Постанова від 14.01.2026 по справі 904/214/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2026 року м.Дніпро Справа № 904/214/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025 (суддя Красота О.І.)

у справі № 904/214/25

за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" і просить суд стягнути на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних у розмірі 8 273 635,82 грн., інфляційні втрати у розмірі 24 404 705,37 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025 у справі №904/214/25 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних у розмірі 8 273 635,82 грн., інфляційні втрати у розмірі 24 404 705,37 грн., судовий збір у розмірі 392 140,10 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025 по справі №904/214/25 повністю і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, задовольнити заяву про зменшення розміру 3% річних на 90 % та заяву про розстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/214/25 з дня його прийняття на 1 (один) рік із оплатою рівними частинами кожного місяця. Судові витрати покласти на Позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, виклав висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- судом першої інстанції не враховано, що матеріалах справи відсутні такі повідомлення продавця, адресовані гарантованому покупцю, про наявність у ПУП заборгованості перед продавцем. Через систематичну затримку платежів Позивача перед ДП "Гарантований покупець" виникла заборгованість ДП "Гарантований покупець" перед Відповідачем, що, у свою чергу, призвело до заборгованості відповідача перед позивачем. Така заборгованість утворилася у зв'язку з несвоєчасним отриманням коштів по ланцюгу ПСО. Отже, внаслідок прострочення кредитора, яким у цих правовідносинах є Позивач, який не вчинив дій, що встановлені договором та актами цивільного законодавства, у Відповідача у визначений договором час здійснення платежів не настав строк виконання грошових зобов'язань за Договором, оскільки саме Позивач несвоєчасно виконував свої зобов'язання перед іншим учасником ринку електроенергії - Гарантованим покупцем, що надалі спричинило неможливість виконання Відповідачем свого обов'язку перед Позивачем;

- Наказом № 132, на ДП "Гарантований покупець" був покладений обов'язок зупинити оплати, але лише за умови затримки Відповідачем оплати на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" у межах отриманих коштів від ДП "Гарантований покупець", через що останній мав припинити перерахування наступного траншу коштів у рамках механізму ПСО до повного виконання зобов'язань з боку Відповідача за попереднім траншем. Разом з тим, у ході судового розгляду не встановлено обставин щодо зупинок оплати з боку ДП "Гарантований покупець" з підстав невиконання постачальником універсальних послуг, яким є відповідач, вимог підпункту 4 пункту 5 Наказу №132. Надалі, з урахуванням вимог Наказу № 132 та з метою врегулювання порядку розрахунків між учасниками ринку, Міністерством енергетики України прийнята низка інших наказів, за якими здійснювалися розрахунки в рамках механізму ПСО (накази №173 від 09.05.2022, № 180 від 23.05.2022, № 214 від 23.06.2022, № 291 від 26.08.2022, № 312 від 14.09.2022, № 334 від 29.09.2022, № 339 від 30.09.2022, № 391 від 18.11.2022, № 17 від 17.01.2023, № 22 від 24.01.2023, № 43 від 08.02.2023, №90, №149 від 25.04.2023, №181 від 29.05.2023, №214 від 10.07.2023, №231 від 28.07.2023, №259 від 30.08.2023, №168 від 20.04.2024, №196 від 23.05.2024, №233 від 21.06.2024);

- як вбачається з матеріалів справи, Відповідач у повному обсязі виконав свої зобов'язання перед позивачем, однак не за своєї вини допускав прострочення сплати платежів. Разом із тим з боку АТ "НАЕК "Енергоатом" також були допущені прострочення сплати платежів перед ДП "Гарантований покупець", що далі спричиняло послідовні неплатежі у межах коштів, що сплачувалися по ланцюгу в рамках моделі ПСО. Разом із тим, судом 1-ої інстанції при прийнятті рішення взаємна залученість Позивача та Відповідача до механізму ПСО не взята до уваги. Отже, три проценти річних та інфляційні втрати не є різновидом грошового зобов'язання, а є видом відповідальності. Для настання відповідальності необхідною умовою є наявність у діях/бездіяльності особи вини. Відповідач, як учасник ПСО, міг забезпечити виконання умов Договору №65-150-SD-21-00408, який не є звичайним господарським договором, а є покладенням державою на ПУП виконання конкретного спеціального обов'язку, лише за умови злагодженого виконання кожним учасником ПСО, у тому числі й Позивачем, відповідного спеціального обов'язку. Тому у діях Відповідача відсутня вина, так само як і немає факту утримання Відповідачем коштів Позивача-кредитора та користування ними;

- як зазначалося у Відзиві на позовну заяву та інших процесуальних документах, у справі № 904/21/25 наявні обставини форс-мажору, на які господарський суд не зважив. Судом не взято до уваги, що військова агресія та проведення воєнних (бойових) дій на території здійснення господарської діяльності кінцевих споживачів електричної енергії та здійснення господарської діяльності Відповідача спричинили суттєве зниження потужності виробництва, зниження обсягів закупівлі електричної енергії та припинення закупівлі електричної енергії. Зазначені чинники вплинули на можливість Відповідача здійснювати реєстрацію обсягів електричної енергії, що відповідають розрахунковим періодам Торгового дня (Доби постачання) на електронній платформі ОСП. А це, у свою чергу, мало наслідком неможливість в цілому забезпечити своєчасне виконання зобов'язань за Договором. Судом проігноровано наведене вище, не взято до уваги наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між настанням форс-мажорних обставин, спричинених військовою агресією російської федерації проти нашої держави, та неможливістю своєчасно виконувати зобов'язання за Договором, що додатково підтверджується сертифікатом № 3100-22-0704 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили);

- відмовивши у задоволенні заяви про зменшення розміру 3% річних та заяви про розстрочення виконання рішення, судом першої інстанції не взято до уваги специфічний характер правовідносин за Договором і безпосередній вплив держави на його учасників, відсутність механізму компенсації витрат Відповідача та його законодавчо обмежені можливості у стимулюванні споживачів до вчасного виконання останніми обов'язків щодо оплати за спожиту електричну енергію. Вторгнення Російської Федерації в Україну та ведення бойових дій, постійні обстріли, окрім порушення робочого процесу самого Товариства, мають негативний вплив і на споживачів. Здійснення звичайної господарської діяльності та життєдіяльності порушено, що проявляється як у вигляді пошкоджень об'єктів споживачів, так і перебування людей у бомбосховищах. На підтвердження у матеріалах справи містяться копії листів від споживачів про відстрочення погашення заборгованості з посиланням на скрутне фінансове становище, військові дії та їх наслідки. Вищевикладене підтверджує значне фінансове навантаження на Товариство, спричинене як діючими нормативно-правовими актами у сфері купівлі-продажу електричної енергії, так і іншими об'єктивними обставинами, що викликані військовою агресією та бойовими діями Російської Федерації проти України. Господарським судом відкинута залученість Позивача та Відповідача до діючого механізму ПСО та взаємна залежність його учасників від своєчасних оплат за укладеними договорами. Як уже зазначалося Відповідачем, з огляду на примірні договори, які затверджені вищезазначеним ПСО, та умови Договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021, першим у ланцюжку здійснення оплат є ДП «НАЕК «Енергоатом». Саме ДП «НАЕК «Енергоатом» першим здійснює оплати на рахунок ДП «Гарантований покупець», ДП «Гарантований покупець», у свою чергу, здійснює оплату у чітко встановлені строки на рахунок постачальника універсальних послуг і вже потім постачальник універсальних послуг здійснює оплату ДП «НАЕК «Енергоатом» на виконання договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021. Крім того, господарський суд не звернув увагу, що у разі вжиття заходів із забезпечення виконання рішення та накладення арешту на кошти на рахунки Товариства у банках, під загрозу буде поставлена безперебійність роботи з постачання електричної енергії багатомільйонному населенню Дніпропетровській області, бо ТОВ «ДНІПРОВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ» є постачальником універсальної послуги;

- ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" вважає запропонований Позивачем та підтриманий судом підхід до розрахунку інфляційних втрат таким, що не ґрунтується на законі та сутності інфляційних процесів. Суду у поданих Відповідачем процесуальних документах пропонувалося виходити з того, що розрахунок інфляційних втрат має починається з місяця, наступного за місяцем виникнення прострочення (місяць виникнення прострочення не враховується). Такий метод підрахунку цілком відповідає поняттю індексу споживчих цін як показника, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання (ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»). Враховуючи наведене, розмір інфляційних втрат має становити значно меншу суму, ніж заявлена Позивачем та задоволена судом (контррозрахунок Відповідача міститься у матеріалах справи).

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

16.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржуване рішення про задоволення позову - без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

11.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли пояснення щодо контррозрахунку інфляційних нарахувань.

В судовому засіданні 14.01.2026 приймали участь представники сторін.

Представник відповідача просив суд апеляційну скаргу задовольнити: рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також, підтримав необхідність розстрочення виконання рішення.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наголосив на відсутності підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог та відповідно відмови у його розстроченні.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 23.09.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", (далі - Позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (далі - Відповідач, Постачальник універсальних послуг, ПУП) укладено Договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00408 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору цей Договір укладено відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019 (зі змінами) (далі - Положення про ПСО) та рішення Аукціонного комітету від 21.09.2021.

За умовами п. 1.3 Договору для цілей Договору сторони під терміном Розрахунковий місяць розуміють календарний місяць (з першого по останнє число включно), за який сторонами визначається обсяг і вартість електричної енергії та здійснюються розрахунки між ПУП і Продавцем.

Відповідно до п. 2.1 Договору Продавець зобов'язаний продати, а ПУП зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт BASE_M) для постачання побутовим споживачам ПУП. Купівля-продаж електричної енергії за Договором здійснюється в Об'єднаній енергетичній системі України (ОЕС України).

За умовами п. 2.2 Договору обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за Договором, є договірними зобов'язаннями щодо відпуску Продавцем та відбору ПУП електричної енергії.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год. першого календарного дня по 24:00 год. останнього календарного дня такого періоду (далі - Період постачання), що зазначаються у Додатковій угоді для Періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону.

Відповідно до п. 3.3 Договору обсяг електричної енергії, що купується та продається за Договором, у Періоді постачання, дорівнює обсягу мінімального споживання електричної енергії побутовими споживачами ПУП за годину в місяці, аналогічному до Розрахункового місяця, у попередньому році, зазначається в аукціонному свідоцтві та у Додатковій угоді для Періоду постачання.

За умовами п. 3.4 Договору відпуск/відбір купленої електричної енергії у Періоді постачання здійснюється згідно з графіком відпуску/відбору електричної енергії, що є додатком до Додаткової угоди для Періоду постачання.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що право власності та ризик втрати електричної енергії переходить від Продавця до ПУП після закриття воріт для реєстрації ДД (10:00 за один день до торгового дня, Д-1) на електронній платформі ОСП.

Відповідно до п. 3.8 Договору ПУП здійснює фізичний відбір електричної енергії у точках комерційного обліку на відпуск, що розташовані на межі балансової належності електричних мереж Продавця.

Згідно з п. 4.1 Договору купівля-продаж електричної енергії здійснюється за ціною індекс РДН ВАSЕ в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" ("бази") за період М-3, де М - Розрахунковий місяць, яка зазначається в аукціонному свідоцтві та Додатковій угоді для Періоду постачання.

Купівля-продаж електричної енергії за Договором здійснюється з урахуванням акцизного податку та нарахуванням податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства України.

За умовами п. 4.2 Договору вартість електричної енергії визначається як арифметичний добуток обсягу електричної енергії на ціну за 1МВт*год та зазначається у Додатковій угоді для Періоду постачання.

Відповідно до п. 4.3 Договору оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку Періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов Додаткової угоди для Періоду постачання.

Пунктом 4.6 Договору встановлено, що оплату за куплену електричну енергію ПУП здійснює грошовими коштами в національній валюті, що перераховуються на банківський рахунок Продавця, вказаний у Розділі 13 Договору або на інший банківський рахунок Продавця, про реквізити якого Продавець повідомив електронним листом з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи) не менш, ніж як за 2 робочі дні до дати платежу з подальшим підтвердженням цього у письмовому вигляді. Оплата за Договором вважається належним чином здійсненою за умови оплати ПУП за електричну енергію на банківський рахунок Продавця, що вказаний Продавцем останнім. Датою отримання оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця.

За умовами п. 4.9 Договору після закінчення кожного Розрахункового місяця у Періоді постачання сторони складають акт купівлі-продажу електричної енергії.

У розділі 9 Договору передбачені форс-мажорні обставини.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.3 Договору цей Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами (в тому числі кваліфікованим електронним підписом (КЕП) та діє на період чинності Положення про ПСО. У частині виконання фінансових зобов'язань Договір діє до їх повного виконання.

Зміни та доповнення до Договору можуть бути внесені у письмовій формі за взаємною згодою сторін шляхом оформлення Додаткової угоди до Договору, за виключенням випадків, передбачених у п. 4.6, розділом 5, п. 11.5 Договору.

На виконання умов Договору між сторонами укладено:

1. Додаткову угоду № 29 від 23.10.2023, що містить такі умови:

- період постачання електричної енергії у календарні дати з 01.11.2023 по 30.11.2023, протягом яких відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного Торгового дня;

- загальну кількість купівлі - продажу електричної енергії в обсязі 180 000 МВт*год;

- ціну електричної енергії 4 807,51 грн. з ПДВ;

- вартість електричної енергії 865 352 160,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до Акту купівлі-продажу електричної енергії від 30.11.2023 № 1317 у листопаді 2023 року Позивач продав Відповідачу електричну енергію в обсязі 180 000 МВт*год загальною вартістю 865 352 160,00 грн. (з ПДВ).

2. Додаткову угоду № 30 від 21.11.2023, що містить такі умови:

- період постачання електричної енергії у календарні дати з 01.12.2023 по 31.12.2023, протягом яких відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного Торгового дня;

- загальну кількість купівлі - продажу електричної енергії в обсязі 225 432 МВт*год;

- ціну електричної енергії 4 452,1680 грн. з ПДВ;

- вартість електричної енергії 1 003 661 136,58 грн. з ПДВ.

Відповідно до Акту купівлі-продажу електричної енергії від 31.12.2023 № 1510 у грудні 2023 року Позивач продав Відповідачу електричну енергію в обсязі 225 432 МВт*год загальною вартістю 1 003 661 136,58 грн. (з ПДВ).

3. Додаткову угоду № 31 від 28.12.2023, що містить такі умови:

- період постачання електричної енергії у календарні дати з 01.01.2024 по 31.01.2024, протягом яких відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного Торгового дня;

- загальну кількість купівлі - продажу електричної енергії в обсязі 252 960 МВт*год; ціну електричної енергії 4 511,532 грн. з ПДВ;

- вартість електричної енергії 1 141 237 134,72 грн. з ПДВ.

Відповідно до Акту купівлі-продажу електричної енергії від 31.01.2024 № 3 у січні 2024 року Позивач продав Відповідачу електричну енергію в обсязі 252 960 МВт*год загальною вартістю 1 141 237 134,72 грн. (з ПДВ).

4. Додаткову угоду № 33 від 24.01.2024, що містить такі умови:

- період постачання електричної енергії у календарні дати з 01.02.2024 по 29.02.2024, протягом яких відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного Торгового дня;

- загальну кількість купівлі - продажу електричної енергії в обсязі 215 760 МВт*год; ціну електричної енергії 4 849,14 грн. з ПДВ;

- вартість електричної енергії 1 046 250 446,40 грн. з ПДВ.

Відповідно до Акту купівлі-продажу електричної енергії від 29.02.2024 № 110 у лютому 2024 року Позивач продав Відповідачу електричну енергію в обсязі 215 760 МВт*год загальною вартістю 1 046 250 446,40 грн. (з ПДВ).

5. Додаткову угоду № 34 від 20.02.2024, що містить такі умови:

- період постачання електричної енергії у календарні дати з 01.03.2024 по 31.03.2024, протягом яких відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного Торгового дня;

- загальну кількість купівлі - продажу електричної енергії в обсязі 208 040 МВт*год; ціну електричної енергії 4 384,956 грн. з ПДВ;

- вартість електричної енергії 912 246 246,24 грн. з ПДВ.

Відповідно до Акту купівлі-продажу електричної енергії від 31.03.2024 № 200 у березні 2024 року Позивач продав Відповідачу електричну енергію в обсязі 208 040 МВт*год загальною вартістю 912 246 246,24 грн. (з ПДВ).

6. Додаткову угоду № 35 від 20.03.2024, що містить такі умови:

- період постачання електричної енергії у календарні дати з 01.04.2024 по 30.04.2024, протягом яких відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного Торгового дня;

- загальну кількість купівлі - продажу електричної енергії в обсязі 185 040 МВт*год;

- ціну електричної енергії 4 044,36 грн. з ПДВ;

- вартість електричної енергії 748 368 374,40 грн. з ПДВ.

Відповідно до Акту купівлі-продажу електричної енергії від 30.04.2024 № 326 у квітні 2024 року Позивач продав Відповідачу електричну енергію в обсязі 185 040 МВт*год загальною вартістю 748 368 374,40 грн. (з ПДВ).

7. Додаткову угоду № 36 від 26.04.2024, що містить такі умови:

- період постачання електричної енергії у календарні дати з 01.05.2024 по 31.05.2024, протягом яких відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного Торгового дня;

- загальну кількість купівлі - продажу електричної енергії в обсязі 156 240 МВт*год; ціну електричної енергії 3 720,648 грн. з ПДВ;

- вартість електричної енергії 581 314 043,52 грн. з ПДВ.

Відповідно до Акту купівлі-продажу електричної енергії від 31.05.2024 № 439 у травні 2024 року Позивач продав Відповідачу електричну енергію в обсязі 156 240 МВт*год загальною вартістю 581 314 043,52 грн. (з ПДВ).

8. Додаткову угоду № 37 від 27.05.2024, що містить такі умови:

- період постачання електричної енергії у календарні дати з 01.06.2024 по 30.06.2024, протягом яких відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного Торгового дня;

- загальну кількість купівлі - продажу електричної енергії в обсязі 136 461,600 МВт*год;

- ціну електричної енергії 3 489,708 грн. з ПДВ;

- вартість електричної енергії 476 211 137,21 грн. з ПДВ.

Відповідно до Акту купівлі-продажу електричної енергії від 30.06.2024 № 526 у червні 2024 року Позивач продав Відповідачу електричну енергію в обсязі 136 461,600 МВт*год загальною вартістю 476 211 137,21 грн. (з ПДВ).

Згідно з п. 6 вказаних Додаткових угод оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. Для кожного Розрахункового місяця ПУП здійснює оплату за куплену електричну енергію таким чином:

- за 2 банківські дні до Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;

- не пізніше 4-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;

- не пізніше 10-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;

- не пізніше 16-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;

- не пізніше 22-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці.

Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що слідує за датою такого платежу.

Однак, оплата вартості електричної енергії здійснювалась Відповідачем з порушенням п. 4.3 Договору та строків, встановлених п. 6 вищеперелічених Додаткових угод до Договору, що підтверджується інформацією від АТ "Ощадбанк" про надходження коштів на рахунок Позивача за період з 26.10.2023 по 19.11.2024 та інформацією, зазначеною у виписках по рахунку Позивача від АТ "Укрексімбанк" за період з 26.10.2023 по 19.11.2024.

У зв'язку з цим Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 8273635,82 грн., інфляційні втрати у розмірі 24 404 705,37 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Відповідач посилався на відсутність його вини у простроченні виконання грошових зобов'язань; існування форс-мажорних обставин, підтверджених сертифікатом Торгово-промислової палати України; помилкове застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не користувався коштами, належними до сплати Позивачу за Договором; помилковість розрахунків 3% річних та інфляційних втрат.

Вказане і є причиною спору та звернення до господарського суду з цим позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю зі стягненням з Відповідача 3% річних у розмірі 8 273 635,82 грн., інфляційних втрат у розмірі 24 404 705,37 грн.

Водночас, суд виснував, що заява Відповідача про зменшення розміру 3% річних на 90% та заява Відповідача про розстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленої електричної енергії.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору купівлі-продажу електричної енергії, строк дії договору, умови купівлі-продажу електроенергії та її оплати, обсяг, ціна та загальна вартість спожитої за договором електроенергії, наявність оплати, наявність заборгованості за спожиту електроенергію, наявність прострочення оплати та підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що 23.09.2021 між сторонами укладений договір № 65-150-SD-21-00408 купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг, що за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу електричної енергії та в якому було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів (т. 1 а.с. 26-77).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін електронними підписами.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з положеннями 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Вказані положення кореспондуються з положеннями статті 275 Господарського кодексу України. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Слід відзначити, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок продати певний товар (в даному випадку електричну енергію) і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

На виконання умов договору у період з листопада 2023 року по червень 2024 року включно позивач поставив відповідачу електричну енергію, на підтвердження чого сторонами щомісяця складались Акти купівлі-продажу електричної енергії (т. 1 а.с. 78-85).

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, спожита в спірний період електрична енергія була оплачена відповідачем у повному обсязі, але із простроченням (з порушенням п. 4.3 Договору та строків, встановлених п. 6 Додаткових угод до Договору), що не спростовується останнім та підтверджується наявними в матеріалах справи Інформацією від АТ "Ощадбанк" про надходження коштів на рахунок Позивача за період з 26.10.2023 по 19.11.2024 та інформацією, зазначеною у виписках по рахунку Позивача від АТ "Укрексімбанк" за період з 26.10.2023 по 19.11.2024 (т. 1 а.с. 86-98).

За загальний період прострочення з 23.11.2023 по 09.07.2024 позивач нарахував відповідачу 3% річних у сумі 39 055 856 грн. 72 коп., а також інфляційні втрати (за зобов'язаннями листопада 2023 року, лютого - травня 2024 року) за грудень 2023 року і за загальний період з березня по червень 2024 року у розмірі 24 404 705,37 грн, які просить стягнути в судовому порядку.

Слід зазначити, що з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.

Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17.

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу

Аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Судом враховується, що Відповідач (скаржник) наполягає на відсутності підстав для застосування до нього такого виду відповідальності як штрафні санкції.

Втім інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів.

Таким чином, сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.

Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю та за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями).

Отже, нарахування, передбачені положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, що виключає можливість застосування до них положень ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 217 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 910/17256/23.

При цьому варто відмітити, що відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести:

1) наявність обставин непереборної сили;

2) їх надзвичайний характер;

3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди;

4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

Відповідно до умов пункту 9.1. договору під форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) розуміються надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору та/або обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовими ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Пункт 9.2. договору передбачає, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин, що унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов'язань, сторони звільняються від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх зобов'язань на час дії зазначених обставин.

Однією з підстав для звільнення відповідача від відповідальності у даній справі, останній визначив наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), на підтвердження існування яких у спірних правовідносинах з позивачем, відповідач надав:

1) Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за вих. № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - військової агресії Російської Федерації проти України, які є надзвичайними і невідворотними до їх офіційного закінчення (т. 2 а.с. 26 (зворот));

2) Сертифікат № 3100-22-0704 Торгово-промислової палати України (від 29.08.2022 за № 232/05-4) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (т. 2 а.с. 24).

Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.

Разом з цим, Сертифікатом № 3100-22-0704 Торгово-промислової палати України (від 29.08.2022 за № 232/05-4) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України та проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) на території здійснення господарської діяльності кінцевих споживачів електричної енергії та здійснення господарської діяльності структурних підрозділів відповідача, внаслідок чого виникло суттєве зниження потужності виробництва, зниження обсягів закупівлі електричної енергії та припинення закупівлі електричної енергії.

Відтак, апелянт наполягає на тому, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України він позбавлений можливості своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов'язання за Договором № 65-150-SD-21-00408 від « 23» вересня 2021 р, і такого впливу зазнає по цей час.

Проте, як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":

"- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката".

У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд зазначив, що "- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"; - сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання".

Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, наголосив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно з частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.

Таким чином, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.

Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №910/6234/22.

При цьому необхідно зауважити, що повідомлення про форс - мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору, що відповідає правовому регулюванню Верховного Суду у постанові від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22.

Крім того, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс - мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі.

Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 21.09.2022 у справі № 904/3469/21.

Як було зазначено вище, нарахування, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.

Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.

Водночас, Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 та від 25.09.2024 у справі № 910/17252/23, від 11.12.2024 у справі № 927/1732/23, неодноразово звертав увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.

Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 Цивільного кодексу України та статтею 218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу (річні та інфляційні) була висловлена Верховним Судом у постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22.

Тому стаття 617 Цивільного кодексу України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання.

А враховуючи вказані висновки Верховного Суду щодо застосовуванням норм статей 611, 614, 617, 625 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, доводи Скаржника щодо неможливості нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань за Договором внаслідок форс-мажорних обставин, що підтверджується сертифікатом № 3100-22-0704 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - є безпідставними.

Щодо посилання скаржника на відсутність прострочення, з огляду на законодавчо встановлений особливий режим на час дії воєнного стану, апеляційний суд зазначає таке.

Покладення спеціальних обов'язків передбачене положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019, якою затверджене "Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії" (далі - Положення № 483).

Цим Положенням визначено: загальносуспільний інтерес, для забезпечення якого на учасників ринку покладаються спеціальні обов'язки; зміст та обсяг спеціальних обов'язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії згідно з цим Положенням (далі - спеціальні обов'язки); учасників ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки; обсяг прав учасників ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки, необхідних для їх виконання; категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов'язки; територію та строк виконання спеціальних обов'язків; джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається учасникам ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки.

Згідно з пунктом 4 Положення № 483 спеціальні обов'язки покладаються на таких учасників ринку електричної енергії: виробників електричної енергії; постачальників універсальних послуг; гарантованого покупця; операторів систем розподілу виключно в частині обов'язкового придбання технологічних витрат електричної енергії в порядку та на умовах, визначених цим Положенням; постачальника "останньої надії"; оператора системи передачі електричної енергії в частині придбання послуги із забезпечення безперебійного функціонування постачальника "останньої надії".

Відповідно до пункту 5 Положення № 483 до спеціальних обов'язків належить, зокрема:

- постачання електричної енергії побутовим споживачам постачальників універсальних послуг за фіксованими цінами, визначеними у додатку 3;

- надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга постачальників універсальних послуг) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг за примірною формою згідно з додатком 2 і відповідне прийняття та оплата послуг постачальників універсальних послуг гарантованим покупцем;

- надання гарантованим покупцем виробникам послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга гарантованого покупця) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за примірною формою згідно з додатком 4 і відповідне прийняття та оплата послуг гарантованого покупця виробниками;

- придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України", за результатами проведення електронних аукціонів у державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні "об'єднаної енергосистеми України" ("бази") за період М-3, де М - розрахунковий місяць.

Згідно з вимогами пункту 7 Положення № 483 виробники зобов'язані зокрема укласти з гарантованим покупцем договори про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (далі - договір 1); оплачувати своєчасно та у повному обсязі гарантованому покупцю вартість послуги гарантованого покупця.

Відповідно до пункту 8 Положення № 483 гарантований покупець зобов'язаний зокрема укласти з виробниками договори 1 та з постачальниками універсальних послуг договори про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (далі - договір 2); оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед державним підприємством "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.

Згідно з пунктом 9 Положення № 483 постачальники універсальних послуг зобов'язані зокрема здійснювати купівлю електричної енергії на електронних аукціонах за двосторонніми договорами, на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку електричної енергії в обсягах, що необхідні для постачання побутовим споживачам; укласти з гарантованим покупцем договір 2.

Виконання спеціальних обов'язків, передбачених цим Положенням, повинне забезпечувати покриття економічно обґрунтованих витрат учасника ринку на їх виконання; джерелами фінансування витрат виробників за виконання спеціальних обов'язків є відповідна компенсація, порядок здійснення якої визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 16 Положення № 483).

Отже, Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України встановлює спеціальний механізм взаємовідносин учасників ринку електричної енергії, у тому числі "виробників електричної енергії", "постачальників універсальних послуг" та "гарантованого покупця", а саме шляхом укладення між ними окремих відповідних договорів у схемі відносин:

- "виробник" - "гарантований покупець" - договір про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (за формою, наведеною у додатку № 4);

- "гарантований покупець" - "постачальник універсальних послуг" - договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (за формою, наведеною у додатку № 2);

- "виробник" - ДП "НАЕК "Енергоатом" - "постачальник універсальних послуг" - договір щодо придбання за результатами проведення електронних аукціонів стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам.

Як убачається з матеріалів справи, АТ "НАЕК "Енергоатом" ("виробник") та ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" уклали договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021, а тому вони повинні дотримуватися положень постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019 у частині встановлених прав та обов'язків, зокрема обов'язку АТ "НАЕК "Енергоатом", як виробника, поставити електричну енергію та кореспондуючого права у ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" отримати її від АТ "НАЕК "Енергоатом".

Майново-господарські зобов'язання виникають на підставі господарських договорів (частина 1 статті 179 Господарського кодексу України). При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору, з-поміж іншого, на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (частина 4 статті 179 Господарського кодексу України).

Договір № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021 містить посилання на спеціальний статус покупця електричної енергії - ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги", а саме визначає його у якості "постачальника універсальних послуг" (преамбула договору).

Відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" - "постачальник універсальної послуги" - це визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який виконує зобов'язання щодо надання універсальної послуги (пункт 67 частини першої статті 1), а універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (частина 1 статті 63 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Отже, передбачений умовами договору № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021 статус ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" - "постачальника універсальної послуги" стосується лише прав та обов'язків сторін стосовно обов'язковості продажу електричної енергії її виробником, а тому у незалежності від наведеного статусу, ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" виступає за договором лише покупцем електричної енергії, тобто має договірний статус покупця.

Щодо доводів апеляційної скарги про виконання Відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 775 (експортне ПСО) по якій він зобов'язаний частину отриманих коштів від ДП «Гарантований покупець» направляти виключно на покриття зобов'язань перед гарантованим покупцем, оператором системи передачі, операторами систем розподілу, іншими учасниками ринку електричної енергії згідно з укладеними постачальниками універсальних послуг договорами та на здійснення індивідуальних витрат таких постачальників, то такі визнаються судом неприйнятними та відхиляються з огляду на те, що виконання Відповідачем вказаної постанови не звільняє його від виконання пункту 5 Положення про ПСО, додержання строків грошових розрахунків по Договору та наслідків за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором.

До обставин, що мають значення для справи № 904/214/25 не відносяться надані Відповідачем укладені між ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» та ДП «Гарантований покупець» Акти зарахування зустрічних однорідних вимог.

Судом встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019, затверджене нею Положення, та Примірні договори для забезпечення загальносуспільних інтересів установлюють лише механізм організації договірних відносин між учасниками ринку електричної енергії, але безпосередньо не визначають джерел розрахунків (джерел надходження коштів: безпосередньо від іншого учасника передбаченої схеми відносин чи інших джерел за результатами власної господарської діяльності), які існують у межах таких договірних відносин, у тому числі і для "постачальників універсальних послуг", з огляду на що, колегія суддів вважає, що ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" зобов'язане сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника у ланцюгу взаємних розрахунків.

Також, є безпідставними аргументи апелянта про необхідність врахування положень наказу Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 "Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період" та похідних від нього наказів Міністерства енергетики України при визначенні строків виконання грошового зобов'язання, визначеного договором купівлі-продажу електричної енергії між постачальником універсальних послуг (відповідач) та виробником електричної енергії (позивач).

Так, відповідно до пункту 1 Наказу Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 "Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальникам універсальних послуг в особливий період" на час дії воєнного стану учасники ринку електричної енергії, на яких покладені спеціальні обов'язки, зобов'язані забезпечити виконання вимог наказу та інших нормативно-правових актів, що регулюють купівлю-продаж електричної енергії.

За змістом наказу:

- ДП "НАЕК "Енергоатом" повинне спрямовувати кошти до ДП "Гарантований покупець" в оплату заборгованості за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за певний період та у конкретній сумі;

- ДП "Гарантований покупець" протягом одного робочого дня повинне спрямовувати постачальнику універсальних послуг отримані згідно з пунктом 1 цього алгоритму кошти за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг;

- постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу від ДП "Гарантований покупець" згідно з пунктом 2 цього алгоритму повинне спрямувати до ДП "НАЕК "Енергоатом" отриману суму коштів за куповану електричну енергію за певний період постачання у певній сумі.

У подальшому Міністерство енергетики України вносило зміни та доповнення до наказу № 132 від 21.03.2022, а саме: Наказами № 173 від 09.05.2022, № 180 від 23.05.2022, №214 від 23.06.2022, № 291 від 26.08.2022, № 334 від 29.09.2022, № 339 від 30.09.2022, №391 від 18.11.2022, № 17 від 17.01.2022, № 22 від 24.01.2023, № 43 від 08.02.2023, № 90 від 10.03.2023, № 181 від 29.05.2023, № 214 від 10.07.2023, № 231 від 28.07.2023, № 259 від 30.08.2023, № 295 від 04.10.2023, в яких передбачалися суми та об'єми розрахунків між учасниками ринку.

Судом встановлено, що наведеними наказами визначалися суми коштів, які виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (фактично негайно: постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного), проте, такими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеними між виробником та постачальниками універсальних послуг договорами купівлі-продажу електричної енергії.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє заперечення відповідача в цій частині апеляційної скарги, позаяк наказами урегульовувалися правовідносини щодо обов'язкового перерахування ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" отриманих коштів від ДП "Гарантований покупець" протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу, але, цей обов'язок не виключає його обов'язку з оплати іншої суми вартості придбаної електричної енергії у визначений договором строк, оскільки наказами не змінювалися джерела надходження коштів для оплати вартості електричної енергії та не встановлювалися умови, які б ставили у залежність сплату отриманої електричної АТ "НАЕК "Енергоатом" від надходження коштів безпосередньо від ДП "Гарантований покупець".

Тобто, накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання зобов'язань за договором № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021, а тому ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" повинно сплачувати кошти у відповідності до договірного графіку та розміру.

Апеляційний суд наголошує, що висновки щодо підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з огляду на те, що порушення строків виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором перебуває у прямій залежності від належного виконання позивачем своїх зобов'язань з фінансування ПСО, були викладені в постановах Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23, від 28.01.2025 у справі № 902/1511/23, які прийняті у подібних даним правовідносинах.

Слід також відзначити, що на підставі укладеного договору № 65-150-SD-21-00408 від 23.09.2021 між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача, або відсутність фінансування відповідних видатків, не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов'язань за господарським договором.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Враховуючи викладене, наведені Відповідачем (скаржником) обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

При цьому необхідно зауважити, що Верховний Суд в пункті 71 постанови від 05.12.2024 у справі № 904/6631/24 погодився із висновками суду апеляційної інстанції в частині помилкових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин правил щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначених статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України.

Як було зазначено вище, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати (за зобов'язаннями листопада 2023 року, лютого - травня 2024 року) за грудень 2023 року і за загальний період з березня по червень 2024 року у розмірі 24 404 705,37 грн.

Суд, перевіривши наданий Позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що вказаний розрахунок зроблено правильно.

Натомість ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" вважає запропонований Позивачем та підтриманий судом підхід до розрахунку інфляційних втрат таким, що не ґрунтується на законі та сутності інфляційних процесів. Суду у поданих Відповідачем процесуальних документах пропонувалося виходити з того, що розрахунок інфляційних втрат має починається з місяця, наступного за місяцем виникнення прострочення (місяць виникнення прострочення не враховується). Такий метод підрахунку цілком відповідає поняттю індексу споживчих цін як показника, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання (ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»). Враховуючи наведене, розмір інфляційних втрат має становити значно меншу суму, ніж заявлена Позивачем та задоволена судом (контррозрахунок Відповідача міститься у матеріалах справи).

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги частини 5 статті 236, статей 86, 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, на яку посилається скаржник у касаційні скарзі, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.11.2023 у справі № 904/464/23).

Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Як зазначив позивач, розрахунок 3 відсотків річних та інфляційних втрат здійснювався ним за допомогою інформаційно-правової системи «Ліга-Закон» (далі ІПС «Ліга-Закон»).

Використання ІПС «Ліга-Закон», як належного інструменту при розрахунках 3 відсотків річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій, достовірність даних, які відображаються цією системою, підтверджено і визнано правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду. Так, в пункті 2.4 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 07.07.2022 у справі № 910/10458/19, зазначено, зокрема: «ухвалюючи оскаржувані судові рішення, якими позовні вимоги задоволено повністю, суди виходили з такого… «перевіривши, за допомогою програми «Ліга:Закон» розрахунки 3% річних і збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем, суди попередніх інстанцій погодились, що стягнення 3% річних та індексу інфляції є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства»

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, розрахунок проведено у відповідності до вказаної вище методики.

Зокрема, при досліджені граф розрахунків «Сукупний індекс інфляції» вбачається, що розрахунки індексації (індексів інфляції) проводились з урахуванням періодів внесення суми боргу, що відповідає правовій позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеної в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

За перерахунком Відповідача спірним періодом є березень-травень 2024 року, адже у вказаному періоді прострочення складало менше 15 днів, відповідно наявні розбіжності з нарахуванням інфляційних втрат.

Однак, матеріалами справи спростовуються такі твердження, оскільки за 2 етапом у березні 2024 платіж мав бути здійснений 04.03.2024, але остаточно оплату було виконано 25.04.2024; за 3 етапом у березні 2024 платіж мав бути здійснений 11.03.2024, але остаточно оплату було виконано 25.04.2024; за 4 етапом у березні 2024 платіж мав бути здійснений 18.03.2024, але остаточно оплату було виконано 26.04.2024; за 5 етапом у березні 2024 платіж мав бути здійснений 22.03.2024, але остаточно оплату було виконано 26.04.2024.

За 1 етапом у квітні 2024 платіж мав бути здійснений 29.03.2024, але остаточно оплату було виконано 23.05.2024; за 2 етапом у квітні 2024 платіж мав бути здійснений 04.04.2024, але остаточно оплату було виконано 23.05.2024; за 3 етапом у квітні 2024 платіж мав бути здійснений 10.04.2024, але остаточно оплату було виконано 24.05.2024; за 4 етапом у квітні 2024 платіж мав бути здійснений 16.04.2024, але остаточно оплату було виконано 24.05.2024; за 5 етапом у квітні 2024 платіж мав бути здійснений 22.04.2024, але остаточно оплату було виконано 24.05.2024.

За 1 етапом у травні 2024 платіж мав бути здійснений 26.04.2024, але остаточно оплату було виконано 21.06.2024; за 2 етапом у травні 2024 платіж мав бути здійснений 06.05.2024, але остаточно оплату було виконано 24.06.2024; за 3 етапом у травні 2024 платіж мав бути здійснений 10.05.2024, але остаточно оплату було виконано 24.06.2024; за 4 етапом у травні 2024 платіж мав бути здійснений 16.05.2024, але остаточно оплату було виконано 24.06.2024; за 5 етапом у травні 2024 платіж мав бути здійснений 22.05.2024, але остаточно оплату було виконано 24.06.2024.

Таким чином, прострочення Відповідача у спірному періоді складало більше 15 днів, подекуди більше місяця, а тому розрахунок інфляційних втрат виконано арифметично правильно з урахуванням вищезгаданих висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині визначення інфляційної складової за час прострочення та умов Договору в редакціях додаткових угод щодо схеми оплати за куплену електричну енергію.

Враховуючи означене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими належним чином та правомірно задоволені судом в сумі 24 404 705,37 грн.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 23.11.2023 по 09.07.2024 у сумі 8 273 635,82 грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем та встановлено, що такий є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача судом першої інстанції стягнуто 3% річних в сумі 8 273 635,82 грн, з чим погоджується апеляційний суд.

Щодо посилання скаржника на наявність підстав для зменшення присуджених до стягнення сум 3% річних.

16.05.2025 до Господарського суду Дніпропетровської області від Відповідача надійшла заява про зменшення розміру 3% річних, в якій він просив суд, у разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зменшити розмір 3% річних на 90%.

В обґрунтування вказаної заяви Відповідач посилається на свій статус, збитковість, форс-мажорні обставини (воєнний стан в Україні), а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

21.05.2025 до Господарського суду Дніпропетровської області від Позивача надійшли заперечення проти заяви Відповідача про зменшення розміру 3% річних на 90%.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22).

В результаті у справі № 902/417/18 Верховний Суд визнав винятковим випадок для зменшення відсотків річних (які були встановлені за домовленістю сторін в розмірі 40% та 96%), нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України саме внаслідок порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (п.52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизовано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо застосування положень статті 625 ЦК України) та зазначено, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних, тобто мінімальний розмір, передбачений законодавством (ч. 2 ст. 625 ЦК України), а не збільшений за домовленістю сторін, отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

Судом також враховується і те, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України, є гарантіями, які надають кредитору можливість захистити власні інтереси. Позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, що через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг (див. постанову Верховного Суду від 01.04.2025 у справі №910/19066/23).

Наводячи своє мотивування щодо необхідності зменшення стягуваних сум 3% річних на 90%, Відповідач фактично просить звільнити його від відповідальності, що у свою чергу нівелює інститут відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України.

За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних.

Протилежні доводи скаржника обґрунтованості цих висновків суду не спростовують.

Щодо аргументів апелянта про неврахування судом першої інстанції наявності обставин та підстав для розстрочення виконання оскаржуваного рішення.

26.03.2025 до Господарського суду Дніпропетровської області від Відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду, в якій він просив суд, у разі задоволення позову повністю або частково, розстрочити виконання рішення суду з дня його прийняття на 1 рік із оплатою рівними частинами кожного місяця. При цьому Відповідач зазначив, що вказана заява не є визнанням позовних вимог.

Заява мотивована тим, що невиконання зобов'язань виникло з об'єктивних причин, пов'язаних із тяжким фінансовим становищем через введення в Україні воєнного стану.

Відповідач посилався на відсутність його вини у простроченні виконання грошових зобов'язань; існування форс-мажорних обставин, підтверджених сертифікатом Торгово-промислової палати України; відсутність у матеріалах справи доказів, які свідчать про завдання Позивачу збитків внаслідок несвоєчасного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

22.04.2025 від Позивача надійшли заперечення проти заяви Відповідача про розстрочення виконання рішення, в яких він просив суд відмовити у задоволенні цієї заяви.

Вирішуючи вказану заяву господарський суд дійшов висновку про недоведення матеріалами справи факту існування обставин, які згідно вимог процесуального закону можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Статтею 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

У пункті 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина); наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може розстрочити або відстрочити таке виконання.

Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін, чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).

В той же час, відстрочка виконання рішення означає перенесення його виконання на інший час. Водночас, відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. При цьому, саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідними правовідносинами є незмінною. Тобто, відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість, таке відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 підставою для застосування відстрочки виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Для надання відстрочки виконання судового рішення, суд встановлює у кожному конкретному випадку чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.

Таким чином особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

За змістом ст.ст. 73-74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пунктами 1-2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У даному випадку судом першої інстанції залишено поза увагою, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" є підприємством критичної інфраструктури, без стабільної роботи якого фактично неможливою є робота інших підприємств критичної інфраструктури, як то: водопостачання та водовідведення, централізованого опалення, газопостачання та інших. Від стабільності роботи Товариства залежить робота, зокрема, об'єктів Міністерства оборони України, підприємств оборонного комплексу, захисних споруд, хлібозаводів, лікарень тощо.

Відповідачем до матеріалів справи подана довідка про заборгованість споживачів перед Товариством, з якої вбачається стійка динаміка до приросту заборгованості споживачів за електричну енергію.

Як зазначено у постановах Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 906/1035/23, від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19 (пункт 4.12), підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно зі статтею 331 ГПК України та статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють його виконання, водночас питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін

Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції помилково виснував про відсутність виняткових обставин, які істотно ускладнюють вчасне виконання Відповідачем рішення суду та дозволяють задовольнити клопотання про його розстрочення, адже в дійсності розстрочення виконання рішення у справі № 904/214/25 надасть ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» можливість вчасно розраховуватись з АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» за отриману електроенергію, не накопичувати заборгованість та, відповідно, уникнути додаткових витрат з оплати інфляційних втрат та 3% річних, а також судових витрат.

При цьому суд враховує, що і Позивач є державним стратегічним підприємством від якого також залежить стале функціонування електроенергетичної галузі та електроенергетичної національної безпеки.

Водночас, Позивачем не надано доказів наявності збитків, зокрема, і у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем договору у даній справі.

Передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові претензії зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника уникнення загрози неможливості подальшого виконання своїх зобов'язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загрози можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника у стан неплатоспроможності.

Відтак, на переконання колегії суддів, розстрочивши виконання рішення суду на 12 місяців, можливо забезпечити стабільну діяльність Відповідача, як стратегічного підприємства в умовах воєнного стану в країні та реальне виконання рішення суду.

Слід також зауважити, що надання Відповідачу розстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).

За практикою ЄСПЛ в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Отже, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

У визначенні строку, на який можливо надати розстрочку, апеляційний суд виходить з того, що установлення строк розстрочки в 12 місяців з моменту прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення не є надто тривалим та надмірним з огляду на конкретні обставини цієї справи та предмет спору (стягнення 3% річних та інфляційних втрат), не перевищує максимально можливий строк, передбачений Кодексом, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду в постанові від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.

Таким чином, розстрочення виконання рішення суду не порушить інтереси сторін, забезпечить їх баланс, буде співмірним можливості захисту порушеного права стягувача з можливістю Відповідача забезпечити таке поновлення, що безпричинно не враховано господарським судом.

Водночас, апеляційний суд вважає слушними зауваження Позивача про те, що військова агресія РФ проти України та несприятлива економічна ситуація - це обставини, які наразі впливають на обидві сторони у процесі їх підприємницької діяльності, проте, наведені ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» обставини свідчать про об'єктивну неможливість негайного виконання рішення суду у даній справі з підстав, які, в тому числу, не залежали від самого Відповідача, та є обставинами, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення (зокрема, обмеження здійснення господарської діяльності в умовах війни, фінансовий стан Відповідача, забезпечення роботи інших підприємств критичної інфраструктури, як то: водопостачання та водовідведення, централізованого опалення, газопостачання; оборонного комплексу, захисних споруд тощо).

Поряд з цим, в аспекті можливості надання розстрочки виконання рішення колегія суддів дотримується балансу інтересів обох сторін:

- щодо Відповідача: несприятливий матеріальний стан зумовлює неможливість виконання рішення шляхом сплати присудженої суми одним платежем в добровільному порядку, а його примусове виконання утворює ризик арешту рахунків та належного йому майна, що призведе не до стимуляції виконання рішення, а до погіршення платоспроможності через зупинку здійснення господарських операцій, які могли б принести фінансову вигоду для цілей проведення розрахунку, та, як наслідок, перспективу зупинення господарської діяльності;

- щодо Позивача: захист від знецінення присуджених коштів за час розстрочки може бути здійснений шляхом використання інструментів, передбачених, зокрема, ч. 2 ст. 625 ЦК України, правом на що останній вже скористався.

Варто наголосити, що Відповідач просив розстрочити саме присуджені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат.

До всього цього судом враховується, що основним джерелом доходів Відповідача є кошти, які надходять на поточні рахунки на які споживачі електричної енергії, вносять плату за отримані послуги з розподілу електричної енергії.

Проте, частково в спірному періоді постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 була запроваджена заборона на відключення/обмеження споживання електричної енергії споживачам та нарахування і стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за спожиту електричну енергію.

Після внесення змін до постанови КМУ від 05.03.2022 № 206 постановою № 1405 від 29.12.2023 заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, а також на припинення постачання надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати застосовується в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією.

Так, у Дніпропетровській області є територіальні громади, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій) і які включені до переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 №376. На цій території дія мораторію зберігається і досі, що фактично виключає можливість застосування заходів зі стягнення дебіторської заборгованості.

Наразі у межах Дніпропетровської області до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відносяться: Грушівська сільська територіальна громада, Зеленодольська міська територіальна громада; Марганецька міська територіальна громада; Мирівська сільська територіальна громада за винятком с. Вищетарасівка; с. Покровське Покровської сільської територіальної громади; с. Приміське Покровської сільської територіальної громади Нікопольського району; с. Борисівка Червоногригорівської селищної територіальної громади; с. Дмитрівка Червоногригорівської селищної територіальної громади; с. Привільне Червоногригорівської селищної територіальної громади; Великомихайлівська сільська територіальна громада; Маломихайлівська сільська територіальна громада; Новопавлівська сільська територіальна громада; Межівська селищна територіальна громада, Покровська селищна територіальна громада, Слов'янська сільська територіальна громада.

Заборона на відключення/обмеження споживання електричної енергії споживачам впливає на Відповідача безпосереднім чином та призводить до зменшення можливості збору коштів від споживачів електричної енергії.

Натомість у випадку наявності можливості на відключення/обмеження споживання електричної енергії споживачам Відповідач, не здійснював би закупівлю електричної енергії для таких споживачів на ринку електричної енергії, не мав би зобов'язань перед оператором системи передачі та оператором системи розподілу з оплати послуг з передачі та розподілу відповідно, тобто не мав додаткових зобов'язань з оплати обсягів електричної енергії, які споживачі продовжують споживати не сплачуючи за них, оскільки фактично надані послуги з передачі електричної енергії, які враховані в тарифі споживачів електричної енергії, Товариство має сплачувати Позивачу не в залежності від того, чи сплатив їх кінцевий споживач постачальнику електричної.

Також, Відповідач володів би механізмом впливу на споживачів для виконання останніми обов'язків щодо оплати за спожиту електричну енергію.

Через прийняття зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, Товариство законодавчо позбавлене можливості на будь-яке компенсування втрат, що викликані несвоєчасністю здійснення оплати споживачами за спожиту електричну енергію, що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою.

Крім того, Постановою НКРЕКП від 27.12.2017 №1469 (в редакції Постанови НКРЕКП від 10.01.2024 №4 зі змінами) підпункт 29 пункту 2.2 доповнено положенням про те, що постачальник електричної енергії при проведенні розрахунків за отримані послуги з передачі та розподілу електричної енергії повинен забезпечувати недискримінаційність та пропорційність розрахунків перед операторами систем за відповідний розрахунковий період (місяць), що спричинило для постачальників електричної енергії кризу та призвело до неспроможності повноцінного і своєчасного виконання ними своїх обов'язків за укладеними договорами.

В свою чергу, колегія суддів не може залишити поза увагою ту обставину, що Постачальник універсальних послуг, яким є Відповідач не має можливості нараховувати побутовим споживачам ані штраф, ані пеню, ані 3% річних, ані інфляційні втрати, але при цьому інші учасники ринку (у тому числі і Позивач) застосовують до нього заходи відповідальності, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Керуючись положеннями ст. 86 ГПК України, оцінивши подані докази у їх сукупності, враховуючи особливості здійснення господарської діяльності Відповідача та негативні економічні процеси, які склалися на даний час, апеляційний суд вважає, що розстрочення виконання рішення може дозволити боржнику акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання, виходячи з пріоритету відновлення порушеного права Позивача та інтересу у вигляді отримання сум відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, компенсації (плати) за користування утримуваними боржником грошовими коштами, належними до сплати кредитору, за наявності достатніх даних вважати реальною можливість відшкодування Відповідачем заборгованості за рішенням суду у даній справі, уникнувши настання стану неплатоспроможності.

Позивачем не підтверджено понесення будь-яких збитків у зв'язку з порушенням Відповідачем своїх зобов'язань, а знецінення грошових коштів за час прострочення достатньою мірою покрите задоволеними до стягнення сумами інфляційних втрат у розмірі 24404705,37 грн, а також компенсовано 3 % річних у розмірі 8 273 635,82 грн.

До того ж, варто зауважити, що норми права, закріплені у ст. 331 ГПК України, не пов'язують можливість розстрочення виконання рішення суду з одночасним існуванням у часі моменту, у який боржником допущено порушення зобов'язання, та обставин, якими боржник обґрунтовує застосування зазначених норм права.

Отже, апелянтом доведено неправильну оцінку судом першої інстанції підстав, що впливають на можливість розстрочення виконання рішення, зокрема, фінансового стану сторін, ризику настання неплатоспроможності Відповідача у разі одномоментного виконання рішення суду тощо.

Натомість розстрочення виконання рішення суду у даній справі сприятиме належному виконанню заявником своїх зобов'язань, можливості запланувати та здійснити відповідні витрати, а, отже, належним чином виконати рішення суду у справі та, як наслідок, буде сприяти захисту інтересів обох сторін та переслідує мету недопущення значного погіршення економічної ситуації боржника.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що обставини, які склалися у Відповідача, у своїй сукупності є такими, що ускладнюють виконання судового рішення, а також те, що розстрочення виконання рішення на 12 місяців рівними платежами не суперечить приписам ст. 331 ГПК України, відповідає принципам справедливості та розумності, а також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає за можливе частково задовольнити заяву ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» про розстрочення виконання рішення.

За вказаних обставин, апеляційну скаргу у відповідній частині належить задовольнити частково, скасувавши оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення та постановивши в цій частині нове - про розстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025 у межах передбаченого законом періоду від дати постановлення рішення, а саме на період січень-травень 2026 року з оплатою рівними частинами за наступним графіком оплати: 6614096,26 до 31.01.2026; 6 614 096,26 до 28.02.2026; 6 614 096,26 до 31.03.2026; 6 614 096,26 до 30.04.2026; 6 614 096,25 до 22.05.2026.

В іншій частині рішення залишається без змін.

Як передбачено ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 123, 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025 у справі № 904/214/25 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025 у справі №904/214/25 в частині відмови у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" про розстрочення виконання рішення задовольнити частково.

Розстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025 у справі № 904/214/25 на період січень-травень 2026 року з оплатою рівними частинами за наступним графіком оплати:

№ Сума платежу, грн Термін оплати

1. 6 614 096,26 до 31.01.2026

2. 6 614 096,26 до 28.02.2026

3. 6 614 096,26 до 31.03.2026

4. 6 614 096,26 до 30.04.2026

5. 6 614 096,25 до 22.05.2026.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025 у справі №904/214/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги".

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 24.02.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Попередній документ

134382392

Наступний документ

134382394

Інформація про рішення:

№ рішення:	134382393
№ справи:	904/214/25
Дата рішення:	14.01.2026
Дата публікації:	27.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (22.05.2025)
Дата надходження:	17.01.2025
Предмет позову:	стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

04.03.2025 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
24.04.2025 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
22.05.2025 14:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.11.2025 10:30	Центральний апеляційний господарський суд
14.01.2026 09:15	Центральний апеляційний господарський суд