18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 127/656/24
провадження № 61-12417св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду
від 02 вересня 2025 рокуу складі колегії суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Міхасішина І. В.
у справі за позовом служби у справах дітей Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року служба у справах дітей Вінницької міської ради звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батька у дитини немає. З 30 серпня 2017 року по 27 серпня 2018 року та з 11 жовтня 2023 року і по теперішній час дитина перебуває на обліку служби у справах дітей Вінницької міської ради як дитина, яка опинилась у складних життєвих обставинах. Підставами для взяття на облік дитини стало неналежне виконання матір?ю батьківських обов'язків по вихованню сина.
У 2019 році служба у справах дітей Вінницької міської ради зверталась до суду із позовом про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав, оскільки правоохоронні органи повідомили про вчинення матір'ю жорстокого побиття сина, однак в задоволенні позову було відмовлено.
Дитина разом з матір?ю ОСОБА_1 проживають у
АДРЕСА_1 , в однокімнатній квартирі, санітарний стан житла - умовно задовільний, що підтверджується відповідними актами обстеження житлово-побутових умов проживання.
Протягом 2023 року ОСОБА_2 вчинив ряд протиправних дій по відношенню до дітей, а саме: неодноразово здійснював напади на малолітніх дівчат та із застосуванням фізичної сили ножицями відрізав їм волосся, що спричиняло важкі психологічні травми для останніх.
Внаслідок неналежного виконання матір'ю своїх обов'язків по вихованню сина та неналежного контролю його поведінки, Вінницьким міським судом Вінницької області вона неодноразово визнавалася винною та притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Проведена працівниками сектору ювенальної превенції, міського центру соціальних служб, служби у справах дітей міської ради індивідуально-профілактична робота з дитиною та матір?ю не призвела до позитивного результату, мати не виконувала рекомендації фахівців, не здійснювала належного контролю за поведінкою сина, не відвідувала з ним спеціалістів, психологів, які б могли допомогти дитині змінити поведінку на краще.
Питання виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків неодноразово розглядалося на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради, на яких детально вивчалися проблеми виховання у сім'ї, матері надавались необхідні рекомендації, а також її попереджали про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків.
10 жовтня 2023 року на засіданні комісії ОСОБА_1 надавала пояснення та зазначила, що не може вплинути на свого сина, він не прислухається до її зауважень та пояснень.
Після довготривалих роз'яснень щодо необхідності отримання дитиною психолого-корекційної допомоги у спеціалізованому дитячому закладі, ОСОБА_1 погодилася, щоб її сина було направлено до центру соціально-психологічної реабілітації дітей та написала відповідну заяву. Але згодом відповідач з невідомих причин відмовилася від направлення сина до реабілітаційного центру, де дитина могла отримати необхідну соціально-психологічну допомогу та корекцію поведінки, звернувшись із відповідною заявою 07 листопада 2023 року до служби у справах дітей щодо зняття з розгляду попередньої заяви про направлення сина до центру соціально-психологічної реабілітації дітей.
Внаслідок цього малолітній ОСОБА_2 продовжував залишатися на вихованні матері та через безконтрольність з її боку вчиняти правопорушення.
Так, 21 грудня 2023 року малолітній ОСОБА_2 вчергове вчинив протиправні дії по відношенню до іншої дитини: у денний час він здійснив напад на дев'ятирічну дівчинку та, погрожуючи фізичною силою, застосуванням наявного у його руках ножа і обіцянкою відрізати їй волосся, відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілої дитини. Відомості за даним фактом внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020020001105 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Незважаючи на це, 02 січня 2023 року ОСОБА_1 вкотре свідомо відмовилася від надання згоди на влаштування сина до центру соціальної реабілітації дітей, хоча перебування у даному закладі могло б мати позитивний вплив на перевиховання дитини.
На даний час дитина продовжує перебувати на вихованні матері
ОСОБА_1 , яка неналежно виконує свої батьківські обов'язки, чим створює загрозу для морального розвитку свого сина.
Викладене стало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про відібрання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав та передачу дитини під опіку органу опіки та піклування Вінницької міської ради, а також стягнення з відповідача аліментів на дитину у розмірі 1/4 частки від усіх видів її доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до досягнення дитиною повноліття, шляхом перерахування коштів на особистий рахунок дитини, відкритий у банківській установі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2025 року позов задоволено.
Відібрано неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав та передано дитину під опіку органам опіки та піклування Вінницької міської ради.
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина
ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, шляхом перерахування коштів на особистий рахунок дитини, відкритий у банківській установі.
Задовольняючи позовні вимоги в частині відібрання дитини, суд першої інстанції, виходячи з найкращих інтересів дитини, дійшов висновку, що оскільки поведінка дитини не відповідає нормам суспільної моралі, призводить до негативних наслідків, створює реальну загрозу не лише для її життя, здоров'я та морального розвитку, а й для інших, а необхідний контроль та вплив на поведінку неповнолітнього сина з боку матері відсутній, у даному випадку залишення дитини у матері є небезпечним для її морального виховання.
Також суд першої інстанцій дійшов до переконання щодо наявності підстав для стягнення на дитину аліментів з ОСОБА_1 , оскільки вона зобов'язана та може надавати щомісячне утримання дитині у визначеному розмірі.
Короткий зміст ухвали апеляційної інстанції
Не погодившись із вказаним рішенням, 08 травня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 липня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги, наведених в ухвалі Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року, протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
04 серпня 2025 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому вона повторно просить звільнити її від сплати судового збору.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відмовлено, повернуто апеляційну скаргу заявнику, на підставі частини другої статті 357 ЦПК України, у зв'язку з неусуненням недоліків.
Повертаючи апеляційну скаргу відповідачу, апеляційний суд зазначив, що з наданих відповідачем доказів на підтвердження її майнового стану неможливо встановити дійсний розмір її доходів за попередній календарний рік, що є однією із умов, передбачених пунктом 1 частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» для встановлення підстав щодо звільнення особи від сплати судового збору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 вересня 2025 року.
У касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття провадження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційного інстанції безпідставно повернув апеляційну скаргу заявнику, чим обмежив доступ відповідача до суду.
Зазначила, що у встановлений апеляційним судом строк нею були надані достатні докази на підтвердження її скрутного матеріального становища та неможливості сплати судового збору.
Апеляційний суд під час вирішення питання щодо звільнення відповідача від сплати судового збору не звернув належної уваги на ту обставину, що розмір судового збору, який було необхідно сплатити за подання апеляційної скарги, перевищував п'ять відсотків розміру річного доходу відповідача, не врахував, що спір має важливе значення для відповідача, оскільки стосується долі її дитини.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення.
Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04, від 21 жовтня 2010 року).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною п'ятою статті 356 ЦПК України якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
У частині другій статті 357 ЦПК України вказано, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У разі подання заявником клопотання про звільнення від сплати судового збору суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих заявником доказів на його обґрунтування та вирішити його шляхом задоволення / відмови із наведенням відповідних підстав.
У справі, що переглядається, 08 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 квітня 2025 року.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з підстав несплати нею судового збору у розмірі 9 084 грн, останній надано строк для усунення недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.
На виконання ухвали Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року, відповідачем 27 червня 2025 року надано клопотання про звільнення її від сплати судового збору у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, на підтвердження чого нею подані: довідка про отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям № 872, видана Управлінням соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради 26 червня 2025 року та довідка про доходи
ОСОБА_1 № 6, видана Комунальним закладом «Вінницький ліцей № 12» Департаменту освіти Вінницької міської ради 26 червня 2025 року за період отримання доходів з грудня 2024 року по травень 2025 року. В обґрунтування клопотання про звільнення від спати судового збору, відповідач зазначила, що отриманий у сукупності нею дохід не дозволяє їй сплатити судовий збір одразу. Повідомила, що отримує замалу заробітну плату, а також державну соціальну допомогу на дитину та її сім'я вважається малозабезпеченою.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відмовлено, продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали. Надаючи оцінку заявленому клопотанню про звільнення від сплати судового збору у вказаній ухвалі, апеляційний суд з посиланням на частину першу статті 8 Закону України «Про судовий збір» зазначив, що надані позивачем довідки не є достатніми доказами на підтвердження скрутного майнового стану відповідача, якими підтверджується факт неможливості сплати останньою судового збору у визначеному судом розмірі, оскільки не містять повної інформації про дійсний майновий стан ОСОБА_1 . Інших доказів, які б свідчили про її майновий стан, зокрема, довідки податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, банківські довідки про відсутність коштів на рахунках, інформація щодо наявності чи відсутності нерухомого майна, транспортних засобів, тощо, ОСОБА_1 суду не надала.
На виконання вказаної ухвали апеляційного суду, ОСОБА_1 04 серпня 2025 року надала повторне клопотання про звільнення її від сплати судового збору, додавши до нього довідку Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області № 44441/6/02-32-12-01-18 від 30 липня 2025 року, відповідно до змісту якої ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець на податковому обліку не перебуває, інформація щодо нерухомого майна та транспортних засобів відсутня. Разом з тим, відомості про отримані ОСОБА_1 доходи та інформацію про банківські рахунки, Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області не надало, оскільки така інформація є конфіденційною та містить банківську таємницю, надання ж контролюючим органом (розпорядником) податкової інформації з обмеженим доступом на адвокатський запит чинним законодавством України не передбачено. Окрім іншого, відповідач у клопотанні про звільнення її від сплати судового збору в порядку статті 84 ЦПК України просила витребувати з Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області відомості про її доходи, долучивши таку довідку до матеріалів справи і розглянувши її як доказ на підтвердження підстав для звільнення її від сплати судового збору.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 02 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відмовив, апеляційну скаргу визнав неподаною та повернув особі, яка її подала, з мотивів неусунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, зокрема ненадання документа про сплату судового збору.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що з наданих позивачем документів на підтвердження її майнового стану неможливо встановити дійсний розмір її доходів за попередній календарний рік, що є однією із умов, передбачених пунктом 1 частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір», для встановлення підстав щодо звільнення особи від сплати судового збору.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату, та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суд також керується тим, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
У частинах першій, другій статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір», який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, стаття 136 ЦПК України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору з огляду на майновий стан сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18).
У Рішенні від 20 січня 2025 року у справі № 2?р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України зробив висновок про те, що надання суду на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дискреційного повноваження з відстрочення або розстрочення сплати стороною судового збору на певний строк з огляду на її майновий стан має правомірну мету - забезпечення доступу до суду та є додатковим засобом підтримувальної дії (affirmative action) держави в ділянці реалізації прав на судовий захист для осіб, які перебувають у складному майновому становищі.
Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та за наявності обставини, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Звільнення від сплати судового збору дійсно є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізовує на підставі оцінки доказів, наданих особою. Водночас свобода розсуду суду під час вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору не є необмеженою.
Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, є вичерпним.
Так, на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору у суді апеляційної інстанції до вперше поданого клопотання про звільнення від сплати судового збору, відповідач надала довідку про отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям № 872, видану Управлінням соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради 26 червня 2025 року та довідку про доходи, видану Комунальним закладом «Вінницький ліцей № 12» Департаменту освіти Вінницької міської ради 26 червня 2025 року за період отримання доходів з грудня 2024 року по травень 2025 року.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про звільнення від сплати судового збору ухвалою від 09 липня 2025 року, Вінницький апеляційний суд вважав, що надані відповідачем документи не є достатнім доказом на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законом розмірі, оскільки не відображають у повній мірі майновий стан особи. Також апеляційний суд зазначив, що інших доказів, які б свідчили про майновий стан відповідача, зокрема, довідки податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, банківських довідок про відсутність коштів на рахунках, інформації щодо наявності чи відсутності нерухомого майна, транспортних засобів, тощо, скаржник суду не надала.
Суд враховує, що Закон України «Про судовий збір» не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
У постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 120/6039/22 Верховний Суд дійшов висновку, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків підтверджують факт відсутності у позивача доходу за попередній календарний рік та повинні бути враховані судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до пункту 2 Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822 (далі - Положення № 822 у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги), державний реєстр фізичних осіб - платників податків створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 1 розділу V Положення № 822 до Державного реєстру включаються:
- дані про фізичних осіб, а саме: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованого та / або виплаченого доходу; сума нарахованого та / або перерахованого податку; сума нарахованого та / або перерахованого військового збору; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків;
- відомості про державну реєстрацію, реєстрацію і взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Отже, сталим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаних цілей є довідки / відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами), оскільки у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків повинні міститися відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.
На виконання ухвали Вінницького апеляційного суду від 09 липня 2025 року, ОСОБА_1 надала повторне клопотання про звільнення її від сплати судового збору, додавши до нього лист Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області № 44441/6/02-32-12-01-18 від 30 липня 2025 року на підтвердження відсутності у неї нерухомого майна та транспортних засобів, а також того, що вона не перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець.
Окрім іншого, відповідач у клопотанні про звільнення її від сплати судового збору в порядку статті 84 ЦПК України просила витребувати з Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області відомості про її доходи за 2024-2025 роки, посилаючись на те, що її представникові відмовлено у наданні таких доказів з посиланням на обмежений доступ до інформації про доходи фізичної особи, про що зазначено у вказаному листі.
Однак, незважаючи на те, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків є належним доказом у розумінні вимог статті 8 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції, враховуючи його дискреційні повноваження, за наявності сумнівів, що подані заявником документи недостатні на підтвердження його майнового стану, не витребував такі докази, не продовжив строк на усунення зазначеного недоліку апеляційної скарги, передчасно повернувши скаргу заявнику.
З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що повідомлені
ОСОБА_1 підстави неможливості сплатити судовий збір і надані підтверджувальні документи передчасно оцінені судом апеляційної інстанції, як такі, що не можуть безперечно свідчити про відсутність коштів на сплату судового збору / не є достатніми і як такі, що не містять відомостей про майновий стан заявника у розумінні статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Вінницький апеляційний суд, недостатньо ґрунтовно оцінивши заяву ОСОБА_1 від 04 серпня 2025 року про усунення недоліків апеляційної скарги, не надавши належну оцінку листу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області № 44441/6/02-32-12-01-18 від 30 липня 2025 року, не звернувши увагу на клопотання відповідача про витребування доказів (відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків) та не розглянувши його у встановленому ЦПК України порядку, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 з мотивів неусунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, чим порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в цій справі.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства, що гарантується частиною другою статті 129 Конституції України.
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов'язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, з урахуванням допущених апеляційним судом порушень норм процесуального права, що призвели до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 вересня 2025 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік