іменем України
24 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/4039/24
Головуючий у першій інстанції - Карпусь І. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/561/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Талалаївська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - Ніжинська окружна прокуратура Чернігівської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Талалаївської сільської ради Ніжнського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. В обґрунтування посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна баба ОСОБА_2 , яка на день смерті проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що спадщина після смерті ОСОБА_2 прийнята не була, спадкоємці відсутні, а оскільки позивач проживав поблизу ОСОБА_2 - по АДРЕСА_2 , він доглядав її за життя, поховав, відбув поминальні обряди і фактично одразу після смерті ОСОБА_2 почав доглядати будинок та обробляти земельну ділянку (город). Посилається, що спочатку він вважав, що у померлої є спадкоємці, які приймуть спадщину, проте таких не виявилось і він продовжував користуватись майном.
За доводами позову, до складу спадщини ОСОБА_2 увійшли: житловий будинок в АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, площею 2,88 га з кадастровим номером 7423381200:04:001:0491, що знаходиться на території колишньої Великодорізької, а нині - Талалаївської сільської ради Ніжинського району.
Як зазначає позивач, право власності на житловий будинок не зареєстроване, правовстановлюючий документ на нього відсутній, а за життя ОСОБА_2 отримала сертифікат на земельну частку (пай) серія ЧН № 0186264 по КСП ім. Щорса на території Великодорізької сільської ради, розмір ділянки 0,3 умовних кадастрових гектара і після смерті ОСОБА_2 взамін сертифікату було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧН № 197166 від 05.06.2003 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 2,88 га з кадастровим номером 7423381200:04:001:0491, розташовану на території Великодорізької сільської ради. У державному акті було неправильно зазначено ім'я - ОСОБА_3 «Оксеня», в той час як правильним є ОСОБА_4 , крім того оригінал вказаного документу не зберігся.
Позивач вважав, що може оформити право власності на спадкове майно шляхом прийняття спадщини, проте нотаріусом йому було роз'яснено, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_2 діяли норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, в якому передбачено тільки 2 черги спадкування і оскільки він не відноситься до спадкоємців 1 і 2 черги, тому права на спадкування не має.
Тому вважає, що оскільки він добросовісно заволодів спірним будинком і продовжував відкрито, безперервно ним володіти з 2002 року, тобто понад 10 років, він набув права власності на будинок за набувальною давністю на підставі положень ст. 344 ЦК України.
У позові ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 2,88 га, кадастровий номер 7423381200:04:001:0491, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, що належали ОСОБА_2 .
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 23.05.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач більше ніж протягом 10 років відкрито володіє житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який за життя належав ОСОБА_2 , як члену колгоспного двору, після смерті якої спадщину прийнято чи визнано відумерлою не було, а тому позивач, з урахуванням приписів ст. 344 ЦК України, набув право власності за набувальною давністю на вказаний будинок.
Також за висновком суду, відсутні підстави для задоволенн позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу у власність земельної ділянки на підставі ст. 119 ЗК України, а також позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту користування ним спірною земельною ділянкою.
Керівник Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Талалаївської сільської ради Д. Стось подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Ніжинського міськрайонного суду від 23.05.2025 скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 та ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а також стягнути судові витрати.
За доводами скарги рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом допущено порушення норм матеріального (ст. 181, 182, 324, 335, 344 ЦК України) та процесуального права (ст. 2, 10, 77, 79, 80, 81, 89, 263 ЦПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.
У скарзі заявник посилається на те, що в порушення ст. 80, 81, 89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про законність вимог ОСОБА_1 в частині визнання право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 та задовольнив вимоги у цій частині, оскільки в матеріалах справи наявні лише технічний паспорт на спірне нерухоме майно, довідки Великодорізького старостинського округу №2 Талалаївської сільської ради, державний акт на право власності на земельну ділянку, витягу із спадкового реєстру щодо майна померлої ОСОБА_2 , актові записи про смерть.
Вказує, що при ухваленні рішення судом не були враховані правові висновки щодо застосування відповідних норм права щодо застосування ч. 3 ст. 344 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 924/925/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1574/17.
Як зазначає заявник, судом обставини стосовно безперервності, добросовісності та відкритості користування спірним нерухомим майном встановлені на підставі, зокрема довідки, виданої Великодорізьким старостинським округом № 2 Талалаївської сільської ради Ніжинського району від 02.02.2022 № 15- 11/3, про те, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 доглядає за будинком по АДРЕСА_1 , та постійно обробляє присадибну ділянку.
Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про можливість визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю на підставі вказаної довідки, оскільки остання не є належним та допустимим доказом та не може бути покладена в обгрунтування рішення суду, оскільки будь-яке документальне підтвердження інформації, викладеної в довідці стосовно користування спірним майном в матеріалах справи відсутнє та судом не досліджувались.
За доводами скарги, судом під час розгляду справи та винесення рішення не встановлені належним чином обставини стосовно безхазяйності речі і визнаючи за позивачем право власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, суд порушив вимоги ст. 335 ЦК України, відповідно до яких безхазяйне майно повинно з додержанням встановленого ст. 335 ЦК України порядку перейти у власність територіальної громади, крім того у порушення вимог ст. 344 ЦК України позивачем не доведено факт існування спірного нерухомого майна.
Також заявник посилається на те, що при ухваленні судом рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання право власності за набувальною давністю на житловий будинок було взято до уваги довідку про технічний стан нерухомого майна, виданої ФОП ОСОБА_5 за № 297 від 09.05.2024, проте, станом на 31.12.2012 право власності на цей будинок не зареєстровано всупереч положенням ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 182 ЦК України. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги, що ст. 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Заявник вважає, що зважаючи на те, що позивач не має правовстановлюючих документів на житловий будинок, він був добре обізнаний про те, що володіє чужою річчю, висновок суду першої інстанції про те, що за позивачем необхідно визнати право власності на нерухоме майно за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України, суперечить як фактичним обставинам справи, так і вимогам закону.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 та Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.8).
Згідно довідки Великодорізького старостинського округу № 2 Талалаївської сільської ради Ніжинського району від 30.12.2022 № 11-15/445, ОСОБА_2 на день смерті постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 . Разом з нею за вказаною адресою на день смерті ніхто не проживав та не був зареєстрований (а.с.9).
Матеріали справи містять копію заповіту, складеного 07.03.1994 ОСОБА_6 , проживаючою в АДРЕСА_1 , згідно з яким все належне їй майно заповідала своїй сестрі ОСОБА_7 , а разі смерті останньої - її сину ОСОБА_8 (а.с. 56).
З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 04.02.2022 (а.с.10) та відповіді з Державного нотаріального архіву Чернігівської області від 07.08.2024 (а.с. 36) вбачається, що спадкова справа після померлої ОСОБА_2 не заводилась.
Згідно Витягів зі Спадкового реєстру № 68032663, № 68032922 від 10.01.2022 спадкоємці за заповітом після ОСОБА_2 померли: ОСОБА_7 - 06.01.2006, ОСОБА_8 - 17.06.2012.
Відповідно до довідки Великодорізького старостинського округу № 2 Талалаївської сільської ради Ніжинського району від 23.04.2024 житловий будинок АДРЕСА_1 мав статус колгоспного двору, станом на 15.04.1991 у ньому була зареєстрована та проживала одна особа - ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (а.с. 13).
Згідно довідки про технічний стан нерухомого майна, виданої ФОП ОСОБА_5 за № 297 від 09.05.2024, станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстроване (а.с.25).
За інформацією, викладеною у довідці Великодорізького старостинського округу № 2 Талалаївської сільської ради Ніжинського району від 02.02.2022 № 15- 11/3, ОСОБА_1 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і доглядає за будинком по АДРЕСА_1 , та постійно обробляє присадибну ділянку (а.с. 12).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання пава власності на нерухоме майно за набувальною давністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач більше ніж протягом 10 років відкрито володіє житловим будинком з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який за життя належав ОСОБА_2 , як члену колгоспного двору, після смерті якої спадщину прийнято чи визнано відумерлою не було, а тому позивач, з урахуванням приписів ст. 344 ЦК України, набув право власності за набувальною давністю на вказаний будинок.
Також за висновком суду, відсутні підстави для задоволенн пзовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу у власність земельної ділянки на підставі ст. 119 ЗК України, а також позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту користування ним спірною земельною ділянкою.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині задоволеної вимоги про визнання права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок за набувальною давністю.
Проте, погодитись з висновками районного суду в оскаржуваній частині не може апеляційний суд зважаючи на неправильне застосування норм матеріального права, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01.08.2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).
У постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 214/3083/18 зазначено, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіряючи доводи скарги, апеляційним судом встановлено та не заперечується позивачем, що він доглядав та користувався спірним житловим будинком, будучи обізнаним про власника - ОСОБА_2 , яка померла та він здійснював поховання, після смерті ОСОБА_2 спадкоємці на підставі заповіту, спадщину не прийняли, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру та листом Державного нотаріального архіву Чернігівської області (а.с. 10, 36).
Крім того, матеріалами справи підтверджується та не спростовано учасниками справи, що станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстроване, що підтверджується довідкою ТОВ «Наше БТІ» від 09.05.2024 (а.с. 25).
Апеляційний суд враховує, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Зазначене свідчить, що позивач був обізнаний про власника спірного житлового будинку, а отже знав, що заволодів чужою річчю, відповідно таке володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння.
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності необхідних умов для задоволення судом вимог про визнання за ним права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на підставі положень ст. 344 ЦК України, оскільки позивач був обізнаний відносно того, що власником спірного житлового будинку, який є предметом спору та на який він просить визнати право власності за набувальною давністю, була ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та те, що після її смерті спадкоємці за заповітом спадщину не прийняли, тому не можна вважати володіння ОСОБА_1 спірним житловим будинком добросовісним, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦК України.
Смерть ОСОБА_2 та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після її смерті, відсутність даних про реєстацію права власності, не давали ОСОБА_1 підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним, що свідчить про відсутність підстав для набуття ним права власності на спірний будинок за набувальною давністю.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів саме добросовісного заволодіння спірним нерухомим майном, що є необхідною передумовою для наявності підстав застосування ч. 1 ст. 344 ЦК України.
Крім того, апеляційний суд враховує, що Згідно з п.11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК України).
Згідно з ч.2 ст. 335 ЦК України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік, робиться оголошення у друкованих засобам масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Визнаючи за позивачем право власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, суд порушив вимоги ст. 335 ЦК України, відповідно до яких безхазяйне майно повинно з додержанням встановленого ст. 335 ЦК України порядку перейти у власність територіальної громади.
Статтями 328, 331, ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав здійснюється на засадах обов'язковості державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також, територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній реєстрації.
За матеріалами справи право власності на спірний житловий будинок станом на час розгляду справи та ухвалення судом рішення зареєстровано не було, що не спростовано позивачем ОСОБА_1 (а.с. 25).
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю на спірний житловий будинок.
З врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано підстави набуття права власності за набувальною давністю та те, що позивачу достовірно відомо про статус об'єкта нерухомого майна та хто був власником цього майна, і на момент звернення до суду з позовом позивач ОСОБА_1 користувався спірним нерухомим майном у зв'язку з відсутністю спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , тобто володіння не було без титульним, отже доводи апеляційного скарги є обґрунтованими.
З огляду на викладене, обґрунтованими є доводи скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні рішення, яким порушено інтереси Талалаївської сільської ради Ніжинського районного Чернігвської області безпідставним визнанням права власності за набувальною довністю за позивачем, що зумовило Ніжинську окружну прокуратуру звернутись до суду з апеляційною скаргою на підставі ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неправильним застосування судом матеріального права, а тому доводи апеляційної скарги є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмовив позові на позивача.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури слід стягнути у відшкодування судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 1816,80 грн, які були сплачені при поданні апеляційної скарги.
Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 травня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за набувальною давністю - скасувати, відмовивши у задоволеннні цих вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1816,80 грн за апеляційний розгляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Чернігівська обласна прокуратура - юридична адреса: вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів; ЄДРПОУ - 02910114.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Відповідач - Талалаївська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області, юридична адреса: вул. Незалежності, 8, с. Талалаївка Ніжинського району Чернігівської області, ЄДРПОУ - 04415258.
Повне судове рішення складено 25.02.2026.
Головуючий Судді :