11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 751/9914/24
провадження № 61-14764св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Шиповича В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»
про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», від імені якого діє адвокатка Міньковська Анастасія Володимирівна, на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року в складі судді Діденко А. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.
та касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Підгорним Костянтином Євгеновичем, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 рокув складі колегії суддів Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.
Короткий зміст доводів та вимог позовної заяви
1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.
2. Позов мотивував тим, що 31 жовтня 2006 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір про надання кредиту № 11061217000, на забезпечення виконання зобов'язань за яким позивач передав в іпотеку банку належне йому нежиле приміщення - приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1. Надалі право вимоги за іпотечним договором банк відступив на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
3. 21 квітня 2016 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність.
4. Позивач зазначав, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 751/2658/18 задоволено його позов до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про захист прав споживача та стягнуто на його користь як іпотекодавця 3 954 749,71 грн у рахунок відшкодування перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог кредитора.
5. Указував, що починаючи з 21 квітня 2016 року, тобто з моменту переходу від нього до відповідача права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель був зобов'язаний сплатити йому кошти в розмірі 3 954 749,71 грн, однак цього не зробив. Лише в березні-жовтні 2023 року вказана сума декількома платежами була перерахована на його рахунок у ході виконання судового рішення в справі № 751/2658/18.
6. Посилаючись на приписи частини другої статті 625 ЦК України, позивач уважав, що відповідач за весь час прострочення (з травня 2016 року до жовтня 2023 року) зобов'язаний сплатити йому інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми, які ним визначені в позовній заяві на рівні 2 224 836,57 грн.
Короткий зміст ухвали і рішення суду першої інстанції
7. Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 січня 2025 року залучено до участі у справі ТОВ «Він Фінанс» як правонаступника відповідача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
8. Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнено з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 1 488 259,14 грн, з яких: 1 232 103,73 грн інфляційних втрат та 256 155,41 грн - 3 % річних.
Закрито провадження у справі в частині вимог позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на суму 285 687,73 грн, сплачену відповідачем 08 березня 2023 року. У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
9. Задовольняючи позов частково, місцевий суд зазначив такі мотиви:
- відповідач не здійснив своєчасну виплату позивачу коштів, які перевищували 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог кредитора;
- датою виникнення права на стягнення основної заборгованості та, відповідно, початку нарахування сум за статтею 625 ЦК України необхідно вважати 22 квітня 2016 року;
- право вимоги з виплати 3 % річних та інфляційних втрат не є разовим, а виникає періодично з плином часу, за який здійснюється нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України;
- позивач має право на отримання інфляційних втрат і 3 % річних, починаючи з 02 квітня 2016 року і до дати погашення відповідачем заборгованості. Визначаючи вказану дату, суд вирахував три роки перед днем набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX), яким перебіг позовної давності продовжено на час дії карантину;
- відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. За таких умов суд уважав, що позовна давність, перебіг якої було спочатку продовжено законом на період дії карантину, а надалі зупинено на період воєнного стану, не є пропущеною;
- питання стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 22 квітня 2016 року до 31 січня 2017 року на суму 418 665,07 грн, сплачену відповідачем протягом жовтня 2023 року, вже вирішено у постанові Чернігівського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 751/1088/24, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню.
10. Закриваючи провадження у частині вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на суму 285 687,73 грн, сплачену відповідачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язання, суд керувався пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України та виходив із того, що вказані вимоги вирішено у межах справи № 751/8440/23.
11. До того ж суд не взяв до уваги документ під назвою «заява щодо відмови від частини позовних вимог» від 21 березня 2025 року, за змістом якої позивач повідомляє про відмову від частини позовних вимог в розмірі 152 195,07 грн щодо 3 % річних та інфляційних втрат на суму 285 687,73 грн, оскільки вважав, що заява не відповідає мінімальним вимогам до оформлення процесуального документа в цивільній справі і не може бути розцінена як заява про зменшення позовних вимог.
12. Додатковим рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнено з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 038,03 грн.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
13. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ТОВ «Він Фінанс» задоволено частково.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 31 липня 2025 року скасовано.
Заяву ОСОБА_1 про відмову від позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з жовтня 2020 року до лютого 2023 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, яка отримана позивачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язань у розмірі 3 954 749,71 грн, задоволено.
Закрито провадження у справі в частині вимог позову ОСОБА_1 до ТОВ «Він Фінанс» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2016 року до лютого 2023 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, яка отримана позивачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язань у розмірі 3 954 749,71 грн.
Позов задоволено частково. Стягнено з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 456 928,16 грн, 3 % річних у розмірі 66 592,74 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
14. Мотивуючи свої висновки в частині закриття провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у загальному розмірі 362 172,45 грн за період з травня 2016 року до вересня 2020 року, нарахованих на суму 285 687,73 грн, яка була отримана позивачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язань, вже були предметом розгляду у справі № 751/8440/23, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Щодо вимог про стягнення вказаних сум за період з жовтня 2020 року до лютого 2023 року, то в цій частині суд прийняв відмову позивача від позову.
15. Зменшуючи розмір стягнутих інфляційних втрат і 3 % річних, апеляційний суд виходив із того, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України і не пов'язується з перебігом позовної давності за основним зобов'язанням. Стягнення 3 % річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
16. Суд зазначив, що ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду 04 листопада 2024 року, а тому стягненню підлягають інфляційні втрати та 3 % річних за період з 04 листопада 2021 року до дати кожного платежу з погашення заборгованості, тобто в межах трьох років, що передували подачі позову.
17. Навівши детальний розрахунок за кожним окремим платежем, апеляційний суд виснував, що загальна сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню, становить 456 928,16 грн, а 3 % річних - 66 592,74 грн.
18. У задоволенні інших вимог позову апеляційний суд відмовив у зв'язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої просив відповідач.
19. Не погодившись з висновками суду про необхідність стягнення коштів з відповідача за період з 02 квітня 2017 року і до дати погашення відповідачем заборгованості, тобто за весь час карантину і за 3 роки, які передували його початку, апеляційний суд зауважив, що пункт 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо продовження під час карантину загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли позовна давність не спливла на момент встановлення карантину на території України (12 березня 2020 року). Тобто, якщо сплив позовної давності мав би настати після 12 березня 2020 року, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, то позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).
20. Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло 22 квітня 2016 року і сплив загальної позовної давності мав би настати з 22 квітня 2019 року, тобто до введення карантину, а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 04 листопада 2024 року, то підстави для застосування пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України і, відповідно, продовження позовної давності на строк понад 3 роки, які передують зверненню до суду (зокрема, на 3 роки до введення карантину), відсутні.
21. Суд також не взяв до уваги доводи позивача про те, що остаточне підтвердження розміру зобов'язання, що мав сплатити відповідач позивачу, сталося в момент набрання законної сили постановою суду у справі № 751/2658/18, а саме 09 листопада 2021 року.
22. Апеляційний відхилив аргументи відповідача про необхідність зменшення нарахованих 3 % річних, оскільки такий розмір є мінімально встановленим законом, у зв'язку із чим його зменшення не допускається.
23. Крім того, суд відхилив посилання відповідача на пункт 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо неможливості нарахування передбачених статтею 625 ЦК України виплат на період воєнного стану, оскільки він містить застереження щодо його застосування, а саме щодо позичальників, які отримали кредит, тоді як спірні правовідносини виникли з приводу несвоєчасної виплати іпотекодержателем позивачеві коштів, які перевищували 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Стислий виклад доводів і вимог осіб, які подали касаційні скарги
Щодо касаційної скарги відповідача
24. 21 листопада 2025 року ТОВ «Він Фінанс» через представника - адвокатку Міньковську А. В. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
25. У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).
26. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16 і 646/14523/15, від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16.
27. Також у касаційній скарзі міститься посилання на висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 (про те, що поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлено саме обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав) та від 09 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову).
28. Посилається на те, що позивач не навів будь-яких об'єктивних перешкод, пов'язаних із уведенням на території України карантинних обмежень, які позбавили його можливості вчасно звернутися до суду з позовом у межах позовної давності. Наполягає на тому, що право на стягнення виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, виникає у момент порушення основного зобов'язання й можливе до моменту його фактичного виконання, проте обмежується останніми трьома роками, які передують подачі позову. У зв'язку з чим акцентує на тому, що стягненню підлягали лише ті платежі, які нараховані після 04 листопада 2021 року.
29. Зазначає й про те, що за змістом пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України на період воєнного стану виплати, передбачені статтею 625 ЦК України, не нараховуються, тому суд мав стягнути такі платежі, починаючи з 04 листопада 2021 року і до 24 лютого 2022 року.
30. Вказує, що позивач у позовній заяві нарахував інфляційних втрат і 3 % річних на суму 2 224 836,57 грн, яка перевищує суму боргу (2 113 973,29 грн). Уважає, що в цьому контексті підлягає врахуванню недобросовісна поведінка позивача, який зловживає своїми правами, порушивши десять судових проваджень про стягнення виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, за різні періоди та на різні суми. Тому, на переконання заявника, заявлені позовні вимоги є неспівмірними з розміром боргу, у зв'язку із чим суд мав або відмовити у їх задоволенні, або зменшити розмір відсотків, які підлягали стягненню з відповідача.
Щодо касаційної скарги позивача
31. 03 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд»ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Підгорний К. Є., звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та закриття провадження у частині вимог про стягнення 209 977,38 грн інфляційних втрат та 3 % річних та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду (у частині вимог про стягнення 209 977,38 грн інфляційних втрат та 3 % річних).
32. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив порушення судом норм матеріального, процесуального права, неврахування судом висновків:
- щодо застосування частин другої, третьої статті 264 ЦК України, що викладено в постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року в справі № 759/3772/16-ц;
- щодо того, що інфляційні втрати, 3 % річних, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, є частиною боргу (вкладу), а не окремим боргом, що викладено у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 757/24677/18-ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15, від 29 березня 2023 року у справі № 607/955/21;
- щодо того, що зобов'язання щодо інфляційних втрат слід обраховувати окремо за кожен місяць (відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України), а строк початку спливу позовної давності за кожен такий місяць починає спливати окремо в наступному місяці, що викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18;
- про те, що інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання, тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю; відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою, а також з приводу непропуску позовної давності щодо інфляційних втрат, 3 % річних, які припадають на період карантину, воєнного стану, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24;
- щодо того, що в період карантину, воєнного стану позовна давність щодо інфляційних втрат, 3 % річних, зокрема з квітня 2017 року і до грудня 2023 року, не є пропущеною, якщо позов подано в лютому 2024 року, що викладено у постанові Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 718/435/24 ;
- щодо порядку спливу позовної давності, що розпочала відлік до карантину, воєнного стану, а також щодо встановленого законом процесуального обов'язку суду апеляційної інстанції здійснювати відхилення доводів (аргументів) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується, при цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання, викладеного Верховним Судом у постанові від 12 листопад 2025 року у справі № 204/15394/23;
- про те, що при вирішенні тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію, тоді як судом апеляційної інстанції було проігноровано правові висновки щодо позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних з квітня 2017 року, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17, та від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24;
- щодо порядку визначення спливу позовної давності, якщо строк припадає на період карантину, воєнного стану, що викладено в постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 727/4133/22, від 30 листопада
2023 року у справі № 27/55(914/4078/21), від 13 листопада 2024 року у справі № 383/1645/23.
33. Позивач посилається на те, що позовна давність ним не пропущена, оскільки переривалася внаслідок пред'явлення ним у червні 2023 року позову в справі № 751/8440/23. Зазначає також, що суд не врахував введення на території України карантинних обмежень, а згодом - воєнного стану.
34. Не погоджуючись із постановою апеляційного суду в частині закриття провадження у справі за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за період з травня 2016 року до вересня 2020 року, зауважує, що підстави позову в цій справі та справі № 751/8440/23 не є тотожними, оскільки в тій справі він не посилався на факт переривання позовної давності.
35. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору.
36. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а матеріали справи витребувано з суду першої інстанції.
37. 26 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Він Фінанс» подало квитанцію про сплату судового збору, чим усунуло недоліки визначені ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2025 року.
38. Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Він Фінанс».
39. 26 січня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
40. Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
41. 31 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання кредиту № 11061217000, а 01 листопада 2006 року - додаткову угоду № 11061217000-1 до кредитного договору, якою змінено умови щодо забезпечення виконання зобов'язання.
42. 01 листопада 2006 року сторони уклали іпотечний договір № 30006Z174, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку належне йому нежиле приміщення магазину загальною площею 686,5 м?, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
43. 21 вересня 2015 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу №27, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги до позичальника за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього.
44. 22 вересня 2015 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір про відступлення прав вимоги №1, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги за іпотечним договором, а відповідач отримав права іпотекодержателя щодо предмета іпотеки.
45. 18 квітня 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Г. В. прийняла рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем (дата внесення запису - 21 квітня 2016 року).
46. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про захист прав споживача та відшкодування йому перевищення 90% вартості предмета іпотеки.
47. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 751/2658/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнено з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 3 954 749,71 грн як перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою зобов'язань.
48. 15 липня 2022 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторговим А. М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 751/2658/18, виданого 14 липня 2022 року Чернігівським апеляційним судом, про стягнення з ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 3 954 749,71 грн.
49. Судами також досліджені виписки з рахунку ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк» НОМЕР_1 , на який в межах зазначеного виконавчого провадження в період з 08 березня 2023 року до 30 жовтня 2023 року надходили кошти на виконання зазначеного судового рішення.
50. Зокрема, 08 березня 2023 року на рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 285 687,73 грн, 13 березня 2023 року - в розмірі 8 493,30 грн, 15 березня 2023 року - в розмірі 299,35 грн, 20 березня 2023 року - в розмірі 34 032,19 грн, 22 березня 2023 року - в розмірі 696,60 грн, 24 березня 2023 року - в розмірі 24 820,54 грн, 30 березня 2023 року - в розмірі 23 480,42 грн, 04 квітня 2023 року - в розмірі 53 260,61 грн, 05 квітня 2023 року - в розмірі 23 510,60 грн, 07 квітня 2023 року - в розмірі 672,27 грн, 11 квітня 2023 року - в розмірі 9 989,61 грн, 14 квітня 2023 року - в розмірі 44 094,74 грн, 19 квітня 2023 року - в розмірі 28 160,65 грн, 21 квітня 2023 року - в розмірі 34 280,02 грн, 25 квітня 2023 року - в розмірі 11 838,56 грн, 05 травня 2023 року - в розмірі 37 502,86 грн, 10 травня 2023 року - в розмірі 14 550,53 грн, 15 травня 2023 року - в розмірі 23 334,11 грн, 16 травня 2023 року - в розмірі 97 833,23 грн, 22 травня 2023 року - в розмірі 17 739,49 грн, 25 травня 2023 року - в розмірі 19 116,27 грн, 31 травня 2023 року - в розмірі 2 110,63 грн, 01 червня 2023 року - в розмірі 18 017,61 грн, 02 червня 2023 року - в розмірі 92 470,55 грн, 06 червня 2023 року - в розмірі 3 003,57 грн, 08 червня 2023 року - в розмірі 10 647,92 грн, 09 червня 2023 року - в розмірі 10 462,11 грн, 13 червня 2023 року - в розмірі 24 382,28 грн, 15 червня 2023 року - в розмірі 25 964,32 грн, 16 червня 2023 року - в розмірі 41 294,64 грн, 19 червня 2023 року - в розмірі 23 942,04 грн, 21 червня 2023 року - в розмірі 11 293,02 грн, 26 червня 2023 року - в розмірі 34 930,20 грн, 27 червня 2023 року - в розмірі 33 191,82 грн, 30 червня 2023 року - в розмірі 14 243,32 грн, 04 липня 2023 року - в розмірі 64 501,89 грн, 06 липня 2023 року - в розмірі 95 975,36 грн, 10 липня 2023 року - в розмірі 28 128,58 грн, 11 липня 2023 року - в розмірі 15 975,22 грн, 13 липня 2023 року - в розмірі 10 039,21 грн, 14 липня 2023 року - в розмірі 16 117,97 грн, 18 липня 2023 року - в розмірі 7 913,05 грн, 21 липня 2023 року - в розмірі 42 916,36 грн, 24 липня 2023 року - в розмірі 31 436,26 грн, 25 липня 2023 року - в розмірі 21 093,79 грн, 28 липня 2023 року - в розмірі 18 139,66 грн, 31 липня 2023 року - в розмірі 32 331,23 грн, 04 жовтня 2023 року - в розмірі 34 413,92 грн, 10 жовтня 2023 року - в розмірі 70 350,65 грн, 12 жовтня 2023 року - в розмірі 33 473,55 грн, 18 жовтня 2023 року - в розмірі 22 364,05 грн, 23 жовтня 2023 року - в розмірі 87 362,98 грн, 25 жовтня 2023 року - в розмірі 29 998,43 грн, 27 жовтня 2023 року - в розмірі 11 210,85 грн, 30 жовтня 2023 року - в розмірі 267 728,76 грн.
Межі та підстави касаційного перегляду
51. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, на які є посилання у касаційній скарзі, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
52. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
53. З урахуванням доводів і вимог касаційних скарг судові рішення підлягають перегляду в касаційному порядку в частині задоволених вимог позову ОСОБА_1 про стягнення коштів і в частині закриття провадження у справі за вимогами позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2016 року до лютого 2023 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, яка отримана позивачем 08 березня 2023 року.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційних скарг
Щодо вимог позову, розглянутих судами по суті
54. У цій справі позивач порушив перед судом питання стягнення інфляційних втрат і 3 % річних з іпотекодержателя, який, зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки, несвоєчасно перерахував іпотекодавцю кошти, які перевищували 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.
55. Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
56. За загальним правилом, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15.
57. Зобов'язання, про яке йде мова у цій справі, передбачене частиною п'ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
58. У частині третій цієї ж статті визначено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
59. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що: 1) зобов'язання з відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя є грошовим та 2) виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог.
60. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 ЦК України). Одним із видів виконання зобов'язання з порушенням його умов є прострочення виконання - за приписами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
61. Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
62. Таким законом є, зокрема, приписи частини другої статті 625 ЦК України, за змістом яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
63. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
64. За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
65. Такий висновок сформульовано ще Верховним Судом України та підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15.
66. Оскільки судами в цій справі встановлено, що державна реєстрація права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки відбулася 21 квітня 2016 року, а відповідач, незважаючи на те, що вартість предмета іпотеки перевищувала розмір забезпечених нею зобов'язань на понад 3 мільйони грн, не вчинив дій, спрямованих на відшкодування іпотекодавцеві згаданої різниці, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з 22 квітня 2016 року розпочалося прострочення виконання іпотекодержателем зобов'язання, передбаченого частиною п'ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку».
67. Таке зобов'язання виконувалося іпотекодержателем у примусовому порядку на виконання рішення суду у справі № 751/2658/18 протягом березня-жовтня 2023 року.
68. Водночас необхідно зауважити, що відповідач у цій справі звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності.
69. Саме вирішення судами вказаної заяви переважно стосуються доводи касаційних скарг: ТОВ «Він Фінанс» посилається на те, що позовна давність пропущена, що є підставою для відмови в задоволенні позову; натомість ОСОБА_1 не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що стягнення передбачених статтею 625 ЦК України виплат обмежується останніми трьома роками перед зверненням до суду.
70. Відповідаючи на такі доводи касаційних скарг, Верховний Суд нагадує нормативно-правове регулювання в питанні строку звернення до суду за захистом порушеного права в спірних правовідносинах.
71. Так, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
72. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
73. За змістом частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
74. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України).
75. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
76. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
77. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
78. У практиці Верховного Суду напрацьований усталений підхід, за якого вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не вважаються додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
79. Наведений правовий висновок міститься, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16.
80. Необхідно зауважити, що такі висновки сформульовані судом касаційної інстанції на «звичайний» період, тобто до введення на території України карантину (а надалі - воєнного стану), під час якого законодавець врегулював питання зупинення / продовження позовної давності, про ще детальніше буде зазначено далі.
81. Втім, у цій справі апеляційний суд урахував такі висновки Верховного Суду та зазначив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню визначені частиною другою статті 625 ЦК України суми в межах трьох років, які передували подачі позову, тобто з 04 листопада 2021 року і до дати кожного окремого платежу, яким відповідач погашав свою заборгованість протягом березня-жовтня 2023 року.
82. Не погодившись із висновками апеляційного суду, кожна зі сторін подала касаційну скаргу, навівши свої аргументи на спростування позиції суду.
Щодо касаційної скарги ТОВ «Він Фінанс»
83. Оцінюючи доводи касаційної скарги ТОВ «Він Фінанс», Верховний Суд зауважує, що основним її аргументом є те, що суди не мали правових підстав для стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за період понад 3 роки, які передували зверненню до суду з цим позовом (зокрема, за весь період карантину та 3 роки, які передували його введенню на території України).
84. Так, у касаційній скарзі міститься посилання на висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 про те, що поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлено саме обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав.
85. Також відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, у якій зазначено, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
86. Тобто заявник у касаційній скарзі наполягав на тому, що стягненню з нього підлягали лише ті платежі, які нараховані після 04 листопада 2021 року.
87. Верховний Суд зауважує, що такі доводи касаційної скарги були б доречними в разі залишення без змін апеляційним судом рішення місцевого суду у цій справі, який стягнув інфляційні втрати та 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року (3 роки до набрання чинності законом про продовження перебігу позовної давності в зв'язку з карантином) до моменту внесення боржником окремих платежів на погашення заборгованості.
88. Втім, постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року скасовано, а позов ОСОБА_1 задоволено частково шляхом стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих після 04 листопада 2021 року та до моменту внесення відповідачем платежів на погашення основного боргу протягом березня-жовтня 2023 року.
89. Тобто апеляційний суд врахував правові висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, більше того, застосував їх саме таким чином, як у касаційній скарзі просить відповідач.
90. Що стосується посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, то, по-перше, висновки, зроблені у ній, стосуються поновлення процесуального строку в адміністративному судочинстві, а не продовження визначеної основним цивільним законом позовної давності, а, по-друге, як уже зазначалося, апеляційний суд, стягуючи з відповідача кошти, обмежився трьома роками, які передували подачі позову та не застосував приписи матеріального закону, яким позовна давність продовжувалася на період введення карантину на території України.
91. Також необхідно зазначити, що у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України відповідач згадує постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16 і № 646/14523/15, від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16.
92. З урахуванням такої визначеної підстави касаційного оскарження у касаційній скарзі мають бути наведені висновки Верховного Суду щодо окресленого в попередньому пункті питання, які не були враховані судами попередніх інстанцій під час вирішення спору по суті.
93. Проте відповідач не конкретизував, які саме висновки зі згаданих постанов та щодо яких норм права не врахували суди у цій справі.
94. Аналіз змісту наведених постанов суду касаційної інстанції дозволяє констатувати, що:
- у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 сформульовано загальний висновок щодо визначення терміну «грошове зобов'язання» без можливості його застосування до конкретних обставин справи, рішення в якій оскаржує заявник;
- у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16 сформульовано висновок про те, що грошове зобов'язання з відшкодування шкоди виникає з моменту її заподіяння, а не з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди. Однак, по-перше, у справі, яка переглядається, зобов'язання виникло з договірних відносин іпотеки, а не з делікту, а, по-друге, апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що лише з ухваленням рішення про стягнення на його користь основного боргу було остаточно визначено розмір зобов'язання іпотекодержателя, на який необхідно нараховувати інфляційні втрати й 3 % річних;
- у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15 також сформульовано загальні висновки щодо застосування приписів статті 625 ЦК України в деліктних правовідносинах, від яких Велика Палата Верховного Суду в подальшому відступила у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21;
- у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16 сформульовано висновки щодо юрисдикції спорів за участі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, які за предметним та суб'єктним критеріями не застосовні до правовідносин у справі, яка переглядається.
95. Отже, висновки щодо застосування норм права, на неврахування яких посилається у касаційній скарзі ТОВ «Він Фінанс», сформульовані або 1) у справах з неподібними правовідносинами, або 2) є загальними та такими, що не впливають на суть висновків судів у справі № 751/9914/24, або 3) враховані апеляційним судом і застосовані саме таким чином, яким заявник і просив у касаційній скарзі.
96. Верховний Суд також не приймає доводи касаційної скарги ТОВ «Він Фінанс» про те, що за змістом пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України на період воєнного стану виплати, передбачені статтею 625 ЦК України, не нараховуються, тому суд мав стягнути такі платежі, починаючи з 04 листопада 2021 року і до 24 лютого 2022 року.
97. Так, за змістом зазначеного пункту у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
98. Тобто зазначеною нормою права захищаються права саме позичальників у кредитних (позикових) правовідносинах. Натомість у справі, яка переглядається, прострочення грошового зобов'язання допущено іпотекодержателем, у зв'язку із чим приписи пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин не застосовні.
99. Аргументи про необхідність зменшення (чи відмови за неспівмірністю з основним боргом) суми нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат суд також відхиляє, адже розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
У свою чергу, інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.
100. Отже, доводи касаційної скарги ТОВ «Він Фінанс» у ході касаційного перегляду справи не підтвердилися.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
101. Водночас до суду касаційної інстанції зі скаргою звернувся також і позивач. В оцінці доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Верховний Суд звертає увагу на те, що ключовим її аргументом є безпідставне обмеження судом стягнення передбачених статтею 625 ЦК України виплат останніми трьома роками перед зверненням до суду.
102. Серед обставин, які дозволяють подолати визначений законом трирічний строк на звернення до суду за захистом порушеного права, заявник у касаційній скарзі визначив, зокрема, факт попереднього звернення до суду про відшкодування частини заборгованості з боржника, що має наслідком переривання позовної давності, а також введення на території України карантинних обмежень і воєнного стану, на період яких позовна давність продовжувалася та/або зупинялася.
Зазначав позивач і про те, що правовідносини з несвоєчасного виконання зобов'язання є триваючими, а платежі, передбачені статтею 625 ЦК України, - періодичними, в зв'язку з чим позовна давність обчислюється стосовно кожного платежу окремо.
103. У цьому контексті необхідно зауважити, що питання можливості стягнення інфляційних втрат і 3 % річних було предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, на яку міститься посилання і в касаційній скарзі ОСОБА_1 . У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
104. Отже, оскільки в справі № 903/602/24 станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то Велика Палата Верховного Суду визнала перебіг цього строку зупиненим унаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважала звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, обґрунтованим.
105. Наведене узгоджується із загальноприйнятим у судовій практиці підходом до питання переривання позовної давності та висновком про те, що переривання позовної давності можливе винятково в межах самої позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року в справі № 686/23170/19).
106. Для правильної відповіді на питання, коли позовна давність за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних уважається такою, що спливла, суд нагадує правову природу нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
107. Так, стягнення інфляційних втрат (індексації) спрямоване на відшкодування кредиторові знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
108. Тобто, інфляційні втрати нараховуються кредитором щомісячно після обчислення індексу інфляції уповноваженим органом.
109. У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 922/175/18, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що позовна давність за зобов'язаннями відшкодування інфляційних втрат обраховується за кожен місяць з урахуванням положень частини п'ятої статті 261 ЦК України з моменту, коли особа набула права пред'явити вимогу про сплату інфляційних втрат. Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
110. Що стосується 3 % річних, то такі платежі теж мають періодичний характер і нараховуються кредитором за кожен день прострочення виконання основного зобов'язання.
111. У практиці Великої Палати Верховного Суду вже досліджувалося питання обрахування позовної давності за платежами, які нараховуються за кожен день прострочення, наприклад, за неустойкою.
112. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 зазначено, що право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
113. Аналогічний підхід з огляду на подібність правової природи нарахування неустойки та 3 % річних застосовний і в справі, яка переглядається.
114. Отже, з урахуванням періодичного (щомісячного / щоденного) характеру нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, можна зробити висновок, що станом на 02 січня 2020 року (момент набрання чинності Законом № 540-IX) позовна давність за інфляційними втратами і 3 % річних уважається такою що спливла лише за тими платежами, які нараховані кредитором до 02 квітня 2017 року.
115. Позовна давність за платежами, нарахованими кредитором після зазначеної дати, продовжується з 02 квітня 2020 року (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану).
116. Тому суд першої інстанції виконав правильний і обґрунтований розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних, зазначивши, що такі платежі з урахуванням особливостей перебігу позовної давності в період карантину та воєнного стану підлягають стягненню, починаючи з 02 квітня 2017 року до дати внесення боржником кожного окремого платежу на погашення заборгованості.
117. Натомість апеляційний суд, не врахувавши наведені норми матеріального права та правові висновки суду касаційної інстанції, помилково визначив період стягнення передбачених статтею 625 ЦК України сум, починаючи з 04 листопада 2021 року, а не з 02 квітня 2017 року, в зв'язку з чим безпідставно скасував законне й обґрунтоване в цій частині рішення суду першої інстанції.
118. Доводи касаційної скарги про необхідність стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, починаючи з квітня 2016 року (моменту набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки) з урахуванням переривання позовної давності в червні 2023 року внаслідок пред'явлення позову в справі № 751/8440/23, Верховний Суд відхиляє, оскільки позовна давність за платежами, нарахованими в період з 22 квітня 2016 року до 01 квітня 2017 року, повністю спливла до набрання чинності Законом № 540-IX (02 квітня 2020 року).
119. Водночас, як уже зазначалося, переривання позовної давності можливе лише в межах самої позовної давності.
Щодо вимог позову, в частині яких судом закрито провадження у справі
120. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається також на безпідставність закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі в частині вимог позову ОСОБА_1 до ТОВ «Він Фінанс» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2016 року до вересня 2020 року (у касаційній скарзі зазначено з 22 квітня 2016 року до 28 вересня 2020 року), що нараховані на суму 285 687,73 грн, яка отримана позивачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язань у розмірі 3 954 749,71 грн.
121. Підставою для закриття судом провадження в указаній частині став висновок апеляційного суду про те, що ці вимоги вже були предметом розгляду в справі № 751/8440/23.
122. Відповідаючи на такі доводи касаційної скарги позивача, Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
123. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
124. Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц, від 09 травня 2024 року в справі № 753/876/23, від 17 квітня 2024 року в справі № 669/417/22.
125. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
126. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
127. Водночас не вважається зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
128. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
129. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19, від 05 жовтня 2023 року у справі № 522/8873/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 404/6883/18.
130. Суди попередніх інстанцій встановили, що у червні 2023 року ОСОБА_1 вже звертався з позовом до ТОВ «Він Фінанс» у справі № 751/8440/23, у межах якої, зокрема, вирішувались позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (нова назва - ТОВ «Він Фінанс») про стягнення коштів у розмірі 362 172,45 грн, що є інфляційними втратами, і 3 % річних, які нараховані за період з 22 квітня 2016 року до 08 березня 2023 року, на суму 285 687,73 грн, яка 08 березня 2023 року сплачена боржником ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення зобов'язань в розмірі 3 954 749,71 грн з відшкодування йому, як іпотекодавцю, перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог відповідача як іпотекодержателя.
131. У справі, що переглядається, також вирішуються позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Він Фінанс», у тому числі, про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2016 року до вересня 2020 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, яка була отримана позивачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язань в розмірі 3 954 749,71 грн з відшкодування позивачу, як іпотекодавцю, перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог відповідача, як іпотекодержателя.
132. Отже, у справі № 751/8440/23 та у цій справі одночасно збігаються сторони, підстави та в частині згаданих вимог - предмет спору, тобто позови повністю співпадають за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
133. В судах апеляційної та касаційної інстанцій ОСОБА_1 єдиною підставою позову, яка відрізняється від підстав позову в справі № 751/8440/23, визначив те, що в тій справі він не посилався на факт переривання позовної давності внаслідок пред'явлення позову про стягнення частини заборгованості.
134. Верховний Суд уже зазначав, що не є зміною підстав позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявнику під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/433/18, від 21 листопада 2019 року у справі № 9901/364/19).
135. Аналогічне стосується зміни обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 15 січня 2025 року у справі № 914/1068/24).
136. З огляду на викладене апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання позивача на нетотожність підстав позову в указаних справах, зазначивши, що доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин не вважається зміною підстав позову.
137. Верховний Суд із таким висновком погоджується та додатково зазначає, що ОСОБА_1 як на нову підставу позову фактично посилається на переривання позовної давності внаслідок його звернення до суду в справі № 751/8440/23, в якій йому і так відмовлено в задоволенні цих вимог позову за вказаний період за спливом позовної давності.
138. Обставини, на які посилається в касаційній скарзі позивач, виникли після пред'явлення ним позову в справі № 751/8440/23 і не можуть впливати на висновки суду щодо можливості задоволення вимог позову в контексті дотримання позивачем строку на звернення до суду за захистом порушеного права.
139. Доводи касаційної скарги в цій частині є за своєю суттю своєрідною реакцією позивача на відмову в задоволенні цих же вимог в іншій справі, що не може вважатися новою підставою позову, оскільки суперечить принципам правової визначеності та фактично є намаганням переглянути судові рішення в іншій справі, які набрали законної сили та є обов'язковими до виконання.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
140. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).
141. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).
142. З огляду на висновки суду, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, касаційна скарга ТОВ «Він Фінанс» підлягає залишенню без задоволення.
143. Натомість касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню зі скасуванням постанови апеляційного суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та розподіл судових витрат із залишенням у цій частині в силі рішення місцевого суду.
144. Постанова апеляційного суду в частині закриття провадження у справі за вимогами позову ОСОБА_1 до ТОВ «Він Фінанс» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2016 року до лютого 2023 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, яка отримана позивачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язань у розмірі 3 954 749,71 грн, підлягає залишенню без змін як ухвалена з дотриманням норм процесуального права.
145. Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання ним касаційної скарги пропорційно задоволеним вимогам скарги в розмірі 14 332,05 грн.
146. Витрати, понесені ТОВ «Він Фінанс» за подання касаційної скарги, підлягають залишенню за відповідачем.
Керуючись статтями 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», від імені якого діє адвокатка Міньковська Анастасія Володимирівна, залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Підгорний Костянтин Євгенович, задовольнити частково.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 456 928,16 грн, 3 % річних у розмірі 66 592,74 грн та розподіл судових витрат скасувати, в цій частині рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 1 232 103,73 грн, 3 % річних у розмірі 256 155,41 грн, 9 855,40 грн судового збору, а також додаткове рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2025 року залишити в силі.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року в частині закриття провадження у справі за вимогами позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2016 року до лютого 2023 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 14 332,05 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович