18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 759/4941/24
провадження № 61-5155св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року в складі судді Єросової І. Ю.та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року в складі колегії суддів Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити його на роботі в Київськомукомунальному об'єднаннізеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» (далі - КО «Київзеленбуд») на посаді начальника управління міської станції зелених насаджень та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2023 року до дня поновлення на роботі.
Позов обґрунтовано тим, що його незаконно звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього, тобто на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України. Відповідач, застосовуючи такий крайній захід, як звільнення, обмежився лише посиланням на систематичне невиконання без поважних причин обов'язків та не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини за яких було вчинено проступок і попередню роботу працівника.
Із наказом від 13 листопада 2023 року № 277-п про оголошення догани не згодний, він вимог посадової інструкції не порушував, оскільки не є відповідальною особою за встановлені актом порушення. Окрім того, відповідачем порушено його право на надання письмових пояснень за порушення трудової дисципліни, що є недотриманням процедури накладення дисциплінарного стягнення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
22 липня 2024 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що позивач систематично не виконував без поважних причин обов'язки, покладені на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Такі обставини справи свідчать про наявність систематичного порушення трудових обов'язків позивачем, які існували на момент винесення наказу про оголошення догани та про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до наказу від 13 листопада 2023 року № 277-п ОСОБА_2 - начальнику управління міської станції захисту зелених насаджень оголошено догану за неналежне виконання законодавчих актів з питань охорони праці та пожежної безпеки. Після застосування стягнення у вигляді догани позивач вчинив новий дисциплінарний проступок, і відповідно до наказу від 27 грудня 2023 року№ 326-п повторно притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
02 квітня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наказом від 13 листопада 2023 року № 277-п ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за неналежне виконання законодавчих актів з питань охорони праці та пожежної безпеки, наказів КО «Київзеленбуд» від 26 червня 2019 року № 143 «Про затвердження «Положення» про порядок проведення навчання і перевірку знань з питань охорони праці працівників КО «Київзеленбуд», від 26 червня 2019 року № 144 «Про затвердження Положення про систему управління охороною праці», від 17 січня 2023 року № 06 «При призначення відповідальних осіб за стан охорони праці та пожежної безпеки у структурних підрозділах КО «Київзеленбуд», від 17 травня 2022 року № 82 «Про затвердження «Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель, споруд, інженерних мереж» та посадової інструкції начальника управління міської станції захисту зелених насаджень КО «Київзеленбуд,» затвердженої 05 лютого 2020 року. Проте у вказаному наказі роботодавець не конкретизував, які саме виявлені ним порушення слугували підставою накладення дисциплінарного стягнення.
Апеляційний суд відхилив посилання представника відповідача про те, що допущені позивачем порушення трудової дисципліни конкретизовано безпосередньо в акті від 10 листопада 2023 року № 10/11-01, оскільки зазначене не спростовує факт недотримання відповідачем порядку накладення на працівника дисциплінарного стягнення.
Проте суд зауважив, що із наказом від 27 грудня 2023 року №326-п позивач ознайомлений в день його складення й того ж дня отримав його копію, а тому саме з цього часу почався відлік місячного строку звернення до суду із позовом. Подавши позов 11 березня 2024 року, ОСОБА_1 пропустив установлений законом строк звернення із позовом про захист трудових прав. Первісно ОСОБА_1 звернувся до суду у січні 2024 року, позовну заяву визнано неподаною і повернуто.Звернувшисьдо суду із позовом про поновлення на роботі повторно 11 березня 2024 року з пропуском місячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, ОСОБА_1 не клопотав про його поновлення та не навів причин, які б свідчили про їх поважність й слугували підставою до поновлення такого строку, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня
2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд неповно дослідив докази, які підтверджують обставини своєчасного звернення до суду за вирішенням трудового спору, адже вперше позов він подав 12 січня 2024 року. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року в справі № 759/1939/24про повернення позовної заяви він не отримував. 07 березня 2024 року цікавився станом розгляду його справи (№ 759/1939/24) та дізнався про повернення позову. Суддя ухвалою від 01 квітня 2024 року прийняла повторно подану позовну заяву, засвідчивши цим дотримання строку звернення до суду.
Суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 757/5467/21, щодо застосування строків звернення до суду за вирішенням трудового спору. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Позиція позивача
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Наказом від 13 листопада 2023 року № 277-п ОСОБА_1 - начальнику управління міської станції захисту зелених насаджень оголошено догану за неналежне виконання законодавчих актів з питань охорони праці та пожежної безпеки, наказів КО «Київзеленбуд» від 26 червня 2019 року № 143 «Про затвердження «Положення» про порядок проведення навчання і перевірку знань з питань охорони праці працівників КО «Київзеленбуд», від 26 червня 2019 року № 144 «Про затвердження Положення про систему управління охороною праці», від 17 січня 2023 року № 06 «При призначення відповідальних осіб за стан охорони праці та пожежної безпеки у структурних підрозділах КО «Київзеленбуд», від 17 травня 2022 року № 82 «Про затвердження «Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель, споруд, інженерних мереж» та посадової інструкції Начальника управління міської станції захисту зелених насаджень КО «Київзеленбуд», затвердженої 05 лютого 2020 року.
Наказом від 27 грудня 2023 року № 326-п начальника управління міської станції зелених насаджень КО «Київзеленбуд» - ОСОБА_1 звільнено з роботи 27 грудня 2023 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
У наказі зазначено, що 16 листопада 2023 року відповідно до наказу КО «Київзеленбуд» № 207 «Про проведення службового розслідування» проведено службове розслідування щодо встановлення обставин відсутності 15 листопада 2023 року на території управління міської станції захисту зелених насаджень за адресою: м. Київ, вул. Берковецька, 6 службового автомобіля марки Chevrolet Evanda, номерний знак НОМЕР_1 , який закріплений за начальником управління міської станції захисту зелених насаджень ОСОБА_1 . Під час службового розслідування встановлено, що автомобіль який повинен використовуватись ОСОБА_3 у робочих цілях, був відсутній на території управління міської станції захисту зелених насаджень з 10 до 15 листопада, з яких 11 та 12 листопада (субота та неділя) є вихідними днями. Вказане є порушенням пункту 3 наказу від 14 серпня 2023 року № 132 «Про закріплення легкових службових автотранспортних засобів», відповідно до якого особи, за якими закріплені автотранспортні засоби, повинні використовувати автомобілі лише за призначенням, згідно затверджених маршрутів. Встановлено, що раніше ОСОБА_1 уже притягувався до дисциплінарної відповідальності наказом від 13 листопада 2023 року № 277-п, за яким йому оголошено догану за неналежне виконання законодавчих актів з охорони праці.
Службовою запискою від 15 листопада 2023 року № 25 заступник генерального директора КО «Київзеленбуд» Михайло К. повідомив керівництво, що цього дня, прибувши о 7:25 годині на територію міської станції захисту зелених насаджень, він виявив відсутність службового автомобіля марки Chevrolet Evanda, номерний знак НОМЕР_1 , закріпленого за ОСОБА_1 .
Згідно з актом службового розслідування, проведеним протягом 16-20 листопада 2023 року, автомобіль марки Chevrolet Evanda, номерний знак НОМЕР_1 , який повинен використовуватись ОСОБА_3 у робочих цілях, був відсутній на території управління міської станції захисту зелених насаджень з 10 до 15 листопада, з яких 11 та 12 листопада (субота та неділя) є вихідними днями. Комісія не змогла встановити місцеперебування автомобіля в зазначений період, так як ОСОБА_1 був відсутній на роботі та не відповідав на телефонні дзвінки.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, що став підставою звільнення ОСОБА_1 , трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
Верховний Суд неодноразово роз'ясняв, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника (постанова Верховного Суду від 31 липня 2025 року в справі № 541/3870/24).
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Систематичним невиконанням обов'язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року в справі № 9901/743/18, постанова Верховного Суду від 12 січня 2026 року в справі № 466/8358/22).
Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції щодо відмови в позові, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 звільнений незаконно і його трудові права порушені.
Відповідач такі мотиви апеляційного суду не оскаржив, тобто погодився
з ними.
Проте апеляційний суд зауважив, що позивач пропустив строк звернення
до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, й поважних причин для його поновлення немає.
Верховний Суд уважає такі висновки апеляційного суду передчасними.
Відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Згідно зі статтею 234 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин.
У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в cправі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, зокрема трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 201/13239/15-ц), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 170/129/21), а також результат тлумачення норм має бути розумним (пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 911/1278/20).
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року в справі № 947/16805/20 вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
Подібні за змістом правові висновки викладено в постановах Верховного Суду
від 17 січня 2024 року в справі № 607/10843/22, від 21 травня 2025 року в справі № 592/7164/24.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності під час вирішення судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року в справі № 204/1724/20, а також постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 757/5467/21, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Отже, строки звернення до суду за вирішенням трудового спору застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
У зв'язку з викладеним та нормативним регулюванням спірних правовідносин Верховний Суд вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду із позовом про поновлення на роботі повторно 11 березня 2024 року з пропуском місячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, не клопотав про його поновлення та не навів причин, які б свідчили про їх поважність й слугували підставою до поновлення такого строку.
Апеляційний суд не був позбавлений можливості дослідити питання поважності пропуску позивачем строку для звернення до суду, однак не зробив цього.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 через пропуск ним місячного строку (який є незначним) на звернення до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, апеляційний суд не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що вперше звернення ОСОБА_1 до суду відбулось у межах визначеного строку; ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху в справі № 759/1939/24 ОСОБА_1 не ігнорував, оплативши судовим збором усі вимоги, які не стосувалися поновлення на роботі та стягнення заробітної плати (скасування наказу про звільнення й відшкодування завданої незаконним звільненням моральної шкоди позивач мотивував як похідні від вимоги про поновлення на роботі, за якою підпунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору).
Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року про повернення вперше поданої позовної заяви в справі № 759/1939/24 з підстав недоплати судового збору була предметом оскарження ОСОБА_1 в апеляційному порядку, проте апеляційну скаргу також визнано неподаною і повернуто ОСОБА_1 через несплату судового збору.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції, можна зробити висновок, що в ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.
Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Незаконна вимога сплати судового збору від особи, що звільнена від такого обов'язку законом, є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції. Суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Дотримання цивільного процесуального закону є гарантією прав особи у цивільному судочинстві та виконання судом його завдання.
Апеляційний суд не дослідив у повному обсязі обставини первинного звернення ОСОБА_1 до суду в контексті забезпечення йому доступу до правосуддя та поважності причин пропуску строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, під час повторного подання позову 11 березня 2024 року, із яким позивач після повернення позовної заяви не зволікав.
Суд апеляційної інстанції формально виснував щодо пропуску позивачем
строку звернення до суду, не перевірив належним причини пропуску цього строку, на надав правову оцінку обставинам справи, у зв'язку з чим, встановивши порушення трудових прав позивача, передчасно вважав неможливим поновити пропущений строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Суд першої інстанції не звернув уваги на строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, обставини справи, не роз'яснив позивачеві право на звернення із заявою про поновлення строку, який, на думку позивача, пропущений з поважних причин.
Доводи касаційної скарги у цій частині обґрунтовані.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400
ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За нового розгляду справи судам необхідно звернути увагу на вищевказане, на зазначені норми права та правові висновки Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.
Суди неповно встановили фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, чим порушили норми процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 рокута постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська