25 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/13103/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Катерини Шкльоди про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Катерини Шкльоди (далі - Представник Уповноваженого ВРУ, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо розгляду скарги від 21.10.2025; зобов'язання провести перевірку дій посадових осіб ГУ ПФУ у Волинській області, надіслати запити, подання, приписи та повідомити про результати..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 03.10.2025 ОСОБА_1 звернувся із запитом на інформацію до начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області Лесі Неклеси щодо розміру, складу та правових підстав нарахувань пенсійних виплат як ветерану війни, журналісту та внутрішньо переміщеній особі.
08.10.2025 позивачем було отримано формальну відповідь №31723/С-20/8, яка не містить по суті запитуваної інформації.
У зв'язку з цим, позивач 21.10.2025 подав скаргу до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Катерини Шкльоди на дії посадових осіб ПФУ.
Відповідь представника Уповноваженого ВРУ, на думку позивача, не містить реагування, оскільки не проведено перевірки, не вжито заходів згідно з законом, що свідчить про протиправну бездіяльність.
Позивач вважає, що відповідача були вчинено протиправну бездіяльність, тому просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (а.с.17).
11.12.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якій відповідач заперечила проти позову, оскільки вважає, що відповідь на скаргу позивача, оформлену листом від 04.11.2024 №93894.4/К-65491.3/25/53 було надано із дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян». Зауважено, що запит позивача від 03.10.2025 не є запитом на інформацію в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому в діях пенсійного фонду не вбачається порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» (а.с.23-45).
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що під час опрацювання скарги він діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та чинними законодавчими актами.
Крім того, відповідач зауважила, що у неї відсутні підстави для складення протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки в діях Пенсійного фонду відсутні порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Наголосила, що це відноситься до дискреційний повноважень відповідача, відтак суд позбавлений можливості переймати на себе такі дії.
Разом з тим, відповідач вказала, що позивачем не надано доказів реального порушення його прав та інтересів, а лише встановлено особисту незгоду зі змістом відповіді, викладеної у листі від 04.11.2025.
Відтак, враховуючи викладене у сукупності, за відсутності реальних порушених прав та інтересів позивача, відповідач просила у задоволенні позову відмовити повністю.
15.12.2025 на адресу суду надійшло заперечення на відзив на позовну заяву в якому позивач підтримав доводи, викладені у позовній заяві та вказав, що він містить формальний характер реагування, оскільки посилання на дискреційні повноваження не звільняє від обов'язку діяти, що узгоджується з усталеною судовою практикою та, наголосив, що дії відповідача не відповідають стандартам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (а.с.46-51).
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 03.10.2025 позивач звернувся із запитом на інформацію до начальника ГУ ПФУ у Волинській області Лесі Неклеси щодо розміру, складу та правових підстав нарахувань пенсійних виплат як ветерану війни, журналісту та внутрішньо переміщеній особі (а.с.5).
Листом від 08.10.2025 №0300-0202-8/67103 було надано відповідь про виконання рішення суду шляхом проведення перерахунку пенсії, нарахування позивачу заборгованості за минулий період у розмірі 191 866,41 грн та здійснення її поетапної виплати відповідно до Порядку №1165 у межах бюджетних асигнувань (а.с.6).
21.10.2025 позивачем на адресу Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Катерини Шкльоди було надіслано скаргу у зв'язку з ненаданням пенсійним органом запитуваної позивачем інформації (а.с.8).
Листом від 04.11.2025 №93894.4/К-65491.3/25/53 відповідач повідомила ОСОБА_1 , що за результатами розгляду звернення позивача не встановлено підстав для вжиття заходів реагування, оскільки запит від 03.10.2025 стосувався отримання інформації, яка може містити персональні дані заявника, а тому порядок доступу до неї регулюється Законом України «Про захист персональних даних», а не Законом України «Про доступ до публічної інформації» у зв'язку з цим порушення вимог законодавства з боку Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області не вбачаються, при цьому заявнику роз'яснено право на оскарження відповіді у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» (а.с.9).
Вважаючи протиправними бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XІІ «Про інформацію» (далі Закон № 2657-XІІ), Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939-VІ) та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 1 ст. 3 Закону № 2657-XІІ встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VІ).
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2939-VІ є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Статтею 13 Закону №2939-VI визначено вичерпний перелік суб'єктів, які належать до розпорядників публічної інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради (ч.1 ст. 13 Закону №2939-VI).
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією) (ч.2 ст. 13 Закону №2939-VI).
На розпорядників інформації, визначених у п.п.2, 3, 4 ч.1 та в ч.2 цієї статті, вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації" поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Частиною 4 ст. 13 Закону №2939-VI визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
За змістом наведених норм можна виділити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Одним із способів доступу до інформації відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону № 2939-VI є надання її за запитами на інформацію.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
На підставі ч. 2 ст. 19 Закону № 2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Верховною Радою України було ратифіковано Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, прийняту 18 червня 2009 року у м. Тромсе, яка набрала чинності для України 01 грудня 2020 року (далі Конвенція).
У статті 1 Конвенції під поняттям офіційні документи розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів.
У Законі України Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів зазначається, що відповідно до пункту 2 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що визначення поняття державні органи також включає юридичних осіб у тій мірі, в якій вони виконують державні функції або управляють державними коштами відповідно до національного законодавства.
Згідно зі статтею 2 Конвенції кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Згідно ч. ч. 3, 4, 5 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що розпорядник публічної інформації зобов'язаний її надати на запит особи, який відповідає вимогам Закону № 2939-VI. При цьому, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту якщо він не володіє інформацією, щодо якої зроблено запит. У такому випадку, розпорядник інформації, якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2025 ОСОБА_1 направив ГУ ПФУ у Волинській області інформаційний запит, що стосується розміру, складу та правових підстав нарахувань пенсійних виплат як ветерану війни, журналісту та внутрішньо переміщеній особі (а.с.5).
Листом від 08.10.2025 №0300-0202-8/67103 пенсійним органом було надано відповідь про виконання рішення суду шляхом проведення перерахунку пенсії, нарахування позивачу заборгованості за минулий період у розмірі 191 866,41 грн та здійснення її поетапної виплати відповідно до Порядку №1165 у межах бюджетних асигнувань (а.с.6).
Не погоджуючись із відповіддю ГУ ПФУ у Волинській області, позивачем було направлено скаргу на адресу Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Катерини Шкльоди, яка була зареєстрована 24.10.2025 під №К-65491.3/25 в Секретаріаті Уповноваженого. Листом від 04.11.2025 №93894.4/У-65491.3/25/53 Представником Уповноваженого ВРУ було надано відповідь на дану скаргу.
Суд зазначає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі - Закон № 776/97-ВР).
Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВРУ передбачені у статті 16 Закону, відповідно до якої Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:
1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
2) за зверненнями народних депутатів України;
3) за власною ініціативою.
За приписами статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Відповідальність за порушення права на інформацію та права на звернення передбачена статтею 212-3 КУпАП.
Строки накладення адміністративного стягнення встановлені у статті 38 КУпАП, відповідно до частин першої - другої якої адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Частиною першою статті 246 КУпАП встановлено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до частини другої статті 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Приписами частини першої статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
За змістом статті 255 КУпАП протоколи про правопорушення мають право складати, серед інших зокрема, уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
З аналізу наведених правових норм висновується, що Уповноважений ВРУ здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які він отримує, зокрема за зверненням громадянина України, під час розгляду якого Уповноважений ВРУ наділений повноваженнями щодо відкриття провадження у такій справі та щодо складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за які встановлена статтями 188-39, 188-40, 212-3 КУпАП (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Аналіз наведених норм права також свідчить, що на відповідача згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" поширюється строк розгляду звернень відповідно до Закону України "Про звернення громадян", за приписами статті 20 якого такий строк встановлений в один місяць від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Суд зауважує, що Уповноважений ВРУ при розгляді звернення наділений окресленим у статті 17 Закону № 776/97-ВР переліком повноважень. Прийняття відповідачем одного із визначеного цією статтею рішення при розгляді звернення є таким, що розглянуте відповідачем у межах строку, передбаченого Законом № 393/96-ВР.
Аналізуючи приписи статті 15 Закону № 393/96-ВР, варто зауважити, що суб'єкт, якому адресовано звернення, зобов'язаний, зокрема, перевіряти викладені в зверненнях факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомити громадянина про наслідки розгляду звернення.
Предметом спору у цій справі є питання допущення протиправної бездіяльності Уповноваженого ВРУ стосовно не розгляду звернення позивача.
Суд повторно зазначає, що 21.10.2025 позивачем на адресу Представник Уповноваженого ВРУ було надіслано скаргу у зв'язку з ненаданням пенсійним органом запитуваної позивачем інформації (а.с.8). Зі змісту скарги слідує, що просив відповідача провести перевірку дій посадових осіб ГУ ПФУ у Волинській області, зобов'язати пенсійний орган надати повну відповідь на питання, зазначені в запиті на інформацію від 03.10.2025, та у разі встановлення порушень вжити заходів реагування відповідно до статті 212-3 КУпАП.
З матеріалів справи слідує, що зазначене вище звернення позивача відповідач відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянув та листом від 04.11.2025 №93894.4/К-65491.3/25/53 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що за результатами розгляду звернення позивача не встановлено підстав для вжиття заходів реагування, оскільки запит від 03.10.2025 стосувався отримання інформації, яка може містити персональні дані заявника, а тому порядок доступу до неї регулюється Законом України «Про захист персональних даних», а не Законом України «Про доступ до публічної інформації» у зв'язку з цим порушення вимог законодавства з боку Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області не вбачаються, при цьому заявнику роз'яснено право на оскарження відповіді у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» (а.с.9).
Суд зауважує, що прийняття відповідачем одного із визначеного статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» рішення при розгляді звернення є таким, що розглянуте відповідачем у межах строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян».
Вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого.
Суд звертає увагу, що питання в частині вимог про зобов'язання відповідача вжити заходів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, проведення перевірки посадових осіб ГУ ПФУ у Волинській області для притягнення до адміністративної відповідальності відноситься до складу дискреційних повноважень Уповноваженого, та щодо яких суд не вправі приймати жодних рішень зобов'язального характеру.
Окрім того, як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд зазначає, що той факт, що позивач вважає, що змістом листа від 04.11.2025 №93894.4/К-65491.3/25/53 не забезпечено поновлення порушених, на думку позивача, його прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду заяви.
Фактична незгода позивача зі змістом відповіді від 04.11.2025 №93894.4/К-65491.3/25/53 не може свідчити про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян».
Порядком здійснення Уповноваженим Верховної ради України з прав людини контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних, який затверджений наказом Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини 08.01.2014 року № 1/02-14 передбачено, що позапланові перевірки суб'єктів перевірки можуть проводитися, зокрема за наявності обґрунтованого звернення фізичних та юридичних осіб з повідомленням про порушення фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, підприємством, установою і організацією усіх форм власності, органом державної влади чи місцевого самоврядування, що є володільцями та/або розпорядниками персональних даних вимог законодавства про захист персональних даних.
Отже, рішення про проведення перевірки в межах своєї компетенції приймає Уповноважений виходячи з обґрунтованості такого звернення, тобто ці повноваження є дискреційними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 № 814/2467/17.
Також необхідно зважати на те, що з огляду на положення ст.2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Відтак суд вважає, що зобов'язання відповідача провести перевірку посадових осіб ГУ ПФУ у Волинській області та скласти протокол про адміністративне правопорушення за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно особи, якою надавалася письмова відповідь від 08.10.2025 №0300-0202-8/67103, буде втручанням у дискреційні повноваження Уповноваженого, з огляду на що вимоги в цій частині також не можуть бути задоволені.
Ураховуючи викладене, під час опрацювання скарги, зареєстрованої 24.10.2025 №К-65491.3/25 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та «Про звернення громадян», належним чином розглянувши звернення, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд зробив висновок про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати не підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст.2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Волинській області Катерини Шкльоди про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Катерина Шкльода (01008, місто Київ, вулиця Інститутська, 21/8, код ЄДРПОУ 21661556).
Суддя А.Я. Ксензюк