10 лютого 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 755/20594/24
номер провадження: 22-ц/824/2412/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Штундера Ярослава Григоровича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року у складі судді Катющенко В.П., у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), АТ «Універсал Банк», приватне підприємство «Рідні Пенати», на дії уповноваженого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) в частині не скасування арешту після повернення виконавчого листа стягувачу,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), АТ «Універсал Банк», приватне підприємство «Рідні Пенати» (далі - ПП «Рідні Пенати»), на дії уповноваженого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Дніпровський ВДВС) в частині не скасування арешту після повернення виконавчого листа стягувачу.
Скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 було повідомлено, що в реєстрі речових прав існує обтяження, однак всі виконавчі провадження завершені та стягнення з нього не проводиться. Про існування цього обтяження він не знав і жодних постанов не отримував. Наразі ж він не має можливості користуватися своїм майном у зв'язку з відмовою здійснити реєстраційні дії через запис в єдиному реєстрі боржників.
Вказував, що з метою отримання інформації було направлено адвокатський запит до Дніпровського ВДВС з метою встановлення наявності арешту на майно. У відповіді йому повідомлено про те, що на виконанні перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №755/1334/13-ц, виданого 16 серпня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в розмірі 558 460 грн 68 коп. Також в листі повідомлено щодо виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-444, виданого 02 березня 2009 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПП «Рідні Пенати» заборгованості в розмірі 26 088 грн 55 коп. В межах цих виконавчих проваджень державним виконавцем було винесено постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошено заборону його відчуження.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив:
визнати дії уповноваженого державного виконавця Дніпровського ВДВС щодо не зняття арешту майна боржника та оголошення про заборони на його відчуження майна ОСОБА_1 - неправомірними;
зобов'язати уповноваженого державного виконавця Дніпровського ВДВС вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з майна боржника та оголошення про заборони на його відчуження майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 , на яке накладений арешт на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 квітня 2014 року в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 згідно інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта внесено відомості щодо обтяжень за №5369943 від 16 квітня 2014 року;
зобов'язати уповноваженого державного виконавця Дніпровського ВДВС вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту майна боржника та оголошення про заборони на його відчуження, що перебуває у власності ОСОБА_1 , на яке накладений арешт на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30 жовтня 2009 року в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 згідно інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта внесено відомості щодо обтяжень за №9200276 від 30 жовтня 2009 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Штундер Я.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Київський апеляційний суд у постанові від 06 березня 2025 року дійшов висновку, що повернення скарги ОСОБА_1 з підстав не звернення із відповідними вимогами до органу примусового виконання, є помилковим, а тому за правилами ст.379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Тобто позиція суду першої інстанції в частині безпідставності та необґрунтованості звернення до суду була розглянута судом та дана оцінка ще 06 березня 2025 року. В свою чергу, суд проігнорував ухвалу апеляційного суду та не взяв до уваги факт того, що з метою отримання інформації 23 вересня 2024 року на адресу Дніпровського ВДВС було направлено адвокатський запит з метою встановлення арешту та отримання інформації стосовно нього для подальшого оскарження.
Вказує, що судом першої інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №761 /29966/16-ц, від 19 грудня 2019 року у справі №520/11429/17, від 26 листопада 2019 року у справі №922/643/19, від 26 листопада 2019 року у справі №902/201/19, від 15 жовтня 2019 року у справі №908/1090/18, від 10 грудня 2019 року у справі №910/6356/19 щодо застосування преюдиційності. Отже апеляційним судом було встановлено факт порушення прав скаржника постанові від 06 березня 2025 року. В свою чергу, суд першої інстанції відійшов від своєї позиції та не проаналізувавши висновки апеляційного суду, безпідставно відмовив в задоволенні скарги.
Зазначає, що наявність на теперішній час арешту майна боржника жодним чином не співвідноситься з метою застосування такого обтяження, визначеного нормами Закону України «Про виконавче провадження» та подальше збереження арешту майна боржника не спрямоване на забезпечення виконання рішення суду, що є основною метою арешту у виконавчому провадженні. Тому такий арешт лише безпідставно впливає на обсяг прав скаржника, як власника арештованого майна.
Разом з цим вказує, що в вході розгляду справи судами було встановлено, що стосовно скаржника відсутні відкриті виконавчі провадження, в яких він є боржником, строки пред'явлення виконавчого листа до виконання спливли і відсутні дані про поновлення відповідного строку, матеріали завершеного виконавчого провадження знищені, а арешт триває довгий час. За таких обставин вбачається порушення прав боржника, як власника майна, на користування та розпорядження таким майном у зв'язку з існуючим обтяженням майна у вигляді арешту, за рахунок якого в зв'язку із наведеними обставинами не може бути забезпечене реальне виконання рішення суду за відсутності виконавчого провадження. В свою чергу, суд при постановленні ухвали проігнорував факт того, що арешт існує та він не знятий, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит та той факт, що апеляційним судом було встановлено порушення прав скаржника.
Учасники справи, не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Штундера Я.Г., який з'явився в судове засідання та підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ували суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що на обґрунтування доводів скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Штундер Я.Г. долучив адвокатський запит від 23 вересня 2024 року до Дніпровського ВДВС, у якому адвокат Штундер Я.Г. просив:
- надати інформацію про наявність арештів, накладених на майно ОСОБА_1 (надати реєстраційні номери арештів, витяги та постанови які підтверджують наявність даних арештів);
- надати копію постанови про відкриття (з ідентифікатором доступу) та завершення виконавчих проваджень, на підставі яких було накладено арешт на майно ОСОБА_1 . Дата реєстрації обтяження 16 квітня 2014 року. Реєстратор Гребенюк Олена Іванівна, Управляння державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Документ на підставі якого здійснено обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, номер: НОМЕР_3, виданий 04 квітня 2014 року, видавник: ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві, Головний держаний виконавець Чайка. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 12464209 від 16 квітня 2014 року, Управляння державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Номер запису обтяження: 5369943;
- надати копію постанови про відкриття (з ідентифікатором доступу) та завершення виконавчих проваджень, на підставі яких було накладено арешт на майно ОСОБА_1 : ВП НОМЕР_2 від 30 жовтня 2009 року. Номер обтяження №9200276 від 30 жовтня 2009 року (а.с.67-69).
У відповідь начальник Дніпровського ВДВС листом від 01 жовтня 2024 року повідомив, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №755/1334/13-ц, виданого 16 серпня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» в розмірі 558 460 грн 68 коп.
04 квітня 2014 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС Чайкою І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Того ж дня, тобто 04 квітня 2014 року, державним виконавцем Дніпровського ВДВС Чайкою І.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
31 жовтня 2014 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС Чайкою І.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо суб'єкта внесено відомості щодо обтяження за № 5369943 від 16 квітня 2014 року.
Повідомлено, що згідно пункту 2 Розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
Також зазначено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2-444, виданого 02 березня 2009 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПП «Рідні пенати» в розмірі 26 088 грн 50 коп.
01 вересня 2009 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС Чайкою І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
30 жовтня 2009 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС Чайкою І.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо суб'єкта внесено відомості щодо обтяження за № 9200276 від 30 жовтня 2009 року.
18 листопада 2019 року державним виконавцем Ясінською К.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Також повідомлено, що згідно пункту 2 Розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік (а.с.71-72).
06 серпня 2025 року на адресу Дніпровського районного суду міста Києва надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 від 30 липня 2025 року, з яких слідує, що 02 квітня 2021 року між АТ «Універсал Банк» та ТОВ «Інвестмент Юніон» був укладений договір відступлення права вимоги №34/21 за кредитним договором №053-2008-2019 від 10 червня 2008 року, боржником за яким був ОСОБА_1 .
Також 02 квітня 2021 року між АТ «Універсал Банк» і ОСОБА_3 була укладена додаткова угода №1 до договору поруки №053-2008-2019 від 10 червня 2008 року, відповідно до п.1 якої сторони розривають вище зазначений договір поруки та всі права і обов'язки припиняють.
02 квітня 2021 року між ТОВ «Інвестмент Юніон» і ОСОБА_2 був укладений договір відступлення права вимоги за кредитним договором №053-2008-2019 від 10 червня 2008 року, боржником за яким був ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 вказувала що саме вона наразі є кредитором за кредитним договором №053-2008-2019 від 10 червня 2008 року, а рішення суду на підставі якого було видано виконавчий лист (в межах якого було накладено арешт) стосувалось зобов'язання де вона є кредитором.
Також ОСОБА_2 заявила, що станом на 30 липня 2025 року вона до ОСОБА_1 претензій не має, оскільки всі питання по зобов'язанню було виконано у позасудовому порядку. Тому проти задоволення скарги не заперечує (а.с.110-111).
Викладені у письмових поясненнях ОСОБА_2 обставини підтверджуються долученими до них документами: копіядоговору про відступлення вимоги № 34/21 від 02 квітня 2021 року; копія додаткової угоди №1 від 02 квітня 2021 року до договору поруки №053-2008-2019 від 10 червня 2008 року; копія договору про відступлення вимоги від 02 квітня 2021 року та копія акту приймання - передачі права вимоги від 02 квітня 2021 року (а.с.112-119).
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять даних про те, що ці договори у встановленому законом порядку визнані недійсними або є нікчемними в силу закону і таких доказів відповідно до вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України скаржник суду не надав.
Тому правомірність їх умов презюмується в силу ст.204 ЦК України, якою передбачено, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що Дніпровський РВ ДВС надав повну відповідь 01 жовтня 2024 року на адвокатський запит представника скаржника - адвоката Штундера Я.Г. від 23 вересня 2024 року. Суд установив, що у межах ВП № НОМЕР_3 постановами державного виконавця Чайки І.В. від 30 жовтня 2009 року та 04 квітня 2014 року накладено арешт на майно ОСОБА_1 у зв'язку зі стягненням на користь ПП «Рідні Пенати» 26 088 грн 50 коп. та АТ «Універсал Банк» 558 460 грн 68 коп. Виконавчий документ на користь банку повернуто стягувачу 31 жовтня 2014 року, що не є закінченням виконавчого провадження і саме по собі не тягне зняття арешту. Інше виконавче провадження закінчено 18 листопада 2019 року. При цьому суд виснував, що ОСОБА_1 не надав доказів чинності арештів на момент звернення до суду та на час розгляду скарги і не довів протиправної дії чи бездіяльності посадової особи.
Проте з вказаними висновками суду першої інстанції у повному обсязі погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).
Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 16 серпня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва виконавчого листа №755/1334/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в розмірі 558 460 грн 68 коп. та пред'явлення його до виконання були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (далі - Закон №606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до ст.1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Таке ж визначення закріплене у ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), чинного на час закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 та розгляду цієї скарги судом.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у ч.1 ст.48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Отже арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно з ч.2 ст.57 Закону № 606-XIV (який був чинний до 05 жовтня 2016 року) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у ст.56 Закону № 1404-VIII (чинний з 05 жовтня 2016 року).
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених ч.1 ст.49 Закону № 606-XIV (ч.1 ст.39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку.
На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (ч.1 ст.40 Закону № 1404-VIII).
Водночас ч.5 ст.47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в ч.5 ст.37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст. 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у ч.ч.1,2 ст.40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (ч.3 ст.37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч.3 ст.37 Закону № 1404-VIII).
Як встановлено вище, з 04 квітня 2014 року на виконанні у Дніпровському ВДВС перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №755/1334/13-ц, виданого 16 серпня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» в розмірі 558 460 грн 68 коп. У межах цього виконавчого провадження НОМЕР_1 04 квітня 2014 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Києві Чайкою І.В винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Однак 31 жовтня 2014 року державним виконавцем Чайкою І.В., керуючись п. 2 ч.1 ст. 47 Закону № 606-XIV (відсутність у боржника майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
За встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 у частині зобов'язання уповноваженого державного виконавця зняти (скасувати) арешт, накладений постановою від 04 квітня 2014 року у межах ВП НОМЕР_1 (запис обтяження №5369943 від 16 квітня 2014 року), є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки 31 жовтня 2014 року державний виконавець Чайка І.В. повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 Закону №606-XIV (відсутність у боржника майна і безрезультатність розшуку), а таке повернення виконавчого документа саме стягувачу не є «закінченням виконавчого провадження» і не належить до випадків завершення провадження, з якими закон пов'язує обов'язок зняття арешту. Відповідно, повернення виконавчого документа стягувачу за п.2 ч. 1 ст. 47 Закону №606-XIV не тягне правовим наслідком автоматичне чи обов'язкове зняття арешту з майна боржника, адже стягувач зберігає право повторно пред'явити виконавчий документ до виконання у межах установлених законом строків, а тому підстави для покладення на виконавця обов'язку скасувати арешт у цій ситуації відсутні.
Разом з тим, як зазначалося вище, на виконанні у Дніпровському ВДВС у місті Києві з 01 квітня 2009 року перебувало виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2-444, виданого 02 березня 2009 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПП «Рідні пенати» в розмірі 26 088 грн 50 коп.
В межах вказаного виконавчого провадження № НОМЕР_3 постановою державного виконавця Дніпровського ВДВС 30 жовтня 2009 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо суб'єкта внесено відомості щодо обтяження за № 9200276 від 30 жовтня 2009 року.
18 листопада 2019 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС Ясінською К.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі п.3 ч.1 ст. 39 Закону №1404-VIII (припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника).
За встановлених обставин щодо арешту за постановою від 30 жовтня 2009 року (обтяження №9200276) наявні підстави для його зняття в судовому порядку, оскільки виконавче провадження було закінчено 18 листопада 2019 року постановою державного виконавця Ясінською К.В. на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII, однак виконавець не виконав обов'язкових наслідків закінчення провадження та не зняв арешт і не скасував заборону відчуження, хоча ст.40 Закону №1404-VIII прямо зобов'язує це зробити при закінченні провадження.
Такий висновок узгоджується з указаним вище підходом Великої Палати Верховного Суду, яка розмежовує наслідки: повернення документа стягувачу не є автоматичною підставою для зняття арешту, натомість закінчення провадження тягне обов'язок виконавця арешт скасувати, а його невиконання є триваючим неправомірним обмеженням прав власника.
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.264 ЦПК України, наведеного вище не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , належним чином не розмежувавши, що арешт за постановою державного виконавця від 04 квітня 2014 року у ВП НОМЕР_1 (обтяження №5369943) виник після повернення виконавчого документа стягувачу 31 жовтня 2014 року і не підлягає зняттю, тоді як арешт за постановою від 30 жовтня 2009 року (обтяження №9200276) мав бути скасований після його закінчення 18 листопада 2019 року постановою державного виконавця Ясінської К.В. За таких обставин цей арешт підлягав скасуванню судом саме у порядку розгляду скарги на дії органу державної виконавчої служби.
Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 у письмових поясненнях від 30 липня 2025 року зазначила, що внаслідок укладення договорів відступлення права вимоги від 02 квітня 2021 року вона є останнім і єдиним презюмованим кредитором за відповідним зобов'язанням ОСОБА_1 , при цьому станом на 30 липня 2025 року претензій до боржника не має та не заперечує проти зняття арешту, а наведені нею обставини і подані документи ніким не спростовані та не поставлені під сумнів.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а допущені порушення призвели до неправильного вирішення скарги, що відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для її скасування та ухвалення нового рішення про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , визнавши неправомірними дії уповноваженого державного виконавця Дніпровського ВДВС у місті Києві щодо не зняття арешту і не зняття заборони відчуження майна ОСОБА_1 , та зобов'язати державного виконавця скасувати арешт і зняти заборону відчуження майна ОСОБА_1 , накладені постановою від 30 жовтня 2009 року у межах ВП НОМЕР_1 (обтяження №9200276 від 30 жовтня 2009 року за даними ДРРП/реєстрів).
В іншій частині скарги ОСОБА_1 слід відмовити за безпідставністю.
Тому апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Штундера Я.Г. підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Штундера Ярослава Григоровича задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), АТ «Універсал Банк», приватне підприємство «Рідні Пенати», на дії уповноваженого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) в частині не скасування арешту після повернення виконавчого листа стягувачу - задовольнити частково.
Визнати дії уповноваженого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Київ) щодо не зняття арешту майна боржника та оголошення про заборони на його відчуження майна ОСОБА_1 - неправомірними.
Зобов'язати уповноваженого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту майна боржника та оголошення про заборони на його відчуження майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 , на яке накладений арешт на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30 жовтня 2009 року, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 згідно інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта внесено відомості щодо обтяжень за №9200276 від 30 жовтня 2009 року.
В іншій частині скарги ОСОБА_1 відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 лютого 2026 року.
Головуючий
Судді: