25 лютого 2026 року Справа 160/3986/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви військової частини НОМЕР_1 в особі представника Кульчицького Романа Володимировича до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
20.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 19.02.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява військової частини НОМЕР_1 в особі представника Кульчицького Романа Володимировича до ОСОБА_1 , в якій представник позивача просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (на фінансовому забезпеченні якої знаходилась військова частина НОМЕР_3 ) ЄДРПОУ НОМЕР_4 , безпідставно набуті кошти із відсутністю правових підстав для отримання грошового забезпечення (премії) за грудень 2023 року в розмірі 9596,38 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість гривень 38 коп.) за реквізитами (IBAN НОМЕР_5 ), призначення платежу: відшкодування шкоди, завданої отриманням грошового забезпечення без належної на те правової підстави за грудень 2023 року; отримувач: військова частина НОМЕР_1 , (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що днем виявлення факту отримання ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів (премії) за грудень 2023 в розмірі 9596, 38 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість гривень 38 коп.) є наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 24.01.2025 року №36 «Про результати службового розслідування за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_3 », таким чином присічний строк позовної давності спливає 24.01.2028 року. На підставі спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.06.2025 року № Д-321/78/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та директиви командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 10.10.2025 року №Д-41/ДСК військова частина НОМЕР_3 з 01.08.2025 року ліквідовується, код ЄДРПОУ анулюється, а правонаступником визначено - військову частину НОМЕР_1 . Згідно внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_3 представниками 2 територіального управління внутрішнього аудиту, виявлено факт безпідставно набутих коштів (премії) за грудень 2023 в сумі 9596,38 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість гривень 38 коп.) отриманих колишнім військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 , який згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 31.12.2023 №184 самовільно залишив військову частину. Підставою для не нарахування та не виплати колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 премії та додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 за грудень 2023 року, є наслідки дій зазначеного військовослужбовця, який має ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особою). Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 24.01.2025 року №36 «Про результати службового розслідування за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_3 » встановлено, що військовослужбовець старший солдат ОСОБА_1 у зв'язку з вчиненням дій які мають ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби) не мав правових підстав для отримання грошових виплат за грудень 2023 року в сумі 13 434,93 грн. (тринадцять тисяч чотириста тридцять чотири грн. 93 коп.), з них 1727,35 грн - оплата ПДФО, 2 111,20 грн. - сплата ЄСВ, 9596,38 грн. - щомісячна премія. Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини 24.12.2023 року, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця (грошове забезпечення за грудень 2023 року було виплачено 23.12.2023 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 21.12.2023 року № 277, до факту вчинення ОСОБА_1 СЗЧ). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 31.12.2023 року №184 старшого солдата ОСОБА_1 визнано таким, що 24.12.2023 року вчинив самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 26.01.2024 року №26 солдата ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та призупинено військову службу. Відповідно до довідки про вартісну оцінку шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_1 від 15.02.2026 року №1656/4485, встановлено переплату грошового забезпечення за грудень 2023 року у розмірі 9596,38 грн (дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість гривень 38 копійок). Отже, військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 вчинивши 24.12.2023 року дію, яка має ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану) у відповідності до вимог пункту 5 розділу XVI та пункту 15 розділу ХХXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 втратив право на отримання щомісячної премії відповідно до його особистого внеску в загальні результати служби за грудень 2023 в розмірі - 9596,38 грн. Нарахування та виплата грошового забезпечення за грудень 2023 року старшому солдату ОСОБА_1 були здійснена на законних підставах відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 21.12.2023 № 277 та вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260. На момент видання наказу про виплату грошового забезпечення 21.12.2023 року зазначений військовослужбовець обліковувався таким, що проходить військову службу, та не був виключений зі списків особового складу військової частини. Лише після встановлення факту самовільного залишення місця служби та видання відповідного наказу командиром військової частини НОМЕР_3 про визнання старшого солдата ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину, виникли правові підстави для припинення подальших виплат грошового забезпечення. Оскільки переплата грошового забезпечення виникла внаслідок самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 з 24.12.2023 року, що підтверджується наказом командира військової частини №184 від 31.12.2023 року, та фактичної відсутності останнього на службі без поважних причин, можна дійти висновку, що виплата грошового забезпечення за грудень 2023 року у сумі 9596,38 грн була здійснена в результаті недобросовісної поведінки з боку набувача. ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем та усвідомлюючи факт свого самовільного залишення військової частини і невиконання обов'язків військової служби, знав або повинен був знати про відсутність правових підстав для отримання грошового забезпечення за період фактичної відсутності. Отримуючи грошове забезпечення за грудень 2023 року в повному обсязі, він усвідомлював або повинен був усвідомлювати, що не перебуває у правовому режимі виконання військової служби, не виконує службові обов'язки та не має законного права на відповідні бюджетні виплати. Незважаючи на це, ОСОБА_1 не повідомив військову частину про безпідставне отримання коштів, не вжив заходів щодо їх добровільного повернення, чим проявив недобросовісність як набувач безпідставно отриманого майна.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 23.02.2026 року передана судді Пруднику С.В.
Відповідно до пунктів 3 та 6 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Так, відповідно до частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивачем до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору за подання позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 4 Закону встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить 3328,00 гривень.
Враховуючи ціну позову, під час звернення з даним позовом до суду позивачу необхідно було сплатити судовий збір в сумі 2662,40 грн (0,8 х (9596,38 х 1,5%, але не менше 3328,00 грн)).
Відтак, позивачу необхідно надати до суду докази сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн. сплаченого на наступні реквізити:
отримувач коштів: ГУК у Дн-кій обл./Чечел.р/22030101
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП
код банку отримувача (МФО): 899998
рахунок отримувача (IBAN): UA368999980313141206084004632
код класифікації доходів бюджету: 22030101
Призначення платежу:
*;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Також, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Так, особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовано статтею 122 КАС України.
Згідно з ч. 1 цієї статті, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Також цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду (ч.3 ст.122 КАС України).
Частиною 5 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У контексті спірного питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає, що до спірних правовідносин належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду з позовом, передбачений ч.2 ст.122 КАС України, оскільки у цьому спорі з позовом до суду звернувся саме суб'єкт владних повноважень.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.01.2021 року у справі №140/6315/20, від 24.06.2021 року у справі №420/4099/20, від 06.04.2023 року у справі №320/7204/21 від 08.11.2024 року у справі №420/13987/23.
Варто врахувати правову позицію Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 08.11.2024 року у справі №420/13987/23, де суд касаційної інстанції зокрема зазначив, що саме дата прийняття наказу "Про результати службового розслідування" є датою початку обчислення процесуального строку для звернення до суду у вказаних правовідносинах, який в цьому випадку має становити три місяці.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь військової частини вартість завданих збитків у розмірі 9596,38 грн.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 24.01.2025 року №36 «Про результати службового розслідування за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_3 » встановлено, що військовослужбовець старший солдат ОСОБА_1 у зв'язку з вчиненням дій які мають ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби) не мав правових підстав для отримання грошових виплат за грудень 2023 року в сумі 13 434,93 грн. (тринадцять тисяч чотириста тридцять чотири грн. 93 коп.), з них 1727,35 грн - оплата ПДФО, 2 111,20 грн. - сплата ЄСВ, 9596,38 грн. - щомісячна премія.
При цьому до суду позивач звернувся лише 19.02.2026 року (документ сформований в системі «Електронний суд» 19.02.2026 року), тобто з пропуском встановленого законом строку.
Таким чином, саме дата прийняття наказу від 24.01.2025 року №36 «Про результати службового розслідування за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_3 » - 24.01.2025 року є датою початку обчислення тримісячного строку для звернення до суду, який передбачений частиною другою статті 122 КАС України.
З урахуванням означеного, строк для звернення до суду, який передбачений частиною другою статті 122 КАС України, сплив 23.04.2025 року, втім військова частина НОМЕР_1 звернулася з позовом до суду лише 19.02.2025 року.
При цьому, посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9544/19 та застосування трирічного строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованими, оскільки у даній справі Мале приватне підприємство "Аквадон" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації та Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 55114035,78 грн, у тому числі: 15159840,00 грн основного боргу, 4378494,00 грн 3% річних, 31172490,21 грн інфляційних втрат та 4403211,57 грн збитків.
Так, позовна заява була мотивована безпідставним утриманням (збереженням) відповідачем суми боргу у складі спірної суми коштів, які підлягають поверненню позивачу, що зумовлено встановленням Верховним Судом у справі №910/4749/16 недійсності (нікчемності) правочину, а саме додаткової угоди від 25.12.2008 №3 (далі - Додаткова угода) до інвестиційного договору від 07.04.2009 №9 (далі - Інвестиційний договір) про реконструкцію нежилого будинку, за якими позивач сплатив ринкову вартість об'єкта за вказаними угодами в сумі 15159840,00 грн. Вимоги щодо 3% річних та інфляційних нарахувань мотивовані обов'язком сплати відповідних сум за весь період прострочення вказаного грошового зобов'язання з огляду на недійсність Додатковї угоди з моменту її укладення. Вимоги щодо суми збитків мотивовані фактичними безальтернативними витратами позивача на утримання ним нерухомості (набутої за нікчемним правочином) до моменту її повернення відповідачу-1.
Верховний Суд у справі №910/9544/19 зазначив наступне:
«…67. Суди встановили, що позивач здійснив виконання Додаткової угоди шляхом перерахування до місцевого бюджету міста Києва на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві 15159840,00 грн вартості нерухомого майна на підставі платіжних доручень №2 від 26.02.2009 та №1 від 15.10.2009, тобто перебіг позовної давності у спірних правовідносинах розпочався з 2009 року.
68. Отже, враховуючи встановлену нормами ст. 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення позивача з вимогами у цій справі 18.07.2019, то на момент звернення МПП " ІНФОРМАЦІЯ_3 " за захистом порушеного права на заявлену до стягнення суму грошових коштів сплила позовна давність.
69. В обґрунтування поважності причин пропущення строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом МПП "Аквадон" зазначило, що протягом 2011-2018 років між позивачем та прокуратурою існували спори щодо нерухомого майна, за яке позивачем було сплачено спірні кошти у розмірі 15159840,00 грн. Як вказує позивач протягом всього цього часу, він вважав себе власником нерухомого майна, тому підстави для звернення до суду з позовом про стягнення сплачених сум за таке майно були відсутні.
70. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність поважних причин пропущення позовної давності позивачем та захисту порушеного права позивача, оскільки до встановлення в судовому порядку обставин нікчемності Додаткової угоди до Інвестиційного договору (на підставі якої позивач сплатив спірні кошти), тобто до 13.06.2018, захист порушених прав позивача був об'єктивно неможливим. Крім того, наведена Додаткова угода вважалася чинною та відповідно підстав для повернення коштів, сплачених позивачем на її виконання, не було.
71. При цьому, суди правильно врахували ті обставини, що нікчемність Додаткової угоди було визначено саме остаточним рішенням у справі №910/4749/16 - постановою Верховного Суду від 13.06.2018, а позивач звернувся з цим позовом до суду 18.07.2019, тобто через рік після того, як у позивача виникла об'єктивна можливість і підстава повернення коштів від відповідача…».
Аналіз наведеного свідчить, що спірні правовідносини у справі №910/4749/16 не є тотожними відносинам, які виникли у даній справі.
Адже предметом позову у справі №910/4749/16 було безпідставне утримання (збереженням) відповідачем суми боргу у складі спірної суми коштів, які підлягають поверненню позивачу, що зумовлено встановленням Верховним Судом у справі №910/4749/16 недійсності (нікчемності) правочину, а саме додаткової угоди від 25.12.2008 №3 (далі - Додаткова угода) до інвестиційного договору від 07.04.2009 №9 (далі - Інвестиційний договір) про реконструкцію нежилого будинку, за якими позивач сплатив ринкову вартість об'єкта за вказаними угодами в сумі 15159840,00 грн., основного боргу, 4378494,00 грн 3% річних, 31172490,21 грн інфляційних втрат та 4403211,57 грн збитків.
При цьому позов у справі №910/4749/16 було подано в порядку господарського судочинства.
Тоді як предметом позову у даній справі є стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (на фінансовому забезпеченні якої знаходилась військова частина НОМЕР_3 ) ЄДРПОУ НОМЕР_4 , безпідставно набуті кошти із відсутністю правових підстав для отримання грошового забезпечення (премії) за грудень 2023 року в розмірі 9596,38 грн. та позов подано суб'єктом владних повноважень в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц висловлена позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини."
Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16, зокрема вказав, що позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена. Позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Суд зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
За висновком ЄСПЛ, викладеним в його рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі МШ Голуб проти України, право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 року по справі №9901/82/19.
Частиною 6 ст. 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку (за період з 24.04.2025 року по 19.02.2026 року), якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву військової частини НОМЕР_1 в особі представника Кульчицького Романа Володимировича до ОСОБА_1 про стягнення коштів - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн. сплаченого на наступні реквізити:
отримувач коштів: ГУК у Дн-кій обл./Чечел.р/22030101
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП
код банку отримувача (МФО): 899998
рахунок отримувача (IBAN): UA368999980313141206084004632
код класифікації доходів бюджету: 22030101
Призначення платежу:
*;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа;
- вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку (за період з 24.04.2025 року по 19.02.2026 року), якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С. В. Прудник