25 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/12895/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач в період з 19.08.2025 по 20.08.2025 провів позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань праці. За результатами перевірки складено Акт від 20.08.2025 № ЗХ/ЛВ/26186/023610, яким встановлено порушення вимог законодавства про працю. На підставі висновків акта перевірки відповідач склав припис про усунення виявлених порушень від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 усунути виявлені порушення законодавства про працю в термін до вересня 2025 року. 05.09.2025 позивач оскаржила вказаний припис, однак рішенням від 10.10.2025 №ЗХ/3.1/6423-25 скаргу залишено без задоволення, а припис - без змін.
Позивач зазначає, що перевірка проведена з порушенням вимог законодавства та без належних правових підстав; висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються документами, наданими позивачем. Крім того, працівник був належним чином ознайомлений з правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами праці, оплати та графіком роботи, що підтверджується наказом про прийняття на роботу та іншими документами; облік робочого часу вівся належним чином, а оплата праці здійснювалася пропорційно фактично відпрацьованому часу.
Оскаржуваний припис є немотивованим, нечітким та таким, що фактично не підлягає виконанню, оскільки не містить конкретного способу усунення нібито виявлених порушень, а також стосується працівника, який на момент перевірки вже був звільнений.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного від 10.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав що позаплановий захід державного нагляду (контролю) проведено на законних підставах відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V) та статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на підставі звернення фізичної особи та за погодженням центрального органу; перевірку проведено на підставі належно оформленого наказу та направлення, документи вручено уповноваженій особі суб'єкта господарювання, що відповідає вимогам законодавства щодо належності повідомлення. За результатами перевірки складено акт від 20.08.2025 № ЗХ/ЛВ/26186/023610, яким встановлено порушення вимог пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України (неналежне інформування працівника про умови праці, режим роботи та оплату) та частини першої статті 7 Закону №2136-ІХ (неналежне ведення достовірного обліку робочого часу), на підставі висновків якого винесено припис про усунення порушень. Відповідач наголошує, що припис є похідним від акта, відповідає уніфікованій формі, містить конкретні порушення, посилання на норми права та строки їх усунення, а вимога зазначати спосіб усунення порушень законом не передбачена. Також відповідач вважає безпідставними посилання позивача на постанову Галицького районного суду м. Львова у справі про адміністративне правопорушення, оскільки така постанова не має преюдиційного значення щодо правомірності припису і не зобов'язує адміністративний суд приймати аналогічну правову оцінку. А тому зазначає, що припис винесено в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що усі викладені у відзиві твердження жодним чином не спростовують викладені у позовній заяві доводи.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач також подав до суду додаткові пояснення від 23.10.2025, в яких підтримав позицію, викладену в раніше поданих заявах по суті спору.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_2 з 03.03.2024 зареєстрована як ФОП; основний вид економічної діяльності: 47.77 роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 21)
18.08.2025 відповідач видав наказ від №513/ЗХ-ЗК та направлення №ЗХ/1/13824-25, якими заступника начальника відділу з питань праці південного регіону Управління інспекційної діяльності у Львівській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та інспекторів праці вказаного відділу уповноважено на проведення позапланового заходу зі здійснення державного (нагляду) контролю у формі перевірки щодо додержання законодавства про працю з питань оформлення трудового договору, особливостей обміну документами, організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у роботодавця, ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці, оплати праці, виплати грошової компенсації відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», законності припинення трудових договорів, ФОП ОСОБА_1 в період з 19.08.2025 по 20.08.2025, адреса місця провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 (а.с. 129-130, 131-132).
Посадовими особами відповідача у період з 13:40 год. 19.08.2025 по 16:55 год. 20.08.2025 проведено позапланову перевірку підприємства.
За результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) уповноваженими особами відповідача складено акт від 20.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610, яким зафіксовано такі порушення: пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України, частини першої статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі - Закон №2136-ІХ) (а.с. 10-20).
У зв'язку із встановленням порушення вимог законодавства про працю відповідачем складено припис від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П про усунення виявлених порушень законодавства (а.с. 38-40).
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 12.11.2025 у справі №461/8366/25 закрито провадження відносно ОСОБА_1 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП у зв'язку із відсутністю в її діях складу і події адміністративного правопорушення (а.с. 80-83).
Не погодившись із приписом та вважаючи його протиправним і таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною першою статті 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96).
Пунктом 1 Положення №96 визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Підпунктами 6, 9 пункту 4 Положення №96 визначено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює:
- державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю;
- державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Пунктом 7 Положення №96 встановлено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Відповідно до статті 1 Закону №877-V у цьому Законі нижчезазначені терміни вживаються в такому значенні:
державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку (частина третя статті 4 Закону №877-V).
Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). (абзац 8 частини четвертої статті 4 Закону №877-V).
Органи державного нагляду (контролю) та суб'єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу (частина восьма статті 4 Закону №877-V).
Плановий чи позаплановий захід щодо суб'єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи-підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи (частина одинадцята статті 4 Закону №877-V).
Перед початком здійснення державного нагляду (контролю) посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить запис до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу у суб'єкта господарювання) (частина дванадцята статті 4 Закону №877-V).
При здійсненні заходів державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані використовувати виключно уніфіковані форми актів (частина п'ятнадцята статті 4 Закону №877-V).
Частиною першою статті 6 Закону №877-V визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи територіального органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб'єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб територіального органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред'явили документи, передбачені цим абзацом.
Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Фізичні особи та посадові особи органів місцевого самоврядування, які подали безпідставне звернення про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом. Повторне проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю), забороняється.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.
Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення) (абзац 1 частини п'ятої статті 7 Закону №877).
Відповідно до статті 10 Закону №877-V суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема: бути поінформованим про свої права та обов'язки; вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства; перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), залучати під час здійснення таких заходів третіх осіб; одержувати та ознайомлюватися з актами державного нагляду (контролю); надавати органу державного нагляду (контролю) в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта; оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб; вести журнал реєстрації заходів державного нагляду (контролю) та вимагати від посадових осіб органів державного нагляду (контролю) внесення до нього записів про здійснення таких заходів до початку їх проведення; з'ясування посадовими особами під час здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) питань, інших ніж ті, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення такого заходу.
Статтею 11 Закону №877-V визначено, що суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов'язаний: допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання ними порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом; не створювати перешкоди органам державного нагляду (контролю) чи їх посадовим особам при здійсненні ними заходів державного нагляду (контролю), за умови що зазначені заходи здійснюються такими особами відповідно до вимог закону; виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону; одержувати примірник акта та/або припису органу державного нагляду (контролю) за результатами здійсненого планового чи позапланового заходу.
Відповідно до частини шостої статті 7 Закону №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. У разі створення суб'єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов'язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону №877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Припис обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (частина восьма статті 7 Закону №877).
Частиною першою статті 12 Закону №877-V встановлено, що невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.
Слід зауважити, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 (далі - Указ №64/2022) у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє на теперішній час.
Відповідно до статті 16 Закону №2136-ІХ у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються: за наявності підстав, визначених абзацами п'ятим, восьмим, дев'ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації; у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.
У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються.
Судом встановлено, що за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) уповноваженими особами відповідача складено акт від 20.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610, яким зафіксовано порушення пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України, частини першої статті 7 Закону №2136-ІХ (а.с. 10-20). У зв'язку із встановленням порушення вимог законодавства про працю складено припис від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П про усунення виявлених порушень законодавства.
Крім того, відповідач склав протокол про адміністративне правопорушення від 29.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П/ПТ.
Однак, постановою Галицького районного суду м. Львова від 12.11.2025 у справі №461/8366/25 закрито провадження відносно ОСОБА_1 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП у зв'язку із відсутністю в її діях складу і події адміністративного правопорушення (а.с. 80-83).
Щодо суті виявлених порушень суд зазначає, що згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас згідно з частиною сьомою статті 78 КАС України для суду не є обов'язковою саме правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи.
Таким чином, під час розгляду справи не підлягають доказуванню раніше встановлені обставини рішенням суду, що набрало законної сили, зокрема, в адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Водночас надана судом правова оцінка щодо певного факту не є обов'язковою для суду при розгляду іншої справи.
Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №160/13426/19, висловлюючи висновки щодо застосування норм статті 78 КАС України, зазначав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Суд звертає увагу, що преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у справі №815/1131/18.
Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Таким чином, преюдиційними можуть бути, за визначених у КАС України умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Як зазначалось вище, постановою Галицького районного суду м. Львова від 12.11.2025 у справі №461/8366/25 закрито провадження відносно ОСОБА_1 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП у зв'язку із відсутністю в її діях складу і події адміністративного правопорушення (а.с. 80-83).
Щодо порушення позивачем пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов'язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення).
Так, постановою Галицького районного суду м. Львова від 12.11.2025 у справі №461/8366/25, яка набрала законної сили 24.11.2025, встановлено: […] обов'язок ознайомлення ФОП ОСОБА_1 до початку роботи працівника ОСОБА_3 із правилами внутрішнього трудового розпорядку ФОП ОСОБА_1 дотримано, що підтверджується наказом про прийняття на роботу працівника б/н від 14.02.2025, в якому чітко прописано, що з умовами праці та відпочинку, умовами оплати праці та графіком робіт, правами та обов'язками, наказом та Правилами внутрішнього трудового розпорядку ознайомлений, що засвідчується датою та підписом працівника про ознайомлення, копія якого додається.
Також на підтвердження ознайомлення ОСОБА_3 із положеннями відповідно до вимог ст. 97 КзПП, свідчить той же наказ про прийняття на роботу ОСОБА_3 , в якому вказано, що він ознайомлений з умовами оплати праці та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, в яких містяться всі необхідні положення.
На підтвердження того, що ФОП ОСОБА_1 узгоджено з найманими працівниками тривалість робочого часу слід зазначити наступне.
Графік змінної роботи був розроблений на 2025 рік, з урахуванням кількості календарних днів в місяцях. Кількість годин і зміни відображено в затвердженому графіку роботи, що додається до наказу про затвердження графіку роботи від 25.11.2024 року. У графіках роботи працівників за січень - липень 2025 року кожному працівнику зазначено тривалість роботи у кількості 5,25 годин та у табелях обліку робочого часу (наданих при перевірці) відображено ФАКТИЧНО ВІДПРАЦЬОВАНИЙ ЧАС працівників, що узгоджується з наведеними документами. Тобто, роботодавець виконав вимогу закону та затвердив графік роботи зі змінами на 2025 рік. Задля зручності роботи працівників та забезпечення роботи магазину, було здійснено доповнення до наказу про затвердження графіку в якому визначено деталізацію по змінам, та що працівники можуть обирати коли саме їм зручно відпрацювати 5,25 годин відповідно до обраної ними зміни (1,2, день або вечір), що не суперечить законодавству України. Щодо тривалості робочого часу, то графіки змінної роботи розробляються та затверджуються на рік, з урахуванням кількості календарних днів в місяці. При цьому, кількість годин роботи в місяць є змінною.
У заяві про прийняття на роботу від ОСОБА_3 просить прийняти його на роботу на неповний робочий день з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу. Саме тому, в наказі про прийняття на роботу при змінному графіку кількість годин не прописується, але це відображається в затвердженому графіку роботи до наказу про затвердження графіку роботи б/н від 25.11.2024 року. Як вже зазначалося, у наказі про прийом на роботу є відмітка щодо ознайомлення працівника з графіком роботи. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 ознайомлено працівника з усіма необхідними умовами.
Таким чином необхідно дійти до висновку, що ФОП ОСОБА_1 дотримано вимоги п. 5 ч. 1ст. 29 КЗпП, а вказані у Протоколі порушення є надуманими та не відповідають дійсності.
У справі, що розглядається, також до позовної заяви долучено: наказ (розпорядження) про прийняття на роботу від 14.02.2025 №б/н (а.с. 30), наказ від 25.11.2024 №б/н «Про запровадження режиму підсумованого обліку робочого часу та затвердження графіку роботи на 2025 рік» (а.с. 32), наказ від 30.04.2024 №б/н «Про затвердження та введення в дію Положення про оплату працю» (а.с. 34), Положення про оплату праці працівників (а.с. 33), Правила внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 35-37), доповнення до наказу про запровадження режиму підсумованого обліку робочого часу та затвердження графіка роботи на 2025 рік від 27.11.2024 №б/н (а.с. 26), від 26.11.2024 №б/н (а.с. 27), графік роботи (а.с. 28)
Суд зазначає, що зі змісту наказу від 14.02.2025 № б/н вбачається чітке визначення факту ознайомлення працівника ОСОБА_4 з умовами праці та відпочинку, порядком оплати праці, графіком роботи, його правами та обов'язками, а також із наказом і Правилами внутрішнього трудового розпорядку. Зазначене підтверджується особистим підписом працівника із зазначенням дати ознайомлення. Таким чином, вказаним наказом належним чином підтверджується, що ОСОБА_4 був ознайомлений з умовами оплати праці та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, які містять усі необхідні положення.
Щодо тривалості робочого часу суд зазначає, що графіки змінної роботи розробляються та затверджуються щороку з урахуванням кількості календарних днів у кожному місяці. Відповідно, місячна норма робочого часу є змінною та залежить від затвердженого графіка. У заяві про прийняття на роботу ОСОБА_4 просив прийняти його на умовах неповного робочого дня з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу. З огляду на це, у наказі про прийняття на роботу при встановленні змінного графіка конкретна кількість годин не зазначається, оскільки вона визначається у затвердженому графіку роботи, який є додатком до наказу про затвердження графіка роботи б/н від 25.11.2024. Крім того, як уже зазначалося, наказ про прийняття на роботу містить відмітку про ознайомлення працівника з графіком роботи, що підтверджує належне інформування його про встановлений режим праці.
Отже, з огляду на викладене суд доходить висновку, що наказ (розпорядження) ФОП ОСОБА_1 , а також інші локальні нормативні акти, надані до матеріалів справи, містять усю необхідну інформацію та підтверджують факт належного ознайомлення ОСОБА_4 до початку роботи з його правами та обов'язками, умовами праці, режимом роботи, порядком оплати праці та Правилами внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, відповідні накази містять особистий підпис ОСОБА_4 , яким підтверджується його ознайомлення з визначеними умовами праці.
Щодо порушення позивачем частини першої статті 7 Закону №2136-ІХ, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №2136-ІХ у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів на територіях активних та можливих бойових дій, перелік яких затверджений у порядку, встановленому законодавством, визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
З позиції відповідача позивачем порушено приписи частини першої статті 7 Закону №2136-ІХ, оскільки існують об'єктивні джерела, що прямо підтверджують факт тривалості робочого дня понад 5,25 год у магазині «Золотий вік» (що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ). Зокрема, зафіксовано діалог інспектора праці з адміністратором залу Кравецьким В. В., який стверджує, що в магазині «Золотий вік» (що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 2) працює два адміністратора залу, та вони змінюють один одного через день; відповідно в день проведення перевірки його змінник має вихідний, що свідчить про те, що адміністратор залу ОСОБА_5 , беззастережно підтверджує факт тривалості робочого дня працівників понад 5,25 год. З огляду на те, що графік роботи магазину є наступним - в понеділок-суботу з 10.00 год до 21.00 год, в неділю з 10.00 год до 20.00 год., а це більше ніж 5,25 годин в день, є всі підстави стверджувати про те, що ФОП ОСОБА_1 не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи у встановленому законодавством порядку.
За зальним правилом робочий час є часом під час якого працівник перебуває на робочому місці та виконує свої посадові обов'язки. Тоді як час, поза межами робочого часу, визначається як час відпочинку.
Робочий час, відповідно до пункту 1 Директиви 2003/88/ЄС означає будь-який період, під час якого працівник працює, знаходиться в розпорядженні роботодавця, виконує свою діяльність або обов'язки відповідно до національного законодавства та (або) практики.
У листі Міністерства праці та соціальної політики України «Про режим роботи, тривалості робочого часу і часу відпочинку» від 22.06.2007 визначено, що робочий час це час, протягом якого працівник зобов'язаний виконувати обов'язки за трудовим договором.
Як уже зазначалося, графік змінної роботи на 2025 рік було розроблено з урахуванням кількості календарних днів у кожному місяці та затверджено наказом від 25.11.2024 року. Кількість робочих годин і черговість змін визначені у відповідному графіку роботи, що є додатком до вказаного наказу.
Із графіків роботи працівників за період січень - липень 2025 року вбачається, що для кожного працівника встановлено тривалість роботи 5,25 години за зміну. Дані табелів обліку робочого часу, наданих під час перевірки, відображають фактично відпрацьований час працівників, який узгоджується із затвердженими графіками роботи. Отже, роботодавцем виконано вимоги законодавства щодо затвердження режиму роботи на 2025 рік та належного обліку робочого часу.
З метою забезпечення безперервної роботи магазину та зручності для працівників до наказу про затвердження графіка було внесено доповнення, яким деталізовано порядок чергування змін та передбачено можливість для працівників обирати, за погодженням із керівником, денну або вечірню частину зміни тривалістю 5,25 години. Такий підхід не суперечить вимогам чинного законодавства та не змінює встановленої тривалості робочого часу.
Під час дослідження табелів обліку робочого часу за січень - липень 2025 року встановлено, що щоденно у магазині перебували двоє продавців непродовольчих товарів та один адміністратор залу, при цьому директор магазину та заступник директора здійснювали чергування позмінно. Кожен працівник відпрацьовував 5,25 години відповідно до затвердженого графіка.
ОСОБА_3 працював у першій зміні тривалістю 5,25 години, а денний чи вечірній вихід узгоджував із директором магазину. У табелі обліку робочого часу відображено саме фактично відпрацьований ним час, а оплата праці здійснювалася пропорційно відпрацьованим годинам, що відповідає умовам його заяви про прийняття на роботу на неповний робочий день.
Суд також враховує, що на момент виникнення спірних правовідносин роботодавець не вбачав необхідності у роботі двох адміністраторів залу одночасно. Крім того, адміністратор залу був прийнятий на роботу на умовах неповного робочого часу відповідно до поданої ним заяви.
Посилання контролюючого органу на нібито наявну письмову інформацію працівників про те, що тривалість робочої зміни становила 12 годин, не можуть бути покладені в основу висновків про порушення, оскільки такі документи роботодавцю не надавалися. ФОП ОСОБА_1 не була ознайомлена із зазначеними матеріалами, а у відповідь на адвокатський запит у наданні відповідних документів було відмовлено. За таких обставин вказані твердження не підтверджені належними та допустимими доказами і не можуть свідчити про наявність порушення вимог законодавства про працю.
Також, слід звернути увагу, що згідно з частиною першою статті 7 Закону №2136-ІХ у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів на територіях активних та можливих бойових дій, перелік яких затверджений у порядку, встановленому законодавством, визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
Однак згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 №376, місто Львів не належить до жодної з категорій території, що визначені частиною 1 статті 7 Закону №2136-ІХ.
Водночас згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Стосовно доводів представника позивача про те, що у приписі відсутнє чітке визначення заходів, які позивач повинен вжити для усунення встановлених порушень, суд зазначає таке.
Відповідно до частини восьмої статті 7 Закону №877-V припис обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
З аналізу частини восьмої статті 7 Закону № 877-V вбачається, що припис є обов'язковою до виконання у визначений строк письмовою вимогою посадової особи органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень вимог законодавства. Такий акт не передбачає застосування санкцій, однак покладає на суб'єкта господарювання обов'язок вчинити конкретні дії, спрямовані на усунення встановлених порушень. Відтак можливість його належного виконання безпосередньо залежить від чіткості визначення контролюючим органом конкретного способу (заходів), яких має вжити адресат припису.
Отже, вимога про усунення порушень повинна бути викладена у письмовій формі, прийнята в межах компетенції контролюючого органу та містити чіткі, конкретні й зрозумілі приписи, адресовані визначеному суб'єкту, які є обов'язковими до виконання.
Водночас припис є актом індивідуальної дії, тобто документом, виданим суб'єктом владних повноважень з метою реалізації норм права у конкретній життєвій ситуації, який не встановлює загальнообов'язкових правил поведінки, а стосується прав та обов'язків чітко визначеного адресата. Його визначальною ознакою є конкретність: чітке формулювання юридичного волевиявлення, вирішення конкретного питання у сфері державного управління, визначеність адресата та покладення на нього конкретних обов'язків за умови відповідності такого акта вимогам чинного законодавства.
Як вбачається зі змісту оскарженого припису, відповідач фактично відтворив у ньому висновки акта позапланового заходу контролю та зазначив про необхідність дотримання норм трудового законодавства, перелічивши виявлені порушення щодо обліку робочого часу, оформлення трудових відносин та належного інформування працівників. Разом із тим у приписі не визначено конкретного способу усунення встановлених порушень, не роз'яснено, які саме дії зобов'язаний вчинити позивач для їх усунення. Таких роз'яснень відповідач не надав і під час судового розгляду, обмежившись формальним посиланням на застосування уніфікованих актів та можливість отримання консультативної допомоги.
За таких обставин припис створює для суб'єкта господарювання стан правової невизначеності, оскільки не містить чітких та однозначних вказівок щодо способу виконання. Це суперечить принципам здійснення державного нагляду (контролю), зокрема принципам гарантування прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, об'єктивності, неупередженості, відкритості та прозорості.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що оскаржений припис не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, допускає неоднозначне трактування та ускладнює можливість належного виконання позивачем покладених на нього обов'язків.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П не містить чітких вказівок ФОП ОСОБА_1 щодо усунення виявлених порушень, допущене формулювання позбавляє позивача можливості його правильного виконання, що в кінцевому підсумку спричинить накладення відповідних санкцій на нього за невиконання спірного припису. свідчить про недотримання відповідачем вимог статті 2 КАС України, тому такий припис є протиправним та підлягає скасуванню. не відповідають критеріям правомірного та обґрунтованого рішення суб'єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, тому такий припис
Решта доводів висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти Українивід 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справіРуїс Торіха проти Іспаніївід 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29). Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Судом встановлено, що згідно із платіжною інструкцією від 04.11.2025 сплатив судовий збір в розмірі 3213,00 грн (а.с. 8), тоді як сплаті підлягав судовий збір в сумі 2422,40 грн (3028,00 грн х 0,8, оскільки позов було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Питання про повернення судового збору, надміру сплаченого за подання даного адміністративного у розмірі 790,60 грн, може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задовольняє позов частково, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ФОП ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 243 - 246 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати припис Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 21.08.2025 №ЗХ/ЛВ/26186/023610/П.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп) витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (79005, Львівська область, місто Львів, площа А. Міцкевича, буд. 8, код ЄДРПОУ 44778105)
Суддя О. О. Андрусенко