки належної ОСОБА_1 - не було (а.с.239, т.1).
Також установлено та не заперечується сторонами, що після розроблення проекту землеустрою ОСОБА_2 подала його на затвердження до відповідного органу, однак із початком бойових дій та введенням воєнного стану розгляд цього питання було зупинено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначений проект землеустрою, розроблений на підставі рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року, не був ані відхилений, ані скасований, а лише залишений без розгляду у зв'язку з дією законодавчих обмежень, зумовлених воєнним станом. Жодного рішення про відмову у його затвердженні уповноваженим органом не приймалося, що спростовує доводи апеляційної скарги щодо протиправності дій органу місцевого самоврядування та свідчить про відсутність установленого порушення прав позивачки внаслідок прийняття чи реалізації спірного рішення.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка була остаточно сформована як об'єкт цивільних прав у встановленому законом порядку: відомості про неї не внесено до відповідної бази даних, кадастровий номер не присвоєно, а межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не винесено.
Так, ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями ст.16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За змістом ч.1 ст.2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.
Отже спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86) та інших).
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно зі ст.79-1 ЗК України земельна ділянка формується як об'єкт цивільних прав.
За змістом ч.ч.1-5 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно із ст.1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VІ «Про державний земельний кадастр» (далі - Закон про земельний кадастр) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до ст.15 Закону про земельний кадастр, до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст.16 Закону про земельний кадастр, земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.
Отже порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами, визначений ст.ст.116, 118, 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, тощо.
Вказані дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть порушувати права інших власників земельних ділянок, а тому визнання незаконними цих рішень і дій, відповідно, може бути способом захисту цивільного права або інтересу, з огляду на таке.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч.ч.1 - 3 ст.152 ЗК України).
Згідно зі ст.154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.
Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно з положеннями ч.10, ч.13 ст. 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відповідно до ч.ч.6-8 ст.16 Закону про земельний кадастр, кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справах № 925/1006/22 та № 906/296/23.
У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 370/457/20 (провадження № 61-611св23), від 10 січня 2024 року у справі № 296/888/22 (провадження № 61-9055св23), від 21 грудня 2023 року у справі № 521/8304/16 (провадження № 61-7532св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 464/1327/21 (провадження № 61-4586св23) та інших, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15 (провадження №11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21) зазначено: якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 420/16521/21, від 06 грудня 2023 року у справі № 500/291/20, від 26 жовтня 2023 року у справі № 240/3941/19 та інших.
Єдина, стала й уніфікована практика Верховного Суду щодо спірного питання свідчить, що визнання незаконними (протиправними) рішень органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якими порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, є належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів.
Отже за такого правового регулювання та практики Верховного Суду, звертаючись до суду із даним позовом, позивачка ОСОБА_1 зобов'язана була довести, яким чином рішенням Обухівської міської ради 17 сесії восьмого скликання № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», порушені її права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивачки.
Так, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року, суд першої інстанції правильно врахував, що в іншій цивільній справі (справа № 372/5778/23) рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Обухівська міська рада Київської області, про скасування рішення було відмовлено в повному обсязі.
Цим судовим рішенням встановлено, що в позові ОСОБА_1 просила скасувати це ж саме рішення сесії Обухівської міської ради №450/91-17-8 VIII від 25 листопада 2021 року «Про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0944 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 ». Обґрунтовуючи позовну заяву у справі № 372/6588/24 ОСОБА_1 зазначала, що земельна ділянка відповідачки накладається на її земельну ділянку у зв'язку з чим, це рішення Обухівської міської ради №450/91-17- VIII від 25 листопада 2021 року порушує її право на користування земельною ділянкою, тому вона вважала за необхідне скасувати дане рішення, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
У справі № 372/6588/24 судом встановлено, що ОСОБА_1 посилалася на накладення меж земельної ділянки ОСОБА_2 на ділянку її померлої матері ОСОБА_4 , зазначаючи 97,93% та 73% накладки, однак належних і допустимих доказів цього не подала. Земельна ділянка, на яку вона посилалася, не була внесена до Державного земельного кадастру, кадастровий номер їй не присвоювався, межі в натуру не виносилися. Поданий нею лист від імені ТОВ «Виробничий центр ДЗК» не містить дати, номера та підпису, тому суд визнав його неналежним доказом.
Також суд у справі № 372/6588/24 зазначив, що рішення міської ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є лише стадією набуття права на землю. ОСОБА_1 не надала правовстановлюючих документів, не довела наявності сформованої та зареєстрованої земельної ділянки і не довела порушення свого права. У зв'язку з недоведеністю порушеного права та невідповідністю обраного способу захисту суд відмовив у задоволенні позову повністю.
Указане рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2024 року у справі № 372/6588/24 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.
Тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів враховує, що преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановити їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Частиною 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа №306/192/14-ц).
Колегія суддів вважає, що за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування преюдиційності. Факти та правові висновки, встановлені рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2024 року у справі № 372/5778/23, яке набрало законної сили, є обов'язковими для суду при розгляді цієї справи та не підлягають повторному доказуванню, сумніву чи переоцінці.
Відтак вимога ОСОБА_1 про скасування рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року є необґрунтованою, оскільки тотожний предмет спору вже був предметом судового розгляду, а обставини, на які вона знову посилається, не свідчать про наявність нового або невирішеного порушення її прав.
Фактично у цій справі ОСОБА_1 знову оспорює рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0944 га по АДРЕСА_1 .
Саме ця вимога про визнання незаконним і скасування зазначеного рішення ради уже була предметом розгляду у справі №372/5778/23, за результатами розгляду якої рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2024 року у задоволенні позову було відмовлено, і це рішення набрало законної сили.
Отже у частині оскарження рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року предмет спору є тотожним, оскільки йдеться про те саме рішення, тих самих сторін та ті самі доводи щодо накладення меж і порушення права користування земельною ділянкою.
Наведена процесуальна стратегія ОСОБА_1 суперечить принципу юридичної визначеності, що передбачає повагу до принципу res judicata (принципу остаточності рішень суду), який в свою чергу є фундаментальним аспектом верховенства права.
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність тотожності предмета і підстав позову, то колегія суддів зазначає, що у частині оскарження рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року спір є аналогічним тому, який вже розглядався у справі № 372/5778/23.
Як у справі № 372/5778/23, так і в справі, яка переглядається, позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує незаконність цього ж рішення ради накладенням меж земельної ділянки площею 0,0944 га (кадастровий номер 3223110100:01:047:0150) на її спадкові земельні ділянки та порушенням її права користування. Отже, не лише рішення, а й фактичні підстави його оскарження є тими самими, що вже були предметом судової оцінки.
Отже, всупереч доводам апеляційної скарги, підстав для незастосування принципу «res judicata» у цій справі не вбачається.
Таким чином, враховуючи, що вимога ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року вже була предметом судового розгляду у справі № 372/5778/23, за результатами якого ухвалено рішення, що набрало законної сили, а наведені у цій справі доводи й фактичні підстави оскарження (зокрема посилання на накладення меж та порушення права користування) є тотожними тим, які вже отримали судову оцінку, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність преюдиційності встановлених обставин і необхідність застосування принципу res judicata, що унеможливлює повторне вирішення спору щодо того самого рішення між тими самими особами, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині є законним і обґрунтованим.
При цьому в контексті доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на тому, що у даному випадку правове значення має саме преюдиційність обставин, установлених рішенням суду, яке набрало законної сили, а не встановлення повної тотожності спору. Повна тотожність сторін, предмета і підстав позову відповідно до п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, що є іншим процесуальним інститутом. Натомість у цій справі суд першої інстанції обґрунтовано виходив із обов'язковості врахування раніше встановлених фактів і правових висновків щодо правомірності рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року, які не можуть бути повторно поставлені під сумнів або переоцінені, що і зумовлює відхилення відповідного доводу апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги про те, що після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 прийняла спадщину, а відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України право власності на спадкове майно виникло у неї з моменту відкриття спадщини, не спростовують законності висновків суду першої інстанції. У межах розгляду цієї справи право позивачки на прийняття спадщини, а також сам факт виникнення у неї права власності на спадкове майно не оспорюються жодною зі сторін.
Натомість предметом спору є правомірність рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року та здійсненої на його підставі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:047:0150. Тому посилання скаржника на момент виникнення спадкового права та відсутність кадастрового номера саме по собі не доводить протиправності спірного рішення органу місцевого самоврядування і не впливає на правильність висновку суду про відмову в позові.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0944 га (кадастровий номер 3223110100:01:047:0150), зареєстрованої 06 січня 2022 року за ОСОБА_2 , оскільки ця вимога є похідною від оскарження рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року.
Як установлено вище, реєстрація земельної ділянки відповідачки площею 0,0944 га у Державному земельному кадастрі та присвоєння їй кадастрового номера 3223110100:01:047:0150 були здійснені на підставі розробленого проєкту землеустрою, виготовленого ТОВ «Виробничий центр ДЗК» на виконання зазначеного рішення ради.
За змістом загаданих ст.79-1 ЗК України та ст.ст. 1, 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» саме така документація є правовою підставою для формування земельної ділянки та внесення відомостей до кадастру.
Оскільки підстав для визнання незаконним рішення Обухівської міської ради № 450/91-17-VIII від 25 листопада 2021 року судом не встановлено, яке стало правовою підставою для розроблення проєкту землеустрою та подальшої державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:047:0150, то відсутні й самостійні правові підстави для скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі, так як така реєстрація є похідною від чинного та нескасованого рішення органу місцевого самоврядування і не може бути визнана незаконною за відсутності встановленої судом протиправності первісного акта.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шепітка Руслана Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 лютого 2026 року.
Головуючий
Судді: