17 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 372/6137/24
провадження № 61-1638ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат, пов'язаних з лікуванням дитини,
1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому,
з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : додаткові виплати на лікування сина
ОСОБА_3 одноразово у розмірі 14 005,97 грн; періодичні додаткові витрати
у розмірі 19 938,35 грн щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , починаючи з 2023 року і до досягнення дитиною повноліття; додаткові витрати у розмірі 210 632,00 грн одноразово.
2. Обухівський районний суд Київської області рішенням від 10 червня 2025 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені додаткові витрати на лікування малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі
14 005,97 грн та періодичні додаткові витрати у розмірі 9 000,00 грн щомісячно,
на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , починаючи з дня звернення до суду
і протягом трьох років, тобто з 15 листопада 2024 року і до 15 листопада 2027 року.
В решті позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави
у розмірі 1211,20 грн.
3. Обухівський районний суд Київської області додатковим рішенням
від 16 червня 2025 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати
на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн.
4. Київський апеляційний суд постановою від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково, рішення Обухівського районного суду Київської області
від 10 червня 2025 року залишив без змін, додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року змінив та ухвалив нове, яким стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8 000 грн.
5. Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2026 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
6. 05 лютого 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала
до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
7. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
8. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
9. Верховний Суд наголошує, що положення пункту 3 частини другої
статті 394 ЦПК України свідчать про безумовну відмову у відкритті касаційного провадження, якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, незалежно від наявності будь-яких об'єктивних обставин.
10. Верховний Суд не оцінює нові обставини, за умови прийнятності та обґрунтованості яких суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження у справі.
11. Зазначення у касаційній скарзі, що це повторне звернення до суду касаційної інстанції з наведенням додаткового обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження у вказаній справі є безпідставним, оскільки правових підстав як для її подання, так і для її розгляду імперативними нормами ЦПК України не передбачено.
12. Згідно з позицією ЄСПЛ, висловленою в рішенні від 21 лютого 1975 року
у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті
6 Конвенції.
13. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року в справі «Креуз проти Польщі»,
заява № 28249/95).
14. Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення в справі «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада
2004 року, заява № 41984/98, § 53)
15. Оскільки є ухвала Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у відкритті касаційного провадження суд відмовляє.
16. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалах від 10 вересня
2025 року у справі № 337/5792/24, від 19 вересня 2025 року у справі № 752/20996/23, від 22 вересня 2025 року у справі № 755/21590/24.
17. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді А. А. Калараш
Є. В. Петров
В. В. Пророк