18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 759/1973/25
провадження № 61-11778св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - адвоката Даниляк Олени Сергіївни на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року в складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про визнання трудового договорунедійсним в частині визначення строку, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати недійсним в частині визначення строку наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор ГТС України») від 06 червня 2023 року № 456/к про прийняття його на роботу;
- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Оператор ГТС України»
від 19 грудня 2024 року № 1979/н про звільнення з роботи;
- поновити його на посаді директора з юридичних питань ТОВ «Оператор ГТС України»;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2024 року до дня ухвалення рішення суду та відшкодувати моральну шкоду в розмірі
200 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на підставі його заяви, яка зареєстрована в ТОВ «Оператор ГТС України» за № 361, та наказу відповідача від 06 червня 2023 року № 456/к з ним було укладено трудовий договір та з 07 червня 2023 року прийнято на основну роботу на посаду директора з юридичних питань. У наказі від 06 червня 2023 року № 456/к зазначено, що його прийнято за строковим трудовим договором до 27 грудня 2024 року без вказівки причин, що відповідали підставам та умовам укладення саме строкового договору. Вважає, що підстави для укладення строкового трудового договору були відсутні, оскільки це суперечило його інтересам, заінтересованість щодо укладання строкового договору виходила не від нього, він був змушений погодитися написати заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором.
Наказом відповідача від 19 грудня 2024 року № 1979/н його було звільнено з роботи у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України). З наказом він не погодився, про що свідчить відсутність його підпису на ньому.
Крім того зазначав, що вимога про визнання наказу відповідача про прийняття на роботу недійсним в частині визначення строку є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, а наказ від 06 червня 2023 року № 456/к про прийняття на роботу порушив права позивача лише після його звільнення.
Вказував, що жодних пропозицій протягом його роботи з боку відповідача про вакансії, що відповідають кваліфікації, запропоновано не було, а також не було поінформовано про такі вакансії. Вважає, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, у відповідача виник обов'язок перевести його зі строкового трудового договору на безстроковий.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
29 травня 2025 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що, написавши заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором саме до 27 грудня 2024 року, ОСОБА_1 виявив свою волю на укладення саме строкового трудового договору і на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Доказів протилежного суду не надано. Видання відповідачем наказу від 19 грудня 2024 року № 1979/к про звільнення ОСОБА_1 27 грудня 2024 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав закінчення строку дії трудового договору відповідає вимогам чинного законодавства і не порушує прав чи інтересів позивача. Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі, які не підлягають задоволенню, то вказані позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню. Позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та наслідками, зазначеними ним у позові.
11 вересня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Оператор ГТС України»
від 19 грудня 2024 року № 1979/н про звільнення ОСОБА_1 з роботи.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з юридичних питань
ТОВ «Оператор ГТС України».
Стягнуто з ТОВ «Оператор ГТС України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 292 869,52 грн з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, встановивши, що позивач власноручно написав заяву про прийняття його на роботу за строковим трудовим договором з 07 червня 2023 року до 27 грудня 2024 року, зазначивши про наявність власних інтересів на це, суд першої інстанції дійшов правильно виснував про відсутність підстав для визнання частково недійсним (в частині строку) наказу відповідача від 06 червня 2023 року № 456/к про прийняття на роботу.Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що роботодавець не мав права укладати з ним строковий трудовий договір, оскільки його посада не відноситься до таких, за якими можливо укладати строковий договір, є безпідставними, оскільки відповідно до положень статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір може бути укладено у випадку коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника. Встановлено, що саме позивач у заяві про прийняття на роботу просив укласти з ним строковий трудовий договір за обставинами власних інтересів.
Апеляційний суд вказав, що в тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку. Однак 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, яким внесено зміни в КЗпП України і, зокрема, передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частина третя статті 23 КЗпП України). Тобто роботодавець зобов'язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вільні посади (робочі місця), на які може бути працевлаштована особа, яка має відповідний рівень підготовки (освіти, результатів навчання), а також сукупність професійних знань, навичок та досвіду. Такі вакансії повинні передбачати можливість укладення безстрокового трудового договору. Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що він інформував ОСОБА_1 про наявні на підприємстві вакансії, що відповідають його кваліфікації, а також можливість укладення з ним безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками, знаючи, що він працює на умовах строкового трудового договору. Наказ ТОВ «Оператор ГТС України» від 19 грудня 2024 року № 1979/н підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі на посаді директора з юридичних питань. На користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 292 869,52 грн, вказана сума зазначена без відрахування податків та обов'язкових платежів, які мають бути відраховані під час виконання рішення суду. Що стосується вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ТОВ «Оператор ГТС України» - адвоката Даниляк О. С. на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року, в якій вона просить її скасуватив частині задоволення позову, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13 листопада2019 року в справі № 522/7888/16-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 607/18964/18, від 12 лютого 2020 року в справі № 369/7704/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 760/408/19, від 31 липня 2020 року в справі № 757/34139/18-ц, від 16 листопада 2020 року в справах № № 753/5107/18, 202/5741/18, від 27 квітня 2021 року в справі № 536/232/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 266/3163/16-ц, від 25 жовтня 2021 року в справі № 607/3393/18, від 21 липня 2021 року в справі № 487/1448/20, від 25 січня 2023 року в справі № 757/16504/20, від 01 лютого 2023 року в справі № 404/3622/21, від 27 березня 2023 року в справі № 428/2992/20, від 09 січня 2024 року в справі № 759/19973/20, про те, що закінчення строку дії трудового договору і видання у зв'язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою щодо розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи та наміру роботодавця переукласти або продовжити трудовий договір, трудові відносини. Отже, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку.
Позивач власноручно написав та підписав заяву про прийняття його на роботу на посаду директора з юридичних питань за строковим трудовим договором. У період роботи не заперечував строковість трудових відносин. Тому 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 звільнено за закінченням строку дії трудового договору правомірно.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо частини третьої статті 23 КЗпП України, фактично висновки суду апеляційної інстанції створюють ситуацію, коли у всіх строкових трудових правовідносинах, які виникають та існують в Україні, учасники таких правовідносин незалежно від наявності/відсутності бажання сторін позбавлені можливості припинити строкові трудові правовідносини на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України в період дії воєнного стану, роботодавець зобов'язується у такому випадку пропонувати строковому працівнику вакансії безстрокового трудового договору.
ОСОБА_1 як директор з юридичних питань був обізнаний із наявними на підприємстві вакансіями.
11 жовтня 2025 року представник ТОВ «Оператор ГТС України» - адвокат
Даниляк О. С. через систему «Електронний суд» направила до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, які прийнято Верховним Судом до провадження. Заявниця додатково послалася на те, що касаційна скарга стосується питання можливості застосування в період дії воєнного стану пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з огляду на доповнення статті 23 КЗпП України частиною третьою відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ. Зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з урахуванням того, що звільнення особи з роботи внаслідок завершення строку дії трудового договору за своєю правовою природою є фактично звільненням за угодою сторін.
Позиція позивача
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Пахомова В. А. посилається на те, що характер роботи позивача на посаді директора з юридичних питань не потребує укладення строкового договору, оскільки носить постійний характер, без прив'язок до будь-яких обмежень, умов чи виконання певних робіт, проєктів тощо. Жодним нормативним актом України не передбачено підстав для укладання саме строкових трудових договорів з керівником юридичного підрозділу підприємства. Заінтересованість щодо укладання строкового договору виходила від відповідача, а позивач був змушений погодитися написати заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором під тиском роботодавця, знаходячись на той час без роботи, зважаючи на сімейний стан та наявність неповнолітньої дитини, яка вимагає належного утримання та надання системного матеріального забезпечення як дитині, так і сім'ї в цілому. Навіть за наявності угоди сторін до трудового договору не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, а відтак стаття 9 КЗпП України імперативно кваліфікує такі умови недійсними.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року N 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до КЗпП України, зокрема, частиною третьоюстатті 23 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення. Жодних пропозицій протягом роботи позивача у відповідача з боку останнього ні через електронні засоби комунікації, таку як корпоративну електронну пошту, ні в простій письмовій формі про вакансії, що відповідає кваліфікації позивача, а також можливість укладення з ним безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками, знаючи, що останній працює на умовах строкового трудового договору, запропоновано не було. Відповідачем жодним доступним способом не було поінформовано позивача про те, що у ТОВ «Оператор ГТС України» були вакантні посади, яківідповідали кваліфікації ОСОБА_1
ТОВ «Оператор ГТС України» у касаційній скарзі посилається на нерелевантну практику Верховного Суду, тому необхідно закрити касаційне провадження, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, не є подібними до спірних правовідносин.
Саме собою посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для касаційного провадження. Правова позиція щодо наявності обов'язку у роботодавця інформувати працівника про вакансії, які передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, містяться у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2024 року в справі № 127/29926/23 та від 19лютого 2025 року в справі № 339/530/23.
Фактичні обставини, встановлені судами
06червня 2023 року ОСОБА_1 власноручно написав та підписав заяву про прийняття його на роботу до ТОВ «Оператор ГТС України»на посаду директора з юридичних питань за строковим трудовим договором з 07 червня 2023 року до 27 грудня 2024 року.
На підставі цієї заяви о видано наказ від 06червня 2023 року № 456/к «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 на посаду директора з юридичних питань з 07червня 2023 року за строковим трудовим договором до 27 грудня 2024 року за проханням працівника.
З цим наказом ОСОБА_1 було ознайомлено 07 червня 2023 року, що підтверджується особистим підписом на наказі.
27 грудня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора з юридичних питань у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, про що відповідачем видано наказ від 19 грудня 2024 року № 1979/к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Від ознайомлення із наказом позивач відмовився, внаслідок чого відповідачем було складено акт від 20 грудня 2024 року «Про відмову ОСОБА_2 ознайомитися з наказом про звільнення».
Листом від 27 грудня 2024 року № ТОВВИХ-24-20313 ТОВ «Оператор ГТС України» (поштове відправлення 0306506319503) повідомило ОСОБА_1 про звільнення та направило йому копію наказу від 19 грудня 2024 року № 1979/к.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За приписами частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 КЗпП України (у редакції як на дату прийняття позивача на роботу, так і на дату його звільнення) трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.
Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Верховний Суд зауважує, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.
У цій справі суд першої інстанції встановив, а суд апеляційної інстанції підтвердив, що позивач власноручно написав заяву про прийняття його на роботу за строковим трудовим договором з 07 червня 2023 року до 27 грудня 2024 року, зазначивши про наявність власних інтересів на це.
Судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсним щодо визначення строку наказуТОВ «Оператор ГТС України» від 06 червня 2023 року № 456/к про прийняття позивача на роботу не оскаржені за доводами касаційної скарги, тому в цій частині Верховний Суд справу (зокрема й доводи відзиву на касаційну скаргу) не переглядає.
Щодо доводів касаційної скарги про законність звільнення позивача необхідно зазначити таке.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, яким, зокрема, статтю 23 доповнено частиною третьою такого змісту: «Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення».
Зазначений закон вказує на необхідність інформування працівника про вакансії, що може здійснюватися різними способами.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2024 року в справі № 127/29926/23, від 19 лютого 2025 року в справі № 339/530/23 та № 725/5225/23, що спростовує доводи касаційної скарги про відсутністьвисновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 23 КЗпП Українита пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Однак Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
У цій справі чітко обумовлено, що позивач обіймав посаду директора з юридичних питань ТОВ «Оператор ГТС України» за строковим трудовим договором з 07 червня 2023 року до 27 грудня 2024 року.
У постановах Верховного Суду від 13 листопада2019 року в справі № 522/7888/16-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 607/18964/18, від 12 лютого 2020 року в справі № 369/7704/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 760/408/19, від 31 липня 2020 року в справі № 757/34139/18-ц, від 16 листопада 2020 року в справах № № 753/5107/18, 202/5741/18, від 27 квітня 2021 року в справі № 536/232/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 266/3163/16-ц, від 25 жовтня 2021 року в справі № 607/3393/18, від 21 липня 2021 року в справі № 487/1448/20, від 25 січня 2023 року в справі № 757/16504/20, від 01 лютого 2023 року в справі № 404/3622/21, від 27 березня 2023 року в справі № 428/2992/20, від 09 січня 2024 року в справі № 759/19973/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі, вказано, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. За такого волевиявлення однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку.
Колегія суддів уважає застосовними наведені постанови Верховного Суду до спірних правовідносин, де позивача звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку зприпиненнямтрудового договору зазакінченням його строку, тому підстави для закриття касаційного провадження за доводами відзиву на касаційну скаргу відсутні.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що закінчення строку трудового договору припиняє трудові відносини. Можливість поновлення працівника на цій же посаді після закінчення строку дії трудового договору в судовому порядку законодавством не передбачена.
Із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, яким, зокрема, статтю 23 доповнено частиною третьою про обов'язок інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, не змінено визначену пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставу припинення трудового договору внаслідок закінчення його строку.
Тобто від виконання (чи невиконання) роботодавцем вимог частини третьої статті 23 КЗпП України не залежить питання продовження трудових відносин за договором, строк якого закінчився.
У цій справі трудові відносини між сторонами були припинені за закінченням строку дії трудового договору, що є підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому відсутні підстави для визнання незаконним і скасування наказу ТОВ «Оператор ГТС України» від 19 грудня 2024 року № 1979/н про звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлення ОСОБА_1 на посаді директора з юридичних питань
ТОВ «Оператор ГТС України».
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
ТОВ «Оператор ГТС України» мало поінформувати ОСОБА_1 про наявність вакансій, які відповідають його кваліфікації, а також про можливість укладення з нимбезстрокового трудового договору відповідно до частини третьої статті 23 КЗпП України.
Невчинення таких дій роботодавцем не позбавляє позивача права використати належний спосіб захисту порушеного права (відшкодування шкоди, тощо), однак не впливає на законність звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, адже строк трудового договору закінчився і трудові відносини після 27 грудня 2024 року не продовжилися.
ОСОБА_1 не може бути поновлений на попередній посаді директора з юридичних питань ТОВ «Оператор ГТС України», у зв'язку з цим не підлягають задоволенню й вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу ТОВ «Оператор ГТС України» від 19 грудня 2024 року № 1979/н про звільнення ОСОБА_1 з роботи, та поновлення на посаді директора з юридичних питань ТОВ «Оператор ГТС України» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не врахував наведених правових висновків Верховного Суду у постановах від 13 листопада 2019 року в справі № 522/7888/16-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 607/18964/18, від 12 лютого 2020 року в справі № 369/7704/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 760/408/19, від 31 липня 2020 року в справі № 757/34139/18-ц, від 16 листопада 2020 року в справах № № 753/5107/18, 202/5741/18, від 27 квітня 2021 року в справі № 536/232/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 266/3163/16-ц, від 25 жовтня 2021 року в справі № 607/3393/18, від 21 липня 2021 року в справі № 487/1448/20, від 25 січня 2023 року в справі № 757/16504/20, від 01 лютого 2023 року в справі № 404/3622/21, від 27 березня 2023 року в справі № 428/2992/20, від 09 січня 2024 року в справі № 759/19973/20, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване в частині вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді директора з юридичних питань та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд висновує про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в цій частині та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо вимог про визнання недійсним в частині визначення строку наказу ТОВ «Оператор ГТС України» від 06 червня 2023 року № 456/к про прийняття позивача на роботу та відшкодування моральної шкоди в касаційній скарзі відсутні доводи, тому з огляду на межі касаційного оскарження (стаття 400 ЦПК України) справа в цій частині Верховним Судом не переглядалася.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Верховний Суд переглядав справу в частині вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді директора з юридичних питань та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, щодо яких позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Тому з огляду на висновки Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені відповідачем у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, в розмірі 50 504,00 грн підлягають компенсації за рахунок держави.
Керуючись статтями 389, 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - адвоката Даниляк Олени Сергіївни задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року скасувати в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді директора з юридичних питань та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в цій частині залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» за рахунок держави 50 504,00 гривень судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська