Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 лютого 2026 року Справа № 520/195/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 30 липня 2024 року по 10 грудня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 124452,08 грн; - зобов'язати Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 30 липня 2024 року по 10 грудня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 124452,08 грн.
В обґрунтування позову покликається на те, що проходив службу у відповідача. Відповідно до судового рішення відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум. Позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 10.12.2025. Відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з 30.07.2024 (з моменту виключення зі списків військової частини) по 10.12.2025 (по час повного розрахунку), тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Відповідачем подано відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що
відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.25 по справі №520/6520/25 здійснено перерахунок окремих складових грошового забезпечення та сплачено позивачу 109649,83грн. У відповідності до вимог п.10 розділу І, п.4 розділу ХХVII інструкції МВС №623 від 20.07.2018, як наслідок в Національного університету цивільного захисту України відсутні правові підстави для здійснення ОСОБА_1 стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 30.07.2024 (день звільнення) по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення. Разом з тим Відповідач вважає, що вимоги Позивача, щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби призводять до несправедливості та створюють реальні передумови нанесення економічних збитків державі в умовах дії воєнного стану та існуючого дефіциту бюджетних коштів, вкрай необхідних у цей час для потреб Збройних Сил України. разом із тим, просить застосувати до спірних правовідносин строк звернення до суду, який пропущено без поважних причин, адже позивач звільнений із служби 30.07.2024.
Ухвалою суду від 12.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив позивач проходила службу у відповідача та 30.07.2024 виключений із списків особового складу і фінансового забезпечення ДСНС. Дані обставини підтверджено копією витягу з наказу відповідача від 30.07.2024 №397.
Харківський окружний адміністративний суд своїм рішення від 19.06.2025 у справі № 520/6520/25, зокрема, зобов'язано Національний університет цивільного захисту України провести ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме щомісячної надбавки за особливості проходження служби у належних відсоткових розмірах, установлених наказами: наказ № 5 від 10.01.2020 - у розмірі 50%, наказ № 3 від 14.01.2021 - у розмірі 50%, наказ № 9 від 13.01.2022 - у розмірі 50%, наказ №14 від 16.01.2023 - у розмірі 50%, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі № 520/28370/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.
На виконання судового рішення відповідач 10.12.2025 здійснив нарахування та виплату грошового забезпечення у розмірі 109649,83 грн, що підтверджується відомостями про рух коштів на банківському рахунку позивача.
Позивач наводить аргументи про те, що відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права із цим позовом.
Відповідно до ст.1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону № 2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.9 Закону № 2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч.1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Положення ст.116,117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.
Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці.
Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.
Ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Дата звільнення позивача з військової служби є 30.07.2024.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100.
Абз.3 п.2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
Позивачем надано до суду довідку від 25.09.2024 №140 про нараховане грошове забепечення позивача з 01.02.2020 до 30.07.2024, відповідно до якої: розмір грошового забезпечення позивача за травень 2024 року складає 21596,98 грн грн (з урахуванням додаткової винагороди 1935,48 грн), за червень 2024 року у сумі 19661,50 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку №100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 644,64 (39323,00 грн : 61 календарний день) грн.
Відповідно до правової позиції викладно у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № №400/5427/24 суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня, що передує дню фактичного розрахунку.
Остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 30.07.2024 в день звільнення. Натомість, належні до виплати суми були виплачені також 10.12.2025.
Отже період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з 31.07.2024 до 09.12.2025.
Разом із тим кінцевий строк проведення розрахунку, суд обмежує його шістьма місяцями у відповідності до ст. 117 КЗпП України, тобто до 30.01.2025.
Так, кількість календарних днів обмеженого шестимісячного періоду невиплати середньої заробітної плати з 31.07.2024 до 30.01.2025 становить 184 календарних днів.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за обмежений період становить 118613,76 грн (644,64 грн*184 днів).
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Суд установив, загальна сума заборгованості виплачена із затримкою складала 109649,83 грн, з яких: перерахунок грошового забезпечення становить у сумі 90905,10 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у сумі 12713,75 грн та грошової допомоги на оздоровлення у сумі 11995,00 грн. Дані обставини підтверджено довідками про здійснення перерахунків на виконання судового рішення у справі № 520/6520/25.
Отже сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням обмеженого періоду становить 118613,76 грн, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості.
Отже в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
З урахуванням вищенаведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, суд зазначає.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 11095,78 грн, що підтверджено розрахунковим листом за серпень 2024 року, виплата за липень 2024 року), з яких сума заборгованості виплачена із затримкою складала 109649,83 грн, що складає 988,21 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні.
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення становить 118613,76 грн.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 988,21 % також є неспівмірною у цих спірних правовідносинах.
Отже, з урахуванням принципу справедливості балансу інтересів сторін та співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування, виплаченими сумами на день звільнення та із простроченою заборгованістю, яка сплачена відповідачем, розмір майнових втрат, що зазнав позивач, поведінку сторони відповідача при невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно із виплатою заборгованості на виконання судового рішення; розмір щомісячного грошового забезпечення позивача під час проходження військової служби у відповідача за останні повні місяці (19661,50 грн), звернення до суду із позовами про нарахування та виплату грошового забезпечення у 2025 році, суд прийшов висновку про зменшенням розміру середнього заробітку незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, з урахуванням періодів нарахування середнього заробітну та істотності частки 988,21 %, суд вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 109649,61 грн (11095,78 грн*988,21/100), оскільки при цьому враховано справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача.
З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов'язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведена правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене вище, ураховуючи що спірні правовідносини регулюються положеннями чинної ст. 117 КЗпП України, суд прийшов переконання про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обмежившись шістьма місяцями, тобто за період з 31.07.2024 до 09.12.2025 в загальному розмірі 109649,61 грн.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо доводів відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, суд відмічає таке.
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою у розумінні КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “ Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Позивач звільнений з військової служби 30.07.2024. Остаточний розрахунок із позивачем проведено 10.12.2025. Адміністративний позов подано до суду 03.01.2026.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що позивачем дотримано строк звернення до суду, який передбачено ст. 233 КЗпП України, а відтак підстав для залишення позову без розгляду суд не установив.
У відповідності до ст. 139 КАС України, з урахуванням пропорційності задоволення позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача стягнути судовий збір у сумі 938,23 грн (задоволено 88,10 % від ціни позову).
Керуючись статтями 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.07.2024 до 09.12.2025.
Зобов'язати Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 31.07.2024 до 09.12.2025, що складає 184 календарні дні, та становить у розмірі 109649 (сто девять тисяч шістсот сорок дев'ять) гривень 61 копійку.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 938,23 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач Національний університет цивільного захисту України, місцезнаходження - місто Черкаси, вулиця Онопрієнка , будинок №8, код ЄДРПОУ 08571363.
Повне судове рішення складено суддею 26.02.2026.
Суддя М. І. Садова