Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 лютого 2026 року Справа № 520/29758/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7998-53 від 26.06.2024 у сумі 37788,74 грн; - зобов'язати головне управління Державної податкової служби у Харківській області здійснити коригування особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку (інтегрованої картки) платника податків нарахувань зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 37788,74 грн; - вирішити питання розподілу судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 22.04.2003 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. 03.10.2005 припинила діяльність як суб'єкт господарювання, що підтверджується доказами. Позивач не зверталася до державного реєстратора для включення відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань після набрання чинності Законом України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", тому не має офіційного статусу ФОП після 01.07.2004. Відповідач протиправно автоматично нарахував ЄСВ за період 2017-2020 років у сумі 37788,74 грн. Позивач покликається на відсутність правових підстав для нарахування ЄСВ, оскільки вона не здійснювала підприємницьку діяльність і не є платником ЄСВ відповідно до Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Також позивач стверджує, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки про порушення прав дізналася 28.10.2025 з відповіді відповідача на її заяву. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 139 КАС України здійснити розподіл судових витрат.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що позивач перебував на обліку як ФОП до 21.01.2025, нарахування ЄСВ здійснено автоматично відповідно до Закону № 2464-VI та Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 № 765. Відповідач стверджує, що вимога про сплату боргу сформована законно, а позивач пропустила шестимісячний строк звернення до суду, оскільки вимога була вручена 22.07.2024. Просить у позові відмовити.
Позивач у відповіді на відзив спростовує доводи відповідача. 30.08.2025 звернувся до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області із заявою про анулювання недоїмки, вимоги про сплату боргу (недоїмки), 28.10.2025 отримала відповідь від відповідача про відсутність підстав для списання заборгованості з єдиного соціального внеску по ОСОБА_1 та анулювання недоїмки. Отже, саме з 28.10.2025 ОСОБА_1 дізналася, що її право порушено та існують праві підстави для звернення до суду за його відновленням. Підстави для нарахування недоїмки відсутні, а тому просить скасувати вимогу та внести відповідні відомості до інтегрованої картки платника податків.
Ухвалою суду від 17.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, ОСОБА_1 (прізвище до реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 ), як фізична особа-підприємець зареєстрована з 22.04.2003. Дані обставини підтверджено відомостями з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.11.2025.
28.09.2005 позивач отримала направлення № 592 на проведення документальної перевірки у зв'язку з ліквідацією, за наслідками якої Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області видано Довідку № 313/17-122 від 28.09.2005, у якій здійснено висновки, що в період з 25.06.2003 по 28.09.2005 ОСОБА_3 , підприємницьку діяльність не здійснювала, доходу не отримувала, за наслідком податкової перевірки порушень податкового законодавства не встановлено.
Надалі, 03.10.2005 позивач знята з обліку платника податків у зв'язку з ліквідацією, що підтверджується довідкою органу державної податкової служби від 04.10.2005 №2853/9/29-007.
05.06.2007 позивач отримала довідку № 1649-03/24 з Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області, в якій зазначалось, що ОСОБА_3 станом на 05.06.2007 заборгованості перед Пенсійним фондом не має.
На підставі даних, які містилися в інформаційних базах даних ГУ ДПС в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 , за кодом бюджетної класифікації 71040000 (нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами і підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування) відповідно до вимог Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 № 765, в програмному забезпеченні були проведені централізовано в автоматичному режимі нарахування єдиного внеску (за період з 2017 до 2020 роки) на загальну суму 37788,74 грн, яка станом на сьогодні є недоїмкою.
У зв'язку з наявністю недоїмки зі сплати єдиного внеску за даними ІКС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 . ГУ ДПС у Харківській області була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 26.06.2024 № Ф-7998-53 на загальну суму 37788,74 грн.
12.02.2025 позивач звернулась до Головного управління ДПС у Харківській області та повідомила, що не здійснювала підприємницької діяльності.
Позивач не погоджується з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 26.06.2024 № Ф-7998-53, вважає, що у ГУ ДПС у Харківській області були відсутні правові підстави як для нарахування єдиного внеску (за період з 2017 до 2020 роки), так і для подальшого формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.06.2024 № Ф-7998-53 на загальну суму 37788,74 грн., у зв'язку з чим 30.08.2025 звернулась до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області із заявою про анулювання недоїмки, вимоги про сплату боргу.
28.10.2025 позивач отримала відповідь ГУ ДПС у Харківській області на відповідну заяву про відсутність правових підстав для списання заборгованості з єдиного соціального внеску по ОСОБА_1 .
У зв'язку із наведеним позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі-єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п. 4 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Положеннями п.1 ч. 2ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
З огляду на обґрунтування позовних вимог, спірним у цій справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VІ, і як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року.
Суд повторно відмічає, що позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі № 260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.
Статус фізичної ососби-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником . В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Правові засади нарахування та сплати ЄСВ регулюються Законом № 2464-VI.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 цього Закону платниками ЄСВ є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. З 01.01.2017, відповідно до змін, внесених Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, ФОП зобов'язані сплачувати ЄСВ незалежно від отримання доходу, в розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок.
Однак статус ФОП виникає за умови державної реєстрації відповідно до Закону № 755-IV. Для осіб, зареєстрованих як ФОП до 01.07.2004, включення відомостей до ЄДР є обов'язковим для підтвердження статусу. Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону № 755-IV (у редакціях, чинних на відповідні періоди), а також Законами № 2390-VI та № 1155-VII, особи, які не подали реєстраційну картку для включення до ЄДР, не вважаються зареєстрованими ФОП у розумінні чинного законодавства. Свідоцтва про реєстрацію, видані до 01.07.2004, після встановлених строків вважаються недійсними.
Встановлено, що позивач зареєструвалася як ФОП 22.04.2003, але припинила діяльність 03.10.2005, що підтверджується довідками. Вона не зверталася для включення до ЄДР, не здійснювала підприємницьку діяльність після 2005 року, не отримувала доходів.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що оскільки позивач не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним. З реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, адже доказів протилежного відповідачем не подано. У зв'язку із цим, факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI протягом 2017-2020 років, не підтверджено відповідачем як суб'єктом владних повноважень належними та допустимими доказами.
З урахуванням викладеного, оскільки позивач не мав статусу платника єдиного внеску у 2017 - 2020 роках відповідно до норм чинних законів України, автоматичне нарахування ЄСВ за 2017-2020 роки базується на припущенні наявності статусу ФОП у позивача, а тому сформована відповідачем вимога про сплату заборгованості по ЄСВ на суму 37788,74 гривень є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги позивача про вилучення з інтегрованої картки платника єдиного внеску суму неправомірно нарахованого позивачу боргу, суд прийшов наступного.
Відповідно до п.1 Розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
Пункт перший Розділу ІІ, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Верховний Суд у своїх постановах від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17, від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18 зазначав, що відображення в ІКП відомостей про наявність заборгованості, з урахуванням встановлення протиправності її нарахування, створює негативні наслідки для платника, і контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо коригування таких даних. Ця вимога позивача також є обґрунтованою та підлягає задоволенню з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, оскільки вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7998-53 від 26.06.2024 визнано протиправною та скасовано, а відтак відповідні записи в ІКП, зроблені на її підставі, є неправомірними та підлягають вилученню (коригуванню) з метою повного відновлення порушених прав позивача.
Щодо строку звернення до суду, про що відповідач зазначає у відзиві, то суд звертає увагу на те, що позивач звернулася до відповідача із заявою про анулювання недоїмки 30.08.2025, а відповідь про відмову отримала 28.10.2025. Саме з цієї дати позивач дізналася про остаточне порушення своїх прав. Таким чином, позов подано 10.11.2025, тобто у межах процесуального строку, а відтак підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском процесуального строку судом не встановлено.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що адміністративний позов необхідно задовольнити.
Щодо розподілу судових витрат суд прийшов наступного.
Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, відповідно до платіжного документу від 03.11.2025 № 2.383426657.1.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позов подано через систему "Електронний суд", а тому за подання адміністративного позову до суду необхідно було сплатити 968,96 грн.
У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Щодо надмірно зарахованих коштів у розмірі 242,24 грн, згідно з платіжного документу від 03.11.2025 № 2.383426657.1, то їх повернення здійснюється відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (із наступними зміна та доповненнями).
Керуючись ст. 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 26.06.2024 № Ф-7998-53 стосовно ОСОБА_1 у розмірі 37788,74 грн.
Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Харківській області здійснити коригування особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку (інтегрованої картки) платника податків нарахувань зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 37788,74 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з до головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач Головне управління Державної податкової служби у Харківській області - місцезнаходження - місто Харків, вулиця Григорія Сковороди, будинок № 46, код ЄДРПОУ 43983495.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 26.02.2026.
Суддя М. І. Садова